Ocoбливocтi правового статусу Гeнepaльнoгo пpoкуpopa України

Размещено на http://www.allbest.ru/

OCOБЛИВOCТI ПРАВОВОГО СТАТУСУ ГEНEPAЛЬНOГO ПPOКУPOPA УКРАЇНИ

Р.В. Кимлик,

кандидат юридичних наук, доцент кафедри кримінального процесу та криміналістики,

А.А. Плісневич, магістр Національного університету державної податкової служби України

Стаття полягає в теоретичному аналіз відповідної нормативно-правової бази, яка регламентує діяльність Генерального прокурора.

Ключові слова: Генеральний прокурор України, нормативно-правова база, діяльність, аналіз.

Мета статті полягає в теоретичному аналіз відповідної нормативно-правової бази, яка регламентує діяльність Генерального прокурора.

М.М. Бурбик, у своїх працях наголошує на тому, що центральне місце в механізмі правового регулювання найважливіших аспектів діяльності органів прокуратури посідають закони та інші нормативно-правові акти України. При цьому їх значення в ході становлення правової держави має постійно зростати, оскільки верховенство закону є невід' ємною ознакою останньої. Верховенство закону проявляється насамперед у суворій відповідності йому всіх інших нормативних актів, оскільки закони (після Конституції) мають найвищу юридичну чинність [10, с. 58]. У цьому контексті В. М. Самсонов зазначає, що закони регулюють найважливіші питання державного та суспільного життя, їх норми складають серцевину, фундамент формування і розвитку інших джерел права [15, с. 55-67].

Ми підтримуємо позицію науковців, які вважають, нормативно-правове забезпечення діяльності Генерального прокурора України, являє собою систему нормативно-правових актів різної юридичної сили, які утворюють відповідне правове поле для функціонування відповідного правового інституту. Отже, в загальному вигляді всю нормативну базу, яка регламентує діяльність Генерального прокурора України, можна умовно поділити на:

1) зовнішню, яка створюється за межами системи органів прокуратури (Конституція, закони та постанови Верховної Ради, укази та розпорядження Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, міжнародні нормативно-правові акти), але до створення якої система органів прокуратури має пряме відношення, безпосередньо розробляючи або беручи участь у розробці проектів тих чи інших нормативних актів;

2) внутрішню, тобто відомчу нормативну базу, якій належить значне місце [10, с. 56].

Аналіз законодавства України дозволяє стверджувати, що основою нормативно-правового регулювання діяльності Генерального прокурора України є Конституція України [1], Закон України «Про прокуратуру» 14.10.2014 N1697-УП [2], Закон України «Про Вищу раду юстиції» [3], Закон України «Про судоустрій і статус суддів» [4], Закон України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» [5], Закон України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» [6], постанова Верховної Ради України «Про затвердження структури Генеральної прокуратури України» [7], постанова Верховної Ради України «Про затвердження Положення про класні чини працівників органів прокуратури України» [8], постанова Верховної Ради України «Про затвердження Дисциплінарного статуту прокуратури України» [9] та інші нормативні акти, які певним чином стосуються регулювання діяльності Генерального прокурора України.

Конституційні засади інституту Генерального прокурора України були закріплені 28 червня 1996 року в Основному Законі України. Так, її сьомий розділ присвячений основним завданням, що покладаються на єдину систему, якою є прокуратура України, а також порядку призначення та звільнення з посади Генерального прокурора України, визначає строк його повноважень [1]. Крім того, в пункті 14 ст. 92 Конституції України закріплено, що виключно законами України визначається, зокрема, організація та діяльність прокуратури. Отже, будь-які питання організації та діяльності Генерального прокурора України повинні бути врегульовані виключно на рівні законів. У випадку, коли ці питання визначатимуться підзаконними актами, то останні відповідно до п. 14 ст. 92 Основного закону будуть неконституційними.

По суті, Закон України «Про прокуратуру» є основним, після Конституції України, в практичній діяльності Генерального прокурора України. Останнє зумовлено тим, що цей закон визначає централізовану систему органів прокуратури, їх структуру, принципи організації та діяльності прокуратури в цілому. Згідно з положеннями Закону України «Про прокуратуру», Генеральний прокурор України видає нормативні накази, інструкції, затверджує положення, які є обов'язковими для централізованої системи органів прокуратури України.

Усі інші закони України, які стосуються інституту Генерального прокурора України є додатковими щодо Закону України «Про прокуратуру».

О.I. Медведько наголошує на тому, що виключні повноваження Генерального прокурора України, пов'язані зі здійсненням конституційних функцій прокуратури, не потрібно змішувати з повноваженнями Генеральної прокуратури, які доцільно закріпити в окремій статті Закону України «Про прокуратуру» [11, с. 48]. Як слушно зазначив О. Р. Михайленко, якщо немає визначення конкретних юридичних обов'язків Генерального прокурора України, то залишається «розмитою» його юридична відповідальність, що також є складовою частиною його правового статусу [12, с. 91]. Повноваження Генерального прокурора України чітко окреслені в ч. 1 ст. 9 закону «Про прокуратуру». Так, у сфері керівництва системою прокуратури Генеральний прокурор України уповноважений:

1) представляти прокуратуру у зносинах з органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, особами, установами та організаціями, а також прокуратурами інших держав та міжнародними організаціями;

2) організовувати діяльність органів прокуратури України, у тому числі визначати межі повноважень Генеральної прокуратури України, регіональної та місцевих прокуратур в частині виконання конституційних функцій;

3) призначати прокурорів на адміністративні посади та звільняти їх з адміністративних посад у встановленому цим Законом порядку;

4) у встановленому цим Законом порядку на підставі рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів приймати рішення про застосування до прокурора Генеральної прокуратури України, прокурора регіональної чи місцевих прокуратур дисциплінарного стягнення або щодо неможливості подальшого перебування їх на посаді прокурора;

5) призначати на посади та звільняти з посад прокурорів Генеральної прокуратури України, в тому числі керівників та заступників керівників підрозділів Генеральної прокуратури України у встановленому цим Законом порядку;

6) повідомляти в десятиденний строк Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію прокурорів про наявність вакантних або тимчасово вакантних посад у Генеральній прокуратурі України;

7) затверджувати акти з питань щодо організації діяльності органів прокуратури; забезпечувати виконання вимог щодо підвищення кваліфікації прокурорів Генеральної прокуратури України;

8) затверджувати загальні методичні рекомендації для прокурорів з метою забезпечення однакового застосування норм законодавства України під час здійснення прокурорської діяльності;

9) виконувати інші повноваження, передбачені цим та іншими законами України [2].

У п. 2 ч. 1 ст. 9 Закону чітко визначено, що Генеральний прокурор України організовує діяльність органів прокуратури України, у тому числі визначає межі повноважень Генеральної прокуратури України, регіональної та місцевих прокуратур у частині виконання конституційних функцій [2]. Зрозуміло, що повноваження щодо організації обов'язково включають у себе і повноваження щодо контролю та нагляду. На нашу думку, не можна вести мову про організацію та керівництво, коли останнє не включає в себе контрольно-наглядових функцій.

Водночас у регламентації повноважень Генерального прокурора Закон «Про прокуратуру» також містить певні суперечності. Зокрема, у ньому закріплено, що Генеральний прокурор України та керівник регіональної прокуратури можуть приймати рішення «щодо неможливості подальшого перебування на посаді» відповідного прокурора (п. 4 ч.1 ст. 9 та п. 8 ч. 1 ст. 11). При цьому повноваження керівників стосовно прокурора місцевих прокуратур співпадають, тому не зрозуміло, у яких випадках таке рішення буде приймати Генеральний прокурор, а коли - керівник регіональної прокуратури. Наведені вище положення не узгоджуються також із вимогами п. 4 ч. 3 ст. 51, ч. 2 ст. 61 та п. 5 ч. 1 ст. 77 Закону, за якими повноваження прокурора припиняються в т.ч. у зв'язку з рішенням про неможливість подальшого перебування особи на посаді прокурора, яке приймається Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів. Не зрозуміло, хто має приймати таке рішення - керівник відповідної прокуратури чи Комісія. На жаль, це питання не розкрите зовсім.

Також, згідно з п.1 ч. 2 ст. 51 Закону, особами, які приймають рішення про звільнення прокурора з посади, є: «Генеральний прокурор України - щодо прокурорів Генеральної прокуратури України, керівників регіональної прокуратури». Однак посилання на повноваження Генпрокурора щодо звільнення керівників регіональної прокуратури суперечить вимогам п. 5 ч. 1 ст. 9 Закону, відповідно до якого Генпрокурор може звільняти лише прокурорів Генеральної прокуратури України.

Проаналізуємо більш грунтовно нормотворчі документи (накази, розпорядження, положення, інструкції) Генерального прокурора України.

У цьому контексті доцільно згадати Н. О. Рибалку, яка зауважує, що завдання раціоналізації системи управління визначають за допомогою сукупності засобів, які обираються з урахуванням специфіки об'єкта чи процесу, що зорганізується [13, с. 60]. У цій сукупності особливе місце посідає нормування, оскільки практично всі аспекти організації мають потребу у визначеній нормативній базі, причому поняття це охоплює не лише норми витрат ресурсів, а і правила, розпорядження та інші нормативні акти, за допомогою яких формуються і закріплюються необхідні для нормального функціонування системи організаційні відносини [14, с. 156].

Важливим внутрішнім організаційно-регламентуючим документом у сфері управління органів прокуратури України є положення про підрозділи та посадові інструкції, які регламентують діяльність структурних підрозділів органів прокуратури, їх завдання, функції, права, відповідальність. Так, за допомогою положень регламентується статус структурних підрозділів прокуратури України, порядок організації роботи з документами, застосування сучасних засобів обробки інформації; порядок атестування прокурорсько-слідчих працівників органів прокуратури України тощо [13, с. 60]. Ми позитивно оцінюємо вибір українського законодавця щодо наділення Генерального прокурора України нормотворчою функцією, оскільки, по-перше, це підвищує якість організації органів прокуратури, по-друге, здійснюється вузьке профільне відомче нормотворення, що є більш ефективним від загального нормотворення.

На нашу думку, прогресивними положеннями нового Закону України «Про прокуратуру» є нормативи щодо наказів Генерального прокурора України. Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про прокуратуру» [2] накази Генерального прокурора України нормативно-правового змісту підлягають державній реєстрації Міністерством юстиції України та включаються до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів. Накази Генерального прокурора України, що є нормативно-правовими актами, після включення до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів публікуються державною мовою в офіційних друкованих виданнях. прокурор конституційний кримінальний суддя

Отже, як бачимо, у своїй практичній діяльності функціональні обов'язки Генерального прокурора України визначаються різними законами. При цьому, на виконання вимог законів, Генеральний прокурор уповноважений на видачу підзаконних актів, які є обов'язковими для прокуратури України.

З огляду на викладене, в цілому потрібно визнати високий рівень нормативно-правовового регулювання діяльності Генерального прокурора України. Разом з тим прослідковується і ряд недоліків, а саме: 1) розпорошеність повноважень Генерального прокурора України в різних нормативних актах; 2) нечіткість, неповнота та безсистемність регулювання окремих повноважень Генерального прокурора України тощо.

Отже, діяльність Генерального прокурора України чітко регламентується законодавством України. Так, він діє виключно у спосіб, що прямо передбачений законом. При цьому Генеральний прокурор України уповноважений і сам «творити» норми права у формі інструкцій, наказів, затвердження положень.

Список використаних джерел

1. Конституція України: Конституція, Закон від 28.06.1996 № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України: від 23.07.1996. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

2. Про прокуратуру: Закон від 14.10.2014 № 1697-УП // Офіційний вісник України від 07.11.2014. - 2014. - № 87. - Ст. 2471.

3. Про Вищу раду юстиції: Закон від 15.01.1998 № 22/98-ВР // Відомості Верховної Ради України від 19.06.1998. - 1998. - № 25. - Ст. 146.

4. Про судоустрій і статус суддів: Закон від 07.07.2010 № 2453-УІ // Відомості Верховної Ради України від 22.10.2010. - 2010. - № 41. - Ст. 529.

5. Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві: Закон від 23.12.1993 № 3782-ХІІ // Відомості Верховної Ради України від 15.03.1994. 1994. - № 11. - Ст. 51. Про державний захист суддів, працівників апарату суду і працівників правоохоронних органів: Закон від 23.12.1993 N° 3781-ХІІ // Відомості Верховної Ради України від 15.03.1994. - 1994. - № 11. - Ст. 50.

6. Про затвердження структури Генеральної прокуратури України: Постанова від 16 липня 2015 року № 55шц // Відомості Верховної Ради України від 16.07.2015. - 2015.

7. Про затвердження Положення про класні чини працівників органів прокуратури України: Постанова, Положення від 06.11.1991 № 1795-ХІІ // Відомості Верховної Ради України від 28.01.1992. - 1992. - № 4. - Ст. 14.

8. Про затвердження Дисциплінарного статуту прокуратури України: Постанова, Статут від 06.11.1991 № 1796-ХІІ // Відомості Верховної Ради України від 28.01.1992. - 1992. - № 4. - Ст. 15.

9. Бурбика М. М. Робота з персоналом в органах прокуратури України: організаційно- правові питання: дис.... канд.. юрид. наук / Бурбика М. М. - Харків, 2007. - 191 с.

10. Медведько О. І. Організаційно-управлінські функції і повноваження Генерального прокурора України: монографія / Медведько О. І. - Одеса: Юридична література, 2010. - 224 с.

11. Михайленко О. Р. Прокуратура України: підр. / Михайленко О. Р. - К.: «Юрінком Інтер», 2006. - 296 с.

12. Рибалка Н. О. Управління органами прокуратури України: адміністративно-правове регулювання: монографія / Рибалка Н. О. - Х., 2012. - 320 с.

13. Омаров А. М. Социальное управление: некоторые вопросы теории и практики / Омаров А. М. - М.: Мысль, 1980. - 269 с.

14. Самсонов В. Н. Административное законодательство: понятие, содержание, реформа / Самсонов В. Н. - Харьков: Основа, 1991. - 120 с.

Размещено на Allbest.ru