Техніко-криміналістичне дослідження документів
Історія та сучасний стан розвитку техніко-криміналістичного дослідження документів, його головне завдання, система, об’єкти та методи. Характеристика основних способів підробки документів. Форми та засоби захисту документів від підробки та фальшування.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 06.08.2017 |
| Размер файла | 77,7 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
29
Размещено на http://www.allbest.ru/
План
- Вступ
- 1. Історія та сучасний стан розвитку техніко-криміналістичного дослідження документів
- 2. Поняття, завдання, система й об'єкти техніко-криміналістичного дослідження документів
- 3. Методи, що використовуються при техніко-криміналістичному дослідженні документів
- 4. Способи підробки документів
- Висновок
- Список використаної літератури
Вступ
Суспільство в своїй діяльності дедалі ширше використовує документи. При чому вслід за науково-технічною революцією документи удосконалюються, стають зручнішими у використанні і оснащуються все більш надійнішими засобами захисту від підробки. Але, незважаючи на всі форми захисту документів злочинний світ знаходить всілякі шляхи обходу всіх стадій захисту для підробки документів та використовує їх для свої злочинних цілей. своїми діями вони наносять значні збитки державі та її громадянам.
Актуальність теми техніко-криміналістичне дослідження документів досить висока, оскільки на сьогодні у порівнянні з попередніми роками значно збільшилась кількість досліджень, що призначаються по документах у різноманітних справах. Значний зріст документообігу, пов'язаний з виникненням ринкових відносин і значним поширенням сучасної друкуючої техніки викликав, з іншого боку, значну злочинну активність, спрямовану на неправомірне використання і підробку документів. Це, в свою чергу, поставило нові питання для дослідників і слідчих, які полягають у вдосконаленні існуючих і створенні нових методик проведення досліджень (засобами криміналістики) документів як носів юридичної інформації і доказів по справах.
Сьогодні без експертного супроводження навіть неможливо уявити процес розкриття і розслідування злочинів. Серед традиційних досліджень криміналістичних експертиз особливе місце займає техніко - криміналістичне дослідження документів.
У процесі слідчо-оперативної та службової діяльності перед правоохоронними органами постає завдання не тільки встановити конкретного виконавця чи автора документа, а й вирішити цілий ряд інших проблем, що безпосередньо пов'язані з подією злочину, який розслідується. Найпоширеніші серед них: встановити спосіб виготовлення документа, виявити зміни і підробку в ньому, заміни фотокарток, відновити зміст нечитабельних записів, встановити підробку підписів, підчистки, травлення, дописки, матеріалу документа тощо.
Як видно вже з цього переліку, результати таких досліджень мають не тільки важливе, а й часом вирішальне доказове значення при розслідуванні та розкритті злочинів. Вирішення цих питань здійснюється шляхом спеціальної експертизи - техніко-криміналістичного дослідження документів.
Техніко-криміналістичне дослідження документів - галузь криміналістичної техніки, яка вивчає та розробляє прийоми, методи й науково-технічні засоби виявлення, фіксації та дослідження різних реквізитів документа (крім почерку) з метою розпізнання їх справжності або підробки.
В даній роботі я розкрию історію та сучасний стан розвитку техніко-криміналістичного дослідження документів, його завдання, систему, об'єкти та методи. Окремим питанням визначу способи підробки документів.
1. Історія та сучасний стан розвитку техніко-криміналістичного дослідження документів
Ще з тих саме часів, коли з'явилися перші документи на глиняних табличках, знаходились люди, що намагались, найчастіше з корисливими намірами, підробити їх або внести зміни в їх зміст. Наприклад, відомо, що у стародавньому Римі підробка документів була дуже поширена: підроблені заповіти, різноманітні документи про позики часто були способами збагачення [9, ст. 11-12].
З огляду на те, що документи доволі часто впливають на юридичні факти й події, розширюють та обмежують певне коло прав і обов'язків, вони завжди ставали та стають об'єктом особливої уваги злочинців, котрі при здійсненні злочинів використовували й використовують різноманітні документи, зміст яких не відповідає дійсності. Широке використання письмових документів у житті людини супроводжувалося й різними їх підробками [8, ст. 39].
У різні часи документи підроблювали всі прошарки суспільства і несли за це покарання, відповідно до законів відповідного часу. Так, у 1424 р. у “Псковській судній грамоті" передбачалася сувора відповідальність за виготовлення “лживых грамот”, в “Уставі Великого князівства Литовського" спеціально передбачена ст.5 “Як повинен бути покараний той, хто підроблює великокняжі листи та їх печатки”. У “Судебнику” 1550 р. передбачалася смертна кара за підробку документів, а “Соборное уложение” 1649 р. містить окрему главу IV “о подпищеках и которые печати подделывают”, три з чотирьох статей якої передбачають страту за підробку документів та печаток.
Дослідження документів з метою виявлення підробок є одним з найстаріших напрямків серед криміналістичних досліджень. Приміром, ще в Стародавньому Римі підробка документів була досить поширеним явищем. Особливим об'єктом підробки в ті часи були заповіти. У Римі навіть існували особливі фахівці з почерку, котрі виступали як спеціалісти в судах. У джерелах римського права збереглися відомості про високий рівень кваліфікації тогочасних експертів, про їхні здібності помічати найвитонченішу підробку [8, ст.40].
В історичній науковій літературі вказується про поширеність досліджень документів у Росії. Зокрема, діяльність піддячих Іванівської площі в Москві, що володіли грамотою, підпорядковувалася Стрілецькому приказу, багато в чому була пов'язана з проведенням експертизи документів. Наприкінці XVII ст. для експертизи сумнівних документів залучалися дяки та піддячі, які працюють у Приказі (мається на увазі так званий “поместный приказ”).
Перша друкована праця з дослідження документів була опублікована в Парижі в 1604 р. Це була книга Ф. Демеля під назвою "Поради з розпізнавання підроблених рукописів, порівняння почерків і підписів для того, щоб уміти бачити та виявляти різноманітні підробки; з докладним і повним поясненням мистецтва письма; про те, як розпізнавати та розшифровувати приховані й таємні письмена". У 1665 р. вийшла книга Ж. Равено "Трактат про підробки". Однак в 1670 р. за королівським наказом увесь наклад її було прилюдно спалено перед будинком суду. Цього зажадала судова влада, котра вважала, що ця книга є підручником для тих, хто підробляє документи.
Значна експертна діяльність велася в Російському технічному товаристві (РТТ), де у 1878 р. був створений п'ятий відділ, який займався фотографією. Відомі російські фотографи виступали як експерти з технічного дослідження документів. Але справжню судово-фотографічну експертизу документів створив своїми науковими роботами і відкриттям методу посилення контрастів Є.Ф. Бурінський (1849-1912 рр.), який є батьком судово-дослідної фотографії, засновником технічної експертизи документів. Серед монографій початку XX ст. широко відомою стала робота Є.Ф. Бурінського ''Судебная экспертиза документов, производство и пользование ею''. В ній уперше були описані прийоми та методи виявлення підробок документів, висвітлені інші питання, пов'язані з їх експертизою. Вчений у своїх працях описав можливості використання фізичних, фотографічних, хімічних і фізико-хімічних методів [8, ст.48].
До кінця XIX ст. у Російській імперії не існувало спеціальних експертно-криміналістичних установ. Основну допомогу правоохоронним органам надавали приватні особи, які мали необхідні пізнання, та деякі державні і наукові установи, які періодично проводили дослідження щодо кримінальних і цивільних справах.
Після судової реформи 1864 р. коло осіб, яким доручалося проведення експертиз, значно розширилося. Згідно зі Статутом кримінального судочинства (ст.326) в якості обізнаних осіб могли бути запрошені лікарі, фармацевти, професори, вчителі, техніки, художники, ремісники та інші особи, які мали спеціальні пізнання і набули особливого практичного досвіду. Експертами з дослідження підписів і почерку дозволялося залучати також урядовців поліцейських управлінь.
У справах про підробку грошових знаків та цінних паперів суддівсько-експертною установою періодично виступала Експедиція заготівлі державних паперів, яка випускала паперові гроші, облігації тощо. Статут Кримінального Судочинства 1864 р. передбачав відсилання всіх підроблених паперів у Експедицію заготівлі державних паперів на експертизу для встановлення їх автентичності. Експертиза була приблизно такою: документ спочатку оглядався гравером і каліграфом (ці особи визначали, чи має даний документ ознаки фальсифікації або підробки). Якщо у документі або папері знайдуться ознаки підробки, то цей документ підлягає фотографічному і хімічному дослідженню для визначення способу підробки, відновлення первісного тексту. За результатами дослідження складався акт.
Технічну експертизу документів, фірмових знаків і клейм здійснювали Мануфактурна рада Міністерства фінансів і єдина Медична рада при медичному департаменті Міністерства внутрішніх справ.
криміналістичне дослідження підробка документ
Для отримання висновків експертиз для найважливіших справ зверталися в Академію наук, яка здійснювала дослідження переважно судово-медичного і хімічного характеру (у тому числі і різноманітних матеріалівдокументів). Активну участь у проведенні експертиз брали відомі російські вчені Д.І. Менделєєв, О.М. Бутлеров, М.І. Пирогов та інші.
У 1903 р. Є.Ф. Бурінський опублікував велику монографію, що підсумувала тривалий досвід його роботи у сфері експертизи документів [10, ст.31].
Першою криміналістичною установою в Росії була судово-фотографічна лабораторія при Петербурзькому окружному суді, яку створив на власні кошти вчений-криміналіст Є.Ф. Бурінський. У 1912 р. лабораторію розформували, а замість неї організували кабінет науково-судових експертиз, підлеглий прокурору Петербурзької судової палати. Дещо пізніше, протягом 1913-1914 рр., розпочали роботу аналогічні кабінети у Москві, Києві та Одесі. Коло їх експертної діяльності було набагато ширше, ніж у лабораторії. Кабінети науково-судових експертиз призначалися для проведення досліджень щодо кримінальних і цивільних справ за допомогою фотографії, хімічного і мікроскопічного аналізів та інших прийомів, за винятком досліджень, які проводять медичні відділення губернських правлінь. Структурно кабінети складалися з трьох відділів: фотографічного, кримінально-технічного і хімічного. У фотографічному відділі застосовувалася метрична, репродукційна, проекційна фотографія, мікрофотографія і фотографія в ультрафіолетових променях (у тому числі і різних документів). Таким чином, була створена мережа судово-експертних установ, що сприяли використанню досягнень науково-технічного прогресу у боротьбі зі злочинністю.
Київський кабінет науково-судових експертиз, заснований у лютому 1914 р., очолив відомий криміналіст С.М. Потапов (1873 - 1957 рр.). У 1932 р. побачив світ посібник А.С. Осборна "Техніка дослідження документів", перекладений російською мовою й опрацьований С.М. Потаповим. Однією з особливостей таких перекладних праць, а в подальшому й праць вітчизняних авторів, є наявність абзаців або навіть пунктів, розділів, присвячених критиці буржуазних теорій [8, ст.49]. До роботи в новій установі С.М. Потапов привернув відомих представників природничих наук, що активно займалися дослідницькою діяльністю. Наприклад, у 1914 р. за допомогою ультрафіолетового опромінення було отримано видиму люмінесценцію ділянки витравленого тексту, що дозволило прочитати невидимі записи.
В Одесі керівником відкритого у квітні 1914 р. кабінету науково-судових експертиз став учений-криміналіст М.П. Макаренко.
Свідоцтв про дореволюційну діяльність Київського і Одеського кабінетів науково-судових експертиз збереглося дуже мало, тому що більшість матеріалів була втрачена під час Громадянської війни. Із звітів, опублікованих у літературі, відомо, що в середньому за рік в кабінетах проводилося майже 300 різноманітних експертиз (у тому числі і експертизи документів). Про високий рівень і багатопланову тематику експертиз, проведених співробітниками цих кабінетів, а також про їх значний внесок у криміналістику свідчать матеріали 1-го з'їзду експертів-криміналістів, який відбувся 1-9 червня 1916 року. Його учасниками були керівники кабінетів науково-судових експертиз, їх помічники, деякі судді і судові слідчі. Серед виступаючих на цьому форумі були і українські криміналісти, доповіді яких сприймалися з великою увагою (наприклад, М.П. Макаренко виступив про способи відновлення тексту спалених документів, про методи дослідження залитих та механічно видалених текстів тощо).
Перші кабінети науково-судової експертизи проіснували недовго - під час революції 1917 р. і Громадянської війни більшість з них практично припинила свою діяльність. Але і за ці декілька років вони внесли значний внесок в розвиток вітчизняної криміналістики взагалі і техніко-криміналістичного дослідження документів зокрема, запроваджуючи в слідчу практику науково-технічні прийоми і методи.
У жовтні 1925 р. кабінети науково-судової експертизи були перетворені на інститути науково-судової експертизи. З цих пір, власне, і починається плідна науково-дослідна і експертна діяльність українських експертних установ, на базі яких сформувалася перша українська школа криміналістів - професорів М.С. Бокаріуса, В.І. Фаворського, С.М. Матвєєва та інших. 7 липня 1930 р. СНК РРФСР прийняв спеціальну ухвалу про подальші заходи щодо розвитку застосування науково-технічних методів у роботі з розслідування злочинів [10, ст.34].
Перші директори Київського інституту науково-судової експертизи - В.І. Фаворський, Н.А. Петров, Ю.С. Сапожников, Б.О. Вахліс були не лише організаторами науки, але і зробили вагомий внесок в практику судової експертизи, запровадили фізико-хімічні методи дослідження речових доказів.
Харківський інститут науково-судової експертизи очолив всебічно обдарований професор судової медицини М.З. Бокаріус. Одеський інститут науково-судової експертизи очолював професор С.М. Матвєєв, фахівець у галузі дослідження вогнепальної зброї. Д.Д. Хміров, який також працював в Одеському інституті науково-судової експертизи, запропонував методику використовування ультрафіолетового проміння для відновлення витравлених текстів у документах.
Наступний етап розвитку криміналістики пов'язаний з відновленням народного господарства України у складі СРСР, проведенням нової економічної політики. Аналіз літературних джерел з історії вітчизняної криміналістики свідчить про те, що раніше створені криміналістичні експертні установи продовжували активно функціонувати.
У Київський інститут науково-судової експертизи прийшли С.І. Тихенко, М.М. Зюскін, Б.Р. Киричинський, Є.Ю. Брайчевська та інші, які з часом стали провідними вченими-фахівцями у галузі судової експертизи. Наприклад, М.М. Зюскін розробив фотографічний метод контрастування шляхом використання сенсибілізованих фотоматеріалів, які у той час використовувалися експертами. Б.Р. Кирічинський є піонером упровадження в експертну практику інфрачервоних, ультрафіолетових та рентгенівських променів при технічному дослідженні документів.
В розвиток документознавства та деяких його напрямків свого часу зробили внесок Л. Є. Ароцкер, Г.А. Беляева, М.В. Бобовкін, С.М. Вул, А.І. Вінберг, М.Д. Вороновський, В.Ц. Грабовсъкий, П.П. Іщенко, А.В. Іщенко, Є.І. Казаков, A.М. Компанієць, П.М. Кошманов, Б.М. Комаршець, Н.І. Клименко, B.К. Лисиченко, З.С. Меленевська, В.В. Серьогін, В.Ф. Орлова, B.М. Палій, С.Ю. Петряєв, С.М. Потапов, В.А. Ручкін, М.В. Салтевський, М.Я. Сегай, В.К. Стринжа, М.В. Терзієв, М.І. Тихенко, C.О. Цепенюк, В.Ю. Шепітько та ін. [8, ст.53].
Виникнення, розвиток і впровадження криміналістичних знань в Україні безпосередньо пов'язані з науковою і практичною діяльністю науково-дослідних інститутів Міністерства юстиції України, кафедр криміналістики Київського і Одеського університетів, Харківського юридичного інституту, а також діяльністю експертно - криміналістичних підрозділів Міністерства внутрішніх справ України. Була створена ціла наукова школа українських криміналістів. До неї можна віднести таких відомих вчених, як В.Є. Коновалова, В.К. Лісиченко, М.В. Салтевський, Г.А. Матусовський, М.Я. Сегай, В.І. Г ончаренко та ін.
Харківській інститут науково-судової експертизи після смерті М.С. Бокаріуса у 1931 р. очолив його син - М.М. Бокаріус. З 1967 р. керував інститутом талановитий організатор М.В. Скорик, який реорганізував структуру закладу і відновив його матеріально-технічну базу. Харківський науково-дослідний інститут судових експертиз імені заслуженого професора М.С. Бокаріуса нині є однією з провідних науково-дослідних експертних установ України.
Сьогодні у системі Міністерства юстиції України функціонують сім науково-дослідних інститутів судових експертиз: Київський, Харківський, Львівський, Одеський, Дніпропетровський, Донецький та Кримський.
Міністерство внутрішніх справ України має мережу експертних криміналістичних підрозділів. Центральною експертною установою МВС України є Державний науково-дослідний експертно-криміналістичний центр у м. Києві. У цьому центрі функціонує відділ, що займається дослідженням документів, а також збиранням колекцій справжніх і підроблених документів та криміналістичними обліками підроблених паперових грошей (відділ технічної експертизи документів та почерку). Експертні криміналістичні підрозділи є і в Службі безпеки України, і у військових округах Міністерства оборони України.
Більшість судових експертиз (у тому числі і експертизи документів) за постановами і ухвалами органів дізнання, попереднього слідства та суду виконується у криміналістичних підрозділах системи Міністерства внутрішніх справ України, а також у експертних установах Міністерства юстиції України.
Як бачимо, техніко-криміналістичне дослідження документів пройшло довгий поетапний шлях свого становлення - від візуального порівняння письмових заповітів у Стародавньому Римі до сучасних, витончених способів скоєння злочинів [10, ст.35].
2. Поняття, завдання, система й об'єкти техніко-криміналістичного дослідження документів
Криміналістичне дослідження документів це розділ криміналістичної техніки, що склався на основі теоретичних положень і спеціальних методів, запозичених з природничих і технічних наук, для встановлення технічного боку виготовлення документів та їх частин, ототожнення використаних при цьому коштів і матеріалів.
Техніко-криміналістичне дослідження проводиться з метою встановлення ознак зміни первісного тексту документа, відновлення залитих, закреслених текстів, розірваних, спалених документів, виявлення ознак технічної підробки підписів, відбитків печаток і штампів, визначення системи й конкретного екземпляра друкарської машинки, на якій видрукуваний досліджуваний текст, виду застосованих при виготовленні документа поліграфічних засобів.12
Криміналістичне дослідження піддаються офіційні і неофіційні документи. Перші служать для посвідчення будь-яких юридичних фактів і іменуються також стандартними. Усі інші відносяться до неофіційних, або нестандартним документів.
Документ - це матеріальний об'єкт, у якому зафіксовані відомості про які-небудь факти, що відбулися, чи які можна передбачити. Термін "документ" походить від лат. documentum - свідчення, доказ чого-небудь. У судово-слідчій практиці розрізняють такі види документів:
1) письмові (тексти, цифри та інші записи);
2) графічні (креслення, малюнки, схеми);
3) фотодокументи;
4) кіно - та відеодокументи;
5) фонодокументи.
Документ в судово-технічні експертизі - матеріальний об'єкт (папір, картон тощо), на якому мовними знаками зафіксовані думки людини, відомості про факти. Зміст документа - відомості про обставини, що мають значення для розслідування та розкриття кримінальної справи.) [6, ст.380].
За процесуальною природою письмові документи можуть виступати як письмові та речові докази. Документи - речові докази мають значення для розслідування не тільки завдяки своєму змістові, а й через сам факт свого існування, а також спосіб їх виготовлення та інші матеріальні ознаки. Документи - речові докази можуть бути засобом учинення злочину чи засобом його приховування, предметом злочинного посягання. Документи - письмові докази мають значення для встановлення істини у справі завдяки лише своєму змісту (наприклад, висновок експерта, акт ревізії тощо). При цьому вони не є об'єктом криміналістичного дослідження і можуть замінюватися у справі копіями або дублікатами. У практиці техніко-криміналістичних досліджень зазвичай мають справу з письмовими документами як речовими доказами.
При огляді, фіксації, дослідженні документів - речовинних доказів і при використанні їх у процесі виробництва слідчих дій слідчим, експертом (фахівцем) повинні дотримуватися деякі загальні правила обігу з ними. Досліджувані документи повинні зберігатися в незмінному виді. При ознайомленні з документами на них не допускаються які-небудь резолюції, вказівки й тому подібні написи; при огляді й дослідженні не можна підкреслювати олівцем, чорнилом і наколювати твердим гострим предметом слова, вираження, знаки: при використанні в процесі огляду й дослідження променів невидимих зон спектра не можна опромінювати ними документ тривалий час, тому що це може викликати зміни фізичних властивостей матеріалу документа. Документи - речовинні докази не можна підшивати в справу. Зберігати їх рекомендується в окремому конверті відповідного розміру. Згинати документ можна лише по наявних складках. Старі й розірвані документи для зберігання й використання в ході виробництва слідчих дій варто поміщати між скляними або прозорими целулоїдними пластинками. При пересиланні документів упакування їх виробляється в щільні конверти між аркушами чистого паперу таким чином, щоб вони не виявилися проколотими, прошитими нитками, залитими або забрудненими клеєм або сургучем.12
Документи можуть бути виготовлені рукописним, машинописним, комп'ютерним, поліграфічним або іншими способами, за допомогою письмових знаків, інших графічних зображень, виконаних чорнилами, пастами для кулькових ручок, тушшю, олівцем, друкарською фарбою або іншою речовиною. Як матеріал для виготовлення письмового документа можуть бути використані папір, дерево, фанера, картон, тканина, скло та ін. Документи відрізняються за формою, розмірами, засобами захисту від підробки, текстом та іншими елементами. [3, ст.87].
Проведення техніко-криміналістичного дослідження документів - особлива процесуальна слідча дія. Її призначення - вирішувати питання, що мають значення для розкриття й розслідування злочину, з використанням спеціальних знань фахівця-криміналіста. Мета цього дослідження полягає у встановленні фактів (обставин, фактичних даних), які, за оцінкою експерта, можуть бути підставою для порушення провадження і відіграють важливу роль як докази під час його розслідування та розгляду в суді [10, ст.60].
Техніко-криміналістичне дослідження покликане виявити ознаки зміни первісного змісту документа, відновити залиті, закреслені тексти, розірвані, спалені бланки, виявити ознаки технічної підробки підписів, відбитків печаток і штампів, визначити систему і конкретний примірник друкарської машини, на якій видрукуваний досліджуваний текст, вид застосованих при виготовленні документа поліграфічних коштів.
Огляд документів - це слідча дія, яка полягає в їхньому вивченні та дослідженні з метою виявлення і фіксації ознак, що надають документам значення речових доказів. Попереднє дослідження документів може здійснювати слідчий. [1, ст.126]. При огляді та попередньому дослідженні документів не слід застосовувати методи, засоби і прийоми, які призводять до змінення зовнішнього вигляду й стану документа.
Повне і всебічне технічне дослідження документів здійснюється під час проведення технічної експертизи документів - техніко-криміналістичного дослідження документів. Об'єктами дослідження є зміст документа, матеріали і знаряддя письма.
До спеціальних знань фахівця-криміналіста, який здійснює техніко-криміналістичне дослідження, належать знання його предмета, завдань, об'єктів, володіння методиками дослідження.
Сьогодні техніко-криміналістичне дослідження документів є складною галуззю криміналістичної техніки. Різноманітність завдань, що вирішуються під час такого дослідження, численність методів, необхідність використання методів для розв'язання одного завдання і можливість вирішення різних завдань однаковим методом зумовлюють значні труднощі у правильному поділі єдиного техніко-криміналістичного дослідження документів на окремі види. Водночас цей поділ продиктований життям, позаяк тільки у разі існування вузьких галузей дослідження можливий потрібний ступінь спеціалізації для глибшого вивчення об'єкта й комплексного вирішення наукових і практичних завдань [10, ст.60].
Узагальнено предмет техніко-криміналістичного дослідження документів можна окреслити сукупністю різноманітної інформації, що відображається в документах при їх виготовленні, використанні та незаконному втручанні в їхній зміст.
Для потреб практики під техніко-кримікалістичним дослідженням документів розуміють - різновид криміналістичних досліджень документів, їхніх складових і реквізитів з метою встановлення: технології виготовлення конкретного документа та використаних при цьому матеріалів, засобів та речовин; виявлення факту втручання в його зміст і відновлення первинних записів; способу підробки документа чи окремих його реквізитів і використаних при цьому матеріалів, засобів та речовин; відновлення інформації, що міститься в пошкоджених документах.
З огляду на те, що практично будь-який складник документа може стати та, як свідчить слідча практика, стає об'єктом злочинного втручання, відповідно, й об'єктом криміналістичного дослідження також може стати який-небудь складник документа та його властивості.
Усі техніко-криміналістичні дослідження документів можна поділити на дві групи: дослідження матеріалів документів і дослідження їхніх реквізитів [1, ст.127].
Коло питань, які вирішуються техніко-криміналістичним дослідженням документів, достатньо широке та багатоаспектне. Вони безпосередньо залежать від тих завдань, які необхідно розв'язувати в процесі дослідження конкретного документа. Узагальнюючи, ці завдання можна об'єднати в дев'ять груп:
1) встановлення типу, системи, марки, моделі друкарської техніки, належності літер певному комплектові шрифтів;
2) встановлення способу виготовлення документа (й зокрема його складових і реквізитів), обладнання, речей та матеріалів, які для цього використовувалися;
3) встановлення факту втручання в первісний зміст документа, способів і речовин, які для цього використовувалися;
4) виявлення наявності та змісту первісних записів, які містились у документі до втручання;
5) виявлення та відновлення змісту, непомітних і слабко помітних записів або інших позначок у пошкоджених документах: розірваних, залитих, закреслених, обпалених, обвуглених, спопелілих та ін.;
6) ідентифікація приладів і приладдя, що використовувалося для виготовлення документа:
а) друкарських форм деяких літер, друкарських машин, принтерів і копіювально-розмножувальних апаратів, печаток, штампів та факсиміле за їхніми відбитками;
б) приладів для письма (кулькових, перових ручок тощо) за мікротрасами штрихів;
7) ідентифікація особи, що надрукувала текст з використанням друкарської машинки чи комп'ютера, намалювала або вирізала зображення за особливостями навичок виконавця;
8) дослідження матеріалів, які використовувалися при виготовленні документа (папір, фарба, клей, чорнила та ін.);
9) встановлення часу виготовлення документа, певних його реквізитів, послідовності нанесення штрихів, печаток, підписів тощо.
Для вирішення цих завдань користуються спеціальним інструментарієм, який охоплює комплекс необхідних науково-технічних засобів і сучасних методик. Ці методики базуються на методах, які спеціально розроблені криміналістикою, мають цільове призначення та пристосовані для вирішення завдань з дослідження певної категорії документів залежно від способу фіксації в них інформації, матеріалу носія, фарб, способу втручання в первинний зміст документа тощо. Вони засновуються на загальнонаукових і спеціальних методах інших наук. Вагоме місце серед них посідають фотографічні, хімічні, фізичні та математичні методи, а також методи інших природничих і технічних наук, знання в галузі поліграфії, інформатики та ін. Найбільш поширені об'єкти розглядуваної категорії досліджень:
матеріали, що використовуються при виготовленні документів (матеріальна основа - папір, пластик, феромагнітні плівки; обкладинки, палітурки - коленкор, металеві та пластикові вставки тощо; різноманітні фарби та чорнила, якими виконуються написи й графічні зображення; клей, сургуч та ін.);
реквізити документа (текст; фотознімки; підписи; службові позначки; реквізити, що виконують захисну функцію; відбитки печаток і штампів; резолюції тощо);
обладнання, речовини та засоби, що використовуються при виготовленні документів (друкарські форми; печатки та штампи; друкарські машинки; принтери; касові апарати; компостери; кулькові й перові ручки та ін.).
"Об'єктами такої експертизи є документи - речові докази, а також матеріали й технічні засоби, за допомогою яких вони виготовляються," - говорять автори посібника "Експертизи у судовій практиці" Особливою категорію сучасних об'єктів є гроші та пластикові картки. Обєктами дослідження матеріалу документів є папір, барвники штрихів, відбитки печаток (штампів), клей, захисні покриття [1, ст.133]. Різноманітність об'єктів і багатоаспектність завдань, які охоплюються техніко-криміналістичним дослідженням документів, і є тим критерієм, котрий, переважно, визначає загальну систему знань, належних до документознавства, та зміст і завдання кожної з його складових. На сучасному етапі ця система містить:
техніко-криміналістичне дослідження бланків документів і матеріалів, використаних при їх виготовленні та заповненні реквізитів;
техніко-криміналістичне дослідження документів зі зміненим первісним змістом;
техніко-криміналістичне дослідження печаток та штампів, їхніх відбитків;
техніко-криміналістичне дослідження підписів;
техніко-криміналістичне дослідження документів з метою відновлення змісту;
техніко-криміналістичне дослідження текстів, виготовлених з використанням друкарських машинок, сучасних друкувальних приладів і копіювальних апаратів;
техніко-криміналістичне дослідження грошей;
техніко-криміналістичне дослідження пластикових платіжних засобів.
3. Методи, що використовуються при техніко-криміналістичному дослідженні документів
Методика ТЕД - система методів, прийомів та технічних засобів, що застосовуються в певній послідовності, при дослідженні документів з метою вирішення питань в постанові (ухвалі) про призначення експертиз [11, ст.3].
Методи експертного дослідження для теорії судової експертизи - це розкриття закономірностей формування та функціонування різноманітних класів, родів та видів судових експертиз. Слід розрізняти методи науки та методи практичної діяльності. Залежно від умов практичної діяльності застосування у ній наукових або практичних методів може супроводжуватись їх модифікацією, адаптацією або обмеженням, що пов'язано зі специфічними особливостями різних видів практичної діяльності. Методи експертної практичної діяльності являють собою системи дій та операцій щодо вирішення практичних експертих завдань. Вони формуються та базуються на: відповідних наукових методах; характері та властивостях об'єкта; досвіді вирішення конкретних експертних завдань
Поняття метод стосовно до техніко-криміналістичного дослідження документів (ТКДД) - це сукупність прийомів і способів, необхідних для теоретичного та практичного пізнання об'єктів дослідження документів, форм, пристосувань і матеріалів з метою вирішення завдань, поставлених перед експертом слідчим або судом. Взагалі, арсенал методів, застосованих у ТКДД, дуже різноманітний, що потребує чіткої класифікації та систематизації. Існує велика кількість класифікацій методів практичної експертної діяльності.
У своєму підручнику Бірюков В. В та співавтори, методи, що використовуються при провадженні досліджень, поділять на 3 групи: фізичні, хімічні та фізико-хімічні. Наведена класифікація усталена й теоретично обґрунтована [8, ст.131].
За основу візьмемо варіант ієрархічної системи вказаних методів, запропонований Т.В. Авер'яновою:
1) всезагальний метод - матеріалістична діалектика, що містить у собі і методи традиційної формальної логіки;
2) загальні (пізнавальні) методи: спостерігання, порівняння, описування, вимірювання, планування, експеримент, моделювання;
3) приватні (приватно-наукові) методи;
4) спеціальні методи
Всезагальний метод є основою будь-якого наукового пізнання дійсності, а загальні методи застосовуються для досліджень у найрізноманітніших галузях науки. Приватні методи, які реалізуються у ТКДД, являють собою систему правил та прийомів, що дозволяють вивчати конкретні властивості та ознаки, пов'язані з виготовленням або зміною об'єктів дослідження (наприклад, мікроскопічні, фотографічні, хімічні та ін.).
Спеціальні методи розробляються, звичайно, для вузької галузі знань та застосовуються для особливих досліджень конкретного об'єкта.
Слід зазначити, що методи ТКДД можна класифікувати за умовами їх застосування, за стадіями процесу експертного дослідження або за впливом на об'єкти дослідження (наприклад, поділ методів на руйнуючі і неруйнуючі та ін.).
Інструментальними методами називають такі, для реалізації яких застосовуються спеціальні прилади та інструменти.
Приватні методи, що застосовуюються у ТКДД, умовно поділяють на три групи за галузями знань: фізичні, фізико-хімічні та хімічні (існує класифікація, де четвертим класом методів виступають математичні). Умовність такого розподілу полягає в тому, що явища, які лежать в основі методів, не завжди можна однозначно віднести до однієї з названих груп.
До першої групи належать: мікроскопія, люмінесцентний аналіз, дослідження за допомогою електронно-оптичних перетворювачів і телевізійної техніки, спектральний аналіз, вологе копіювання, адсорбційно-люмінесцентний метод і т. ін.
Другу групу складають: методи судово-дослідницької фотографії, тонкошарова хроматографія, дифузно-копіювальний метод, зйомка в струмах високої частоти та ін.
До третьої групи належать методи, засновані на використанні якісних та кількісних хімічних реакцій тощо [9, ст.28-29].
Спостереження - це метод, з якого починається будь-яке криміналістичне дослідження, він є найбільш доступним. У теорії та практиці пізнання вказаний метод розглядається як навмисне, планомірне, цілеспрямоване сприйняття, що проводиться з метою вивчення предмета або явища. Спостереження найчастіше виступає одним з елементів у числі інших емпіричних методів та являє собою активний пізнавальний процес, що спирається на роботу органів почуття, свідомість та мислення людини.
У ТКДД спостереження відбувається неозброєним оком та з використанням оптичних приладів (при цьому дуже важливим є освітлення об'єктів). Наприклад, розсіяне денне освітлення надає умови для найбільш правильного оцінювання кольорів та відтінків, а застосування різних режимів спрямованого штучного освітлення дозволяє виявляти пошкодження у структурі паперу тощо.
Описування - це відображення умов, засобів та результатів дослідження. Його дані можна використовувати для узагальнення отриманої інформації! та вирішення різноманітних питань. Особливістю описування у ТКДД є обов'язкова фіксація всіх умов вивчення об'єктів та їхньої фотозйомки у різноманітних зонах спектра
Вимірювання у ТКДД застосовується дуже часто, оскільки знання кількісних параметрів явищ та предметів сприяє отриманню найбільш достовірних результатів досліджень. Даний метод проводиться із використанням лінійок, штангенциркуля, вимірювальної лупи, мікроскопа з окуляр-мікрометром тощо.
Експеримент - це метод вивчення, який полягає в активному впливі на об'єкт за допомогою створення штучних умов, що сприяють виявленню його визначених властивостей. Це найбільш складний та ефективний метод емпіричного пізнання, що використовується разом із спостереженням, вимірюванням та порівнянням. У ТКДД експеримент можна проводити як з самим документом, так і з його моделлю. Цей метод застосовують при дослідженні документів, коли необхідно виявити в об'єкті невідомі раніше властивості; коли необхідно перевірити правильність тих чи інших положень. Експеримент дозволяє встановити таку інформацію стосовно об'єкта, отримання якої іншим шляхом ускладнене або практично неможливе
Порівняння як загальний метод пізнання є найбільш поширеним та універсальним, для реалізації якого використовують такі способи, як зіставлення, накладання та суміщення. Порівняння найчастіше використовують у процесі ідентифікації, але можливе його застосування для вирішення класифікаційних та діагностичних завдань.
Для проведення порівняльних досліджень об'єктів ТКДД з метою ідентифікації нерідко застосовують порівняльне дослідження методом накладання. Але традиційна методика ґрунтується на застосуванні фотографічних методів фіксації зображень, які є трудомісткими та такими, що потребують великої кількості фотоматеріалів. Апаратно-програмний комплекс (АПК) на базі персонального комп'ютера дозволяє реалізувати метод накладання новими технічними засобами. Якщо до персонального комп'ютера підключити принтер, то відразу можна буде отримати ілюстрації до експертного дослідження. Для проведення зазначеного методу експерт повинен мати навички роботи з комп'ютерною технікою та вказаними графічними редакторами.
Моделювання - це метод, сутність якого полягає у заміщенні об'єкта пізнання моделлю з наступним поширенням результатів дослідження на сам об'єкт пізнання. У якості моделі найчастіше використовують матеріально-речовий об'єкт або штучну систему як проміжний елемент між дослідником та об'єктом, що досліджується. Модель не є абсолютною копією оригінал, а являє собою його однобічне, абстрактне відображення. Сам дослідник вибирає модель, свідомо абстрагуючись від багатьох, на його думку, несуттєвих властивостей.
У ТКДД застосовується для вирішення таких завдань, як, наприклад, встановлення послідовності нанесення штрихів, що перетинаються, або для встановлення попередньої технічної підготовки при виконанні підпису. Моделі можна отримувати шляхом виготовлення: плоских зображень документа (або його фрагмента) з використанням адсорбційно-люмінесцентного чи дифузно - копіювального методів; об'ємних відображень штрихів з використанням пластиліну, полімерних речовин (пасти “К”) тощо.
Реконструкція як загальний метод пізнання являє собою відновлення чуттєво сприйнятих об'єктів. У ТКДД застосовується для вирішення таких завдань, як встановлення за відтисками печаток, штампів, друкарських форм тощо, виду та способу виготовлення кліше; виявлення змісту згаслих, замазаних (залитих, закреслених) або втрачених реквізитів документа; встановлення цілого за частинами [9, ст.31-32].
Аналіз криміналістичної літератури щодо методів, які застосовуються для дослідження об'єктів техніко-криміналістичного дослідження документі свідчить про постійний розвиток цієї галузі досліджень, що позитивно впливає на ефективність боротьби з підробкою документів.
4. Способи підробки документів
Підроблення документів:
- виготовлення фальшивих документів, які імітують справжні повністю або шляхом внесення змін у справжній документ;
- несанкціоноване відтворення документа шляхом внесення змін у справжній документ або виготовлення матеріальної основи та реквізитів документа [6, ст.381].
Види підробок документів:
1. Повна підробка (документ виготовляється в цілому, з усіма реквізитами)
- типографським способом
- фотомеханічним способом
- за допомогою кліше
- копіюванням
- рисуванням
2. Часткова підробка (вносяться зміни в окремі реквізити дійсного документа)
- підчисткою
- травленням і змиванням
- допискою та виправленням
- зміною частин документа
А) вклеювання окремих вставок
Б) переклеювання фотографій
В) заміни окремих аркушів [4, ст.149].
Під способом підробки документів слід розуміти об'єктивно та суб'єктивно обумовлену сукупність технічних засобів та прийомів їх використання з метою часткової зміни справжнього документа або створення повністю підробленого документа. Технічні засоби можливо розділити на групи, які містять:
1) апаратуру (копіювально-розмножувальні апарати, комп'ютерна техніка, фотографічне обладнання та інше);
2) інструменти (пишучі прилади та інше);
3) пристосування (саморобні кліше та інше);
4) матеріали (папір, тонери, чорнила та інше). Під прийомами слід розуміти різноманітного роду дії, операції з технічними засобами, які використовуються в різноманітних поєднаннях та послідовності з документами, які підроблюються. До об'єктивних факторів, які сприяють формуванню нових способів матеріальної підробки документів, відносяться розвиток сучасних засобів розмножувальної, копіювальної, комп'ютерної техніки; прогалини в правилах оформлення документів суб'єктами господарювання тощо. Суб'єктивні фактори, які обумовлюють той або інший спосіб підробки документів, визначаються здатністю, наявністю професійних знань та практичних навиків у осіб, які здійснюють підробку, орудувати технічними засобами.
Повна підробка включає в себе виготовлення або підбір всіх складових частин документа: паперу, бланка, рукописного тексту, посвідчувальних засобів (підписи, печатки, штампи). При повній підробці документи виготовляються за відповідними зразкам (екземплярам справжніх документів). Часткова підробка полягає у внесенні окремих змін у справжній документ. Такі зміни вносяться шляхом:
1) підчистки;
2) хімічного травлення тексту;
3) дописки, додруківки, виправлення тексту;
4) заміни частин документа (фотокартки, аркушів у багатосторінкових документах);
5) підробки підписів, відбитків печаток і штампів. Кожен з цих способів має свої розпізнавальні ознаки підробки.
Підчистка полягає в механічному видаленні частини тексту (найчастіше окремих букв, цифр, штрихів) шляхом стирання гумкою або вискоблювання гострим предметом (лезом бритви, ножем і т.п.). При цьому порушується поверхневий шар паперу, частина його віддаляється разом з підчищаємо текстом. Ознаками підчистки є: скуйовджене волокон поверхневого шару паперу, зміна глянцю поверхні паперу, зменшення товщини паперу в місці підчистки, розпливу чорнила нового тексту та ін. Видалення штрихів може бути підготовчим етапом для внесення нових записів [3, ст.90].
Іноді для маскування підчищення підчищених ділянку документа пригладжується, лакується яким-небудь твердим предметом. У цих же цілях може бути проведена суцільна обведення всього тексту документа. Ознаки обведення (здвоєні штрихи тексту) самі по собі в цьому випадку викликають сумнів в достовірності такого документа і вимагають подальшого більш ретельного його дослідження.
При хімічному травленні текст документа повністю або частково піддається знебарвлення або змиванню яких-небудь хімічним реактивом (кислотою, лугом). Хімічна речовина впливає при цьому не тільки на знищуваний текст, але і на інші складові частини документа (папір, фонову сітку та ін.) Крім витравлювальних речовин, які змінюють хімічний склад барвника штрихів, для знищення тексту можуть застосовуватись розчинники, які не руйнують і не обезбарвлюють, а вимивають барвник [10, ст.73]. Ознаками хімічного травлення є: зміни відтінку паперу (найчастіше у вигляді жовтої плями), розпливу чорнильних штрихів нового тексту внаслідок порушення проклейки паперу, зміна кольору фонової сітки, ослаблення інтенсивності забарвлення чорнильних штрихів нового тексту як результат впливу на них зберігається в товщі паперу травяна речовини, крихкість, ламкість паперу при травленні концентрованими реактивами. Ознаки витравлення виявляються за допомогою лупи, мікроскопу, досліджень в ультрафіолетових променях, контрастуючої фотозйомки, зйомки видимої та інфракрасної люміністенції і т.д. [7, ст.110]. Дописки від руки і додруківки на друкарській машинці виробляються підроблювачем з метою зміни міститься в документі інформації. Як правило, вони невеликі за обсягом, але здатні значно змінити первісні дані. Найчастіше шляхом дописки слів, букв, цифр, а іноді й окремих штрихів змінюється сума у ??відомостях, накладних і квитанціях, дата в оформленні документа, прізвище його власника і т.д. Для дописки підбираються звичайно чорнило, однакові за кольором з основним текстом, друкарська машинка зі стрічкою близької по інтенсивності фарбування барвника. Основними ознаками виробленої дописки є відмінності в загальних і приватних ознаках почерку в порівнюваних частинах тексту (розмір літер, розгін почерку, товщина штрихів, ознаки сповільненості рухів, зупинок у дописаних буквах). Крім того, можуть спостерігатися розпливання чорнильних штрихів, виконаних по складках (перегинам) документа розходження в колірних відтінках барвника штрихів. Ознаками додруківки на друкарській машинці є розбіжності горизонтальності розташування друкованих знаків у рядку, відмінності розміру і малюнка однойменних друкованих знаків, відмінності в кольорі барвника стрічки і, нарешті, відмінності в дефектах шрифту, якщо додруківка проводилася на іншій друкарській машинці. У виправлених (змінених) письмових знаках спостерігаються здвоєні, стовщені штрихи, зайві елементи, що залишилися від колишнього знака. Іноді ці зайві елементи підчищаються після здійсненої підробки, в результаті чого з'являються ще й ознаки механічної підчистки.
При підробці документів можуть замінюватися фотокартки, листи, номери документів. Заміна фотокартки виробляється в документах, що засвідчують особу. Технічно вона може бути здійснена різними способами цілком, із залишенням частини з відбитком печатки, з відділенням емульсійного шару. На переклеєної фотокартці шляхом домальовування, тиску проставляються відсутні частини відбитків мастичної і металевої печаток. Ознаками переклеювання фотокартки є відшарування поверхневого шару паперу в країв фотокартки, наявність двох по складу клеїв під фотокарткою і навколо неї, розбіжність за змістом, розмірі й малюнку букв тексту у відбитку печатки на фотокартці і папері документа, відсутність розриву у відбитку печатки в краю фотокартки на папері. Іноді, відокремлюючи від документа знімок, залишають ту його частину, на якій є відбиток печатки. Новонаклеєну фотокартку обрізають так, щоб фрагмент, що залишився на документі, здавався єдиним цілим із новим знімком [10, ст.76].
При заміні аркушів у багатосторінкових документах можуть спостерігатися розходження вставлених аркушів за розміром, відтінку кольору, лінії обріза, розбіжності місць проколів зі скріпками (зайві отвори в місці згину), порядку нумерації сторінок, серії і номера документа. В деякі документи (в основному це облігації позик, лотерейні квитки) вклеюються фрагменти інших подібних документів з метою зміни серій та номерів. Підписи на документі можуть вдавати різними способами шляхом наслідування (імітації) справжньої підписи особи, від імені якого вона влаштовується, або шляхом копировки із застосуванням технічних засобів. Підробка підпису може бути встановлена ??візуально по наявності розташованих поруч зі штрихами обведення частково неперекритого штрихів підготовки, за ознаками сповільненості рухів у штрихах обведення (злами, підмалювання, зупинки, тупі закінчення штрихів). Підготовка шляхом тиску виявляється по наявності подвійних, частково незбіжних штрихів обведення і тиску. Ознаки технічної підробки підпису охоплюють: сліди зупинок пишучого приладу у вигляді стовщень або надривів штрихів, нетвердість рухів, наявність у штрихах і біля них часток іншого барвника, підрисовування штрихів, звивистість і тупі закінчення штрихів [3, ст.95]. Підробка відбитка шляхом хизування тягне за собою появу таких ознак, як прокол паперу в центрі відбитка круглої печатки ніжкою циркуля, якщо він використовувався для нанесення рамки, неоднорідність по розмірі й малюнку однойменних букв, нерадіальное розташування окремих букв тексту і несиметричне розташування їх по відношенню до розділових знаків, тексту або малюнку у внутрішній рамці. У підробленому таким способом відбитку можуть спостерігатися також орфографічні та смислові помилки. Для відбитків з виготовленого кустарним способом кліше крім зазначених вище ознак характерно дзеркальне зображення окремих букв, відсутність деяких елементів друкованих знаків. При вологій копировки справжнього відбитка виробляється перетискивание його на підробляється документ. Основною ознакою такої підробки є перевернене (дзеркальне) зображення відбитка. Щоб уникнути дзеркальності зображення, вдаються до проміжної перекопіровке на який-небудь липкий матеріал (яєчний білок, фотопапір).
Відбиток на документі в цьому випадку відповідає оригіналу, однак він має знижену інтенсивність забарвлення (виглядає блідим), навколо нього можуть бути виявлені мікрочастинки матеріалу проміжного кліше й змінена люмінесценція паперу в ультрафіолетових променях. Рідше зустрічаються більш кваліфіковані способи підробки відбитків або самих печаток і штампів. Таким чином, існує досить багато способів підробки документів, такі як підчистка, хімічне травлення тексту, дописка, додруківка, виправлення тексту, заміна частин документа, підробка підписів, відбитків печаток і штампів. Кожен з цих способів має свої розпізнавальні ознаки підробки.
Способи підробки документів за ступенем використання технічних засобів можна класифікувати на два види: одноступінчасті та багатоступінчасті (комбіновані).
Висновок
Документи, висновки експертів використовуються як докази, за їх допомогою встановлюються обставини, які підлягають доказуванню у справі.
Положення криміналістичного дослідження документів використовується і в інших сферах юридичної практики: в цивільному, господарському судочинстві під час роботи призначаються експертизи, у діяльності нотаріусів, юрисконсультів під час посвідчення документів, у діяльності адвоката.
Проведений аналіз історії розвитку техніко-криміналістичного дослідження документів у різні часи його становлення надав можливість зазначити, що існування та застосування знань у цій сфері криміналістики є об'єктивною необхідністю і нині це дослідження спрямоване на вирішення основних завдань експертизи документів.
Подобные документы
Завдання криміналістичної документалістики. Слідчий огляд документів. Суть техніко-криміналістичного дослідження. Прийоми встановлення слідів змін у документах. Дослідження машинописних текстів, поліграфічної продукції, матеріальної частини документів.
курсовая работа [79,5 K], добавлен 13.10.2012Система юридичних документів як засобу правового регулювання в кримінально-процесуальному праві. Значення процесуальних документів в кримінальному процесі. Значення процесуальної форми в кримінальному судочинстві. Класифікація процесуальних документів.
контрольная работа [54,0 K], добавлен 11.12.2013Законодавчі аспекти створення розпорядчої документації. Форми документів та їх виготовлення. Класифікація розпорядчих документів та підстави для їх створення. Дослідження особливостей складу і форм розпорядчих документів в Жовтневого районного суду.
курсовая работа [804,3 K], добавлен 10.12.2015Незаконне переправлення осіб через державний кордон України шляхом підробки документів. Розслідування крадіжок документів, що складають державну таємницю. Складання структурно-логічних схем "Зміст трудового договору", "Робочий час: поняття, види, зміст".
контрольная работа [79,6 K], добавлен 23.08.2013Класифікація документів за якісними ознаками. Види підроблених документів. Вимоги до змісту та оформленню первинних бухгалтерських документів. Характеристика основних етапів контрольно-ревізійного процесу. Документальна перевірка діяльності підприємства.
контрольная работа [29,0 K], добавлен 08.02.2011Аналіз міжнародної та національної нормативно-правової бази стосовно легалізації документів. Порядок консульської легалізації офіційних документів в Україні і за кордоном: апостиляція і нострифікація. Процедури і критерії оцінки та визнання кваліфікацій.
дипломная работа [63,8 K], добавлен 21.07.2015Нормативно-методичне забезпечення захисту конфіденційних документів. Характеристика організації роботи з конфіденційними документами на підприємстві: кадровий апект. Управління персоналом по забезпеченню обігу секретних документів суб'єкту господарювання.
дипломная работа [845,1 K], добавлен 27.02.2014Вимоги до установчих документів суб'єктів господарювання, їх види. Внесення змін до установчих документів юридичних осіб та їх державна реєстрація. Скасування та відмова у проведенні державної реєстрації змін до установчих документів юридичних осіб.
реферат [14,4 K], добавлен 04.03.2012Стан нормативного забезпечення корпоративних відносин в Україні. Підстави та наслідки визнання недійсними установчих документів господарських товариств з урахуванням правової природи цих документів. Порядок виходу учасника з господарського товариства.
реферат [16,6 K], добавлен 10.04.2009Характеристика об’єкта господарської діяльності "Машина для виймання анодних штирів алюмінієвого електролізера" як об’єкта дослідження. Законодавча база України з набуття прав на корисну модель. Розробка документів заявки на промисловий зразок.
дипломная работа [2,3 M], добавлен 22.02.2010
