Розвиток концепції справедливого судового розгляду у міжнародному кримінальному трибуналі по Руанді

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розвиток концепції справедливого судового розгляду у міжнародному кримінальному трибуналі по Руанді

Постановка проблеми. Міжнародний кримінальний трибунал по Руанді (далі - МКТР) був створений Резолюцією № 955 Ради Безпеки ООН у листопаді 1994 року, який являвся точною копією Міжнародного кримінального трибуналу по колишній Югославії (далі - МКТКЮ) з невеликими статутними відмінностями. На сьогоднішній день являється дискусійним питання легі- тимності створених трибуналів та справедливості судових процесів. Для вирішення цього питання доцільно провести аналіз статутів міжнародних трибуналів, правил і процедури доведення та їх дотримання в ході діяльності судів ad hoc.

Актуальність теми дослідження визначається необхідністю формування концепції справедливого судового провадження, виходячи з судової практики Міжнародного трибуналу по Руанді.

Метою і завданням статті є дослідження системи справедливого судового провадження у Міжнародному трибуналі по Руанді на прикладі діяльності Міжнародного кримінального трибуналу по колишній Югославії.

Виклад основного матеріалу. Досі являється дискусійним питання легітимності створеного Трибуналу по Руанді, адже обидва трибунали ad hoc були засновані резолюціями Ради Безпеки ООН шляхом розширювального тлумачення Глави VII Статуту ООН. Так, у справі Prosecutor v. Joseph Kanyabashi обвинувачений стверджував, що МКТР був заснований не на основі договору, та заявляв, що Глава VII Статуту ООН не дає Раді Безпеки повноважень на установу міжнародного судового органу. Однак Судова камера відхилила аргументи обвинуваченого, пояснюючи це тим, що Рада Безпеки ООН має у своєму розпорядженні достатній простір для маневру при визначенні наявності загрози міжнародному миру та безпеці і її рішення в таких випадках не можуть оскаржуватися в судовому порядку [6]. На думку вчених, легітимація можлива за умови міжнародно-правового визнання цих інститутів та їх повноважень міжнародним співтовариством [7]. У доповіді Генерального секретаря ООН від 3 травня 1993 року зазначено, що заснування Міжнародного трибуналу по колишній Югославії рішенням на підставі Статуту ООН створює зобов'язання для усіх держав робити будь-які кроки для здійснення цього рішення: «Усі держави будуть пов'язані зобов'язанням співпрацювати з міжнародним трибуналом і сприяти йому на усіх етапах розгляду для забезпечення виконання прохань про надання допомоги у зборі доказів, заслуховуванні свідків, підозрюваних осіб і експертів, упізнанні і встановленні місцезнаходження осіб та ін.» [11]. Вищевказане знайшло своє відображення й у п. 2 ст. 8 Статуту МКТР, яка вказує на пріоритетну юрисдикцію Трибуналу над національними судами усіх держав [4], тим самим забезпечивши підтримку у питаннях затримання і видачі обвинувачених, наданні документів та інших доказів у справах, які розглядалися МКТР. Завдяки мовчазному визнанню міжнародного співтовариства, МКТР був наділений відповідними повноваженнями відносно здійснення правосуддя [6].

Норми процесуального права МКТР формувалися у процесі практики та узагальнення норм кримінально-процесуального права різних країн. Однак головну роль у формуванні концепції справедливого судового розгляду відігравала прецедентна практика МКТКЮ. Процесуальна діяльність МКТР закріплена у його Статуті і Правилах та процедурах доведення, які мають на меті притягнення індивідів до відповідальності у міжнародному порядку, дотримуючись міжнародно-правових стандартів справедливого судового розгляду. Як зазначає І.С. Марусін: «Надання фізичним особам процесуальних прав у міжнародних судових установах і створення міжнародних судів, стороною розгляду в яких можуть виступати приватні особи, є закономірним результатом тривалого процесу розвитку міжнародної судової процедури, основною метою якої було і залишається прагнення забезпечити мирне та справедливе рішення виникаючої міжнародної суперечки, опираючись на право, а не на силу» [7].

На нашу думку, міжнародні судові установи можуть бути справедливими за умови повного, рівноправного та відкритого судового процесу. Звертаючи увагу на етимологію слова «справедливість», Л. Де- риглазова виділяє два напрямки розуміння стану справедливості: перший полягає в розумінні справедливості як «об'єктивності, безсторонності, відповідності закону та чесним підставам», другий - «відповідність істині» [8].

Розглядаючи відповідність процесуальної діяльності МКТР вищезазначеним «правилам», вважаємо доцільним почати аналіз з головного - об'єктивності Трибуналу. Термін «об'єктивність Трибуналу» може бути використаний на рівні з терміном «об'єктивність судді», адже саме судді мають вершити справедливе правосуддя. Тож вони повинні мати такі якості, як професійний досвід у сфері міжнародного права та міжнародного гуманітарного права, вміння не підпадати під вплив сторін та суб'єктів процесу, сприйняття інформації, емоційна стійкість тощо. Відповідно до ст. 10 Статуту до складу Трибуналу входять три Судові камери та Апеляційна камера, Обвинувач та Секретаріат [4]. До складу камер входять шістнадцять постійних незалежних суддів [4], головною задачею яких повинно бути безстороннє та об'єктивне правосуддя. Так, стаття 12 Статуту «Кваліфікація суддів» передбачає наступний перелік вимог до суддів МКТР: «високі моральні якості, неупередженість та сумлінність, які відповідають вимогам, що пред'являються в їхніх країнах для призначення на вищі судові посади» [4], а також «враховується досвід судді у галузі кримінального права, міжнародного права, в тому числі міжнародного гуманітарного права і норм в області прав людини» [4]. Відповідно до ч. А Правила 14 Правил та процедури доведення, вступаючи на посаду, суддя дає урочисту обіцянку виконувати свої обов'язки чесно, неупере- джено та сумлінно [2, Rule 14, А]. Однак це не є вичерпний перелік для того, щоб судді були об'єктивні, незалежні та неупереджені у реалізації своєї діяльності. Справедливий судовий розгляд безпосередньо залежить від роботи суддів, у зв'язку з чим вважаємо доцільним внести суворіші вимоги у виборі суддів до Трибуналу. Наприклад, встановити обов'язковий досвід у занятті судової посади, досвід у галузі міжнародного права не менш як 3 роки, мінімальний та максимальний вік судді, володіння не менш як двома мовами та ін.

При аналізі роботи суддів Трибуналу хотілося б звернути увагу на той факт, що сам МКТР був створений у 1994 році, тоді як суддів було обрано тільки у 1995 році. Перше засідання Судової камери Трибуналу відбулося у 1995 році у штаб-квартирі МКТКЮ в Гаазі [5], так як Трибунал зіткнувся зі своєю першою проблемою - місце, а саме будівля. Таким чином, Рада Безпеки ООН мала «слабке місце» у сфері фінансів для повноцінного забезпечення МКТР необхідними ресурсами. Підтвердженням цього являється перша редакція Статуту Трибуналу, а саме ч. 2 ст. 12 - Рада Безпеки ООН направляла суддів Апеляційної камери МКТКЮ виконувати функції суддів Апеляційної камери МКТР [4].

Однак, аналізуючи нормативну базу МКТР, засновники прагнули забезпечити справедливий судовий розгляд, основні принципи якого закріпили у правах звинуваченого. Також дотримуватись принципу об'єктивності у положенні про обмеження права судді приймати участь у розгляді справи, в якій у нього є особистий інтерес або наявні інші обставини, які впливають на його незалежність та безсторонність [2, Rule 15, А].

Відповідно до ст. 14 Статуту МКТР важливим нормативним актом, який регулює діяльність Трибуналу, являється Правила та процедури доведення МКТКЮ. Однак у статті зазначається, що судді МКТР можуть вносити поправки до цього документу, які вони визнають необхідними [4]. На думку І.С. Марусіна, Рада Безпеки ООН наділяє суддів Трибуналу як законодавчою, так і виконавчою функціями, що, у свою чергу, вказує на порушення принципу рівності всіх учасників судового процесу [9, с. 66-67]. Прикладом цього являється, по-перше, рівність перед законом: усі учасники судового розгляду (обвинувачений, захисник, обвинувач та судді) повинні мати рівні права та обов'язки. Відповідно до ст. 14 Статуту судді можуть змінювати процесуальні норми на свій розсуд та у будь-який час [4]. По-друге, кількість змін до Правил та процедур доведення: 22 поправки з 12 січня 1996 року, остання з яких приходиться на 10 квітня 2013 року [2]. З цих даних виходить, що сам порядок внесення змін до документу не має складної процедури та вказує на те, що перший варіант нормативного акту був підготовлений не на найвищому рівні. Тож судді одночасно з розглядом справ працювали над підготовкою і удосконаленням Правил і процедур доведення, що підриває «авторитет» суддів. У зв'язку з цим «можуть виникнути підозри щодо зловживання суддями своїми правоустановчими правами, а саме щодо того, чи вносяться певні зміни з урахуванням особливостей конкретної справи, яку належить розглядати Трибуналу» [9, с. 66-67].

Окрім об'єктивності суддів при аналізі справедливого судового розгляду, необхідно розглянути діяльність Обвинувача. Право початку судочинства належить саме Обвинувачу, який на підставі інформації, отриманої з будь-яких джерел [4], починає попереднє розслідування. Слід зазначити, що розглядаючи злочини геноциду та злочини проти людяності, число потенційних «підозрюваних», осіб, які в тій чи іншій мірі кримінально відповідальні за скоєні звірства, вимірюється тисячами. Як зауважила Л. Арбур: «При здійсненні судового переслідування всередині країни практично ніколи не потрібно проявляти виборність, коли мова йде про серйозні злочини. У МКТР Обвинувачу доводиться бути дуже виборчим, вирішуючи, на що направити ресурси, що розслідувати і кого притягнути до відповідальності» [10]. Апеляційна камера МКТКЮ у справі Prosecutor v. Zejnil Delalic, Zdravko Mucic, Hazim Delic and Esad Landzo вказала, що Обвинувач наділений широким спектром повноважень діяти на свій розсуд у випадках обрання «головних злочинців» [3]. Однак у Статуті МКТР відсутня вказівка на осудження саме «головних злочинців»,адже перед Трибуналом предстануть лише кілька осіб, а інших судитимуть національні суди. Тож, виділяючи дві категорії звинувачених, МКТР зіткнувся б з проблемою розмежування «головного злочинця» від того чи іншого звинуваченого та встановлення критеріїв щодо їх відбору. Відсутність такого обмеження дає широкі повноваження Обвинувачу і повну свободу в оцінці доцільності кримінального переслідування [15].

У 1996 році Рада Безпеки ООН призначила Луїзу Арбур Головним обвинувачем Міжнародного трибуналу по колишній Югославії і по Руанді [12], яка сконцентрувала свою діяльність на переслідуванні найбільш високопоставлених осіб. Підтверджуючи правильність поставленого перед собою завдання Обвинувачем, Комісія міжнародного права ООН зазначила, що завдяки зловживанню своєю владою та повноваженнями саме високий посадовець наказує або підбурює до скоєння злочинів, тому є винним навіть більше, ніж його підлеглий-виконавець [15]. Так, у справі Prosecutor v. Jean Kambanda МКТР вказав на зловживання звинуваченим своєю владою та довірою цивільного населення [1].

Розглядаючи розвиток концепції справедливого судового розгляду у МКТКЮ та МКТР, хотілося б звернути увагу на той факт, що аж до 2003 року Обвинувачем двох трибуналів являлася одна особа. Такий підхід для діяльності трибуналів, на нашу думку, являється неприйнятним. По-перше, часова юрисдикція трибуналів відрізняється, тож Обвинувач готує обвинувальні висновки одночасно для обох трибуналів, враховуючи також просторову юрисдикцію. По-друге, відсутність обмежень щодо обвинувачених: «судове переслідування осіб, відповідальних за серйозні порушення міжнародного гуманітарного права» [4], а не «головних військових злочинців» [16], як зазначалось у Статуті Нюрнберзького трибуналу. Ще одним аргументом порушення справедливого судового розгляду Трибуналу являється факт «залежності» Обвинувача від «міжнародної політики». Л. Коте зазначає, що, створивши спеціальні трибунали, Рада Безпеки неявним чином наділила себе повноваженнями Обвинувача. Це проявлялось на перших етапах роботи головного Обвинувача, адже його задачею було відновити довіру до створених Трибуналів ad hoc шляхом незалежного, відкритого та справедливого правосуддя. Вищевказане пояснює, що Обвинувачений керувався політичними міркуваннями у виборі підсудних [10]. Таким чином, на «плечі» Обвинувача лягла значна кількість завдань, що послужило призупиненню роботи трибуналів. Після виявлення цієї проблеми Рада Безпеки ООН заснувала окремі посади обвинувачів МКТКЮ та МКТР Резолюцією 1503 від 28 серпня 2003 року, положення якої знайшли своє відображення у ст. 15 Статуту МКТР: «Обвинувач діє незалежно як окремий орган Міжнародного трибуналу по Руанді» [13]. 3 вересня 2003 року Рада Безпеки ООН прийняла Резолюцію 1505, якою було назначено Головним обвинувачем Трибуналу Хассана Бубакара Джэллоу [14].

Концепція справедливого судового розгляду в першу чергу направлена на забезпечення загальнообов'язкових прав звинуваченої особи у процесі судочинства. Як і в Статуті МКТКЮ, так і в МкТр правам обвинуваченого відведена окрема стаття, яка закріплює принцип публічності, рівності учасників, презумпції невинуватості, право на захисника та перекладача [4]. Проте існує ряд прав обвинуваченого, які були порушені у процесі роботи Трибуналу. До таких слід віднести:

a) право на розумний термін провадження - на прикладі МКТКЮ, коли стадія початку судового розгляду затягувалась на три-чотири роки, ця практика знайшла своє відображення й у діяльності МКТР. Правила процедури та доведення регулюють порядок попереднього ув'язнення та стермін, який не повинен перевищувати 90 днів [2, Rule 40 bis, H]. Протягом цього часу Обвинувачений чекає ордер на арешт, після отримання якого термін утримання під вартою встановлюється на розсуд Обвинувача та Судової палати [9, с. 218]. Окрім порушення строків утримання під вартою, порушується й право обвинуваченого на достатній час для підготовки до судового процесу і право на достатній час для представлення свого захисту [15].

b) право на повний та всесторонній розгляд справи - у випадку визнання Обвинуваченими себе винним за усіма пунктами звинувачувального акту, відповідно до Правила 62 Правил та процедур доведення, Судова палата доручає Секретареві Трибуналу встановити дату для оголошення вироку [2, Rule 62]. У такому випадку Трибунал опускає стадію судового розгляду з усіма доказовими дебатами між звинуваченням і захистом.

c) право на доказові дебати - у даному випадку ми звертаємо увагу на заяву МКТР саме на початку своєї роботи про те, що геноцид проти тутусі є «загальновідомим фактом», який не вимагає доказування. О. Мезяєв стверджує, що за весь період діяльності Трибуналу Обвинувач не надав переконливих доказів не лише провини конкретних обвинувачених, але й «загальновідомого» факту геноциду, здійсненого на території Руанди [17].

Висновки. Для того, щоб викоренити міжнародну злочинність повною мірою, міжнародне співтовариство направило свої сили на створення механізму боротьби. Одним із таких механізмів, на нашу думку, став Міжнародний кримінальний трибунал по Руанді, який зробив свій внесок у розвиток міжнародної кримінальної юстиції та міжнародного кримінального права. Незважаючи на вищезазначені недоліки, Рада Безпеки ООН знайшла сили та засоби заснувати трибунали, які покликані неупере- джено відстоювати обов'язкові вимоги людяності і забезпечувати їх дотримання.

ЛІТЕРАТУРА

судовий кримінальний трибунал

1.Марусин И. С. Физические лица в международных судах : новые тенденции в развитии международных судебных учреждений. - СПб. : Изд. дом СПб. гос. ун-та, 2007. - 296 c.

Размещено на Allbest.ru