Правове регулювання як юридичне явище: окремі аспекти розуміння

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Будь-яке суспільство, на якій би стадії історичного розвитку воно не перебувало, потребує соціально-нормативної регуляції. Ця об'єктивна потреба обумовлена тим, що суспільство, як форма спільної життєдіяльності людей, припускає певну стабільність, організованість, впорядкованість людських відносин, загальновідомі й обов'язкові норми поведінки учасників цих відносин - одним словом, належний нормативний порядок.

Без відповідного порядку, в умовах випадковості і хаосу неможливе існування соціальної спільності як такої. Частково це забезпечується за рахунок прямого впливу на поведінку людей різноманітних стихійно-природних, біологічних і соціальних чинників (наприклад, кліматичних умов, природного добору, демографічних процесів та ін.). Однак основне навантаження в реалізації зазначених функцій лягає на спеціально пристосовану до особливостей суспільного буття розгалужену систему соціальної регуляції, важливе місце в якій посідає правове регулювання.

Тема правового регулювання не є новою. В 60-х роках інтерес до цієї проблеми зріс. Це пояснюється необхідністю підвищення організуючої, творчої ролі права в житті суспільства, важливістю з'ясування його дії на суспільні відносини, на свідомість і поведінку людей, розгляду співвідношення правового впливу і регулювання.

Словник іноземних слів визначає термін «регулювати» (лат. гegulo) як: 1) підкоряти певному порядку, правилу, упорядковувати; 2) встановлювати правильну, необхідну для роботи взаємодію частин механізму, пристрою, апарату і т. п.; 3) робити щось для отримання потрібних показників, потрібного ступеня чогось. Юридичний словник відзначає: «Правове регулювання - регулювання суспільних відносин, що здійснюється за допомогою права та всієї сукупності правових засобів». Відповідно до «Великого юридичного словника», правове регулювання - процес впливу держави на суспільні відносини за допомогою юридичних норм; ґрунтується на предметі і методі правового регулювання.

На думку П.М. Рабіновича, «цінність правового регулювання - це його реальна позитивна (корисна) значущість для існування і розвитку особи, соціальних спільнот, груп, об'єднань, для всього суспільства загалом».

З точки зору С.С.Алексєєва, правове регулювання - здійснюваний за допомогою права і всієї сукупностіправових засобів юридичний вплив на суспільні відносини. Згідно з уявленнями С.Ф. Кечек'яна, «встановлюючи визначені правила поведінки і забезпечуючи дієвими засобами їх дотримання громадянами, держава тим самим регулює, тобто підкоряє правилам (rйgula - правило) суспільні відносини».

А.С. Піголкін дає трохи ширше визначення правового регулювання. У нього знаходимо таку цитату: «Воно являє собою всі форми впливу права на громадське життя: видання норм права, загальновиховний вплив права, здійснення правових приписів у конкретних діях суб'єктів права, забезпечення виконання цих приписів, тобто саму правомірну поведінку, а також все те, що створює основу й передумову для такої поведінки, забезпечує її». правовий суспільний імперативний регуляція

В.М. Корельський дійшов висновку, що правове регулювання - це цілеспрямований вплив на поведінку людей і суспільні відносини за допомогою правових (юридичних) засобів. Ми погоджуємося з думкою науковця, який доводить, що не можна вважати правовим регулюванням вплив, який здійснюється неюридичними засобами. Так, вплив на свідомість і поведінку людей через засоби масової інформації, шляхом пропаганди, агітації, морального чи правового навчання не може бути віднесено до правового регулювання як спеціально-юридичної організуючої діяльності.

Згідно з уявленнями А.М. Куліша, «правове регулювання - це здійснюваний в інтересах суспільства за допомогою норм права, вплив на поведінку учасників суспільних відносин з метою встановлення й упорядкування останніх».

О.І. Осауленко вказує на те, що правове регулювання включає в себе не будь-яку владну діяльність уповноважених на те органів і посадових осіб, а лише ту, що має на меті спрямувати в чітко визначене русло поведінку учасників суспільних відносин, упорядкованих за допомогою норми права і базованих на ній індивідуальних актів.

Автори підручника «Загальна теорія держави та права» за редакцією В.В. Копєйчикова під правовим регулюванням розуміють дію права на суспільні відносини за допомогою певних юридичних засобів, насамперед норм права.

О.Ф. Скакун пропонує власне визначення терміну правового регулювання і доводить, що це не тільки здійснюване державою за допомогою права і сукупності правових засобів упорядкування суспільних відносин, але й їх юридичне закріплення, охорона і розвиток, та підкреслює, що правовий вплив з усією його багатоманітністю здійснюється на суспільне життя, на свідомість та поведінку людей за допомогою правових і неправових засобів. Науковець зазначає, що правовий вплив здійснюється на людину двома шляхами: інформаційним і ціннісно-орієнтаційним, а також завдяки вихованню - пропаганді правових знань, юридичній освіті.

О.Б. Кірічук, досліджуючи питання організації і діяльності ОВС як предмета правового регулювання, дійшов висновку, що правове регулювання - це цілеспрямована діяльність, яка впливає на суспільні відносини за допомогою норм права.

Аналіз наукової літератури з теорії права дає підстави стверджувати, що правове регулювання здебільшого розуміється у широкому і вузькому значенні. Прибічники першого напрямку переконані у тому, що правове регулювання - це всі або різноманітні форми впливу держави на свідому поведінку осіб - суб'єктів суспільних відносин, за допомогою широкого спектру чинників: норм права, актів застосування права, юридичних договорів, правовідносин, забезпечення реалізації норм права, у тому числі примусовою силою державного апарату, законність і правопорядок тощо. Вони вважають, що правове регулювання засноване на складній взаємодії правової свідомості, принципів права, правових норм, актів їх тлумачення і застосування, юридичних фактів, правових відносин, суб'єктивних юридичних прав і обов'язків, актів реалізації юридичних норм, правової культури, законності і т. ін. Прихильники протилежної думки вважають, що правове регулювання - один із способів упорядкування суспільних відносин, який зводиться до нормативного встановлення стандартів, меж належної і можливої поведінки. Зокрема, зазначається, що правове регулювання не можна розуміти як всі форми і засоби, що використовуються державою для упорядкування суспільних відносин. При широкому трактуванні цього процесу відсутня цілісність його розуміння, адже неможливо чітко визначити всю сукупність шляхів і форм впливу права на відносини і поведінку людей. Існує і така думка, що під правовим регулюванням необхідно розуміти такі способи впливу права на поведінку осіб, що пов'язані з реалізацією норми права у правовідносинах, однак така позиція не є розповсюдженою.

Необхідно відзначити, що останнім часом збільшилась кількість робіт, автори яких намагаються провести розмежування між «правовим» і «юридичним».

Виступаючи на загальних зборах Академії правових наук України з нагоди 10-річчя утворення Академії, її президент, академік НАН України В.Я Тацій зазначив, зокрема, що «залишки суто позитивістського підходу до розуміння права, за якого воно розглядалося як суб'єктивне явище, в результаті чого заперечувалась його незалежність від держави», не мають сьогодні перспективи».

Сучасне розуміння поняття права не повинно призвести як до заперечення нормативного характеру права, так і до розуміння його лише як юридичного аспекту права або закону - однієї з форм цього аспекту. Воно (розуміння) не має підстав до жорсткого протиставлення закону і права. Навпаки, воно вимагає визначення закону в правовому вимірі. Як робить висновок академік РАН В.М. Кудрявцев, «необхідно твердо відстоювати єдність духу і букви закону. Інше розхитує правовий порядок, веде до волюнтаризму, а потім до свавілля, повертає нас до «революційних» часів, які аж ніяк не сприяють стабільності в нашому неспокійному суспільстві».

Як і будь-яка діяльність людини опосередкована її потребами, так і подібний напрямок наукової думки обумовлений потребами сьогодення. Порушення прав і свобод людини, недосконалість чинного законодавства, неадекватне відображення в ньому існуючих реалій, потребують нового праворозуміння, яке б розмежовувало право та встановлені державою загальнообов'язкові норми. Сучасна концепція розмежування права і закону дозволяє диференціювати норми права та юридичні норми і, відповідно, нормативно-правове регулювання та нормативно-правове регулювання як юридичне явище (нормативно-юридичне регулювання), що в принципі можна побачити і в вище наведених дефініціях щодо поняття правового регулювання. На всіх рівнях правового мислення закріпилося поняття правових і неправових законів. Право правильне не тому, що воно записане в законі та існує в офіційній формі, а за своїм змістом. Закони повинні бути правовими, повинні містити правові норми, але в дійсності закони за змістом можуть бути і неправовими, свавільними. Подібна позиція у питаннях праворозуміння присутня як на доктринальному, науковому рівні, так і на побутовому рівні правосвідомості, а також і у професійній діяльності юристів.

З одного боку, ми досить часто чуємо, що наші закони не тільки не відображають прав громадян, але часто і порушують їх. З іншого - ст. 22 Конституції України вказує, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Проаналізувавши дане положення, можна прийти до висновку, що право може існувати і поза законом.

У даному випадку мова йде про заборону встановлення норм, які обмежують права людини і громадянина, тобто про відповідність закону праву, а, відповідно, і розмежування цих понять, а в деяких випадках і протиставлення. У ряді статей Конституції України передбачена можливість обмеження законом прав і свобод людини і громадянина з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (ст. 34), в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей (ст. 35), в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей (ст. 36), з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення (ст. 39) (нормативно-юридичне регулювання).

Необхідно звернути також увагу ще на одну обставину, яка характеризує співвідношення «правового» і «юридичного». За допомогою юридичних норм держава регулює і групи відносин, які по своєму змісту не відносяться до сфери права. Це організаційно-розпорядчі відносини по формуванню органів держави, створенню матеріально-технічних умов їх роботи та обслуговування. Сутність права в таких відносинах не проявляється. Таким чином, нормативно-правове і нормативно-юридичне регулювання суспільних відносин можуть знаходитися в різних площинах.

Юридичне регулювання суспільних відносин передбачає не будь-яку владну діяльність уповноважених на те органів і посадових осіб, а лише ту, яка має безпосередньою метою спрямування на встановлення і реалізацію певних моделей суспільного розвитку. Таке регулювання надає суспільним відносинам визначеності та усталеності. Адже встановлене правило, з одного боку, вказує на найбільш доцільну поведінку суб'єктів за даних обставин, а з іншого - це правило гарантується сприянням, підтримкою та охороною держави з метою безумовного досягнення бажаного результату у врегульованих правом суспільних відносинах.

Саме в такому аспекті юридичне регулювання визначається як специфічна діяльність держави, її органів, посадових осіб і уповноважених на те громадських організацій щодо впорядкування суспільних відносин шляхом встановлення юридичних норм і прийняття в необхідних випадках індивідуальних рішень у відповідності з цими нормами, вирішення юридично значимих питань, що виникають у межах таких відносин. Держава в особі її уповноважених органів відповідно до закономірностей розвитку і потреб суспільного життя встановлює загальні засади (принципи, цілі, завдання, межі) і розробляє основні засоби правового регулювання. Це робиться передусім шляхом формування системи законодавчих та інших нормативних правових актів з відповідних питань. Держава засновує юридичні установи правозастосовного, правоохоронного та іншого профілю, що беруть безпосередню участь в організації і здійсненні правового регулювання, координує їх діяльність, застосовує в разі необхідності державний примус до порушників правового порядку. Важливе значення мають державні заходи, спрямовані на ознайомлення населення з положеннями чинного законодавства, юридичними механізмами задоволення та захисту його інтересів. Завдяки всьому цьому правове регулювання набуває таких не завжди характерних іншим видам соціального регулювання рис як всезагальність, обов'язковість, конкретність, державна примусовість, стабільність і прогнозованість.

Юридичне регулювання здійснюється за допомогою різноманітних, але водночас таких, що діють узгоджено, передбачають один одного, юридичних засобів: норм закону, правових відносин, актів тлумачення і застосування юридичних норм, які складають механізм правового (юридичного) регулювання. Це його динамічна основа.

Механізм правового (юридичного) регулювання - це система організованих найбільш послідовних юридичних засобів (юридичні норми, юридичні відносини, юридична відповідальність та ін.), за допомогою яких здійснюється юридичне регулювання.

Ознаки юридичних засобів:

1) забезпечуються державою; 2) є узагальнюючими юридичними способами забезпечення інтересів суб'єктів правових відносин; 3) спрямовані на подолання перешкод, які стоять на шляху задоволення інтересів учасників правових відносин; 4) відображають інформаційні якості та ресурси права, що додає їм особливого юридичного значення; 5) певним чином поєднуючись, виражають функціональну сторону права (тобто виступають основними елементами дії права, механізму правового регулювання, правових режимів); 6) призводять до юридичних наслідків, конкретних результатів в залежності від ефективності або неефективності юридичного регулювання.

Вся система юридичних засобів перебуває в постійному робочому стані: законодавець під час регулювання тих чи інших суспільних відносин, враховуючи їхні особливості, бере з неї все те, що найкращим чином підходить для досягнення поставленої мети. Причому в цій системі немає таких юридичних засобів, які були б жорстко прив'язані до якої-небудь однієї сфери суспільних відносин, що регулюється, використовувались би в одній і були б протипоказані в іншій з цих сфер. Але для кожної галузі права характерний певний «набір» юридичних засобів, їх специфічне поєднання тут детерміноване особливостями впорядкування відносин в даній сфері життєдіяльності суспільства. Законодавець із загальної системи юридичних засобів формує методи регулювання, що відображають своєрідність суспільних відносин.

Методи юридичного регулювання характеризуються такими рисами:

1) притаманні лише державі в особі її органів; 2) стосуються лише юридичних норм; 3) їх дієвість забезпечується силою державного примусу; 4) порядком формування, встановлення юридичних прав і обов'язків суб'єктів; 5) співвідношенням основних регулятивних засобів впливу на поведінку суб'єктів - повноважень (дозволів), обов'язків та заборон;

Метод регулювання багато в чому орієнтується на способи правового регулювання: дозволи, зобов'язання, заборони. Так, основу імперативного методу складають заборони, зобов'язання, покарання, тоді як диспозитивний, рекомендаційний, заохочувальний методи передбачають широке використання дозволів.

У межах тієї чи іншої галузі права метод регулювання складається з таких елементів: 1) способу взаємозв'язку прав і обов'язків між учасниками врегульованих правовідносин; 2) сукупності юридичних фактів, які є підставою виникнення, зміни чи припинення правовідносин; 3) санкцій, способів і процедур їх застосування. Кожна галузь права має широкий спектр заходів державного примусу, які можуть бути застосовані до правопорушників.

Таким чином, можна сформулювати таке визначення правового регулювання як юридичного явища: правове регулювання як юридичне явище (нормативно-юридичне регулювання) - це система дій та операцій, які здійснюються органами державної влади у встановлених процесуальних формах за допомогою певних методів та з використанням при цьому юридичних засобів, спрямованих на встановлення і реалізацію певних моделей суспільного розвитку.

Размещено на Allbest.ru