Правовий статус депутатів Європарламенту

Збільшення впливу права Європейського Союзу на правопорядок України у зв’язку з поглибленням процесу співробітництва. Дослідження інституціонального механізму ЄС, статусу депутатів Європарламенту. Розгляд конкретних норм права національного рівня.

Рубрика Государство и право
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 15.09.2017
Размер файла 22,3 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правовий статус депутатів Європарламенту

Коншина Марія Вадимівна --

студентка Донецького національного університету

У статті визначено поняття та основні елементи правового статусу депутатів Європарламенту. Автором зроблено акцент на відсутності єдиного виборчого процесу для Європарламенту, а також неможливості припинення повноважень члена парламенту в певних ситуаціях. Внесено відповідні пропозиції щодо вирішення зазначених проблем.

Ключові слова: Європарламент, євродепутат, правовий статус, імунітет, індемнітет.

Постановка проблеми. Євроінтеграція є головним та незмінним зовнішньополітичним пріоритетом України, що закріплений у Законі України «Про основи національної безпеки України», Постанові Верховної Ради України «Про основні напрями зовнішньої політики України», Посланні Президента України до Верховної Ради України. 30 березня 2012 р. глави переговорних делегацій України та Європейського Союзу парафували текст Угоди про асоціацію України з ЄС. Політичну частину угоди було підписано 21 березня 2014 року, економічну частину - 27 червня 2014 року.

Зважаючи на те, що національні інтереси України безпосередньо пов'язані з поступовою інтеграцією до Європейського Союзу, одним із найважливіших інструментів для реалізації даного завдання є право ЄС. Необхідно особливо звернути увагу на тенденцію збільшення впливу права ЄС на правопорядок України у зв'язку з поглибленням процесу співробітництва. Тому дослідження інституціонального механізму Євросоюзу в цілому, статусу депутатів Європарламенту, зокрема, є актуальним для української правової науки.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У вітчизняній та зарубіжній літературі різноманітні аспекти проблеми Європейського Парламенту знайшли своє відображення в наукових дослідженнях А. Євгеньєвої, В. Івченка, В. Коваля, Д. Ковриженка, Л. Окунькова, Б. Страшуна, К. Хартлі та інших.

Невирішені раніше проблеми. Хоча європейська інтеграція розглядається у значному масиві наукових робіт, дослідженню правового статусу депутатів Європарламенту не приділено значної уваги, що зумовлює актуальність обраної теми. Невирішеною проблемою залишається відсутність єдиного регулювання виборчого процесу до Європарламенту в країнах-членах ЄС, а також неможливість припинення повноважень члена парламенту в певних ситуаціях.

Мета. Метою даної статті є теоретичне осмислення проблем правового статусу депутатів Європарламенту та обґрунтування пропозицій та рекомендацій щодо вдосконалення правового регулювання їх статусу.

Виклад основного матеріалу. Депутат Європейського парламенту - особа, обрана до

Європейського парламенту [1]. Дослідження правового статусу депутата Європарламенту можливе виключно через розкриття його основних елементів.

На підставі проведеного аналізу наукової літератури, можна дійти висновку, що першою і найважливішою умовою мати права та обов'язки, реальну можливість для їх реалізації є наявність у суб'єкта правосуб'єктності, що включає такі правові якості суб'єкта, як: а) мати права та обов'язки, а у випадках, визначених законом, повноваження; б) здійснювати та/або реалізовувати (набувати, виконувати) права, обов'язки або повноваження; в) нести юридичну відповідальність за невиконання чи неналежне виконання своїх обов'язків.

Другим елементом, який разом із правосуб'єктністю входить до структури правового статусу депутата Європарламенту є принципи його діяльності, адже безпосередньо на них базується будь-який статус [2, с.104].

Ще одним важливим фактором для визначення статусу є права та обов'язки [3, с.17], які, перш за все, обумовлені функціями Європарламенту: законодавчою, бюджетною, контрольною, зовнішньополітичною. Основні, пов'язані з парламентською діяльністю, права депутатів (виступи на засіданнях, їх частота і тривалість, робота в парламентських комітетах і комісіях) безпосередньо пов'язані з участю у парламентських фракціях.

При аналізі правового статусу суб'єктів влади ціла низка вчених виділяє такий елемент статусу, як гарантії діяльності, під якими слід розуміти встановлення в нормативно-правових актах заходів, що забезпечують його ефективну роботу [4, с.79]. Реалізація депутатами

Європейського парламенту своїх повноважень забезпечується низкою матеріально-технічних (виплата депутатської винагороди, різного роду компенсацій) та політичних гарантій (свобода пересування, політичний індемнітет і імунітет).

Невід'ємним елементом правового статусу суб'єкта права є відповідальність - закріплений правовими нормами обов'язок відповідати за невідповідність своєї юридично значущої поведінки приписам норм, що забезпечується можливістю застосування заходів державного впливу [5, с.602]. Необхідно зазначити, що на відміну від юридичної, політична відповідальність європарламентарів формально відсутня, оскільки виборці не можуть вимагати відкликання депутатів або розпуску Європарламенту. Вплив громадян ЄС на депутатський корпус здійснюється лише в ході парламентських виборів.

Наступним елементом правового статусу посадової особи є порядок її обрання або призначення. Необхідно зазначити, що хоч депутати Європарламенту і є представниками громадян ЄС відповідно до ч.2 ст.14 Договору про Європейський союз [6], їх правовий статус має визначену національну окраску, що обумовлено відсутністю єдиного виборчого процесу.

На початку роботи Європарламенту депутати призначалися державами-членами з депутатів національних парламентів. Однак з 1979 року парламентарії обираються прямим загальним голосуванням. Процедура обрання депутатів Європарламенту регулюються національним законодавством держав-учасниць, за винятком загальних гарантій, встановлених Актом 1976р. про введення всезагальних і прямих виборів депутатів Європейського парламенту [7].

Дослідження конкретних норм права європейського та національного рівня дозволяє зробити висновок про суттєві відмінності в практиці держав-учасниць вже на етапі підготовки до виборів. Причому існує думка, що окремі положення європейського права носять дискримінаційний характер відносно країн з високою чисельністю населення, оскільки при створенні виборчих округів держави спочатку прив'язані до кількості мандатів, відведених кожному з них. При такому підході представництво в Європарламенті громадян різних держав не може бути пропорційним, що дозволяє критикам, особливо з великих держав, говорити про «дефіцит демократії» в Європарламенті. У Лісабонському договорі дану проблему спробували вирішити за допомогою словесних маніпуляцій: «Європейський парламент утворюється з представників громадян Союзу» [8, с.120], пославшись на пропорційний характер представництва. Тому вже в момент утворення виборчих округів проявляється нерівність між кандидатами в депутати Європейського парламенту: одні з них обиратимуться 80 тисячами, а інші 800 тисячами громадян Союзу.

Ще більш істотні відмінності спостерігаються в державах-учасницях при визначенні правового статусу осіб, які балотуються для виборів до Європарламенту. У національних законодавствах по-різному врегульовані питання про умови передвиборної кампанії для різних категорій кандидатів у депутати. Наприклад, ст. 56 Конституції Греції містить надзвичайно широкий перелік обмежень, пов'язаних із заняттям певних посад або виконанням певних видів діяльності, що перешкоджають висуненню кандидатури до призупинення або складання своїх службових чи посадових повноважень (державні службовці, офіцери збройних сил і поліції та ін.). Більше того, існують обмеження щодо виставлення своєї кандидатури вищевказаними посадовими особами в тих територіальних виборчих округах, де вони виконували відповідні функції не менше трьох місяців у трирічний період до проведення виборів. А державним службовцям і військовослужбовцям, які працюють за строковим контрактом, якщо це передбачено законом, забороняється взагалі балотуватися в депутати [9, с.378]. Широко захищаються права кандидатів у депутати Європейського парламенту відповідно до § 3 Закону ФРН про депутатів Європарламенту від Німеччини: «Не допускається перешкоджання балотування для виборів у Європейський парламент, прийняттю депутатського мандата або здійсненню депутатських повноважень» [10, с.321]. Крім того, кандидати від Німеччини користуються правом на відпустку без збереження забезпечення для проведення виборчої кампанії і на захист від звільнення. Отже, вже на стадії заяви кандидатури для виборів у Європейський парламент претенденти від різних держав опиняються в нерівному вихідному положенні.

Подібна диференціація видається спірною, якщо враховувати право будь-якого громадянина Євросоюзу балотуватися до Європейського парламенту за місцем свого фактичного проживання, тобто в іншій, ніж своїй національній державі (ч. 2 ст. 22 Договору про функціонування ЄС) [11]. Так, у такій ситуації громадянин Греції, який балотується до Європейського парламенту в Німеччині чи Португалії, виявляється у більш сприятливому становищі, ніж його співвітчизник на батьківщині. Єдиний спосіб усунути можливу нерівність - це прийняття акту, який уніфікував би виборчий процес для Європарламенту, як це передбачено в п. 1 ст. 223 Договору про ЄС.

Після проведення виборів, результати яких можуть бути оголошені тільки після завершення голосування у всіх державах- учасницях, виникає питання про прийняття перемігшим кандидатом мандата і його визнання Європейським парламентом. У ході цієї процедури перевіряється сумісність депутатських функцій з іншими посадами або видами діяльності. Відносно даного питання також спостерігається відмінність в правовому статусі депутатів від різних держав. Необхідно відзначити, що існують обмеження європейського рівня, встановлені ст. 6 Акту 1976 р та національного рівня, що передбачаються в конституціях і відповідних законах держав- учасниць.

Перелік європейських обмежень, що діють для всіх обраних депутатів, включає в себе і національні, і наднаціональні посади. Так, наприклад, депутат Європарламенту не може бути одночасно членом уряду, депутатом національного парламенту держави-учасниці або обіймати посади в органах і агентствах ЄС. Країни вправі встановлювати свої переліки обмежень. Так, наприклад, французьким законодавством передбачається заборона одночасного виконання депутатських повноважень і заняття керівних посад навіть в комерційних організаціях, контрольованих або фінансованих державою. Конституція Греції також виключає одночасне виконання депутатських функцій і діяльність як члена виконавчої ради, генерального директора або його заступників та іншу службу в комерційних організаціях, що володіють спеціальними привілеями чи отримують державні дотації (ст. 57). Перевірка результатів виборів і узгодженості депутатського мандата з іншими видами діяльності проходить на національному та європейському рівні, тому визнання європейського депутатського мандата двоступенева [12, с.49].

В силу ст. 3 Регламенту роботи Європейського парламенту від обраного кандидата до остаточного визнання повноважень необхідна письмова заява про виконання ним вимог, що забороняють суміщати мандат з іншими видами діяльності [13]. Ст. 4 Регламенту встановлює, що мандат починає і закінчує свою дію відповідно до норм Акту 1976. Проте, на жаль, в самому Акті чітка регламентація проблеми не вбачається. Тому конкретизація початку дії депутатського мандата є необхідною, оскільки з даним фактом зв'язуються певні права і привілеї, наприклад, депутатський імунітет.

Важливим є питання припинення та призупинення повноважень депутата Європарламенту. Так, європейськими актами не передбачається можливість припинення повноважень члена парламенту в певних ситуаціях, як це передбачено в національному законодавстві. Наприклад, § 9 Конституції Швеції закріплює призупинення дії мандата депутата, який є президентом Риксдагу або членом уряду, а § 28 Конституції Фінляндії призупиняє повноваження депутата Едускунти, якщо він одночасно є депутатом Європарламенту або виконує обов'язок щодо несення військової служби [14, с.144]. Останнє положення слід було б застосувати і для Європейського парламенту, оскільки право бути обраним і обов'язок несення строкової військової служби, де вона ще зберіглась, за своїми віковим рамкам досить близькі. А термін депутатських повноважень більш триваліший, ніж строкова військова служба. Питання призупинення мандата слід було б вирішити і в разі порушення щодо депутата, підозрюваного у скоєнні злочину, процедури позбавлення імунітету. Таке положення передбачене ч. 4 ст. 157 Конституції Португалії, але лише при скоєнні певних діянь і надходженні справи на розгляд до суду.

За результатами дослідження можна зробити наступні висновки. Правовий статус депутата Європарламенту (особи, обраної до Європейського парламенту) - це встановлене і закріплене нормами права положення вищої посадової особи, обумовлене соціально- політичною сутністю суспільства, взаємовідносинами з іншими суб'єктами права та характеризується особливостями правосуб'єктності, принципів діяльності, компетенції, гарантій, порядку обрання, звільнення, заміщення посади, відповідальністю.

Елементами правового статусу євродепутата є: правосуб'єктність як прояв юридичної легітимності; принципи діяльності; компетенція як сукупність прав і обов'язків та предметів відання; порядок обрання (призначення), звільнення, заміщення посади; гарантії діяльності; відповідальність.

Правовий статус депутата

Європарламенту має визначену національну окраску, що частково обумовлено відсутністю єдиного виборчого процесу. З метою реалізації положень Договору про Європейський Союз необхідним представляється здійснити уніфікацію виборчого процесу до Європейського парламенту шляхом прийняття єдиного акту.

Особливістю статусу євродепутата є те, що вже на стадії заяви кандидатури для виборів до Європейського парламенту претенденти від різних держав опиняються в нерівному вихідному положенні.

Процедура визнання та припинення депутатських повноважень поєднує в собі елементи як європейського, так і національного рівня. І, відповідно, на цій стадії спостерігається більше схожості між європейськими депутатами від різних країн. І нарешті, можна говорити про ідентичність прав, свобод і гарантій, якими володіють всі європейські депутати, незалежно від їх національної приналежності, при здійсненні своєї діяльності в рамках парламенту.

З огляду на те, що європейськими актами не передбачається можливість призупинення повноважень члена парламенту в певних ситуаціях, як це передбачено в деяких національних законодавствах, дане питання слід було б вирішити і закріпити конкретні підстави, наприклад, порушення щодо депутата, підозрюваного у скоєнні злочину, кримінальної справи. право європарламент депутат

Встановлено, що на відміну від юридичної, політична відповідальність депутатів Європарламенту формально відсутня. Виборці не можуть вимагати відкликання депутатів або розпуску Європарламенту. Вплив громадян Європейського Союзу на депутатський корпус здійснюється лише в ході чергових парламентських виборів.

Загалом, за формальними ознаками правовий статус європейського депутата практично відповідає усталеним у західних демократіях уявленням про парламентаризм, проте окремі елементи його правового статусу потребують додаткового дослідження.

Список використаних джерел

1. Дахова І. І. Конституційно-правовий статус уряду в зарубіжних країнах: порівняльно- правовий аспект: автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.02 / І. І. Дахова ; Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. - Харків, 2006. - 197 с.

2. Богданова Н. А. Категория статуса в конституционном праве / Н. А. Богданова // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 11. Право. - 1998. - № 3. - С. 3-20.

3. Лазарев Б. М. Компетенция органов управления / Б. М. Лазарев. - М.: Юрид. лит., 1972. - 280 с.

4. Новый юридический словарь / под ред. А. Н. Азриляна. - М.: Ин-т новой экономики, 2006. - 683 с.

5. Договір про утворення Європейського Союзу (Маастрихтський договір) від 17.02.1992 р.

6. Збірник виборчих законів країн Центральної та Східної Європи. - К.: ШЕБ, 1995. - 389 с.

7. Вдовиченко О. Основні зміни інституційної системи Європейського Союзу після Лісабонського договору / О. Вдовиченко // Юридична Україна. - 2010. - № 9. - С. 118-123.

8. Конституційне право зарубіжних країн: навч. посіб. / за ред. В. О. Ріяки. - 2-ге вид., допов. і переробл. - К.: Юрінком, 2007. - 544 с.

9. Маклаков В. В. Конституции зарубежных государств: Великобритания, Франция, Германия, Италия, Соедин. Штаты Америки, Япония, Бразилия: учеб. Пособие / В. В. Маклаков. - М.: Волтерс Клувер, 2009. - 624 с.

10. Консолідовані версії договору про Європейський Союз та Договору про функціонування Європейського Союзу (2010/С 83/01): хрестоматія / упоряд. Б. В. Бабіна. - О.: Фенікс, 2012. - 294 с.

11. Гречишникова Е. В. Некоторые вопросы иммунитета и индемнитета депутатов Европейского парламента: сравнительно-правовой аналіз / Е. В. Гречишникова // Вестник Омского университета. Серия «Право». - 2012. - № 1 (30). - С. 47-52.

12. Коваль В. Становлення парламентаризму в Європейському Союзі / В. Коваль // Право України. 2002. - № 2. - С. 143-146.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.