Кримінально-правова характеристика середньої тяжкості тілесних ушкоджень

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Злочини проти здоров'я особи

1.1 Тілесні ушкодження

1.2 Завдання фізичних і моральних страждань

1.3 Зараження соціальними хворобами

2. Кримінально-правова характеристика умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження

3. Відповідальність за умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Темою курсової роботи є кримінально-правова характеристика середньої тяжкості тілесних ушкоджень.

Побудова нового, незалежного правової держави - процес життєво необхідна. На жаль, він супроводжується економічної та соціальній нестабільністю, як наслідок, - небувалим зростанням злочинності. Разом про те, робляться дуже серйозних заходів боротьби з тими негативними явищами.

Право на життя -- універсальне, загальновизнане природне право людини і громадянина, яке закріплено в міжнародно-правових актах та у конституціях багатьох країн світу.

В статті 3 Конституції України проголошено, що людина, її життя і здоров'я визнаються в України найвищою соціальною цінністю [1]. Протягом довгих століть як проблемам кваліфікації злочинів проти здоров'я особи як особливого конкретного вчинку окремої особи чи групи осіб, так і злочинності проти здоров'я особи як певної системи анти суспільної поведінки людей приділяли увагу фахівці різних галузей знань. Одними з найбільш складних для юридичного аналізу злочинів проти особистості є тілесні ушкодження. Кримінально правовий аспект охорони здоров'я має універсальний характер. Він не залежить від суспільних ознак особи потерпілого (його віку, громадянства, службового стану та ін.). Кримінальний закон рівною мірою охороняє здоров'я як молодої, так і безнадійно хворої або літньої людини, як законослухняного громадянина, так і завзятого злочинця.

Як зазначає Коржанський М.І.: "Кримінально-правова охорона здоров'я починається з початку народження людини і забезпечується до самої смерті".

Метою моєї курсової роботи є з'ясування юридичної природи злочинів проти здоров'я людини, дослідити склад злочину передбачений статтею 122 Кримінального кодексу України - умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження.

А саме в пункті 1. 2 Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень від 17 січня 1995 р. вказано, що з медичної точки зору тілесне ушкодження - це порушення анатомічної цілісності тканин, органів та їх функцій, що виникає як наслідок дії одного чи кількох зовнішніх ушкоджуючих факторів - фізичних, хімічних, біологічних, психічних. В юридичній літературі дається таке кримінально-правове поняття тілесного ушкодження: це протиправний винний фізичний або психічний вплив на чужий організм, який полягає в порушенні анатомічної цілісності або фізіологічних функцій органів і тканин [5].

Злочинами проти здоров'я називаються суспільно небезпечні навмисні чи необережні дії (або бездіяльність), спрямовані на заподіяння шкоди здоров'ю іншої особи.

Об'єктом усіх злочинів проти здоров'я є здоров'я іншої певної особи незалежно від стану та аномалій. Кримінально-правова охорона здоров'я має універсальний характер. Вона залежить від суспільних ознак особи потерпілого (його віку, громадянства, службового стану тощо).

Актуальність даної тема полягає в тому, що кримінальний закон однаково охоплює здоров'я як квітучого юнака, так і безнадійно хворої людини похилого віку, як героя, так і завзятого злочинця. Заподіяння шкоди своєму власнику здоров'ю утворює склад злочину лише в тих випадках, коли такі дії є засобом вчинення іншого злочину (ухилення від військової служби шляхом членоушкодження - стаття 409 Кримінального кодексу).

Кримінально-правова охорона здоров'я починається з часу народження людини і забезпечується до самої смерті.

Завданнями курсової роботи є:

1) розгляд генезису кримінально-правових норм щодо відповідальності за посягання на життя та здоров'я особи;

2) кримінально - правова характеристика умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження;

3) визначення ступеня тяжкості тілесного ушкодження.

Методи дослідження. Основним методом, що використовувався у дослідженні, є діалектичний метод наукового пізнання. Поряд з ним застосовувались наукові методи тією мірою, якою вони адекватні об'єкту, предмету та задачам дослідження, а саме:

- історико-правовий - при вивченні історії становлення на території України правових актів про заборону посягань на життя та здоров'я особи;

- формально-логічний - при дослідженні поняття, ознак та видів даної категорії злочинів;

- догматичний - при здійсненні аналізу норм чинного законодавства з метою виявлення в ньому недоліків та формування пропозицій для вдосконалення;

- конкретно-соціологічний та статистичний - для узагальнення юридичної практики, анкетування та аналізу емпіричних даних, наведення прикладів;

Методологічною основою курсової роботи для виконання досліджень виступили Закони і нормативні документи України, наукова література та періодичні видання.

1. Злочини проти здоров'я

1.1 Тілесні ушкодження

Стаття 121 Умисне тяжке тілесне ушкодження. Кримінальний кодекс України розрізняє тілесні ушкодження трьох ступенів: тяжке, середньої тяжкості та легке. Характер і ступінь тілесних ушкоджень на практиці визначаються за результатами судово-медичної експертизи, на підставі передусім відповідних положень Кримінального кодексу України (статті 121, 122, 123, 124 і 125) і Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 17 січня 1995 р. № 6 [9, с.56].

В умовах сьогодення у законодавстві, у теорії кримінального права, у судовій медицині та у правозастосовній практиці використовуються три критерії для визначення тяжкості тілесних ушкоджень:

а) паталого-анатомічний (медичний), який є головним;

б) економічний, який є додатковим;

в) естетичний, який також є додатковим [16, с.543].

Тілесні ушкодження слід відрізняти від удару, побоїв, інших насильницьких дій, мордування, які завдають фізичного болю, але не спричиняють тілесних ушкоджень (тобто прямо до них не відносяться).

Згідно з законом, тяжкими тілесними ушкодженнями визнаються такі, які були небезпечними для життя в момент їх заподіяння або спричинили втрату будь-якого органа чи його функції, душевну хворобу або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину, або переривання вагітності чи невиправне знівечення обличчя [8, с.187].

Небезпечними для життя визнаються такі ушкодження життєво важливих органів людини, які самі по собі загрожують життю людини (потерпілого) в момент їх заподіяння чи при звичайних обставинах закінчуються смертю. Можливе чи дійсне відвернення смерті в таких випадках не береться до уваги при оцінювання небезпечності таких ушкоджень для життя. Тяжке тілесне ушкодження буде небезпечним для життя за наявності хоча б однієї з ознак, указаних у Правилах [5].

Втрата будь-якого органа або втрата органом його функцій визнається тяжким тілесним ушкодженням при повному фізичному відділенні органа від тіла людини, а також тоді, коли настав повний чи частковий параліч цього органа. Це може бути втрата язика, ока, руки, ноги, голосу або параліч чи втрата здатності народжувати дітей та ін. (найчастіше втрачаються при тілесних ушкодженнях очі, ніс, вуха, руки та ноги.

Згідно з Правилами, втрата зору, здатності бачити визнається тяжкими тілесними ушкодженнями, якщо настала сліпота на обидва ока чи людина не може бачити на відстані двох метрів оточуючих її предметів (гострота зору на обидва ока 0,04 і менше). При повній втраті зору на одне око це ушкодження визнається тяжким тілесним ушкодженням. Втрата потерпілим голосу, слуху, мови визнається тяжким тілесним ушкодженням, якщо потерпілий не може спілкуватися з іншими людьми без допомоги технічних чи спеціальних засобів, коли потерпілий не чує розмовної мови на відстані 3-5 см від вушної раковини [5].

Заподіяння душевної хвороби визнається тяжким тілесним ушкодженням в усіх випадках, коли потерпілий внаслідок посягання на його здоров'я захворів тимчасовою чи хронічною душевною хворобою, коли таке посягання спричинило розлад його психічної діяльності. Психічне захворювання може статися внаслідок тяжкої травми голови, мозку або внаслідок переляку, сильного психічного стресу (зворушення). Всяка душевна хвороба є ознакою тяжкого тілесного ушкодження [11, с.27].

Ознакою тяжкого тілесного ушкодження визнається стійка втрата працездатності не менше ніж на одну третину (не менше 30%). Йдеться не про професійну, а про загальну працездатність. Визначення групи інвалідності потерпілому не впливає на ступінь тяжкості тілесних ушкоджень.

Тілесне ушкодження вважається тяжким, якщо воно спричинило переривання вагітності. Строк вагітності при цьому значення не має. Не впливають на відповідальність за таке посягання на здоров'я потерпілої її стосунки з винним. Це може бути і власна дружина, і зовсім незнайома жінка. Кримінальна відповідальність за переривання вагітності настає лише в тих випадках, коли воно спричинилося внаслідок дій виновного, а не патологічних властивостей організму потерпілої.

Тілесне ушкодження визнається тяжким, якщо воно спричинило потерпілому невиправне знівечення обличчя.

Знівеченим обличчя вважається тоді, коли воно має неприємний, жахливий зовнішній вигляд (відсутність носа, губ), тяжкість шкоди при знівеченні обличчя обумовлена не тільки і не стільки фізичною шкодою, скільки психічною травмою - знівечене обличчя принижує потерпілого, викликає в нього тяжкі душевні переживання, муки [21, с.76].

Знівеченими при тілесних ушкодженнях можуть бути тільки передня частина голови і верхня частина шиї, а не інші частини тіла. питання про те - знівечене чи не знівечене обличчя, вирішують органи слідства і суд, бо це питання не медичне, а юридичне. Непоправними вважаються таке знівечення обличчя, яке не може бути виправлене чи усунене звичайними засобами лікування, або якщо воно зовсім не може бути усунене. Якщо для усунення знівеченості потрібна пластична операція, то знівечення також визнається непоправним..

Тілесне ушкодження визнається тяжким і кваліфікується за частиною 1 статті 121 за наявності хоча б однієї з передбачених у ній ознак.

Тяжке тілесне ушкодження визнається вчиненим при обтяжуючих обставинах, якщо воно:

- було вчинене способом, що має характер особливого мучення або мордування; сталося внаслідок систематичних, хоч би й не тяжких, тілесних ушкоджень;

- вчинене групою осіб;

- вчинене на замовлення;

- спричинило смерть потерпілого.

Тяжке тілесне ушкодження кваліфікується, якщо воно було вчинене мученням, мордуванням чи тортурами [17, с.476].

Мучення може бути спричинено тим, що потерпілому не дають їжі, води, використовують вплив низької чи високої температури, а також застосуванням інших засобів, якими спричинюється надзвичайна фізична біль чи фізичні страждання.

Мордуванням називаються такі дії, які пов'язані з багаторазовим чи тривалим заподіянням особливого фізичного болю (щипання, биття батогами чи нагайками, спричинення багатьох невеликих ушкоджень тупими чи гострими предметами).

Навмисне тяжке тілесне ушкодження за багатьма ознаками подібне замаху на убивство. Розрізняють ці злочини за суб'єктивними ознаками: за спрямованістю умислу і за змістом його інтелектуального моменту. Для з'ясування змісту умислу винного враховуються всі обставини злочину: засоби і знаряддя злочину, кількість, характер і місця ран, спрямованість ударів у життєво важливі органи людини, причини припинення злочинних дій, а також попередня поведінка винного і потерпілого, їхні взаємовідносини тощо.

При навмисному тілесному ушкодженні, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, настання смерті не охоплюється умислом винного: він не передбачає її настання.

Відповідальність за заподіяння умисних тяжких тілесних ушкоджень настає з віку l4 років [20, с.132].

Стаття 123 Умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання [2]. Потерпілим від цього злочину є лише особа, яка своїми діями (протизаконним насильством чи тяжкою образою) викликала у винного стан сильного душевного хвилювання.

Об'єктивна сторона цього злочину характеризується:

1) діями, що характеризується посяганням на життя іншої особи;

2) наслідки у вигляді тяжкого тілесного ушкодження;

3) причинний зв'язок між зазначеними діями та наслідками;

4) час (протягом періоду наявності у винного стану сильного душевного хвилювання) і певну обстановку вчинення злочину.

Кваліфікація дій за буде правильною лише за умови, що умисне тяжке тілесне ушкодження: по-перше, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання; по-друге, такий стан виник раптово; по-третє, це сталося в обстановці протизаконного насильства чи тяжкої образи з боку потерпілого (при цьому вказівка у цій статті на систематичне знущання з боку потерпілого, на відміну від статті 116 , відсутня). Умисне заподіяння за таких обставин середньої тяжкості та легкого тілесного ушкодження злочином не визнається.

Злочин є закінченим з моменту заподіяння тяжкого тілесного ушкодження [6, с.465].

Суб'єкт злочину має бути взятий до особливої уваги у процесі кваліфікації вчиненого, оскільки ним є фізична осудна особа, що досягла 16-річного віку, і перебувала під час вчинення злочину у стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства чи тяжкої образи з боку потерпілого.

Суб'єктивна сторона злочину виграє одну з вирішальних ролей при кваліфікації скоєного, оскільки характеризується виною у формі умислу (прямого чи непрямого), який завжди є афектованим, таким, що виник раптово, та емоційним станом - сильним душевним хвилюванням, що певною мірою знижує здатність особи усвідомлювати свої дії чи керувати ними [7, с.276].

Стаття 124 Умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця [2].

З об'єктивної сторони цей злочин характеризується:

1) діями - посяганням на життя іншої особи;

2) наслідками у вигляді настання тяжких тілесних ушкоджень;

3) причинним зв'язком між зазначеними діями і наслідками;

4) обстановкою вчинення злочину (перебування винного при вчиненні

цього діяння у стані необхідної оборони, уявної оборони чи в умовах необхідності затримання злочинця).

Злочин є закінченим з моменту заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження[7, с.278].

Стаття 125 Умисне легке тілесне ушкодження [2]. З об'єктивної сторони умисні тілесні ушкодження бувають двох видів:

1) легке тілесне ушкодження - ушкодження, що має незначні скороминучі наслідки, тривалістю не більш як шість днів (синець, подряпина тощо);

2) легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності. Короткочасним слід вважати розлад здоров'я тривалістю понад 6 днів, але не більш 3 тижнів (21 день). Під незначною стійкою втратою працездатності слід розуміти втрату загальної працездатності до 10 %. Відсоток втрати працездатності визначається судово-медичною експертизою.

Злочин є закінченим з моменту настання наслідків.

Суб'єкт злочину є осудна особа, яка досягла 16-річного віку.

Суб'єктивна сторона злочину передбачає встановлення вини у формі прямого чи непрямого умислу. Якщо умисел винного було спрямовано на заподіяння тяжких тілесних чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень, а внаслідок його дій потерпілому було заподіяно лише легкі тілесні ушкодження, вчинене кваліфікується за спрямованістю умислу - за відповідними частинами статей 15 і 121 або 122 [6, с.468].

Стаття 128 Необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження [2].

З об'єктивної сторони злочин характеризується:

1) діями або бездіяльністю;

2) наслідками у вигляді тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень;

3) причинним зв'язком між зазначеними діянням і наслідками.

Злочин є закінченим з моменту настання тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень.

Суб'єкт злочину є осудна особа, яка досягла 16-річного віку.

Із суб'єктивної сторони злочин характеризується виною у формі необережності (злочинної самовпевненості чи злочинної недбалості) [10, с. 284].

1.2 Завдання фізичних або моральних страждань

Стаття 126 Побої і мордування [2]. Безпосереднім об'єктом цього злочину є суспільні відносини, що забезпечують охорону здоров'я особи.

З об'єктивної сторони злочин характеризується активними діями:

1) завданням удару;

2) завданням побоїв;

3) вчиненням інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень.

Варто знати, що в розумінні статті 126 удар, побої, інші насильницькі дії та мордування не належать до тілесних ушкоджень і становлять особливий тип злочину проти здоров'я особи.

Удар - це одноразовий різкий вплив на тіло людини за допомогою певного предмета або частини тіла (руки, ноги, голови), що завдає фізичного болю. Побої - багаторазове (два та більше разів) завдання ударів по тілу потерпілого, що не спричинило тілесних ушкоджень. Інші насильницькі дії - це фізичний вплив на людину (крім удару та побоїв), який викликає болісні відчуття (викручування кінцівок, защемлення різних частин тіла будь-якими пристроями, виривання волосся тощо), однак не спричиняє тілесних ушкоджень [12, с.198].

Злочин є закінченим з моменту завдання удару, побоїв, вчинення інших насильницьких дій.

Суб'єкт злочину є осудна особа, яка досягла 16-річного віку.

Суб'єктивна сторона передбачає встановлення вини у формі умислу (прямого чи непрямого).

Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення діянь:

1) що мають характер мордування (при цьому мордуванням слід визнавати багаторазове або тривале заподіяння болю - щипання, шмагання, нанесення численних, але невеликих ушкоджень тупими або гостро колючими предметами, вплив термічних факторів та інші аналогічні дії);

2) групою осіб;

3) з метою залякування потерпілого чи його близьких (тобто, щоб викликати у цих потерпілих почуття страху перед винним або іншими особами);

4) з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості [19, с.159].

Стаття 127 Катування [2]. Основним безпосереднім об'єктом злочину є суспільні відносини, що охороняють здоров'я особи, а додатковим обов'язковим безпосереднім об'єктом - суспільні відносини, що забезпечують охорону волі, честі та гідності особи.

При кваліфікації цього діяння за об'єктивною стороною слід встановлювати:

1) діяння - нанесення побоїв, мучення або інші насильницькі дії;

2) наслідки, що виявляються у заподіянні сильного фізичного болю, фізичного чи морального страждань;

3) причинний зв'язок між вказаним діянням і наслідками.

Злочин є закінченим із моменту, коли потерпілому заподіяно сильного фізичного болю, фізичного чи морального страждань.

Суб'єкт злочину є осудна особа, яка досягла 16-річного віку.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і спеціальною метою - примусити потерпілого чи іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, у тому числі отримати від нього або іншої особи відомості чи визнання, або покарати його чи іншу особу за дії, скоєні ним або іншою особою чи у скоєнні яких він або інша особа підозрюється, а також залякування чи дискримінація його або інших осіб.

Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його:

1) повторно;

2) за попередньою змовою групою осіб;

3) з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості [13, с.496].

1.3 Зараження соціальними хворобами

Стаття 130. Зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби [2]. Безпосереднім об'єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують охорону здоров'я особи, а додатковим обов'язковим чи факультативним - суспільні відносини, що охороняють життя особи.

Необхідною умовою правильної кваліфікації цього злочину є чітке встановлення його об'єктивної сторони, яка полягає:

1) у свідомому поставленні іншої особи у небезпеку зараження вірусом імунодефіциту людини чи вірусом іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини ;

2) у зараженні іншої особи вірусом імунодефіциту людини чи вірусом іншої невиліковної інфекційної хвороби особою, яка знала про те, що вона є носієм цього вірусу;

3) в умисному зараженні іншої особи ВІЛ чи вірусом іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини.

Злочин, передбачений частиною 1 статті 130, є закінченим з моменту вчинення дій, які створюють реальну небезпеку зараження іншої особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини. Злочин, є закінченим з моменту фактичного зараження ВІЛ-інфекцією або іншим вірусом. На кваліфікацію скоєного безпосередньо впливає суб'єкт злочину, оскільки він є спеціальним, тобто це фізична осудна особа з 16-річного віку, що хворіє на невиліковну інфекційну хворобу (ВІЛ включно) та знає про це.

Суб'єктивна сторона злочину передбачає наявність: непрямого умислу чи злочинної самовпевненості; злочинної самовпевненості чи злочинної недбалості; прямого чи непрямого умислу.

Кваліфікуючими ознаками злочину є зараження:

1) двох чи більше осіб (як одночасно, так і в різний час, одним або різними способами);

2) неповнолітнього (особи, яка не досягла 18-річного віку) [15, с. 326].

Стаття 133. Зараження венеричною хворобою [2]. З об'єктивної сторони злочин характеризується зараженням однією особою іншої венеричною хворобою. До венеричних хвороб належать інфекційні захворювання, що пере­даються переважно статевим шляхом і вражають передусім органи сечостатевої системи (наприклад, сифіліс, гонорея, паховий лімфогранулематоз тощо). Способи зараження іншої особи венеричною хворобою можуть бути різними (статеві зноси­ни, задоволення статевої пристрасті неприродним способом, поцілунки, порушення правил гігієни в побуті, сім'ї чи на роботі тощо) і не вплива­ють на кваліфікацію. Згода потерпілого, наприклад, на статеві зносини з особою, хворою на венеричну хворобу, що спричинила зараження, не скасовує протиправності діяння.

Злочин є закінченим з моменту, коли потерпілий фактично захворів на венеричну хворобу.

Слід враховувати, що суб'єкт цього злочину - спеціальний (фізична осудна особа з 16-річного віку, що хворіє на венеричну хворобу та знає про її наявність), що має впливати на кваліфікацію скоєного.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом або необережністю (злочинною самовпевненістю).

Кваліфікуючі ознаки злочину:

1) учинення його особою, раніше судимою за зараження іншої особи венеричною хворобою;

2) зараження двох або більше осіб (як одночасно, так і в різний час, одним або різними способами) або неповнолітнього (тобто особи, котрій на момент учинення злочину не виповнилося 18 років) [14, с.576].

здоров'я тілесний злочин страждання

2. Кримінально-правова характеристика умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження

Стаття 122. Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження

Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 Кримінального кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров'я або значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину, карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

Ті самі дії, вчинені з метою залякування потерпілого або його родичів чи примусу до певних дій,- караються позбавленням волі від трьох до п'яти років [2].

Об'єктом злочину є здоров'я особи.

З об'єктивної сторони злочин характеризується:

1) дією або бездіяльністю, спрямованими на заподіяння середньої тяжкості тілесного ушкодження;

2) наслідками у виді спричинення середньої тяжкості тілесного ушкодження;

3) причинним зв'язком між зазначеними діянням та наслідками.

Тілесним ушкодженням середньої тяжкості є таке ушкодження, яке не заподіює здоров'ю шкоди, небезпечної для життя в момент заподіяння, не потягло за собою інших наслідків, властивих тяжкому тілесному ушкодженню, але разом із тим спричинило тривале порушення функцій будь-якого органу або інший тривалий розлад здоров'я.

Тривалий розлад здоров'я у більшості випадків виявляється в порушенні функцій будь-якого органу, до якого Правила відносять послаблення функцій органів зору, слуху, язика (мовлення), руки, ноги та ін. Повна втрата органа або позбавлення його назавжди здатності функціонувати є тяжким тілесним ушкодженням і за статтею 122 кваліфікуватися не може. Разом з тим склад злочину, що розглядається, може мати місце й у випадках повної, але тимчасової втрати органом його функцій. До тривалого розладу здоров'я в розумінні статті 122 слід відносити також випадки, коли заподіяна здоров'ю шкода не була пов'язана з порушенням функцій будь-якого органа, але вик­ликала втрату працездатності (наприклад, інфекційне захворювання).

Стаття 122 застосовується лише за умови, що розлад здоров'я був тривалим, яким, згідно з Правилами, визнається розлад здоров'я строком понад три тижні (більше ніж 21 день).

Під стійкою втратою працездатності менш як на одну третину слід розуміти втрату загальної працездатності від 10 до 33 відсотків.

Правила вимагають, щоб судово-медичний експерт, оцінюючи характер і тривалість захворювання або порушення функцій, пов'язаних з ушкоджен­ням, виходив з об'єктивних медичних даних, встановлених у процесі прове­дення експертизи. Якщо тривалість захворювання, що зазначена в наявних медичних документах, не відповідає характеру заподіяного тілесного ушкодження і не підтверджується об'єктивними даними, судово-медичний експерт визначає цю обставину і встановлює ступінь тяжкості виходячи із звичних термінів. Тому сам по собі листок непрацездатності без урахування характеру ушкодження не може свідчити про тяжкість тілесного ушкодження, оскільки він може бути необґрунтовано продовжений, або, навпаки, на прохання потерпілого передчасно закритий, а тому не відбиваючи справжньої тривалості захворювання.

Моментом закінчення злочину є заподіяння потерпілому середньої тяжкості тілесного ушкодження [18, с.194].

Суб'єктом злочину є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим або непрямим умислом. Найчастіше умисел має н сконкретизований характер. Якщо умисел винного був спрямований на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, а результатом його дій стало заподіяння середньої тяжкості тілесних ушкоджень, вчинене слід визнавати замахом заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження і кваліфікувати за відповідними частинами статті 15 і 121.

Мотив цього діяння не має значення для його кваліфікації. Мета умисного заподіяння середньої тяжкості тілесного ушкодження впливає на кваліфікацію діяння у двох випадках - коли нею є:

1) залякування потерпілого або його родичів,

2) їх примус до певних дій.

Водночас встановлення мотиву і мети при вчиненні умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження є обов'язковим, оскільки у ряді випадків наявність певних мотиву чи мети є підставою для кваліфікації такого діяння за іншими статтями Кримінального кодексу Кваліфікувати дії винних у таких випадках ще й за статтею 122 не потрібно.

Кваліфікованими видами умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження є вчинення його з метою:

1) залякування потерпілого або його родичів;

2) їх примусу до певних дій.

Залякування у складі цього злочину за своїм змістом є близьким до залякування у складі умисного тяжкого тілесного ушкодження, передбаченого частиною 2 статті 121.

Особливістю цієї ознаки при заподіянні умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження є те, що залякування спрямовується, крім потерпілого, лише на його родичів, у той час, коли при вчиненні умисного тяжкого тілесного ушкодження воно спрямовується проти будь-яких інших осіб. Крім того, особливістю залякування при вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 122, є те, що воно не охоплює собою дій, які утворюють примус потерпілого чи його родичів до певних дій. Ця ознака як кваліфікуюча умисне середньої тяжкості тілесних ушкоджень виділена окремо у частині 2 статті 122, тоді як у частині 2 статті 121 вона не передбачена.

У складі злочину, передбаченого частиною 2 статті 122, примус означає домагання від потерпілого або його родичів вчинення або утримання від вчинення певних дій шляхом заподіяння потерпілому умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження. Якщо в результаті примусу потерпілим або його родичем було вчинено діяння, яке містить ознаки злочину, його слід оцінювати з урахуванням положень статті 40 [18, с.196].

Такий примус, якщо він поєднаний з вимогою щодо потерпілого або його родичів - передати чуже майно чи право на майно або вчинити будь-які дії майнового характеру; припинити займатися господарською діяльністю чи обмежити її, укласти угоду або не виконувати укладену угоду, виконання (невиконання) якої може заподіяти матеріальної шкоди або обмежити законні права чи інтереси того, хто займається господарською діяльністю; виконати чи не виконати договір, угоду чи інше цивільно-правове зобов'язання.

3. Відповідальність за умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження

Частина 2 статті 122 Кримінального кодексу України встановлює відповідальність за середньої тяжкості тілесне ушкодження, вчинене з метою залякування потерпілого або його родичів чи примусу до певних дій (наприклад, звільнити житлову площу тощо).

Відповідальність за умисне нанесення тілесних ушкоджень середньої тяжкості настає з 14 років.

Умисне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання (фізіологічного афекту), що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства або тяжкої образи винного потерпілим, визнається як заподіяне за пом'якшуючих відповідальність обставин і тому кваліфікується за статтею 123 Кримінального кодексу України (Умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання).

Протизаконне насильство може бути фізичним (удари, побої, тілесні ушкодження, позбавлення волі, зв'язування і тощо) або психічним (погроза заподіяти фізичну чи майнову шкоду і тощо). Таке насильство має бути істотним, тобто здатним викликати сильне душевне хвилювання, реальним, а не уявним [3].

Для застосування статті 123 Кримінального кодексу треба довести, що насильство було протизаконним. Насильство працівників правоохоронних органів відносно злочинця незалежно від його психічного стану не може бути визнане таким, що здатне викликати сильне душевне хвилювання (фізіологічний афект).

Тяжка образа потерпілим винного - це будь-яке істотне приниження честі і гідності, зроблене в непристойній формі.

Необережне заподіяння тяжкого або середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень передбачено статтею 128. Відмінність заподіяння ушкоджень з необережності від умисного заподіяння ушкоджень полягає в суб'єктивній стороні злочину, в її інтелектуальному моменті. Так, для кваліфікації дій за цією нормою, необхідно, щоб особа не передбачала можливості настання наслідків у вигляді ушкоджень середнього і тяжкого ступеня, хоч могла і повинна була їх передбачити, або щоб особа передбачала можливість настання цих наслідків, але легковажно розраховувала на їх відвернення. У випадку, коли особа не могла і не повинна була передбачати ці наслідки, складу злочину не буде за відсутністю вини.

Необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження - карається громадськими роботами на строк від ста п'ятдесяти до двохсот сорока годин або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до двох років.

За нанесення тілесних ушкоджень у стані сильного душевного хвилювання та з необережності кримінальна відповідальність настає є 16-річного віку.

Заподіяння середньої тяжкості тілесних ушкоджень в умовах необхідної оборони не утворює перевищення її меж і, отже, кримінально не карається [6, с.842].

Висновки

Значення цілеспрямованої діяльності учених-юристів і практичних працівників у умовах формування правової держави України зростає, породжуючи гостру потребу об'єднання їхньої зусиль у розвитку правової науку й створення умов здійснення принципу панування правничий та законності. Втілення у життя цього принципу отримує особливе значення за умов на етапі становлення та розвитку суверенної держави й побудови фундаменту правової системи і натомість національного і охорони культурної відродження її народу.

Завдання, які стоять цьому шляху, неможливо знайти вирішені не залучаючи синтезу теорії та практики. Для цього він необхідно максимально використовувати юридичну науку, науковий доробок юристів-теоретиків і практиків.

Застосовуючи становища роботи з практиці під час розслідування заподіянні тілесних ушкоджень, необхідно хочуть враховувати специфіки розслідування цієї категорії справ, і зокрема особливості криміналістичної характеристики і його елементів, особливості суб'єкта і об'єкта злочинів з цієї категорії справ, систему даних кримінальних значимих ознаках цієї групи злочинів.

Злочин, як багатогранна, негативна, суспільно небезпечна діяльність людини характеризується різнопланово і може мати соціологічний, кримінологічний, морально-етичний, криміналістичний та інші аспекти. Питання про поняття, сутність, структуру, види, форми злочинної діяльності досліджуються з різних боків кримінальним правом, кримінологією, криміналістикою, оперативно-розшуковою діяльністю і т.д. Така увага з боку науковців до цього соціального явища не є випадковою. Оскільки злочин являє небезпечну діяльність людини, природно що суспільство заінтересоване у тому, щоб таких явищ було як найменше, а ті що вже вчинені були розкриті і винні притягнуті до відповідальності. Саме тому значна частина юридичних наук і дисциплін покликані своїми науковими розробками та рекомендаціями сприяти ефективному вирішенню проблеми боротьби із злочинністю шляхом своєчасного і якісного запобігання, виявлення, розкриття і розслідування злочинів.

Даний злочин є характерним для міст, де їх вчинено 87,7%, а в сільській місцевості 12,3%. Кожен четвертий злочин вчиняється в житлових приміщеннях (в квартирах - 10,9%; в будинках - 10,9%; в гуртожитках - 4,8%). За місцем роботи і навчання вчинялося по 4,1% злочинів. В громадських місцях - 12,3%; на вулицях - 15,1%; у скверах і парках - 19,8%; в зонах відпочинку - 4,1%; в барах - 8,9%; нічних клубах - 3,4%; на дискотеках - 4,1%.

Зазначений вид злочинів більшою мірою є притаманним чоловікам. Ними вчинено 87,0% тілесних ушкоджень, а жінками 13,0%.

За віком особи, які вчинили злочин розподіляються: від 14 до 16 років - 10,7%; від 16 до 18 років - 13,5%; від 18 до 24 років - 23,6%; від 24 до 30 років - 21,3%; після 30 років - 30,9%. Більше половини з засуджених (56,0%) вчинили злочин уперше і 80,1% - без співучасників. Половина засуджених під час вчинення злочину перебувала у стані алкогольного сп'яніння (58,4%), а 18,0% - в стані наркотичного сп'яніння. На момент вчинення злочину половина засуджених (47,2%) не працювали і не навчалися. Працював лише кожний третій (29,2%) і кожний п'ятий навчався (у школі - 9,6%; коледжі - 6,7%; інституті тощо - 7,3%) [7, с.641].

Узагальнюючи розглянуте, структуру криміналістичної характеристики тяжких тілесних ушкоджень можна представити у вигляді системи відомостей, які характеризують:

- предмет злочинного посягання;

- спосіб заподіяння тілесних ушкоджень;

- обстановку вчинення злочину - слідові картини у широкому її розумінні;

- мету і мотив заподіяння тілесних ушкоджень;

- особу злочинця.

Оскільки характеристика зазначених структурних елементів та встановлення зв'язків між ними має важливе значення для розробки криміналістичних рекомендацій з розслідування тяжких тілесних ушкоджень ці питання будуть розглянуті у самостійних підрозділах роботи докладніше.

Отже, фізичне й психічне здоров'я є одним з найважливіших людських благ. Саме нормальне здоров'я забезпечує особі високий рівень соціальної активності, сприяє розвитку її талантів і здібностей. Завдання шкоди здоров'ю заподіює особі в багатьох випадках велику фізичну, моральну й матеріальну шкоду (останнє пов'язане з витратами на відновлення здоров'я, лікування й реабілітацію).

Завдання шкоди здоров'ю людини є негативним чинником і для суспільства в цілому, яке також потерпає від втрати або зниження соціальної активності кожного з його членів.

Закон захищає здоров'я будь-якої людини. Тобто здоров'я як об'єкт кримінально-правового захисту охоплює поняття будь-якої функціонуючої людської системи, незалежно від її фізичних чи психічних дефектів.

Список використаних джерел

1. Конституція України прийнята Верховною Радою України 28.06.1996р. № 254к/96-ПР // Відомості Верховної Ради України.-1996-№ 30.

2. Кримінальний кодекс України,- Відомості Верховної Ради України, (ВВР), 2001р, № 25-26, ст.122

3. Кримінальний процесуальний кодекс України,- Верховна Рада України; Кодекс України, Закон, Кодекс від 13.04.2012 № 4651-VI

4. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 2 від 07.02.2003 р. «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи»

5. Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень МОЗ України; Правила від 17.01.1995 № 6

6. Кримінальний кодекс України: науково-практичний коментар / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гавриш та ін.; за заг. ред. В.Т. Маляренка, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - [2-е вид., перероб. та допов.]. - Х. : Одіссей, 2004. - С. 1196.

7. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / За ред. М.І. Мельника та М. І. Хавронюка,- К.: Атіка, 2003. С. 1064.

8. Актуальні проблеми кримінального права: навч. посібник / В. М. Попович та ін.. - К.: Юрінком Інтер, 2009. - С.256 .

9. Кримінальна відповідальність за вчинення злочинів проти життя та здоров'я особи: проблеми кваліфікації та відмежування від суміжних складів злочинів [Текст] : наук. - практ. посібник / А.О. Данилевський, Г.Є. Болдарь; МВС України, Луган. держ. ун-т внутр. справ. ім. Е.О. Дідоренка. - Луганськ: РВВ ЛДУВС, 2011. -С. 152 .

10. Кримінальне право і законодавство України. Частина Загальна. Курс лекцій / За ред. М.Й. Коржанського. - К.: Атіка, 2001. - С. 432 .

11. Кримінальне право України: Загальна та Особлива частини: Навч. посіб. / В.О. Кузнєцов, М.П. Стрельбицький, В.К. Гіжевський. - К.: Істина, 2005. - С. 380.

12. Кримінальне право України. Загальна частина : Підручник / П.Л. Фріс. - [2-ге вид., доп. і перероб.] - К. : Атіка, 2009. -С. 512 .

13. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гавриш та ін.; За ред. проф. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - 3-є вид., перероб. і доп. - К.: Юрінком Інтер, 2010. - С. 724 .

14. Хохлова І.В., Шем'яков О.П. Кримінальне право України (Особлива частина): Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - С.688 .

15. Кваліфікація злочинів: Навчальний посібник . ? Дудоров О. О., Писменський Є. О., -- 2010. -- С.430 .

16. Кримінальне право. Загальна частина: Підручник. ? Беніцький А.С., Гуславський В.С., Дудоров О.О., Розовський Б.Г., --К.: вид.-во Істина, 2011. -- С.1111 .

17. Селецький С.І. Кримінальне право України. Особлива частина: Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2007. - С.504 .

18. Кримінальне право України. Загальна частина: Практикум: Навчальний посібник / І.П. Козаченко, О.М. Костенко, В.К. Матвійчук та ін. - К.: КНТ, 2006. - С.432 .

19. Кримінальне право України: Навч. посіб. / С.Г. Волкотруб, О.М. Омельчук, В.М. Ярін та ін. За ред. О.М. Омельчука. - К.: Наукова думка; Прецедент, 2004. - C.297 .

20. Васильєв О.Н., Яблоков Н.П. Предмет, система і теоретичні основи криміналістики. - М.: Вид-во МДУ, 1984.-С.211

21. Драпкин Л. Предмет доведення і криміналістичну характеристика злочинів. // Криминалистические характеристики у комунікативній методиці розслідування злочинів. - Свердловськ:УрГУ, 1978. С.123

Размещено на Allbest.ru