Девіантна правосвідомість як феномен перехідного буття права

Гарасимів Тарас Зеновійович

Keywords: human, personality, individuality, deviant behaviour, deviant law-consciousness, human distraction, socio-natural determinants of personality formation, civilized paradigm, marginal personality.

Постановка проблеми. Девіантна правосвідомість як підструктурна система природної, ментально структурованої правосвідомості, на наш погляд, визначає (і створює - за наявності посттоталітарних умов) властивості усього системно-логічного компендіуму як правових, так і неправових декіацій соціуму, соціокомунікативної та правової реальності, а також ідейно-світоглядну парадигму перетворень перехідного правосоціуму [6, с. 52-53]. Проблема феномену девіантної свідомості в становленні людини як особистості у її смислозмістовному вимірі є актуальною з огляду на її недостатню розробленість як в сучасній українській, так і пострадянській юридичній науці

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Слід відзначити, що проблеми девіантності, а також теоретичні обґрунтування девіантної поведінки становили в різний час науковий інтерес таких зарубіжних учених, як Р. Мертон, І. Гофман, Ф. Танненбаум, Е. Саттерленд, Е. Лемерт, Г. Беккер, Н. Смелзер, Е. Еріксон, Е. Уілсон, Г. Салліван, А. Маслоу, А. Бандура, Ч. Ломброзо, У. Шелдон, Г. Хард, У. Пірс, П. Уіткін, У. Гоув, X. Айзенк, А. Коен. Цю ж проблематику висвітлювали у своїх працях такі учені як А. Алєксандров, Л. Божович, Л. Виготський, А. Макаренко, М. Ярошевський, І. Кон, Я. Гилінський, Б. Урванцев, В. Мендєлєвич, Г. Аванесов, В. Кудрявцев, Г. Сафіна, А. Личко, С. Бєличева, Ю. Клейберг, Є. Змановська та ін.

Невирішені раніше проблеми.

Незважаючи на чималий обсяг наукових публікацій, присвячених вивченню людської поведінки та різноманітних її проявів, у тому числі й девіантної поведінки, все ще недостатньо висвітлено, на нашу думку, проблеми детермінації, існування та сутності девіантної правосвідомості. А такий її аспект, як превенція девіантної правосвідомості набуває особливої актуальності з огляду на сучасні реалії (зростання наркоманії, алкоголізму, соціального паразитування, злочинності тощо).

Мета - на основі аналізу наукових праць обґрунтувати філософсько-правові проблеми девіантної поведінки людини, визначити структуру і зміст детермінаційних зв'язків між ціннісними орієнтаціями людини та девіантною правосвідомістю як формозмістовним феноменом перехідного буття права.

Виклад основного матеріалу. Як відомо, марксистська філософія традиційно засуджувала й ігнорувала так звані, вульгарно - матеріалістичні погляди, згідно з якими суспільна свідомість, виступаючи механічним відображенням суспільного буття, не може ні випереджати суспільне буття, ні зворотно впливати на нього. Здатність девіантної правосвідомості як різновиду суспільного, перехідного пострадянського розвитку, випереджати хід розвитку дійсності (передбачати ті чи інші результати) є чи не найціннішою якістю правової свідомості, яка дозволяє її суб'єктам відносно вільно орієнтуватися у навколишній природній та соціальній дійсності. Виходячи з розмірковувань, наприклад, В.О. Чефранова, першого українського філософа права, з його ідей та умовисновків, сама ідея передбачення грунтується на діалектичному положенні про активне відношення свідомості людини загалом до довкілля, таке відношення, що виявляється у попередній мислиннєвій побудові дій і в ідеальному омріянні результатів цих дій. Відомі у цьому сенсі образні судження К. Маркса про архітектора, який відрізняється від найкращої бджоли тим, що „перед тим як будувати стільник з воску, він вже побудував його у власній голові” [13, с. 189], і що результат, який настає у кінці процесу праці, „вже на початку цього процесу був в уявленні людини, тобто є ідеалізованою моделлю свідомості” [13, с. 189].

Це означає, що здатність людини охоплювати своєю свідомістю результати діяльності, які у конкретний момент ще не настали, пов'язана з умінням випереджати, ставити перед собою певні цілі та організовувати свою діяльність у напрямку досягнення цих цілей. З цього приводу, наприклад, П.К. Анохін зауважує, що випереджаюче відображення виступає загальною властивістю живої матерії [1, с. 100], і воно пов'язане з пристосувальною діяльністю організмів, з їх умовно - рефлекторною діяльністю, що характе - ризується „упередженістю” та „сигналізацією” майбутніх подій, які відбуватимуться у зовнішньому світі [11, с. 100]. На думку В.П. Тугаринова, найзагальнішим фундаментом цієї властивості „є органічна цілездатність, яка властива всій живій природі загалом” [18, с. 55]. Живі організми, успадковуючи здатність випереджати хід зовнішніх подій, стали з найбільшою вигодою пристосовуватися до майбутніх, часто небезпечних явищ зовнішнього світу задовго до того, коли ці явища матимуть місце [11, с. 94]. На глибокі генетичні передумови свідомості як випереджаючого відображення вказують також Ф. Георгієв та Г. Хрустов [3, с. 21]. У вищих тваринах, які володіють психікою, доцільно сприймати особливу, специфічну для психіки форму, яку І.П. Павлов назвав „рефлексом мети”. У нових дослідженнях із нейрофізіології ця здатність психіки вищих організмів ідентифікується в поняттях „випереджаюче відображення” або „модель потрібного майбутнього” [18, с. 56].

Як вважав І. Губерман, будь-яка життєдіяльність організму в цілому носить цілеспрямований характер. У цьому виявляється біологічна активність мозку, яка полягає у його здатності завжди пропедевтично моделювати (прогнозувати) майбутнє [4, с. 173]. Свого найвищого ступеня здатність випереджаючого відображення досягає в свідомості людини. Метою людської діяльності в найбільш повному розумінні слова можна назвати лише таку, основним мотивом та суттю якої „є виконання свідомої, тобто зрозумілої, відомої людині мети як омріяного майбутнього, яке досяжне, але тільки в уяві” [18, с. 58] (йдеться про мету як особливу форму відображення дійсності [17, с. 57]. У нашому контексті здатність ідеально моделювати маргінальний-напівмаргінальний- немаргінальний „майбутній стан” („потрібне майбутнє”) правової норми в свідомості людини становить саму суть його правомірної чи неправомірної поведінки, виступає праворефлексивною основою „фізіології (та біології і психології) фізичної та розумової активності”, у тому числі й різноджерельної, різноциклової соціальної активності позитивної правової свідомості, девіантної правосвідомості [2, с. 162].

Сучасне актуальне, синергетично структуроване як трансгресивно модернізоване, теоретичне та практичне значення проблеми випереджаючого відображення у девіантній правовій свідомості полягає не тільки у тому, що воно дозволяє глибше вивчити не лише механізм девіантно-правової (або протиправної, маргінально-протиправної, маргінально-правової) поведінки особистості, але й дає можливість на вищому методологічному рівні вирішувати питання, пов'язані з коротко-часо- просторовим, сердньо-часо-просторовим та далеко-часо-просторовим прогнозуванням у девіантній правовій свідомості (девіантному процесуальному праві), створюючій маргінальні норми права.

Перед тим як з'ясувати особливості випереджувального відображення у девіантній правовій свідомості, доцільно дати його загальну характеристику. Випереджувальне відображення у девіантній правовій свідомості - це такий структурний просторовий конфігураційно- становий зв'язок девіантної правової свідомості з сучасним перехідним суспільним буттям, у процесі якого відбувається девіантне відображення не тільки цього маргінально- правового стану правового об'єкту, але й трансгресивні тенденції його розвитку з огляду на еволюційні перспективи немаргінально- правового регулювання суспільних відносин, які існують у площині зміни кризового циклу соціальної активності сучасної девіантної української правосвідомості, щонайменше, на перший некризовий, низький цикл соціальної активності. Як відомо, зміна циклу соціальної активності девіантної правової свідомості підпадає під методологію філософії права, синтетичного філософування, опосередкованого синергетикою правосвідомості [16, с. 155].

Випереджувальне відображення девіантної правової свідомості може розглядатися загалом більш прискорено порівняно з системою стійких правовідносин у розвитку правової свідомості, в аспекті конкретного механізму виявлення (функціонування) типово девіантної правової свідомості, що має кризовий цикл соціальної активності. Перший аспект випереджувального відображення в девіантній правовій свідомості зумовлений внутрішнім суттєвим структурним просторовим його зв'язком із девіантно- маргінальним правовим буттям, яке виконує нелінійну функцію закону маргінальних правових структур як лінійного маргінального юридичного, типово маргінально неправового закону, при якому відповідні маргінальні, напівсформовані, напіврозгублені, напівідеалізовані (на 2/3, 1/3 частини тощо) та напівнеідеалізовані (на 2/3, 1/3 частини тощо) правові рефлексії можна легко виявити соціологічно за динамікою руху різноментальних складових пропорцій української правової ідіоми як статичного змісту української правової свідомості. Правові ідеї, поняття та відповідні їм психологічні форми можуть завчасно як виникати, так і зникати перед тим, як остаточно або модернізувати, або ремодернізувати ті перехідні, девіантно-маргінальні правовідносини, що виступають об'єктами девіантно-маргінального правового відображення, природно спрямованого на еволюційну синергетичну самоорганізацію або засобами власної самоорганізації, або засобами власного саморозпаду. За цих умов, як ніколи, до абсолютного збільшується роль розумового, владного, імпульсного керування цими розвитковими процесами.

Випередження рівня розвитку перехідних правовідносин у девіантній правосвідомості завжди носить, як правило, об'єктивно- зумовлений характер,тобто позитивно- сцієнтичний, без урахування ідейного аспекту творення девіантних правових рефлексій як девіантної правосвідомості, спроможних оптимально розумітися лише, за проведеними дослідженнями, у непозитивній, філософсько- правовій площині їх методологічної верифікації як методологічно-правовій [8, с. 46-54]. Воно є специфічним виразом типово маргінальних, але хаотично, еволюційно зорганізованих потреб перехідного правобуття у модернізаційному нелінійному вдосконаленні засобів синергетичного самоорганізаційного регулювання, які виникають на базі реальних девіантно-маргінальних суперечностей перехідної соціальної дійсності.

Раніше неодноразово відзначалося, що будь-яке випереджувальне відбиття пов'язане з цілепокладеною діяльністю людини. Для точнішого розуміння випереджувальної можливості девіантної правової свідомості ця обставина має надзвичайно важливе значення. Незалежно від того, чи йдеться про конкретний механізм дії маргінальної правової норми, в якій девіантно проектується (моделюється як можливе) майбутня маргінально-правова поведінка особистості, що підпадає під типово правові оцінки, чи про трансгресивні можливості девіантної правової свідомості загалом або частково, або абсолютно випереджати такий рівень емпіричних, девіантно-маргінальних правовідносин, випереджувально девіантне, згодом девіантно-маргінальне правове відображення завжди пов'язане з категорією цілі. Як слушно зауважує Д.А. Керімов, за власною метою право „безпосередньо виражає випереджувальне відображення свідомістю дійсності, і саме в цьому полягають творчі потенції права у перебудові дійсності” [10, с. 375].

Інакше кажучи, мета в маргінальному праві - це не тільки відображення і закріплення дійсних правовідносин, але й, можливо, певна статична форма перехідного „майбутнього в дійсному”, прaобраз (ідеальне передвизначення) того суспільного стану (результату), до якого свідомо намагається дійти законодавець за маргінальними правовими нормами, створеними в актах девіантної правосвідомості парадигмально [10; 12; 17].

Правова мета як ідеальне передбачення результату, на досягнення якого спрямовані рефлексивні дії девіантної правосвідомості, взагалі характеризує всі форми і види теоретичного управління. Але тільки в праві мета набуває „стандартного” узагальнення як раціональний образ правової поведінки як правомірної, зафіксованої у правовій нормі. Як мислячий, правоусвідомлений образ, маргінально-правова мета виникає раніше, ніж її перетворення у правовому житті. Маргінальною правовою метою є ідеальний девіантний, маргінально-правовий „внутрішній образ” предметів, що підлягають девіантній правосвідомості [14, с. 718-719]. У цій меті вони раніше відзначаються людиною ще в їх суб'єктивній формі [14, с. 718-719]. З маргінально-парадигмальною метою девіантної правової свідомості тісно пов'язана така її типова ознака, як маргінальне та девіантно-маргінальне правове буття. Відображаючи маргінально- правову дійсність не просто такою, якою вона є, але й з огляду на те, якою вона повинна бути, девіантна правова свідомість ніби окреслює певну ієрархічно упорядковану перспективну схему (модель) тих чи інших перехідних суспільних правовідносин.

Коли йдеться про девіантну поведінку людини з врахуванням її прав та обов'язків, про ймовірні наслідки у випадку їх невиконання, то девіантно правовою свідомість нібито створюється парадигмально-девіантний образ не тільки самої маргінальної правової діяльності, але й визначається результат такої діяльності, що підпадає під типові правові оцінки і тим самим орієнтує (програмує) тепер вже типово девіантно- маргінальні правові дії і вчинки особистості.

Отже, у маргінально-правовій меті, яка фіксується девіантним правовим відображенням, втілюється не тільки актуальна правова свідомість маргінальної правової, як і маргінальної неправової потреби і об'єктивних немаргінальних правових можливостей її задоволення, але й додається орієнтація суб'єкта на активне використання цих можливостей для досягнення бажаного результату, на з'ясування тих потенцій, які засновані у маргінальній правовій поведінці. У таких випадках девіантна правова свідомість відіграє роль як девіантно- правової, так і девіантно-неправової соціальної проекції: створює образ-модель „потрібного майбутнього”, звертає увагу суб'єкта на подальшу, ще маргінальнішу, але вже типово налаштовану правову перспективу. Абсолютно випереджаючі можливості девіантної правової свідомості виявляються у всіх без винятку ланках її вільної, девіантно-нерівноважної, відкритої структурної просторової організації у конкретно- історичному часі - уже хоча б тому, що як і маргінальна правова мета, так і відповідне перехідне правобуття виступають невід'ємними елементами не тільки маргінальних правових норм як актів девіантної правосвідомості, але й відповідної маргінальної та девіантно- маргінальної правової ідеології та психології, маргінального теоретичного і буденного правового відображення, девіантно - маргінальних колективних та індивідуальних правових уявлень. Однак, які б із елементів просторової структури правової свідомості ми не аналізували з огляду на якісне випереджувальне відображення, не повинні виходити з того соціального посилу, що в принципі всіляке випереджувальне відображення, його характер і міра пов'язані перш за все з існуванням прогресивних верств суспільства, наділених історичною перспективою. Водночас слід зауважити, що у межах одного і того ж соціального типу девіантної правової свідомості здатність абсолютно випереджувального відображення не в рівній мірі представлена у різноманітних формах цієї свідомості.

Науковці усе частіше вказують, вважаючи домінантним, на загальне філософсько-правове міркування про те, що „ненормативна” правова свідомість повинна відображати економічні та інші суспільні відносини ще задовго до того, як вони набудуть нормативної форми, але й відображатимуть ту сторону, яка потребує завчасної чіткої юридичної регламентації [19, с. 23]. Саме у цьому сенсі, наприклад, Ф. Енгельс підкреслював, що в кожному окремому випадку економічні факти, щоб отримати санкцію у формі закону, повинні втілитися як юридичний мотив [15, с. 312]. Цей мотив містить у собі обгрунтування необхідності прийняття тієї чи іншої норми її характеру як певної істини. Вважається, що граничні синергетичні межі випереджувального девіантного відображення, а також його достовірність залежать, передусім, від того, з якою мірою глибини (юридичної адекватності) девіантно правоусвідомлюються закономірності розвитку перехідних правовідносин і з огляду на це пояснюється необхідність їх суворого немаргінального правового регулювання. При такому підході до проблеми на перше місце висувається саме та наукова форма девіантного правового відображення, що володіє найбільшими пізнавальними можливостями, особливо, якщо вона займає позиції прогресивних потреб пострадянського суспільства. Саме в цій галузі девіантного правового відображення найбільшою мірою виявляється прогностична функція девіантної правової свідомості.

Розробка відповідних наукових поглядів у багатьох відношеннях йде, як правило, попереду чинного законодавства, вона може випереджати також правову ідеологію, психологію, не кажучи вже про буденні правові погляди та індивідуальну правосвідомість. Випереджувальна функція науково-правової свідомості пов'язана з концептуальною тенденцією останньої до істинного об'єктивного пізнання ще недосліджених сторін, зв'язків і відносин, закладених в актуальному маргінальному правовому об'єкті. Науково-теоретичні правові погляди як система суворих абстракцій можуть ідеально „перебудовувати” існуючі правовідносини, створювати оптимальні проекти правового регулювання, теоретично висувати рекомендації, пов'язані з тим чи іншим напрямком розвитку девіантної правової свідомості загалом і правової практики зокрема. Очевидно генеральним розвитком девіантної правосвідомості, що має кризовий цикл соціальної активності, є той, що виводить трансгресивну її трансформацію на такі шляхи, які сприяють зміні кризового циклу соціальної активності, щонайменше на перший некризовий або низький. Як відомо, такими шляхами оптимального розвитку є синергетичні.

Що ж стосується буденної девіантної правової свідомості, то для неї характерні значно обмежені критерії випереджувального відображення, що пов'язано з недостатністю правомірної достовірності відображення в цій свідомості. Буденна девіантна правосвідомість, що побудована, головним чином, на емпіричному маргінальному спостереженні та безпосередньому досвіді, часто обмежується звичайними уявленнями, пов'язаними з конкретними випадками застосування як маргінальних, так і немаргінальних правових норм, вона не підіймається до широких теоретичних узагальнень. Але й ця свідомість, як зазначалося, може мати в собі певні позитивні ідеї, пов'язані з удосконаленням чинного законодавства, з перспективами оптимального функціонування державно-правової організації тощо.

Випереджувальне відображення у буденній девіантній правосвідомості може мати сенс і позитивне значення лише в тому випадку, якщо зможе наблизитися до наукових ідей та образів.

У перехідному, кризовому суспільстві, з „пережитками тоталітаризму”, як свідчать наукові дослідження, традиційна, ментально структурована логіка ідентифікації та легітимізації національної, правової культури, як правило, нема. Вона комунікативно заміщена постідеологічно опосередкованою (за традиційною радянською ідеологією) штучною логікою створення колективних правових міфологем та ідеологем нементального змісту щодо вироблення не правокультурного, а комунікативно-ідеологічного дослідження і кореляції девіацій різних типів та форм [5, с. 39-41]. Не випадково, девіаційними явищами за радянських (пострадянських) часів нерідко ставали проблеми національні або за своєю формою, або за змістом.

На нашу думку, при дослідженні цього феномена необхідно враховувати сутнісні особливості, специфіку та відмінності девіантної правосвідомості від природної, яка має ментальний зміст у відповідному нормотворенні та норморозвитку як поліфункціональна структура, репрезентуючи не лінійну, а ситуативну, маргінальну форму свого розв'язання у змісті, як правило, маргінального правового соціуму, з його соціальними патологіями, соціопатіями, світоглядно- аксіологічними девіаціями та викривленнями. Існують аргументовні теоретичні підстави стверджувати, що у формозмісті девіантної правосвідомості у феномені „форми” відбивається еволюційний (нелінійний), а у феномені „змісту” історичний (лінійний) розвиток звичайної правосвідомості [9, с. 11-15].

Трансцендентно індеференціюючи потреби лінійних та нелінійних векторів спонтанного, хаотичного за сутністю праворуху за кризових часів правобуття, спадкоємність правосвідомості як підструктуро-підсистема етнотрадиції через свою соціальну активність у правотворчих процесах окреслює вектори зміни (і заміни) лінійних принципів розвитку на нелінійні, а також створює нові маргінальні правові істини та цінності.

Поліфункціональний (формозмістовний) характер структури девіантної правосвідомості змушує поставити аксіоматичне запитання про її поліфункціональну роль та сутність (призначення), що, як нам видається, можна виявити та виокремити як морфологічну і композиційну її масштабність, за якої вона ідейно завершується як дієва формозмістовна якість парадигмального плану і суспільно-правове явище соціальної природи. Відповідь на поставлене запитання, мабуть, треба розпочати з того, що сучасне перехідне суспільство, яке будує (відроджує, пригадує) свою аксіологічну модель правового, ментально опосередкованого світорозуміння та відповідного право- і законотворення, загальної світо-правоорієнтації, завжди виступає складною, динамічною, відкритою, але не цілісною системою. Відсутність функціональних параметрів цілісності перехідного суспільства можна пояснити насамперед посттоталітарно-маргінальною ментальною незавершеністю онтологічного опосередкування ідеоматичного змісту світо- споглядальних орієнтацій первинних - „фізичних” об'єктів, і вторинних - „юридичних” суб'єктів правосвідомості, яка, як свідчать деякі останні дослідження, за своєю еволюційною сутністю має завжди національну, ментально структуровану природу [7, с. 107-114], відповідно до якої, на наш погляд, і відбувається світоглядна диференціація та девіргенція різних моделей світових традицій права, а також правосвідомості.

Висновки. До числа видимих девіантних формотворень, змістотворень, станів та проявів формозмісту девіантної правосвідомості, яка типово характерна для перехідного, кризового (девіантного) суспільства і відповідної правової системи, спроможних аксіологічно окреслити концептуальне призначення ідеоматичної основи пізнавальних девіацій, їх форм, правомірно віднести різні цикли (рівні, стани) соціальної активності спадкоємності у правосвідомості, правові суперечності, правові конфліктні стани та правові конфлікти як феноменальні характеристики перехідного (девіантного) буття.

Утворюючи в такий спосіб комплекс причинно-наслідкових детермінацій і детермінант, як правило, не розв'язаних або незавершених, але таких, що розвиваються по висхідній, зумовлюючи неупереджувальну складність правових трансформацій, визначаємо розколотість, ситуаційну дезорієнтованість, амфорність і суспільну дезадаптованість правової ідіоми в загальному контексті девіацій у національній ідіомі, що лінійно не опосередковує правомірне втілення при девіантному правоздійсненні та девіантній соціалізації національної ідеї у правову ідіому як визначальну аксіологопокладальну якість права.

То ж, наявні чи приховані деструктурні зміни (або елементи) у правовій ідіомі зумовлені та зумовлюються деструктивним, кризового (конфліктного) типу станом (ступенем) або рівнем національної свідомості та самосвідомості загалом. Тоді правосвідомість (у тому числі девіантна) виступає, можна з упевненістю стверджувати, остаточною легітимною „правоматеріалізованою” можливістю легалізації останніх у синергетичній системі варіабельності обмежених можливостей лінійного руху пострадянського розвитку.

Список використаних джерел

1. Анохин П. К. Опережающее отражение действительности / П. К. Анохин // Вопросы философии. - 1962. - № 7. - С. 97-111.

2. Бирюков Б. В. Кибернетика в гуманитарных науках / Б. В. Бирюков, Е. С. Геллер. - М. : АН СССР, Науч. совет по комплекс. проблеме «Кибернетика», 1973. - 382 с.

3. Георгиев Ф. И. О предпосылках и особенностях сознания / Ф. И. Георгиев, Г. Ф. Хрустов // Вопросы философии. - 1965. - № 10. - С. 17-25.

4. Губерман И. М. Чудеса и трагедии черного ящика / И. М. Губерман. - М. : Дет. лит., 1969. - 280 с.

5. Дмитриенко Ю. М. „Осевое время” и правовое сознание (в контексте исследований философов права Национальной юридической академии им. Я. Мудрого) / Ю. М. Дмитриенко // Науково- теоретичні здобутки Слобідської України: філософія, релігія, культура : збірник наукових статей. - X. : Курсор, 1998. - С. 39-41.

6. Дмитрієнко Ю. М. Деякі методологічні проблеми соціальної політики в контексті девіантної правосвідомості / Ю. М. Дмитрієнко // Актуальні проблеми суспільної політики: методологічні, політологічні, правові аспекти. 10-ті Харківські політологічні читання : зб. наук. статей. - X. : Нац. юр. академія, 2000. - С. 52-53.

7. Дмитрієнко Ю. М. До питання генезису української національної самосвідомості в її спадкоємності / Ю. М. Дмитрієнко // Науковий вісник. Філософія. - X. : ХДПУ ім. Г. С. Сковороди, 1998. -Вип. 1. - С. 107-114.

8. Дмитрієнко Ю. М. Проблеми дистанційної асиметрії права і закону у теоретичній проекції посттоталітарної правосвідомості (до актуалізації ідей П. І. Новгородцева про правову державу в контексті завдань сучасної політичної реформи) / Ю. М. Дмитрієнко // Ідея правової держави: історія і сучасність. Спеціальний випуск. - Луганськ : Луганська академія внутрішніх справ МВС 10-річчя незалежності України. - 2004. - Ч. 2. - С. 46-54.

9. Дмитрієнко Ю. М. Часопис „Віра і Розум” у духовному відродженні України / Ю. М. Дмитрієнко, І. В. Дмитрієнко, В. О. Чефранов, І. О. Орлов, К. М. Оробець // Науково-теоретичні здобутки Слобідської України: філософія, релігія, культура : зб. наук. праць. - X. : Курсор, 1999. - С. 11-15.

10. Керимов Д. А. Философские проблемы права / Д. А. Керимов. - М. : Мысль, 1972. - 472 с.

11. Ленинская теория отражения и современность / главн. ред. Тодр Павлов. - М. : София, 1969. - 133 с.

12. Лукашова Е. А. Социалистическое правосознание и законность / Е. А. Лукашова. - М. : Юрид. лит., 1973. - 344 с.

13. Маркс К. Сочинения : в 30 т. / К. Маркс, Ф. Энгельс. - 2 изд. - М. : Госполитиздат, 1961. - Т. 23. - 920 с.

14. Маркс К. Сочинения: в 30 т. / К. Маркс, Ф. Энгельс. - 2 изд. - М. : Госполитиздат, 1961. - Т. 12. - 910 с.

15. Маркс К. Сочинения: в 30 т. / К. Маркс, Ф. Энгельс. - 2 изд. - М. : Госполитиздат, 1961. - Т. 21. - 782 с.

16. Степанян Э. Х. Об относительной самостоятельности идеологии / Э. Х. Степанян. - М. : Изд-во Моск. ун-та, 1961. - 220 с.

17. Трубников Н. Н. О категориях „цель”, „ средство”, „результат” / Н. Н. Трубников. - М.: Высшая школа, 1968. - 148 с.

18. Тугаринов В. П. Философия сознания / В. П. Тугаринов. - М. : Мысль, 1971. - 201 с.

19. Фарбер И. Е. Правосознание как форма общественного сознания / И. Е. Фарбер. - М. : Юрид. лит., 1963. - 205 с.

Размещено на Allbest.ru