Нормативно-правове регулювання державної реєстрації суб’єктів господарювання

Размещено на http://www.allbest.ru/

НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ

К.Б. Починок,

кандидат юридичних наук, доцент кафедри господарського права та процесу

Університету державної фіскальної служби України

Стаття присвячена нормативно-правовому регулюванню державній реєстрації суб'єктів господарювання, зокрема, стосовно характеристики та детального аналізу правових актів з досліджувальних питань, а також сформульовано пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства в зазначеній сфері.

Ключові слова: державна реєстрація, суб'єкти підприємницької діяльності, юридичні особи, фізична особа-підприємець, Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Для кращого розуміння змісту нормативно-правового регулювання державної реєстрації суб'єктів господарювання необхідно розкрити поняття й сутність деяких категорій, зокрема таких, як: «регулювання», «правове регулювання», «нормативно-правове регулювання».Досліджуючи поняття «правове регулювання», варто зазначити, що його складова - термін «регулювання» - походить від латинського слова (правило) й означає впорядкування, налагодження, приведення чого-небудь у відповідність до чого-небудь [1, с. 489].

Зокрема, О. Ф. Скакун у своєму визначенні розширює поняття С. С. Алексєєва і зазначає, що правове регулювання - це здійснюване державою за допомогою права і сукупності правових засобів упорядкування суспільних відносин, їх юридичне закріплення, охорона та розвиток [1, с. 488], основною ознакою якого є його державно-владний характер, тому що в юридичних нормах держава вказує міру можливої та належної поведінки суб'єктів правовідносин, за невиконання якої вони несуть юридичну відповідальність.

Правове регулювання - один із основних важелів державного пливу на суспільні відносини з метою їхнього впорядкування в інтересах людини, суспільства та держави. Правове регулювання забезпечується за допомогою спеціально створеного державою механізму, зокрема системою державних органів законодавчої, виконавчої та судової гілок влади, - зазначає О. М. Ситник [4, с. 10].

У теоретичних джерелах існує велика різноманітність визначення категорії «правове регулювання», зумовлена різноманітністю підходів до праворозуміння. Як слушно зауважує В. Шевчук, правове регулювання є обов'язковою умовою ефективного управління, що залежить від чинних норм права, чим забезпечує однаковість розуміння і застосування правових норм як суб'єктом, так і об'єктом управління. Справляючи вплив на формування будь-яких суспільних відносин, держава забезпечує їх державне регулювання, яке в юридичній науці розуміють як здійснюваний державою за допомогою всіх юридичних засобів владний вплив на суспільні відносини з метою їх впорядкування, закріплення, охорони та розвитку, а також на поведінку і свідомість учасників цих відносин шляхом нормативного закріплення їхніх прав і обов'язків, встановлення певних дозволів та заборон, затвердження певних правових актів тощо [5, с. 64].

Державним регулюванням є цілеспрямована організаторська діяльність органів державної влади, що реалізується за допомогою специфічних, лише їй притаманних організаційно-правових методів, які держава застосовує у зазначеній сфері, зокрема й у сфері державної реєстрації суб'єктів господарювання. Наведене свідчить, що цілком виправдано розглядати державне регулювання як один з елементів нормативно-правового впливу, оскільки воно завжди має правову форму. Правове регулювання державної реєстрації суб'єктів господарювання має специфічний вплив, який здійснюється правом як особливим нормативним інституційним регулятором. Залежно від галузевої належності норм, за допомогою яких воно здійснюється, визначаються його види. Одним з таких видів правового регулювання є нормативно-правове, зокрема й нормативно-правове регулювання державної реєстрації суб'єктів господарювання.

Система державного регулювання здійснює, з одного боку, розробку та встановлення певних правил, дотримання яких є обов'язковим для всіх суб'єктів, а з іншого - відповідальність цих суб'єктів за дотримання встановлених правил.

Нормативно-правове регулювання державної реєстрації суб'єктів господарювання має досить довгу історію та є предметом досліджень багатьох вчених, серед таких досліджень заслуговують на увагу роботи: О. Квасніцької, Н. Лисогора, В. Маркова, Н. Руденко, Н. Саніахметової, А. Яблонської.

Реєстрацію суб'єктів підприємництва було введено з переходом на ринкові засади ведення народного господарства і вперше законодавчо передбачено в 1991 році в Законі УРСР «Про підприємництво» [6]. Розмір плати за державну реєстрацію суб'єктів підприємництва був встановлений Постановою Ради Міністрів УРСР «Про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення окремих видів діяльності та про розмір плати за державну реєстрацію суб'єктів підприємництва» [7].

Не можна не погодитись із думкою В. І. Маркова, що на першому етапі процес реєстрації суб'єктів господарювання регулювався фактично ст. 8 Закону Української РСР «Про підприємництво» [6] та ще кількома законами, що приймалися, починаючи з другої половини 1991 року (закони «Про підприємства в Українській РСР», «Про господарські товариства», «Про селянське (фермерське) господарство» тощо). Зокрема, 15 жовтня 1992 р. статтю 8 Закону України «Про підприємництво» [6] було викладено в новій редакції, відповідно, внесені досить суттєві зміни, які надали змогу врегулювати найбільш гострі проблеми. Наприклад, було введено заявницький принцип реєстрації, процедури перереєстрації та скасування державної реєстрації, чіткіше встановлено перелік документів, що подаються для державної реєстрації, зменшено строк реєстрації (спочатку до 15-ти, потім до 5-ти днів) [8, с. 8].

Законом України «Про підприємництво» [6] було передбачено необхідність прийняття Кабінетом Міністрів України окремого «Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності та про реєстраційний збір за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності» [9].

Водночас досить швидко почала зростати кількість законодавчих та інших нормативно-правових актів, що також врегульовували процеси державної реєстрації суб'єктів господарювання: зростало й число органів державної влади, на які покладалися функції реєстрації тих чи інших суб'єктів господарювання. Відсутність системності при прийнятті законів і внесенні змін до чинного законодавства, що регулювало питання державної реєстрації суб'єктів господарювання, призвела до певних проявів колізій, розпорошеності відповідних правових норм. Виникла потреба у проведенні єдиної державної політики, методологічному забезпеченні процесів державної реєстрації. Практика постійно підтверджувала необхідність внесення змін до чинного законодавства для усунення проблем, що виникали при проведенні державної реєстрації суб'єктів господарювання. Тому на другому етапі були внесені суттєві зміни до ст. 8 Закону України «Про підприємництво» [6] (тільки за обсягом ця стаття збільшилась більш ніж у 5 разів), як зауважує О. Квасніцька [10, с. 38 ].

Законодавство України містило близько 100 нормативно-правових актів, які регулювали процедури державної реєстрації різних суб'єктів господарської діяльності. Порядок реєстрації цих суб'єктів окремим законодавчим актом не був визначений, а здійснювався він відповідно до «Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності» [11]. Тобто правове регулювання державної реєстрації здійснювалось підзаконним нормативно-правовим актом. До того ж, як свідчила практика, останній у цій сфері не задовольняв практичні потреби ні суб'єктів підприємництва, ні держави. Недоліки існуючої раніше системи державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності призводили до створення перешкод для розвитку підприємництва в Україні [12, с. 71].

Тому в літературі неодноразово висловлювалися пропозиції, спрямовані на удосконалення правового регулювання державної реєстрації суб'єктів підприємництва. Так, Н. О. Саніахметова зазначала, що існування невиправданої множинності підзаконних нормативних актів, що регулюють питання державної реєстрації і ліцензування, нерідко на шкоду Закону України «Про підприємництво», а також відсутність їх взаємопов'язаності і погодженості, тобто системного зв'язку нормативних актів, викликає неповне і недостатнє регулювання процесу легітимації. Необхідна розробка єдиного нормативного акта, що б регулював усю процедуру легітимації підприємництва. Вирішення цього питання на законодавчому рівні дозволить усунути внутрішню суперечливість численних відомчих нормативних актів, що вводять ускладнені умови і вимоги подання додаткових документів [13, с. 172].

На думку А.С. Яблонської, нормативно-правове регулювання державної реєстрації суб'єктів господарювання протягом 1991-2003 років свідчив про: 1) відсутність єдиної державної політики розвитку вітчизняного підприємництва, зокрема щодо правових механізмів його легалізації, яка б відповідала Конституції України та була схвалена на парламентському рівні; 2) недооцінку важливості системи реєстрації (перереєстрації, ліквідації суб'єкта господарювання, скасування державної реєстрації); 3) недосконалість організаційної структури державних органів реєстрації, а саме відсутність єдиного методичного центру в Україні з питань реєстрації, що призводить до порушення систематичного підходу при вдосконаленні реєстраційних процесів; 4) відсутність відпрацьованої системи контролю і належної відповідальності посадових осіб органів державної реєстрації; 5) безсистемність та розпорошеність нормативно-правових актів, що регулюють процедури державної реєстрації [14, с. 115-118].

15 травня 2003 року Верховною Радою України був прийнятий Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» [15].

На думку Н. Руденко, в законі [15] максимально сприймалися вимоги директив Європейського Союзу до процедур державної реєстрації. Доопрацювання здійснювалося на підставі аналізу переваг та недоліків застосування відповідного законодавства в країнах СНД. Новий закон закріплює існуючий, але вдосконалений порядок державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, створює умови для поширення достовірної інформації про учасників цивільного обігу, встановлює заявочний порядок державної реєстрації, дещо полегшує та робить прозорою процедуру припинення юридичних осіб і підприємницької діяльності фізичних осіб [16, с. 2-3].

Цей закон є принципово новим для держави. Він передбачає створення єдиної національної системи державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Безумовною перевагою закону є те, що він максимально гармонізований з відповідним європейським законодавством. Основна мета прийняття цього закону - спростити процедуру державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб, що бажають здійснювати підприємницьку діяльність, а найголовніше - створити Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, як зауважила О. Квасніцька [10, с. 38 ].

Зокрема, деякі конституційні норми також мають безпосереднє відношення до державної реєстрації суб'єктів підприємництва [17, ст. 42].

Так, 1 січня 2004 року набрали чинності Цивільний [18] та Господарський кодекси України [19, ст. 58, ст. 128], в яких містяться загальні норми про державну реєстрацію суб'єктів господарювання.

Відповідно до ст. 91 ЦК України [ 18] цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення. Юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації. Юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом [18, ч. 4 ст. 87, ч. 1 ст. 89].

Наряду із зазначеними статтями ЦК України [18] містить ряд норм, що вказують на необхідність державної реєстрації дій, які впливають на становище юридичної особи. Це, наприклад, «Вимоги до змісту установчих документів», «Припинення юридичної особи», «Порядок припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу та перетворення» та ін. [18, ст. 88, ст. 104, ст. 107].

Отже, Закон України [15] був прийнятий з метою подальшого впорядкування системи реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності, гармонізації процедур реєстрації з європейським законодавством і приведення законодавства у відповідність з Цивільним [18] та Господарським кодексами України [19].

Як зазначає Н. Лисогор, що Закон України [15] забезпечує можливість створення простої, чіткої та прозорої системи державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Впровадження закону дозволить урегулювати відносини у сфері державної реєстрації законом прямої дії. Лише невелика кількість нормативно-правових актів технічного характеру має врегулювати питання формування та ведення Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, затвердити форми реєстраційних карток й інших документів, вимоги до яких установлені цим законом. Він є принципово новим актом, який встановлює процедури реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності на рівні європейських стандартів, упорядковує систему органів державної реєстрації, вводить нові процедури вчинення реєстраційних дій при реорганізації суб'єктів підприємницької діяльності та припиненні їх діяльності, оптимізує процедури реєстрації і приводить до інших позитивних результатів [12, с. 71, с. 73].

На сьогодні питання про правове регулювання державної реєстрації суб'єктів господарювання становлять нормативно-правові акти різного рівня.

У літературі правильно зазначається, що у ЦК України [18] та ГК України [19] міститься декілька статей, присвячених державній реєстрації суб'єктам підприємницької діяльності,причому якщо в ЦК України [18] лише констатується необхідність цього процесу як для фізичних осіб - СПД, так і для юридичних осіб - СПД, з відсиланням до спеціального закону, то у ГК України [19] загальна процедура державної реєстрації для більшості суб'єктів господарювання деталізується. Такий пріоритет норм щодо державної реєстрації ГК України перед нормами ЦК України є правильним і виправданим - усі СПД здійснюють господарську діяльність з метою одержання прибутку і діють у рамках відносин, що становлять предмет регулювання саме ГК України. Галузева належність таких норм - господарсько-правова, тому правильним є підхід, відповідно до якого норми, що регламентують державну реєстрацію СПД, містяться в нормативно-правових актах саме господарського, а не цивільного законодавства, як зауважив В. І. Марков [8, с. 11-12].

Норми, що передбачають державну реєстрацію, містяться також у законах, що регулюють відносини з приводу організації і діяльності різних організаційно-правових форм суб'єктів підприємництва. Так, згідно зі ст. 4 Закону України «Про господарські товариства» [20] відсутність відомостей, зазначених у ст. 4 закону [20], в установчих документах є підставою для відмови у державній реєстрації товариства. У ст. 6 Закону України «Про господарські товариства» зазначено, що товариство набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації [20].

Важливе місце в законодавстві про державну реєстрацію суб'єктів господарювання займає Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» [21], який визначає правові та організаційні засади реалізації державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності.

Отже, серед нормативно-правових актів, що регулювали державну реєстрацію суб'єктів господарювання протягом 2000-2011 років, займали відомчі нормативно-правові акти: положення, правила, інструкції, затверджені наказами Держпідприємництва України.

Так, 06.04.2011 Президент України затверджує «Положення про Міністерство юстиції України» [22], тому значне місце серед нормативно-правових актів, що регулюють державну реєстрацію суб'єктів господарювання, займають відомчі нормативно-правові акти Міністерства юстиції України. право юридичний реєстрація

Отже, 26.11.2015 були внесені зміни до Закону України [15], які набрали чинності з 01.01.2016, з метою подальшого впорядкування системи реєстрації суб'єктів господарювання та громадських формувань, перевагами якими є: створення гармонізованої з європейською вітчизняної системи реєстрації суб'єктів господарської діяльності, підняття української системи реєстрації суб'єктів названої діяльності на європейський рівень, оскільки законом враховані вимоги певних Директив Ради Європи щодо реєстрації суб'єктів бізнесу, які адаптовані до сучасного стану України; застосування нових інформаційних технологій у боротьбі з правопорушеннями та корупцією у сфері державної реєстрації, щоб запобігти в більшості випадків створенню так званих «фіктивних» підприємств.

Таким чином, нормативно-правове регулювання державної реєстрації суб'єктів господарювання здійснюється законами, указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України і відомчими актами, що містять відповідні норми про державну реєстрацію, які є переважно процесуальними (процедурними) нормами.

Список використаних джерел

1. Скакун О. Ф. Теорія держави і права: підруч. / О. Ф. Скакун; пер. з рос. - X.: Консум, 2008.-656 с.

2. Великий тлумачний словник сучасної української мови: словник / уклад. і голов. ред. Т Бусел. -К. ; Ірпінь: Перун, 2003.-1440 с.

3. Алексеев С. С. Теория права / С. С. Алексеев.- М.: Издательство БЕК, 1994. - 220 с.

4. Ситник О. М. Правова ідеологія складних механізму державно-правового регулювання [Текст] / О. М. Ситник // Держава і право: збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2012. - Випуск 56. - с.9-14.

5. Шевчук В. Теоретико-правові засади дослідження адміністративно-правового регулювання фінансового забезпечення та матеріально-технічного постачання Державної податкової служби України [Текст] / В. Шевчук // Теорія і практика інтелектуальної власності. - 2012. - № 5. - С. 62-66.

6. Про підприємництво: Закон України: від 07.02.1991 N° 698-ХІІ // Відомості Верховної Ради УРСР - 1991. - № 14. - Ст. 168 (втратив чинність 01.01.2004, крім ст. 4).

7. Про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення окремих видів діяльності та про розмір плати за державну реєстрацію суб'єктів підприємництва: Постанова Ради Міністрів УРСР: від 15.04.1991 № 99 // ЗП УРСР. - 1991. - № 5. - Ст. 37 (втратив чинність).

8. Марков В. І. Створення та реєстрація суб ' єктів підприємництва недержавного сектору економіки: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.04 «Господарське право; господарсько-процесуальне право» / В. І. Марков. - Донецьк, 2004. - 20 с.

9. Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності та про реєстраційний збір за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності: Постанова Кабінету Міністрів України: від 29.04.1994 № 276

10. Квасніцька О. О. Правове регулювання державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності: дис. канд. юрид. наук: 12.00.04 «Господарське право, господарсько-процесуальне право» / Ольга Олексіївна Квасніцька. - Одеса, 2006. - 199 с.

11. Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності: Постанова Кабінету Міністрів України: від 25.05.1998 № 740 // Збірник урядових нормативних актів України. - 1998. - № 11. - Ст. 256 (втратив чинність).

12. Лисогор Н. Зміни у законодавстві про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності [Текст] / Н. Лисогор // Право України. - 2004. - № 1. - С. 71-73.

13. Саниахметова Н. А. Регулирование предпринимательской деятельности в Украине: организационно-правовые аспекты [Текст]: монография / Н. А. Саниахметова. - Одесса: Одесская государственная юридическая академия, 1998. - 232 с.

14. Яблонська А. С. Реєстрація суб'єктів господарювання в Україні [Текст] / А. С. Яблонська // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2003. - № 2. - С. 114-120.

15. Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: Закон України: від 15.03.2003 № 755-ІУ

16. Руденко Н. Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців [Текст] / Н. Руденко // Вісник Центру комерційного права. - 2003. - N° 13. - С. 2-3.

17. Конституція України: від 28.06.1996 № 254к/96-ВР

18. Цивільний кодекс України: від 16.01.2003 № 435-IV

19. Господарський кодекс України: від 16.01.2003 № 436-IV

20. Про господарські товариства: Закон України: від 19.09.1991 № 1576-ХІІ

21. Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності: Закон України: від 11.09.2003 № 1160-IV

22. Положення про Міністерство юстиції України: Указ Президента України: від 02.07.2014 № 228.

Размещено на Allbest.ru