10

Размещено на http://www.allbest.ru/

Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля

До питання про систему суб'єктів правовідносин із загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття

Горобець А.С., аспірант кафедри правознавства

У статті ретельно проаналізовано систему суб'єктів правовідносин із загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття. Запропоновано суб'єктів зазначених правовідносин поділити на первинного, основних і допоміжних. Доведено, що така класифікація містить об'єктивне підґрунтя. Опрацьовано чинне законодавство в зазначеній царині та наукові позиції вчених.

Ключові слова: суб'єкти правовідносин із загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, система суб'єктів правовідносин із загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.

Постановка проблеми. Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування [1] в ст.6 суб'єктами загальнообов'язкового державного соціального страхування визнаються: застраховані громадяни, в окремих випадках - члени їх сімей та інші особи; страхувальники; страховики. Цей підхід знайшов відбиття в ст.1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" [2].

Якщо суто із цивілістичного підходу обмеження кола соціально-страхових суб'єктів, як і будь-якого іншого виду страхування, застрахованою особою, страхувальником і страховиком вважаємо цілком закономірним, то з позицій права соціального забезпечення, виходячи з неоднорідності структури правовідносин із загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, така суб'єктна конфігурація є спрощеною, а відповідна ситуація - неприйнятною.

Мета статті - проаналізувати систему суб'єктів правовідносин із загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.

Виклад основного матеріалу. С.В. Жадан наголошує на тому, що законодавець не відносить до кола суб'єктів соціального страхування ані наглядові ради, що здійснюють нагляд за діяльністю цільових страхових фондів, ані органи державного нагляду у сфері соціального страхування. У розумінні законодавця не є суб'єктами соціального страхування і сторони соціального партнерства, які беруть участь у формуванні правлінь цільових страхових фондів і наглядових рад [3, с.23]. На противагу цьому висновку далі він пише: "Національне законодавство про соціальне страхування передбачає функціонування в межах кожного виду соціального страхування таких суб'єктів, як наглядова рада й органи державного нагляду. Ці утворення не є органами цільового страхового фонду і не здійснюють безпосереднього управління ним. У кожного із цих органів є свої, визначені Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування і законами з окремих видів соціального страхування, а також іншими нормативно-правовими актами завдання, функції та повноваження" [3, с.41].

Прибічником широкого підходу є і М.І. Боднарук, який, визнаючи основним критеріям для відокремлення суб'єктів системи соціального страхування зміст прав і обов'язків, які мають відповідні суб'єкти у сфері соціального страхування, пропонує суб'єкти соціального страхування поділити на такі групи:

застраховані особи - фізичні особи, незважаючи на наявність або відсутність трудових правовідносин із роботодавцем, які отримують соціальне забезпечення під час настання страхових випадків;

профспілка та комісія із соціального страхування, яка створюється із застрахованих працівників;

страхові фонди, що формують бюджети страхових фондів, підтверджують страхові випадки, які мають правове значення та є надавачами безпосередньо забезпечення;

роботодавці, які отримують страхові внески із нарахованої заробітної плані особи-працівника і є надавачами забезпечення працівників;

безробіття соціальне страхування суб'єкт

суб'єкти, які забезпечують реалізацію особою права на соціальне забезпечення за рахунок страхових фондів, до яких можна віднести заклади охорони здоров'я, лікарні;

суб'єкти, які здійснюють охоронні функції щодо соціального забезпечення громадян у випадку порушення їх прав [4, с.163-188].

Далеким від досконалості є і широкий підхід. Так, профспілка та комісія із соціального страхування не можуть бути виділені в якості повноцінного суб'єктів, позаяк ст.24 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" [5] права профспілок, їх об'єднань у галузі соціального страхування окреслює таким формулюванням: "Профспілки, їх об'єднання беруть участь в управлінні державним соціальним страхуванням як представники застрахованих осіб. До складу правлінь та наглядових рад фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування представники застрахованих осіб обираються (делегуються) репрезентативними на відповідному рівні професійними спілками та їх об'єднаннями".

Таким, що не відповідає чинному законодавству, є виокремлення в якості суб'єкта соціально-страхових правовідносин роботодавця. Коло страхувальників не обмежується роботодавцями, а включає й інших осіб, які зобов'язані сплачувати єдиний соціальний внесок. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" [6]. Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної зі збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить йому. Виключно указаним законодавчим актом визначаються платники єдиного внеску. За ст.4 Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску є не тільки роботодавці, а й фізичні особи - підприємці, а також особи, які провадять незалежну професійну діяльність.

Не слід відносити до учасників власне соціально-страхових правовідносин і суб'єктів, які здійснюють охоронні функції щодо соціального забезпечення громадян у випадку порушення їх прав.А.М. Колодій під охоронними розуміє правовідносини, які виникають із факту неправомірної поведінки суб'єктів як негативна реакція держави на таку поведінку [7, с.225]. Є.Я. Мотовиловкер охоронними називає правовідносини, що виникають із передбачених законом конфліктних ситуацій, які перешкоджають здійсненню регулятивних правовідносин (факти порушення регулятивного права) [8, с.54]. Тобто правоохоронне відношення є різновидом правового відношення, поява якого пов'язана з правопорушенням, яке має на меті відновлення порушеного права, притягнення правопорушника до певного виду юридичної відповідальності та можливість примусового виконання ним юридичного обов'язку. Указані правовідносини виникають внаслідок неправомірної поведінки суб'єктів як реакція суспільства, держави, інших громадян на таку поведінку, а їх мета полягає в захисті існуючого в суспільстві нормального порядку відносин.

І.А. Сердюк виділяє специфічні ознаки цих правовідносин: а) вони виступають своєрідним способом (засобом) здійснення правоохоронних функцій держави; б) вони виникають переважно в інтересах не їх уповноваженої сторони, а в інтересах суспільства, держави, а також осіб, чиї права потребують захисту чи відновлення з боку держави, що виступає їх гарантом; в) вони носять владний характер, а отже, за своєю природою є управлінськими;

г) вони пов'язані з реалізацією санкцій правових норм, а тому є настільки важливими, що мають форму процесуальних правових відносин, зміст яких є "суто юридичним";

д) правовою основою їх виникнення є не лише передбачена законом норма права, яка вказує на вид і межі юридичної відповідальності, але й правозастосовний акт охоронного спрямування, в якому персоніфікується юридична відповідальність [9, с.31, 32].

Хоча класифікація суб'єктів правовідносин із загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття (як і будь-яка інша) визначається певними суспільними потребами та практичними інтересами людей, вона у своїй основі має містити об'єктивне підґрунтя. Об'єктивність передбачає всебічність, конкретність, глибину розгляду класифікованих явищ, проникнення в їх суть, тобто пізнання їх такими, якими вони є в дійсності, без будь-яких суб'єктивних доповнень. Хоча класифікація відображає стан розвитку об'єктів, що їй піддаються в даний конкретний період, вона має також давати уявлення і про напрямки, тенденції і закономірності їх подальшого розвитку.

Якою б не була держава за своєю суттю, який би режим не панував, права та свободи особи, її взаємовідносини з державою завжди мали практичне значення, оскільки без урахування цього фактора неможливо було б встановити в суспільстві порядок, який би відповідав інтересам особи. Вважаємо, що для науки права соціального забезпечення відправною є природно-правова концепція первинності людини. Закономірно, що ч.1 ст.3 Конституції України людину, її життя, здоров'я і безпеку визнає в Україні найвищою соціальною цінністю, а наступна частина цієї ж статті закріплює, що утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

П.М. Рабінович і М.І. Хавронюк доводять, що однією з визначальних рис Конституції України є саме її гуманістична спрямованість. Виявляється це, зокрема, в тому, що, по-перше, найбільшу частину статей Основного Закону (майже третину) присвячено саме правам і свободам людини і громадянина; по-друге, він закріплює низку таких прав і свобод, яких не було в жодному з попередніх українських конституційних актів; нарешті, по-третє, конституційні положення із цих питань змістовно (а часто й текстуально) збігаються з положеннями, зафіксованими у фундаментальних міжнародно-правових актах із цієї проблеми - Загальній декларації прав людини, Міжнародних пактах, Конвенції про захист прав і основних свобод людини та ін. У чинному Основному Законі України чи не вперше розроблено конституційні гарантії правової охорони й правового захисту особи і громадянина; серед них є й нові для української державно-юридичної практики засоби [10, с.91, 92]. При цьому соціальна держава діє шляхом не обмеження або заперечення прав заможної частини населення, а забезпечення прав і підвищення гарантій тих осіб, які не змогли досягти необхідного матеріального становища в умовах ринкової економіки. Дуже важливе значення в цьому аспекті має ч.3 ст.46 Основного Закону, за якою пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. О.М. Ярошенко вдосконалення законодавства трактує як реалізацію соціальної функції держави в частині забезпечення права кожної людини на гідне життя. Правознавець наполягає на тому, що подальша розробка нормативної бази соціального розвитку має здійснюватися на основі принципів: соціальної справедливості, перш за все - рівності соціальних прав усіх громадян; індивідуальної соціальної відповідальності - обов'язку громадян вчиняти максимум зусиль для самозабезпечення і самодопомоги; соціальної солідарності - формування такої системи відносин, коли все суспільство зустрічає соціальні труднощі як єдина, злагоджена система; соціального партнерства, дотримання всіма сторонами досягнутих домовленостей; соціальної компенсації - створення громадянам системи компенсації обмежень, зумовлених їх соціальним статусом; соціальних гарантій, що передбачають надання громадянам гарантованого мінімуму соціальних послуг; субсидіарної підтримки громадських ініціатив у вирішенні проблем соціального розвитку [11, с.112].

Виходячи з вищевказаного, вважаємо за доцільне суб'єктів правовідносин із загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття поділити на первинного, основних і допоміжних.

Первинним суб'єктом є застрахована особа, адже без неї соціальне страхування втрачає будь-який сенс. Загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття є системою прав, обов'язків і гарантій, що передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття і надання соціальних послуг нікого іншого, як застрахованої особи. Саме на її користь воно здійснюється. Весь соціально-страховий механізм створений і функціонує для того, щоб захистити права та задовольнити інтереси застрахованих осіб.

Стаття 7 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування до осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, відносить:

осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту): (а) на підприємствах, в організаціях, установах незалежно від їх форм власності та господарювання; (б) у фізичних осіб;

осіб, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності.

Перелік, доповнення та уточнення кола осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, а також конкретних видів загальнообов'язкового державного соціального страхування, до яких належать особи, визначаються законами України за видами.

За ст.3 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" страхуванню на випадок безробіття підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), цивільно-правового договору, включаючи тих, які проходять альтернативну (невійськову) службу, а також тих, які працюють неповний робочий день або неповний робочий тиждень, та на інших підставах, передбачених законодавством про працю, військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової служби), особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи - підприємці.

Якщо застрахована особа є первинним суб'єктом, то страховик і страхувальник є основними суб'єктами правовідносин із загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, внаслідок того, що перший здійснює соціальне страхування на користь первинного суб'єкта, а другий під час безробіття бере на себе зобов'язання щодо надання первинному суб'єкту матеріального забезпечення і соціальних послуг. Тобто діяльність і страховика, і страхувальника спрямована на подолання негативних наслідків страхового випадку, що трапився із застрахованою особою.

Страхувальниками є роботодавці та інші особи, які відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" зобов'язані сплачувати єдиний внесок: роботодавці; фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності. Загальне науково-теоретичне трактування терміну "страхувальники" наводить Л.Л. Кінащук, із точки зору якої це юридичні і фізичні особи, які мають страховий інтерес і вступають у відносини зі страховиками за приписом закону, приймають участь у створенні страхового фонду шляхом сплати внесків і мають право на компенсацію під час настання страхового випадку [12, с.60].

Страховиком за розглядуваним різновидом соціального страхування є Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. Централізовані позабюджетні цільові фонди - це самостійна ланка фінансової системи, що становить відокремлені від бюджетної системи публічні фонди фінансових ресурсів, які створені органами державної влади для вирішення соціальних завдань суспільства (виплата пенсій, допомог та ін.) та призначені для реалізації конституційних прав громадян на соціальний захист [13, с. 200].

Пункт 7 Статуту Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, затвердженого постановою його правління від 6 липня 2000 р. [14], основні напрями діяльності Фонду визначив так:

- управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття;

- акумуляція надходжень від сплати єдиного внеску, фінансових санкцій відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття";

- контроль за надходженням страхових внесків відповідно до закону;

- контроль за використанням коштів;

- виплата матеріального забезпечення та надання соціальних послуг.

На противагу матеріальному забезпеченню значна частина соціальних послуг не може бути надана застрахованій особі безпосередньо страховиком. Такою, зокрема, є професійна орієнтація населення - комплекс взаємопов'язаних економічних, соціальних, медичних, психологічних і педагогічних заходів, спрямованих на активізацію процесу професійного самовизначення та реалізацію здатності до праці особи, виявлення її здібностей, інтересів, можливостей та інших чинників, що впливають на вибір або зміну професії та виду трудової діяльності. Під час надання профорієнтаційних послуг територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, в АРК, областях, Києві та Севастополі, районах, районах у містах, містах можуть залучатися, зокрема, на договірних умовах, представники органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, наукових установ, інших підприємств, організацій та установ незалежно від форми власності, організацій роботодавців, профспілок, громадських організацій, інших юридичних і фізичних осіб відповідно до чинного законодавства.

Професійне навчання зареєстрованих безробітних - це професійна підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації, спрямовані на здобуття та удосконалення професійних знань, умінь та навичок, підвищення конкурентоспроможності на ринку праці, що здійснюються за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. Воно організовується на замовлення роботодавця або для самозайнятості, провадження підприємницької діяльності, поточної та перспективної потреби ринку праці з урахуванням побажань безробітних і здійснюється в професійно-технічних та вищих навчальних закладах, у тому числі в навчальних закладах Державної служби зайнятості України, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання або безпосередньо в роботодавців - замовників кадрів за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Висновки. Сутність допоміжних суб'єктів правовідносин із загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття полягає в тому, що їх здатність до правоволодіння спрямована на обслуговування повноцінного функціонування первинного й основних учасників цих правовідносин. До цих суб'єктів належать державні органи й органи місцевого самоврядування, профспілки та їх об'єднання, організації роботодавців та їх об'єднання, навчальні заклади, заклади охорони здоров'я, реабілітаційні установи, підприємства, установи та організації, що надають послуги з професійної орієнтації і професійного навчання, посередництва в працевлаштуванні тощо.

Література

1. Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14.01.1998 р., № 16/98 - ВР // Відом. Верхов. Ради України. - 1998. - № 23. - Ст.121.

2. Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття: Закон України від 02.03.2000 р., №1533-Ш // Відом. Верхов. Ради України. - 2000. - № 22. - Ст.171.

3. Жадан С.В. Організаційно-правові засади управління державним соціальним страхуванням [Текст]: дис. канд. юрид. наук спец.12.00.07/С.В. Жадан; Київ. нац. торг-економ. ун-т - К., 2008. - 182 с.

4. Боднарук М.І. Правове регулювання соціального страхування в Україні / М.І. Боднарук. - Чернівці: Чернівець. нац. ун-т, 2014. - 472 с.

5. Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності: Закон України від 15.09.1999 р., № 1045-ХГУ // Відом. Верхов. Ради України. - 1999. - № 45. - Ст.397.

6. Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування: Закон України 08.07.2010 р., №2464-УГ // Відом. Верхов. Ради України. - 2011. - № 2-3. - Ст.11.

7. Теорія держави і права / за заг. ред. С.Л. Лисенкова, В.В. Копєйчикова. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 368 с.

8. Мотовиловкер Е.Я. Теория регулятивного и охранительного права / Е.Я. Мотовиловкер. - Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1990. - 136 с.

9. Сердюк І.А. Правоохоронні відносини: поняття, їх особливості та види [Текст]: дис. канд. юрид. наук: спец.12.00.01/І.А. Сердюк; Дніпропетровськ. держ. ун-т внутр. справ. - Дніпропетровськ, 2008. - 200 с.

10. Рабінович П М. Права людини і громадянина / П.М. Рабінович, М.І. Хавронюк. - К.: Атіка, 2004. - 464 с.

11. Ярошенко О.М. Місце соціальної держави в трудо-правовому просторі / О.М. Ярошенко // Актуальні проблеми трудового права і права соціального забезпечення: тези доп. та наук. повідомл. учасн. V Міжнар. наук. - практ. конф. (Харків, 27-28 вересня 2013 р.) / за ред.В. В. Жернакова. - Х.: Право, 2013. - С.108-114.

12. Кінащук Л.Л. Організаційно-правові засади державного особистого обов'язкового страхування співробітників органів внутрішніх справ в Україні [Текст]: дис. канд. юрид. наук: спец.12.00.07/Л.Л. Кінащук; Нац. акад. внутр. справ України. - К., 2003. - 203 с.

13. Зайчук О.Б. Правовий статус централізованих позабюджетних цільових фондів [Текст]: дис. канд. юрид. наук: спец.12.00.07/О.Б. Зайчук; Київ. нац. торг. - економ. ун-т. - К., 2005. - 239 с.

14. Статут Фонду загальнообов'язкового держав ного соціального страхування України на випадок безробіття: затв. пост. правління Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття від 06.07.2000 р., № 2 [Електрон. ресурс]. - Режим доступу: http://www.dcz.gov.ua/control/uk/publish/category? cat_id=338204.

Размещено на Allbest.ru