Сучасні підходи до трактування поняття інформаційна безпека

Размещено на http://www. allbest. ru/

Стаття

на тему: Сучасні підходи до трактування поняття інформаційна безпека

Виконав:

В.І. Шульга

Стаття присвячена такому явищу, як інформаційна безпека. Адже інформаційна безпека являє собою одне з найважливіших понять у науці і різних сферах людської діяльності. Тому варто розкрити її зміст, сутність та найважливіші особливості. У статті наведений широкий перелік визначень які даються вітчизняними і закордонними науковцями до поняття «інформаційна безпека».

Ключові слова: безпека, інформація, інформаційна безпека, глобалізація, інформаційне суспільство.

The article is devoted to the phenomenon as information security. Because information security is one of the most important concepts in science and various fields of human activity. Therefore it is necessary to reveal its content, essence and main features. The article contained a wide range of definitions are given to domestic and foreign scientists to the notion of "information security".

Keywords: security, information, information security, globalization, information security.

Постановка проблеми. В сучасних умовах інформаційної ери ХХІ ст. інформаційна безпека грає все більш вагому роль, а питання її забезпечення стають дедалі гострішими. Стрімке впровадження інформаційних, комп'ютерних технологій у всі сфери життєдіяльності суспільства та розвиток економіки актуалізує питання визначення обґрунтованих та ефективних шляхів забезпечення інформаційної безпеки.

Інформація визначається як рушійна сила та домінуюча галузь яка ставить собі за завдання впровадження передових інформаційних технологій у всі сфери суспільної діяльності.

Через те, що питання інформаційної безпеки посідає важливе місце у системі забезпечення безпеки як однієї окремо взятої країни та к світу, в цілому, дослідженням інформаційної безпеки займається ряд як вітчизняних так і закордонних дослідників, а також велика кількість державних і недержавних наукових установ, дослідницьких та аналітичних центрів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Варто зазначити, що питання пов'язані з темою дослідження зустрічаються в працях: М.І. Зубка, Я.М. Жарков, Р. Калюжного, Б. Кормича, В. Ліпкана. В. Макаренка, Ю. Максименка, О. Мотляха, В. Пилипчука, B. Цимбалюка, О.І. Барановського та інших.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Питання побудови ефективної політики забезпечення інформаційної безпеки залишаються все ще маловивченими.

Постановка завдання. Метою дослідження є пізнання теоретичних та правових основ феномена забезпечення інформаційної безпеки України, виявлення закономірностей, характерних рис та інших складових цього явища.

Виклад основного матеріалу дослідження. В теперішній час інформація перетворилась у формуючий фактор матеріального середовища життя людини, виступаючи у ролі інноваційних технологій, комп'ютерних програм тощо. Водночас вона використовується як основний засіб міжособистісної взаємодії, постійно виникаючи та замінюючись у процесі переходу від однієї інформаційної системи до іншої. Таке становище інформації в суспільстві обумовлює необхідність відноситись до неї як до товару, що має певну цінність, зростаючу залежно від достовірності, корисності й доступності.

Термін інформація походить від латинського information і перекладається буквально: ознайомлення, роз'яснення, уявлення, поняття. Можна обмежитись даним визначенням терміну інформація оскільки в більшості наукових праць з проблем інформаційної безпеки, поняття інформація не формується. З іншого боку, аналіз наукової літератури свідчить про наявність у сучасній літературі безлічі визначень сутності інформації, серед яких можна виділити різні принципові підходи. Варто дослідити інформацію на двох основних рівнях.

На макрорівні інформація впевнено займає позиції головного фактора могутності держави, адже здатність держави мати у своєму розпорядженні найсучасніші інформаційні технології дозволяє ефективно управляти інформацією. Володіння державою такою здатністю - шлях до подальшого нарощування своєї економічної міцності.

На мікрорівні обсяг, достовірність, цілісність, якість обробки інформації визначає ефективність дій менеджменту підприємства, а, отже, актуалізує використання інформаційних технологій в управлінні грошово-кредитними, фінансовими, соціально-економічними процесами даного підприємства. «Без необхідного обсягу та якості інформації неможливо забезпечити розвиток суб'єкта господарювання на основі високотехнологічного виробництва, ефективних методів організації праці» [5].

Інформаційна безпека в ХХІ столітті виходить на перше місце в системі національної безпеки держави, тому лише та держава може розраховувати на лідерство в економічній, військово-політичній та інших сферах, мати стратегічну і тактичну перевагу, гнучкіше регулювати економічні витрати на розвиток озброєнь і військової техніки, підтримувати перевагу з ряду передових технологій, яка має перевагу в засобах інформації та інформаційної боротьби.

По-перше, академік В. Гавловський вважав, що інформація є атрибутом (невід'ємною власністю) не тільки живих, розумних істот, але й усіх матеріальних тіл. Інформація у неорганічній природі існує об'єктивно, але як би в потенційній формі. З появою живих організмів, тобто споживачів інформації, починається використання інформації з метою пізнання й управління. Отже, інформація, будучи атрибутом матерії й руху, існує споконвічно в просторі й часі [3].

По-друге, Р. Калюжний стверджував, що інформація є властивістю лише високоорганізованої, тобто живої матерії. Інформація й інформаційні процеси, на його думку, властиві тільки біологічній і соціальній формам руху матерії. Він вважав, що живі організми розвивають необхідну їм інформацію завдяки постійній взаємодії із природою, обміну з навколишнім середовищем. При цьому інформації належить особлива інтегруюча роль, завдяки якій у живих істот й насамперед у людини, розвилися адаптаційні здібності. У такий спосіб інформація лежить в основі процесів саморегулювання у живій природі [6].

По-третє, В. Богуш пропонує функціональний підхід до розуміння сутності інформації, у рамках якого інформацію часто розглядають як властивість лише систем, що самоорганізуються, не тільки у живій природі, але й у техніці. До них, наприклад, відносять і живі істоти й кібернетичні системи, для яких характерні процеси саморегулювання завдяки передаванню, зберіганню й переробленню інформації [1].

По-четверте, В.А. Ліпкан пропонує ще й соціальний підхід до інформації. Він розуміє інформацію як продукт життєдіяльності тільки соціальних форм матерії, людського суспільства. Інформація існує об'єктивно в процесі й часі, але проявляється лише в процесі пізнання людиною навколишнього світу [11].

У сучасній системі наукових знань мають місце й інші теорії, які пояснюють сутність інформації, що свідчить про граничну узагальненість, складність і багатогранність цього явища. Слід зазначити, що в системі наукових знань відсутнє універсальне поняття інформації. Відсутність єдиного розуміння даного явища призвело до безлічі його дефеніцій (табл. 1).

Таблиця 1. Узагальнені підходи до формулювання поняття «інформація»

Примітка: складено автором

Це всього лише не значна частика визначень інформації, що розкривають ту або іншу грань даного феномена. На думку вчених, інформація має деякі загальні специфічні властивості: вона принципово не створюється й не знищується, а всього лише виникають (нові ідеї, знання), передається й приймається, так само як руйнується, губиться й забувається; при цьому вона може змінювати форму не змінюючи свого змісту.

Виходячи із наукових підходів і законодавчих актів України можна визначити інформацію як документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбувають у суспільстві, державі та навколишньому середовищі. Інформацією можна вважати дані, що знайшли власного споживача.

Вся інформація, що створюється і поширюється в нашій державі, незалежно від змісту, форм, часу й місця становить її інформаційні ресурси. Україна самостійно формує інформаційні ресурси на своїй території та вільно розпоряджається ними, за винятком випадків, передбачених законами і міжнародними договорами. Національні інформаційні ресурси є основою інформаційного суверенітету України, який гарантується інформаційною безпекою. Поняття «інформаційна безпека» з'явилося наприкінці 80-х років у праці німецького вченого Я.М. Жаркова йдеться про важливий інформаційний компонент у міжнародній безпеці та робиться спроба розглянути проблеми безпеки, які пов'язані з інформаційними загрозами комплексно. А у вітчизняній та російськомовній пресі починаючи з кінця 1991 - початку 1992 року спостерігається тенденція до відкритого дослідження проблеми інформаційної безпеки як окремого питання [4].

Загалом дослідження генезису наукової думки та правової практики в сфері забезпечення інформаційної безпеки України дозволило виділити три основні етапи їх становлення (рис. 1).

Рис. 1. Основні етапи становлення інформаційної безпеки в Україні

Примітка: складено автором

Як загальнонаукова категорія «безпека» можна визначити як такий стан розглянутої системи, коли ця система в стані протистояти впливу зовнішніх і внутрішніх погроз, а також функціонування цієї системи не створює погрози для складової цієї ж системи й зовнішнього середовища.

Інформаційна безпека є невід'ємним напрямом розбудови інформаційного суспільства, розвиток якого повинен відбуватись не тільки через нарощування технологічних можливостей здійснення інформаційного обміну, але й через глибоке усвідомлення усіма суб'єктами інформаційних відносин - власниками інформації та її користувачами, виробниками інформаційних технологій і засобів, постачальниками послуг, державою - необхідності здійснення всіх заходів щодо інформаційних ресурсів та забезпечення інформаційної безпеки держави.

Розуміння поняття «інформаційна безпека» є важливим завданням наукового аналізу. Сутність самого поняття проявляється у вираженні родового поняття, а таким являється поняття безпеки, яке в широкому розумінні характеризується як певний процес управління загрозами та небезпеками. «Інформаційна безпека», відповідно, означає процес управління загрозами та небезпеками в інформаційному полі [10].

Слід зазначити, що у науковій літературі поки бракує єдиного консолідованого погляду на зміст поняття «інформаційна безпека». Для одних воно відображає стан, для інших процес, діяльність, здатність, систему гарантій, властивість, функцію. Відтак постає необхідність в угрупуванні напрямів визначення аналізованого поняття. Сьогодні також відсутня норма, яка б містила дефініцію поняття «інформаційна безпека», враховуючи різницю між інформаційною безпекою та безпекою інформації у таблиці 2 окреслені сучасні підходи до трактування поняття «інформаційна безпека».

Таблиця 2. Сучасні підходи до трактування поняття «інформаційна безпека»

Примітка: складено автором

Отже, перші роботи, в яких була зроблена спроба наукового узагальнення досвіду та формування основ інформаційної безпеки, з'явилися на початку 90-х років минулого століття. Визнання інформаційної безпеки як важливої функції держави, зі своїми цілями і завданнями, складною структурою, властивою тільки їй специфікою, викликала необхідність більш детального вивчення питання кодифікації інформаційного законодавства, яка підтримується багатьма науковцями-юристами та дослідниками національного інформаційного простору.

Розрізняють внутрішні та зовнішні джерела інформаційної безпеки. Під внутрішніми джерелами розуміють відсутність історичного, політичного та соціального досвіду життя у правовій державі, що торкається процесу практичної реалізації конституційних прав та свобод громадян, в тому числі в інформаційній сфері. Е. Макаренко та В. Кирик вважають внутрішнім джерелом інформаційної безпеки посилення організованої злочинності та збільшення кількості комп'ютерних злочинів, зниження рівня освіченості громадян, що суттєво ускладнює підготовку трудових ресурсів для використання новітніх технологій, в тому числі інформаційних. Недостатня координація діяльності вищого державного керівництва, органів влади та військових формувань в реалізації єдиної державної політики забезпечення національної безпеки теж можна вважати таким джерелом. До цього слід додати і відставання України від розвинутих країн за рівнем інформатизації органів державної влади, юридично-фінансової сфери, промисловості та побуту громадян [12].

До зовнішніх джерел належать діяльність іноземних політичних, військових, економічних та розвідувальних структур в інформаційній сфері; політика домінування деяких країн в інформаційній сфері; діяльність міжнародних терористичних груп; розробка концепцій інформаційних війн будь-якими структурами; культурна експансія у відношенні до конкретної країни.

Варто також окреслити і основні напрямами забезпечення інформаційної безпеки:

- у сфері міжнародної співпраці - інтеграція в міжнародну систему забезпечення інформаційної безпеки і співпраця по запобіганню протиправних дій в інформаційній сфері;

- у сфері оборони - вдосконалення системи моніторингу загроз та їх джерел, своєчасне інформування відповідних суб'єктів влади про стан інформаційного ресурсу і інформаційних систем оборонної сфери; засобів, методів і способів здійснення, спеціальних заходів і заходів інформаційного впливу; системи підбору і спеціальної підготовки користувачів.

Проте, якщо проаналізувати зміст та напрямки досліджень поняття інформаційної безпеки, можна виокремити декілька підходів окреслення сутності цього феномену (рис. 2).

Рис. 2. Підходи до визначення сутності поняття інформаційної безпеки

Примітка: складено автором

Отже, інформаційна безпека є однією із складових стійкого розвитку всієї держави, а процес забезпечення інформаційної безпеки необхідно розуміти як: «…одне з глобальних і пріоритетних завдань органів державного управління, вирішенню якого мають бути підпорядковані політична, економічна, воєнна, культурна та інші види діяльності системи державного управління». інформаційна безпека нормативне регулювання

Крім того варто основний зміст, порядок реалізації забезпечення інформаційної безпеки, інструменти, завдання та нормативне регулювання цього процесу, які полягають у наступному:

1. Інформаційна безпека забезпечується проведенням єдиної державної політики національної безпеки в інформаційній сфері.

2. Інструментом реалізації державної політики інформаційної безпеки виступає система забезпечення інформаційної безпеки. Остання представляє собою організаційне поєднання заходів (інформаційного, адміністративного, управлінського, методологічного характеру), спрямованих на забезпечення інформаційної безпеки особистості, суспільства і держави.

3. Завданнями системи забезпечення інформаційної безпеки є:

- моніторинг, прогнозування реалізації дестабілізуючих факторів і інформаційних загроз життєво важливим інтересам особистості, суспільства та держави;

- здійснення комплексу оперативних і довготривалих заходів з їхнього попередження і усунення;

- створення і підтримання в готовності сил та засобів забезпечення інформаційної безпеки;

- вдосконалення державної політики розвитку інформаційної сфери (створення сприятливих умов розвитку національної інформаційної інфраструктури, впровадження новітніх технологій у цій сфері);

- забезпечення інформаційно-аналітичного потенціалу країни.

4. Нормативно-правове регулювання системи забезпечення інформаційної безпеки України представлено: Конституцією України, Законом України «Про основи національної безпеки України», Законом України «Про інформацію», Законом України «Про Концепцію Національної програми інформатизації», Указом Президента України «Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Internet та забезпечення широкого доступу до цієї мережі», іншими актами.

5. Перелік функцій системи забезпечення інформаційної безпеки України: удосконалення нормативно-правового поля регулювання розвитку інформаційних ресурсів; оптимізація державної політики інформатизації; регулювання інформаційного співробітництва; контроль за встановленим порядком і правилами формування і використання інформаційних ресурсів [2].

Проаналізувавши різні підходи до визначення поняття «інформаційна безпека» зрозуміти недоцільність обрання тієї чи іншої позиції. Вищевказані підходи до визначення поняття інформаційна безпека дають можливість зрозуміти це явище комплексно і системно. Крім того, інформаційна безпека не може розглядатися лише у якості окремого стану. Вона є властивістю та атрибутом інформаційного суспільства, діяльністю та результатом діяльності людини, яка спрямована на забезпечення безпеки в інформаційній сфері. Інформаційна безпека є не станом, а являється процесом, оскільки вона повинна враховувати майбутнє.

Доречним є також віднести до характеристики інформаційної безпеки змістовні її показники, які проявляються по-особливому на кожному з рівнів державного управління, зокрема на: стратегічному - Кабінет Міністрів України; тактичному - центральні органи виконавчої влади; оперативному - місцеві органи виконавчої влади, провідне місце серед яких посідають місцеві державні адміністрації.

У системі забезпечення інформаційної безпеки основними елементами вважаємо перелік її рівнів. Аналіз джерел засвідчує, що науковці пропонують розглядати такі рівні інформаційної безпеки: нормативно-правовий рівень - закони, нормативно-правові акти тощо; адміністративний рівень - дії загального характеру, які вживаються органами державного управління; процедурний рівень - конкретні процедури забезпечення інформаційної безпеки; програмно-технічний рівень - конкретні технічні заходи забезпечення інформаційної безпеки.

Інформаційну безпеку слід розглядати через єдність таких ознак як стан, властивість управління загрозами і небезпеками. Через ці ознаки забезпечується обрання оптимального шляху їх усунення та мінімізації впливу негативних наслідків, зокрема у сфері інформаційної діяльності держави. Тому можна виділити три основні аспекти визначення сутності «інформаційна безпека» (табл. 3) [8].

Таблиця 3. Існуючі аспекти визначення категорії «інформаційна безпека»

Примітка: складено автором

Варто також зазначити, що поняття «інформаційна безпека України» широко застосовується у Конституції України і низці інших нормативно-правових актів, підготовлених та затверджених Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України, центральними органами виконавчої влади. Так, стаття 17 Конституції України наголошує, що забезпечення інформаційної безпеки - одна з найважливіших функцій держави, справа всього українського народу, а Закон України «Про Концепцію Національної програми інформатизації» проголошує, що «інформаційна безпека є невід'ємною частиною політичної, економічної, оборонної та інших складових національної безпеки», Воєнна доктрина України прямо вказує, що «здійснення заходів щодо забезпечення інформаційної безпеки», є одним із основних завдань Збройних Сил України у мирний час [10].

Можна вважати цілком вивіреною таку позицію вчених щодо логіки наукового процесу і, беручи її за основу, вважаємо за доцільне проаналізувати об'єктивні та суб'єктивні фактори в контексті інформаційного розвитку суспільства та забезпечення інформаційної безпеки.

1. Інтелектуальний (психологічний) фактор. До нього можна віднести такі характеристики української суспільної свідомості та явища негативного характеру, що у сукупності гальмують процеси інформаційного розвитку суспільства та забезпечення інформаційної безпеки: ірраціональність, консерватизм та апатичність суспільної свідомості; відсутність сформованості в загальносуспільній свідомості інформаційних потреб; відсутність усвідомленості інформаційних загроз; низький рівень правової свідомості громадян; падіння рівня загальної освіти і культури громадян; загальна поширеність правового нігілізму.

2. Динамічність інформаційної сфери. Ускладнює процеси утворення інформаційного права на всіх його етапах: і на етапі формування, і на етапі формулювання, і на етапі реалізації права. Цей фактор призводить до недосконалості законодавства, що регламентує інформаційну сферу суспільних відносин, та неефективної його реалізації. Основними чинниками динамічності перетворень в інформаційній сфері є: стрімкий розвиток інформаційної сфери; стрімкий розвиток інформаційно-комунікаційних технологій; підвищена складність і різноманітність суспільних відносин в інформаційній сфері; новизна інформаційних відносин та відсутність досвіду їх правового регулювання; відсутність загальноприйнятих варіантів поведінки в інформаційній сфері, вироблених суспільством.

3. Підвищення соціального значення інформаційних процесів. Визначає пріоритетність організаційно-забезпечувальної діяльності держави в інформаційній сфері як основи подальшого розвитку суспільства, що підтверджується такими чинниками: проникливість інформаційних процесів; створення широких інформаційно-комунікативних можливостей; виникнення додаткових можливостей саморозвитку суб'єктів; виникнення нових особливо небезпечних загроз суспільній безпеці; безпрецедентне підвищення загального значення всіх складових інформаційної безпеки.

4. Економічний фактор. Створює економічне підґрунтя інформаційного розвитку суспільства і держави та матеріально-технічні можливості впровадження інформаційно-комунікаційних технологій. Узагальнені чинники економічного характеру, що визначають результативність процесу забезпечення інформаційної безпеки: відсутність стабільного зростання економіки; низький рівень забезпеченості широких верств населення всіма необхідними для розвитку матеріально-технічними засобами; низький рівень забезпеченості апарату держави сучасними інформаційно-комунікаційними засобами; недостатність фінансування сфери освіти та науки.

5. Технічний фактор. Складові цього фактору характеризують технічну досконалість і сучасність засобів обробки інформації, що визначає рівень технічної готовності до розгортання інформаційних процесів. Основними з них є: нерозвиненість мережі швидкісного Інтернету; недосконалість інформаційних ресурсів; застарілість автоматизованих систем обробки інформації.

6. Політико-ідеологічний фактор. Визначає рівень усвідомленості соціально сильними групами індивідів необхідності вирішення соціальних проблем та проблем інформаційної сфери. До нього можна віднести: відсутність сталої, незалежної від політичних персон, стратегії становлення України на світовій арені; відсутність реальної, послідовної та виваженої державної програми соціального розвитку; не правовий характер діяльності державної влади; пріоритетність політичної доцільності над правовою; бюрократичність апарату держави; нерозвиненість громадянського суспільства; нерозвиненість інформаційних зв'язків між державою і суспільством тощо [7].

Дане розуміння правового аспекту інформаційної безпеки надає йому системності (поєднання під правовим кутом зору економічних, ідеологічних, спеціально-юридичних, організаційних важелів забезпечення), що об'єктивно зумовлено міждисциплінарним характером інформаційної безпеки та правовим характером діяльності сучасної держави. Підтвердженням цієї позиції є і популяризація останнім часом сучасними українськими спеціалістами з проблем національної безпеки виключно комплексного вирішення проблем інформаційної безпеки України, незважаючи на їх неосяжність.

Системність підходу до забезпечення інформаційної безпеки зумовлює й необхідність широкого погляду на спеціально-юридичні гарантії законності в інформаційній сфері та дає змогу інтерпретувати їх як наявність дієвого, ефективного, виваженого інформаційного законодавства і, що особливо актуально для України, відображає інтеграційне спрямування держави та об'єктивні умови її існування.

Висновки. Таким чином, підсумовуючи все вищезазначене, можна стверджувати, що достатньо стрімкий розвиток наукових досліджень в сфері забезпечення інформаційної безпеки у 90-х роках минулого століття змінився науковою байдужістю до цього питання, адже жодних концептуальних документів по інформаційній безпеці досі не прийнято; аналіз наукових праць з питання інформаційної безпеки показує, що в цілому дана проблема досліджена неповно. Це обумовлено такими причинами:

- інформаційна безпека згадується в сотнях нормативних актів, безпосередньо її захисту вже 15 років присвячуються десятки документів, серед яких Доктрина інформації безпеки, укази президентів, декілька рішень РНБО, міжнародні документи про співробітництво в межах СНД. Але в жодному з них немає визначення цього поняття, і що, власне, захищається, можна намагатися зрозуміти з переліку численних загроз та заходів щодо їх подолання.

- актуальним залишається встановлення сутнісних характеристик інформаційної безпеки шляхом дослідження підходів до визначення цього поняття.

- при дослідженні питання інформаційної безпеки спостерігається однобічність та поверховість (зокрема, взагалі не досліджувалась змістовна складова, яка виражається в захисті суспільства від поширення недостовірної або маніпулятивної інформації).

- тривалий час безпека інформації залишалася закритою, що не дозволяло повною мірою вивчати питання інформаційної безпеки як всередині, так і ззовні неї. Такий стан призвів до того, що наукові дослідження та обґрунтування здійснювалися обмеженим колом вчених, що призвело до однобічності і суб'єктивізму сформованих наукових положень та висновків.

Проаналізувавши думки науковців, можна узагальнити дані визначення і стверджувати, що інформаційна безпека являє собою стан інформаційної системи, у якому вона може протистояти впливу внутрішніх і зовнішніх ризиків, не ініціюючи їхнє виникнення для елементів системи й зовнішнього середовища.

Список літератури

1. Богуш В. Інформаційна безпека держави/ Володимир Богуш, Олександр Юдін,; Гол. ред. Ю. О. Шпак. -К.: "МК-Прес", 2005. -432 с.

2. Барановський О.І. Фінансова безпека / О.І. Барановський. - К.: Фенікс, 1999. - 338 с.

3. Гавловський В. Інформаційна безпека: захист інформації в автоматизованих системах (організаційно-правовий аспект) // Правове, нормативне та метрологічне забезпечення системи захисту інформації в Україні. - К., 2000. - С 50-52.

4. Жарков Я. М., Бєсєдіна Л.М. Напрямки зовнішнього інформаціно- психолоічного впливу на Україну / Жарков Я. М., Бєсєдіна Л.М. // Збірник наукових праць Військового інституту Київського національного університету ім. Т. Шевченка. - 2009. - № 19. [Електронний ресурс] Режим доступу: http//www.nbuv.gov.ua / portal / natural/ znpviknu / 2009-19 / vip19-21.pdf.

5. Зубок М.І. Інформаційна безпека [Текст] : навч. посібник / М.І. Зубок; Київський національний торговельно-економічний ун-т. - К. : КНТЕУ, 2005. - 133.

6. Калюжний Р. Питання концепції реформування інформаційного законодавства України / Калюжний Р., Говловський В., Цимбалюк В., Гузалюк М. // Збірник «Правове, нормативне та метрологічне забезпечення системи захисту інформації в Україні». К.: НТУУ «КПІ», Міністерсово освіти і науки України, СБУ. - К. - 2000. - С. 17-21.

7. Кавун С.В. Інформаційна безпека [Текст] : навчальний посібник / С.В. Кавун [и др.]. - Х. : Харківський національний економічний ун-т, 2008. - Ч. 2. - Х. : [б.в.], 2008. - 196 с.

8. Кормич Б.А. Інформаційна безпека: організаційно-правові основи [Текст] : навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Б.А. Кормич. - К. : Кондор, 2004. - 384 с. - (Юридична книга).

9. Ковтун С. В. Інформаційна безпека: підручник / С.В. Ковтун. - Харків. Вид. ХНЕУ, 2009. - 368 с.

10. Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №30 - Ст. 141.

11. Ліпкан В. А. Інформаційна безпека України в умовах євроінтеграції: Навчальний посібник / Ліпкан В. А., Максименко Ю. Є., Желіховський В. М.. - К.: КНТ, 2006. - 280 с. (Серія: Національна і міжнародна безпека)

12. Макаренко В. Правове регулювання захисту конфіденційної інформації, що є власністю держави: становлення, розвиток, проблемні питання / В. Макаренко // Право України. - 2006. - № 1. - С. 132-135.

References.

1. Bohush, V. And Yudin, O. (2005), Informatsiina bezpeka derzhavy [Information security], "MK-Pres", Kyiv, Ukraine, p. 432.

2. Baranovskyi, O.I. (1999), Finansova bezpeka [Financial security], Feniks, Kyiv, Ukraine, p.338.

3. Havlovskyi, V. (2000), Informatsiina bezpeka: zakhyst informatsii v avtomatyzovanykh systemakh (orhanizatsiino-pravovyi aspekt) [Information Security: protection of information in automated systems (organizational and legal aspects)], Pravove, normatyvne ta metrolohichne zabezpechennia systemy zakhystu informatsii v Ukraini, Kyiv,Ukraine, pp. 50-52.

4. Zharkov, Ya. M. and Biesiedina, L.M. (2009), “Directions of external information and psychological influence on Ukraine”, Zbirnyk naukovykh prats Viiskovoho instytutu Kyivskoho natsionalnoho universytetu im. T. Shevchenka, vol. 19, [Online], available at: http//www.nbuv.gov.ua / portal / natural/ znpviknu / 2009-19 / vip19-21.pdf.

5. Zubok, M.I. (2005), Informatsiina bezpeka [Information Security], Kyivskyi natsionalnyi torhovelno-ekonomichnyi un-t, KNTEU, Kyiv, Ukraine, p.133.

6. Kaliuzhnyi R. Hovlovskyi, V. Tsymbaliuk, V. and Huzaliuk, M. (2000), “The question of reform concepts of information legislation Ukraine”, Zbirnyk «Pravove, normatyvne ta metrolohichne zabezpechennia systemy zakhystu informatsii v Ukraini», NTUU «KPI», Ministersovo osvity i nauky Ukrainy, SBU, Kyiv, Ukraine, pp. 17-21.

7. Kavun, S.V. and others (2008), Informatsiina bezpeka [Information Security], Kharkivskyi natsionalnyi ekonomichnyi un-t, part. 2, Kharkiv, Ukraine, p.196.

8. Kormych, B.A. (2004), Informatsiina bezpeka: orhanizatsiino-pravovi osnovy [Information Security: organizational and legal framework], Kondor, Kyiv, Ukraine,p.384.

9. Kovtun, S. V. (2009), Informatsiina bezpeka: pidruchnyk [Information security: Textbook], Vyd. KhNEU, Kharkiv, Ukraine, p.368.

10. Constitution of Ukraine. Verkhovna Rada of Ukraine adopted June 28, 1996, Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy, 1996, vol.30, p. 141.

11. Lipkan, V. A. Maksymenko, Yu. Ye. and Zhelikhovskyi, V. M. (2006), Informatsiina bezpeka Ukrainy v umovakh yevrointehratsii: Navchalnyi posibnyk [Information security Ukraine in terms of European integration: Textbook], KNT, Kyiv, Ukraine, p.280, [Online], available at:

12. Makarenko, V. (2006), “Legal regulation of confidential information held by the State: the formation, development, problems”, Pravo Ukrainy, vol. 1, pp. 132-135.

Размещено на Allbest.ru