Трансформація слідчих та судових помилок у кримінальному провадженні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Трансформація слідчих та судових помилок у кримінальному провадженні

О.П. Мілевський

кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри кримінального процесу та криміналістики,

У цій статті досліджено поняття та сутність слідчих і судових помилок, а також фактори, які впливають на їхнє виникнення. Обґрунтовано позицію щодо класифікації видів трансформації помилок при прийнятті тактичних рішень слідчим у судові помилки. Досліджено значення внутрішнього переконання судді у трансформації слідчих помилок.

Ключові слова: судова помилка, слідча помилка, трансформація помилок, внутрішнє переконання судді, досудове розслідування, судовий розгляд. слідча помилка судове переконання

В данной статье исследовано понятие и сущность следственных и судебных ошибок, а также факторы, влияющие на их возникновение. Обоснованно позицию относительно классификации видов трансформации ошибок при принятии тактических решений следователем в судебные ошибки. Исследовано значение внутреннего убеждения судьи в трансформации следственных ошибок.

Ключевые слова: судебная ошибка, трансформация ошибок, внутреннее убеждение судьи, досудебное расследование, судебное расследование.

Thisa rticle explores the concept and nature of investigation and judicial errors and factors that influence their occurrence. Grounded position on classification of transformation errors when making tactical decisions in investigating judicial errors. Investigated mentioned inner conviction investigative judge in the transformation errors.

Keywords: miscarriage ofjustice, transformation errors inner conviction of the judge.

Під час судового розгляду часто можуть бути встановлені помилки, допущені при прийнятті процесуальних рішень та вчиненні процесуальних дій на стадії досудового розслідування. Зазначені помилки впливають на оцінку судом доказів, зібраних при проведенні слідчих (розшукових) дій. У системі доказів, сформованій при розслідуванні кримінального правопорушення, виявлені у ході судового розгляду слідчі помилки сприймаються залежно від їхнього впливу на цілісність цієї системи. Сприйняття (несприйняття) цієї помилки та здійснення на її основі судової - суть трансформації слідчої помилки в судову. Як наслідок,наявність судових помилок у кримінальному провадженні негативно впливає на ефективне здійснення правосуддя.

Окремим питанням дослідження слідчих і судових помилок приділено увагу у роботах таких учених, як: Р. С. Бєлкін, В. Д. Берназ, А. Д Бойків, В. І. Власов, Н. Л. Гранат, Г А. Зорін, Н. І. Клименко, А. Д. Назаров, А. Б. Соловйов, С. А. Шейфер та інших, проте ця проблема набуває нової актуальності, зокрема, у зв'язку із прийняттям у 2012 році діючого КПК України [7].

Нерозробленість поняття видів і ступенів трансформації помилок слідчого при прийнятті тактичних рішень у судові помилки потребує вирішення. Розгляд цієї проблеми необхідно почати з розгляду судових помилок, що дозволить визначити наявність можливості трансформації тактичних помилок слідчого в судові. Як правило, уявлення про судову помилку формується після встановлення факту невідповідності постановленого вироку обставинам учиненого правопорушення, особі злочинця та наслідкам, що мають місце.

Судова помилка може виникнути при поєднанні різних факторів, часто взаємопов'язаних між собою, установлення яких можливе тільки стосовно конкретного вироку. Фактори, які можуть бути визначені як джерела виникнення судових помилок, належать до різних стадій та етапів кримінального провадження. Значна їх кількість має місце на етапах судового слідства та постановления вироку у вигляді недоліків і упущень судді. Виникненню судових помилок сприяють такі чинники, як: а) особливості психологічної характеристики судді; б) його уявлення про суспільну небезпеку вчиненого правопорушення; в) протидія з боку зацікавлених осіб та ін. І як уже зазначалося, на виникнення судових помилок впливають також тактичні помилки слідчого, допущені на досудовому слідстві.

Співвідношення помилок, допущених судом, і тактичних помилок слідчого неоднозначне. Такі помилки в певних ситуаціях можуть існувати паралельно. Наприклад, тактичні прорахунки слідчого при проведенні допиту свідка-очевидця правопорушення жодним чином не пов'язані з помилкою судді при посиланні у вироку на статті кримінального процесуального закону. Водночас тактична помилка слідчого може стати помилкою судді, який, наприклад, у силу різних факторів (прийняття версії слідчого; емоційного стану від наслідків правопорушення та ін.) приймає (не приймає) його позицію.

Судова помилка, допущена при винесенні вироку і не пов'язана з помилками слідчого, може виникнути через помилки, допущені у ході судового слідства. На думку Р. С. Бєлкіна, ці помилки, іменовані «діяльними», можуть бути такими: учинення дій для одержання інформації, у якій немає потреби; призначення без достатніх підстав повторних судових експертиз; невстановлення важливих для справи обставин при дослідженні доказів; помилково обраний порядок дослідження доказів; хибні уявлення суду про можливості судових експертиз; доручення проведення експертизи некомпетентному експерту; задоволення необгрунтованих клопотань, заявлених сторонами [1, с. 193].

Наведений перелік так званих «діяльних» судових помилок не є вичерпним. За необхідності він може бути розширений помилками при проведенні: допитів обвинуваченого, потерпілого, свідків та експерта; при пред'явленні для впізнання; при проведенні огляду на місці та ін. Крім того, судова помилка може полягати в порушенні кримінального закону, що виражається в неправильній кваліфікації інкримінованого особі діяння або в неправильному обранні виду й міри покарання.Безліч судових помилок передбачає їх поділ на певні групи залежно від джерела походження. Стосовно цього являє інтерес класифікація судових помилок, запропонована А. Д. Назаровим. За його переконанням, усі судові помилки можна поділити на три групи:

Судові помилки, на появу яких у кримінальній справі ні об'єктивно, ні суб'єктивно не могли вплинути ні слідчий, ні прокурор (наприклад, порушення таємниці нарадчої кімнати, помилки у складанні вироку, несправедливе призначення покарання тощо).

Судові помилки, на появу яких у кримінальній справі вплинули помилки слідчого, прокурора. Цих помилок суддя об'єктивно мав можливість уникнути, але з різних причин (поспіх, недбалість, поверховий підхід до вивчення справи й аналізу доказів тощо) у ході судового розгляду не уникнув, і ці помилки стали судовими помилками.

Судові помилки, на появу яких у кримінальній справі вплинули помилки слідчого, прокурора, але при розгляді кримінальної справи в суді суддя не мав об'єктивної можливості їх уникнути - вони були встановлені на ревізійних стадіях кримінального процесу (наприклад, слідчий проігнорував заяву підозрюваного про те, що до нього застосовувалися недозволені методи, і він щодо частини епізодів злочину обмовив себе; суддя отримав від прокурора для розгляду кримінальну справу, де всі епізоди обвинувачення в належному процесуальному порядку були підтверджені різними доказами, а підсудний у ході судового засідання не робив жодних заяв про застосування щодо нього насильства) [3, с. 63].

Зазначена класифікація судових помилок дозволяє дійти висновку про те, що помилки слідчого, допущені на досудовому слідстві, в одному випадку сприймаються судом, а в іншому - ні, з об'єктивних причин. Однак і в одному, і в іншому випадках помилки слідчого трансформуються в помилки суду, які проявляються у висновках про винність особи та в обвинувальному вироку. Таке тлумачення трансформації тактичних помилок слідчого в судові помилки дозволяє припустити наявність в її основі як суб'єктивних, так і об'єктивних ознак. Це випливає з помилковості підсумкового рішення суду - вироку, незалежно від того, мав чи не мав останній можливість уникнути трансформації тактичної помилки слідчого в судову.

Диференціація трансформації тактичних помилок слідчого в судові, залежно від суб'єктивних і об'єктивних ознак, дозволяє виділити такі її види: 1) сприйняття судом позиції слідчого та прийняття ситуації, що склалася повним обсягом; 2) сприйняття судом позиції слідчого та прийняття ситуації частково; 3) несприйняття судом позиції слідчого в ситуації можливого виявлення допущеної слідчим помилки; 4) несприйняття судом позиції слідчого в ситуації неможливого виявлення допущеної слідчим помилки.

Наведені види трансформації тактичних помилок слідчого в судові помилки надають уявлення про можливі ситуації, за яких тактичні помилки слідчого змінюють свій статус і стають судовими. Ступінь трансформації зазначених помилок включає певний обсяг помилок слідчого, що знаходить своє відображення в рішеннях суду.

Розглянемо кожен з названих видів трансформації більш детально. Суть першого виду трансформації полягає в тому, що тактична помилка слідчого виявляється у ході судового розгляду. При цьому суд, сприймаючи позицію слідчого, який допустив помилку, робить дії, спрямовані на її усунення, проте помилка слідчого все ж трансформується в судову. Тут спостерігаємо низький ступінь трансформації у зв'язку з прийняттям судом дій з усунення виявленої помилки. Прикладом може бути допущена помилка при обранні слідчим місця допиту неповнолітнього свідка, яка негативно вплинула на встановлення з ним психологічного контакту і, як наслідок, на встановлення фактів, що мають значення для розслідування. Суд,приймаючи позицію слідчого, вживає заходів щодо усунення допущеної помилки. У результаті помилка слідчого мінімізується, проте все ж залишається і знаходить своє відображення у вироку.

Суть другого виду трансформації полягає у сприйнятті судом позиції слідчого та усуненні допущеної тактичної помилки (помилок) слідчого в якійсь частині. При цьому сприйняття позиції слідчого не дозволяє суду усунути виявлену помилку повним обсягом з об'єктивних причин і якась її частина або інші помилки залишаються і трансформуються в судові. Прикладом є поставлення питань експерту, які не достатньо деталізують суть дослідження. Допит експерта в судовому засіданні дозволяє усунути цю помилку слідчого. Однак неусунення іншої помилки (наприклад, помилки при упакуванні слідчим об'єктів для дослідження) сприяло допущенню судової помилки. Тут має місце середній ступінь трансформації у зв'язку з частковим усуненням помилки слідчого при тому, що її частина залишається неусунутою та трансформується в судову.

Суть третього виду трансформації полягає в несприйнятті позиції слідчого із суб'єктивних причин, які не дозволили судді у процесі аналізування матеріалів кримінального провадження та при проведенні судового розгляду виявити тактичну помилку слідчого (наприклад, унаслідок впливу на суддю психологічної характеристики особи злочинця). Основною ознакою зазначеного виду трансформації є наявність можливості в суду виявити цю помилку. Кінцевим результатом трансформації є відображення помилки слідчого у вироку у вигляді судової помилки. Трансформація цього виду має високий ступінь, що зумовлено переходом тактичної помилки слідчого в судову помилку повним обсягом.

Суть четвертого виду трансформації полягає в несприйнятті судом позиції слідчого з об'єктивних причин, які не дозволили виявити тактичну помилку слідчого, і запобігти її трансформуванню в судову. Прикладом може бути обмова обвинуваченим самого себе під час досудового розслідування та в суді. Слідчий допустив тактичну помилку, не з'ясувавши повним обсягом усі обставини вчиненого правопорушення. Суд не виявив помилку з об'єктивних причин, обвинувачений не зізнався в обмові. Тактична помилка слідчого перетворилася на судову помилку з високим ступенем трансформації [2, с. 58-59].

Аналізуючи зазначені види трансформації тактичних помилок слідчого в судові помилки, ми виявляємо схожість у джерелах першого, другого й третього видів. Основна ознака - наявна можливість у суду виявити тактичну помилку слідчого та не допустити її трансформації в судову помилку. Як видається, значне місце серед джерел такої трансформації займає суб'єктивний стан особи, яка здійснює судове слідство та формує вирок.

Суб'єктивне ставлення судді до помилок слідчого впливає на його внутрішнє переконання при оцінюванні доказів. Дослідження доказів у процесі судового розгляду та встановлення їхнього віднесення до предмета доказування здійснюється виходячи з переконання суду в їхній істинності. Психологічно процес формування внутрішнього переконання судді починається з аналізуванням інформації про предмет пізнання. Так, стосовно ситуацій, пов'язаних із розглядом матеріалів кримінального провадження в суді, цей процес починається на стадії підготовчого провадження при вивченні судом отриманих матеріалів. При цьому суддя, сприймаючи зібрані слідчим докази, формує ймовірнісну модель правопорушення, яка повністю або частково знаходить своє підтвердження при аналізуванні поданих матеріалів. При провадженні судового слідства переконання в правильності припущень спростовується чи підтверджується, наближаючись до істинного. Формуючись на даних аналізуванняотриманої інформації, внутрішнє переконання судді, будучи достовірним, включає в себе судження як єдино можливе.

Зв'язок «внутрішнього переконання судді» й «достовірності доказів» є прямо пропорційним: чим більша достовірність доказів, тим більш значним стає внутрішнє переконання судді. Так, на думку А. Л. Ривліна, судді визнають певний доказ достовірним або недостовірним, таким, що має те або інше значення для певної справи залежно від того, чи переконує він їх у своїй достовірності [4, с. 207].

Отже, формуючись при дослідженні доказів, внутрішнє переконання судді сприяє прийняттю або неприйняттю ним позиції слідчого з тих чи інших питань. «Істинність знань» про злочин у свідомості судді внаслідок трансформації тактичних помилок слідчого може сприяти неправильному тлумаченню фактів, установлених при проведенні судового слідства. Рішення, що приймаються судом, зумовлені внутрішнім переконанням, які у своєму змісті можуть бути помилковими внаслідок впливу тактичних помилок слідчого. Це припущення зумовлює висновок про нерозривний зв'язок рішень, які приймаються судом, і тактичних рішень слідчого. Сполучною ланкою в цьому випадку є внутрішнє переконання судді, що містить суб'єктивну оцінку тактичного рішення слідчого, і модель свого рішення як єдино правильного. Цей висновок ґрунтується на тому, що за своєю сутністю категорія «внутрішнє переконання» є суб'єктивною впевненістю стосовно суб'єктивної оцінки об'єктивно існуючим обставинам і фактам [5, с. 13].

Внутрішнє переконання слідчого, яке знаходиться в основі прийняття тактичного рішення, включає знання, отримані ним при оцінюванні доказів. Ця оцінка має попередній характер. Остаточне ж оцінювання доказів здійснюється суддею на підставі внутрішнього переконання [6, с. 207]. Такий підхід до розгляду співвідношення внутрішнього переконання слідчого та внутрішнього переконання судді дозволяє дійти до визначення механізму трансформації помилок слідчого при прийнятті тактичних рішень у суді.

Внутрішнє переконання особи, яка приймає юридично важливі рішення в кримінальному судочинстві, має свою структуру. Являє інтерес розгляд думок учених щодо структури внутрішнього переконання при прийнятті рішень. Так, на думку В. О. Коновалової, до структури внутрішнього переконання особи входить: а) аналіз вихідного матеріалу (відомостей, фактів, доказів); б) оцінювання кожної з його складових; в) синтез результатів аналізу як сукупності отриманих даних; г) його оцінювання як основа переконання [5, с. 13].

Розглядаючи проблеми формування суддівського переконання, Ю. М. Грошевий виділяє у структурі суддівського переконання три аспекти: гносеологічний, психологічний та етичний. Дещо інший підхід до визначення структури внутрішнього переконання слідчого ми спостерігаємо в О. Р. Ратинова, який виділяє у структурі: знання; віру в правильність цього знання; вольовий стимул, що спонукає до певних практичних дій [5]. При розгляді названих підходів до визначення структури внутрішнього переконання спостерігається подібність позицій зазначених авторів щодо його змісту, незважаючи на відмінності у викладенні окремих елементів.

За загальним правилом, внутрішнє переконання ґрунтується на інтерпретації доказової інформації, яка є в наявності. Водночас на формування внутрішнього переконання впливають різні комплекси суб'єктивних і об'єктивних факторів, які притаманні особі в процесі пізнання - формування її внутрішнього переконання. Так, на думку деяких авторів, до суб'єктивних факторів належать: психічний стан суб'єкта; його характер і темперамент; здатність довирішення розумових завдань; життєвий та професійний досвід; рівень комфортності; емоційний стан. До об'єктивних - вплив зовнішнього середовища; складність і небезпека вчиненого злочину; особа злочинця; тендерна належність [5]. Названі фактори, на нашу думку, можуть бути джерелами трансформації помилок слідчого при прийнятті тактичних рішень у судові помилки у зв 'язку з їхнім впливом на формування внутрішнього переконання судді при оцінюванні доказів.

У юридичній літературі суб ' єктивні та об' єктивні чинники досліджуються різними вченими, тому найбільш детально розглянемо деякі з них, зокрема вплив гендерної належності судді на формування його внутрішнього переконання. Гендерна належність судді, пов'язана зі сприйняттям вчиненого злочину, може мати вплив на формування його внутрішнього переконання та сприяти трансформації тактичних помилок слідчого в судові.

Досліджуючи суддівське переконання як цілісну характеристику стану свідомості судді, Ю. М. Грошевий акцентує увагу на ламанні в його переконанні своєрідності психічного складу, соціальних властивостей особистості, її установок [5]. Виникає питання про можливості впливу на формування внутрішнього переконання судді таких соціальних понять, як: суддя- мати; суддя-донька; суддя-сестра; суддя-батько та ін. Однозначної відповіді на це питання ми не знайдемо, проте відмінності у психологічних типах суддів, їхньому соціальному статусі, професійному досвіді дозволяють зробити висновок про наявність такої можливості. Відображення «чуттєвого переживання одержаних при розслідуванні результатів» у формуванні суддівського переконання виявляється у вигляді емоційного забарвлення, пов'язаного зі статевою належністю судді. Співпереживання та внутрішня підтримка учасників процесу чоловіком-суддею і жінкою-суддею можуть бути неоднаковими у зв'язку з їхнім соціальним статусом, гендерною належністю.

Приклади впливу гендерної належності судді на формування внутрішнього переконання іноді спостерігаються при розгляді матеріалів кримінальних проваджень, зокрема, у сфері статевої свободи та недоторканості, наслідком якої є помилки в постановлених вироках. Як видається, гендерна належність може впливати на формування внутрішнього переконання судді у тих випадках, коли наявні в нього соціальні установки превалюють над професійною спрямованістю, що включає в себе єдність морально-вольових та інтелектуальних якостей.

Підсумовуючи, можна сказати, що розгляд закономірностей трансформації помилок слідчого, допущених при прийнятті тактичних рішень, у судові помилки є основою для розроблення практичних рекомендацій із попередження зазначених помилок, а також дозволяє сформулювати наукові положення, використання яких сприятиме новим дослідженням у цій сфері.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Белкин Р. С. Криминалистика: проблемы сегодняшнего дня / Р. С. Белкин. - М. : Норма, 2001. - 240 с.

Булукуков О. Ю. Трансформація слідчих помилок у кримінальному судочинстві / О. Ю. Булукуков // Теорія та практика судової експертизи та криміналістики. - Х., 2015. - Вип. 15. - С. 55-60.

Назаров А. Д. Влияние следственных ошибок на ошибки суда / А. Д. Назаров. - СПб. : Юрид. центр Пресс, 2003. - 336 с.Ривлин А. Л. Пересмотр приговоров / А. Л. Ривлин. - М., 2008. - 256 с.

Коновалова В. Е. Внутреннее убеждение: проблемы следственной и судебной деятельности / В. Е. Коновалова // Теорія та практика судової експертизи і криміналістики : зб. наук.-практ. матеріалів. - Х. : Право, 2015. - Вип. 5. - С. 13.

Строгович М. С. Курс советского уголовного процесса / М. С. Строгович. - М. : РИО, 2000. - 468 с.

Кримінальний процесуальний кодекс України: від 2013 р. № 5076-VI // База даних «Законодавство України»; ВР України. URL [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17УДК 343.138:343.37(477)

Размещено на Allbest.ru