Інституційні основи дослідження механізмів взаємодії громадянського суспільства, влади та бізнесу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Академія муніципального управління

Інституційні основи дослідження механізмів взаємодії громадянського суспільства, влади та бізнесу

Сімак С. В., к. держ. упр., доцент, проректор з науково-педагогічної роботи (економічний напрям)

Київ

Анотації

У статті розглянуто інституційні підходи до дослідження механізмів взаємодії громадянського суспільства, влади та бізнесу. Здійснено аналіз основних напрямків розвитку та зміни інститутів через появу нових тенденцій в світовій економіці. У процесі інституціоналізації виникають і закріплюються нові структури та відносини між людьми, між організаціями, або між людьми і організаціями і служить важливим джерелом причинних стійких моделей поведінки.

Сутність публічно-приватного партнерства як правової форми реалізації пріоритетних соціально-економічних проектів полягає в оптимізації їх реалізації за рахунок потенціалу учасників партнерства; інтеграції суб'єктів громадського суспільства в життєдіяльність держави, зниженні соціальної напруги і негативного ставлення до громадянського суспільства з боку держави і громадян за рахунок його участі у вирішенні соціальних проблем.

Ключові слова: інституції, державне управління, публічно-приватне партнерство, громадянське суспільство, влада.

The article discusses institutional approaches to research cooperation mechanisms Civil Society government and business. The analysis of major developments and institutional change through appearance of new tendencies in the global economy. In the process of institutionalization and having fixed new structures and relationships between people, between organizations or between individuals and organizations and serves as an important source of causal sustainable behaviors.

The essence of public-private partnerships as a legal form of implementation of priority socio-economic projects is to optimize their implementation by potential participants of the partnership; integration of civil society in the life of the state, reducing social tensions and negative attitudes to civil society by the state and citizens through their participation in solving social problems.

Keywords: institutions, public administration, public-private partnerships, civil society, government.

Вступ

Постановка проблеми. Одним з актуальних завдань сучасної науки у сфері державного управління є формування інституційних основ механізмів публічно-приватного партнерства. Це дозволить зробити фундаментальний аналіз тенденцій соціальних та економічних процесів, пояснити їх причини та передбачати наслідки.

Потенціал публічно-приватного партнерства в Україні високий. За допомогою даного інструменту можуть бути вирішені проблеми, в першу чергу, розвитку соціальної і транспортної інфраструктури, особливо будівництво автомобільних доріг. Саме на основі публічно-приватного партнерства може бути проведена модернізація економіки і її перехід на інноваційний розвиток.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідження створення нових економічних інститутів, інституційних основ механізмів взаємодії громадянського суспільства, влади та бізнесу розкриваються у наукових працях багатьох вітчизняних та зарубіжних вчених, серед яких М.Авксентьєв, Дж.Аллан, С.Афанасьєв, Н.Безбах, В.Варнавський, Д.Грімсі, А.Зельднер, В.Клєпіков, В.Кузьмін, В.Павлов, О.Пильтяй, Є.Сава, О. Харт, Х. Хем та інші.

Постановка завдання. Завдання статті полягають у дослідженні інституційних підходів до дослідження механізмів взаємодії громадянського суспільства, влади та бізнесу.

Протягом останнього десятиліття поняття управління набуло одночасно політичного і економічного змісту. Теоретики та практики політології розглядають поняття управління як новий спосіб розуміння можливостей держави і відносин між державними і недержавними структурами. Сьогодні управління тісно пов'язано з низкою політичних суб'єктів, таких як організаційні теорії, міжнародні відносини (як «глобального управління»), державне управління (з «підйомом» нового державного управління) та місцевої політики (як «місцеве самоврядування»).

Внутрішні і багатогалузеві відносини не обмежуються пошуком ефективних шляхів спільного виробництва існуючих товарів і послуг. Це стосується головним чином досягнення колективних вигод, які складаються із окремих частин. У бізнес-секторі такі колективні вигоди типізуються міжфірмовими відносинами співробітництва, які шляхом об'єднання додаткових ресурсів і можливостей можуть створювати "нові унікальні продукти, послуги або технології". Переваги в галузі управління, в широкому сенсі цього слова, відображають незворотні зміни, які були зроблені в економічній, соціальній і політичній сферах останніми десятиліттями. Ці зміни, можливо, стимулювали зрушення у розумінні нових характеристик організаційних структур. В цьому відношенні протягом останнього десятиліття значно зросла роль партнерських відносин, які існують завдяки соціально-економічним факторам, породженими різними партнерськими структурами для досягнення поставлених цілей. Крім того, для ефективного функціонування необхідно подолати існуючі перешкоди.

Упродовж 80-х років ХХ століття актуальними були питання створення нових економічних інститутів, які змінять конфігурацію і регулювання післявоєнного державного режиму, у якому уряди легко покладалися в основному на ринкові механізми і тільки у виняткових випадках на громадські заходи. Зміни стали необхідні по-перше, через зростання розуміння споживачів переваг конкуренції над адміністративним контролем; по-друге, глобалізація ринкової економіки принесла нову еру конкуренції, яка дестабілізувала державні олігополії.

У 1983 році науковці Марч і Олсен відзначали необхідність зміни інститутів через появу нових тенденцій в економіці, політиці, антропології та соціології. Вони визначили термін «нового інституціоналізму» як зміну тенденцій «старого інституціоналізму», який домінував з кінця Другої світової війни аж до початку 1960-х років. Проте, вони вказували на те, що інституціоналізм, який вони пропонували, не був цілісною теорією. Це була просто заява про те, як організація політичного життя може змінити існуюче життя [5].

Крім того, в цей час на перший план вийшли нові підходи до узаконення певних організаційних структур. Однією з основних проблем в цей час стала зміна в розподілі відповідальності між державою і приватним сектором у питаннях надання товарів і послуг.

Безлім і Гатак [4] запропонували організаціям приватного сектору отримувати права власності і долучатися до виробництва товарів суспільного типу. Починаючи з порівняння переваг фінансування, виробництва, забезпечення і отримання прав власності, які часто розкидані по секторах, ці окремі компоненти можна оптимально переналаштувати в синергетичних міжгалузевих партнерських відносинах. Це пояснює той факт, чому держава прямо і побічно субсидує і залучає до спільного виробництва "конкурентів" із приватного сектора. Таким чином, за рахунок внутрішньо- і міжгалузевих партнерських відносин можна не тільки економити на спільному виробництві існуючих товарів, але й створювати нові товари та послуги.

У процесі інституціоналізації виникають і закріплюються нові структури та відносини між людьми, між організаціями, або між людьми і організаціями і служить важливим джерелом причинних стійких моделей поведінки. Згідно запропонованої теорії П. Толбертом і Л. Зукером інституціоналізація - це процес, який складається з наступних етапів: інновація, призвичаєння, об'єктивізації і седиментації [7].

Інновація виникає під впливом різного роду зміни в оточенні організації - дії ринкових сил, зміни технологічних або законодавчих змін. Ці стимули призводять до генерації змін. державний партнерство економічний

Перш ніж проводити порівняння державно-приватного партнерства і управління, необхідно в першу чергу вирішити питання про те, чи можна використовувати інституційний підхід в якості належної методики партнерства. Партнерські відносини можуть розглядатися як окремі інститути, бо сприймаються як концептуально стабільні, інституційні структури, які регулюються узгодженими раніше правилами. На думку дослідника Родеса у сучасних умовах інституційний підхід не відповідає історичним та правовим реалія. Сьогодні існує суттєва методологічна складність у вивченні політики, економіки, соціології та антропології [6]. Як наслідок, використовується цілий ряд методів для обгрунтування інституційного підходу як методу дослідження.

Американський економіст Т. Веблен розглядав інститут, з одного боку, як "звичні способи реагування на стимули, створювані обставинами, що змінюються", а з іншого - "певні способи існування суспільства, які утворюють особливу систему суспільних відносин". Т. Веблен вивчив взаємозв'язок інституту й соціальної структури. Відмінність інституціонального напряму від неокласичного полягає в різному оцінюванні чинника невизначеності. Зокрема, створення системи інститутів розглядається ним як умова зниження рівня структурної невизначеності шляхом обмеженого набору альтернатив для економічних агентів [8].

Класичне визначення інституту за Т. Вебленом [8] можна представити у трьох проекціях: 1) певний поширений спосіб мислення про відносини між суспільством і особистістю й виконувані ними функцій; 2) система життєдіяльності суспільства, яка складається із сукупності норм, що діють у будь-який момент розвитку цього суспільства; 3) превалююча духовна позиція або поширене уявлення про спосіб життя в суспільстві.

Такий значний масштаб узагальнення дає змогу вченим-інституціоналістам, визначаючи предмет науки про інститути, окреслити, по-перше, норму або власне інститут - базовий регулятор суспільної поведінки, по-друге, інституційну структуру як сукупність норм, що діють у суспільстві і спрямовують його розвиток, по-третє - інституційне середовище як магістральну духовну позицію чи уявлення про спосіб життя у суспільстві [1].

Інститути ринку становлять зовнішні норми інституційної структури партнерства міжсекторної взаємодії, єднаючи між собою внутрішні норми цієї структури. Зовнішні й внутрішні норми разом утворюють „полотно” структури. Специфіка внутрішніх норм полягає в тому, що вони безпосередньо нормують внутрішню організацію міжсекторного партнерства. Їх сукупність визначають, виходячи з особливостей найбільш значимих принципів та процедурних елементів системи взаємодії органів влади та громадських організацій, поширивши її на весь загал учасників міжсекторної взаємодії з урахуванням положень інституціональної теорії. Низку цих принципів та елементів (відкритість, толерантність, прозорість) ми відкинули через їхню деяку тривіальність, інші - через те, що в нашій концепції їм належить окреме місце (соціальний розвиток, соціальний самозахист) або те, що в цьому контексті вони позбавлені методологічної ясності (переговорні майданчики, інтерактивність). Відтак серед внутрішніх норм інституційної структури міжсекторного партнерства, за нашим аналізом, першочергове значення належить інституту програмно-цільового підходу. Незалежно від формату і параметрів партнерства, спільна діяльність агентів взаємодії повинна відбуватися на програмно-проектній основі, тобто спиратися на певний узгоджений алгоритм дій, орієнтованих на результат. Цей імператив зумовлений предметним полем міжсекторного партнерства - спрямованістю на вирішення соціальних проблем. Програмний підхід пов'язує ресурси програми з її результатом і надає особливого значення продуктивності дії, зосереджуючи увагу на тому, як найкраще використати обмежені ресурси для досягнення бажаного результату [2].

У класичному розумінні основу публічно - приватного партнерства складає розподіл економічних ризиків в залежності від можливостей сторін. Іншими словами, публічно - приватне партнерство є союзом держави і приватних інвесторів, заснованим на поділі і перерозподілі ризиків з метою досягнення максимальних результатів. Саме ця правова форма є найбільш перспективною для розвитку конструктивного діалогу між державою та інститутами громадського суспільства на сучасному етапі.

Публічно-приватне партнерство - сукупність форм середньої і довгострокової взаємодії держави та інститутів громадського суспільства для вирішення суспільно значущих завдань на взаємовигідних умовах. Дане визначення відображає соціально-економічну сутність терміну, тоді як в політико-правовому контексті публічно-приватне партнерство - взаємовигідна співпраця органів державної влади та інститутів громадського суспільства в реалізації функцій державної влади. Таким чином, публічно-приватне партнерство - це правовий механізм узгодження інтересів і забезпечення рівноправності держави та інститутів громадського суспільства в рамках реалізації соціально-економічних проектів, спрямованих на досягнення цілей державного управління.

Економічний зміст відносин в рамках публічно-приватного партнерства полягає в тому, що на відміну від інших форм взаємозв'язку держави і приватних організацій, публічно-приватне партнерство являє собою форму спільної участі інститутів громадського суспільства і держави в публічно-приватному коопераційному ланцюжку по отриманню прибутку з одного боку і соціальній складовій з іншого, орієнтованого на перерозподіл між ними завдань, ризиків, прибутку і відповідальності.

Висновки

Виходячи з вищевикладеного зазначимо, що потенціал публічно-приватного партнерства в Україні високий. За допомогою даного інструменту можуть бути вирішені проблеми, в першу чергу, розвитку соціальної і транспортної інфраструктури, особливо будівництво автомобільних доріг. Саме на основі публічно-приватного партнерства може бути проведена модернізація економіки і її перехід на інноваційний розвиток. Публічно-приватне партнерство - це, звичайно, в першу чергу, підприємницька діяльність, але саме та діяльність, яка спрямована не тільки на систематичне отримання прибутку, а й на досягнення соціально-корисного ефекту.

Конструктивна співпраця між інститутами громадського суспільства, державою, бізнесом ускладнена не тільки прогалинами у законодавстві. На сьогоднішній день громадянське суспільство стурбоване відсутністю довгострокових намірів держави: видаткова частина державних бюджетів планується на 1-3 роки, а проекти публічно-приватного партнерства розраховуються на 5-30 років. У зв'язку з цим представляється очевидним, що держава не може гарантувати учасникам проекту публічно-приватного партнерства його успішну реалізацію. Тому участь у публічно-приватному партнерстві - це завжди ризик, який знижує фінансову привабливість таких проектів, отже, і участь в них інститутів громадського суспільства і соціально-корисний ефект. Так само організації, що є складовими громадського суспільства, побоюються непрозорості державної політики, особливо це проявляється в сфері конкурсної конкуренції і реалізації проектів. Держава продовжує дивитися на громадське суспільство як начальник на підлеглого, а не як на рівноправного партнера. У зв'язку з цим подолання адміністративно-правового ресурсу влади представляється можливим тільки за участю різних політичних і громадських структур в здійсненні влади, розумінні механізму реалізації державних функцій.

Слід зазначити, що сутність публічно-приватного партнерства як правової форми реалізації пріоритетних соціально-економічних проектів полягає в оптимізації їх реалізації за рахунок потенціалу учасників партнерства; інтеграції суб'єктів громадського суспільства в життєдіяльність держави, зниженні соціальної напруги і негативного ставлення до громадянського суспільства з боку держави і громадян за рахунок його участі у вирішенні соціальних проблем.

Література

1. Вольчик В. В. Курс лекций по институциональной экономике [Електронний ресурс]: [пособие для студентов вузов] / В. В. Вольчик. - Ростов-н/Д.: Изд-во Рост. ун-та, 2000. - 80 с. - Режим доступа: http://www.ie.boom.ru/Lecture.htm.

2. Звонар В. П. Міжсекторне партнерство як механізм реалізації регіональної соціальної політики: концепція для України: монографія / Віктор Павлович Звонар. - Луцьк: Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2009. - 300 с.

3. Історія економічних учень: підруч. / [Базилевич В. Д., Гражевська Н. І., Гайдай Т. В. та ін.]; під ред. В. Д. Базилевича. - К.: Знання, 2004. - 1300 с. - (Серія „Класичний університетський підручник”)

4. Besley, T. & Ghatak, M., (2001), `Government Versus Private Ownership of Public Goods', The Quarterly Journal of Economics, November, 1343-1372

5. March, J. G. & Olsen, J. P., (1983), The New Institutionalism: Organisational Factors in Political Life, The American Political Science Review, 734-749

6. Rhodes, R .A. W., (1997), Understanding Governance; Policy Networks, Governance, Reflexivity and Accountability, (Buckingham: Open University Press)

7. Tolbert, P.S. & Zucker, L.G., (1999), `The Institutionalization of Institutional Theory', in S.R. Clegg & C. Hardy, eds, Studying Organisation-Theory and Method, (London: SAGE Publications Ltd)

8. Veblen T. The Theory of Leisure Class. Economy of Institutions / T. Veblen. - N. Y., 1899. - P. 188.

References

1. Volchyk, V.V. (2000), Kurs lektsyy po ynstytutsyonalnoi ekonomyke [A course of lectures on institutional economics], Izd-vo Rost.un-ta, Rostov-n-Don, Russia.

2. Zvonar, V.P. (2099), Mizhsektorne partnerstvo yak mekhanizm realizatsii regionalnoi sotsialnoi polityky: kontseptsyia dlia Ukrainy [Between sectoral partnerships partnership as a mechanism for the implementation of regional social policy: a concept for Ukraine], Volyn.nats. un-t im. Lesi Ukrainky, Lutsk, Ukraine.

3. Bazylevych, V.D. Hrazhevskaia, N.I. and Haidai, T.V. (2004), Istoria ekonomichnykh uchen [History of economic thought], Znannia, Kyiv, Ukraine.

4. Besley, T. and Ghatak, M., (2001), “Government Versus Private Ownership of Public Goods”, The Quarterly Journal of Economics, November, pp.1343-1372

5. March, J. G. and Olsen, J. P. (1983), The New Institutionalism: Organisational Factors in Political Life, The American Political Science Review, pp.734-749

6. Rhodes, R .A. W., (1997), Understanding Governance; Policy Networks, Governance, Reflexivity and Accountability, Open University Press, Buckingham, UK.

7. Tolbert, P.S. and Zucker, L.G., (1999), The Institutionalization of Institutional Theory, SAGE Publications Ltd, London, UK.

8. Veblen, T. (1899), The Theory of Leisure Class. Economy of Institutions, NY, USA.

Размещено на Allbest.ru