Національна безпека України: стратегічні виклики, національні інтереси та пріоритети забезпечення

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА БЕЗПЕКА УКРАЇНИ: СТРАТЕГІЧНІ ВИКЛИКИ, НАЦІОНАЛЬНІ ІНТЕРЕСИ ТА ПРІОРИТЕТИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Власюк О. С., Кононенко С. В.

Безпека є головною умовою суспільного життя та першою функцією державності. Неспроможність втілити й гарантувати цю базову соціальну цінність призводить до неминучого занепаду суспільств та держав. Економічний добробут і правління законів є важливими умовами комфортного соціального співіснування людей, однак доцільним та виправданим це існування робить захищеність від фундаментальних загроз. Історії відомо чимало багатих і справедливих суспільств, які гинули через неспроможність чинити опір загарбникам.

Національна безпека гарантується шляхом визначення та подальшої нейтралізації загроз державності, суспільному ладу й політичному устрою, національній ідентичності. Небезпеку формує все, що руйнує державну незалежність, породжує нестабільність та спалахи насильства, розмиває й нищить усталені та ідентифікуючі уявлення національної політичної спільноти про себе і світ. Держава керує загрозами: частину з них усуває; частину “заморожує”; решту - терпить і сприймає як виклики своєї історичної долі, що цю державу політично гартують, вказуючи їй місце в історії.

Україна опинилася на перетині історичних шляхів, перебуваючи між викликами минулого і покликом майбутнього. Труднощі та помилки попереднього етапу державотворення загрозливо поєдналися зі спалахом інспірованого й підтримуваного ззовні сепаратизму, який не має жодного стосунку до регіональних потреб і регіональної ідентичності, постаючи безмовним інструментом імперіалістичної архаїки. Головна мета сил зовнішньої і внутрішньої реакції полягає в тому, щоб позбавити Україну історичного майбутнього й стратегічних перспектив - перешкодити українській державності утвердитися в її природному європейському статусі й перетворитися на впливовий чинник європейської політики і європейського інтеграційного будівництва, уособленого Євросоюзом та захищеного Північноатлантичним альянсом.

Сучасний етап українського державотворення й загальносуспільного відродження потребує вироблення нових історичних бачень та стратегічних орієнтирів, а також оновлення уявлень про національну безпеку. Міжнародне середовище України стає дедалі агресивнішим, що негативно відтінюється накопиченням внутрішніх проблем, загострюючи ключове питання - державної незалежності. Перший етап новітнього українського державотворення відбувався за мирних і сприятливих зовнішніх умов, якими не вдалося повного мірою скористатися через низку внутрішніх стримуючих чинників: низький рівень державного управління, корупцію, слабкість стратегічного мислення, вибір на користь екстенсивних і споживацьких моделей суспільного розвитку, нехтування проблематикою науково-технологічного розвитку. Негативну деморалізуючу роль відіграли також низький рівень політичної культури та брак історичного досвіду - українці почали вважати, що мир триватиме завжди, а війна не розпочнеться ніколи.

Пострадянський простір прискорено перетворюється на конфліктну зону перманентної нестабільності, реанімуючи до міжнародного життя такі небезпечні явища, як імперіалізм, великі міждержавні війни, економічний колоніалізм, ідеологічне протиборство. Існує загроза перетворення цього простору на чинник глобальної деструкції, що випромінює руйнівні імпульси до інших країн та регіонів, підриваючи мир і стабільність решти світу.

Питання умиротворення та впорядкування пострадянського простору миттєво увійшло до “порядку денного” глобальної безпеки, багаторазово підвищивши міжнародну роль України як головної перешкоди на шляху імперської експансії зі сходу і провідного регіонального миротворця.

Глобальні загрози та стратегічні виклики. Головні загрози національній безпеці випливають з інтеграційної природи міждержавних відносин, які мають властивість невпинно та неконтрольовано ускладнюватися. Це породжує непевності сьогодення й невизначеність майбутнього, причому асиметрична взаємозалежність передбачає перевагу одних держав та вразливість інших.

Загалом взаємозалежність держав, яка посилюється глобалізацією, не може вважатися “абсолютним благом”, втілення якого призведе до зникнення всіх “вічних проблем” світової політики (зокрема, воєн). Неминуча асиметрія взаємозалежних міждержавних відносин спричиняє нові конфлікти, породжені прагненням або її позбутися, або поглибити. Асиметрична взаємозалежність формує нерівномірний розподіл сил, який притаманний усім системам і формам міжнародних відносин, та породжує загрози національній безпеці. Концептуальне виокремлення та побудова ієрархії таких загроз здійснюється відповідно до національних інтересів окремої держави, а нейтралізація - шляхом мобілізації внутрішніх і зовнішніх чинників її національної могутності.

Україна формулює власну ієрархію загроз і шукає засоби для їх подолання, керуючись своїми національними інтересами та потребами національної безпеки. На глобальному рівні такими загрозами є такі.

Можливість витіснення на периферію й асиміляція. Процеси глобалізації породжують небезпеки, привносячи до структури сучасних міждержавних відносин нові асиметрії, диспропорції, деформації. Внаслідок глобалізаційних процесів міжнародний статус частини країн знижується, що витісняє їх на периферію світового розвитку і світової політики. Такі країни перетворюються на залежні й недієздатні об'єкти зовнішньополітичної діяльності більш потужних держав та ресурси економічної експлуатації, стають простими споживачами чужих культурних цінностей і стандартів суспільного життя. Глобалізація також загрожує втратою національної ідентичності та самобутності, що призводить до неспроможності адекватно формулювати національні інтереси, а отже, й до стратегічної дезорієнтації в сучасному світі.

Регіональний ізоляціонізм і регіональний імперіалізм. Процеси регіональної інтеграції та формування регіональних інтеграційних блоків містять загрози регіональної ізоляції та регіонального домінування. Йдеться про регіональну фрагментацію світу -- небезпеку виникнення замкнених та максимально ізольованих від решти світу регіональних угруповань, що конкурують і протистоять одне одному. Інтеграція на теренах певного регіону може набути асиметричних форм, призвівши до виникнення сфери виняткового домінування й гегемонії великої регіональної держави та подальшого формування регіональної імперії з глобальними амбіціями.

Фрагментація насильства й повернення його архаїчних форм. Історичні зміни, що нині відбуваються у сфері міжнародної безпеки, породжують низку викликів системам національної безпеки. Це локальні конфлікти й конфлікти малої інтенсивності; інформаційна інтервенція, громадянські та гібридні війни; організована злочинність в усіх її проявах, включно з тероризмом і сепаратизмом; поширення зброї масового знищення. Існує окремий клас загроз, пов'язаний із відродженням таких архаїчних форм міжнародних відносин, як войовничий імперіалізм та великі міждержавні війни, що потенційно містять небезпеку детонатора війни світової.

Призупинення поступу ринкової демократизації. На сьогодні не існує твердих історичних гарантій того, що процеси глобального поширення ринкової демократії будуть цілковито успішними. Майбутньому властива невизначеність, а історії - багатоваріантність. Поступ глобальної ринкової демократизації може не лише призупинитися, а й зазнати історичної поразки, що призведе до реставрації агресивного та репресивного авторитаризму в одних країнах і встановлення корумпованих олігархічних демократій - в інших. А отже, світ отримає нові лінії розколу, осередки конфліктів, джерела хаосу й нестабільності.

Ерозія ціннісного плюралізму. Розмаїття цінностей та їх відносно безконфліктне співіснування є важливою аксіологічною передумовою мирного і стабільного співіснування держав та народів. Історичний досвід минулої біполярної епохи доводить, що ціннісний розкол є одним із найбільш небезпечних і руйнівних. Ціннісний плюралізм сучасного світу може зазнати ерозії під дією двох чинників - релігійного та ідеологічного фундаменталізму й ціннісної фрагментації (сектантської “міноритизації”). Перша загроза передбачає абсолютну нетерпимість до альтернативних систем цінностей і полягає у прагненні нав'язати власний світогляд решті світу, знищивши будь-яку ціннісну альтернативу. Друга загроза передбачає фрагментацію світу цінностей на окремі ізольовані ціннісні світи різноманітних меншин, кожна з яких існує в рамках замкненого світогляду і не спроможна до порозуміння та спілкування поза межами своєї герметичної ціннісної спільноти.

Дисфункція державотворчих процесів. Національне й державне творення в різних країнах може відбуватися з більшим або меншим успіхом. Кризовий перебіг, чи навіть провал, державотворчих зусиль призводить до появи неефективних, нестабільних, залежних держав, неспроможних до самостійного й самодостатнього існування, що створює загрозу глобальному миру й безпеці. Такі держави легко перетворюються на джерела міжнародної напруженості та осередки міжнародного тероризму.

Стихійні лиха й техногенні катастрофи. Фундаментальні й водночас найбільш глибинні та руйнівні небезпеки містяться в базисних умовах людського існування, породжуючи не менш фундаментальні виклики системам національної і міжнародної безпеки. Йдеться про загрозу екологічних катастроф, зумовлену кліматичними змінами; подвійну загрозу глобального економічного занепаду та загострення боротьби за природні ресурси, спричинену їх вичерпанням; демографічні проблеми, викликані прискореним зростанням чисельності населення Землі; техногенні катастрофи, що стають побічним ефектом будь-якої революції в галузі технологій та науково-технічного прогресу загалом.

Національні інтереси і стратегічні перспективи. Виважена державна політика керується ідеями “національного інтересу”, “балансу сил”, “дипломатичного компромісу”, а відповідальна - імперативом безпеки, маючи на меті гарантування виживання держави та максимально можливого підвищення її статусу в міжнародних відносинах як головної запоруки такого виживання. Держава зацікавлена в подоланні загроз, зумовлених системними властивостями, а також сформованих процесами міжнародних відносин. Таким чином, національні інтереси детермінуються необхідністю протистояння викликам та загрозам, для чого держава розробляє стратегію забезпечення національної безпеки. загроза стратегічний виклик державність

На глобальному рівні національними інтересами України є такі.

Збалансований і справедливий світовий порядок. Україна зацікавлена в подальшому розвитку сучасної системи міжнародних відносин на засадах рівності і справедливості. Світова історія не знає цілковито рівноправних та справедливих міжнародних відносин, однак зробити їх більш збалансованими й менш ієрархічними та поляризованими цілком можливо, і саме сьогодні така історична можливість відкривається. На шляху її реалізації постають архаїчні форми міжнародної взаємодії та зовнішньополітичної діяльності: імперіалізм, зорієнтованість на сфери впливу, нестримне прагнення влади, звеличення сили й нехтування законом, новітні версії економічного колоніалізму тощо. Національним інтересам України відповідає світовий порядок без жорстких ієрархічних поділів на центр і периферію, домінуючих і залежних, процвітаючих і бідних, передових і відсталих. Йдеться про світовий порядок, у якому, попри неминучу й навіть необхідну нерівність, кількість периферійних держав мінімальна і кожна з них має можливість у мирний спосіб суттєво підвищити свій міжнародний статус. У такому світовому порядку виважений та максимально рівноцінний баланс сил має існувати не лише на горизонтальному рівні держав та їх союзів, а й між різними щаблями неминуче ієрархічної системи міжнародних відносин.

Відкритий і вільний регіоналізм. Україна зацікавлена у максимально відкритому світі й мінімально замкненому регіональному інтеграційному будівництві. Історична перспектива виникнення замкнених і ворогуючих між собою регіональних об'єднань; асиметричний та здеформований розвиток процесів регіональної інтеграції; заснування чи відродження на певних регіональних теренах різноманітних імперських утворень та формування навколо них відповідних сфер впливу цілковито суперечать українським національним інтересам. Україна зацікавлена у сталому і пропорційному розширенні Євросоюзу на схід, а також у перетворенні пострадянського простору на сферу вільної взаємодії незалежних держав, що належать до різних інтеграційних об'єднань, міждержавних союзів та наднаціональних інституцій. Це має бути сфера державної незалежності й інтеграційного плюралізму.

Тривалий і стабільний мир. Україна зацікавлена у забезпеченні миру, що прискорить завершення державотворчих процесів, ринково-демократичних трансформацій та інтеграції до світової спільноти. Тому створення ефективних і рівноправних систем колективної безпеки; вирішення локальних конфліктів й активна глобальна миротворча діяльність; боротьба з усіма проявами організованої злочинності (зокрема, сепаратизмом і тероризмом) та поширенням зброї масового знищення цілковито відповідають українським національним інтересам. Реанімація архаїчних форм міжнародних відносин, ґрунтованих на великодержавному домінуванні, імперському насильстві, колоніальній експлуатації, неминуче призведе до повернення у світову політику міждержавних воєн, імперіалістичних завоювань, колоніальних загарбань, які внаслідок свого сукупного деструктивного ефекту поставлять світ перед загрозою нової світової війни. Тому готовність до повномасштабних оборонних воєнних дій, нарощення власного збройного потенціалу стримування можливих агресорів, усебічний розвиток системи національної безпеки та її поступова й виважена інтеграція до систем колективної безпеки також перебувають у сфері українських національних інтересів. Україна зацікавлена в максимальному зміцненні Північноатлантичного альянсу та його військово-технологічному домінуванні; поступовому й виваженому поширенні цієї євроатлантичної системи колективної безпеки на схід; набутті українською державою історичної ролі "східної опори НАТО”.

Соціальний ринок і плюралістична демократія. Україна зацікавлена в успішному історичному завершенні процесів ринкової демократизації у власній країні та світі. Встановлення ефективних і легітимних ринкових демократій у тих країнах, де для цього визріли умови, їх глобальне поширення, відповідає українським національним інтересам. Водночас стратегічне спрямування на ринкову демократизацію світу передбачає максимально толерантне ставлення до держав і суспільств, які на цей історичний момент не готові сприйняти моделі ринку й демократії, залишаючись тією чи іншою мірою авторитарними. Головна вимога до таких держав і суспільств -- це гуманна внутрішня та миролюбна зовнішня політика. Історична перспектива провалу ринкових і демократичних перетворень одразу в багатьох країнах світу та встановлення в них авторитарних, олігархічних, популістських режимів суперечать українським національним інтересам. Соціальна зорієнтованість ринкової економіки ("народний капіталізм”) та плюралістична відкритість демократії (неприйнятність корупційно-олігархічних та ідеологічно-фундаменталістських проявів) визначаються основними передумовами успішного завершення процесів ринкової демократизації в кожній окремій країні й світі загалом. Предметом особливого зацікавлення України є остаточне укорінення ринку й демократії на пострадянському просторі.

Ефективні й незалежні держави. Україна зацікавлена в успішному завершенні процесів державотворення як на власних теренах, так і в решті пострадянських країн. Світ вільних націй і держав, у якому всі національні й етнічні групи мають можливість реалізувати свої історично обґрунтовані прагнення і політичні права, відповідає українським національним інтересам. Предметом особливої зацікавленості України є успішне завершення державотворчих процесів на пострадянському просторі, оскільки їх незавершеність підживлює конфліктні ситуації (зокрема, пов'язані із сепаратизмом), а недостатня дієздатність новоутворених держав породжує кризові дисфункції у відносинах між ними та унеможливлює повноцінні інтеграційні процеси.

Розмаїття і терпимість ціннісних світів. Україна зацікавлена у збереженні й розвитку глобальної ідейно-історичної ситуації толерантного співіснування різних систем цінностей. Зростання ціннісного розмаїття сучасного світу, формування гуманної та толерантної світової політичної культури, запобігання загрозі фундаменталізму й сектантства відповідають українським національним інтересам. Україна зацікавлена в уникненні будь-яких ціннісно-ідеологічних протистоянь і розколів на глобальному, регіональному та національному рівнях.

Міжнародний контроль над критичними для виживання ресурсами. Україна зацікавлена в нарощуванні потенціалу світової спільноти у сфері подолання наслідків глобальних та регіональних катастроф природного й техногенного характеру та прагне зробити свій внесок у колективні зусилля людства за цим напрямом. Запровадження міжнародного контролю над критичними для людського виживання природними ресурсами та над зброєю масового знищення відповідає українським національним інтересам. Основні цивілізаційні проблеми й критичні для життєдіяльності ресурси слід максимально інтернаціоналізувати, а окремі держави чи групи держав не повинні контролювати умови існування та засоби виживання людства. Добровільною відмовою від власного ядерного потенціалу Україна вже зробила унікальний внесок у глобальне ядерне роззброєння, що дає їй моральне право обстоювати ідею міжнародного контролю над ядерними потенціалами й критичними ресурсами інших країн. Наша країна також робитиме суттєвий внесок у подолання наслідків глобальних кліматичних змін, у тому числі шляхом прискореного розвитку національного аграрного сектору. Україна прагнутиме подолати проблему вичерпання природних ресурсів та зменшити техногенне навантаження на Землю.

Фундаментальні засади державної незалежності. Державна незалежність є базовою зовнішньополітичною цінністю, а її зміцнення й розвиток - головною стратегічною метою сучасної української держави. Незалежність передбачає спроможність і готовність держави захистити свою цілісність та непорушність кордонів; вести незалежну зовнішню політику винятково на підставі національних інтересів; мінімізувати зовнішню залежність. Державна незалежність є головною умовою успішної реалізації євроатлантичного курсу, який зможе здійснити лише потужна й рішуча держава, здатна відігравати конструктивну роль у відносинах із Євросоюзом і Північноатлантичним альянсом. Для цього Україна має забезпечити виконання таких завдань.

Створення комплексної, цілісної, інтегрованої системи національної безпеки на суспільному, державному та політичному рівнях, яка передбачає взаємодоповнюючий розвиток збройних сил, дипломатії, пропаганди. Суспільство в цьому комплексі відіграє роль джерела ресурсів і бази лояльності; держава і політична система - роль мобілізуючого й організуючого чинника; збройна сила, дипломатія, пропаганда - роль засобів реалізації пріоритетів національної безпеки.