Механізм забезпечення ефективного та справедливого цивільного судочинства України

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Цивільне судочинство є основною формою захисту приватних прав і законних інтересів суб'єктів права в суспільстві. Процесуальний закон покладає на суд обов'язок належно виконувати завдання цивільного судочинства - справедливо, неупереджено й своєчасно розглядати та вирішувати цивільні справи з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. На цих аспектах акцентує увагу також Європейська конвенція про захист прав людини й основоположних свобод (далі - ЄКПЛ), яка в ст.6 «Право на справедливий суд» та в ст.13 «Право на ефективний засіб захисту» безпосередньо вказує, що справедливий суд має бути ефективним, а забезпечення ефективності судочинства складає позитивне зобов'язання сучасної правової демократичної держави. Однак сьогодні в Україні можна з упевненістю констатувати факт відсутності належного виконання судами покладених на них завдань. Вагомою підставою для такого висновку є Щорічний звіт про результати діяльності Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), згідно з яким на 31 грудня 2013 р. на розгляді в ЄСПЛ перебувало загалом 102 750 справ проти держав-сторін ЄКПЛ (станом на 31 грудня 2012 р. - 128 100). З них 13 700 справ проти України, що складає 13,3% загальної кількості справ (станом на кінець 2012 р. - 8,2%). Порівняно з іншими державами Україна перебуває на четвертому місці після Росії, Туреччини та Італії за кількістю справ, які перебувають на розгляді ЄСПЛ. Серед основних проблем у цивільному судочинстві, які приводять до констатації ЄСПЛ порушень Україною положень ЄКПЛ, є тривалий розгляд справ судами та недоліки судової практики, що обумовлюють порушення права особи на справедливий судовий розгляд. Показники звіту дають реальні підстави стверджувати про наявність незадовільної динаміки захисту судами України прав і законних інтересів громадян та неналежне виконання Україною норм міжнародного права, що зобов'язують держав-учасниць створити ефективні правові засоби захисту справедливого правосуддя на національному рівні.

Тому нині, у світлі євроінтеграційних процесів та активної імплементації нашою державою міжнародних стандартів правосуддя, питання забезпечення ефективного судового захисту й справедливого судочинства набуло підвищеної актуальності. Крім того, каталізаторами наукової полеміки стали нещодавно прийняті законодавчі акти, такі як Закон України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» від 8 квітня 2014 р. та Закон України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 26 лютого 2015 р. Зміни в системі здійснення судочинства оновлюють підходи в дискусії щодо реального механізму забезпечення справедливості судового розгляду й ефективного судового захисту в найрізноманітніших проявах та аспектах тлумачення в правосудді, зокрема й у цивільному.

До проблем механізму забезпечення справедливості та ефективності судового захисту свого часу зверталися вчені як радянського періоду, так і сучасності, а саме: С.С. Алєксєєв, В.С. Афанасьєв, О.Т. Боннер, В.С. Нерсесянц, В.М. Семенов, С.О. Короєд, Г.П. Тимченко, В.В. Ярков та багато інших. Науковці висвітлюють значення права на справедливий суд та ефективні засоби правового захисту, аналізуючи європейську судову практику, вносять окремі пропозиції щодо вдосконалення національного правосуддя. Проте, незважаючи на численний арсенал наукових напрацювань за цією тематикою, питання належного механізму забезпечення права на справедливий та ефективний судовий захист залишається відкритим. Що ж являє собою механізм забезпечення справедливості й ефективного судового захисту? Якими є його особливості? Саме пошук відповідей на ці питання є метою статті.

Варто відмітити, що стан сучасного правосуддя в державі демонструє наявність широкого спектра цивільних прав і відсутність належного механізму їх втілення в життя. Тому, на думку окремих науковців, актуальним залишається питання підвищення ефективності цивільного судочинства та забезпечення своєчасності вирішення цивільних справ за рахунок внутрішніх резервів судової системи в межах існуючого порядку судочинства, а також удосконалення такого порядку. Адже сучасний стан правосуддя в державі викликає нагальну потребу в оптимізації цивільного процесу, запровадженні раціональних засобів правового захисту, які забезпечуватимуть ефективність національного судочинства й підніматимуть його на новий, європейський рівень. Струнка система законів та ефективне правосуддя - важливі передумови переходу до правової демократичної держави, саме в процесі вдосконалення основ якої перебуває наша держава.

Не втратили справедливості слова Є.В. Васьковського, що порядок судочинства має бути таким, щоб громадянин, який потребує захисту свого права, міг швидко й легко отримати його, а суд, до якого звернувся громадянин, водночас міг без зайвих витрат праці задовольнити його вимоги. За твердженням сучасних авторів, справедливе судочинство забезпечується створенням реальної можливості для використання всіх передбачених законом засобів захисту прав будь-якої зацікавленої особи.

Важливо зауважити, що наукові позиції щодо поняття ефективності цивільного правосуддя не є одностайними. Так, А.В. Цихоцький вважає, що ефективність правосуддя в цивільних справах є здатністю (властивістю) правосуддя як виду здійснення судом у встановленій законом цивільній процесуальній формі державної діяльності щодо розгляду й вирішення конкретних судових справ з ухваленням в них законних, обґрунтованих і справедливих постанов, забезпечуючи за певних умов досягнення соціально значущих цілей. Така здатність (властивість) характеризується відношенням фактично досягнутого правосуддям рівня цілей до нормативно встановленого законом. судочинство цивільний правовий приватний

І.В. Губенок визначає правосуддя ефективним у випадку, коли суб'єктивні права й охоронювані законом інтереси захищаються судом, справу розглянуто у встановленій процесуальним законом процедурі своєчасно та правильно, тобто ухвалено законне й обґрунтоване, аргументоване й справедливе рішення, яке забезпечує реальний захист порушених прав та інтересів особи, яка звернулася до суду. С.О. Короєд пропонує розуміти ефективність цивільного судочинства як результативність судової цивільної процесуальної діяльності та її наслідків (матеріально-правових і процесуальних), яка зумовлюється визначеним у ст.1 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПКУ) завданням цивільного судочинства та спрямовується на його оптимальне виконання з метою усунення цивільно-правового спору між сторонами або оптимального вирішення іншого правового питання відповідно до норм матеріального права зі здійсненням реального судового захисту прав та охоронюваних законом інтересів, унеможливленням виникнення на підставі ухваленого судом рішення нових спорів за участю сторони, на користь якої його ухвалено, і забезпечується судовою процесуальною заінтересованістю.

Наявність широкого диференційованого спектра напрямів дослідження ефективності цивільного правосуддя є явною ознакою багатоаспектності, багатоплановості його юридичної природи як правового явища. Проте наведені тези вчених-процесуалістів дають реальні підстави вважати, що ключовою фігурою в побудові ефективного цивільного правосуддя є суд із власною процесуальною заінтересованістю. На цьому наголошує С.О. Короєд, розуміючи під судовою процесуальною заінтересованістю прагнення суду (судді), що постає з призначення судової влади та пов'язується функціями правосуддя щодо оперативної реалізації службових повноважень, принципів судової активності (ініціативності), судового керівництва й судового розсуду, обумовлюється загальним об'єктом цивільних процесуальних правовідносин та спрямовується на виконання завдань цивільного судочинства, що забезпечується цивільно-процесуальними санкціями (окремими ухвалами вищого суду або скасуванням судового рішення) і реалізується в цивільній процесуальній формі.

Саме тому з огляду на зарубіжний досвід нині в національній правовій науці все частіше постають питання, пов'язані з реалізацією категорії справедливості в цивільному судочинстві. Адже забезпечення справедливості судочинства - це насамперед завдання держави, що реалізується через суд як державний орган, який виступає єдиним мірилом справедливості в суспільстві. А тому вважаємо, що ефективне цивільне правосуддя можливе лише в судовому процесі, який передбачає активну правосуб'єктність суду, гармонійно поєднану з процесуальними правами й обов'язками сторін. Підкреслюють справедливість цієї позиції також науковці, які досліджували особливості й тенденції розвитку зарубіжної судової практики. Наприклад, Д.Я. Малєшин вважає, що сьогодні в більшості країн континентальної та англосаксонської правових систем спостерігається загальна спрямованість на посилення ролі суду. Поділяє таку думку також О.Н. Здрок, вважаючи, що активність суду, якщо це можливо без порушення принципу незалежності й неупередженості, повинна посилюватися.

У контексті цієї теми варто звернутися до практики ЄСПЛ як єдиного органу, правомочного визнавати наявність або відсутність критерію ефективності правового засобу захисту. Згідно з практикою ЄСПЛ засоби захисту права на справедливий судовий розгляд у розумні строки повинні відповідати вимогам ст.13 ЄКПЛ та бути ефективними як у законі, так і на практиці. На сьогодні чинний ЦПКУ передбачає низку норм, що засновують механізм реалізації судового керівництва в цивільному процесі та здатні протидіяти порушенню строків розгляду справи в суді, а саме: право суду об'єднати позови, що полягає в тому, що суддя під час відкриття провадження в справі, підготовки справи до судового розгляду або суд під час її розгляду мають право постановити ухвалу про об'єднання в одне провадження декількох однорідних позовних вимог за позовами одного й того ж позивача до одного й того ж відповідача чи до різних відповідачів або за позовом різних позивачів до одного й того ж відповідача (ч.1 ст.126 ЦПКУ); право усувати із судового розгляду все, що не має істотного значення для вирішення справи (ч.2 ст.160 ЦПКУ) тощо. Не варто забувати також про активні повноваження судді щодо недопущення зловживання сторонами процесуальними правами, відхилення (залишення без розгляду) чисельних необгрунтованих відводів і клопотань про залучення до участі в справі неналежних осіб або витребування неналежних і недопустимих доказів, що може мати наслідком затягування судового розгляду.

На сьогодні з огляду на норми ЦПКУ можна досить чітко стверджувати, що у зв'язку з пріоритетністю принципу змагальності в цивільному процесі досягнення справедливих результатів унаслідок встановлення істини в судочинстві є дещо ускладненим, проте досяжним. Поділяє таку позицію також Є.М. Мурад'ян, вважаючи, що ставлення до істини в правосудді стало «розмежувальною лінією» між тими, хто переконаний у нескороминучій цінності принципу істини, та тими, хто засвоїв нове розуміння. Зміна процесуального закону не має нічого спільного з відмовою від принципу істини - це основа, без якої правосуддя перестає бути правосуддям. Тому обов'язок суду, що полягає в сприянні всебічному й повному з'ясуванню обставин справи сторонами під час реалізації ними своїх прав та обов'язків, є нічим іншим, як шляхом створення належних умов, спрямованих на досягнення істини в чинному законодавстві (ч.4 ст.10 ЦПКУ). Слід погодитися з авторами, які наголошують, що судове керівництво є основою побудови справедливого судочинства, виконуючи першочергове завдання правосуддя, яке полягає у встановленні істини в справі, що є прямим доказом його ефективності як правового засобу судового захисту. Отже, судове керівництво є важливою складовою механізму судового захисту, удосконалення основ якого здатне оптимізувати цивільне правосуддя та на належному рівні сприяти захисту порушених, оспорюваних і невизнаних прав фізичних і юридичних осіб. Дослідження особливостей судового керівництва як механізму забезпечення справедливості й ефективного судового захисту має важливе значення для гарантування громадянам права на справедливий судовий розгляд упродовж розумного строку та для розробки подальших форм захисту прав і законних інтересів, що є одним з основних зобов'язань сучасної правової держави.

Размещено на Allbest.ru