Формування міжетнічних протиріч на Кіпрі в 1960-1963 рр.: правовий аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

Формування міжетнічних протиріч на Кіпрі в 1960-1963 рр.: правовий аспект

С.В. Ковальський

Анотація

У статті досліджується кіпрське питання в 1960-1963 рр. Аналізуються правові аспекти конституційної кризи та міжетнічного конфлікту.

Ключові слова: Кіпр, етнічний фактор, політичне протистояння, законопроект

Ґенеза етнічних конфліктів другої половини ХХ ст. має значний інтерес. Дослідження причин довготривалих конфліктів дозволяє розкрити їх механізми та структуру. Це надає можливість виявляти типові проблеми для аналогічних за своєю структурою конфліктів, що в свою чергу допомагає розробити ефективний та логічний шлях їх вирішення. Так, кіпрський конфлікт показовий в багатьох аспектах, передусім через неоднозначність причин та складність структури. З початку ХХ ст. до 1960 р. на острові, що був англійською колонією, спостерігалась антиколоніальна боротьба, яка мала форму прогрецького іредентизму. В перші роки незалежності острова - I960 - 1963 - загострилось політичне протистояння, в основі якого полягали етнічні протиріччя між громадами греків-кіпріотів та турків-кіпріотів. В подальшому ситуація переросла в гострий етнічний, релігійний, політичний та навіть міжнародний конфлікт. Вагоме значення для розуміння процесу збройного конфлікту на острові має стадія політичного протистояння в роки розбудови Республіки.

Кіпрське питання достатнім чином досліджено. Серед грецьких, турецьких, болгарських, радянських, російських та українських науковців, які досліджували конфлікт на острові, слід виділити таких, як Н. Кранідіотіс, С. Сонієл, А. Гарабедян, Б. Поцверхія, А. Улунян, Б. Гуменюк, які розкрили більшість аспектів проблеми. Незважаючи на усю повноту кіпрської історіографії, перші роки незалежності Республіки Кіпр залишаються мало дослідженими, що робить вказану тему перспективною. Розуміння того, як загострилась політична конфронтація на тлі міжетнічних відносин на початку 1960-х рр., надає можливість глибше оцінити ситуацію та провести порівняльний аналіз з багатьма сучасними конфліктами.

21 грудня 1963 р. перестрілка на вулицях Нікосії між турками-кіпріотами та грецькими поліцейськими призвела до масових сутичок, які переросли в етнічний конфлікт. Цьому інциденту передував комплекс подій. Засади кіпрського питання, окрім його історичного контексту, були закладені в законодавчій базі Республіки. Документи, що регламентували державну систему Кіпру (Гарантійний договір, Союзні угоди, договори та меморандуми з Великою Британією, Конституція Кіпру) [1 - 6], мали протиріччя, адже приймались як багатобічні міжетнічні та міжнародні компроміси. Першочерговою метою конституційних документів було вирішення ідеологічних та територіальних суперечок між Грецією та Туреччиною - двох союзників в рамках НАТО, між якими на фоні кіпрського питання в 1950-х рр. спостерігалось напруження. Свої стратегічні та економічні інтереси при розробці конституційних документів відстоювала її колишня метрополія - Велика Британія, яка під тиском національно-визвольного руху грецької громади була змушена визнати незалежність Кіпру. Ще одним компромісом, що найсерйознішим чином відобразився на державній структурі, був пошук паритету між грецькою та турецькою громадами, які почали ворогувати ще за часів антиколоніальної боротьби.

Відповідно до конституції, президентську владу на Кіпрі міг представляти тільки грек-кіпріот за національністю. Йому на противагу вводилась посада віце-президента, на яку міг претендувати тільки представник турецької громади. Кожен з них мав право вето на рішення один одного. Передбачалось створення ради міністрів у складі 7 грецьких міністрів та 3 турецьких. Законодавча влада уособлювалась Палатою представників. 70% кіпрського парламенту формувалось з кіпрських греків 30% віддавалось туркам [3]. Військові сили (Національна гвардія та берегова охорона) обмежувались 2 тис. осіб, 60% яких складали греки та 40% - турки. На острові конституційно закріплялась двохгромадна система тим, що головною умовою прийняття кіпрського громадянства було визнання своєї належності до однієї з етнічних громад [5, 9]. Ці положення з самого початку переводили етнічні суперечки в політичну площину.

Іноземна присутність зацікавлених сторін також поглиблювала політичний конфлікт. Велика Британія наполягла на передачі їй двох військово-морських баз на Кіпрі, які отримали підконтрольний статус [1, 149]. Особлива угода дозволила впровадити військову присутність Греції та Туреччини. За гарантійними домовленостями обидві держави відправляли на Кіпр відповідно 950 і 650 солдат та офіцерів, «співпрацювати з метою спільної оборони... та погоджувати проблеми, що виникали в результаті такої оборони» [7, 210-211].

Вказана державна та правова система на острові призвела до суспільного розколу відразу після проголошення незалежності в серпні 1960 р. В перші роки незалежності Кіпру проявились три тенденції, що спровокували збройне протистояння на острові. 1. Сформувалася партійна система за етнічною ознакою. Тобто, політичний розкол острова поглиблювався поєднанням проблем мови, релігії та культурних цінностей з політичною ідентифікацією. Політичні програми приймалися не з урахуванням економічних та соціальних інтересів, а передусім - етнічної ознаки. 2. Гостра конституційна криза паралізувала державну систему на усіх рівнях. 3. Активне втручання в конфлікт зацікавлених держав призвело до того, що грецька та турецька політична еліта Кіпру орієнтувались на своїх «етнічних гарантів», часто відстоюючи їх інтереси, шкодячи національним.

Кіпрське політико-етнічне протистояння 1960 - 1963 рр. можна розподілити на три стадії. Першій етап можна назвати законодавчим протистоянням, яке полягало в боротьбі за перерозподіл пропорційного співвідношення в парламенті, армії, кабінеті міністрів та судах. Конституційна пропорція етнічного представництва в держаному апараті та силових структурах не задовольняла грецьку сторону й викликала з її боку негативну реакцію. Відповідно до грецької точки зору, турецька громада острова, яка складає 20% населення, незаконно отримала 30% місць в Палаті общин та 40% контролю над армією. Тому вони наполягали на рівноправному голосуванні з усіх питань, що з самого початку ставило турецьку сторону в програшну ситуацію. Турецька громада в свою чергу поглиблювала розбіжності, наполягаючи на розподілі впливу в державі за принципом 50/50, що було несправедливим стосовно греків- кіпріотів, які представляли етнічну більшість [8, 272].

Винесення на обговорення поправок до конституції, вигідних для власної громади, спричинило взаємне протистояння. Головним проявом протиборства було взаємне блокування будь-яких законів, що стало своєрідною демонстрацією юридичної сили однієї громади перед іншою. Вже 1961 р. турки-кіпріоти в парламенті заблокували митні закони. 20 жовтня того ж року віце-президент Ф. Кючюк ветував рішення президента Кіпру, архієпископа Макаріоса ІІІ про створення єдиної армії. Метою турецької громади було створення роздільної етнічної армії в рамках єдиної держави. В 1964 р. турецька сторона не дозволила прийняти закон про Національну гвардію [9, 369; 10, 12]. Таким чином, в результаті політичного протистояння Республіка Кіпр до 1964 р. залишилась без економічного законодавства та армії. кіпрський правовий конфлікт протистояння

Інший аспект протистояння торкнувся муніципальної сфери та отримав назву «битва п'яти міст». Проблема полягала в тому, яку форму має отримати самоврядування п'яти головних міст Кіпру. Політики від греків-кіпріотів наполягали на необхідності створення змішаних муніципалітетів. Турки-кіпріоти, навпаки, доводили, що роздільне керування гарантуватиме безпеку їх громаді та загальну стабільність на острові [11, 421]. 19 травня 1962 р. пройшла нарада між Макаріосом ІІІ та Ф. Кючюком з приводу кіпрського самоврядування, проте, зустріч не дала позитивних результатів. В грудні 1962 р. грецька парламентська більшість провалила турецький законопроект про подовження на один рік роздільних муніципалітетів. В січні 1963 р. законодавчий орган прийняв постанову про централізацію муніципалітетів. На це турецька сторона відповіла створенням власного міського самоврядування. Справа була передана на розгляд до Конституційного суду Кіпру. Тільки через декілька років судове рішення визнало дії обох громад незаконними [8, 12].

Третій аспект політичної кризи був пов'язаний з проектами реформування державної системи Кіпру. В листопаді 1963 р. Макаріос ІІІ запропонував програму конституційних змін. Цей документ отримав назву «13 пунктів Макаріоса». Президент наполягав на відміні права вето, зміні структури муніципалітетів, поліції та деяких міністерств [12]. Турецька сторона відповіла категоричною відмовою. Впливовий турко-кіпрський політик Рауф Денкташ назвав «13 пунктів» відвертою провокацією та спробою перетворити Кіпр на грецьку республіку [13, 8]. На той момент існували й інші проекти, що викликали протиріччя. Наприклад, греки представили так званий «План Акрітос», який отримав дуже неоднозначну оцінку обох громад. Цим варіантом скористались турки в якості агітації проти політики грецької громади на острові. Згідно турецького трактування, план передбачав примусове переселення турецького населення з південної частини острова в північні регіони та їх економічну й територіальну ізоляцію [14, 317-324].

Отже, в умовах конституційної кризи на острові спостерігались такі тенденції: наявність взаємовиключних параграфів в конституційних документах, які зіштовхували інтереси етнічних громад; політичний розподіл острова з наявністю етнічного фактору; загострення низки політичних суперечок, що мали етнічну основу. Неможливість реформувати цю систему так, щоб не зачепити інтереси кожної зі сторін, призвело до вирішення проблеми збройним шляхом, що перетворило конфлікт на довготривалу міжетнічну війну. Таким чином, політична криза, в основі якої знаходяться етнокультурні протиріччя, може поглибити суспільну ситуацію та призвести до збройного конфлікту.

Література

1. Союзный договор между республикой Кипр, Грецией и Турцией от 19 февраля 1959 года // Анисимов Л. Н. Проблемы Кипра: исторический и международно-правовой аспекты. -- М., 1986.

2. Exchange of Notes Concerning the Future of the Sovereign Base Areas // Treaty Concerning the Establishment of the Republic ofCyprus. Nicosia, August 16, 1960. Treaty Series № 4 (1961). -- Cmnd. 1252. -- London, 1961.

3. Memorandum setting out the agreedfoundation for the final settlement of the problem of Cyprus. London, February 19, 1959 [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: www.cyprus-conflict.net/treaties-1959-60.htm.

4. The Zurich Agreement // Kyriakides S. Cyprus. Constitutionalism and Crisis Government. -- Philadelphia, 1968.

5. Treaty Concerning the Establishment of the Republic of Cyprus (With Exchanges of Notes) // Treaty Series № 4...

6. Treaty of Guarantee. Nicosia, August 16, 1960 // Treaty Series № 5 (1961). -- Cmnd. 1253. -- London, 1961.

7. Конституция Республики Кипр // Конституции государств Европы: В 2 т. -- М., 2001. -- Т. 2.

8. Psomiades H.J. The Cyprus Dispute // Current History. -- Vol. 48. --1965. -- № 285.

9. The month in Review. Cyprus // Current History. -- Vol. 40. -- 1961. -- № 238.

10. Garabedjan A. The ConflictBetween the Ethnic Communities in Cyprus in December 1963 and the Attempts of its Settlement //Etudes Balkaniques. -- 1992. -- № 2.

11. Поцхверия Б.М. Турция и кипрский вопрос // Политика Англии на Ближнем и Среднем Востоке. -- М., 1966.

12. MakariosШ. The 13 Points: November 1963 [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: www.cyprus-conflict.net /13_ points.html.

13. Denktas R. The crux of the Cyprus problem // Perceptions. Journal of international affairs. -- 1999. -- Vol. IV -- № 3.

14. The Akritas Plan //Necatigil Z.M. The Cyprus Question and the Turkish Position in International Law. -- Oxford, 1989.

Размещено на Allbest.ru