Сучасне міжнародне економічне право

3) від примусового виконання рішення;

4)майновий (власності).

Судовий імунітет полягає в непідсудності держави без її згоди судам іншої держави. У цьому разі керуються правилом "рівний не має юрисдикції над рівним" Держава не може бути притягнута до суду іншої держави як відповідач, окрім випадків чітко висловленої такою державою згоди. При цьому не мають значення чинники, спираючись на які певна держава хотіла б притягти до свого суду іншу державу.

Імунітет держави від попереднього забезпечення позову полягає в тому, що майно держави не може бути предметом забезпечення позову.

Імунітет держави від примусового виконання рішення означає, що без згоди держави не можна здійснити примусове виконання судового рішення, винесеного проти неї судом, (третейським судом) іншої держави. Не можуть виконуватися примусові заходи у порядку забезпечення позову чи у порядку примусового виконання вже винесеного судового рішення стосовно, наприклад, державних морських суден, які навіть перебувають у територіальних водах держави, яка б хотіла їх конфіскувати.

Принцип імунітету держави відбитий у внутрішньому законодавстві більшості країн світу. Застосування принципу імунітету держави вважається загальновизнаним у сучасній міжнародно-правовій практиці. У доктрині та практиці різних правових систем є дві основні концепції імунітету держави -- імунітету абсолютного та функціонального (обмеженого).

Згідно з теорією абсолютного імунітету державний імунітет базується на імперативному принципі сучасного міжнародного публічного права -- суверенній рівності держав. Теорія абсолютного імунітету дає змогу широко тлумачити та застосовувати імунітет держави. Подання позову до іноземної держави, забезпечення позову і звернення стягнення на майно держави можуть бути вчинені лише тоді, коли є згода на те з боку відповідної держави.

Функціональний імунітет - передбачає дію імунітету держави , у чітко визначених випадках.

4. Міжнародні економічні організації як суб'єкти міжнародного економічного права.

Одним із ефективних шляхів побудови багатостороннього економічного співробітництва є створення міжнародних економічних організацій, покликаних сприяти укладенню багатосторонніх договорів, створювати міжнародні механізми з нагляду і контролю за їх виконанням, розробляти та встановлювати норми, спрямовані на правове регулювання міжнародних економічних відносин та ін.

В міжнародному праві вироблено цілий ряд різних класифікацій міжнародних організацій, лише деякі з яких ми розглянемо.

Найбільш узагальнений поділ міжнародних організацій дає можливість виділити їх чотири групи:

1. універсальні міжнародні організації, членами яких є держави різних соціально-економічних систем;

2. міжнародні організації, членами яких були соціалістичні країни;

3. міжнародні організації, які об'єднували капіталістичні країни;

4. міжнародні регіональні організації, до складу яких входять країни, що розвиваються.

Класифікацію міжнародних економічних організацій можна продовжити і в межах кожної із названих груп.

Серед такої універсальної міжнародної організації як 00Н, можна виділити дві підгрупи

1. спеціалізовані установи 00Н ( напр. Організація Об'єднаних Націй з промислового розвитку);

2. допоміжні органи 00Н, які користуються статусом міжнародних організацій: Конференція з торгівлі та розвитку.

Крім того, міжнародні економічні організації, яких нараховується близько 350, поділяються на :

- неурядові та міжурядові (міждержавні).

- всесвітні і регіональні

Міжурядові економічні організації - є постійно діючим механізмом, який дає можливість державам оперативно вирішувати питання міжнародного економічного життя. Організації використовуються як форуми для обговорення найважливіших економічних проблем світу загалом та його регіонів.

Міжнародні економічні організації не мають самостійних економічних інтересів, їх діяльність не спрямовується на пряме одержання прибутків. Ці організації існують для того, щоб забезпечити розвиток економічного співробітництва держав.

Міжнародні міжурядові економічні організації є постійним об'єднанням відповідних держав. Вони створюються на основі схваленої державами міжнародної угоди чи іншого установчого акта, з метою координації зусиль для вирішення певних проблем. Функції та повноваження організації та її органів, як правило, визначаються так званим конституційним документом відповідної організації (статутом, конвенцією, угодою тощо).

Отже, враховуючи вищенаведене міжнародні (міжурядові організації) як суб'єкт міжнародного економічного права можна охарактеризувати наступним чином:

1. Вони мають міжнародні права та обов»язки, можуть їх набувати, укладати договора, користуються імунітетами, несуть міжнародно - правову віжповідальність за свої дії.

2. Правосуб»єктність організацій та її об»єм заснована на статутї та не потребує визання її іншими державами. Можливим є розширення об»єму правосуб»єктності міжнародних організацій шляхом прийняття відповідних рішень її органів (також при умові відсутності заперечень з боку держав учасниць).

Під міжнародними економічними організаціями слід розуміти такі організації, які на основі міжнародно-договірних відносин провадять діяльність, пов'язану з організацією та здійсненням міжнародного економічного співробітництва.

Міжнародні економічні організації користуються імунітетом, що має важливе значення для їхньої діяльності. Відповідно до Конвенції про правовий статус, привілеї та імунітет міжнародних економічних організацій від 5 грудня 1980 р. (Будапешт), міжнародні організації користуються наступними імунітетами:

1. Недоторканість приміщення архівів та документів - приміщення організацій, а також архіви та документи Організації, в тому числі службова кореспонденція незалежно від місця їх знаходження являються недоторканими (ст.5);

2. Імунітети від юрисдикції - майно і активи цих організацій мають імунітет від будь-якої форми адміністративного та судового втручання, за винятком випадків, коли сама організація відмовляється від імунітету (ст. 5).

3. Звільнення від фінансового контролю - фінансова діяльність Організації не підлягає контролю центральними та місцевими органами влади держави її перебування.(ст. 8)

До інших імунітетів Організацій належать -

- Звільнення від податків та зборів. Організації та займані нею приміщення звільняються від прямих податків та інших обов"язкових платежів, що мають податковий характер, за винятком платежів за комунальні та інший послуги, та іни види подібних послуг.

- Організація звільняється від митних зборів та обмежень при ввозі та вивозі предметів, як призначені для службового використання, пільги щодо зв"язку, здіснення друку інформації.

13. Поняття, види, типи, структура ТНК

У МЕП усі юридичні особи прийнято поділяти на дві категорії -- транснаціональні корпорації (ТНК) та інші різновиди юридичних осіб.

Чинники для виокремлення ТНК в особливу категорію юридичних осіб:

c. За оцінками експертів ООН до категорії ТНК натепер належать до 45 тис. Головних (материнських) корпорацій і близько 200 тис. Їх закордонних відділень. Причому до половини всіх ТНК базуються в трьох державах: США (до 25%), Великій Британії та Японії.

d. В сучасному світі ТНК відіграють роль «двигунів світової економіки». 300 найбільших ТНК контролюють до чверті всіх світових виробничих активів. Щорічний обсяг продажів окремих ТНК перевищує річний валовий продукт (ВВП) багатьох країн світу. Наприклад, обсяг продажів компанії «Ройал Датч Шелл» дорівнює ВВП Ірану. Транскордонні торгівельні операції в рамках ТНК перевищують обсяг усього світового експорту¹. Можна зауважити також, що дві третини платежів за передачу технології здійснюється в системі ТНК, а загалом ТНК контролюють до 40% промислового виробництва, сконцентрувавши свою увагу на таких важливих сферах, як електроніка, нафтопереробка, хімія та автомобілебудування².

Сталого визначення поняття ТНК досі не вироблено.

ТНК - це являють собою інтегральні науково-промислові комплекси, в рамках яких відбуваються процеси технологічного створення товару, його виробництва, продажу та обслуговування, а також фінансове забезпечення всіх цих операцій.

6.03.1998 р. дванадцять держав СНД уклали в Москві Конвенцію про транснаціональні корпорації, яка 13.07.1999 р. була ратифікована Україною. Згідно зі ст. 2 Конвенції Сторони домовилися розуміти під поняттям «транснаціональна корпорація» юридичну особу (сукупність юридичних осіб), яка:

має у власності, господарському віданні або в оперативному управлінні відокремлене майно на територіях двох чи більше Сторін;

утворена юридичними особами двох чи більше Сторін;

-- зареєстрована як корпорація згідно з цією Конвенцією.

Види ТНК:

— великі національні компанії, трести, корпорації тощо, які мають за кордоном численні філії, які самі є самостійними юридичними особами. Інакше кажучи, це монополії, які є національними за капіталом, але міжнародними за сферою своєї діяльності (японська фірма «Соні», американські корпорації «Майк-рософт», «Ренк-Ксерокс» тощо);

— ТНК, які є міжнародними не тільки за сфероюсвоєї економічної діяльності, а й за своїм капіталом (англо-голландський концерн «роял-Датч-Шелл», «Данлоп-Піреллі»;

— Існують такі об»єднання виробничого та наукового характеру, які формально не визнані юридичними особами і зовні являють собою просту сукупність самостійних юридичних осіб. Проте вони економічно керуються з одного центру, хоча можуть мати будь-яку назву-картелі, синдикати тощо.

Основні риси ТНК:

1) жорстка вертикальна підпорядкованість підприємств, які входять до складу відповідних «материнських»компаній;

2) інтернаціональна сфера їх діяльності.

Поява у світовому господарстві міжнародних корпорацій означала вихід підприємницьких структур на якісно новий рівень, визначальною рисою якого стала втрата капіталом своєї виключно національної природи. Цей процес відбувався двома шляхами: утворенням багатонаціональних корпорацій та утворенням ТНК.

Багатонаціональні та міжнаціональні корпорації є інтернаціональними за принципами утворення капіталу та за сферами діяльності. Вони являють собою особливий випадок міжнародної корпорації, оскільки створювалися переважно в західноєвропейському регіоні. Перші такі компанії виникли на початку XX ст., а пік їх розвитку припав на 50-70-ті роки.

Загальним чинником появи ТНК був розвиток процесів інтернаціоналізації, в основі якого - поглиблення міжнародного поділу праці та міжнародної спеціалізації, що дають змогу поліпшити економічне становище господарюючих суб'єктів і країн, які беруть участь у цих процесах.

Як форма міжнародного бізнесу, ТНК мають низку незаперечних переваг перед національними компаніями, їх зарубіжні філії відіграють винятково важливу роль у забезпеченні доступу фірми до іноземних ринків, зниженні витрати виробництва, підвищенні прибутку. Розширення за рахунок іноземних філій сфери обігу та виробництва і зростання їх ефективності сприяє посиленню фінансової стійкості ТНК і допомагає їм пережити періоди економічних криз.

Основними перевагами ТНК є:

1. Можливості підвищення ефективності та конкурентоспроможності.

2. Недосконалість ринкового механізму в реалізації власності на технології, виробничий досвід та інші "невідчутні" активи, насамперед управлінський і маркетинговий досвід. У рамках ТНК такі активи стають мобільними, здатними до перенесення в інші країни і зовнішні ефекти використання цих активів не виходять за межі ТНК.

3.Додаткові можливості підвищення ефективності та конкурентоспроможності через доступ до ресурсів іноземних держав.

4. Близькість до споживачів продукції іноземної філії фірми і можливість отримання інформації про перспективи ринків і конкурентний потенціал фірм приймаючої країни. Філії ТНК отримують важливі переваги перед фірмами приймаючої країни внаслідок використання науково-технічного і управлінського потенціалу материнської фірми.

5. Можливість використання у власних інтересах особливостей державної, зокрема податкової політики в різних країнах, різниці в курсах валют та ін.

6. Здатність продовжувати життєвий цикл своїх технологій і продукції.

7. За допомогою прямих іноземних інвестицій фірма дістає можливість уникати бар'єрів при входженні на ринок певної країни через експорт товарів та/або послуг.

Широка мережа виробничих філій, розміщених у різних країнах, дає змогу ТНК збільшувати виробництво там, де його можна здійснювати з максимальною вигодою, і обмежувати там, де воно збиткове.

Транснаціональні корпорації -- це акціонерні товариства, діяльність яких не обмежена державними кордонами однієї країни. Наприклад, це фірма, корпорація, компанія, які виконують основну частину своїх операцій за межами країни, де вона зареєстрована, найчастіше -- у кількох країнах, де існує мережа відділень, філій, підприємств.

Загально - правовими ознаками ТНК є :

1. це економічно єдина система;

2. це група самостійних, юридично виокремлених підприємств;

3. вони діють на території кількох держав;

4. їх структурні підрозділи діють у строкатому правовому довкіллі, оскільки є суб'єктами національного права;

5. керівництво корпораціями та контроль за їх діяльністю здійснюються з єдиного центру;

6. корпорація перебуває поза юрисдикцією окремої держави, якогось об'єднання держав або міжнародної організації.

Характеристику ТНК можна поділити на дві групи:

1. група кількісних характеристик.

2. група якісних характеристик.

Кількісна характеристика ТНК базується на діяльності компанії за кордоном. Вона містить такі показники:

1) число іноземних держав, у яких діють ТНК;

2) відсоток грошової маси, що виплачується за кордоном;

3) відсоток іноземних капіталовкладень;

4) число зайнятих за кордоном;

5) відсоток прибутку, який компанія отримує з інших країн;

6) відсоткове співвідношення продукції та отримуваного прибутку в країнах базування і за кордоном;

7) загальний рівень продажу за кордоном.

Групу якісних параметрів ТНК становлять характеристики, що визначаються як сфера інтересів компанії, глобальність її операцій, що відображає специфіку міжнародних монополій. Суть цих уточнюючих характеристик ТНК полягає в тому, що незалежно від того, в якій країні була спочатку розміщена корпорація, вона розглядає весь світ як єдине ціле, як арену своєї діяльності й проникає в усі кутки земної кулі в пошуках ринків, техніки, технологій, людей, ідей, капіталів та ін.

Також можна виділити кількісно-якісні характеристики ТНК:

1. досить великий розмір фірми, що дає змогу використати весь арсенал коштів ефективної міжнародної діяльності;

2. елементи монопольного становища на ринку;

3. інтернаціональна виробнича структура з розвинутим внутріфірмовим поділом праці;

4. значна частка зарубіжних операцій у загальній діяльності, транснаціональний характер операцій;

5. верховенство центру при прийнятті стратегічних рішень і контроль всіх ланок;

6. єдина глобальна стратегія.

Світові ринки мають для ТНК істотне значення, навіть якщо вони походять з великих економічно розвинутих країн і могли б розглядати зарубіжні операції як другорядне доповнення до основної діяльності всередині країни свого базування.

Якісною відмінною рисою ТНК є не просто перенесення частини виробничої або збутової операції в іншу країну, а розміщення виробництва деталей і напівфабрикатів на підприємствах, які обслуговують регіони і континенти. Збирання готових виробів наближають до конкретних ринків з урахуванням специфічних особливостей і запитів конкретного місцевого споживача. Таким чином, ТНК - це міжнародні фірми, що мають свої господарські підрозділи у двох або більше країнах, управління якими здійснюється з одного або декількох центрів. В основі такого управління - механізм прийняття рішень, який дає змогу здійснювати узгоджену політику і загальну стратегію, розподіляючи ресурси, технології та відповідальність для досягнення результату - отримання прибутку.

ТНК володіють або контролюють комплекси виробництва та/або обслуговування, що знаходяться за межами країни базування. Вони є лідерами у виробництві та реалізації певного товару.

На відміну від звичайної корпорації, яка функціонує на світових ринках, ТНК переносить за кордон не товар, а сам процес вкладання капіталу, поєднуючи його із закордонною робочою силою в межах міжнародного виробництва.

Типи та структура ТНК.

Корпоративний характер міжнародного бізнесу та варіативність кон'юнктурних умов, численні конкретні підприємницькі завдання зумовлюють диверсифікацію організаційних форм господарської діяльності великих компаній, які можуть як концентрувати свою діяльність у рамках певної галузі, так і функціонувати як міжгалузеві утворення.

Класифікація корпорацій за типами здійснюється відповідно до ступеня усуспільнення капіталів і об'єднання видів (фаз) господарської діяльності.

Картель - об'єднання підприємців, учасники якого узгоджують між собою обсяги виробництва, поділ ринків збуту, ціни, умови продажів і найму робочої сили, строки та інші умови платежів тощо. При цьому учасники картелів зберігають виробничу і комерційну незалежність. Враховуючи природу та цілі картельних угод, можна вважати природним, що вони, як правило, є одногалузевими.

Найвідоміший приклад міжнародної картельної угоди -об'єднання країн-експортерів нафти - ОПЕК.

Синдикат - форма об'єднання, за якої учасники зберігають виробничу самостійність, але втрачають самостійність комерційну відповідно до взаємних угод. Найбільшого розвитку синдикати набули на початку XX ст., зокрема в Україні, як і на решті території тодішньої Росії за часів царату, а пізніше й НЕПу.

Пули - монопольні об'єднання, за яких прибутки надходять до спільних фондів, відтак здійснюється узгоджений їх розподіл відповідно до результатів експлуатації певної частини ринку, в заздалегідь обумовленій пропорції. Прикладом міжнародного пулу є "золотий пул", створений для торгівлі патентами.

Трест - форма об'єднання, в рамках якого учасники втрачають виробничу, комерційну, можливо - юридичну самостійність. Учасники трестів, які є також власниками акцій, розподіляють прибутки відповідно до розмірів їх пакетів акцій. Реальний контроль за трестом здійснює правління або головна компанія. Типовим для трестів є їх поширення в рамках галузей, які виробляють однорідну продукцію, хоча існують і міжгалузеві трести.

Концерн - складна форма господарської діяльності компанії, яка передбачає об'єднання підприємств промисловості, транспорту, торгівлі та банківської сфери. Учасниками концерну можуть бути корпорації, які об'єднують свої потенціали й зусилля в ринковій стратегії.

Консорціуми - специфічна форма поєднання економічних потенціалів ринкових агентів. Виникають на базі тимчасових угод між кількома банківськими і промисловими корпораціями, фірмами з метою реалізації певних спільних проектів.

Транснаціональні стратегічні альянси (ТСА) - різноманітні форми союзів самих ТНК. ТСА - особлива організаційна форма міжфірмових, міжкорпораційних зв'язків двох або більше компаній, у рамках якої здійснюється довгострокова координація економічної діяльності учасників з метою реалізації масштабних виробничих проектів, максимізації результатів технологічної кооперації, скорочення тривалості інноваційних процесів, зниження вартості та ризикованості виробництва, поліпшення умов доступу до певних ринків.

З точки зору організаційної структури ТНК функціонують як одно- та багатогалузеві концерни.

Одногалузеві концерни - це, як правило, горизонтально інтегровані корпорації. Вони являють собою підприємства, що випускають велику частину однорідної продукції. Наприклад, так функціонують британська ТНК "Водафон", яка надає телекомунікаційні послуги, мережа підприємств "Fast Food".

Багатогалузеві концерни можуть існувати у формі вертикально інтегрованих корпорацій і диверсифікованих ТНК.

Комплексна стратегія ТНК заснована на глобальному підході, який передбачає оптимізацію результату не для кожної окремої ланки, а для об'єднання, тобто для корпорації в цілому, її суть полягає в децентралізації управління міжнародним концерном і значному підвищенні ролі регіональних управлінських структур.

Регіональні системи управління сучасної ТНК побудовані у трьох основних видах:

1) головні регіональні управління, які несуть відповідальність за діяльність концерну у відповідному регіоні. Вони наділені всіма правами щодо координації та контролю за діяльністю філій у цьому регіоні;

2) регіональні виробничі управління, які координують діяльність підприємств по лінії руху продукту, тобто відповідному виробничому ланцюжку. Такі управління відповідають за забезпечення ефективної діяльності відповідних підприємств, безперебійне функціонування всього технологічного ланцюжка, вони підпорядковані безпосередньо головному регіональному управлінню концерну.

3) функціональні регіональні управління забезпечують специфічні види діяльності концерну: збут, постачання, обслуговування споживачів після продажу їм товару, науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи тощо. Ці управління відповідальні за результати діяльності всіх відповідних структур у регіональному або глобальному масштабі.

Для ТНК характерна трирівнева організація:

а) головна компанія;

б) підконтрольні філії;

в) конкретні підприємства.

Головна компанія, як правило, складається з холдингової та/або оперативної компанії. Холдингова компанія -компанія-власниця контрольного пакета акцій дочірніх товариств ТНК. Оперативна компанія - компанія, що здійснює загальностратегічне керівництво, фінансове, бухгалтерське планування, наукові дослідження, розробки, статистичний облік, зв'язок з громадськістю.

Підконтрольні підрозділи пов'язані з головною компанією виробничими і технологічними відносинами, зокрема це такі підрозділи:

1) філії та відділення, які не мають юридичної і фінансової самостійності; 2) дочірні акціонерні товариства, що є юридичними особами, які зберігають певну незалежність у фінансово-господарській і дослідницькій діяльності, але частково або повністю належать за капіталом холдингу ТНК;

3) конкретні підприємства - первинні ланки організаційної структури ТНК, що здійснюють виробничу, збутову, обслуговуючу, фінансово-кредитну та науково-дослідну діяльність.

Таким чином, ТНК є домінуючою формою функціонування міжнародного капіталу. Вони являють собою мережу взаємопов'язаних підприємств, які походять з однієї країни і мають свої складові та філії в інших країнах.

14. Правове регулювання діяльності ТНК на універсальному рівні

Першою спробою врегулювання діяльності ТНК є акти Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) від 21 червня 1976 року, до яких належать «Декларація про міжнародні інвестиції та багатонаціональні підприємства», а також три взаємопов'язані документи:

1) «Керівні принципи для багатонаціональних підприємств»;

2) «Національний режим» та

3) «Стимули й перешкоди для міжнародних інвестицій.

В цих документах термін «ТНК» не застосовується, а використано словосполучення «багатонаціональне підприємство», які має наступні ознаки:

- існування декількох підприємств у різних країнах;

- наявність певного зв2язку між ними;

- здатність одного з цих підприємств суттєво впливати на діяльність інших.

З часом терміни «транснаціональні корпорації» та «багатонаціональні підприємства» нерідко почали вживатися як синоніми.

Названі акти ОЕСР мають 2 особливості:

1) до них додано текст, згідно з яким держави могди не брати на себе або пом'якшити ті зобов'язання, які випливають з цих документів, .але «не стикуються з внутрішнім правом» відповідних держав.

2) вони застосовуються лише у взаємопов'язаності: прийняття одного з трьох документів тягне за собою обов'язкове прийняття двох інших, а процес правового регулювання здійснюється за використанням усіх трьох документів в їх сукупності.

Пояснюється це тим, що «Керівні принципи для багатонаціональних підприємств» визначають зобов'язання цих підприємств щодо держав, які приймають (або, що одне й те саме, -- права держав, які приймають, стосовно багатонаціональних підприємств); другий документ («Національний режим») встановлює права цих підприємств у державах, які приймають (до речі, обидва ці документи узгоджені між собою); завершується процес третім з документів «Стимули та перешкоди для міжнародних інвестицій», який передбачає усунення перешкод та застосування стимулів з метою сприяння міжнародним інвестиціям.

Крім того, за ініціативою США, які бажали раз і назавжди виробити правила, які б створювали умови рівної конкуренції між ТНК, ЕКОСОР ООН створила Центр з ТНК та Комісію з ТНК. Комісією було розроблено проект статей Кодексу поведінки транснаціональних корпорацій. В ньому ТНК визначено як «підприємство, чи то державне, чи приватне або змішане, яке незалежно від юридичної форми і сфери діяльності цих відділень, яке функціонує відповідно до певної системи прийняття рішень, що дозволяє проводити узгоджену політику і спільну стратегію через один або більше центрів прийняття рішень, і в рамках якого відділення таким чином пов'язані між собою чи то відношеннями власності чи іншими відносинами, що одне або декілька з них можуть значно впливати (впливають) на діяльність інших і, зокрема, користуватися спільними знаннями і ресурсами та поділяти відповідальність з іншими».

Проектом передбачалося, що ТНК мають:

поважати суверенітет країни перебування;

виходити з економічних цілей та задач політики, що здійснюється державою перебування;

поважати соціокультурні цілі, цінності та традиції держави перебування;

не втручатися у внутрішні справи держави перебування;

не займатися діяльністю політичного характеру;

утримуватися від практики корупції;

дотримуватися законів і постанов, що стосуються обмежувальної ділової практики;

дотримуватися положень, які стосуються передачі технології та охорони навколишнього середовища.

Комісія ООН з ТНК узяла на себе функцію нагляду за виконанням Кодексу та функції координаційного характеру. Центр ООН з ТНК діє як секретаріат цієї Комісії.

Слід зазначити, що між США, колишніми соціалістичними країнами та країнами, що розвиваються, виникли гострі протиріччя, внаслідок яких проект так і залишився проектом. Проте тепер, у зв'язку з розпадом колишнього СРСР, збільшенням кількості ТНК походженням з держав, що розвиваються, та з деяких інших причин інтерес до цього документа значно зменшився, тому невідомо, чи стане коли-небудь цей проект власне Кодексом.

15. Інші різновиди юридичних осіб як учасники МЕП

Окрім ТНК, у міжнародному обміні майном, капіталами та послугами беруть участь і інші юридичні особи. Доволі важко якимось чином окреслити коло цієї «залишкової» категорії. Зрозуміло одне: звичайні національні юридичні особи, коли вони виступають учасниками міжнародного обороту, до цієї категорії не належать, бо їх статус і взаємні відносини становлять зміст правового регулювання МПрП. Щодо всього іншого, то до цієї категорії учасників міжнародних відносин цілком можна віднести судження, за яким їй не вистачає цілісності з усіх точок зору і, зокрема, в юридичному плані. До того ж на сьогодні ці юридичні особи не регулюються якоюсь певною сукупністю відповідних точних міжнародних юридичних норм, які визначають їхній міжнародний статус та регламентують їхню діяльність¹.

За таких умов у подальшому будуть коротко розглянуті лише деякі з різновидів юридичних осіб, які широко відомі практиці МЕВ. Зазначене передусім стосується міжнародних товарних, валютних і фондових бірж, а також аукціонів.

1. На товарних біржах укладаються угоди купівлі-продажу без пред'явлення товару за стандартами і зразками, передбаченими у типових контрактах. Оскільки біржа опосередковує операції з дуже великими масами товару, вона зосереджує попит і пропозиції, внаслідок чого об'єктивно стає інструментом регулювання цін. Причому біржові ціни стають основою і для тих угод, які укладаються поза межами біржі.

Перша товарна біржа (хлібна) виникла в Амстердамі ще у XVIII ст. Натепер найважливішими центрами біржевої торгівлі є:

для цукру -- Лондон, Нью-Йорк;

з кави -- Нью-Йорк, Лондон, Ліверпуль, Роттердам, Гавр, Гамбург, Амстердам;

з бавовни -- Нью-Йорк, Чикаго, Ліверпуль, Александрія, Сан-Паулу, Бомбей;

із зернових -- Чикаго, Міннеаполіс, Канзас-Сіті, Вінніпег, Лондон, Роттердам, Антверпен, Мілан;

з каучуку -- Сінгапур, Лондон, Ною-Йорк, Куала-Лумпур;

з олова -- Лондон, Нью-Йорк, Сінгапур.

Кожна біржа має свої правила, що визначають порядок укладення угод брокерами. Окрім організації купівлі-продажу, бір жі здійснюють котирування (фіксацію та публікування) цін, встановлюють стандарти, розробляють типові контракти, фіксують торгові звичаї, здійснюють арбітражні функції, займаються інформаційною діяльністю тощо. Біржа зазвичай являє собою акціонерну компанію, основний капітал якої розподіляється між членами біржі.

Міжнародні товарні аукціони -- це місця, в яких взаємодіють продавці та покупці і де також має місце узгодження попиту і пропозицій. Проте створюються аукціони для купівлі-продажу товарів, що мають індивідуальні властивості. Функціонують вони періодично у формі публічних торгів за умови попереднього огляду товарів. Існують аукціони з хутра, немитої бавовни, щетини, чаю, тютюну, квітів, риби, тропічних порід лісу, коней, предметів антикваріату та мистецтва.

Валютні і фондові біржі є своєрідними центрами міграції грошового капіталу. Вони акумулюють і перерозподіляють кошти на ринку позикового капіталу, здійснюють валютні, кредитні, страхові та інші операції. Найбільша фондова біржа -- Нью-Йоркська, виконує роль комплексного ринку цінних паперів. У Європі провідними фінансовими центрами є біржі Лондона, Цюріха, Франкфурта-на-Майні, які спеціалізуються на ринку довгострокових позик, у той час як ще одна європейська біржа (в Люксембурзі) працює на ринку короткострокових та середньострокових кредитних операцій. Останніми десятиріччями виникли і розвиваються біржі в Бахрейні, Панамі, на Багамських островах,де фінансові операції мають пільгові валютні режими, внаслідок чого транснаціональні банки і ТНК надають перевагу цим біржам у реєстрації угод, що здійснюються в різних частинах світу.

Серед інших юридичних осіб, що беруть участь у МЕВ, наувагу заслуговують також спільні підприємства, капітал яких може належати особам різних держав та/або різним державам, а також міжнародні банки, якщо тільки вони, як, наприклад, БМР, не отримують статусу «міжнародної юридичної особи».

3. Фізичні особи як учасники МЕП.

Поряд з юридичними особами у міжнародних економічних відносинах беруть участь і звичайні фізичні особи. Правовий статус фізичних осіб у міжнародному публічному праві не визначено. Зазначається, що в XVII ст., коли право взагалі вважалося як таке, що випливає із природного права, жодної чіткої відмінності між міжнародним та внутрішньодержавним правом не робилося, і було легко припустити, що фізичні особи користуються правосуб'єктністю і за міжнародним правом. Однак у XIX ст., коли переважною філософією став позитивізм, суб'єктами міжнародного права зазвичай вважалися лише держави. І тільки XX ст. стало свідком такої, що зростає, тенденції до визнання за фізичними особами певної міри міжнародної право-суб'єктності. На користь фізичних осіб існують чимало норм міжнародного права, проте це не обов'язково означає, що вони створюють права для фізичних осіб, так само як внутрішньодержавні норми, що забороняють жорстокість до тварин, не надають останнім жодних прав.

Правовий статус фізичних осіб у міжнародному публічному праві визначається низкою документів, в яких ідеться про права людини, таких як Загальна декларація прав людини 1948 p., два Пакти про права людини 1966 p., Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод 1950 р. (з усіма протоколами до неї) тощо.

Серед передбачених у зазначених та інших міжнародно-правових документах прав ідеться і про такі, які тією чи іншою мірою знаходять свій прояв у МЕВ. Ними є, наприклад: право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю; право займатися певною діяльністю в економічній сфері; право на захист своїх матеріальних інтересів тощо. Навіть цей далеко невичерпний перелік прав фізичних осіб, що мають відношення до економічної сфери, свідчить, що відповідні права належать одночасно як МЕП, так і, в разі наявності у правовідносинах так званого іноземного елементу, -- МПрП. Так і сталося, що в національних законодавствах усі ці питання, якщо тільки вони взагалі знаходять своє вирішення, вміщуються саме в ту частину, яку прийнято позначати як МПрП.

Щодо власне МЕП, то можна навести тільки декілька прикладів, коли права людини стають об'єктом його регулювання. Так, наприклад, в Угоді про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС) йдеться про права і зобов'язання осіб, що походять із держав--членів COT. У Генеральній угоді про торгівлю послугами (ГАТС) зазначено, що її положення застосовуються одночасно і до послуг, і до постачальників послуг . Зрозуміло, що як серед володарів прав інтелектуальної власності, так і серед постачальників по слуг можуть бути й фізичні особи, хоча це прямо у відповідних текстах не зазначається.

Ще один приклад стосується інвестиційної сфери. Мається на увазі Вашингтонська конвенція про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами від 18 березня 1965 р. Цією Конвенцією встановлені правила примирної та арбітражної процедур розгляду спорів і засновано Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних суперечок (International Centre for Settlement of Investment Disputes -- ICSID) при Міжнародному банку реконструкції та розвитку. До компетенції цього Центру належить розв'язання правових спорів, що виникають безпосередньо з відносин, пов'язаних з інвестиціями, між Договірною Державою (або будь-яким уповноваженим органом Договірної Держави, про який повідомлено цією Державою Центру), і особою іншої Договірної Держави, якою, зрозуміло, може бути й фізична особа.

Питання про те, чи є фізичні особи суб'єктами МЕП, чи ні, залишається спірним. У зв'язку з бурхливим розвитком прав людини, особливо зважаючи на активну участь фізичних осіб у різноманітних міжнародних судових процедурах, де їх наділено досить широким колом повноважень, у МЕП щоразу частіше лунають заклики про наділення фізичних осіб міжнародною правосуб'єктністю.

У ході аналізу юридичної природи відповідних випадків Г. М. Вельямінов встановлює, що в них має місце не більш ніж делегування деяких своїх суверенних юрисдикційних повноважень стосовно індивідів на користь відповідних міжнародних судових установ державами, які беруть участь у створенні цих установ. Ще більш категоричним є судження І. І. Лукашука, який вважає, що конструкції стосовно міжнародно-правової суб'єктності індивідів позбавлені підстав як у міжнародному житті, так і у міжнародному праві. На його думку, зростання кількості міжнародно-правових актів, присвячених правам людини, означає не визнання міжнародно-правової суб'єктності індивідів, а розширення міждержавного співробітництва в цій галузі. Аналогічним чином розмірковує й С. В. Черніченко, коли зауважує, що фізичні особи можуть виступати як дестинатори (зазвичай опосередковані) міжнародно-правових норм, як дестинатори, які наділені, однак, не правами та обов'язками в силу таких норм, а лише як такі, що виступають користувачами вигод та незручностей, що випливають з цих норм.

У доктрині робляться також спроби примирити ці протилежні точки зору в такий спосіб: коли деякі держави заявляють, що фізичні особи є суб'єктами міжнародного права, і коли інші держави із цим не погоджуються, то мають рацію обидві сторони. Якщо перші держави надають фізичним особам міжнародні права, то щодо цих держав фізичні особи є суб'єктами міжнародного права; держави другої групи можуть з практичних міркувань перешкодити набуттю фізичними особами міжнародної правосуб'єктності, утримавшись від надання їм будь-яких прав, чинних за міжнародним правом.

З погляду автора переконливими видаються твердження тих дослідників, які вважають, що будучи суб'єктами МЕВ, фізичні особи, тим не менш, суб'єктами МЕП не стають. Хоча не виключено, зрозуміло, що у невизначено віддаленому майбутньому, можливо, виникне певна глобальна інтернаціональна всесвітня влада, яка буде напряму нормативне регулювати права і зобов'язання (включно з економічними) індивідів та інших суб'єктів національних правових систем. Проте це означатиме кінець як держав в їх сучасній якості, так, логічно, і власне сучасного міжнародного публічного права, яке регулює наявні тепер міждержавні відносини.

16. Міжнародне торгове право - підгалузь міжнародного економічного права

Міжнародне торгове право -- це система норм і принципів, яка регулює відносини, що виникають у галузі міжнародної торгівлі і є складовою частиною міжнародного економічного права. Якщо міжнародне економічне право -- галузь міжнародного права, то міжнародне торгове право -- його підгалузь.

Як і будь-яке право, міжнародне торгове право має свої джерела. До них належать: міжнародні договори і, зокрема, міжнародні торгові договори; міжнародні торгові звичаї, в яких відтворена практика міжнародних торгових відносин; судові прецеденти міжнародних арбітражів і судів; національне законодавство країни, якщо воно за згодою держав використовується для регулювання міжнародних торгових відносин; міжнародно-правові акти міжнародних організацій.

Найпоширенішим і основним джерелом права в цій галузі правового регулювання є міжнародний торговий договір.

Система міжнародного торгового права складається з окремих інститутів. В них визначені поняття і система міжнародного торгового права; правові принципи здійснення міжнародної торгівлі; система органів, які виконують функції управління міжнародною торгівлею; міжнародні організації у галузі міжнародної торгівлі, міжнародні торгові договори та угоди; міжнародно-правове регулювання угод у галузі зовнішньої торгівлі; міжнародно-правовий режим торгових портів; міжнародне-правовий режим морських, залізничних, річкових і повітряних торговельних шляхів; міжнародно-правові засоби розгляду торгових спорів.

Принципи міжнародного торгового права.

Міжнародна торгівля здійснюється на основі принципів, які дістали своє закріплення у багатьох міжнародно-правових документах і, насамперед, у документах Конференції 00Н з торгівлі і розвитку.

Система загальних (основних) принципів міжнародної торгівлі включає в себе 14 наступних принципів:

1) торгові відносини базуються на основі поваги принципу суверенної рівності, самовизначення народів і невтручання у внутрішні справи інших держав;

2) недопущення дискримінації, що може здійснюватись у зв'язку з приналежністю держав до різних соціально-економічних систем;

3) кожна країна має суверенне право на вільну торгівлю з іншими країнами;

4) економічний розвиток і соціальний прогрес мають стати загальною справою усього міжнародного співробітництва, сприяти зміцненню мирних відносин між країнами;

5) національна і міжнародна економічна політика повинна бути спрямована на досягнення міжнародного поділу, праці відповідно до потреб та інтересів країн, що розвиваються і світу в цілому;

6) міжнародна торгівля має регулюватися правилами, які сприяють економічному і соціальному прогресу;

7) розширення і всебічний розвиток міжнародної торгівлі залежить від можливості доступу на ринки і вигідності цін на сировинні товари, що експортуються;

8) міжнародна торгівля має бути взаємовигідною і вестися в режимі найбільшого сприяння, в її межах не повинні застосовуватися дії, які завдають шкоди торговим інтересам інших країн;

9) розвинуті країни, які беруть участь у регіональних економічних угрупованнях,: повинні робити все від них залежне, щоб не завдавати шкоди і негативно не впливати на розширення їх імпорту із третіх країн, особливо країн, що розвиваються;

10) міжнародна торгівля має сприяти розвитку регіональних економічних угруповань, інтеграції та інших форм економічного співробітництва між країнами, що розвиваються;

11) міжнародні установи і країни, що розвиваються, мають забезпечити збільшення притоку міжнародної фінансової, технічної і економічної допомоги, для підкріплення і підтримки шляхом поповнення експортної виручки країн, що розвиваються, їхніх зусиль для прискорення свого економічного зростання;

12) значна частина коштів, які вивільнюються внаслідок розброєння, повинна спрямовуватися на економічний розвиток країн, що розвиваються;

13) державам, які не мають виходу до моря, необхідно надати максимум можливостей, які б дали їм змогу подолати вплив внутріконтинентального положення на їхню торгівлю;

14) повна деколонізація відповідно до Декларації 00Н про надання незалежності колоніальним країнам і народам є необхідною умовою економічного розвитку і здійснення суверенних прав країн на природні багатства.

17. Види міжнародних торгових угод

Під міжнародним торговим договором слід розуміти угоду між двома або кількома державами, в якій визначаються їх взаємні права та обов'язки в галузі торгівлі. На підставі цих договорів встановлюються, змінюються або припиняються відповідні міжнародні економічні відносини між державами в галузі торгівлі. В міжнародних торгових договорах (угодах) визначаються не лише принципи, а й створюється певна правова база для торгових відносин. Зокрема в них. вирішуються правові питання, пов'язані із стягненням мита, регулюванням ввозу і вивозу товарів, торговим мореплавством, транспортом, транзитом, з діяльністю юридичних і фізичних осіб однієї країни на території іншої, дією юридичних актів, застосуванням принципу найбільшого сприяння, режиму преференцій тощо.

Торгові договори укладаються як на двосторонній, так і на багатосторонній основі. Прикладом багатостороннього міжнародного торгового договору є Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ) 1947 р., яка була підписана спочатку 23 державами. На момент перетворення в СОТ у ній брали участь 139 країн. ГАТТ відігравала велику роль в організації міжнародних торговельних відносин, у ній були закріплені найважливіші принципи й умови міжнародної торгівлі.

Важливе значення для організації торгово-економічного співробітництва між державами СНД мають багатосторонні угоди, які укладаються між ними. Так, 14 лютого 1992 р. цими . державами була підписна Угода про регулювання взаємовідносин держав Співдружності в галузі торгово-економічного співробітницїва.

Значну роль у розвитку міжнародних торговельних відносин мають положення Конвенції 00Н про договори міжнародної купівлі-продажу. Це -- один із уніфікованих міжнародно-правових актів, в якому втілено останні досягнення наукових досліджень і практики в цій галузі.

Міжнародні торгові договори бувають різні як за змістом, так і за назвою. Серед них передусім слід виділити наступні.

Договори про торгівлю і мореплавство укладаються, як правило, від імені держав на тривалі строки (п'ять і більше років) і закріплюють основні умови здійснення міжнародних торговельних відносин.

Угоди про торговельні відносини (торговельні угоди) укладаються між урядами країн, які домовляються про встановлення міжнародних торговельних відносин на основі договору про торгівлю і мореплавство. Вони розвивають і конкретизують положення цього договору, визначаючи обов'язки кожної із сторін.. Угоди про товарооборот і платежі -визначають не лише асортимент товарів, що взаємно поставляються, строки та умови поставки, а й порядок розрахунків за них.

Клірингові угоди передбачають порядок розрахунків шляхом заліку зустрічних вимог. Відповідно до цих угод: платежі валютою проводяться лише на суму різниць у товарних поставках і наданих послугах.

Торговельні конвенції як угоди визначають зміст відносин між державами з вузьких спеціальних питань у галузі торгівлі (наприклад, митна конвенція).

Протоколи -- це угоди з якого-небудь конкретного питання в галузі зовнішньої торгівлі. Вони використовуються також і для роз'яснення умов договору або угоди.

18. Особливості та порядок укладання договорів міжнародної купівлі - продажу

Конвенція 00Н про договори міжнародної купівлі-продажу товарів визначає порядок їх укладення (частина II, ст.ст. 14 -- 24).

Відповідно до ідеї Конвенції пропозиція про укладення договору, яка адресована одному або декільком особам, є офертою. В ній вказується товар, його кількість і ціна. Оферта набирає чинності, коли вона отримана адресатом. Поки договір не укладений, оферта може бути відкликана оферентом, але за умови, якщо повідомлення про її відклик буде отримано адресатом оферти до відправки акцепту.

Проте оферта не може бути відкликана у деяких випадках, коли, наприклад, в оферті вказується строк для акцепту або визначається іншим шляхом, що вона не може бути відкликана. Оферта, яку неможливо відкликати, втрачає свою силу після отримання оферентом повідомлення про її відхилення. Заява або інша поведінка адресата оферти, що свідчить про згоду з офертою, є акцептом.

Акцепт оферти вступає в силу в момент його отримання оферентом. Акцепт не має сили, коли оферент не отримав згоди у встановлений ним строк, а якщо строк не встановлено, то в розумний строк, беручи при цьому до уваги обставини угоди, швидкість засобів зв'язку. Усна оферта може бути акцептована негайно, якщо із обставин не випливає інше.

Якщо на оферту прийшла відповідь з доповненнями, обмеженнями або змінами, то її слід розглядати як пропозицію зустрічної оферти. Проте відповідь на оферту,-яка має розглядатись як акцепт," але містить додаткові або відмітні умови, що суттєво не змінюють умов оферти, є акцептом, якщо оферент без затримки не заперечить усно проти цих розбіжностей або не надішле повідомлення про це, якщо він цього не зробить, то умовами договору будуть умови оферти із змінами, які викладені в акцепті. Додаткові умови щодо ціни, платежів, якості і кількості товарів, місця і строків поставки,, обсягу відповідальності однієї із сторін перед іншою або.розгляду спорів є такими, які суттєво змінюють умови оферти.

Перебіг строку для акцепта, встановленого оферентом в телеграмі або листі, розпочинається з моменту подачі телеграми для відправки або з дати, яка вказана в листі, або якщо така дата не вказана, з дати, що зазначена на конверті, перебіг строку для акцепта, встановленого оферентом по телефону, телетайпу або за допомогою інших засобів швидкого зв'язку, розпочинається з моменту отримання оферти її адресатом.

Акцепт може бути відкликаний, якщо повідомлення про відміну одержано оференїом раніше того моменту або в той момент, коли акцепт повинен був би вступити в силу.

Договір вважається укладеним в момент, коли акцепт оферти набирає чинності.



19. Поняття та основні джерела міжнародного валютного права

Міжнародне валютне право- це міжнародно правові норми, які регулюють відносини, предметом яких є валюта та валютні цінності.

Валютними цінностями є:

- валюта (монети, грошові знаки, грошові знаки які вилучені з обороту і підлягають обміну);

- платіжні документи і цінні папери, які виражені в національній валюті (чеки, акції, векселя);

- зарубіжна валюта (яка знаходиться в обігу або вилучена з нього і підлягає обміну);

- платіжні документи, цінні папери виражені в зарубіжній валюті;

- банківські метали (метали платинової групи, вищої проби 999 згідно світових стандартів. Метали нижчої проби - дорогоцінні метали не являються валютними цінностіми, як і ювелірні вироби)

Валютні операції - це операції, пов”язані з переходом права власності на валюту і валютні цінності. Якщо суб”єктами угоди є резиденти то ці угоди не являються валютними операціями.

Міжнародне валютне право своїми витоками має міжнародне публічне та приватне право.

Суб”єкти валютного права поділяються на дві групи:

1. Група світового банку Міжнародного валютного банку, Банку реконструкції та розвитку, Міжнародної асоціації Розвитку;

2. Регіональні валютні угрупування (Европейськи валютний союз, Західноафриканський валютний союз та ін.).

З точки зору міжнародного приватного права суб”єкти Міжнародного валютного права поділяються на :

- резидентів (фізичних осіб, які мають постійне місце проживання на території держави; юридичні особи, які зареєстровані на території держави і здійснюють підприємницьку діяльність; філіали і представництва закороднних юридичних осіб, офіційні представництва держави закордоном;

- не резидентів - фізичні особи, які проживають за кордоном; юридичні особи зареєстровані за кордоном і здійснюють підприємницьку діяльність за межами держави; дипломатичні та консульські представництва іноземних держав.

20. Система форм організації валютно - кредитних відносин

Світова валютна система -- це форма організації міжнародних валютних відносин, що зумовлені розвитком світового господарства та юридично зафіксовані в міжнародних угодах.

У сфері міжнародного економічного співробітництва валютно-кредитні відносини поділяються на чотири великі групи:

1) торговельні та платіжні угоди, які передбачають виконання кредитних операцій на основі довгострокового клірингу;

2) угоди про економічне та промислово-технічне співробітництво;

3) міждержавні угоди про поставки товарів на компенсаційній основі;

4) спеціальні кредитні угоди.

До форм валютно - кредитних відносин:

1) Міжнародний факторинг;

2) Договір міжнародного форфейтингу є різновидом договору міжнародного факторингу;

3) Міжнародний фінансовий лізинг.

У 1988 р. було укладено Ньюйоркську конвенцію 00Н про міжнародні переказні векселі та міжнародні прості векселі. У Женеві 7 червня 1930 р. було укладено конвенцію, мета якої -- вирішувати окремі колізії щодо законів про перевідні та прості векселі, а також конвенцію про уніфікований закон з переказних і простих векселів.

Верховна Рада України своїми законами від 6 липня 1999 р. № 827-ХІУ і № 826-ХІУ приєднала Україну до зазначених Женевських конвенцій.

Велику кількість правил і керівництв (що мають факультативну силу) з правового забезпечення міжнародних фінансових розрахунків розроблено в межах Міжнародної торговельної палати, що розміщується в Парижі.

21. Валютні системи та валютна політика

Валютна система - це організаційно-правова форма реалізації валютних відносин у межах певного економічного простору. Ці межі збігаються з межами відповідних валютних ринків. Тому валютні системи теж поділяються на три види: національні, міжнародні (регіональні) і світову.

Національні валютні системи базуються на національних грошах і по суті є складовими грошових систем окремих країн.

Національна валютна система складається з цілого ряду елементів. Основними з них є:

1. Назва, купюрність та характер емісії національної валюти.

2. Ступінь конвертованості національної валюти.

3. Режим курсу національної валюти.

4. Режим використання іноземної валюти на національній території в загальному економічному обороті.