Договірні відносини щодо творів літератури

Размещено на http://www.allbest.ru/

Договірні відносини щодо творів літератури

Менсо І.В.

На сьогодні спостерігається досить значний розвиток та популярність електронних бібліотек, які дають змогу істотно підвищити швидкість надання інформації та розширити доступ користувачів до неї. їх поява є результатом не лише технічної еволюції (способу розміщення, збереження та передачі інформації), а й свідченням прогресу та вдосконалення людських відносин. Зі створенням та функціонуванням нової, специфічної інформаційної системи змінюється і сам процес передачі даних, який вдосконалює і в той же час ускладнює регулювання правовідносин у сфері діяльності електронних бібліотек. Зокрема в Україні роботи над формуванням електронних бібліотек знаходяться на етапі свого становлення. Відсутність чіткого законодавчого врегулювання діяльності та функціонування електронних бібліотек значно ускладнює врегулювання правовідносин в сфері їх діяльності, тим самим збільшується ризик зростання посягань на чужі результати інтелектуальної та творчої діяльності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Ця тематика поступово стає предметом дослідження різноманітних наукових праць і викликає певну зацікавленість у науковому середовищі. Дослідження проблематики правового регулювання, створення та діяльності електронної бібліотеки простежується в працях таких українських вчених, як О.М. Василенко, І.О. Давидова, В.В. Каїді та ін.

Не дивлячись на те, що проблематика законодавчого регулювання діяльності електронних бібліотек поступово стає предметом дослідження різноманітних наукових праць,залишаються відкритими питання дотримання балансу авторських прав та інтересів суспільства, незрозумілим залишається великий спектр питань щодо особливостей побудови договірних відносин авторів (пра- вовласників) певних творів літератури з електронними бібліотеками. договір бібліотека електронний законодавство

Мета статті - обґрунтувати особливості укладання договорів між авторами (пра- вовласниками) творів літератури та електронними бібліотеками на основі проведеного аналізу чинного законодавства України в сфері авторського права. Розкрити види таких договорів та надати їм характеристику.

Виклад основного матеріалу дослідження. При формуванні електронних бібліотек та при здійсненні їх діяльності необхідно дотримуватися чинного законодавства України, зокрема Закону України «Про авторське право і суміжні права». За загальним правилом всі документи, що входять до складу електронних бібліотек, є об'єктами авторського права. Можливість та умови надання доступу третім особам до розміщених у них документів залежить від ступеня захисту, що надається законодавством про авторське право кожного такого документу.

Велику увагу потребують твори, які не перейшли у суспільне надбання людства. Зокрема, законодавство у сфері авторського права передбачає, що використання твору є правомірним лише після попереднього письмового дозволу авторів чи інших осіб, що мають авторське право на твори (ст. ст. 15, 33 Закону України «Про авторське право і суміжні права») [1]. Саме активний розвиток авторсько-договірної діяльності

сприяє врегулюванню відносин, які виникають у зв'язку з використанням електронними бібліотеками результатів інтелектуальної творчої діяльності. Договір в сфері авторського права починає виступати одним із основних та ефективних інструментів управління інтелектуальною власністю та врегулювання правовідносин між автором (правовласником) та певною електронною бібліотекою, що є дуже важливим для цифрового (електронного) середовища, правове регулювання якого сьогодні не знаходиться на належному рівні. Разом з тим на практиці виникає достатня кількість питань щодо особливостей укладання таких договорів, які викликані виникненням нової сфери авторських правовідносин.

Відповідно до Закону України «Про авторське право і суміжні права», а саме ст.ст. 3133 одним із основних документів, що регламентує відносини між електронними бібліотеками і автором (правовласником) є авторський договір. Для того щоб авторський договір належним чином захищав інтереси автора (правовласника) твору та власника електронної бібліотеки, необхідно чітко прописати в ньому всі їх права та обов'язки.

Договір щодо передачі виключних або не- виключних прав на використання творів та їх розміщення в колекції відкритого доступу електронної бібліотеки може укладатися як безпосередньо з самим автором (співавторами), так і з його правонаступником або колективним управлінням (науковим інститутом, університетом). Якщо твір опублікований у вигляді книжки, то право на оцифровку і вільне розповсюдження може належати як видавництву (якщо авторський договір ексклюзивний), так і автору твору (якщо авторський договір неексклюзивний).

Відповідно до чинного законодавства України автори мають виключні права дозволяти відтворення твору (ст. ст. 441, 453-455 ЦК України [2], ст. ст. 15, 39, 40 Закону України «Про авторське право і суміжні права»), що включає зберігання в електронній (у тому числі цифровій), оптичній або іншій формі, яку може зчитувати комп'ютер (ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).

До виключного права автора належить право надання доступу будь-якій особі до твору з місця та в час, обраних нею (ст. ст. 453, 454 ЦК України, ст. ст. 15, 39, 40 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).

Отже, для правомірного використання об'єктів авторського права і суміжних прав у мережі Інтернет необхідно отримати дозвіл від суб'єктів авторського права.

Тлумачення поняття «використання творів» наведено в ст. 441 ЦК України як «опублікування (вихід у світ); відтворення будь-яким способом в прийнятній формі», та в ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права», відповідно до якої відтворенням є «виготовлення одного чи більше екземплярів твору, а також їх запис для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (в тому числі цифровій), оптичній чи іншій формі, яку може зчитувати комп'ютер». Суб'єкт авторського права має можливість, відповідно дочастини 1 ст. 440 ЦК України, застосувати свої майнові права інтелектуальної власності на твір.

Порівняно з традиційними авторськими договорами, авторським договорам з електронними бібліотеками притаманні певні особливості, основні з яких визначені в Рекомендаціях Державної служби інтелектуальної власності України для Інтернет-провайдерів, контент-провайдерів та користувачів файлооб- мінних мереж та інших веб-сервісів щодо правомірного використання об'єктів авторського права і суміжних прав у мережі Інтернет:

- договір правовласника чи його представника з електронною бібліотекою може передбачити, у залежності від характеру використання творів, такі способи їх використання: відтворення, розповсюдження, включення творів як складових частин до збірників, подання творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором;.

- електронні копії творів мають супроводжуватися застереженням щодо заборони неправомірного використання твору, зокрема його копіювання та розповсюдження;

- при наданні доступу можна застосувати технічні засоби щодо безкоштовного доступу до анотацій творів для ознайомлення користувачів зі змістом твору, щоб визначити доцільність використання цього твору за відповідну платню;

- електронна бібліотека має вести статистику використання творів для виплати авторської винагороди [3].

Також фрагменти авторських договорів можуть бути розміщені в цифровому середовищі (Інтернеті), і тим самим користувач буде сповіщений про те, які права на електронні продукти захищені, які умови їх використання в бібліотеці тощо. Тільки в даному випадку авторський договір може слугувати інструментом захисту прав авторів, в тому числі авторів-співробітників бібліотеки, їх творчого потенціалу [4].

Крім того, при розміщенні творів літератури самими авторами електронна бібліотека повинна передбачити певний сервіс, що підтверджує згоду автора з умовами розміщення та відповідальність автора у разі порушення ним авторських прав інших осіб.

Якщо електронна бібліотека пропонує платне обслуговування, договір краще укладати між електронною бібліотекою та колективним управлінням, оскільки відрахування можна робити через організацію з колективного управління правами.

У договорі автор може надати бібліотеці право на включення в електронну бібліотеку повнотекстової версії твору/документу і відповідні права (виключні або невиключні) щодо його використання. У той же час бібліотека несе відповідальність за збереження і цілеспрямоване використання електронного документу. Усі надані авторами електронні документи зберігаються на сервері бібліотеки і використовуються читачами в режимі «тільки читання». Дискета або Ой з електронною версією документа проходить усі стадії обліку, заноситься в електронний каталог бібліотеки і зберігається в читальному залі документів на електронних носіях як архів бібліотеки. Таким чином, договір між суб'єктами авторського права та електронною бібліотекою (або між суб'єктами авторського права та організацією колективного управління) регламентує взаємовідносини між автором і бібліотекою.

При укладанні такого договору завжди необхідно пам'ятати, що всі права на використання твору, прямо не передані за авторським договором, вважаються непереданими.

У зарубіжних країнах набула поширення практика ліцензійних договорів на вільне використання інформаційних ресурсів, що є засобом регулювання доступу до інформації в електронному середовищі. Вільні публічні ліцензії поступово набувають поширення і в українському суспільстві, але поки що не визнані державою. Автором та ідеологом створення таких ліцензій Creative Commons став американський юрист, професор Гарвардського університету Л. Лессінг. І. Засурський слушно зауважує, що оскільки бажання автора надавати вільний доступ до своїх творів публіці чинною системою авторського права ігнорується, бо передбачає єдиний спосіб передачі твору для публікації - ліцензійну угоду з конкретною особою, система відкритих ліцензій стала своєрідною надбудовою, заповненням величезної прогалини, що існує в традиційному авторському праві - можливості автору дійсно розпорядитися твором на власний розсуд, наприклад передати твір у відкрите користування необмеженому колу осіб [5, с. 308].

Життєздатність такого підходу підриває підвалини основних комерційних принципів інтелектуальної власності. Такі проекти, як Вікіпедія, Гутенберг, на думку американського дослідника Е. Моглена (Eben Moglen), демонструють те, що автори будуть продовжувати творити навіть без економічного стимулу [6, с. 8].

У Рекомендаціях Державної служби інтелектуальної власності України щодо застосування вільних публічних ліцензій на використання об'єктів авторського права та суміжних прав вільна публічна ліцензія визначена як загальнодоступний договір приєднання, що надає особі, яка приєдналася до такого договору, безоплатний дозвіл на використання об'єкта авторського права та/ або суміжних прав певними способами на умовах, визначених ліцензією. Правовласник надає дозвіл лише за умови прийняття умов ліцензії. Передбачається, що використовуючи будь-які права, вказані в ліцензії, особа прийняла умови ліцензії і погоджується дотримуватися їх [7].

Вважається, що вільні публічні ліцензії не суперечать авторському праву, а саме використовуються термінологію законів про авторське право, діють на підставі цих законів і застосовуються тільки до творів, до яких застосовується захист авторським правом [8, с. 161].

В зарубіжних країнах розробляються спеціальні методичні рекомендації для бібліотек,в яких розписується процес укладання таких угод [9]. При цьому в більшості провідних країн світу такими рекомендаціями передбачено широке використання електронних документів у бібліотеках, зокрема вільний і безоплатний доступ до них усіх користувачів.

Проте в деяких країнах існують певні обмеження, що стосуються цілей використання електронних видань (освітні, наукові інформаційні потреби), або спеціальні умови, зазначені в ліцензійних угодах бібліотек з авторами творів.

Впровадження системи ліцензійного доступу до електронних видань надає можливості використання електронних ресурсів з обмеженням, які визначаються постачальниками ресурсів та бібліотекою. Для того щоб мінімізувати ризики несанкціонованого копіювання надання доступу до ресурсів й поширення їх через різноманітні канали зв'язку, постачальники і бібліотеки підписують договір, в якому прописані взаємні зобов'язання обох сторін на певний період. Таким чином, для бібліотек ліцензія стає головним документом, що фіксує умови користування електронним ресурсом. Задля попередження порушення умов договору бібліотека зобов'язується контролювати поведінку своїх користувачів, зокрема через інформування про ліцензійні вимоги виробника електронних видань; забезпечення доступу до ресурсу тільки авторизованих користувачів через захищену мережу; у разі виявлення порушення вжити заходи до порушника, проаналізувати причини і зробити все можливе, щоб вони не повторювалися. При цьому досить чітко в ліцензії прописуються заборонені форми використання електронних ліцензійних матеріалів, до яких відносяться: використання ліцензійних матеріалів в комерційних цілях; внесення будь-яких змін до вивантажених ліцензійних матеріалів, використання програм-роботів; використання ліцензійних матеріалів для створення похідних продуктів, друкованих та електронних; систематичне поширення ліцензійних матеріалів серед неавторизованих користувачів [10, с. 40].

З вищезазначеного можна зробити висновок, що розвиток електронних бібліотек в Україні знаходиться на етапі свого становлення. Однак нормативно-правові акти, які прямо або опосередковано стосуються бібліотечної справи України, лише поверхово регулюють відносини у сфері їх діяльності, майже всі вони не відповідають потребам сьогодення. І хоча проблематика законодавчого регулювання їх діяльності поступово стає предметом дослідження різноманітних наукових праць і викликала певну зацікавленість з боку держави, ця тематика все ж ще потребує подальших як теоретичних розробок, так і вдосконалень на законодавчому рівні. Відсутність чіткого законодавчого врегулювання діяльності та функціонування електронних бібліотек значно ускладнює врегулювання правовідносин у сфері діяльності цієї специфічної інформаційної системи, тим самим збільшується ризик зростання посягань на чужі результати інтелектуальної та творчої діяльності.

Література

1. Про авторське право і суміжні права : Закон України від 23.l2.1993 р. № 3792-XII // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 13 - Ст. 64.

2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435- IV // Офіційний вісник України. - 2003. - № 11. - Ст. 461.

3. Рекомендації для Інтернет-провайдерів, контент-про- вайдерів та користувачів файлообмінних мереж та інших веб-сервісів щодо правомірного використання об'єктів авторського права і суміжних прав у мережі Інтернет [Електронний ресурс] // Офіційний веб-портал Державної служби інтелектуальної власності України. - Режим доступу : http://sips.gov. ua/ua/ip.html?s=print.

4. Крутій О. Правове регулювання діяльності електронних бібліотек в Україні на сьогодні не визначене /Олександр Крутій // Юридична Газета Online. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://yur-gazeta.com/dumka-eksperta/ pravove-regulyuvannya-diyalnosti-elektronnih-bibliotek-v- ukrayini-na-sogodnishniy-den-ne-viznachene.html.

5. Трансформация авторского права в Интернете. 3ару- бежные тенденции, бизнес-модели, рекомендации для

6. Poccии / под ред. И. 3асурского и В. Харитонова. - М. : НП «Ассоциация интернет-издателей» ; Кабинетный ученый, 2013. - 384 с.

7. Афанасьєва (Горська) К. зміни концептуальних засад авторсько-правового регулювання в умовах глобалізації інформаційного простору / К. Афанасьєва (Горська) // Теорія і практика інтелектуальної власності. - 2014. - № 5. - С. 513.

8. Рекомендації щодо застосування вільних публічних ліцензій на використання об'єктів авторського праві суміжних прав [Електронний ресурс] // Офіційний веб-портал Державної служби інтелектуальної власності України. - Режим доступу : http://sips.gov.ua/ua/recvilnuxpublits.html.

9. Соціальні мережі як чинник розвитку громадського суспільства : [монографія] / [О.С. Онищенко, В.М. Горовий, В.І. Попик та ін.; Нан України, Нац б-ка України ім. В.І. Вернадского. - К., 2013. - С. 153-165.

10. Баркова О.В. Фонд електронних документів / О.В. Баркова. - [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www. nbuv. gov. ua/eb/ep_inf.html.

11. Литвинова Н.Н. Лицензии на доступ к сетевым удаленным ресурсам: продолжение темы / Н.Н. Литвинова // Научные и технические библиотеки. - 2010. - № 6. - С. 38-43.

Размещено на Allbest.ru