Набуття дитиною сімейно-правового статусу у разі позбавлення її батьківського піклування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Набуття дитиною сімейно-правового статусу у разі позбавлення її батьківського піклування

Постановка проблеми. Класифікація форм виховання дітей залежить від змісту правовідносин між дітьми та особами, у сім'ях яких вони виховуються; якщо правовідносини є сімейними, форма виховання є сімейною, то й дитина набуває «сімейного статусу».

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У спеціальній юридичній літературі класифікація форм влаштування дітей, дітей - сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, є доволі рідкісним явищем; власне, спроби спостерігаються лише в окремих працях. Зокрема В.Ю. Москалюк виділяє сімейну форму (влаштування дитини в сім'ю), інтернатну форму (влаштування до навчально - виховних закладів) та квазісімейну форму (влаштування дитини в сім'ю зі збереженням державної підтримки) [1, с. 5].

Невирішені раніше проблеми. У юридичній літературі і на практиці відсутнє визначення умов при настанні яких дитина, позбавлена батьківського піклування набуває сімейно-правового статусу, а також, відсутня класифікація існуючих форм влаштування дітей - сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які мають елементи сім'ї.

Метою статті є розробка класифікації сімейно-правових форм влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування.

Виклад основного матеріалу. За пріоритетністю перше місце серед форм влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, посідає усиновлення. Головною й визначальною ідеєю інституту усиновлення є турбота про дітей, які втратили батьків або з тих чи інших причин позбавлені батьківського піклування, на думку фахівців, є створення для них середовища, яке є характерним для сім'ї (турбота про розвиток дитини, виховання, спілкування з дорослими, матеріальне забезпечення)» [2, с. 51]. О. І. Карпенко вказує, що усиновлення є «найкращою сімейно-правовою формою влаштування дітей - сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування… дитина вибуває із системи державної опіки, позбуваючись статусу дитини - сироти чи такої, що позбавлена батьківського піклування» [3, с. 5], з чим слід погодитися.

Усиновлення зумовлює низку юридичних наслідків - з моменту здійснення усиновлення, а ним вважається день набрання чинності рішенням суду: 1) припиняються особисті та майнові права й обов'язки між біологічними батьками та особою, яка усиновлена, а також між нею та іншими родичами за походженням, крім випадків, передбачених законодавством; 2) виникають взаємні особисті немайнові та майнові права й обов'язки між усиновлювачем та усиновлюваною особою; 3) усиновлювачі набувають статусу матері/батька, а усиновлені - статус сина / дочки. Усиновлювачу надаються ті ж права та покладаються обов'язки щодо дитини, яку він усиновив, які є в батьків. У передбачених законом випадках дитина може зберігати права, які вона мала до усиновлення. Це стосується права на пенсію, допомогу та інших соціальних виплат. Зазначимо, що постанова КМУ «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми» від 27 грудня 2001 року №1751 не передбачала виплат на дитину, яка була усиновлена. Але відповідно до змін, внесених до неї в 2009 р., особам, які усиновили дитину, призначається відповідна допомога [4].

СКУ в ст. 3 передбачає підстави для створення сім'ї, серед яких є усиновлення (ч. 4). А ч. 2 ст. 3 вказує, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Ця норма відповідає ч. 3 ст. 232 СКУ, яка вказує, що з моменту усиновлення виникають взаємні особисті немайнові та майнові права й обов'язки між усиновлювачем та усиновленим. Отже, наявність та рівність взаємних прав та обов'язків, виникнення наведених вище правових наслідків дозволяє стверджувати, що усиновлення є сімейною формою влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, яка за змістом є аналогічною до природної сімейної форми виховання дитини.

Встановлення опіки та піклування є юридичним актом, який включає волевиявлення опікуна (піклувальника), рішення органу опіки та піклування та суду, метою якого є передача дитини в сім'ю. Як уже зазначалося, перебування під опікою (піклуванням) дитини можливе до досягнення нею 14 (18) років. Таким чином, правовідносини, які виникають під час перебування дитини під опікою (піклуванням) між нею та опікуном (піклувальником), мають строковий характер і припиняються при досягненні дитиною певного віку.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 СКУ дитина має право проживати в сім'ї опікуна (піклувальника), незалежно від того, чи має вона житло; опікун (піклувальник) має право вселитися до житла підопічного (хоч це не породжує ні в опікуна (піклувальника), ні в підопічного самостійного права на помешкання один одного). Результатом встановлення опіки (піклування) над дитиною має бути влаштування дитини в сім'ю та забезпечення дитині сімейного виховання. Опіка та піклування не породжує між опікуном (піклувальником) та підопічним правовідносин, аналогічних батьківським, а також не припиняє особисті немайнові та майнові права й обов'язки дитини з батьками. Права та обов'язки опікуна (піклувальника) у порівнянні з правами та обов'язками батьків вужчі й контролюються органами опіки та піклування.

Патронат над дітьми, прийомна сім'я, дитячий будинок сімейного типу належать до альтернативних форм виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Аналіз законодавства дозволяє виділити низку спільних ознак, якими закон наділяє ці форми виховання: 1) дитина, перебуваючи на

вихованні, не отримує статусу «дочки» чи «сина» і зберігає статус сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування (ст. 252 СКУ); 2) особи, які взяли до себе дитину, не набувають статусу «батьків», а називаються патронатними вихователями, прийомними батьками, батьками-вихователями (статті 256², 256⁶ СКУ); 3) статуси сім'ї патронатного вихователя, прийомної сім'ї та дитячого будинку сімейного типу надаються за рішенням органів опіки та піклування; 4) влаштування дітей до однієї з перелічених форм виховання відбувається на підставі договору: про патронат, про влаштування дітей до прийомної сім'ї, дитячого будинку сімейного типу (статті 252, 256⁴, 256⁸ СКУ); 5) відносини між особами та дітьми, взятими на виховання, не прирівнюються до правовідносин між батьками та дітьми: діти передаються лише на виховання (статті 255, 256³, 256⁷ СКУ); 6) діти проживають і виховуються в сім'ях до досягнення 18 років (крім дітей, які перебувають під патронатом - за бажанням дитини, якій виповнилося 14 років дія договору може бути припинена), а в разі продовження навчання, до його закінчення (ч. 1 ст. 256, ч. 3 ст. 256³, ч. 3 ст. 256⁷ СКУ); 7) особи, у сім'ях яких проживають діти, отримують плату за виконання своїх зобов'язань за рахунок місцевого бюджету (ст. 254 СКУ, Положення про прийомну сім'ю, Положення про дитячий будинок сімейного типу); 8) перебування дитини на вихованні в одній з таких сімей не є перешкодою для її усиновлення іншими особами; 9) за дітьми зберігається право на аліменти, пенсію, інші соціальні виплати (ч. 4 ст. 256³, ч. 4 ст. 256⁷ СКУ); 10) діти мають право підтримувати контакт з батьками та іншими родичами (п. 13 Положення про прийомну сім'ю, п. 16 Положення про дитячий будинок сімейного типу); 11) особи, які виховують дитину, є її законними представниками (п. 3 ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 256², ч. 4 ст. 256⁶ СКУ).

Окремої уваги потребує питання про так зване фактичне виховання дитини, яке згадується в літературі різних періодів. Сучасники зазначають, що перелік форм виховання дітей, який закріплено в СКУ, не є вичерпним. Так, В. І. Борисова зазначає, що положення статей 261, 269, 271 дають підстави виділити поряд з іншими таку сімейну форму виховання дитини, як фактичне виховання. Фактичним вихованням є прийняття особою, яка взяла в свою сім'ю дитину-сироту чи дитину, позбавлену батьківського виховання (є фактичним вихователем), добровільного обов'язку з постійного виховання та утримання дитини, не пов'язане з юридичним оформленням усиновлення, опіки чи піклування, патронату, створення прийомної сім'ї чи дитячого будинку сімейного типу. Фактичний вихователь має права та обов'язки щодо дитини - вихованця, аналогічні до тих, які мають опікун, піклувальник, сестра, брат, мачуха, вітчим та інші члени сім'ї. У фактичному вихованні, на думку вченої, реалізуються всі батьківські повноваження, окрім захисту батьківських прав [5, с. 202]. Цілком погоджуючись з позицією

В. І. Борисової, зазначимо, що така форма виховання дійсно забезпечує дитині умови, аналогічні іншим формам сімейного виховання. Також фактичний вихователь відповідно до статей 261 та 262 СКУ в змозі представляти інтереси своїх вихованців в органах опіки та піклування або суді без спеціальних на те повноважень. У той самий час відповідні правовідносини можуть виникати виключно за умови взяття дитини на постійне виховання.

Метою нашої роботи є аналіз існуючих форм влаштування дітей з метою визначення елементів, які є характерними для сімейних форм виховання. Тому, виходячи з наведеного, ми пропонуємо наступну класифікацію сімейних форм виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування:

- абсолютна сімейна форма виховання (усиновлення) - є підставою створення сім'ї; влаштування дитини в сім'ю усиновлювача з набуттям статусу «дочки» чи «сина» має безстроковий характер, правовідносини між усиновлювачем та усиновленим є взаємними з можливістю виникнення аліментних зобов'язань; припиняється зв'язок дитини з батьками; утримання дитини здійснюється з власного бюджету усиновлювача;

- квазісімейна форма виховання - опіка та піклування, прийомна сім'я, дитячий будинок сімейного типу: дитина проживає та виховується в сім'ї, не втрачаючи статусу «дитини-сироти» чи «дитини, позбавленої батьківського піклування»; особи, у сім'ї яких проживає дитина, не набувають статусу батьків; правовідносини між опікунами (піклувальниками), прийомними батьками та батьками-вихователями й дітьми мають строковий характер і контролюються органами опіки та піклування; права та обов'язки осіб, які виховують дітей, мають вужчий зміст (у порівнянні з усиновлювачами та батьками); зв'язок дитини з батьками не обов'язково припиняється; утримання дітей здійснюється за рахунок коштів бюджету (державного, місцевого);

- тимчасова квазісімейна - патронат над дітьми; відрізняється від інших форм виховання тим, що під патронат передаються діти на період з моменту втрати фактичного зв'язку з родиною природного походження до передання її на виховання в квазісім'ю.

Висновки. Відповідно до цього видається доцільним змінити назву розділу 4 СКУ в наступній редакції: «Сімейні форми влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» та закріпити в главі 18 СКУ норму, яка б містила запропоновану нами класифікацію.

За змістом прав та обов'язків, якими закон наділяє всі форми сімейного виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, кожна з них спроможна певною мірою компенсувати відсутність можливості дитини проживати в сім'ї її природного походження.

Список використаних джерел

сирота вихователь сім'я дитина

1. Москалюк В.Ю. Дитячий будинок сімейного типу як форма улаштування дітей, позбавлених батьківського піклування (цивільно-правовий аспект): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 / В.Ю. Москалюк; Національний університет внутрішніх справ. - Х., 2003. - 21 с.

2. Харченко Ю.П. Особливості функціонування сімейних форм виховання в Україні [Електронний ресурс] / Ю.П. Харченко // Державне управління: удосконалення та розвиток електронне наукове фахове видання - К.: Академія муніципального управління, 2010. - №1. - С. 51. - Режим доступу: www.dy.nayka.com.ua/index.php?…!.

3. Карпенко О. І. Правові засади утримання та виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 / О. І. Карпенко; Національна академія внутрішніх справ України МВС України. - К., 2001. - 25 с.

4. Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми: постанова Кабінету Міністрів України від 27.12. 2001 р. №1751 // Офіційний вісник України. - 2001. - №52. - Ст. 2365.

Размещено на Allbest.ru