Обумовленість судового прецеденту у кримінальному процесі та проблеми його запровадження

Размещено на http://allbest.ru

Університет державної фіскальної служби України

кандидат юридичних наук, доцент,

В умовах сучасних інтеграційних тенденцій становлення вітчизняної правової системи не може відбуватись ізольовано. Особливо це стосується досвіду використання маловідомих українському праву інструментів правового регулювання, таких як судовий прецедент.

Значний внесок у висвітлення питання судової правотворчості на теренах України зробили такі дослідники, як: Т. Анакіна, В. Беляневич, Д. Кирилюк, Л. Луць, І. Овчаренко, А. Осетинський, Л. Петрова, О. Скакун, Р. Тополевський, В. Трофименко, С. Шевчук та інші.

Метою роботи є комплексне виявлення і науково-теоретичне обґрунтування онтологічного виміру, сутнісних аспектів, аксіологічних констант судового прецеденту й визначення об'єктивних закономірностей формування його як важливого компонента вітчизняної системи джерел права, опираючись на світовий досвід.

За наслідками дослідження, сформульовані напрями впровадження судового прецеденту як одного із важливих джерел права.

Впровадження судового прецеденту в систему джерел кримінально-процесуального права України є необхідним та цілком обумовленим кроком.

Обставини, які обумовлюють розвиток судового прецеденту як джерела кримінально-процесуального права України, доцільно поділити на декілька видів (груп): історичні; соціальні, правові.

Історичними умовами необхідно вважати основним чином такі обставини:

1) відхід від нормативізму як єдиного праворозуміння надає можливість визнати судову практику джерелом права. Місце, яке судовий прецедент займає серед інших джерел права, залежить від історичних умов формування права тієї чи іншої держави;

2) процеси конвергенції правових систем та визнання нормотворчої ролі судової практики не лише в країнах загального права. Зростання ролі правових прецедентів у системах джерел права сучасних правових держав пов'язане, зокрема, з підвищенням ролі громадянського суспільства і органів, які можна умовно назвати «інституціями громадянського суспільства». До таких можна віднести органи, що регулюють діяльність телерадіомовлення, омбудсмена, посадових осіб, що контролюють використання персональних даних (комісар із захисту персональних даних), а також суди. Вбачається, що в сучасних умовах розвитку правових систем пострадянських країн судовий прецедент повинен, нарешті, знайти своє місце серед джерел права;

3) історичні корені судового прецеденту на українських землях, окремі ознаки та прояви якого були притаманні системі джерел кримінального процесуального права України впродовж усієї її історії, починаючи з князівських часів. Прецедент як загальне явище не є обов'язковою приналежністю якоїсь однієї правої доктрини, оскільки у своїх загальних ознаках допустимий і у вітчизняному праві, варто лише відмовитися від психологічного тягаря несприйняття самого терміна. Генеза досліджень вітчизняного кримінального процесуального права свідчить про наявність ознак судового прецеденту, проте відсутня належним чином культура його застосування;

4) розробка та впровадження нових джерел права, які повинні вдосконалити механізм правового регулювання, в тому числі й у сфері кримінального процесу. На разі необхідною є теоретична розробка нових джерел права, які останнім часом набувають усе більшого значення у правовому регулюванні, таких як нормативно-правова угода, правова доктрина, судовий прецедент та інші [57, с. 72].

До соціальних умов вбачається за необхідне відносити такі обставини:

1) рішення Верховного Суду України, а в окремих випадках і апеляційних судів, фактично виступають як регулятор кримінально-процесуальних відносин, заповнюють законодавчі прогалини та сприяють здійсненню конституційного принципу судового захисту.

2) Потреби практики вимагають законодавчого закріплення судового прецеденту, який створюється вищими судовими органами, визначення порядку та меж його застосування. Політика замовчування і заперечення судового прецеденту як джерела кримінального процесуального права в цьому випадку не є конструктивною та соціально вигідною.

У зв'язку з цим офіційне визнання судового прецеденту сприятиме можливості впорядкування його фактичного застосування;визначальна роль суду в механізмі забезпечення захисту прав і свобод людини в демократичній, правовій державі; саме на суд як орган судової влади суспільство покладає відповідальність за правильне застосування законів, сприяння утвердженню принципу верховенства права, забезпечення режиму законності, охорону та поновлення прав і законних інтересів громадян.

Особливо актуальним є такий захист у кримінальному процесі, де, з одного боку, встановлені підвищені гарантії захисту прав та інтересів людини, з іншого - саме для нього актуальними є конституційні та законодавчі обмеження таких прав. Складається доволі парадоксальна ситуація, коли окремі аспекти кримінального судочинства регулюються підзаконними актами виконавчої гілки влади, до якої належать учасники кримінального процесу, що виконують функцію обвинувачення. З іншого ж боку, можливість підзаконної правотворчості судової гілки влади - носія функції вирішення справи, ставиться під сумнів.

Проте якщо виконавча гілка влади не обмежується винятково виконанням законів та є нормотворцем не тільки у сфері виконання законів, а втручається у сферу правосуддя, то чому, власне, судова гілка влади, яка є винятковим суб'єктом, здійснити правосуддя не може. Парадокс ситуації полягає в тому, що окремі з органів (посадових осіб), які є учасниками кримінального судочинства, суд не є заінтересованою стороною у судовому спорі. Заперечуючи можливість забезпечувати, проте здійснювати підзаконну правотворчість в інтересах правосуддя судова гілка влади повинна. Власне, в цьому також є гарантією незалежності суддів, яка, як відомо, є похідною від незалежності судової гілки влади.

Погоджуючись з думкою В. Стефанюка, можна стведжувати, що судову владу як одну із основних структур правової держави не можна зводити тільки до розгляду конкретних справ, передбачених нормами цивільного або кримінального права. Діюча судова влада виникла в результаті набуття судом додаткових, якісно нових функцій [1, с. 17];

3) надання окремим рішенням прецедентного значення в цілому підвищить рівень законності та обґрунтованості судових рішень у кримінальному процесі, підвищить повагу у суспільстві до судових рішень у цілому;

4) завантаженість судової системи України вимагає вжиття заходів щодо вирішення цієї проблеми. Зважаючи на те, що однією з причин такої завантаженості є недосконалість законодавства та його неоднакове застосування судами України, впровадження судового прецеденту як субсидіарного щодо закону джерела кримінального процесуального права з підвищеним ступенем правової конкретизації сприятиме вирішенню проблеми завантаженості судової системи і, як наслідок, забезпечення права кожного на справедливий судовий розгляд упродовж розумного строку (стаття 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод);

5) високий рівень правової кваліфікації суддів. Як справедливо вважає Р З. Лівшиц, «суд завдяки його більшій незалежності та кваліфікації значно менше прийнятний та зручний для тоталітарного режиму як орган влади» [2, с. 4]. Зважаючи на те, що більшість законів приймаються внаслідок погодження певних політичних воль, наступна судова деталізація таких приписів та вироблення судом загальнообов'язкових норм покращить якість правового регулювання тієї чи іншої сфери кримінального процесу.

До правових умов вбачається за необхідне відносити такі обставини:

1) принцип (вимога) однакового застосування законодавства судами України, яка є елементом реалізації принципу рівності усіх перед законом і судом, приводить до необхідності пошуку правових засобів та вжиття заходів забезпечення такої вимоги, одним із найбільш ефективних з яких є судовий прецедент;відповідно до Конституції України правосуддя в Україні здійснюється лише судами. Власне, ніщо не забороняє тому ж таки Верховному Суду України здійснювати приховане регулювання кримінально-процесуальних відносин шляхом вироблення певної спільної позиції суду та застосування її в процесі розгляду справ у касаційному порядку. Адже на відміну від місцевих та апеляційних судів судді Верховного Суду України, які розглядають кримінальні справи за спеціалізацією, об'єднані в судову палату з кримінальних справ, і тому очевидно тлумачити та застосовувати закон палата повинна однаково;

2) покладення на Верховний Суд України обов'язку забезпечення однакового застосування законодавства України. Очевидно, лише шляхом здійснення правосуддя Верховний Суд України забезпечити дію зазначеного принципу не може, й тому поряд з функціями щодо здійснення правосуддя судові необхідно надати й інші важелі впливу, в тому числі імперативного характеру;

3) закріплення в Конституції України принципу верховенства права, який поширюється, зокрема й на кримінально-процесуальні відносини. Необхідно підтримати позицію тих учених, які вважають, що додаткові можливості реалізації принципу верховенства права полягають у наданні судовій владі поряд з функцією законозастосування функції нормотворчої, тобто у визнанні певних судових рішень так званими «прецедентами», як це робиться у споріднених системах права [3, с. 182];

4) відсутність у Конституції України лише переліку джерел права, в тому числі кримінального процесуального, а також відсутність заборони судам встановлювати певні правила, загальнообов'язкові для судів при розгляді певних справ, у тому числі щодо роз'яснення положень законодавства;

5) надання суду правотворчих функцій та подальше впровадження інституту судового прецеденту в систему джерел кримінального процесуального права України необхідно розглядати додатковою процесуальною гарантією.

Процесуальні гарантії є одним з різновидів юридичних гарантій, що забезпечують повне відшкодування завданої злочинами матеріальної шкоди, кримінально-процесуальні гарантії, що у широкому розумінні є «передбаченими кримінально-процесуальним законом засобами забезпечення досягнення завдань кримінального судочинства й охорони прав та законних інтересів осіб, які беруть у ньому участь» [4, с. 32].

Такі гарантії вбачаються насамперед у принципах кримінального судочинства, процесуальній формі, процесуально-правових нормах й інститутах, що регулюють той чи інший аспект кримінального процесу, у діяльності суб'єктів відповідних правовідносин, у тому числі службових осіб правоохоронних органів і окремих учасників кримінального процесу відповідно до своїх повноважень, у належному здійсненні прокурорського нагляду та судовому контролі.

Причому на відміну від деяких інших гарантій впровадження судового прецеденту в систему джерел кримінально-процесуального права буде системною гарантією, оскільки присутня на будь-якій стадії кримінального судочинства та щодо будь-якого питання, що лежить у кримінально-процесуальній площині та стосується прав особи.

При впровадженні судового прецеденту в систему джерел кримінально-процесуального права України необхідно дотримуватись певних застережень, зокрема:

1) щодо мети застосування судового прецеденту - винятково для захисту прав людини і громадянина в кримінальному процесі;щодо меж судового прецеденту - не повинен суперечити закону та погіршувати або обмежувати процесуальні права і гарантії суб'єктів кримінального судочинства, визначені законом. Наприклад, неприпустимим є штучне надання Верховному Суду України повноважень суду першої істанції з метою наступного визнання його рішень судовим прецедентом, оскільки це суперечитиме Міжнародному пакту про громадянські та політичні права і позбавлятиме засуджених та інших учасників процесу права на апеляційне і касаційне оскарження судового рішення;

2) щодо механізму та суб'єктів створення судового прецеденту - передбачити та вжити ряд заходів щодо належного закріплення судового прецеденту в систему джерел кримінально- процесуального права, які б забезпечували його належне функціонування та запобігали б суддівській сваволі. Сваволя проявляється в умовах відсутності правових рамок судового розсуду. Якщо ж ми й надалі ховатимемо голову у пісок, уникаючи науково-практичної оцінки прецеденту у вітчизняній правовій системі за його фактичної наявності, ось саме тоді й створюватимуться умови для сваволі. Власне, застосування прецеденту повинно залежати винятково від самого судді, його правосвідомості та розсуду. Основне отримати від науковців і законодавця визначений перелік та вимоги до тих рішень, які в наступному підлягатимуть застосуванню в силу своєї обов'язковості чи переконливості.

Список використаних джерел

1. Стефанюк В. Судова влада як основна юридична гарантія захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні / В. Стефанюк // Право України. - 2001. - N° 1. - С. 15-18.

2. Лившиц Р. З. Судебная практика как источник права / Р. З. Лившиц; отв. редактор Б. Н. Топорнин. - М., 1997. - 48 с.

3. Гайворонський В. М. До питання про концептуальні засади законотворення (на прикладі законодавства про банкрутство) / В. М. Гайворонський, М. І. Тітов // Вісник господарського судочинства. - 2002. - № 1. - С. 182-186.

4. Михеєнко М. М. Кримінальний процес України / М. М. Михеєнко, В. Т. Нор, В. П. Шибіко. - К.: Либідь, 2009. - 251 с.

Анотація

Обумовленість судового прецеденту у кримінальному процесі та проблеми його запровадження. В. І. Завидняк, кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри фінансових розслідувань Університету державної фіскальної служби України

У цій статті акцентується увага на механізмах впровадження судового прецеденту в систему джерел кримінального процесуального права України та зосереджується увага на умовах і ризиках цього процесу. Досить детально охарактеризовано обставини, які обумовлюють розвиток судового прецеденту як джерела кримінального процесуального права України.

Ключові слова: судовий прецедент, суд, прецедентна форма, джерело, право.

Аннотация

Обусловленность судебного прецедента в уголовном процессе и проблемы его внедрения. В. И. Завидняк, кандидат юридических наук, доцент, доцент кафедры финансовых расследований Университета государственной фискальной службы Украины

В данной статье акцентируется внимание на механизмах внедрения судебного прецедента в систему источников уголовного процессуального права Украины и сосредотачивается внимание на условиях и рисках данного процесса. Достаточно подробно охарактеризованы обстоятельства, которые обусловливают развитие судебного прецедента как источника уголовного процессуального права Украины.

Summary

Conformity of the judicial precedent in the criminal process and the problems of its introduction. VI Zavidnyak, Candidate of Legal Sciences, Associate Professor, Associate Professor, Department of Financial Investigations, University of the State Fiscal Service of Ukraine

This article focuses on the mechanisms of judicial precedent in the sources of criminal procedural law of Ukraine and focuses attention on the conditions and challenges of this process. Quite described in detail the circumstances that lead to the development of judicial precedent as a source of criminal procedural law of Ukraine.

Keywords: legal precedent, the court, case-form source, right.