Принцип безпечності медичної допомоги

Размещено на http://www.allbest.ru/

Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки

ПРИНЦИП БЕЗПЕЧНОСТІ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ

Щирба М.Ю., к. ю. н., асистент

кафедри теорії та історії держави і права

У статті розглядаються проблеми прав пацієнтів. Акцентовано увагу на принципі безпечності медичної допомоги. Виокремлено основні правові критерії безпеки надання медичної допомоги.

Ключові слова: пацієнт, медична допомога, лікарська помилка, цілительство.

В статье рассматриваются проблемы прав пациентов. Акцентировано внимание на принципе безопасности медицинской помощи. Выделены основные правовые критерии безопасности оказания медицинской помощи.

Ключевые слова: пациент, медицинская помощь, врачебная ошибка, целительство.

In the article the problem of human patients is considered. The attention is focused on the principle of safe medical care. Thesis there is determined basic legal criteria for safety of medical care.

Key words: patient, medical assistance, medical mistake, healing.

Постановка проблеми. Відносини у медичній сфері першочергово націлені на покращення здоров'я пацієнта. Складовою ефективної медичної допомоги є забезпечення такого принципу, як безпека пацієнта. Незважаючи на істотне підвищення рівня знань у сфері надання безпечних медичних послуг, у багатьох країнах світу досить часто спостерігаються випадки несприятливих наслідків в результаті надання медичної допомоги. Низка повідомлень про різні клінічні ситуації на тлі загального прогресу знань в медицині є незаперечним свідченням шкоди, завданої здоров'ю пацієнтів.

Ще з античних часів відомий один із основних принципів лікування - «не нашкодь». Втім, безпека пацієнта залишається важливим аспектом сучасної медичної практики. Указаний принцип активізується у зв'язку з появою низки новітніх прогресивних методик діагностики та лікування, які несуть у собі певні ризики для здоров'я пацієнтів (мамографи, флюорографи, дентальні рентгенівські апарати, комп'ютерні томографи, ортопантомографи, ангіографи тощо), та ліків нового покоління, повна картина впливу яких на пацієнта ще невідома.

Стаття 9 Європейської хартії пацієнтів зазначає: «Кожен має право на свободу від шкоди, заподіяної неналежним функціонуванням систем охорони здоров'я, халатністю і помилками медпрацівників, а також право на доступність медичних послуг і лікувальних процедур, які відповідають високим стандартам безпеки». Всесвітня організація охорони здоров'я (далі - ВООЗ) акцентувала увагу на безпеці пацієнтів здійсненням таких кроків: 55-а Асамблея ВООЗ закликала країни-члени звернути пильну увагу на проблему безпеки пацієнтів; 57-а Асамблея ВООЗ підтримала ідею створення Всесвітнього альянсу за безпеку пацієнтів; у 2004 р. створено Всесвітній альянс за безпеку пацієнтів, мета якого - об'єднати зусилля усіх зацікавлених сторін для того, щоб підвищити рівень безпеки медичної допомоги в повсякденних умовах в усіх країнах; активне поширення першої Глобальної програми ВООЗ з безпеки пацієнтів «Чиста медична допомога є безпечнішою допомогою», мета якої - попередити розвиток нозокоміальних інфекцій; активне поширення другої Глобальної програми ВООЗ з безпеки пацієнтів «Безпечна операція рятує життя», мета якої - підвищити рівень безпеки хірургічних втручань [1]. Однак проблема у сфері безпеки пацієнтів і надалі залишається актуальною для національної та глобальної системи охорони здоров'я.

Ступінь розробленості проблеми. Останнім часом у науковій літературі активну увагу звернено до проблем сфери охорони здоров'я. Більшість проблем розглядаються крізь призму галузевого правознавства, зокрема, новизною відзначаються наукові доробки І. Венедіктова, Д. Гергеля, С. Стеценко, І. Сенюти, В. Третьякової та ін. Однак розгляд проблеми безпеки пацієнтів як вагомого принципу їх правового статусу потребує ґрунтовнішого аналізу та комплексного підходу з погляду загальнотеоретичної юриспруденції.

Метою статті є аналіз правових аспектів безпечності медичної допомоги.

Виклад основного матеріалу. Під поняттям «безпека» розуміють такі умови, в яких перебуває складна система, коли дія зовнішніх факторитетів і внутрішніх чинників не призводить до процесів, що вважаються негативними по відношенню до цієї складної системи відповідно до наявних, на конкретному етапі, потреб, знань та уявлень [2]. Безпечність медичної допомоги - це надання медичної допомоги, яка не призводить до шкоди здоров'ю пацієнта.

Основи європейської політики ХХІ століття направлені на переорієнтування систем охорони здоров'я на безперервне підвищення якості медичних послуг. їх комплексність, наступність і безперервність надання має бути складовою політики європейських країн [3, с. 2].

Визначимо основні правові критерії безпеки надання медичної допомоги.

Надання медичної допомоги кваліфікованим фахівцем. Особа повинна мати належний фаховий рівень знань та відповідний національний документ, що підтверджує можливість займатися медичною діяльністю. Українське законодавство встановлює, що такою діяльністю можуть займатися виключно такі категорії осіб, як фахівці в галузі медицини та цілителі, які в установленому порядку одержали спеціальний дозвіл на право заняття діяльністю в галузі народної медицини.

Сфера практикування першої категорії осіб також обмежена, їм дозволяється практикувати лише за спеціальністю, визначеною в сертифікаті або свідоцтві про спеціалізацію за переліками відповідних медичних спеціальностей, затверджених Міністерством охорони здоров'я України. Тобто кожний медичний працівник зобов'язаний знати зміст своєї професійної компетенції і не допускати вчинення дій, які б виходили за її межі. Інакше факт здійснення некомпетентних дій дозволяє говорити про неналежне виконання професійних обов'язків.

Донедавна нормативне законодавство не визначало сфери медичної допомоги і методів, які можуть застосовуватися у цілительстві, таким чином, до неї можна було приєднати будь-яку народну та нетрадиційну практику. На жаль, неофіційна статистика свідчить, що близько 13 тисяч осіб, які називають себе «цілителями», «спасителями», «месіями» і фактично здійснюють медичну діяльність, не маючи не тільки вищої медичної, а інколи навіть загальної середньої освіти, займаються лікувальною діяльністю в сфері народної і нетрадиційної медицини без спеціального дозволу від Міністерства охорони здоров'я України [4, с. 7]. Досить часто така діяльність маскується під консультативну допомогу населенню, проведення творчих зустрічей, організацію концертних програм з реалізацією поліграфічної продукції.

Наразі можна позитивно оцінити урегулювання питань у сфері цілительства. Особи, які не мають спеціальної медичної освіти, які зареєстровані в установленому законом порядку як фізичні особи - підприємці та отримали спеціальний дозвіл на зайняття народною медициною (цілительством), виданий центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров'я або уповноваженим ним органом, мають право на зайняття народною медициною (цілительством). Закон установлює обмеження на медичну практику таких категорій осіб, визнаючи, що сферою їх діяльності є тільки народна медицина: методи оздоровлення, профілактики, діагностики і лікування, що ґрунтуються на досвіді багатьох поколінь людей, усталені в народних традиціях (ст. 74-1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я»).

Звернемо увагу, що підзаконні нормативні акти у сфері цілительства чітко визначають методи народної медицини: ароматерапія, біоенергоінформотерапія, іридодіагностика, мануальна терапія, точковий масаж, Су-Джок терапія неінвазивна, фітотерапія (п. 2 Кваліфікаційних вимог до фізичних осіб - підприємців, які займаються народною медициною (цілительством)) [5]. П. 3 Умов зайняття народною медициною (цілительством) передбачає, що цілитель зобов'язаний у разі відсутності діагностичного, профілактичного або лікувального ефекту від використання методів народної медицини своєчасно направити пацієнта до закладу охорони здоров'я з метою надання кваліфікованої медичної допомоги [6].

В Україні репрезентативною стала справа «лікаря Пі», суть якої полягала в тому, що кілька років про А. Слюсарчука говорили як про видатного лікаря - професора, доктора наук, фахівця в галузі нейрохірургії і психології, а згодом виявилося, що він займався лікарською діяльністю, навіть здійснював нейрохірургічні операції без спеціальної освіти за підробними документами. У судовому порядку доведено, що його діяльність призвела до наслідків для семи хворих у вигляді тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть. В 2014 р. суд призначив покарання - вісім років позбавлення волі [7].

Підсумовуючи, зазначимо, що медична практика визнається легальною у тому разі, якщо вона здійснюється особою, яка має належну медичну освіту чи спеціальний дозвіл, у межах, що чітко визначені в законодавстві. У разі порушення вказаних елементів настає кримінальна відповідальність як державна гарантія права на життя і здоров'я особи. Зокрема, ст. 138 Кримінального кодексу України визнає злочинною діяльність, що полягає у занятті лікувальною діяльністю без спеціального дозволу, здійснюване особою, яка не має належної медичної освіти, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого.

Ще одним правовим критерієм безпеки надання медичної допомоги є те, що медична діяльність має здійснюватися без шкоди здоров'ю пацієнта. Першочергово медична діяльність передбачає лікувальну практику, яку розуміють як специфічну форму поведінки, яка: а) з фактичної сторони може полягати в актах як дії, так і бездіяльності; б) характеризується застосуванням спеціальних методів і засобів; в) має предметом свого здійснення здоров'я іншої особи; г) спрямована на усунення причин та умов патологічних процесів, викликаних порушенням нормального функціонування людського організму.

Медичне втручання допускається лише в тому разі, коли воно не може завдати шкоди здоров'ю пацієнта. У правовому аспекті під неналежним виконанням професійних обов'язків медичним працівником слід розуміти діяння медичного працівника, яке характеризується дією або бездіяльністю в процесі надання медичної допомоги хворому чи пацієнту при порушенні нормативно регламентованих, або таких, що не мають нормативного закріплення, проте загальноприйнятих в медичній практиці правил надання медичної допомоги, які спричинили шкідливі наслідки [8, с. 3]. Вагомим також є медичний критерій - проведення лікувальної практики за напрацьованими стандартами та правилами надання медичної допомоги.

Медична допомога без шкідливих наслідків має характеризуватися належністю, що передбачає своєчасність, комплексність, тобто характеризується виконанням всього обсягу діагностичних і лікувальних заходів, що визначається відповідними медичними показниками, методологічно та технологічно правильним виконанням діагностичних і лікувальних втручань, дотриманням медичними працівниками правил асептики та антисептики, санітарно-протиепідемічних норм, догляду за пацієнтами. При цьому ефективність останнього передбачає отримання максимально високих результатів профілактичних, діагностичних, лікувальних, реабілітаційних заходів, які забезпечуються належною медичною допомогою. Кожному пацієнту при будь-якому медичному втручанні має бути гарантовано якість і безпеку наданої медичної допомоги з метою задоволення потреб, обумовлених його станом, і недопущення невиправданого ризику для життя і здоров'я [9, с. 99].

Наступний правовий критерій безпеки надання медичної допомоги - виправданий ризик здоров'я пацієнту при медичному втручанні. Випадки, коли медичне втручання пов'язане з ризиком для здоров'я пацієнта, регулюються окремо та допускаються лише як виняток в умовах гострої потреби, коли можлива шкода від застосування методів діагностики, профілактики або лікування є меншою, ніж та, що очікується в разі відмови від втручання, а усунення небезпеки для здоров'я пацієнта іншими методами неможливе. Ризиковані методи діагностики, профілактики або лікування визнаються допустимими, якщо вони відповідають сучасним науково обґрунтованим вимогам, спрямовані на відвернення реальної загрози життю та здоров'ю пацієнта, застосовуються за згодою інформованого про їх можливі шкідливі наслідки пацієнта, а лікар вживає всі належні у таких випадках заходи для відвернення шкоди життю та здоров'ю пацієнта.

Останнім із основних правових критеріїв безпеки надання медичної допомоги є відсутність лікарських помилок. Пацієнту можуть бути завдані фізичні чи психологічні страждання в наслідок непрофесійних дій лікарського персоналу.

Статистика лікарських помилок в Україні не ведеться. Дані зарубіжних країн вказують на значний обсяг лікарських помилок, навіть незважаючи на високий рівень розвитку сфери охорони здоров'я. Так, щороку в США реєструють приблизно 22 тис. випадків смерті пацієнтів у зв'язку з передозуванням сучасних лікарських засобів [10], а загалом смертність від лікарських помилок у цій країні становить від 44 тис. до 98 тис. пацієнтів [11]. Науковці вказують, що кожен третій діагноз ставиться російськими лікарями неправильно[12], у Великобританії цей показник становить 5%, у Франції - 3%. Визнаний медик Р. Морено називає такий стан «епідемією лікарських помилок» [13].

У цьому контексті назріває психологічна дилема. Сучасне суспільство не хоче визнавати права медичного працівника на помилку. Хоча визнається, що лікар чи медсестра - це просто людина, якій властиво помилятися, неймовірні досягнення медичної науки та фантастичні технологічні інновації створили в суспільстві завищені вимоги до сучасної медицини, очікування її абсолютної досконалості й бездоганності і навіть ілюзію можливості дива [14, с. 19].

Положення про медичну недбалість, прийняте 44-ою Всесвітньою медичною асамблеєю у вересні 1992 р., вказує на вагомість розмежування медичної недбалості і невдалих наслідків наданої медичної допомоги або лікування не з вини лікаря: а) медична недбалість пов'язана з нездатністю лікаря забезпечити стандарти лікування відповідно до стану хворого, або з недостатньою майстерністю, недбалістю в наданні допомоги пацієнту, які є безпосередньою причиною шкоди для пацієнта; б) негативні наслідки, які виникли в процесі лікування, і які неможливо було передбачити, не були наслідком недостатньої майстерності або знань з боку лікаря, є несприятливим результатом, за які лікар не повинен нести будь-яку відповідальність. Отже, не всі погіршення стану пацієнта чи ускладнення після медичного втручання слід ототожнювати з лікарськими помилками.

Усі медичні помилки залежно від їх природи можна поділити на помилки, зумовлені людськими факторами, та зумовлені дефектами у системі надання медичної допомоги.

На сучасному етапі слід говорити не тільки про недбалість, що спричинила негативні фізичні наслідки, але й про психологічну шкоду здоров'ю пацієнта. Такі наслідки в медицині узагальнюють терміном «ятрогенні захворювання» тобто зміни здоров'я пацієнта на гірше, викликані необережною дією або словом лікаря. Всеукраїнська Рада захисту прав та безпеки пацієнтів і Рада Європи констатували, що чим більш активною та «озброєною» стає медицина, тим частіше виникають ситуації, коли пацієнт разом з допомогою отримує додаткові ятрогенні захворювання. Іноді вони тяжчі, ніж ті, що змушують звернутися до лікаря [15]. Науково-технічний прогрес веде до зростання числа, різноманітності та тяжкості ятрогенних патологічних процесів.

Висновки

медичний допомога безпека законодавчий

Отже, на нашу думку, необхідний комплексний підхід до проблем безпеки пацієнтів, який повинен об'єднати медичний та правовий критерії та полягати в таких діях:

- забезпечення належного рівня знань та кваліфікації медичного персоналу, для чого потрібна ефективна система безперервної медичної освіти, підвищення кваліфікації персоналу, тренінги, обміни досвідом та інші навчально-методичні заходи;

- створення незалежних структур для оцінки відповідності закладів ліцензійним та акредитаційним вимогам;

- оновлення медичної апаратури, матеріально-технічної бази, комп'ютеризація медицини та доступ до новітніх технологій;

- відповідність профілактичних та лікувальних процесів сучасному міжнародному стандарту;

- удосконалення системи інфекційного, санітарно-протиепідемічного контролю;

- введення моніторингової діяльності рівня кількості лікарських помилок на загальнодержавному рівні, їх причин та розробка шляхів для їх мінімізації.

Література

1. WHO's World Alliance for Patient Safety “Safe Surgery Saves Lives” global initiative - [Електронний ресурс]. Режим доступу: www.who.int.

2. Заплатинський В. Логіко-детермінантні підходи до розуміння поняття «Безпека» / В. Заплатинський // Вісник Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Фізичне виховання, спорт і здоров'я людини. / [редкол.: П. С. Атаманчук (відп. Ред..) та ін.]. Кам'янець-Подільський: Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка, 2012. Випуск 5. С. 90-98.

3. Здоровье 2020. Основы европейской политики и стратегии для XXI века [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.euro.who.int/_data/assets/pdf_file/0017/215432/ Health2020-LongRus.pdf.

4. Мозговая Т. Нельзя сидеть у телевизора, есть гамбургеры и ждать: вот придёт Кашпировский и за пять минут вернет мне радость жизни // Факты. 2003. 13 сент. С. 7.

5. Кваліфікаційні вимоги до фізичних осіб - підприємців, які займаються народною медициною (цілительством): наказ МОЗ України від 16.03.2016 р. № 189 // Офіційний вісник України від 06.05.2016 2016 р. № 33. С. 91.

6. Умови зайняття народною медициною (цілитель- ством): наказ Міністерства охорони здоров'я України від 16.03.2016 р. № 189 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0491-16#n16.

7. Єдиний державний реєстр судових рішень. Офіційний веб-сайт [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/37187312.

8. Парамонова О. Належне виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником як гарантія права на охорону здоров'я / О. Парамонова // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. 2009. Вип. 21. С. 155-158.

9. Стеценко С., Стеценко В., С енюта І. Медичне право України: Підручник / За заг. ред. д.ю.н., проф..С. Стеценка. К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність». 2008. 507 с.

10. Christopher M. Jones, Pharm D., Karin A. Mack PhD, Leonard J., Paulozzi M.D. Pharmaceutical Overdose Deaths, United States, 2010 // Journal of the American Medical Association [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://jama.jamanetwork.com/article.aspx?articleid=1653518.

11. To Err is Human: Building a Safer Health System / [Kohn I. T, Corrigan J. M., Donaldson M. S and Institute of Medicine, Committee on Quality of Health Care in America]. Washington: National Academy Press; 2000. 8 р.

12. Чучалин А. Новый курс: консолидация усилий по охране здоровья нации: каждый врач имеет свое кладбище (Национальный конгресс терапевтов) [Електронний ресурс]. Режим доступу: www.utro.ru/2006/01/08/index.shtml.

13. Moreno R. Patient safety in Intensive care medicine: the Declaration of Vienna / R. Moreno, A. Rhodes, Y. Donchin // Intensive Care Med. 2009. Vol. 35. P. 1667-1672.

14. Федосюк Р. Безпека пацієнта - глобальний виклик сучасній медицині [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://nbuv.gov. ua/UJRN/Nkhpm_2013_3_3_5.

15. Національний план дій з безпеки пацієнтів: спільний проект Ради Європи та України [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://image.slidesharecdn.com/0003v-141207000038- conversion-gate01/95/-6-638.jpg?cb=1417910643.

Размещено на Allbest.ru