Окремі аспекти судової практики щодо захисту честі, гідності та ділової репутації

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОКРЕМІ АСПЕКТИ СУДОВОЇ ПРАКТИКИ ЩОДО ЗАХИСТУ ЧЕСТІ, ГІДНОСТІ ТА ДІЛОВОЇ РЕПУТАЦІЇ

М.Є. Дирдін, кандидат юридичних наук, доцент, адвокат, доцент кафедри кримінального процесу та криміналістики, О. В. Кукуюк, студентка Університету державної фіскальної служби України

Анотація

Стаття присвячена дослідженню практичних питань, які виникають у судовій практиці при розгляді справ щодо захисту честі, гідності та ділової репутації, а також порядок застосування норм національного законодавства та міжнародно-правових норм при винесенні судових рішень щодо цієї категорії справ.

Стрімка інтеграція України в європейський простір та формування громадянського суспільства вимагає від правової держави дотримуватися пріоритетних загальнолюдських цінностей, які ґрунтуються на захисті прав людини та громадянина.

Прогресивний розвиток комп'ютерних та мережевих технологій, телекомунікаційних систем зв'язку, масове використання соціальних мереж та ЗМІ привели до очевидного інформаційного вибуху сучасного суспільства, внаслідок чого набуло особливого значенняпитання захисту честі, гідності та ділової репутації особи. Статтею 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Стаття 28 Конституції України передбачає, що кожен має право на повагу до його гідності.

Щодо дослідження понять «честі», «гідності» та «ділової репутації», особливості їх використання у практичній сфері, було присвячено ряд праць багатьох науковців. У матеріально-правовому аспекті цю проблему досліджували такі вчені-юристи, як: М. М. Великанова, К. О. Машевська, С. Б. Жданенко, А. А. Біла-Кисельова та інші.

У цивільно-процесуальному аспекті цьому питанню приділяли увагу в контексті реалізації права на судовий захист такі науковці, як: Д. Д. Луспеник, І. В. Саприкіна, О. В. Синєгубов, О. В. Пушкіна та ін.

Ця стаття присвячена дослідженню практичних питань, які виникають у національному судочинстві при розгляді справ про захист честі, гідності та ділової репутації. Наведене вище не тільки зумовило наш вибір теми наукової статті, а й засвідчило про її актуальність та необхідність поглибленого наукового дослідження.

Слід зазначити, що відсутнє чітке визначення на законодавчому рівні дефініцій «честь», «гідність», «ділова репутація». Частково була вирішена ця проблема шляхом прийняттям Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1, яка не повним обсягом вирішує певні прогалини в законодавстві з приводу зазначених понять. Відповідно до цієї постанови під гідністю слід розуміти «визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків.

Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин» [1].

Проте, на нашу думку, для більш повного розкриття змісту цих термінів слід звернутися до тлумачного словника. У ньому поняття «честь» визначається як гідні поваги і гордості моральні якості людини, її відповідні принципи, незаплямована репутація, добре ім'я як непорочність, шана, повага [2, с. 870]. Що стосується гідності, то це є позитивною якістю, сукупністю моральних якостей особистості, а також повага цих якостей у самому собі. Під гідністю розуміється також цінність і суспільна значущість людини. Нерозривно з честю і гідністю пов'язане і таке поняття, як «репутація». Репутація (фр. Reputation // лат. Reputatio - обдумування, міркування) - створення загальної думки про переваги чи недоліки кого-небудь, чого-небудь, громадська оцінка [2, с. 431].

На підставі вищенаведеного можна стверджувати, що поняття «честь», «гідність» та «ділова репутація» є близькими за своїми значеннями.

Враховуючи зазначене вище, дефініції «честь», «гідність» та «ділова репутація», на нашу думку, пов'язані між собою в силу того, що в їх основі лежить єдиний критерій моральності, який притаманний немайновим правам, тому ці поняття слід розглядати шляхом поєднання одне з одним. Розглянувши вищенаведений понятійний апарат, який не має чіткого визначення на законодавчому рівні, що є однією із підстав використання судами при винесенні рішень з цієї категорії справ, крім норм національного законодавства, норми Конвенції про захист прав і основних свобод людини та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, оскільки, відповідно до ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Для того щоб визначити основні проблемні питання, з якими стикається суд при винесенні рішень з цієї категорії справ, слід визначити, які норми національного та норми міжнародного законодавства регулюють захист честі, гідності та ділової репутації.

Основним національним нормативно-правовим підгрунтям, яке регулює відносини щодо захисту честі, гідності та ділової репутації, є Конституція України та Книга 2 Цивільного кодексу України, яка присвячена особистим немайновим правам фізичної особи, а саме стаття 297 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), в якій вказано, що кожен має право на повагу до його гідності та честі, і стаття 299 ЦК України, яка відображає, що фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації.

Крім вищезазначених нормативно-правових актів, під час розгляду справ про захист честі, гідності та ділової репутації фізичної та юридичної особи судді також використовують закони України «Про інформацію», «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», інші відповідні закони. Для однакового застосування законодавства у цій сфері при винесенні рішень суди також використовують постанови Пленуму Верховного Суду України, а саме: від 27.02.2009 N° 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» [1], від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди». Крім вищезазначених нормативно-правових актів, суди повинні керуватися статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», яка вказує на те, що суди повинні застосовувати під час розгляду справ конвенції та практику Європейського суду з прав людини як джерело права [2]. Однак аналіз судової практики показує, що суди припускаються таких помилок: неправильне застосування норм національного законодавства, невикористання практики Європейського суду з прав людини та норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, або взагалі ігноруються європейські стандарти при винесенні рішень у справах про захист честі, гідності та ділової репутації, що призводить до звуження правового поля при винесенні судових рішень щодо цієї категорії справ.

Наприклад, за рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області у цивільній справі від 18.12.2014 № 285/3082/14 за позовом Особи 2 до Особи 5 про захист честі та ділової репутації та стягнення моральної шкоди суд, задовольняючи позовні вимоги частково, курувався лише нормами національного законодавства та постановою Пленуму Верховного Суду України, а саме: відповідно до п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 №9 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», якщо суб'єктивну думку висловлено у брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на відповідача може бути покладено обов'язок відшкодувати моральну шкоду. Згідно з роз'яснень, викладених у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної(немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат, їх тривалості, можливості відновлення тощо, з урахуванням у кожному конкретному випадку стану здоров'я потерпілого, тяжкості вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, часу та зусиль, які необхідні для відновлення попереднього стану, ступеню вини відповідача та інших обставин [3].

Таким чином, суд вирішив первісний позов задовольнити частково. Визнати нецензурні висловлювання ОСОБИ_5 16.07.2014 біля 08 год. 20 хв. у магазині с. Стриєва на адресу ОСОБИ_2 у присутності покупців магазину такими, що принижують її честь, гідність та ділову репутацію. Стягнути з ОСОБИ_5 на користь ОСОБИ_2 500 (п'ятсот) гривень на відшкодування моральної шкоди. Зобов'язати ОСОБУ_5 у присутності жителів села вибачитись перед ОСОБОЮ_2 [4].

Проаналізувавши це рішення, можна говорити, що, по-перше, Новоград-Волинським міськрайонним судом Житомирської області при винесенні цього рішення не було застосовано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини та практику Європейського суду з прав людини, чим було порушено норму ст. 9 Конституції України, яка вказує на те, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. По-друге, цим судом було допущено помилку при винесенні рішення у частині: «Зобов'язати ОСОБУ_5 у присутності жителів села вибачитись перед ОСОБОЮ_2». Хоча судом і було використано п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» у частині обов'язку щодо відшкодування моральної шкоди відповідачем, якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, але не було використано абз. 2 п. 26 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», яка вказує на те, що суд не вправі зобов'язувати відповідача вибачатися перед позивачем у тій чи іншій формі, оскільки примусове вибачення як спосіб судового захисту гідності, честі чи ділової репутації фізичної особи за поширення недостовірної інформації не передбачено у статтях 16, 277 ЦК України.

Думку щодо неможливості застосовувати такий спосіб захисту честі та гідності як зобов'язання принести вибачення висловив і Європейський суд у справах людини у рішенні від 5 травня 2011 щодо справи за позовом редакції газети «Правое дело» (рос.) та Штекель проти України [5].

Зокрема, суд зазначив, що така міра, як вибачення, не передбачена національним законодавством, а зобов'язання вибачитися у випадках дифамації може перечити Конституційній гарантії свободи вираження.

Таким чином, рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 18.12.2014 у частині щодо принесення вибачень не є таким, що ґрунтується на законі, відповідно, була порушена стаття 10 Європейської Конвенцій з прав людини [5].

Наступною достатньо розповсюдженою помилкою є невикористання практики Європейського суду з прав людини та норм Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод.Крім того, ми поділяємо думку Д. Д. Луспеника, що саме застосування судового прецеденту, виробленого рішеннями Європейського суду, сприяє чіткості та універсалізації розуміння Конвенції, встановлює певні стандарти правосуддя, яких повинен додержуватися суд, конкретизує та розвиває конвенційні положення, надає змогу правильно зрозуміти їх букву і дух, дисциплінує суддів, які ухвалюють рішення [6, с. 160].

Так, рішенням Монастирищенського районного суду Черкаської області з цивільної справи від 11.05.2011 N° 2-245/11 за позовом Особи_1 до Особи_2 про захист честі, гідності, ділової репутації, відшкодування моральної шкоди. Особа_1 працює начальником відділу оподаткування фізичних осіб ДПІ в Монастирищенському районі Черкаської області. Особа_2 є підприємцем, який обслуговується у цьому відділі ДПІ. При зустрічі для обговорення нового Податкового кодексу України надали змогу виступити підприємцям, серед яких і був Особа_2 відповідач. Останній у свої промові перейшов до обговорення Особи_1 «Раїси Іванівни», не зазначаючи прізвища. «А саме, що вона так «засиділася в податковій інспекції, що не вміщається на двох стільцях», що є приниженням її жіночої честі та гідності. Відповідач також звинувачував її в хабарництві, а саме, що їй у його присутності «принесли торбу, від якої вона нібито відмовлялася, а коли він запропонував їй віддати йому принесену торбу для його робочих, вона нібито сказала, що нехай ще постоїть», що є приниженням її ділової репутації». Про виступ Особи_1 стало відомо від начальника інспекції. Неправомірними діями відповідача Особи_2 їй завдана моральна шкода, яку вона оцінює в 3 000 грн, та зобов'язати відповідача спростувати цю інформацію у такий же спосіб, у який вона була поширена. Позовні вимоги були задоволені частково, а саме у частині спростування Особою_2 перед головою Монастирищенської районної державної адміністрації поширені ним недостовірні відомості щодо взяття хабара (торби) Особою_1 під час її роботи в ДПІ у такий же спосіб, у який вона була поширена, не пізніше місяця з дня набрання рішення законної сили та стягнуто з Особи_2 на користь Особи_1 1 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, судові витрати.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Особа_2 подав апеляційну скаргу до Апеляційного суду Черкаської області, в якій просить скасувати рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 11 травня 2011 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повним обсягом, оскільки суд не повним обсягом з'ясував обставини, що мають значення для справи, і неправильно застосував норми матеріального права та витлумачив докази. Особа_2 вказував, що він ділової репутації позивача не псував і в отриманні хабара («торби») конкретно її не звинувачував, оскільки цей факт не доведено рішенням суду, а висловив своє бачення недоліків роботи податкової інспекції [3].

Так, Апеляційний суд Черкаської області вирішив, що, по-перше, Монастирищенським районним судом Черкаської області було порушено норми матеріального права, бо не було враховано соціальний статус Особи_1 та відсутність конкретизації особи, на адресу якої було висловлено звинувачення у вчиненні протиправних діянь, що межують з корупцією. А посилання на певні протиправні дії посадової особи на ім'я і по батькові «Раїса Іванівна» не дає підстав вважати, що поширена інформація стосується саме позивача, оскільки пунктом 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» передбачено, що однією з обов'язкових умов для задоволення позову про захист честі, гідності та ділової репутації є поширення недостовірної інформації, що стосується саме конкретної особи позивача. По-друге, судом не було використано при винесенні рішення практику Європейського суду з прав людини та норми Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме, задовольняючи цей цивільний позов, суд не врахував положень ст. 10 Конвенції «Про захист прав людини й основоположних свобод», яка передбачає, що кожен має право на свободу вираження поглядів [5]. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію. Також не врахував практику розгляду Європейським судом з прав людини справ, пов'язаних з особливостями реалізації права громадян на свободу вираження поглядів і критику стосовно дій (бездіяльності) посадових та службових осіб, при розгляді яких, застосовуючи положення статті 10 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, у рішеннях у справах «Нікула проти Фінляндії», «Яновський проти Польщі» зазначено, що межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян. Особа_1 є посадовою особою, бо виконує функції начальника відділу ДПІ. Тому якщо посадові чи службові особи діють без правових підстав, то мають бути готовими до критичного реагування з боку суспільства. Що й мало місце в цьому випадку [7].

Тому апеляційну скаргу Особи_2 на рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 11 травня 2011 року щодо справи за позовом Особи_1 до Особи_2 про захист честі, гідності, ділової репутації, відшкодування моральної шкоди задовольнити. Рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 11 травня 2011 року скасувати. Ухвалити нове рішення. У задоволенні позову Особи_1 до Особи_2 про захист честі, гідності, ділової репутації, відшкодування моральної шкоди відмовити [3].

Наріжним каменем при скасуванні рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області Апеляційний суд Черкаської області стали судові прецеденти Європейського суду з прав людини. А саме «Нікула проти Фінляндії», «Яновський проти Польщі», в яких зазначено, що межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян. Керувавшись статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд використав цю практику правильно, з чим неможливо не погодитися. Але європейська судова практика «знає» й інше рішення Європейського суду справ людини, яке може бути використано як джерело у цій справі.

У фабулі позовної заяви Особи_1 до Особи_2 було зазначено, що Особу_1 безпідставно було звинувачено Особою_2 у хабарництві, а саме в тому, що нібито їй у його присутності була занесена «торба», тому Особа_ 1 змушена була звернутися за захистом своїх прав до суду. Говорячи юридичною мовою, то Особа_1 була звинувачена Особою_2 у злочині, який має таку кваліфікацію: ч. 1 ст. 368 Кримінального кодексу України «Отримання неправомірної вигоди, тобто умисне, з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе, чи іншої фізичної, або юридичної особи...». У свою чергу, ст. 62 Конституції України встановлює, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Тобто єдиним доказом, який підтверджує, що особа вчинила злочин, є вирок суду. У справі, яка розглядалася Монастирищенським районним судом Черкаської області, Апеляційним судом Черкаської області, такий доказ відсутній. Звертаємося до судової практики Європейського суду з прав людини, історія якого вміщує справу «Наталія Михайлівна Вітренко та інші проти України», яка була розглянута 5 секцією ЄСПЛ 16 грудня 2008 року. У цій справізазначається, що Наталія Михайлівна Вітренко у прямому ефірі українського телебачення зазначила: «Она [пані Тимошенко] точно знала, что я докажу, что она воровка...» [9].

Після цих подій пані Тимошенко звернулася в Оболонський районний суд м. Київ (далі - Оболонський районний суд) з позовом до першої заявниці про захист честі, гідності та ділової репутації, стверджуючи, що поширені заявницею твердження не правдиві. Вона також просила суд надати їй можливість спростувати ці твердження.

28 травня 2002 року, встановивши, що перша заявниця та її представники вдруге без поважної причини не з'явилися на судове засідання, суд вирішив розглянути справу за їх відсутності. Суд ухвалив рішення, яким частково задовольнив позов до першої заявниці. Зокрема, він визнав, що пані Тимошенко не була ніколи засуджена за крадіжку чи будь-які подібні злочини. Таким чином, твердження першої заявниці: «она - воровка» і «она не отмоется от своей вины» - порушили статтю 62 Конституції України (презумпцію невинуватості).

6 грудня 2002 року Апеляційний суд м. Київ за скаргою Н. М. Вітренко, провівши слухання, в якому брали участь усі сторони, залишив рішення Оболонського районного суду без зміни.

13 червня 2003 року колегія з трьох суддів Верховного Суду України залишила без зміни рішення судів нижчих інстанцій.

За скаргою Н. М. Вітренко до ЄСПЛ, заявниці було відмовлено з таких причин. У рішенні ЄСПЛ від 16.12.2008 з цієї справи було зазначено, що національні суди, зважуючи конфліктуючі інтереси, зокрема право першої заявниці на свободу вираження поглядів, з одного боку, та право пані Тимошенко на захист репутації - з іншого, ухвалили рішення на користь пані Тимошенко. Вони встановили, що твердження, висловлені першою заявницею, зокрема про те, що пані Тимошенко - злодійка, дійшли висновку, що ці твердження завдали шкоди репутації позивача. Суд зазначає, що з матеріалів, поданих сторонами, видно, що слово «воровка», як правило, означає причетність відповідної особи до кримінальної діяльності, тому найімовірніше саме так може зрозуміти це слово громадськість. Отже, це не просто оціночне судження, а неправдиве стверджування факту. Суд далі зазначає, що, незважаючи на особливу роль, яку відігравала перша заявниця як кандидат на виборах до Верховної Ради України та в контексті її політичної кампанії, її критика на адресу політичного опонента містила неправдиві звинувачення, які надавали національним органам влади право вважати, що існують відповідні підстави вжити стосовно першої заявниці певних заходів. Крім того, слід зазначити, що перша заявниця назвала пані Тимошенко «воровкой» у її відсутність.

Тобто ЄСПЛ визнав, що твердження Н. М. Вітренко є не просто оціночним судженням, а стверджуванням факту, поняття «воровка», як правило, означає причетність відповідної особи до кримінальної діяльності.

У свою чергу, Апеляційний суд Черкаської області зазначив, що межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян, в обґрунтування на це послався на судову європейську практику: «Нікула проти Фінляндії», «Яновський проти Польщі». У цій справі Особу_1 було звинувачено у «хабарництві» Особою_2, що виходячи із юридичної природи є злочином. Особа_1 так, як і пані Тимошенко, є посадовою особою, яку публічно було звинувачено у злочині. Але постає питання в індивідуальному підході щодо розгляду справ цієї категорії, що є, на нашу думку, проблемним питанням єдності, чіткості та універсалізації розуміння норм міжнародного права [9].Проаналізувавши судову практику, можна зробити такі висновки, що суди стикаються з практичними проблемами при винесенні рішень щодо захисту честі, гідності та ділової репутації, а саме з «двозначністю» змісту судових рішень ЄСПЛ, з неправильним тлумаченням прецедентної практики ЄСПЛ. Тому, на нашу думку, порядок використання судових рішень Європейського суду з прав людини підлягає удосконаленню шляхом видання відповідних роз'яснень щодо порядку та критерій вибору судового прецеденту як джерела права при винесенні рішень з цієї категорії справ.

судовий захист честь гідність

Література

1. Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи : Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/ show/v_001700-09

2. Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди): Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon3 .rada.gov.ua/laws/show/v_001700-09

3. Єдиний державний реєстр судових рішень [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua

4. Справа «Штекель проти України» [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http:// zakon3.rada.gov.ua/laws/show/974_807

5. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод: від 04.11.1950 (зі змінами) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_004

6. Луспеник Д. Д. Судопроизводство по делам о защите чести, достоинства и деловой репутации: дис. канд. юрид. наук: 12.00.03 / Луспеник Д. Д. - Х., 2003. - 189 с.

7. Справа «Нікула проти Фінляндії» // Європейський суд з прав людини, Рада Європи, Міжнародні суди; Справа, Рішення від 21.03.2002.

8. Справа «Вітренко та інші проти України» // Європейський суд з прав людини, Рада Європи, Міжнародні суди; Справа, Рішення від 16.12. 2008.

Размещено на Allbest.ru