Участь групи прокурорів у кримінальному та цивільному судочинствах: теорія і практика

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Участь групи прокурорів у кримінальному та цивільному судочинствах: теорія і практика

Постановка проблеми. Потреба у процесуальній, інакше кажучи - колективній, формі участі прокурорів при судовому розгляді кримінальних проваджень і цивільних справ виникає у разі наявності складних та багатоепізодних проваджень, значного розміру матеріальної шкоди, завданої потерпілій особі чи державі, декількох обвинувачених або наявності організованої групи тощо. Однак у юридичній практиці існують проблемні питання щодо участі групи прокурорів, особливо у цивільному судочинстві, які потребують їх вирішення.

Ступінь розробленості проблеми. Загальні проблеми участі прокурора у кримінальному процесі досліджували такі вчені, як: С. Голун - ський, П. Каркач, Я. Ковальова, М. Строгович, Н. Сухарєва, А. Тушев, В. Юрчишин та інші; у цивільному процесі - С. Бичкова, Т. Дунас,

М. Руденко, Р. Стефанчук, М. Стефанчук, М. Штефан та інші. Проте питання щодо участі групи прокурорів у будь-якому судочинстві законодавчо не врегульоване, на науковому рівні детально не досліджувалося.

Метою наукової статті є визначення кола питань, пов'язаних із участю групи прокурорів у кримінальному та цивільному судочинствах.

Виклад основного матеріалу. Визначення щодо створення групи прокурорів - це виключне право керівника прокуратури, який може його реалізувати, керуючись своїм «внутрішнім переконанням» з урахуванням практичного і професійного досвіду підлеглих працівників.

На необхідності створення групи прокурорів та участі такої групи у судовому провадженні в першій інстанції акцентовано увагу у галузевому наказі Генерального прокурора України від 19 грудня 2012 р. №4 гн (зі змінами від 26.07.2013 р.) «Про організацію діяльності прокурорів у кримінальному провадженні» (пункти 2.4, 14.1) [1]. Створення групи прокурорів та її участь у розгляді кримінального провадження є, на наше переконання, таким механізмом, який здатен швидко і ефективно відновити порушені права потерпілого або держави.

У складних провадженнях, для проведення яких потрібен значний час, керівник відповідної прокуратури згідно з ч. 1 ст. 37 КПК України має право призначити групу прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному провадженні, та старшого цієї групи з метою уникнення зриву судового процесу надалі [2, с. 11].

Отже, при судовому розгляді складних (багатоепізодних) кримінальних проваджень стає доцільною участь групи прокурорів. У зв'язку з цим вагомого значення набуває підтримання прокурорами державного обвинувачення в суді, оскільки весь «тягар» доказування вини підсудного покладений законом виключно на сторону обвинувачення.

З цього приводу дуже влучним є висловлювання Р.Л. Грицаєнко, який зазначив, що державне обвинувачення - пік прокурорської діяльності у кримінальному судочинстві, тому що судовий розгляд є центральною частиною кримінального судочинства, де досліджуються всі зібрані докази та вирішується питання про винність або невинуватість особи [3, с. 174].

У науковому колі проблеми державного обвинувачення завжди знаходились у центрі уваги, оскільки це суттєво складний і відповідальний вид прокурорської діяльності. Від якості державного обвинувачення залежить результат судового розгляду кримінального провадження, а у випадку ухвалення судом незаконного рішення - результат його оскарження.

Як зазначає П. Каркач, Я. Ковальова, В. Юрчишин та інші, повідомлення про підозру - це перша стадія кримінального провадження, змістом якої є діяльність прокурора та інших учасників сторони обвинувачення, що спрямована на встановлення особи, яка вчинила злочин, і збирання доказів для твердження про те, що саме вона його вчинила. Висновок про це прокурор підтверджує затвердженням чи складанням письмового обвинувального акту [4, с. 27]. Далі функція обвинувачення реалізується у формі підтримання державного обвинувачення в суді, яка є практичною реалізацією тих висновків, яких прокурор дійшов у результаті нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівника досудовим розслідуванням [4, с. 32].

Наукове осмислення місця і ролі обвинувачення на стадії досудового провадження потребує чіткого визначення моменту його появи, а тому з цього приводу існують різні наукові погляди.

Так, Н. Сухарєва вважає, що функція обвинувачення виникає вже під час провадження першочергових і невідкладних слідчих дій, спрямованих на встановлення особи, яка вчинила злочин. А. Тушев не погоджується з такою позицією і посилаючись на М. Строговича, С. Голунського та інших стверджує, що функція обвинувачення виникає у досудовому провадженні з моменту надання конкретній особі офіційного статусу підозрюваного або обвинуваченого, тобто з появою можливого злочинця. Точку зору останніх поділяє і В. Юрчишин, який зазначає, що прокурор може розпочати виконання функції обвинувачення у формі підготовки кримінального позову лише при появі передбаченого законом юридичного факту - надання конкретній особі статусу підозрюваного [5, с. 93].

Ми поділяємо погляди вказаних учених, оскільки державне обвинувачення починається на стадії досудового розслідування і закінчується підтриманням прокурором державного обвинувачення в суді. Державне обвинувачення - це, насамперед, процесуальна діяльність прокурора, спрямована на доведення перед судом висунутого обвинувачення з метою забезпечення кримінальної відповідальності особи, яка вчинила кримінальне правопорушення.

Як зауважують науковці, обвинувачення є рушійною силою та визначальною умовою для здійснення всього кримінального провадження. Без підтримання обвинувачення стороною кримінального провадження (прокурором) провадження припиняється [6, с. 69].

Звертаючись до історичних архівів первісних основ права, хотілося б навести лише один приклад про існування стародавнього судового процесу, який вражає своєю історичною давниною і глибиною.

Зокрема, багато десятиліть тому знайдена в приазовському степу поблизу міста Мелітополя (Запорізька область) Кам'яна Могила, яка є поки що першим і найдавнішим в історії людства архівом зведень доісторичних законів. Тексти численних написів з 62-х ґротів і печер переконливо засвідчують, що в ХІ-ХІІ тис. до н. е. на теренах теперішньої України дійсно функціонували закони, тобто обов'язкові правила поведінки. Найцікавішим є те, що архів Кам'яної Могили називає і тих людей, яким доручено чинити суд, використовуючи хоча і примітивні, але й схожі на прокурорські функції. Часи, коли ті закони виконувались сповна, наші далекі предки називали Праведною епохою. Роль прокурора, який мав наглядати за праведністю людини перед Богом, виконанням нею законів, зазвичай брав на себе правитель. Написи на Кам'яній Могилі є поки що найдавнішою згадкою у світі про традиції судового процесу, а також про тих його дійових осіб, які виконували майже прокурорську функцію - підтримання державного обвинувачення [7, с. 196].

Повертаючись до сучасної епохи зазначимо, що прокурор, який здійснює в суді функцію обвинувачення, зобов'язаний всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і не - упереджених процесуальних рішень (ч. 2 ст. 9 КПК України).

Отже, функція державного обвинувачення, яку виконує прокурор у кримінальному судочинстві, спрямована не тільки на висунення обвинувачення і доведення його перед судом, призначення справедливого покарання порушнику, але також спрямована на здійснення правового захисту майнових інтересів потерпілої особи і держави від злочинних посягань.

Для ефективної прокурорської діяльності під час виконання функції державного обвинувачення виникає необхідність у створенні групи прокурорів. Доцільність створення такої групи в ході судового розгляду кримінального провадження є не меншою, ніж під час його досудового розслідування.

Групи прокурорів, наприклад, існують і у прокуратурах Австрії (р. ІІІ п. 4 § 5 Федерального закону від 5 березня 1986 року для органів прокуратури (закон про прокуратуру - БІДО). Керівник такої групи зобов'язаний контролювати роботу підлеглих прокурорів та перевіряти виконання завдань групи [8].

У науці кримінального процесу не має чіткого визначення поняття групи прокурорів та повноважень кожного з них.

На нашу думку, група прокурорів - це організаційна та процесуальна єдність прокурорів щодо здійснення ними повноважень під час судового розгляду кримінального провадження під керівництвом старшого прокурора групи, яка створена з метою ефективного забезпечення реалізації функції державного обвинувачення.

Група прокурорів, на наше бачення, може складатися від двох до п'яти (а то і більше) прокурорів у залежності від складнощів кримінального провадження.

Наприклад, за участю п'ятьох прокурорів Солом'янським районним судом м. Києва розглянуто кримінальне провадження відносно двох обвинувачених, які засуджені за навмисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілій особі, ненадання їй допомоги та скоєння крадіжки [9]. За участю п'ятьох прокурорів Приморським районним судом м. Одеси розглянуто кримінальне провадження відносно особи, яка вчинила умисне вбивство [10]. За участю чотирьох прокурорів Шевченківським районним судом м. Києва розглянуто кримінальне провадження відносно двох обвинувачених, один з яких був працівником правоохоронного органу, що скоїли умисні дії, що полягали у вимаганні хабара [11]. І таких прикладів багато.

Старший прокурор цієї групи призначається керівником органу прокуратури. У кожного прокурора групи повинні бути визначені обов'язки.

Так, на старшого прокурора групи прокурорів покладається загальна організація роботи групи, розподіл обов'язків між прокурорами групи і доведення до кожного з них відповідних завдань, контроль щодо накопичення та обміну інформації між учасниками групи, а також контроль за своєчасним і повним виконанням прокурорами групи покладених на них завдань (обов'язків).

Отже, старший прокурор групи прокурорів має повноваження щодо керівництва діями інших прокурорів цієї групи з метою загального управління і організації роботи групи для забезпечення швидкого та ефективного досудового розслідування кримінального провадження і його судового розгляду.

Група прокурорів може брати участь у судовому розгляді кримінального провадження, наприклад, коли громадянину або державним інтересам завдана значна шкода. У такому випадку один прокурор групи буде підтримувати державне обвинувачення в частині дослідження обставин кримінального провадження, доведення вини обвинуваченого у скоєнні кримінального правопорушення, кваліфікації його дій і призначення міри покарання, інший - доведення факту спричинення шкоди, її виду, розміру та обґрунтування, тобто захисту цивільного позову у кримінальному провадженні.

Слід підкреслити, що ст. 91 КПК України передбачає, що однією з обставин, яка підлягає доказуванню у кримінальному провадженні, євид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. Тому від своєчасності та повноти дій групи прокурорів залежить не тільки доведення вини обвинуваченого, але й доведення спричиненої ним шкоди.

В європейських країнах, наприклад таких, як Англія, обов'язком прокурора Королівської прокурорської служби (CPS) є висунення під час обвинувачення вимоги щодо цивільного відшкодування потерпілому [12]. Вказані повноваження схожі з регламентованими національним законодавством повноваженнями прокурора.

Способи захисту майнових прав потерпілої особи від кримінального правопорушення передбачені ст. ст. 127, 128 КПК України. Підставами для пред'явлення прокурором позову про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, є: факт вчинення кримінального правопорушення, наявність шкоди, причинно-наслідковий зв'язок між вказаним правопорушенням та шкодою, порушення інтересів держави або громадянина у передбачених законом випадках.

Для вирішення питання щодо відшкодування шкоди цивільно-правовими засобами прокурору, який буде підтримувати в суді цивільний позов, необхідно з'ясувати: предмет позову (з зазначенням виду шкоди), ціну позову (розмір шкоди), причинно-наслідковий зв'язок між кримінальним правопорушенням та шкодою, цивільний позивач та цивільний відповідач, наявність підстав представництва прокурором у суді.

Слід підкреслити, що предметом позову може бути лише шкода, заподіяна саме кримінальним правопорушенням і випливає із обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. Позивачем може бути прокурор, але за умови наявності підстав для представництва, передбачених ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»; відповідачем є обвинувачений чи інші особи, які згідно із законом несуть відповідальність за його неправомірні дії.

Водночас норми чинного КПК України не містять поняття майнової шкоди, а також не зазначають, яка саме шкода може бути підставою позову прокурора.

Вважаємо за можливе погодитися з М. Гошовським і О. Кучинською, які підкреслюють, що шкода - це об'єктивна категорія, що являє собою ті зміни, що настали в майновому, фізичному, психічному, моральному стані особи внаслідок вчинення злочину. Шкода, заподіяна злочином, і шкода, що є підставою для визнання особи потерпілою, має об'єктивний характер і тому включається до об'єктивної сторони злочину. На думку цих науковців, поняття майнової шкоди, завданої злочином потерпілому, охоплює заподіяну злочином особі пряму, безпосередню шкоду в її майновому та грошовому виразі: не - одержані внаслідок скоєння злочину доходи; оцінені у грошовому виразі витрати на лікування, протезування, відновлення здоров'я потерпілого, а в разі його смерті - на поховання, витрати на підтримання матеріального добробуту і підтримку непрацездатних членів сім'ї потерпілого та його неповнолітніх дітей, а також кошти, витрачені закладом охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілої особи [13, с. 43].

Отже, ми доходимо висновку, що основною підставою для пред'явлення прокурором цивільного позову у кримінальному провадженні є спричинення потерпілій особі шкоди, розмір та вид якої встановлено в ході досудового розслідування, а також не відшкодування її в добровільному порядку.

У судових дебатах прокурор (із групи прокурорів) повинен висловити свою думку щодо обґрунтування та підтримання заявлених позовних вимог і надати суду такі пропозиції: чи заподіяно потерпілій особі шкоду і чи тим кримінальним правопорушенням, яке скоїв обвинувачений; чи є ця шкода майновою або моральною і чи підлягає вона відшкодуванню при судовому розгляді даного кримінального правопорушення; який розмір заподіяної шкоди та у яких межах і в який спосіб вона підлягає відшкодуванню; хто зобов'язаний відшкодувати цю шкоду і в якому порядку (солідарному чи дольовому).

Дослідивши вказані питання, суд приймає одне з таких рішень: задовольняє цивільний позов повністю або частково; відмовляє у цивільному позові; залишає цивільний позов без розгляду (ст. 129 КПК України).

За участі групи прокурорів Бородянським районним судом Київської області розглянуто кримінальне провадження відносно обвинуваченого, який внаслідок порушення правил безпеки дорожнього руху спричинив потерпілій особі тяжкі тілесні ушкодження. Ухвалюючи обвинувальний вирок, суд повністю задовольнив цивільний позов прокурора, пред'явлений в інтересах держави в особі Управління фінансів Б-ї районної державної адміністрації та стягнув 2 717,58 грн. на відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілої від злочину особи [І4].

Таращанський районний суд Київської області за участі групи прокурорів розглянув разом із кримінальним провадженням (відносно обвинуваченого у заподіянні умисного тяжкого тілесного ушкодження) цивільний позов прокурора в інтересах держави та стягнув на користь лікувального закладу витрати на стаціонарне лікування потерпілого від кримінального правопорушення в розмірі 2 792,85 грн. [15].

Дарницький районний суд м. Києва, розглядаючи за участі групи прокурорів кримінальне провадження, задовольнив цивільний позов прокурора в інтересах К-ї міської клінічної лікарні швидкої допомоги, стягнувши з обвинуваченого вартість лікування потерпілого в сумі 6 495, 47 грн. [16].

Оскільки відповідно до ч. 5 ст. 128 КПК України, якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства. У той-же час залишення позову без розгляду з будь-яких об'єктивних причин не перешкоджає прокурору пред'явити позов у порядку цивільного судочинства і посилатися при цьому на ті самі факти, що містилися у змісті обвинувачення. У такому випадку прокурор із групи прокурорів, який підтримував у кримінальному судочинстві цивільний позов, виділяє матеріали з кримінального провадження (або надає їх копії) у частині спричинення громадянину або державі шкоди та пред'являє такий позов у порядку цивільного судочинства, а за необхідності - господарського або адміністративного судочинства.

Апеляційний суд м. Києва задовольнив апеляційну скаргу заступника прокурора м. Києва, скасувавши рішення Дніпровського районного суду м. Києва та ухвалив нове рішення, яким стягнув на користь Департаменту охорони здоров'я виконавчого органу К-ї міської ради (К-ї міської державної адміністрації) завдану шкоду у виді затрат на лікування у розмірі 8 802,45 грн. з особи, яка звільнена від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення (передбаченого ч. 1 ст. 286 КК) у зв'язку з примиренням із потерпілим, а кримінальне провадження відносно якої було закрито [17].

Голосіївським районним судом м. Києва задоволений позов прокурора, пред'явлений в інтересах держави в особі К-ї муніципальної академії естрадного та циркового мистецтва про відшкодування шкоди, завданої внаслідок вчинення злочину та стягнуто з відповідача 9 315 грн. [18].

Згідно з вироком Міжгірського районного суду Закарпатської області відповідача було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення (передбаченого ст. 246 КК України) і призначено покарання у вигляді штрафу, але питання щодо відшкодування заподіяної злочином шкоди судом не вирішувалось. У зв'язку з цим прокурор звернувся до Міжгірського районного суду з позовом в інтересах держави в особі НПП «С-р» про відшкодування шкоди у розмірі 8 754 грн. за скоєння відповідачем самовільної вирубки лісу породи «бук», який повністю задоволений [19].

Однак у ході розгляду цивільної справи за позовом прокурора іноді виникають проблемні питання, пов'язані з доказуванням факту спричинення винною особою шкоди та її розміру. Тому вважаємо за доцільне створювати групи прокурорів для розгляду цивільного позову в порядку цивільного судочинства, матеріали якого виділені з кримінального провадження, і залучати до цієї групи, перш за все, того прокурора, який був процесуальним керівником у кримінальному провадженні та підтримував державне обвинувачення в суді. Це надасть можливість не тільки якісно обґрунтувати підстави представництва прокурором інтересів громадянина або держави в суді, але й надати суду повну доказову базу стосовно спричиненої кримінальним правопорушенням шкоди та доведеність вини відповідача (колишнього обвинуваченого).

Висновок. Участь групи прокурорів у кримінальному судочинстві, судова практика якої має позитивні напрацювання, та запровадження такої практики у цивільному судочинстві призведе до досягнення ефективного результату в прокурорській діяльності.

Література

прокурор шкода кримінальний правопорушення

1. Про організацію діяльності прокурорів у кримінальному провадженні: наказ Генерального прокурора України від 19 грудня 2012 р. №4 гн (зі змінами від 26.07.2013 р.). [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.gp.gov.ua/ua/ gl.html?_m=publications&_t=rec&id=94l02.

2. Дьомін Ю. Особливості підтримання державного обвинувачення за новим кримінальним процесуальним законодавством України // Вісник прокуратури. - 2012. - №11. - 11 с.

3. Грицаєнко Л. Прокурорська діяльність в Україні та зарубіжних країнах. - К., 2013. - 174 с.

4. Каркач П., Ковальова Я. Деякі питання суті державного обвинувачення за новим Кримінальним процесуальним кодексом України // Вісник прокуратури. - 2012. - №11. - С. 27, 32.

5. Юрчишин В. Обвинувальна діяльність прокурора у кримінальному судочинстві за новим КПК України // Вісник прокуратури. - 2012. - №6. - С. 93.

6. Смокович Ю. Окремі аспекти інституту відмови від обвинувачення у світлі нового кримінального процесуального

закону та особливості діяльності прокурора, пов'язані з відмовою від підтримання державного обвинувачення в суді // Вісник прокуратури. - 2012. - №6. - С. 69.

7. Грицаєнко Л.Р. Прокурорська діяльність в Україні в світлі сучасного світового досвіду: монографія / Л.Р. Грицаєнко. - Вінниця: ДП «Державна картографічна фабрика», 2009. - 196 с.

8. Федеральний закон від 5 березня І986 року для органів прокуратури Австрії (закон про прокуратуру - StAG).

9. Вирок Солом'янського районного суду м. Києва від 3 вересня 2015 р., №1-кп/760/64/2015. [Електронний ресурс] // Єдиний державний реєстр судових рішень. - Режим доступу: http://reyestr.court.gov. ua/Review/55123631.

10. Вирок Приморського районного суду м. Одеси від 12 січня 2016 р. у спр. №522/12953/14-к. [Електронний ресурс] // Єдиний державний реєстр судових рішень. - Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/49601558.

11. Вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 23 грудня 2015 р. у спр. №761/5694/15-к. [Електронний ресурс] // Єдиний державний реєстр судових рішень. - Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/54862798.

12. Кодекс королівських прокурорів, ухвалений Королівською прокурорською службою. - Лютий, 2010 рік.

13. Бєсєда С., Милець О. Відшкодування потерпілому шкоди, заподіяної злочином, як завдання кримінального провадження // Вісник прокуратури. - 2015. - №2. - 43 с.

14. Вирок Бородянського районного суду Київської області від 9 червня 2015 р. у спр. №360/269/15-к. [Електронний ресурс] // Єдиний державний реєстр судових рішень. - Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/44770122.

15. Вирок Таращанського районного суду Київської області від 26 серпня 2015 р. у спр. №379/1203/15-к. [Електронний ресурс] // Єдиний державний реєстр судових рішень. - Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/50159937.

16. Вирок Дарницького районного суду м. Києва від 16 червня 2015 р. у спр. №753/5872/15-к. [Електронний ресурс] // Єдиний державний реєстр судових рішень. - Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/45163059.

17. Рішення Апеляційного суду м. Києва від 2 грудня 2015 р. у спр. №22-ц/796/11865/20І5. [Електронний ресурс] // Єдиний державний реєстр судових рішень. - Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/54251953.

Размещено на Allbest.ru