Договір факторингу: окремі питання теорії та правозастосування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Договір факторингу: окремі питання теорії та правозастосування

Янишен В.П., к. ю. н., доцент, доцент кафедри цивільного права № 1

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

Анотація

Статтю присвячено дослідженню правової природи договору факторингу та його характерним ознакам. З урахуванням практики вищих судових інстанцій проводиться розмежування договорів факторингу, відступлення права вимоги та купівлі-продажу права вимоги.

Ключові слова: фінансова послуга, фінансова установа, факторинг, фактор, клієнт, боржник, відступлення права вимоги, цесія, договір купівлі-продажу права вимоги.

Аннотация

Статья посвящена исследованию правовой природы договора факторинга и его характерным признакам. С учетом практики высших судебных инстанций проводится разграничение договоров факторинга, уступки права требования и купли-продажи права требования.

Ключевые слова: финансовая услуга, финансовое учреждение, факторинг, фактор, клиент, должник, уступка права требования, цессия, договор купли-продажи права требования.

Abstract

Yanyshen V.P. Factoring contract: particular issues of theory and enforcement

The article is dedicated to investigation of legal nature of factoring contract and of its distinctive characteristics. Taking into consideration the practice of the highest court institutions there has been delimited the factoring contract, cession contract of claim rights and contract of claim sales.

Key words: financial service, financial institution, factoring, factor, client, debtor, cession of claim rights, cession, contract of claim sales.

Постановка проблеми

Розвиток підприємництва потребує пришвидшення комерційних операцій та впровадження в обіг нових договірних форм, однією з яких є факторинг. Він дає змогу фактору на оплатних засадах здійснювати фінансування клієнта під умовою відступлення ним свого права грошової вимоги до боржника, що, в свою чергу, дає клієнту значні економічні переваги. Водночас зобов'язання, що виникають з договору факторингу за своїм змістом досить близькі до договору відступлення права вимоги (купівлі-продажу права вимоги), кожний з яких вимагає застосування спеціального правового режиму. Це нерідко приводить до підміни одних договірних конструкцій іншими, що є вкрай неприпустимим, оскільки суттєво порушує права його учасників.

У судовій практиці досить часто виникають спори, пов'язані з одного боку, із визнанням договорів відступлення права вимоги недійсними на тій підставі, що вони містять ознаки факторингових операцій, а з іншого - визнання недійсними договорів факторингу, укладених неналежними суб'єктами. Це потребує додаткового дослідження положень чинного законодавства та судової практики у сфері надання факторингових послуг.

Ступінь розробленості проблеми. Питанням правового регулювання факторингової діяльності приділялася увага вчених-правників таких, як Ч.Н. Азімов, І .А. Безклубий, С.М. Бервено, О.В. Дзера, І.Ю. Красько, Н.С. Кузнецова, Я.О. Чапічадзе та ін., які здебільшого зосереджувалися на особливостях договору факторингу. Значною мірою факторинг є предметом дослідження представників економічної наукової школи: Н.М. Внукова, Є.Ф. Жукова та ін.

Метою публікації є дослідження на підставі положень чинного законодавства та судової практики, окремих ознак, притаманних договору факторингу, що дозволить провести розмежування договорів факторингу та відступлення права вимоги (купівлі-продажу права вимоги).

Виклад основного матеріалу

Здійснюючи підприємницьку діяльність, її учасники постійно стикаються з необхідністю залучення додаткових обігових коштів, найбільш поширеним способом якого є кредитування. За змістом ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» [1] (надалі - Закон № 2121-III) банківський кредит охоплює також будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. Одним із видів кредитних операцій визначено факторинг, яким є придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (п. 3 ч. 1 ст. 49 Закону № 2121-III). Великий енциклопедичний юридичний словник містить таке визначення поняття факторинг (англ. factoring від. factor - агент, представник; лат. factor - творець, створювач) - придбання агентом рахунку боржника [2, с. 934].

Міжнародною практикою у Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг [3] договір факторингу розуміється як договір, укладений між однією стороною (постачальником) та іншою стороною (фактором), відповідно до якого:

a) постачальник відступає або може відступати фактору право грошової вимоги, яке випливає з договорів купівлі-продажу товарів (послуг), укладених між постачальником та його покупцями (боржниками), крім договорів купівлі-продажу товарів (послуг), придбаних в першу чергу для їхнього особистого, сімейного або домашнього використання;

б) фактор має виконувати принаймні дві з таких функцій: фінансування постачальника, включаючи надання позики та здійснення авансових платежів; ведення обліку (головної бухгалтерської книги) щодо дебіторської заборгованості; пред'явлення до сплати грошових вимог; захист від несплати боржників;

в) боржники мають бути повідомлені про відступлення права грошової вимоги.

Однак серед науковців до сьогодні не досягнуто консенсусу щодо визначення правової природи факторингу. Одні автори розглядають факторинг як універсальну систему фінансового обслуговування клієнтів, до якої входить бухгалтерський облік, розрахунки з постачальниками і покупцями, страхування, кредитування, представництво [4, с. 54]. Інші - як самостійний, консенсуальний, двосторонній, відплатний правочин, що передбачає надання фінансових послуг клієнту під зобов'язання відступлення його права грошової вимоги до боржника [5, с. 361]. Факторинг також розглядається як багатоцільова угода, що містить елементи торгово-комісійної операції, фінансування та цесії, серед яких поступка грошової вимоги становить юридичну сутність факторингу [6, с. 319]; своєрідна кредитна лінія, що виражена за схемою багаторазових угод [7, с. 6]; складна конструкція, що може включати елементи позики, кредиту, депозиту, оплатного надання фінансових послуг та ін. [8, с. 324].

Правова сутність факторингу полягає в одержанні клієнтом від фінансової установи - фактора - грошових коштів в обмін на відступлення останньому належного йому права грошової вимоги до третьої особи (боржника) за укладеним між клієнтом та боржником договором. Іншими словами, клієнт (кредитор), якому належить грошова вимога до свого контрагента, не чекаючи оплати за проданий товар (роботу, послугу) відступає свою вимогу банку або іншій фінансовій установі, одержуючи при цьому відразу грошові кошти [9, с. 588].

Відносячи ту чи іншу послугу до категорії фінансових, потрібно виходити із законодавчого її визначення, що міститься в п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» [10] (надалі - Закон № 2бб4-ііі), відповідно до якого це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 4 вказаного Закону факторинг віднесено до фінансових послуг, які мають право надавати лише фінансові установи. Фактором, згідно з ч. 3 ст. 1079 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) [11], може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. До фінансових установ згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону № 2664-111, належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг. У свою чергу клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності.

В основі факторингової операції лежить відступлення грошової вимоги, яка була відома ще римським юристам як загальноцивільна цесія. Проте факторинг не можна розглядати як різновид останньої, оскільки у сучасному вигляді він зокрема, крім заміни кредитора у зобов'язанні, включає можливість надання клієнту (первісному кредитору) цілого спектру послуг, у тому числі й фінансових. Так, у ч. 5 ст. 5 Закону № 2664-111 прямо встановлено, що фінансова установа, яка надає послуги з факторингу, може надавати послуги з пов'язаного з цим ведення обліку грошових вимог, надання поруки за виконання боржником свого обов'язку за грошовими вимогами постачальників товарів (послуг) та пред'явлення до сплати грошових вимог від імені постачальників товарів (послуг) або від свого імені, а також інші послуги, спрямовані на одержання коштів від боржника. А тому виокремлення суттєвих ознак, притаманних тому чи іншому договору, дає змогу кваліфікувати операцію з відступлення грошової вимоги як фінансову послугу факторингу, яку має право надавати лише банк або інша фінансова установа відповідно до положень Закону № 2664-111, або як просту заміну кредитора у зобов'язані, правове регулювання якої здійснюється згідно з положеннями ст. ст. 512-519 ЦК України.

Законодавче визначення договору факторингу міститься у ст. 1077 ЦК України та ст. 350 Господарського кодексу України [12], відповідно до яких одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Договір факторингу має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів. Ця послуга згідно з договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу.

Розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 3 квітня 2009 р. № 231» [13] від 6 лютого 2014 р. № 352, до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів):

- фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги;

- набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення;

- отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

У цьому випадку відплатність договору має вирішальне значення як ознака визначення виду договірного правовідношення, який відповідає правовій конструкції договору факторингу. Якщо ж розрахунки нового кредитора з первісним кредитором за поступку права вимоги здійснюються у повному обсязі від отриманої суми боргу, без яких-небудь дисконтів і премій за стягнення з боржника грошових зобов'язань, можна з упевненістю стверджувати, що договір не містить ознак факторингового характеру, а є договором поступки права вимоги.

Відмежування вказаного договору від інших подібних договорів, зокрема договору цесії, визначає необхідність застосування спеціальних вимог законодавства, у тому числі відносно осіб, які можуть виступати фактором. У разі укладання договору факторингу між особами, які не є фінансовими установами, він може бути визнаний недійсним у судовому порядку. Також досить часто учасники факторингових відносин, насамперед клієнти, зазвичай прагнуть обійти умови основного договору (з якого виникло право вимоги) про заборону відступлення права вимоги. Адже для договору факторингу домовленість кредитора і боржника про заборону відступлення права вимоги чи її обмеження не має юридичного значення, бо відповідно до ч. 1 ст. 1080 ЦК України є нікчемною [14, с. 111-112].

Відповідно до п. 1 ст. 512 ЦК України передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) є наслідком його заміни у зобов'язанні. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України). У порядку цесії можуть відступатися права вимоги за будь-яким договором (купівля-продаж, найм, підряд, зберігання тощо), причому як вимоги щодо сплати грошей, так і вимоги, пов'язані з передачею майна, виконанням роботи або наданням послуг. Як цедентом (первісним кредитором) так і цесіонарієм (новим кредитором) можуть виступати будь-які суб'єкти цивільного права. Договір цесії може бути як безоплатним, за яким права вимоги переходить до нового кредитора без будь-якого зустрічного надання (до цих відносин застосовуються положення про дарування), так і оплатним, коли проти передачі попереднім кредитором права вимоги до боржника новому кредитору передбачено зустрічне майнове надання. У цьому випадку до цесії застосовуються норми про договір купівлі-продажу.

У свою чергу предметом договору купівлі-продажу згідно з ч. 3 ст. 656 ЦК України може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. У цьому разі до договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом. На практиці досить часто застосовується правова конструкція купівлі-продажу права вимоги (купівлі-продажу кредитного портфеля тощо). Варто зауважити, що платником за договором купівлі-продажу права вимоги є новий кредитор (покупець), який сплачує обумовлену договором ціну попередньому кредиторові. Водночас за договором факторингу, на відміну від купівлі-продажу права вимоги, плату одержує набувач права вимоги (фактор). Правочин купівлі-продажу прав вимоги (а не факторингу), передбачений п. 3 ст. 656 ЦК України, має місце тоді, коли набувач прав вимоги не отримує плати, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди тощо, а здійснює оплату набуття прав вимоги.

Вступаючи у відносини щодо відступлення права вимоги, учасники цивільного обороту підсвідомо наділяють договір цесії ознаками, характерними для факторингу, що в результаті приводить до визнання першого недійсним, порушуючи права його учасників. Найбільш поширеними у судовій практиці є справи щодо визнання договорів відступлення права вимоги недійсними у зв'язку з їх кваліфікацією як факторингу, що потребує правового аналізу позицій вищих судових органів під час розгляду цивільних та господарських спорів, пов'язаних з укладанням та виконанням договорів відступлення права вимоги (купівлі-продажу права вимоги) та факторингу. Розглянемо декілька характерних справ.

Як наголосила Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у Постанові від 10 липня 2007 р. по справі № 26/347-06-6531 [15], саме своє право грошової вимоги, передане клієнтом фактору, не може розглядатися як плата за надану останнім фінансову послугу. Варто зазначити, що визначення місця договору факторингу в системі цивільно-правових договорів, які опосередковують передачу права вимоги, має істотне значення, оскільки, між іншим, таке розмежування визначає необхідність дотримання спеціальних вимог щодо особи, яка виступає фактором.

Відмовляючи у визнанні недійсним договору факторингу, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначив, що положення ЦК України не містять будь-яких обмежень як щодо сторін договору факторингу, так і виду зобов'язання, за яким факторові відступається право грошової вимоги. Конвенцією УНІДРУА про міжнародний факторинг не встановлено заборон укладати договори факторингу в інших випадках, крім передбаченою нею уступки права грошової вимоги, яка випливає з договорів купівлі-продажу товарів, а тому укладений між ПАТ «Укрсиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» договір факторингу відповідає вимогам ЦК України [16].

Вищий господарський суд України скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій по справі № 910/3498/15-г про визнання недійсним договору купівлі-продажу права вимоги в постанові від 19 жовтня 2015 р. [17] вказав, що договір факторингу передбачає, передусім, обов'язковість платності за відступлення права грошової вимоги та мету отримання додаткового доходу. Згідно з умовами спірного договору новий кредитор, крім основної грошової вимоги, отримує додаткову грошову вигоду у вигляді, можливо, майбутньої вимоги річних, інфляційних втрат, неустойки, збитків (залежно від періоду їх нарахування настання строку стягнення). Однак судами не надано правової оцінки такій додатковій грошовій вигоді, зокрема, не враховано наявності ознак відплатності та не з'ясовано, чи є вона платою за спірним договором, чітко не визначено та не розмежовано, що є предметом відступлення (у тому числі з урахуванням розміру цього предмета в грошовому вимірі) і що є платою за договором.

Висновки

Проведений правовий аналіз нормативної бази та судової практики дає змогу стверджувати, що факторинг як договір з надання фінансових послуг за змістом досить близький до договору відступлення права вимоги (договору купівлі-продажу права вимоги). Це в багатьох випадках значно ускладнює його правову кваліфікацію, так як цесія становить юридичну сутність факторингу. Вступаючи у відносини щодо відступлення права вимоги учасники цивільного обороту підсвідомо наділяють договір цесії ознаками, характерними для факторингу, що в результаті приводить до визнання першого недійсним, порушуючи права його учасників. Основними розмежувальними ознаками факторингу та відступлення (купівлі-продажу) права вимоги є його оплатний характер та суб'єктний склад.

факторинг право вимога відступлення

Література

1. Про банки і банківську діяльність : Закон України від 7 грудня 2000 р. № 2121-Ш // Офіційний вісник України. - 2001. - № 1-2 (частина 1). - Ст. 1.

2. Великий енциклопедичний юридичний словник / за ред. акад. НАН України Ю.С. Шемшученка. - К. : ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2007. - 992 с.

3. Про приєднання України до Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг : Закон України від 11 січня 2006 р. № 3302- IV // Офіційний вісник України. - 2006. - № 6. - Ст. 279.

4. Буценко І.М. Факторинг у міжнародній торгівлі / І.М. Буценко // Держава та регіони. Серія : Економіка та підприємництво. - 2006. - № 5. - С. 53-55.

5. Безклубий І.А. Банківські правочини: цивільно-правові проблеми : [монографія] / І.А. Безклубий. - К. : Видавничо- поліграфічний центр «Київський університет», 2005. - 378 с.

6. Бервено С.М. Проблеми договірного права України : [монографія] / С.М. Бервено. - К. : Юрінком Інтер, 2006. - 392 с.

7. Чапічадзе Я.О. Договір факторингу : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 «Цивільне право та цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / Я.О. Чапічадзе ; Ун-т внутр. справ. - Х., 2000. - 17 с.

8. Луць В.В. Контракти в підприємницькій діяльності : [навч. посіб.] / В.В. Луць. - 2-е вид., перероб. і допов.- К. : Юрінком Інтер, 2008. - 576 с.

9. Цивільне право : [підручник] : у 2 т. / [В.І. Борисова, Л.М. Баранова, А.Г Бірюкова та ін.] ; за ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. - 2-ге вид., перероб. та доп. - Х. : Право, 2014- . - Т. 2. - 2014. - 816 с.

10. Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг : Закон України від 12 липня 2001 р. № 2664-Ш // Офіційний вісник України. - 2001. - № 32. - Ст. 1457.

11. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. № 436- IV // Офіційний вісник України. - 2003. - № 11. - Ст. 461.

12. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р. № 436-IV // Офіційний вісник України. - 2003. - № 11. - Ст. 462.

13. Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 3 квітня 2009 р. № 231 : Розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 6 лютого 2014 р. № 352 // Офіційний вісник України. - 2014. - № 23. - Ст. 721.

14. Шимон С.І. Фінансування під відступлення права грошової вимоги (факторинг): проблеми законодавчих дефініцій і практики їх застосування / С.І. Шимон // Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. - 2012. - № 3. - С.108-112.

15. Постанова Верховного Суду України від 10 липня 2007 р. у справі № 26/347-06-6531 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ VS07208.html.

16. Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 квітня 2016 р. у справі № 646/4221/15-ц [Електроний ресурс]. - Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/58044975.

Постанова Вищого господарського суду України від 19 жовтня 2015 р. у справі № 910/3498/15-г [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/ Review/52613612.

Размещено на Allbest.ru