Особливості правового регулювання забезпечення прав суб’єктів підприємницької діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ СУБ'ЄКТІВ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Дячук Н.Д.,

викладач кафедри міжнародного приватного права, правосуддя та адвокатури ДВНЗ «Ужгородського національного університету»

Стаття присвячена дослідженню форм та методів правового регулювання законодавства у сфері підприємницької діяльності в Україні. Виявлено проблемні аспекти правового регулювання суб'єктів господарювання в контексті вдосконалення законодавчої бази. З'ясовано переваги та недоліки забезпечення прав суб'єктів підприємницької діяльності в процесі виконання їхніх функцій.

Ключові слова: підприємець, суд, держава, забезпечення, підприємницька діяльність, суб'єкти господарювання, правове регулювання.

Постановка проблеми. З часів незалежності України держава обрала курс на побудову ринкової економіки та забезпечує напрямок для розвитку національного підприємництва. Саме тому найпоширенішим видом діяльності в Україні є підприємницька. Як на мою думку, то держава обрала правильний курс розвитку ринкової економіки, адже саме завдяки підприємництву держава отримує майже 70% доходу в бюджет держави. Тому ми просто повинні звернути увагу на ті проблеми, які існують у суб'єктів підприємницької діяльності. Слабкість і недосконалість правового захисту підприємництва, неврегульованість багатьох його аспектів, неузгодженість нормативних актів негативно впливають на ефективність підприємництва в Україні

Стан дослідження. Дослідженням форм та видів правового регулювання забезпечення прав суб'єктів підприємницької діяльності займались як українські так і зарубіжні вчені. Зокрема, цікавими з наукової точки зору є праці П. Віхрова, В.С. Щербини, Є. О. Жарікова, А.В. Ковача, В.І. Коростея, О. Титова та ряду інших вчених. Варто зазначити, що для правильного та обґрунтованого визначення питань, пов'язаних із забезпеченням прав суб'єктів підприємницької діяльності, із позиції цивільного та господарського права необхідно, насамперед, дослідити саму категорію правового регулювання даного питання та проаналізувати прогалини, які існують у законодавстві в сфері підприємницької діяльності.

Метою стaтті є проаналізувати законодавство у сфері підприємницької діяльності та виявити проблемні аспекти правового регулювання суб'єктів господарювання, в контексті вдосконалення законодавчої бази.

Виклад основного матеріалу. Правове забезпечення створює те середовище, в якому діє підприємець, гарантуючи йому державний захист прав власності, рівність прав і свободу підприємницької діяльності, вільну і законну конкуренцію, державну підтримку [1, с. 47].

До правових засобів правового забезпечення відносяться норми і принципи права, правозастосовна діяльність, нормативні договори, юридичні факти, суб'єктивні права і юридичні обов'язки. Правове забезпечення діяльності підприємців має стати правовою стратегією держави, органів публічної адміністрації і суб'єктів підприємництва, яка включає правила, способи і методи регулювання господарських відносин; закріплення господарського правопорядку в економіці; виконання вказівок держави, умов договорів, національних і регіональних програм соціально-економічного розвитку. Закони та інші нормативно-правові акти забезпечують реалізацію механізму правового регулювання і спрямовані на створення умов для правового господарювання й ефективного управління економікою на основі конструктивних правових засобів [2, с. 13].

Важливим аспектом із наукової точки зору є те, що захист прав суб'єктів підприємницької діяльності регулюється і гарантується нормами цивільного і господарського права та Конституцією України. Відповідно до ст. 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Це право базується на свободі підприємницької діяльності, тобто на реальній можливості здійснення особою на власний розсуд і ризик господарської діяльності, не забороненої законом, з метою одержання прибутку. Конституційне право на підприємницьку діяльність не може бути реалізоване без всебічної участі в цьому держави, бо відбувається безповоротна інтеграція України у світове, зокрема, європейське співтовариство. Тому існує потреба вдосконалення чинного законодавства в цій сфері, приведення його у відповідність до принципів, проголошених чинною Конституцією України. Реалізація права відбувається відповідним способом, із використанням належних засобів та дотриманням умов. А.В. Кучеренко та А.В. Ковач вважають, що суб'єкти підприємницької діяльності як мають права, так само і повинні виконувати покладені на них обов'язки, а саме: неухильно додержуватися Конституції та законів, не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки (ст. 66), сплачувати податки і збори (ст. 67) [3, с. 212]. Також необхідно виконувати вимоги господарського та цивільного законодавства України, а саме:

- наявність повної дієздатності особи, яка настає з 18 років, а у виняткових випадках з 16 років;

- проходження легалізації підприємницької діяльності;

- здійснення підприємницької діяльності у будь-яких організаційних формах, що передбачені законом, за вибором підприємця;

- встановлення чіткого напрямку діяльності із зазначенням цього виду діяльності у реєстраційних документах. На деякі види господарської діяльності законом встановлена заборона;

- наявність відповідного «стартового» (початкового) капіталу для здійснення підприємницької діяльності;

- вибір місця здійснення підприємницької діяльності. Для фізичної особи вихідним та ін.

Слід зауважити, що господарське законодавство України відзначається крайньою непослідовністю, суперечливістю, неузгодженістю і містить істотні прогалини. Не витримує жодної критики якість законодавчого процесу. У жодній із сфер економічної діяльності поки що не маємо логічно завершеного системного законодавчого забезпечення. Щодо прогалин у ГК, то цікавою є праця О.П. Віхрова, де автор пропонує включити до ГК спеціальний розділ з відповідними підрозділами, де закладалися б єдині засади правового регулювання господарських відносин в окремих галузях економіки. Насамперед, у тих, що мають особливе народногосподарське, екологічне, соціальне або інше значення чи певну специфіку, і відносини в яких додатково детально регулюються окремими спеціальними законодавчими та іншими нормативно-правовими актами. Це стосується стратегічних галузей паливно-енергетичного комплексу: електроенергетики, нафтової та

вугільної промисловості підвищеними вимогами до забезпечення якості та безпеки її продукції, аграрної галузі, яка має виключне значення для продовольчого та сировинного забезпечення потреб суспільства, надзвичайно важливих інфраструктурних галузей: транспорту, зв'язку і телекомунікацій, мобільних галузей торгівлі, громадського харчування і послуг, де у найбільшій мірі знайшов розвиток малий і середній бізнес [4, с. 384].

Дуже часто підприємці через незнання законодавства, чи небажання, не можуть захистити свої порушені права, що в результаті негативно впливає на їх інтереси. Метою підприємницьких законів повинна бути економічна зацікавленість суб'єктів підприємництва свідомо виконувати державні вимоги і сумлінне виконання органами публічної адміністрації своїх функцій у сфері регуляторної політики з метою встановлення господарського правопорядку. Саме тому розробляти закони повинні не депутати, а компетентні кваліфіковані юристи, здатні вкласти у проект закону глибокі знання економіки, великий досвід господарювання, вміння конкретно і змістовно висловлювати державні вимоги з урахуванням інтересів товаровиробників і підприємців, держави, суспільства і громадян [5, с. 104].

Щодо прогалин, які існують у законодавстві в сфері підприємницької діяльності, то можна також підкреслити, що у п 1.1 ст. 80 ГПК України зазначено, що, якщо позовну заяву підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано, то господарський суд залишає позов без розгляду [6, с. 56]. На мою думку, було б доцільно внести такі доповнення до даної норми, які дозволяли б господарському суду, який встановив під час розгляду справи, що позов пред'явлений не тією особою, якій належить право вимоги, за згодою позивача, не припиняючи провадження у справі, допустити заміну первісного позивача.

Щодо наступної прогалини, то вона пов'язана з припиненням діяльності суб'єктів підприємництва, положення про які містяться в Господарському та Цивільному кодексах України.

Здавалося б, така досить широка нормативна база повинна була забезпечити повне, послідовне та узгоджене регулювання усіх питань припинення діяльності суб'єкта підприємництва - громадянина, однак детальний аналіз відповідних законодавчих положень не дозволяє дійти такого висновку [7, с. 69]. А саме це стосується ст. 51 ГК України, де зазначено, що підприємницька діяльність припиняється [8, с. 144]:

- з власної ініціативи підприємця;

- у разі закінчення строку дії ліцензії;

- у разі припинення існування підприємця;

- на підставі рішення суду у випадках, передбачених ГК України та іншими законами.

Необхідно зазначити, що підприємницька діяльність також припиняється в разі визнання громадянина - суб'єкта підприємництва померлим, безвісно відсутнім, недієздатним чи обмежено дієздатним у встановленому законом порядку. Так як відомо, що як фізична особа, громадянин - підприємець, може втратити фізичну можливість здійснювати підприємницьку діяльність також у зв'язку із настанням таких обставин, як недієздатність (обмежена дієздатність). Фактично ті ж самі юридичні наслідки як фізична смерть, тягнуть за собою визнання особи безвісно відсутньою. Постановлення судового рішення про визнання фізичної особи, яка є підприємцем, померлою або визнання безвісно відсутньою, недієздатною або про обмеження її цивільної дієздатності закріплене у ст. 46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» як підстава здійснення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця [9, с. 1172]. Таким чином, визнання фізичної особи, яка є підприємцем померлою або визнання безвісно відсутньою, недієздатною (обмеження її цивільної дієздатності) закріплене в законодавстві як підстава припинення державної реєстрації, але не закріплене в якості загальної підстави припинення господарської діяльності.

Слід звернути увагу на те, що В.К. Мамутов запропонував об'єднати зусилля Національної академії правових наук, Інституту законодавства Верховної Ради з метою успішного вирішення проблеми щодо вдосконалення законотворчого процесу. На виконання поставленої мети щодо вдосконалення господарського законодавства науковцями Інституту економіко-правових досліджень НАН України (м. Донецьк) розроблено «Концепцію модернізації господарського законодавства на основі Господарського кодексу України», яка містить мету, завдання, способи вирішення та основні напрямки подальшої кодифікації господарського законодавства на базі ГК України [10, с. 73].

Опираючись на накопичений науковий потенціал, Інститутом економіко-правових досліджень НАН України (м. Донецьк) було здійснено аналітичні роботи, завданням яких було виявлення причин недостатньої результативності господарського законодавства саме в останні роки. В результаті було розроблено ґрунтовний висновок по те, що це законодавство потребує масштабної модернізації, відповідно до цього були розроблені спеціальна концепція і практичні рекомендації.

В.С. Щербина з цього приводу висловився про необхідність покладення зазначеного проекту в основу законодавчої діяльності Верховної Ради з удосконалення і кодифікації господарського законодавства.

Таким чином, вважаю, що на даний час необхідним є забезпечення умов функціонування ринкової економіки за рахунок забезпечення правової бази та суспільної атмосфери, що сприяють успішному розвитку підприємницької діяльності і створюють умови інтегрування підприємців у загальний простір соціальної відповідальності й підтримки стабільності економічних реформ і виконання програм соціально-економічного розвитку.

Враховуючи особливості правового регулювання забезпечення прав суб'єктів підприємницької діяльності в Україні, вважаю, що необхідним є вжиття наступних заходів:

- очистити господарське законодавство від зайвих нормативно-правових і підзаконних актів господарювання, проникаючи до глибин суті закону, перекручуючи та підмінюючи його зміст. Підзаконні акти необхідні як засіб управління, в якому відзначені шляхи впровадження в дію самого закону. Неприпустимо, щоб постанова Уряду або наказ міністерства чи іншого центрального органа виконавчої влади визначали умови розвитку певної галузі господарювання. Готуючи його проект, необхідно уникати протиріч, неузгодженостей і дублювання з уже діючими нормами закону, збалансовувати державні та галузеві інтереси, а на стадії виконання актів здійснювати контроль за його впровадженням;

- державні службовці і службовці органів місцевого самоврядування повинні публічно обґрунтовувати необхідність прийняття владних рішень. Закони повинні мати конструктивний і творчий характер, бути дієвим механізмом державного захисту, доступними для розуміння широкого кола підприємців;

- всі законодавчі проекти повинні розроблятися на компетентній і кваліфікаційній основі з урахуванням їхньої економічної обґрунтованості та фінансової забезпеченості, тому ініціювання законопроектів повинно здійснюватися фахівцями, які мають відповідні знання і досвід у правовому регулюванні конкретних сфер господарської діяльності

Висновки. Викладене дає підстави для висновків про те, що і велика кількість різнопланових нормативно-правових актів, відсутність їх систематизації, наявність нечітко окреслених у законі питань, розбіжність в їх тлумаченні різними суб'єктами права, не завжди вмотивовані рішення судів різних інстанцій свідчать про неналежний рівень правового захисту суб'єктів підприємницької діяльності в нашій державі. Тому подальші дослідження у даному напрямку передбачають глибоке вивчення нормативно-правових актів, їх аналіз, виявлення прогалин і розробка пропозицій щодо їх удосконалення.

Майнові гарантії суб'єктів підприємницької діяльності та інших суб'єктів господарювання полягають у тому, що держава за допомогою прийняття відповідного законодавства, створення спеціальних структур, які контролюють його виконання, гарантує недоторканність їх майна та забезпечує захист права власності.

На мою думку, гарантії держави спрямовані на захист прав і інтересів суб'єктів господарювання не тільки від неправомірних дій юридичних чи фізичних осіб, а й від таких дій самої держави. Саме тому право на захист суб'єктів підприємницької діяльності є складною матеріально-процесуальною категорією. Кожен його елемент існує за наявності певних передумов, як правило, у часових межах і реалізується у специфічній процесуальній формі.

Найбільш важливою формою забезпечення прав суб'єктів підприємницької діяльності є право на звернення за судовим захистом. Носієм цього права є кожен учасник господарських правовідносин, будь-яка заінтересована особа. Його зміст становить не тільки право подання до суду позову чи заяви, а й можливість подання зустрічного позову чи заперечення проти позову.

Вважаю, що перевагами забезпечення прав суб'єктів підприємницької діяльності в процесі здійснення діяльності за рахунок власних сил і засобів є висока керованість ними, швидка реакція на різного роду негаразди, гнучка структура, яка може швидко змінюватись залежно від зміни видів напрямків діяльності. До недоліків забезпечення прав суб'єктів підприємницької діяльності можна віднести домінування у тактиці і стратегії думки керівників та власників суб'єктів навіть тоді, коли останні є недостатньо компетентними у питаннях забезпечення прав суб'єктів підприємницької діяльності; відсутність спеціальних економічних чи інших знань, необхідних для прийняття рішень, які формуються профільними спеціалістами суб'єктів; клонованість у комплектуванні підрозділів; інерційність у вдосконаленні діяльності тощо.

правовий законодавство підприємницький економіка

Список літератури

1. Ямкова І.М. Напрями вдосконалення правового забезпечення підприємницької діяльності в Україні / І.М. Ямкова // Проблеми правового регулювання господарської діяльності. - 2013. - № 2. - С. 47-51.

2. Щербина В.С. Деякі проблеми удосконалення господарського і господарсько-процесуального законодавства / В.С. Щербина // Право України. - 2010. - № 8. - С. 13-19.

3. Ковач А.В. Право людини на підприємництво / А.В. Ковач // Проблеми цивільного та підприємницького права в Україні. - 2012. - № 2. - С. 212-215.

4. Віхров П. Окремі питання вдосконалення Господарського кодексу України / П. Віхров // Університетські наукові записки. - 2012. - № 1. - С. 384-392.

5. Коростей В.И. Хозяйственное право Украиньї: теория и практика. Общая часть: курс лекций / В.И. Коростей. - Донецк: Юго-восток, 2010. - С. 285.

6. Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.1991 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 6. - Ст. 56.

7. Жарікова Є.О. Про окремі аспекти припинення діяльності суб'єктів підприємництва - громадян / Є. О. Жарікова // Економіка і право. - 2013. - № 2. - С. 69-70.

8. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 18. - Ст. 144.

9. Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» від 15.05.2003 р. № 755 // Офіційний вісник України. - 2003. - № 25. - С. 1172.

10. Титова О. Концепція та програма модернізації господарського законодавства / О. Титова // Право України. - 2008. - № 6. - С. 73-78.

11. Конституція України від 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

12. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 40. - Ст. 256.

Размещено на Allbest.ru