Відповідальність за порушення земельного законодавства: земельний кодекс УРСР 1970 року та земельний кодекс України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Відповідальність за порушення земельного законодавства: земельний кодекс УРСР 1970 року та земельний кодекс України

Гуща К.О.

Анотації

RESPONSIBILITY FOR BREAKING THE LAND LAW: CODE OF LAND LAW OF USSK 1970 YEAR AND CODE OF UKRAINIAN LAND LAW

У статті здійснено спробу порівняння законодавчого закріплення відповідальності за порушення земельного законодавства в Земельному кодексі УРСР 1970 року та в Земельному кодексі України, що є чинним сьогодні. З використанням історичного, формально-юридичного методів простежено поступові зміни в розумінні того, що є власне правопорушенням в означеній галузі та висловлено припущення, як такі зміни опосередковано можуть вплинути на правосвідомість громадян.

Ключові слова: земельне право, юридична відповідальність, правопорушення, земельна ділянка, права та обов'язки громадян, право власності. земельний законодавство правопорушення

В статье осуществлена попытка сравнения законодательного закрепления ответственности за нарушение земельного законодательства в Земельном кодексе УССР 1970 года и в Земельном кодексе Украины, который действует сегодня. Используя исторический, формально-юридический методы были прослежены постепенные изменения в понимании того, что собственно является правонарушением в названной сфере и были сделаны предположения, как такие изменения опосредствовано могут повлиять на правосознание граждан.

Ключевые слова: земельное право, юридическая ответственность, правонарушение, земельный участок, права и обязанности граждан, право собственности.

In this article has been made an attempt to compare how responsibility for violation of land law is written in the Code of land laws of USSR 1970 year and in the Code of land laws which acts nowadays. Using historical, formally - juridical methods were followed gradual changes in understanding of what is an offence in named area of law and were made suppositions how such changes can influence on legal conscience of citizens.

Key words: land law, legal responsibility, offence, land lot, right and duties of citizens, law of property.

Постановка проблеми. Питання відповідальності за порушення земельного законодавства є важливою частиною правовідносин у сфері земельного права. Спроба порівняння законодавчого закріплення підстав такої відповідальності має значення для усвідомлення громадянами еволюції своїх прав та обов'язків на різних етапах існування та розвитку держави.

Метою статті є порівняння визначення та переліку порушень земельного законодавства, за які настає відповідальність громадян та юридичних осіб, у Земельному кодексі Української Радянської Соціалістичної Республіки (далі - УРСР) та Земельному кодексі незалежної України.

Завданнями, які автор ставить перед собою, є порівняння статей земельних кодексів, що регулюють питання відповідальності за порушення земельного законодавства. З використанням історичного, формально-юридичного методів простежено поступові зміни в розумінні того, що є власне правопорушенням в означеній галузі та висловлено припущення, як такі зміни опосередковано можуть вплинути на правосвідомість громадян.

Виклад основного матеріалу. Земельний кодекс УРСР 1970 року та чинний Земельний кодекс України містять розділи про відповідальність за порушення земельного законодавства під номерами XI та VIII відповідно [1; 2]. Проте перелік порушень, за які буде наставати відповідальність, не є ідентичним. Порівняння та акцентування уваги на зміні формулювання (визначення) таких порушень надасть змогу простежити та зрозуміти еволюцію державної політики, що знайшла своє відображення в законодавстві щодо охорони земель та розуміння, що є власне порушенням, а що правом. Адже юридична відповідальність за порушення земельного законодавства - важлива складова правового забезпечення раціонального використання та охорони земель [3, с. 240].

Законодавчо закріплений у ст. 211 Земельного кодексу (далі - ЗК) України перелік порушень, за вчинення яких громадяни та юридичні особи можуть бути притягнені до юридичної відповідальності, носить загальний характер [4, с. 93].

Проведемо порівняльний аналіз та спиратимемось при цьому на окремі положення закону, а не на загальне враження. Відповідно до ст. 169 ЗК УРСР купівля-продаж, застава, заповіт, дарування, оренда, самовільний обмін земельними ділянками та інші угоди, які в прямій або прихованій формі порушують право державної власності на землю, - недійсні [1]. Зазначене положення закону демонструє чи не найбільш суттєву різницю між підходами до розуміння права та його порушення у сфері земельних відносин Земельного кодексу 1970 року та чинного на сьогодні. Те, що свого часу є порушенням права, наразі стає власне правом. Така метаморфоза - показник того, що законодавство не є сталим механізмом та зазнає трансформацій залежно від реалій часу, у які воно формується. Наведемо на доказ цієї тези такі положення чинного українського законодавства. Власне ст. 81 Земельного кодексу України, що діє в наші дні, надає громадянам можливість набувати право власності на земельні ділянки з таких підстав: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; г) прийняття спадщини [2].

Стаття 792 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) передбачає договір найму земельної ділянки. Згідно із ч. 1 ст. 792 ЦКУ за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом із насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них [5]. Земельний кодекс України також закріплює право оренди земельної ділянки. Пункт 1 ст. 93 ЗК України містить дефініцію права оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння та користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності [2]. Аналогічне визначення містить ст. 1 Закону України "Про оренду землі" [6]. Частина 1 ст. 1225 ЦКУ визначає, що право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах із збереженням її цільового призначення [5].

Загальновідомим є те, що зміст права власності складає право володіти, користуватися та розпоряджатися. Зміст права власності на землю не є винятком, що знаходить своє відображення в ст. 78 ЗК України [2]. Так, ЗК УРСР визнано право землекористування громадянами СРСР у ст. 13 ЗК УРСР [1]. Ми не замовчуємо цей факт та не маємо на меті поширювати хибні, на наше переконання, уявлення щодо земельних прав у радянській період. Проте розширення змісту права власності й можливості його реалізувати в громадян незалежної української держави аргументовано вище, зокрема посиланням на статтю чинного Земельного кодексу України. Ця стаття не присвячена саме порівнянню змісту права власності на землю часів Української РСР та сучасної України. Ми ведемо мову про відмінності в підставах відповідальності за порушення земельного законодавства. Отже, розширення можливості реалізувати право власності на землю будь-яким громадянином у сучасній державі нівелювало одну з підстав відповідальності за порушення земельного законодавство УРСР. А за укладення угод із порушенням земельного законодавства відповідальність настає, про що говорить ч. 1 ст. 211 ЗК України [2]. Замість того, щоб заборонити укладення угод взагалі, як за радянських часів, законодавець іде більш виваженим шляхом та регулює порядок і правила укладення цих угод.

Самовільне заняття земельної ділянки обидва кодекси вважають протиправним діянням. Про що свідчить ст. 170 ЗК УРСР та п. б ч. 1 ст. 211 ЗК України [1; 2]. Сутність самовільного заняття земельної ділянки вбачається в самовільному занятті особою чужої земельної ділянки та використанні її без наявності законних підстав, тобто за відсутності оформленого у встановленому порядку права власності або іншого передбаченого законодавством права на землю. Іноді самовільним заняттям земельної ділянки вважають таке заволодіння нею, яке не спирається на закон і відбувається з порушенням визначеного порядку надання земельних ділянок.

Стаття 170 ЗК УРСР як підстава відповідальності визначає псування сільськогосподарських та інших земель, забруднення їх виробничими та іншими відходами та стічними водами [1]. ЗК України надає більш широке формулювання означеної підстави. Згідно із ч. 1 ст. 211 це псування сільськогосподарських угідь та інших земель, їх забруднення хімічними та радіоактивними речовинами та стічними водами, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами [2]. Не слід сприймати подібне розширення переліку як юридичну казуїстику, адже Україна належить до держав із дуже високим рівнем антропогенних та техногенних навантажень на земельні ресурси. Охорона мусить спрямовуватися насамперед на раціональне використання землі, відновлення, збереження та підвищення родючості ґрунтів, поліпшення інших корисних властивостей землі [7, с. 200-201]. Для забезпечення цих дій чинне законодавство містить низку умов. Згідно зі ст. 211 ЗК України такими є, по-перше, розміщення, проектування, будівництво, введення в дію об'єктів, що негативно впливають на стан земель; не проведення рекультивації порушених земель, по-друге, знищення або пошкодження протиерозійних і гідротехнічних споруд, захисних насаджень, по-третє, невиконання умов знімання, збереження та нанесення родючого шару ґрунту буде підставами для настання юридичної відповідальності для порушника [2]. Подібні норми в радянському законодавстві прописувалися не в повному обсязі. Увага приділялася лише неправильній експлуатації та пошкодженню гідротехнічних споруд або захисних лісонасаджень на меліорованих й еродованих землях та невиконанні обов'язкових заходів щодо поліпшення земель й охорони ґрунтів від вітрової, водної ерозії та інших процесів, що погіршують стан ґрунтів, а також невжиттю заходів із боротьби з бур'янами та шкідниками сільськогосподарських культур, що закріплено в ст. 170 ЗК УРСР [1]. Як ми бачимо з викладеного, акцентувалося на утриманні земель у стані придатному для їх сільськогосподарської експлуатації, а не на їх охороні як національного багатства. Конституція України саме так закріплює в ст. 14 [8] відношення до землі. Отже, такий підхід перестає бути суто декларативним та реалізується в офіційній політиці держави, про що свідчить його закріплення не тільки в Основному Законі держави, але й подальша деталізація в Земельному кодексі України та інших нормативно-правових актах.

Положення про відповідальність за знищення межових знаків мало місце в обох кодексах. Нагадаємо, що межовим знаком є спеціальний знак встановленого зразка, яким закріплюється місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) [9].

Частиною 1 ст. 211 ЗК України передбачено настання відповідальності за невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням [2], ст. 170 ЗК УРСР - за використання земельних ділянок не у відповідності з тією метою, для якої вони надані [1]. Отже, маємо різні за формулюванням, однак схожі за змістом норми земельних кодексів: радянського та чинного.

Безгосподарне використання земель і використання їх із метою добування нетрудових доходів вважалося порушенням земельного законодавства за радянських часів, що підтверджується закріпленням відповідної підстави в ст. 170 ЗК УРСР [1]. У чинному земельному кодексі не знайшлося місця для такої норми.

Порушення строків повернення тимчасово займаних земель або невиконання обов'язків щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням, як підставу для настання юридичної відповідальності зазначено в обох земельних кодексах [1; 2].

У п. 1 ст. 211 ЗК України міститься положення, згідно з яким відхилення від затверджених в установленому порядку проектів землеустрою; використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва без затверджених у випадках, визначених законом, проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь у свою чергу також може бути підставою для відповідальності [2]. Законодавство 1970 року не надавало такого вичерпного переліку, а лише констатувало, що відхилення без належного дозволу від затверджених у встановленому порядку проектів внутрішньогосподарського землеустрою є порушенням норм земельного права [1].

Приховування від обліку й реєстрації та перекручення даних про стан земель, розміри та кількість земельних ділянок, ухилення від державної реєстрації земельних ділянок та подання недостовірної інформації щодо них сучасне законодавство відносить до переліку порушень, за які громадяни та юридичні особи несуть відповідальність [2]. Подібні дії особи щодо реєстрації земельної ділянки порушуватимуть чергу інших нормативно-правових актів, а зокрема Закону України "Про Державний земельний кадастр" [10], Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" [11], Положення "Про Державне агентство земельних ресурсів України" [12], Постанову Кабінету Міністрів України "Про інформаційну взаємодію органу, що здійснює ведення Державного земельного кадастру, та органу державної реєстрації прав" [13].

Вважаємо, що наразі питання відповідальності за порушення земельного законодавства знаходиться не на правовій периферії. Норми права, що регулюють цю сферу, є більш розробленими в порівнянні із Земельним кодексом 1970 року. Інтереси державного апарату більше не є основним чинником визначення підстав настання відповідальності, а отже, права й свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Підсумовуючи викладене, проведемо такі паралелі та наведемо загалом оптимістичні сподівання. Розвиток України як правої держави, що забезпечує можливість та сприятливі умови громадянам реалізувати їх конституційні права, є бажаною моделлю розвитку. Згадувати про права більш приємно ніж про обов'язки. Проте саме виконання кожною особою обов'язків слугуватиме однією з гарантій дотримання прав інших. Для людей, які не мають фахової юридичної освіти та не заглиблюються у вивчення законодавства, питання несення відповідальності за порушення закону, напевно, сприйматиметься лише як тягар та не завжди доречний обов'язок. Бажано, щоб таке ставлення замість розповсюдженої практики стало винятком. Розуміння того, що чинні нормативно-правові акти, наприклад Земельний кодекс України, про який іде мова в нашій статті, розвиваються та положення, які ними закріплюються, спрямовані насамперед на захист інтересів громадян, допоможе, на наш погляд, розвинути більш шанобливе ставлення до закону в населення. Марно сперечатися з людською сутністю, природним є пошук більш вигідних умов існування кожною особою. Закон як гарантія дотримання власних прав та свобод, а не засіб покарання та інструмент держави для обмеження можливостей людини (наприклад, здійснювати підприємницьку діяльність, передавати власне майно в спадок) викликатиме повагу, а не бажання оминути його усіма можливими шляхами. Отже, звернення уваги на те, що в порівнянні з добою УРСР закон став більш толерантним до громадян та знаходиться в стані постійного удосконалення, допоможе подолати правовий нігілізм. Сподіваємося, що це у свою чергу зменшить випадки умисного порушення та ігнорування нормативно-правових актів.

Список використаних джерел

1. Земельний кодекс УРСР від 1970 року [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/ show/2874%D0%B0-07.

2. Земельний кодекс України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2768-14.

3. Дуліна О.В. Проблеми розмежування відповідальності у сфері земельних відносин / О.В. Дуліна // Порівняльно-аналітичне право. - 2014. - № 5. - С. 240-243.

4. Оверковська Т.К. Земельне правопорушення як підстава юридичної відповідальності в галузі охорони земель від забруднення та псування / Т.К. Оверковська // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. -

2007. - № 77-78. - С. 92-95.

5. Цивільний кодекс України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/435-15.

6. Про оренду землі : Закон України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/161-14.

7. Гоштинар С.Л. Правове забезпечення охорони земель сільськогосподарського призначення як передумова сталого розвитку агропромислового комплексу України / С.Л. Гоштинар // Вісник соціально-економічних досліджень. - 2013. - Вип. 1(48). - С. 196-201.

8. Конституція України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96- %D0%B2%D1%80.

9. Наказ № 376 про затвердження Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками від 18 травня 2010 року [Електронний ресурс]. - Режим доступу: / http://zakon4.rada.gov.ua/laws/s Про оренду землі how/z0391-10.

10. Про Державний земельний кадастр: Закон України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov. ua/laws/show/3613-17.

11. Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень: Закон України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1952-15.

12. Положення "Про Державне агентство земельних ресурсів України" [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/445/2011.

13. Про інформаційну взаємодію органу, що здійснює ведення Державного земельного кадастру, та органу державної реєстрації прав: Постанова Кабінету Міністрів України № 118 від 22 лютого 2012 року [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/118-2012-%D0%BF.

Размещено на Allbest.ru