Забезпечення процесуальних прав особи, яка притягується до адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері дорожнього руху

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія внутрішніх справ

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ПРАВ ОСОБИ, ЯКА ПРИТЯГУЄТЬСЯ ДО АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ПРАВОПОРУШЕННЯ У СФЕРІ ДОРОЖНЬОГО РУХУ

Плугатир М.В., к. ю. н.,

доцент кафедри адміністративного права і процесу

Тихомиров Д.О., к. ю. н.,

доцент кафедри теорії держави та права

У статті розглядається проблематика визначення процедури винесення постанови про вчинення адміністративного правопорушення без складання протоколу про вчинення такого правопорушення. Крім того, розглядаються проблеми забезпечення процесуальних прав особи, що притягається до адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері дорожнього руху.

Ключові слова: адміністративне правопорушення, правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, постанова про адміністративне правопорушення, клопотання, презумпція невинуватості, право на правову допомогу.

В статье рассматривается проблематика определения процедуры вынесения постановления о совершении административного правонарушения без составления протокола о совершении такого правонарушения. Кроме того, рассматриваются проблемы обеспечения процессуальных прав лица, привлекаемого к административной ответственности за правонарушения в сфере дорожного движения.

Ключевые слова: административное правонарушение, правонарушения в сфере обеспечения безопасности дорожного движения, постановление об административном правонарушении, ходатайство, презумпция невиновности, право на юридическую помощь.

The article discusses the problems of determining the judgment procedure of administrative offense, without a report of the commission of such an offense. It also covers the problem of ensuring the procedural rights of the person brought to responsibility for administrative offenses in the field of road traffic.

Key words: administrative offenses, offenses in the area of road safety, resolution of administrative violation, the application, presumption of innocence, right to legal assistance.

Актуальність теми. У сучасний період існування нашої держави є безліч проблем в чинній системі законодавства. Зміни старих та ухвалення нових нормативно-правових актів викликають появу комплексу колізій і прогалин у законодавстві, що спричиняє менш ефективну реалізацію норм права та можливості використання правових норм у непередбачені законом способи. Ствердження демократії, покращення механізму реалізації прав і свобод людини та громадянина як одних з основних пріоритетів функціонування будь- якої правової держави викликають потребу в глибокому аналізі проблематики притягнення особи до юридичної відповідальності, а також реалізації принципу, що невинувата особа не повинна нести будь-яку відповідальність згідно із законом. Важливим аспектом забезпечення прав і свобод людини в зазначених умовах є створення належного механізму адміністративної відповідальності, що відповідатиме конституційним принципам, міжнародним зобов'язанням України та не буде суперечити чинним положенням законодавства. Одночасно у сфері адміністративної відповідальності виникають діаметрально протилежні ситуації.

Стан розробленості проблеми. Окремі проблеми щодо розбіжностей та неузгодженостей у правовому регулюванні адміністративної відповідальності досліджували такі відомі науковці, як В.Б. Авер'янов, Ю.П. Битяк, І.П. Голосніченко, Т.О. Коломоєць, В.К. Колпаков, О.В. Кузьменко С.В. Пєтков та інші. Сьогодні в науці адміністративного права досить детально досліджені правовідносини, пов'язані з притягненням особи до юридичної відповідальності у зв'язку з учиненням адміністративного правопорушення. Проте у зв'язку з останніми змінами до адміністративно-деліктного законодавства залишаються недостатньо дослідженими правові аспекти винесення постанови про адміністративне правопорушення в разі, коли протокол про адміністративне правопорушення не складається. Зокрема, потребує вивчення питання забезпечення процесуальних прав особи, що притягається до адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері дорожнього руху.

Мета статті полягає в дослідженні процесуальних прав особи, що притягається до адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері дорожнього руху. Реалізація мети передбачає вирішення таких завдань: здійснення аналізу випадків, коли протокол про адміністративне правопорушення не складається; дослідження поняття «клопотання» в контексті провадження щодо адміністративних правопорушень та його законодавче закріплення; здійснення аналізу процесуальних прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; виявлення проблем у механізмі реалізації норм права, пов'язаних із винесенням постанови про адміністративні правопорушення у разі, коли протокол про адміністративне правопорушення не складається.

Виклад основного матеріалу. Частиною 5 статті 258 кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) «Випадки, коли протокол про адміністративне правопорушення не складається» визначається перелік випадків, коли протокол про адміністративне правопорушення не складається, а саме в разі вчинення адміністративних правопорушень:

1. передбачених статтями 70, 77, частиною третьою статті 85, статтею 153, якщо розмір штрафу не перевищує трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

2. передбачених частиною першою статті 85, якщо розмір штрафу не перевищує семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

3. передбачених статтею 107 (у разі вчинення правопорушень, перелічених в частині третій статті 238, тобто коли правопорушення розглядається державними інспекторами ветеринарної медицини міст, районів, районів у містах, завідувачами лабораторій ветеринарно-санітарної експертизи. У такому разі на ринках штраф може стягуватися на місці з громадян у розмірі трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, з фізичних осіб - підприємців, уповноважених осіб, посадових осіб - у розмірі дев'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян);

4. передбачених частиною третьою статті 109, статтями 110, 115, частинами першою, третьою і п'ятою статті 116, частиною третьою статті 116-2, частинами першою та третьою статті 117 (за умов накладення адміністративного стягнення у вигляді попередження на місці вчинення правопорушення);

5. передбачених статтями 118, 119, 134, 135, 185-3, якщо особа не оспорює допущене порушення й адміністративне стягнення, що на неї накладається;

6. розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції (відповідно до статті 222 КУпАП); адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі;

7. в інших випадках, коли відповідно до закону штраф накладається та стягується, а попередження оформлюється на місці вчинення правопорушення.

Вказаною нормою зазначається, що у перших п'яти випадках (які визначаються частинами першою та другою статті 258) уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 КУпАП.

Одночасно, якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оскаржить допущене порушення та адміністративне стягнення, що на неї накладається, уповноважена посадова особа зобов'язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 КУпАП, який є додатком до постанови у справі про адміністративне правопорушення.

Виняток становлять правопорушення, передбачені статтею 185-3 КУпАП, та усі правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху.

Застосування вказаної норми ускладнюється через наявність низки таких недоліків.

1. КУпАП визначає, що протокол не складається в разі притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушень у сфері забезпечення дорожнього руху. Слід враховувати, що така категорія правопорушень як «правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху», відсутня в КУпАП. Переважна більшість правопорушень, які тим чи іншим чином пов'язані з дорожнім рухом, містяться у Главі 10 «Адміністративні правопорушення на транспорті, в галузі шляхового господарства і зв'язку» КУпАП. Відповідно, потребує законодавчого уточнення саме поняття «правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху», оскільки під час використання цього словосполучення не зрозуміло, на які саме статті КУпАП поширюється дія частини 5 статті 258 КУпАП.

Зазначене також обумовлене тим, що статті 80 та 81 входять до Глави 7 «Адміністративні правопорушення у сфері охорони природи, використання природних ресурсів, охорони культурної спадщини» КУпАП, проте в пункті 4 розділу І «Загальні положення» «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі» (затвердженій наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2015 № 1395) [1] зазначається, що:

«4. У разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову в справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.

Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених статтями 80 і 81 <...>». Далі йде перелік адміністративних правопорушень з Глави 10 «Адміністративні правопорушення на транспорті, в галузі шляхового господарства і зв'язку» КУпАП.

Враховуючи, що в самому КУпАП відсутнє чітке визначення правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, а також те, що вказана «Інструкція» до таких правопорушень відносить деякі правопорушення, які насправді посягають на суспільні відносини у сфері охорони природи, можна дійти висновку, що тлумачення положень частини 5 статті 258 КУпАП є неоднозначним і потребує внесення відповідних змін щодо визначення категорії «правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху».

За чинних умов до таких правопорушень можуть бути безпідставно віднесені будь- які правопорушення з різних глав КУпАП. Наприклад, порушення правил паркування транспортних засобів (стаття 152-1 Глави 11 «Адміністративні правопорушення і галузі житлових прав громадян, житлово-комунального господарства та благоустрою» КУпАП) або ж порушення правил транспортування пестицидів і агрохімікатів, токсичних хімічних речовин та інших препаратів (стаття 83 Глави 7 «Адміністративні правопорушення у сфері охорони природи, використання природних ресурсів, охорони культурної спадщини» КУпАП). Зазначені правопорушення розглядають у першому випадку адміністративні комісії, а у другому - органи державної санітарно-епідеміологічної служби. Відповідно виникає питання щодо їхніх можливостей щодо винесення постанови без складання протоколу, у порядку, визначеному статтею 258 КУпАП. Адже органам Національної поліції така можливість надана лише на підставі того, що статті 80 та 81 мають досить опосередковане відношення до забезпечення дорожнього руху.

Стаття 19 Конституції України вказує, що «органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України». Одночасно в КУпАП жодним чином не визначено підстави віднесення тих чи інших правопорушень до «правопорушень у сфері забезпечення дорожнього руху». Це може призвести до безпідставного розширення повноважень будь-яких суб'єктів, що здійснюють діяльність у сфері дорожнього руху та мають право притягувати осіб до адміністративної відповідальності. До законодавчого визначення чіткого переліку «правопорушень у сфері забезпечення дорожнього руху» застосування положень частини 5 статті 258 вбачається таким, що суперечить положенням статті 19 Конституції України. Крім того, порушується принцип, закріплений у статті 7 КУпАП: «Застосування уповноваженими на те органами та посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їхньої компетенції, у точній відповідності до закону».

2. Звернемося до процедурного порядку винесення постанови, а саме до частини 4 статті 258 КУпАП: «У випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу». Відповідно, частина 1 статті 283 КУпАП визначає: «Розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову в справі». Тобто неможливо винести постанову просто так, без відповідної процедурної діяльності з розгляду справи про адміністративне правопорушення, оскільки це прямо передбачено в зазначеній статті.

Аналізуючи процедуру розгляду справи та винесення постанови за результатами такого розгляду, доцільно звернутись до статті 278 КУпАП «Підготовка до розгляду справи про адміністративне правопорушення». Відповідно до цієї норми орган (посадова особа), навіть якщо буде винесена постанова в порядку частини 5 статті 258 КУпАП, зобов'язаний вирішити низку питань, серед яких є таке: чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їхніх законних представників і адвоката? Фактично особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, у процесі підготовчої стадії вже має право подавати клопотання, що додатково підтверджується статтею 268 КУпАП «Права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності». Такими ж правами наділені й інші учасники провадження у справі про адміністративне правопорушення: потерпілий (стаття 269 КУпАП), законні представники та представники (стаття 270 КУпАП), захисник (стаття 271 КУпАП), експерт (стаття 273 КУпАП). Орган (посадова особа), що розглядає справу, зобов'язаний прийняти ті клопотання, що надходять від учасників процесу, а під час самого розгляду справи про адміністративне правопорушення відповідно до частини 2 статті 279 КУпАП «Порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення» зобов'язаний вирішити клопотання.

Ця норма має бланкетний спосіб викладення, оскільки ні в самій нормі, ні в КУпАП не визначений порядок, у якому слід «вирішити клопотання», та не розкривається зміст терміну «клопотання». Зміст вказаних термінів розкривається у статті 3 Закону України «Про звернення громадян», який визначає, що: «Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їхніх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо».

Тому під час притягнення особи до адміністративної відповідальності в порядку частини 5 статті 258 виникає об'єктивна необхідність враховувати окремі положення Закону України «Про звернення громадян» [2] у частині, що стосується процедури вирішення клопотання. Згідно зі вказаним законом орган чи посадова особа повинні враховувати таке:

- звернення адресуються органам державної влади й органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань (стаття 5 Закону України «Про звернення громадян»);

- звернення може бути усним чи письмовим (стаття 5 Закону України «Про звернення громадян»);

- усне звернення викладається громадянином на особистому прийомі або за допомогою засобів телефонного зв'язку через визначені контактні центри, телефонні гарячі лінії та записується (реєструється) посадовою особою. Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства (стаття 5 Закону України «Про звернення громадян»);

- органи державної влади, місцевого самоврядування та їхні посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно та вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства та забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань) (стаття 15 Закону України «Про звернення громадян»);

- відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви та до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки (стаття 15 Закону України «Про звернення громадян»);

- рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення (стаття 15 Закону України «Про звернення громадян»).

КУпАП, а також «Інструкція з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі» (затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2015 № 1395) [1] не визначають порядок розгляду та надання відповіді на клопотання. Тому, узагальнюючи викладені положення Закону України «Про звернення громадян», можливо виділити такі аспекти.

Клопотання особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, може подаватись як усно, так і письмово. Вибір форми клопотання в цьому разі належить особі, яка його подає. На підставі частини 2 статті 279 «Порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення» КУпАП орган (посадова особа), що розглядає справу, зобов'язаний прийняти та вирішити клопотання. Одночасно стаття 15 Закону України «Про звернення громадян» покладає на вказаних суб'єктів обов'язок у будь-якому разі надавати обґрунтовану відповідно до чинного законодавства письмову відповідь.

Незабезпечення розгляду клопотання, а також відсутність рішення щодо нього до винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення порушують статтю 40 Конституції України, яка вказує: «Усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення й дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк». процесуальний постанова адміністративний правопорушення

3. Із клопотаннями досить тісно пов'язані процесуальні права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Так, стаття 268 «Права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності» вказує, що така особа має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, під час розгляду справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця в галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою та користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову в справі.

Так, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, може подати клопотання щодо залучення до розгляду справи захисника, перенесення розгляду справи за місцем обліку транспортних засобів або за місцем свого проживання тощо.

У разі, коли особа подає клопотання про залучення до розгляду справи захисника, відсутня можливість забезпечення її права на захист через здійснення провадження у порядку частини 5 статті 258 КУпАП. Фактично ця норма зобов'язує відповідних посадових осіб приймати рішення щодо притягнення до адміністративної відповідальності осіб відразу після вчинення правопорушення. Відсутність можливості скласти протокол і перенести розгляд справи на інший час позбавляє особу, яка притягається до адміністративної відповідальності, права звернутись до адвоката чи іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги.

Разом із тим зазначене право на правову допомогу гарантується статтею 59 Конституції України: «Кожен має право на правову допомогу». Це право не може бути обмежене в жодному разі відповідно до статті 64 Конституції України: «Конституційні права і свободи людини та громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України», відповідно до цієї ж статті права та свободи, передбачені статтею 59, не можуть бути обмежені навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Право на правову допомогу гарантоване також міжнародними актами, зокрема, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, ратифікованої Верховною Радою України 17.07.1997; статтею 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права від 16.l2.l966, ратифікованого Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 19.l0.1973.

У пункті 4 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 вказано, що за змістом статті 64 Конституції України конституційне право кожного на правову допомогу в жодному разі не може бути обмежено. Відповідно до Основного закону України положення «кожен має право на правову допомогу» (частина перша статті 59) є нормою прямої дії (частина третя статті 8), і навіть за умови, якщо це право не передбачене відповідними законами України чи іншими правовими актами, особа не може бути обмежена у його реалізації [3].

Таким чином, якщо особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, подасть клопотання про залучення до розгляду справи адвоката або іншого фахівця у галузі права, відповідний орган (посадова особа) не матиме права виносити постанову в порядку частини 5 статті 258 КУпАП. Необхідно або забезпечити можливість залучення до розгляду справи адвоката чи іншого фахівця у галузі права, або переносити розгляд справи на інший час, для того щоб особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, мала змогу отримати відповідну правову допомогу. Тоді в другому випадку суб'єкт владних повноважень, що реалізує адміністративну відповідальність, взагалі позбавлений процесуальних механізмів належного забезпечення провадження, оскільки протокол не складається, а винесення постанови без участі захисника порушуватиме положення статей 59 та 64 Конституції України та норм зазначених міжнародно-правових актів.

4. Щодо клопотань про розгляд справи за місцем обліку транспортних засобів або за місцем свого проживання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, слід зазначити таке. Стаття 276 «Місце розгляду справи про адміністративне правопорушення» КУпАП передбачає, що справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 80, 81, 121-126, 127-1-129, частинами першою, другою, третьою та четвертою статті 130 і статтею 139 (коли правопорушення вчинено водієм) цього Кодексу, можуть також розглядатися за місцем обліку транспортних засобів або за місцем проживання порушників. Проте внаслідок ухвалення чинної редакції частини 5 статті 258 КУпАП, особи, які притягаються до адміністративної відповідальності, позбавлені такої можливості. Адже постанова на підставі частини 5 статті 258 КУпАП фактично повинна виноситись на місці вчинення правопорушення в справах про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 80 і 81 (у частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частинами першою, другою, третьою, п'ятою та шостою статті 121, статтями 121-1, 121-2, частинами першою, другою та третьою статті 122, частиною першою статті 123, статтею 124-1,статтями 125, 126, частинами першою, другою та третьою статті 127, статтями 128, 129, статтею 132-1, частинами шостою та одинадцятою статті 133-1, частинами першою, другою і третьою статті 140 КУпАП.

5. Чинна редакція також обмежує таку процесуальну можливість особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, як подання доказів. Докази в справах про адміністративні правопорушення мають суттєве значення, оскільки відповідно до статті 279 КУпАП «Порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення» головуючий на засіданні колегіального органу або посадова особа, що розглядає справу, повинні дослідити докази. Стаття 251 КУпАП «Докази» зазначає: «Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядкуорган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тих, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючих в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тих, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючих в автоматичному режимі, які використовуються під час нагляду за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами».

Оскільки протокол не складається, він не буде джерелом доказів у розгляді справи в порядку, визначеному частиною 5 статті 258 КУпАП, проте усі інші докази можуть та мають бути досліджені за їх наявності. Одночасно складання постанови без можливості складання протоколу позбавляють особу можливості підготуватись належним чином до розгляду справи, зібрати усі належні докази та подати їх на розгляд суб'єкту, який розглядає справу. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, отримає таку можливість тільки після винесення постанови, під час оскарження останньої.

Тут можна побачити можливості для порушення права особи на захист, що закріплюється статтею 59 Конституції України, і презумпції невинуватості особи, яка закріплена у статті 62 Конституції України, а також встановити наявність ознак презумпції правоти суб'єкта владних повноважень.

Щодо презумпції невинуватості слід зазначити, що відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину та не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку й встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Конституція України прямо не встановлює презумпції невинуватості особи у вчиненні адміністративного правопорушення, однак очевидним є те, що презумпція невинуватості особи повною мірою стосується й осіб, що обвинувачуються у вчиненні адміністративних правопорушень, за які настає відповідальність карального (а не компенсаційного чи правовідновлю- вального) характеру.

У разі вчинення правопорушення такого роду (до них належать злочини та адміністративні правопорушення) стороною, яка звинувачує особу в правопорушенні, зазвичай виступає держава в особі відповідних уповноважених органів чи посадових осіб.

Хоча цей принцип у Конституції України сформульований як кримінальний процесуальний, однак його дія виходить за межі лише кримінального процесу. Презумпція невинуватості - це об'єктивне правоположення. Це вимога закону, звернена до всіх громадян, посадових осіб, державних і громадських організацій, до суспільної думки загалом. Такої позиції дотримується Європейський суд із прав людини, який у своєму рішенні від 10 лютого 1995 р. у справі «Аллене де Рібер- мон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів влади [4]. Виходячи з положень ст. І7 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» [5], практика Європейського суду з прав людини використовується як джерело права, у тому числі й зазначене рішення.

Таким чином, презумпція невинуватості має діяти не лише для випадків обвинувачення у вчиненні злочину, але й під час притягнення осіб до відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень.

Ситуація, яка склалася, навпаки, обмежує можливість особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, подати належні докази та підготуватись до розгляду справи.

Основним доказом у розгляді справ у порядку, визначеному частиною 5 статті 258 КУпАП, є такий специфічний вид доказу, як безпосередні спостереження осіб, уповноважених на складання протоколу про адміністративне правопорушення та на проведення адміністративного розслідування, хоча цей вид доказу та його допустимість не визначаються жодним нормативно-правовим актом. Оцінка ж доказів здійснюється за внутрішнім переконанням посадової особи. Це означає, що під час повного, всебічного й об'єктивного дослідження всіх обставин справи у посадової особи формується своя певна думка щодо конкретної справи. Відповідно, якщо одна й та сама особа виявлятиме правопорушення шляхом безпосереднього спостереження та оцінювання ситуації в конкретній справі, остаточне рішення може бути суб'єктивним та не враховувати правову позицію особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, що може порушувати її право на захист і право на об'єктивний розгляд справи та не враховувати презумпцію невинуватості. Тому необхідним є надання можливості складання протоколу, якщо особа бажає оскаржити факт порушення й адміністративне стягнення, що на неї накладається.

6. Чинна редакція частини 5 статті 258 КУпАП суперечить також меті адміністративного стягнення та принципу рівності громадян. Згідно зі статтею 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності та застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, у дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також для запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником,так і іншими особами. Частина 5 статті 258 КУпАП передбачає «виховання» особи, вина якої у вчиненні адміністративного правопорушення майже не доведена, а сама особа позбавлена можливості захистити свої права належним чином, що не сприятиме зміцненню правопорядку. Навпаки, притягнення до адміністративної відповідальності невинуватої особи без можливості ефективно захищати свої права під час розгляду справи може викликати з її боку обурення та неповагу до держави й чинного законодавства в майбутньому.

Зазначена норма призводить до того, що особи, які притягуються до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушень у сфері дорожнього руху та правопорушення, передбаченого статтею 185-3 КУпАП, не мають таких саме прав, як особи, що вчиняють будь- які інші правопорушення, оскільки останні мають більше можливостей для реалізації своїх прав у провадженні за звичайною процедурою зі складанням протоколу та дотриманням усіх етапів провадження в справі. Зазначене свідчить про недотримання принципу рівності, що закріплений у статті 24 Конституції України: «Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом».

Висновки

Під час аналізу випадків, коли протокол про адміністративне правопорушення не складається, бачимо, що в такому разі виникає прогалина щодо невизначеності терміну «правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху». Це може привести до неоднозначного трактування щодо переліку правопорушень, які належать до цієї «сфери». А отже, зменшується ефективність реалізації цього типу норм, що тягне неузгодженості та конфлікти між правопорушником та особою, що розглядає правопорушення.

Термін «клопотання» в КУпАП викладений банкетним способом і відсилає до закону України про звернення громадян, де і знаходить свій вияв. Під час розгляду справ у випадках, коли протокол про адміністративне правопорушення не складається, існують проблеми щодо визначення процедури вирішення клопотань, хоча і передбачених матеріальними нормами права, але не визначених у межах процесуального їх забезпечення, у контексті проблематики, що розглядається, а отже унеможливлює їх реалізацію в повному обсязі та на належному рівні.

У контексті ефективної реалізації процесуальних прав особи, що притягається до адміністративної відповідальності, також виявлено комплекс неузгодженостей в межах співвідношення матеріальних норм з їх процесуальним забезпеченням, а отже, і неможливістю суб'єкта реалізувати їх на належному та бажаному для нього рівні.

Чинна редакція частини 5 статті 258 КУпАП може створювати перешкоди для повноцінної реалізації низки положень Конституції України, законів України та міжнародно-правових актів, а саме статей 19, 24, 40, 59, 62, 64 Конституції України; статей 5, 15 Закону України «Про звернення громадян»; статей 7, 23, 268, 276, 278 Кодексу України про адміністративні правопорушення; Конвенції про захист прав людини і основних свобод, ратифікованої Верховною Радою України 17.07.1997; Міжнародного пакту про громадянські та політичні права від 16.І2.1966.

У зв'язку з викладеним можна зробити висновок, що процедура притягнення особи до адміністративної відповідальності без складання протоколу про адміністративне правопорушення потребує змін і доповнень для повноцінної її реалізації в контексті принципів верховенства права, верховенства закону та пріоритету прав і свобод людини та громадянина.

Література

1. Про затвердження Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованіне в автоматичному режимі: Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2015 № 1395 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z1408-15/ ргтШ49268462158668#п14.

2. Про звернення громадян: Закон України від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.uaЛaws/show/393/96-вр.

3. Рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v023p710-09.

4. Постановление Европейского суда по правам человека от 10 февраля 1995 г. в деле «Аллене де Рибемон (AИenet de Ribemont) против Франции» [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.medialaw.kiev.ua/zmisud/ecourt/217.

5. Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини: Закон України від 23 лютого 2006 року № 3477-^- [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3477-15.

Размещено на Allbest.ru