Застосування світового досвіду для використання адресної соціальної допомоги

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Застосування світового досвіду для використання адресної соціальної допомоги

Вступ. Усі без винятку західноєвропейські країни матеріально підтримують своїх громадян у старості, хворих, інвалідів, безробітних (частково), надають допомогу дітям, жінкам з нагоди вагітності та пологів тощо. У всіх країнах громадяни мають право на безкоштовну або частково субсидовану державою медичну допомогу. Однак системи соціального забезпечення в різних країнах Євросоюзу різняться залежно від національних особливостей, від існуючих політичних і економічних умов [1, с. 107].

Аналіз попередніх досліджень та постановка задачі. Не дивлячись на те, що достатньо велика низка робіт практиків та науковців свідчить про актуальність та великі наробки в галузі формування адресної соцівальної допомоги, питання аналізу кращих практик в Європейському Союзі залишається відкритим [1-6].

Мета досліджень - аналіз світового досвіду щодо соціальної допомоги.

Результати досліджень. За критеріями адресної соціальної допомоги європейські країни можна розділити на чотири групи: країни, де домінують страхові принципи, а розміри виплат та допомоги пов'язані з індивідуальними страховими внесками; країни, де страхові принципи соціального захисту менш виражені, розміри допомоги і виплат більш відповідають індивідуальним потребам, а фінансування здійснюється в основному з податкових фондів; країни, що займають проміжну позицію між першими двома; країни, де система соціального захисту знаходиться на стадії формування.

До першої групи країн відносяться Німеччина, Франція, Бельгія і Люксембург. У цих країнах системи соціального захисту базуються на договірно-страхових принципах. Наймані працівники та дрібні підприємці виплачують певну частину своїх доходів до страхового фонду, що дає їм право скористатися послугами фонду при виникненні необхідності в допомозі в розмірах, пропорційних їх накопиченням у страховому фонді. Одночасно роботодавці від імені своїх найманих робітників також відраховують певні суми в цей страховий фонд. У більшості випадків сума виплат зі страхового фонду залежить від заробітної плати і пов'язана з тією сумою, яка була накопичена за рахунок внесків працівника і роботодавця. Виняток становлять витрати на медичне обслуговування та сімейну допомогу. Основна мета цієї системи - підтримати рівень життя людини в разі її хвороби, інвалідності і втрати роботи. Така система дозволяє перерозподілити доходи людини протягом її фізичного життя. У зазначених країнах страхові відрахування є основним джерелом фінансування соціального захисту. У деяких випадках фонд може бути розширений за рахунок більших або менших відрахувань із загальної витратної статті національного бюджету, за рахунок податкових виплат. Однак у всіх країнах цієї групи держава бере на себе зобов'язання перед громадянами, щоб доходи будь-якого громадянина не опускалися нижче певного гарантованого мінімуму незалежно від того, який дохід він отримував раніше і скільки він вніс до страхового фонду. Цей вид виплат здійснюється з загальнонаціонального бюджету [1, с. 107].

До другої групи країн відносяться Великобританія, Данія, Ірландія, де соціальне забезпечення відрізняється від країн першої групи тим, що соціальний захист у меншій мірі пов'язаний зі страховими накопиченнями. У цих країнах велику роль у фінансуванні соціальної сфери відіграє державний бюджет, а соціальні виплати та допомоги розподіляються більш рівномірно. В основі такого розподілу лежить ідея про те, що люди в нужді рівні, тому соціальна допомога повинна бути надана, виходячи з потреб людини, а не з її колишніх доходів. Різниця між виплатами та допомогою полягає переважно в тому, що соціальні виплати обов'язкові, на них має право претендувати кожен громадянин за законом, а допомоги даються залежно від міри і характеру соціального ризику, тобто не всім [1, с. 107].

До третьої групи країн відносяться Нідерланди та Італія, що представляють змішану систему соціального забезпечення. їх системи більш близькі до систем першої групи країн з урахуванням певних відмінностей. В Італії, наприклад, держава не бере на себе зобов'язання з виплати гарантованого соціального мінімуму доходів, такі гарантії дають лише деякі місцеві влади в окремих областях [1, с. 108]. У Нідерландах, навпаки, соціальне забезпечення знаходиться на дуже високому рівні і система охоплює кожного жителя країни [1, с. 108].

До четвертої групи країн відносяться Іспанія, Португалія і Греція, де система соціального захисту перебуває на етапі формування. У цих країнах немає гарантованого мінімального доходу, а соціальне обслуговування надається вибірковим категоріям громадян [3, с. 128].

У всіх європейських країнах соціальний захист багатофункціональний. Як правило, він відповідає основним соціальним ризикам, яким може бути підданий будь-який громадянин протягом свого життєвого шляху. До них можна віднести: ризик захворювання; ризик інвалідності; ризик виробничого травматизму та професійного захворювання; ризик втрати годувальника; ризик материнства; сімейні допомоги; ризик безробіття; ризик міграції; ризик втрати житла; ризик старості. Інші види соціальної допомоги: додаткове обслуговування будинків, спеціальні видатки по боротьбі з бідністю, витрати на профілактику правопорушень серед дітей та підлітків, допомоги жертвам військових дій і стихійних лих тощо. У багатьох країнах проводяться додаткові заходи, пов'язані з турботою про сім'ю. Так, для сімей з низьким доходом існують певні податкові пільги, неповні сім'ї отримують допомогу [2, с. 13].

Подальший огляд зарубіжного досвіду з упровадження різних засобів соціального захисту доводить, що фактично більшість інституціональних послуг і послуг вдома безпосередньо фінансуються місцевими органами влади. Крім того, різні країни дотримуються політики підтримки з високим рівнем обслуговування, тому що цей сектор вважається важливим сектором зайнятості на місцевому рівні. Так, у Болгарії в соціальній сфері реалізуються такі завдання [6, с. 60]:

- підвищення ефективності реабілітації на базі широкого використання досягнень науково-технічного прогресу;

- підготовка й удосконалення кадрів з медико-соціальної реабілітації;

- активне використання в процесі реабілітації природних фізичних факторів;

- удосконалення медико-соціальної реабілітації на всіх рівнях, тобто національному, регіональному, окружному і сільському.

Наприклад, у Конституції Польщі закладене міцне підґрунтя польської концепції медико-соціальної реабілітації хворих, інвалідів і літніх людей. У Польщі діють такі принципи організації соціального обслуговування [6, с. 60]:

- загальність, тобто охоплення всіх медичних дисциплін і всіх нужденних;

- комплексність, що передбачає вирішення всіх аспектів даної проблеми;

- раннє застосування, розраховане на початок реабілітації разом із класичними методами лікування;

- безперервність, що містить цикл тісно позв'язаних між собою медичних профілактичних і соціальних заходів.

У Фінляндії, відповідно до закону про соціальне забезпечення, у випадку інвалідності чи втрати працездатності здійснюється соціальна допомога вдома. Значна увага в цій країні приділяється організації й розвитку взаємодії між різними віковими групами населення, органами охорони здоров'я і соцзабезпеченню під час проведення допомоги хворим, старим та інвалідам, компенсуються витрати на придбання протезів, пристосувань тощо [4, с. 234].

У різних країнах Європейського союзу соціальне обслуговування забезпечується чи фінансується місцевими органами влади і розглядається переважно як засіб соціальної допомоги. Безпосереднє надання послуг чи оплата послуг, наданих іншими секторами, включаючи інституціональне обслуговування, підпадають під перевірку доходів і активів. Така перевірка може поширюватися в деяких країнах на права успадкування і на членів родини старої людини, як, наприклад, у Бельгії, Німеччині, Франції й Люксембурзі. Це може привести до збільшення потреби в альтернативному фінансуванні послуг з тривалого догляду.

У Скандинавських країнах і Великобританії місцеві органи влади сьогодні мають цільові бюджети, з яких фінансується інституціональний догляд і догляд вдома, а не численні субсидії на спеціальні послуги. Це було введено, щоб застосувати більш гнучкий підхід до організації обслуговування й підвищити ступінь реагування на різні нестатки у сфері соціального обслуговування [4, с. 235].

У ряді країн виплачується грошова допомога літнім людям, що є малозабезпеченими, а саме в Австрії, Франції, Іспанії і Великобританії. Донедавна нужденні не одержували достатніх коштів для покриття витрат на забезпечення індивідуального догляду вдома, маючи лише можливість одержувати тільки інституціональне обслуговування. Грошова допомога була частковою допомогою для оплати додаткових витрат на щоденний догляд літніх людей і частково засобом, що дозволяє компенсувати витрати члену родини чи сусіду, що забезпечує догляд і підтримку. Рівень потреби у догляді вважався умовою права на обслуговування, а не критерієм щодо надання допомоги на рівні, що дає можливість оплачувати догляд.

В Австрії такі компенсації допомагають розплатитися за лікування в лікарні, тому що представник родини, що доглядає, розглядається як пряме заміщення формального обслуговування. Такі виплати були значно збільшені за обсягом в 1993 р. У Скандинавських країнах існували умови з оплати праці тих, хто надавав такі послуги як альтернативу формальним послугам. Але застосування таких умов дуже обмежене і спостерігається тенденція до зменшення. Подібні виплати здійснюються в Новій Зеландії, коли обмежені розміри виплат особі, яка доглядає, що сприймається як заміна обслуговування [6, с. 61].

У таких країнах, як Австралія, Ірландія, Великобританія, порівняно недавно ввели допомогу на оплату осіб, що здійснюють послуги, у систему соціального забезпечення на правовій основі. У Великобританії ця допомога спрямована на осіб працездатного віку, що надають послуги, і більшість людей, що одержували цю допомогу, були дітьми чи подружжями недієздатних людей. В Ірландії допомогу виплачують особам, що здійснюють догляд за літніми недієздатними людьми, в цій групі реєструється більшість випадків. Ряд країн поширив захист на пенсії для людей працездатного віку, що відмовляються від роботи, щоб забезпечити догляд недієздатним особам [6, с. 62].

Огляд ступеня й використання грошової допомоги як оплати догляду в 16 країнах дав можливість дійти висновку, що дотепер виплати з догляду не були важливим чинником під час утворення соціальних чи інших полісів. Кілька країн із системою охорони здоров'я й добробуту, що ґрунтується на моделі соціального страхування, узяли за основу інший підхід. У цих країнах головним політичним питанням стала нестача страхових коштів, призначених для покриття витрат на тривалий догляд, для інших послуг охорони здоров'я. Тиск, що спричиняється витратами тривалого догляду на інші бюджети (наприклад, бюджети соціальної допомоги в Австрії, Франції й Німеччині і лікарняні бюджети в Японії), також привів до потреби формування й застосування нових форм фінансування.

Так, дві країни, а саме Австрія і Німеччина, прийняли законодавство щодо забезпечення більш широкого відшкодування витрат на тривалий догляд. Однак прийнятий метод має відмінності і відображає існуючі в цих країнах системи добробуту й філософські підходи. Наприклад, у 1993 р. Австрія замінила систему виплат, що фінансувалися з федеральних і місцевих бюджетів допомоги на уніфіковану систему допомоги з тривалого догляду (Федеральне міністерство праці і соціальних справ, 1994 р.). Надання допомоги залежить від двох критеріїв [6, с. 62]:

- постійна потреба в допомозі внаслідок фізичної, розумової чи психічної недієздатності, захворювань органів почуттів, що можуть продовжуватися протягом як мінімум шести найближчих місяців;

- потреба в допомозі більше ніж п'ятдесят годин на місяць.

Допомога виплачується з фондів страхування по одному із семитарифів залежно від рівня допомоги в такий спосіб [6, с. 63]:

- більше ніж 50 годин на місяць;

- більше ніж 72 годин на місяць;

- більше ніж 120 годин на місяць;

- більше ніж 180 годин на місяць;

- потреба в незвичайно високому рівні догляду;

- доцільність постійного догляду;

- практично нерухомий стан чи стан, подібний до цього.

З метою виконання витрат на допомогу внески зі страхування через хворобу були підняті в 1993 р. на 0,4% для наймачів і найманих; на 0,8% - для осіб, що займаються індивідуальною трудовою діяльністю, та фермерів і на 0,5% - для пенсіонерів [6, с. 63].

На нашу думку, до позитивів такої системи можна віднести таке [6, с. 64]:

- основною метою допомоги є підвищення незалежності старих та інвалідів шляхом надання їм грошових ресурсів на оплату догляду у власному будинку чи в спеціальних установах;

- можливість значною мірою полегшити тягар місцевих бюджетів із соціальної допомоги;

- зростання зайнятості населення для забезпечення догляду вдома.

Однак поряд з позитивами залишається деякий сумнів відносно того,

що система надання більш якісних послуг була б менш витратною, залишаючись доступною для літніх людей та їх родин.

У 1994 р. Німеччина прийняла законодавство з нового розділу соціального страхування для охоплення тривалого догляду за новими внесками. Новий спосіб допомоги передбачає медичний догляд удома і в стаціонарних установах. Допомога виплачується людям, які потребують тривалого догляду, і є категорією, що постійно вимагає значної допомоги через хворобу або інвалідність для здійснення нормальної людської діяльності. Необхідна допомога включає догляд за тілом, харчування, пересування і допомогу по дому (наприклад, покупки, готування їжі і прибирання). Німецькою системою передбачено три рівні виплатидопомоги, що належить до рівня догляду першої необхідності такі як:

- потреба в допомозі один раз на день принаймні для двох видів діяльності по догляду за тілом, харчування чи пересування плюс кілька видів діяльності на тиждень для роботи по дому. Загальна кількість часу, що витрачається, - як мінімум 1,5 год. допомоги на день, включаючи принаймні 15 хв. вищевказаної діяльності [6, с. 64]:

- потреба в допомозі принаймні тричі на день у різний термін і в допомозі по дому. Загальна кількість часу, що витрачається на допомогу, - як мінімум 3 год. на день;

- потреба в допомозі постійно, включаючи нічні години, і допомога для роботи по дому. Загальна кількість необхідної допомоги становить як мінімум 5 год. на день.

Ті, хто підпадає під дію виплати допомоги, можуть вибрати допомогу у вигляді послуг за визначеною вартістю або готівкою. Причому вартість ваучера на послугу більша, ніж те, що видається готівкою. Під час обговорення підкреслювалося, що система була створена для збільшення зайнятості населення шляхом надання послуг, особливо послуг по догляду вдома. Також підкреслювалося, що виплата допомоги грошима не означає покриття всіх витрат з догляду, а призначена для того, щоб зробити значний внесок у зниження витрат родини з догляду чи компенсувати ті витрати, що утворяться під час догляду самими членами родини. У цьому випадку допомогу фінансують страхові фонди з тривалого догляду за схемами медичного страхування. Для фінансування виплати допомоги встановлені внески на рівні 1% від зарплати і 1,7% від зарплати порівну з працюючих і роботодавців. Пенсіонери й особи, що одержують догляд, також здійснюють ці внески зі свого пенсійного доходу, у такому разі пенсійний фонд сплачує половину.

Крім того, державою впроваджено низку заходів з компенсування роботодавцям додаткового тягара з нових внесків, а саме [4, с. 237]:

- відмова службовцям у наданні вихідного дня, якщо свято припадає на робочий день тижня;

- обмеження витрат з медичного страхування за допомогою скорочення ліжко-міст у лікарнях, зайнятих хворими, з тих, хто має потребу в тривалому догляді;

- здійснення більш твердого моніторингу непрацездатності, щоб скоротити витрати по лікарняних для роботодавців.

На нашу думку, перелічені заходи є надто жорсткими, особливо це твердження стосується відмови службовцям у наданні вихідного дня і обмеження витрат з медичного страхування. Це може привести до зниження мотивації службовців до праці, скоротити стимули працівників на тлі їхнього відчуття соціальної незахищеності, що, у свою чергу, може призвести до зниження моральної працездатності і продуктивності праці.

Огляд досвіду різних країн щодо впровадження різних заходів соціального захисту, підтримки й допомоги довів, що основними новими інструментами соціального обслуговування незахищених верств населення можна вважати [4, с. 238]:

- облаштування центрів соціальної допомоги і підтримки, які дають можливість нужденним заробляти додаткові кошти до їх доходу, відчувати турботу, поширювати власне коло спілкування, підвищувати самооцінку й реалізовувати свої здібності і таланти, що приводить до підвищення ступеня їх соціалізації;

- упровадження особливих ваучерів на соціальну допомогу, компенсацій і додаткових виплат особам, які доглядають за нужденними. Цей захід дає можливість не тільки підвищити якість наданих послуг, а й створити додаткові місця працевлаштування за рахунок соціальної сфери;

- створення додаткових бюджетів цільового використання, призначених для фінансування задоволення соціальних потреб, поповнення яких здійснюється за рахунок бюджетів різних рівнів, а також фізичних і юридичних осіб;

- розробка збалансованої системи соціального страхування, яка передбачає допомогу, фінансовану страховими фондами з тривалого догляду, підтримуваних схемами медичного страхування.

Про те, як такі прогресивні механізми вже запроваджуються в Україні, йшла мова у грудні 2006 р. на засіданні круглого столу «Розвиток соціальних послуг на рівні громади як механізм забезпечення якості життя інвалідів». Засідання відбулося в межах відзначення Міжнародного дня інвалідів за участю представників міністерств і відомств, органів місцевого самоврядування, управлінь праці та соціального захисту населення, Українського фонду соціальних інвестицій (УФСІ), громадських організацій, народних депутатів, науковців.

Аналіз зарубіжного досвіду виявив, що в більшості високорозвинених країн і країн з трансформаційною економікою першочерговим питанням є питання пошуку шляхів удосконалення надання соціальних послуг і соціальної допомоги. Основною метою допомоги є підвищення незалежності літніх людей та інвалідів шляхом надання їм грошових коштів на покупку догляду у своєму власному будинку чи для оплати догляду в спеціальних установах. Нова система значно полегшить тягар місцевих бюджетів з соціальної допомоги.

Дослідження досвіду різних країн щодо впровадження різноманітних заходів соціального захисту, підтримки й допомоги довело, що основними новими інструментами соціального обслуговування незахищених верств населення можна вважати [4, с. 233]:

- облаштування центрів соціальної допомоги і підтримки;

- упровадження особливих ваучерів на соціальну допомогу, компенсацій і додаткових виплат особам, які доглядають за нужденними;

- створення додаткових бюджетів цільового використання, призначених для фінансування задоволення соціальних потреб;

- розробка збалансованої системи соціального страхування.

У період економічної кризи, який переживають зараз багато європейських країн, коли ресурси обмежені, а потреби зростають, більшість держав намагається проводити політику скорочення надання допомоги соціально незахищеним прошаркам населення. У країнах Євросоюзу політика скорочення соціальних пільг торкнулася в основному сімейних пільг і доплат за житло. У Нідерландах була введена в дію система, відповідно якої допомога по хворобі, інвалідності, безробіттю і старості стала нижче рівня соціального мінімуму (проте цей мінімум досить високий щодо купівельної спроможності в порівнянні з іншими країнами) [5, с. 111].

Європейські науковці [5, с. 112] сумніваються в ефективності соціального захисту або навіть у його легітимності. Деякі з них відкрито говорять про неефективність систем соціального захисту, витрати на утримання яких важким тягарем покладаються на економіку країн Євросоюзу. Для скорочення фінансування соціальних виплат у багатьох країнах Європи були прийняті нові схеми цільових виплат, посилені вимоги при наданні державних соціальних виплат. Особливо це торкнулося Великобританії, де були значно обмежені права на отримання обов'язкових виплат із соціального фонду при низькому доході, а в деяких випадках взагалі замінені на допомогу за специфічними потребами. Мета національної політики більшості європейських країн полягає зараз у скороченні соціальних послуг, що надаються державою, щоб домогтися економії. Більшість країн Євросоюзу приєдналося до нової концепції соціального забезпечення та її фінансування, згідно якої соціальні послуги будуть надаватися, спираючись на три джерела: державне соціальне забезпечення, приватний сектор та неформальну сферу послуг [5, с. 112].

Висновки. Система соціального забезпечення в країнах Європи переживає кризу, основною причиною якої є економічна криза, через що надходження до бюджетів цих країн суттєво скоротилися, а витрати на соціальну допомогу збільшилися. Функція уряду відносно перерозподілу доходів і надання соціальних послуг, яка раніше вважалася незаперечною, на сьогодні піддається критиці, в результаті чого в багатьох країнах намітилася тенденція до розпаду монополії держави на надання соціальних послуг і соціальних служб в змішане володіння. Цілком природно припустити, що продовження такої політики в кінці-кінців може призвести до відмови держави від основних соціальних зобов'язань перед своїми громадянами, що потягне порушення інтересів соціально незахищених верств населення, і в першу чергу - інтересів жінок, дітей, інвалідів і літніх людей.

Список використаних джерел

соціальний інвалід грошовий допомога

1. Бухтіяров О.С. Європейські тенденції фінансування систем соціального забезпечення / О.С. Бухтіяров // Наука і правоохорона. - 2014. - №1 (23). - С. 107-110

2. Глазко Н.Д. Зарубіжний досвід забезпечення соціальної сфери [Електроний ресурс] / Н.Д. Глазко // Ефективна економіка. - 2014. - №5. - Режим доступу до журналу: http://www.economy.nayka.com.ua/? op=1&z=3059.

3. Дідик С.М. Зарубіжний досвід фінансування соціального захисту населення / С.М. Дідик // Вісник Хмельницького національного університету. - 2010. - №4. - Т. 1. - С. 127-129.

4. Коцюрубенко Г.М. Зарубіжний досвід реформування соціальної політики як передумови формування фінансових ресурсів домогосподарств / Г.М. Коцюрубенко // Вісник соціально-економічних досліджень. - 2012. - Вип. 2. - С. 232-239.

5. Попок А.А. Світовий досвід соціального захисту населення / А.А. Попок, В.В. Лаврухін // Ефективність державного управління. - 2013. - Вип. 35. - С. 111-117.

6. Стойка А. Зарубіжний досвід організації обслуговування соціально незахищених верств населення / А. Стойка // Економіка та держава. - 2009. - №38. - С. 57-66.

Размещено на Allbest.ru