Методологія правознавства: пропедевтичний аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

Методологія правознавства: пропедевтичний аспект

Кучук А.М.

Починаючи з епохи Нового часу, наука відіграє провідну роль у прогресивному розвитку суспільства. Саме наукові положення виступають «аргументом» «за» чи «проти» в різноманітних дискусіях і практиках. І хоча постмодерн додав свої корективи у світогляд соціуму, вказана ситуація і до сьогодні залишається: поки що наукове знання сприймається за істинне, на відміну від інших форм знання. Водночас слід акцентувати увагу на тому, що для наукового пізнання, в тому числі і правових явищ, важливим є правильний вибір методів дослідження, чітка методологічна парадигма (що не є важливим для ненаукового знання). Зазвичай методологія сприймається як інструментарій науковця, тому питання його розуміння і вдосконалення завжди буде актуальним. Особливо зважаючи на відсутність єдиного підходу до визначення і сутності методології загалом і методології правознавства зокрема. правознавство пізнання наука

Ступінь розробленості проблеми. Радянська методологія юридичних явищ базувалась на матеріалістичній діалектиці крізь призму радянської ідеології щодо необхідності поступового відмирання держави і права як засобів поневолення багатими бідних і яких не повинно існувати в комуністичному суспільстві. Після здобуття незалежності Україною вітчизняна юридична наука комплексно не досліджувала питання методології, яке багато в чому висвітлювалось у попередньому аспекті.

Значний внесок у розвиток методології правознавства зробили такі науковці, як М.С. Па- тей-Братасюк, М.С. Кельман, М.І. Козюбра, П.М. Рабінович, О.Д. Тихомиров та інші.

Зауважимо, що М.С. Кельман у 2013 році захистив дисертацію на здобуття науково ступеня доктора юридичних наук за темою «Методологія сучасного правознавства: становлення та основні напрями розвитку», висвітливши низку проблем пізнання права. Однак і до сьогодні питання методології, незважаючи на його значимість, потребує подальших досліджень, в яких будуть враховані сучасні тенденції розвитку правничої науки.

У зв'язку з вказаним актуальними є слова Д.А. Керимова: «У наш динамічний час, в умовах процесів суспільного розвитку, що все більш ускладнюються, переплетення матеріальних і духовних, економічних та соціальних, політичних і правових чинників, необхідно з винятковою увагою підходити до вивчення відповідних об'єктів, явищ і процесів, мати чітке уявлення про напрям дослідницького пошуку. Тому необхідний критичний аналіз наявних поглядів на поняття методології, її статус і функції. Це зіграє позитивну роль у подальшому розвитку всіх природних, технічних і суспільних наук» [1, с. 21].

Мета дослідження - висвітлення основних положень, урахування яких має здійснюватися при формуванні сучасного концепту методології правознавства.

Виклад основного матеріалу. Аналіз наукової юридичної літератури дозволяє зробити висновок про різне розуміння методології, а відповідно - її змісту та сутності. Тому важливим при формуванні сучасного концепту методології правознавства є врахування наступних положень.

По-перше, не можна не погодитись зі словами В.М. Сирих, який зазначає, що доволі дискусійним в юридичній науковій літературі є проблематика поняття і системи приватно наукових методів правознавства. Завдання, яке поставлене перед науковцями-правника- ми, а саме віднайти методи, які обмежувались лише правовою сферою, - виявилось доволі складним (виділення наше - А.К.). Адже всі методи, які застосовуються для пізнання правових явищ, використовуються й іншими гуманітарними науками. Тому окремі науковці вважають, що до вказаної категорії методів входять і окремі спеціальні, і навіть логічні методи. Однак найбільш усталеним є підхід, за якого до приватно наукових методів відносять формально-логічний метод тлумачення права і порівняльно-правовий [2, с. 366-367]. При цьому В.М. Сирих запитує: «Але чи можна ці методи безумовно відносити до приватонаукових методів, враховуючи, що кожний з них являє собою модифікацію загальних, логічних прийомів? В основі порівняльно-правового методу лежить метод порівняння, а формально-логічні методи тлумачення права ґрунтуються на законах і методах формальної логіки» [2, с. 367].

Подібної думки дотримується і академік М.В. Костицький, який зазначає, що, по-перше, не існує ніякої піраміди методів і методологій в правничій науці (філософські, за- гальнонаукові, конкретно наукові); по-друге, правнича наука «не має власне своїх методів пізнання чи методологій. Вона запозичує як методи і методології інші, вже отримані і розроблені системи знань, теорій, концепцій.

І головною серед них є логіка і логічна методологія. Звичайно, можна запозичити чи привласнити «чуже» і стверджувати, що це є твоє власне. Юриспруденція від «низу» до «верху» побудована на формальній логіці. Ця ж логіка є основною методологією юриспруденції, а логічні методи є головними в науковому пізнанні, теоретичному і практичному дослідженні» [3, с. 12-13].

У цілому не заперечуючи проти такого розуміння явища, що розглядається, слід зауважити наступне. Безумовно, формальна логіка має важливе значення в науковому пізнанні, в тому числі щодо правових явищ, однак: по-перше, логіка не одна, на сьогодні існують різні види логік - наприклад, багатозначна логіка, квантова логіка, логіка вірогідності та ін., які відрізняються, крім інших ознак, тим, що на їх основі можна зробити різні висновки щодо об'єкту дослідження. По-друге, застосування логіки має свої особливості в гуманітарних науках, зокрема і правових. Так, наприклад, чи можливо логічно довести гідність як основу правового (прав людини)? Чи логічною є поведінка людини, яка зізнається у вчиненні злочину за умови відсутності будь-яких інших доказів (і чи можливо зрозуміти таку людину, використовуючи лише логічні засоби пізнання, чи в цьому випадку краще звернутись до таких категорій, як «совість»)? Або згадаємо доволі актуальну і на сьогодні теорію ігор, зокрема дилему в'язня і проблему пасажира без квитка (free-rider) [4, с. 71], в якій формальну логіку (як засіб пізнання) застосовувати фактично неможливо. «Суспільне благо є прикладом екстерналії з неможливістю обмеження доступу до її використання, тому виникає проблема доступу до нього (наприклад, фінансування можливості використовувати це суспільне благо). При цьому, звичайно, для ряду гравців виникає бажання «ухилитися» від такого фінансування («ефект пасажира без квитка»). Природним бажанням є спроба вирішити питання з використанням процедури «демократичного голосування». Математично доведено, що практично завжди будь-які процедури голосування є маніпулятивними» [5], - вказує А.А. Шиян. Не можна застосовувати формальну логіку і до демократичних процедур: на сьогодні демократія сприймається не просто як «влада більшості», а й як «влада більшості з урахуванням думки меншості», йдеться не про «так» чи «ні» і «і так, і ні», а про щось інше - що досягається шляхом компромісу. Або гіпотетично проведемо вибори Президента держави Н. У другий тур вийшли кандидати в президенти А. і Б., які набрали відповідно 40% і 35% голосів виборців. Допустимо, що в другому турі вказані кандидати набирають відповідно 60% і 35% голосів виборців (5% виборців не підтримали жодного кандидата). Відповідно, Президентом держави Н. стає А., якого підтримало більшість населення (які взяли участь у виборах) - 60%. Але якщо повернутися до першого туру, то проти кандидата А. (не підтримало його) - 60% виборців. А це ще не враховуючи виборців, які хотіли б голосувати за людину, яка не балотувалась на виборах через низку факторів: майновий ценз, віковий ценз, небажання подати заявку, неприналеж- ність до певної політичної партії та ін. Отже, спочатку більшість не хотіла бачити Президентом Н. А., але була змушена (не розглядаємо варіант, коли, наприклад, 51% виборців у другому турі обере варіант «не підтримую жодного кандидата», зважаючи на існуючу практику дії виборчої системи у світі) до вибору між А. і Б. Президент А. вважається легітимним. А як же бути з формальною логікою?

А як бути із формальною логікою, коли світська держава в преамбулі Основного закону закріпила припис, що цей закон прийнято, усвідомлюючи відповідальність перед богом (а яким богом, не вказується? а чому, наприклад, не перед богами?).

Або згадаємо психологічну концепцію розуміння права, за якої право розглядається як явище психіки. А у зв'язку з цим виникає риторичне запитання: чи можна передбачити «з логічною закономірністю» поведінку людини, чи все ж таки людині іманентна свобода волі?

По-друге, висвітлюючи питання методології, передусім необхідно мати на увазі методологію конкретної науки (у нашому випадку - правничої науки), зважаючи на те, що розглядуване явище є складовою частиною науки.

«Питання методології в даний час набуває особливо важливого значення. Сучасний дослідник не може успішно рухатися до наукового відкриття, не знаючи загальногносео- логічних закономірностей, без свідомого використання тих наукових методів і прийомів, які виробила наукова думка. Таким чином, орієнтація науки на вивчення все нових типів об'єктів і передбачення можливих форм їх майбутнього практичного використання призводить до вже зазначеної вище особливості наукового дослідження - появи спеціально вироблених засобів пізнавальної діяльності, відмінних від засобів буденного пізнання», - зазначають В.С. Степін і А.Н. Єлсуков [6, с. 4].

Водночас слід наголосити, що до недавнього часу юридичні дослідження, як правило, обмежувалися формально-логічними операціями, покликаними провести максимально глибокий аналіз юридичного матеріалу для його практичного використання в процесі реалізації того або іншого закону. Це пов'язано з домінуванням в юриспруденції позитивістського (нормативістського) підходу до розуміння права. Необхідно зауважити, що юридичний позитивізм не ставить завданням встановлення глибинних зв'язків і взаємодій елементів соціально-правової системи, які виявляються складнішими, ніж формально-правовий аналіз, способами.

Тому сучасна юридична практика вимагає від теорії права постійного вдосконалення методології. Очевидно, що для правничої науки необхідно оновлення інструментарію дослідження. Юриспруденції, як і іншим гуманітарним наукам, на новому етапі розвитку в умовах лібералізації суспільних відносин необхідним є врахування новітніх досягнень гносеології, зокрема положень синергетичної теорії, компаративістичних досліджень тощо.

У філософській енциклопедії методологія доволі часто трактується як «учення про способи організації та побудови теоретичної і практичної діяльності людини» [7].

Дещо ширше інтерпретує вказаний термін інше енциклопедичне видання: «Методологія (від метод і грецького - слово, поняття, учення) - система принципів і способів організації та побудови теоретичної і практичної діяльності, а також учення про цю систему. Спочатку методологія була неявно представлена в практичних формах відносин людей з об'єктивним світом. Надалі вона виокремлюється в спеціальний предмет раціонального пізнання і фіксується як система соціально апробованих правил і нормативів пізнання і дії, які співвідносяться з властивостями і законами дійсності» [8].

Відмінне від наведених інтерпретацій подано в новій філософській енциклопедії: «Методологія - тип раціонально-рефлексивної свідомості, спрямований на вивчення, вдосконалення та конструювання методів у різних сферах духовної і практичної діяльності» [9].

Подібно до першого з наведених тлумачень визначають методологію О.М. Новіков і Д.О. Новіков: «Методологія - це учення про організацію діяльності» [10, с. 76].

Автори вказують, що «в цьому випадку методологію можна розглядати дуже широко - як учення про організацію будь-якої людської діяльності: і наукової, і будь-якої практичної професійної діяльності, і художньої, і ігрової і т.д., - з одного боку. З іншого боку, - й індивідуальної, й колективної діяльності. Якщо виходити з класифікації діяльності за цільовою спрямованістю «гра-вчення-праця», то можна говорити про:

1) методологію ігрової діяльності;

2) методологію навчальної діяльності;

3) методологію трудової, професійної діяльності» [10, с. 76].

Слід зауважити, що у вказаних науковців доволі специфічний підхід до розуміння методології. Так, О.М. Новіков і Д.О. Новіков, взявши за основу дослідження методології положення щодо невідповідності сучасним умовам розуміння поняття, що розглядається, як учення про методи діяльності, за якого воно охоплює переважно наукову сферу діяльності, науковці зазначають, що таке тлумачення було виправдане в умовах класового суспільства і поділу праці на фізичну і розумову (за К. Марксом), коли відносно невелика група людей «розумової праці» визначала мету діяльності, а люди «фізичної праці» мали цю мету досягати. В епоху ж інформаційного суспільства серед програмістів набув поширення термін «методологія», який останні розуміли як той чи інший тип стратегії, тобто той чи інший метод створення комп'ютерних програм. При цьому вони запитують: «А чим принципово методологія науки (методологія наукової діяльності, методологія наукового дослідження - синоніми) відрізняється від методології будь-якої іншої людської діяльності? І чим, зокрема, якщо говорити про методологію науки, методологія, наприклад, педагогіки як науки відрізняється від методології науки психології? Або методології фізики?» [11, с. 17-18].

Більш того, розглядаючи місце методології серед наук, О.М. Новіков і Д.О. Новіков вказують: «Традиційно прийнято методологію відносити до філософії або, принаймні, поміщати її як би поруч із філософією. Так, у бібліотечних класифікаторах відповідний розділ називається «філософія і методологія». Але чи так це? Дійсно, філософія є підґрунтям методології, так само, як і інші науки, які вивчають діяльність: психологія, системний аналіз і т.д. Але в той же час, очевидно , методологія - це самостійна наука» [12].

Із таким підходом авторів важко погодитись. Навіть якщо сприйняти за підґрунтя тезу про необхідність приведення у відповідність до сучасного стану розвитку суспільства методології, то, по-перше, сутність методології все одно залишиться тією ж, зміняться методи пізнання, відтак методологія може розвиватися у формі оновлення пізнавального інструментарію, його розширення. Так, наприклад, у часи перманентних соціальних змін при дослідженні суспільних явищ питання використання метафізичного підходу потребує аргументування. Або на сьогодні важко уявити методологію без синергетичної складової тощо. По-друге, інтенсивний розвиток суспільства не може не супроводжуватися прогресом науки, яка забезпечує відповідну сферу соціальної взаємодії і, зокрема, правничої науки. Зрозуміло, що в античні часи не могло існувати банківського права, космічного права та ін. Повертаючись до критики О.М. Но- вікова і Д.О. Новікова, слід указати, зокрема, на появу таких дисциплін (теорій, учень), як менеджмент («англійське management - управління, завідування, організація) - управління виробництвом; сукупність знань, принципів, засобів і форм управління виробництвом в умовах ринкової економіки. Сучасний менеджмент виник на початку 20 ст. в США» [13], «управління виробництвом, наука про управління людськими відносинами в процесі виробничої діяльності та взаємозв'язків споживачів з виробниками» [14]). Відтак те, що автори (О.М. Новіков і Д.О. Новіков) називають методологією практичної діяльності, є не чим іншим, як менеджментом у відповідній сфері практичної діяльності.

Відтак, на нашу думку, з метою недопущення когнітивного дисонансу недоцільно поширювати розуміння методології правознавства на інші, крім пізнавальних, явища.

Водночас не можна не згадати тезу М.В. Костицького про те, що методологія правознавства донедавна розвивалась у межах загальнотеоретичної юридичної науки - теорії держави і права і лише нещодавно - у межах філософії права. При цьому правник наголошує, що намагання окремих науковців розглядати останню як методологію не лише правознавства, а й окремих галузей юридичної науки, є помилковим, адже, хоча в межах філософії права і розглядається питання методології права, але вона (філософія права) має свою структуру, зміст і завдання. На думку академіка, «..можна стверджувати, що викристалізовується, поки що як навчальна дисципліна (а в перспективі, можливо, як окрема юридична наука), методологія права. її розвиток залежить не тільки від «замовлення» юриспруденції, потреб юридичної науки в зрозумілій і доступній методології (за наявності поліметодолгічної парадигми пізнання в юриспруденції), але й від розвитку досліджень методології взагалі (хоча б у рамках філософії науки, наукознавства)» [15, с. 5-6].

Таким чином, дійсно, на сьогодні ще важко говорити про наявність методології правознавства як науку, поки що її можна розглядати скоріше як теорію - складову правничої науки. При цьому важливим є з'ясування питання наявності/відсутності власних методів дослідження правових явищ, наявності/відсутності рівневості методології правознавства, поширення/непоширення методології на організаційну діяльність тощо.

Література

1. Керимов Д.А. Методология права. Предмет, функции, проблемы философии права. 2-е изд. / Д.А. Керимов. - М. : Аванта+, 2001. - 559 с.

2. Сырых В.М. Логические основания общей теории права / М. Сырых. - М. : Юридический Дом «Юстицинформ», 2001. - 528 с.

3. Костицький М.В, Логіка як методологія наукового пізнання (зокрема в правознавстві) / М.В, Костицький // Філософські та методологічні проблеми права. - 2014. - № 1. - 3-13.

4. Ясаи Э. Государство / Энтони де Ясаи ; пер. с анг. Г. Покатовича под ред. Ю. Кузнецова. - М. : ИРИСЭН, 2008. - 410 с.

5. Шиян А.А. Управление бизнесом на базе современных моделей математической экономики. Учебный тренинг-Курс / А.А. Шиян. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http:// soctech.narod.ru/Texts/kurs.htm.

6. Степин В.С. Методы научного познания / В.С. Степин, А.Н. Елсуков. - Минск : «Вышэйшая школа», 1974. - 152 с.

7. История Философии: Энциклопедия / А.А. Грицанов, Т.Г. Румянцева, М.А. Можейко. - Минск : Книжный Дом. 2002 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://dic. academic.ru/dic.nsf/history_of_philosophy/311.

8. Философский энциклопедический словар / Гл. редакция: Л.Ф. Ильичёв, П.Н. Федосеев, С.М. Ковалёв, В.Г. Панов. - М. : Советская энциклопедия, 1983 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://dic.academic.ru/dic.nsf/enc_ philosophy/4515.

9. Швырев В.С. Методология / В.С. Швырев // Новая философская энциклопедия: В 4 тт. - М. : Мысль, 2001 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://dic.academic.ru/dic. nsf/enc_philosophy/4515.

10. Новиков А.М. Методология: словарь системы основных понятий / А.М. Новиков, Д.А. Новиков. - М. : Либроком, 2013. - 208 с.

11. Новиков А.М. Методология / А.М. Новиков, Д.А. Новиков. - М. : СИН-ТЕГ, 2007. - 668 с.

12. Новиков А.М. О предмете и структуре методологии / А.М. Новиков, Д.А. Новиков [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.methodolog.ru/artikle/method_a.pdf.

13. Менеджмент // Современная энциклопедия. - 2000 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://dic.academic. ru/dic.nsf/enc1p/29586.

14. Менеджмент // Словарь финансовых терминов [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://dic.academic.ru/dic. nsf/fin_enc/15334.

15. Костицький М.В. Філософські та наукознавці проблеми юриспруденції (як науково-практичного комплексу) та окремих галузей юридичної науки / М.В. Костицький // Філософські та методологічні проблеми права. - 2013. - № 1-2. - С. 3-10.

Размещено на Allbest.ru