Правовий статус фахівців ветеринарної медицини підприємств, господарств

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правовий статус фахівців ветеринарної медицини підприємств, господарств

Ветеринарна служба сільського адміністративного району - основна ланка у системі ветеринарної справи. На її частку припадає 90% усього обсягу лікувально-профілактичних, протиепізоотичних і ветеринарно-санітарних заходів, що проводяться в Україні. Ветеринарну службу в районі здійснюють установи державної ветеринарної служби районного підпорядкування. Це районні управління державної ветеринарної медицини з підпорядкованими їм районними державними підприємствами (лікарнями), дільничними лікарнями, дільницями, пунктами ветеринарної медицини, районними державними лабораторіями ветеринарної медицини та державними лабораторіями ветеринарно-санітарної експертизи на ринках, а також спеціалісти ветеринарної медицини аграрних підприємств, промислових тваринницьких комплексів, птахофабрик та інших господарств, підприємств і організацій. Очолює її головний лікар ветеринарної медицини району.

Установи ветеринарної медицини обслуговують тваринництво аграрних підприємств та інших господарств, а також тварин, які є власністю громадян всіх населених пунктах району. Комплектують їх спеціалістами та іншими працівниками відповідно до типових штатних розписів.

Районна лікарня державної ветеринарної медицини - це провідна ветеринарна лікувально-профілактична установа в районі, її завдання - методичне й оперативне керівництво діяльністю установ дільничного типу, спеціалістів аграрних підприємств та інших господарств, а також надання їм необхідної допомоги в роботі, впровадження у практику досягнень науки і передового досвіду. В штаті підприємства залежно від кількості тварин у районі може бути від 11 до 19 працівників.

Дільнична лікарня ветеринарної медицини призначена для організації і здійснення заходів щодо боротьби із заразними і незаразними хворобами тварин, які перебувають на території сільського адміністративного району. Штат її - сім чоловік, у тому числі два лікарі ветеринарної медицини і один фельдшер ветеринарної медицини. Дільнична лікарня проводить облік захворюваності і смертності тварин у безпосередньо закріплених за нею господарствах і населених пунктах та надає звітність у встановленому порядку. Дільниця ветеринарної медицини-це лікувально-профілактична установа, в штаті якої є лікар, фельдшер і санітар ветеринарної медицини. Пункт ветеринарної медицини очолює фельдшер, а в його штаті є санітар ветеринарної медицини.

Дільниця і пункт є лікувально-профілактичними установами ветеринарної мережі, які обслуговують населені пункти, державні і при ватні господарства та інші організації у закріпленій за ними частині адміністративного району. Ветеринарна дільниця є лікарняною, а ветеринарний пункт - фельдшерською установою. Закріплення аграрних підприємств (господарств), а також населених пунктів за дільницею (пунктом) ветеринарної медицини здійснюється районним управлінням ветеринарної медицини з урахуванням місцевих умов і поголів'я худоби.

Ветеринарну службу на аграрних підприємствах (господарствах) та в інших тваринницьких господарствах здійснюють лікарі і фельдшери ветеринарної медицини, які перебувають у штаті господарства. Це самостійна служба господарства, яка в той самий час є частиною ветеринарної служби району, оскільки забезпечує ветеринарне благополуччя тваринництва в цілому. Працівники ветеринарної медицини підприємств (господарств) обслуговують одне господарство і, постійно перебуваючи в ньому, мають можливість регулярно проводити клінічні дослідження тварин, своєчасно виявляючи зміни у стані їх здоров'я, виділяти та ізолювати хворих і підозрілих на захворювання, усувати різні недоліки в утриманні тварин. Лікар (фельдшер) ветеринарної медицини зобов'язаний неухильно виконувати вимоги ветеринарного законодавства, керуючись Законом України «Про ветеринарну медицину», іншими нормативними актами.

Ветеринарною службою у господарстві керує головний або старший (на правах головного) лікар ветеринарної медицини, якому у спеціальних питаннях підлеглі працівники ветеринарної медицини господарства.

Керівник господарства має право збільшувати кількість спеціалістів тієї чи іншої категорії (у межах загальної штатної чисельності виробничого персоналу). Вирішуючи питання про чисельність спеціалістів ветеринарної медицини, беруть до уваги і місцеві умови, наприклад епізоотичну обстановку, спеціалізацію господарства, питому вагу тваринництва в господарстві тощо. Спеціалісти ветеринарної медицини тваринницьких комплексів і птахофабрик підконтрольні державній ветеринарній медицині. Вони не мають права обслуговувати тварин, які перебувають в особистому користуванні громадян на праві приватної власності.

Головний (старший) лікар ветеринарної медицини підприємства (господарства) є керівником ветеринарної служби на підприємстві (у господарстві), організатором і безпосереднім виконавцем проведення профілактичних, ветеринарно-санітарних і лікувальних заходів.

У своїй діяльності він підпорядковується директорові (керівникові) підприємства (господарства), а у спеціальних питаннях - головному лікареві ветеринарної медицини району. Основним завданням головного (старшого) ветеринарного лікаря підприємства (господарства) є організація і проведення заходів щодо запобігання захворюванням і падежу тварин, що спрямовані на зростання поголів'я худоби і птиці, підвищення їх продуктивності, забезпечення виробництва високоякісних у ветеринарно-санітарному відношенні продуктів тваринництва з найменшими затратами праці і коштів, а також на захист населення від хвороб, спільних для тварин і людини. Головний (старший) лікар підприємства (господарства) нарівні з директором (керівником) несе відповідальність за ветеринарно-санітарний стан поголів'я тварин, своєчасне проведення необхідного комплексу профілактичних і лікувальних заходів, за неухильне додержання Закону України «Про ветеринарну медицину», інструкцій, настанов, правил та інших чинних нормативних актів ветеринарного законодавства.

Розкриваючи питання про правовий статус ветеринарної служби підприємства (господарства) у межах адміністративного району, не можна залишити поза увагою діяльність таких підприємств ветеринарної медицини, як районна державна лабораторія ветеринарної медицини та державна лабораторія ветеринарно-санітарної експертизи на ринках.

Районна державна лабораторія ветеринарної медицини - це діагностична установа державної ветеринарної медицини, основними завданнями якої є:

а) встановлення лабораторного діагнозу хвороб тварин, у тому числі птиці, хутрових звірів, риб та бджіл;

б) виявлення тварин, хворих заразними хворобами або хворобами, пов'язаними з порушенням обміну речовин та з іншими відхиленнями у життєдіяльності організму;

в) виявлення причин масового захворювання тварин;

г) експертиза м'яса, молока та інших харчових продуктів.

Діяльність районної державної лабораторії ветеринарної медицини спрямована на забезпечення ветеринарного благополуччя тваринництва, запобігання і ліквідацію заразних і незаразних хвороб тварин для створення здорових стад і збільшення виробництва тваринницької продукції, а також з метою захисту населення від хвороб, спільних для людини і тварин. У підпорядкуванні лабораторії ветмедицини є лабораторії ветсанекспертизи на ринках. Очолює лабораторію директор - ветеринарний лікар. Він призначається на роботу і звільняється з роботи обласним управлінням сільського господарства. Інших працівників лабораторії призначає на роботу і звільняє з роботи директор лабораторії.

Державна лабораторія ветеринарно-санітарної експертизи на ринках організовується на ринку у встановленому порядку. Основне її завдання - здійснення ветеринарно-санітарної експертизи м'яса, м'ясопродуктів, молока, молокопродуктів, риби, грибів та інших харчових продуктів сільського господарства, що надходять для продажу на ринку, а також організація заходів щодо запобігання поширенню заразних хвороб тварин через продукти, що підлягають експертизі. Лабораторія несе відповідальність за правильність проведення експертизи, санітарне благополуччя і доброякісність харчових продуктів, що допускаються до продажу на ринку, а також за дієвість контролю з додержання санітарних умов при їх продажу.

При торгівлі на ринках живою худобою і птицею лабораторія здійснює їх клінічний огляд і перевіряє наявність ветеринарних документів про благополуччя тварин і місць їх перебування щодо заразних хвороб. Встановивши захворювання тварин, лабораторія направляє їх до лікувальної ветеринарної установи і вживає інших необхідних заходів.

Очолює лабораторію завідуючий - ветеринарний лікар. Завідуючий лабораторією та інші працівники лабораторії призначаються на посаду і звільняються з посади керівником установи, у підпорядкуванні якої перебуває лабораторія. Завідуючий лабораторією має право накладати штрафи на посадових осіб і окремих громадян, які торгують на ринку, за порушення передбачених Законом України «Про ветеринарну медицину» правил торгівлі м'ясом, молоком, рослинними та іншими продуктами, худобою і птицею. Він визначає службові обов'язки працівників лабораторії і затверджує правила внутрішнього розпорядку.

Лабораторія завжди має бути розміщена на ринку поблизу павільйону м'ясної і молочної торгівлі або безпосередньо в павільйоні ринку. Неприпустимо розмішувати лабораторії у дворах жилих будинків і поряд зі складами, у яких зберігаються сильнодіючі речовини. Виробничими приміщеннями з відповідними пристосуваннями і комунальним обслуговуванням лабораторія забезпечується адміністрацією ринку.

Незважаючи на те, що переважна більшість ветеринарних заходів здійснюють нижчі ланки державної ветеринарної медицини (у першу чергу, в масштабі сільських адміністративних районів), у питанні про державне утримання цих ланок у наш час виникає багато труднощів, зокрема фінансових. Грошей на їх утримання у держави практично немає. Тому гостро стоїть питання про те, яка реальна можливість функціонування районних підрозділів за сучасних умов. Головною продуктивною і рушійною силою ветеринарії, що приносить економічну ефективність галузі, є людський фактор - керівники і фахівці. Чинне ветеринарне законодавство України покликане наділити їх правовим статусом, який сприяє продуктивній діяльності як кожного керівника ветеринарної медицини, так і галузі в цілому.

Труднощі, що виникають у сфері реалізації прав та обов'язків фахівців ветеринарної медицини, полягають у тому, що в багатьох випадках у нижчих ланках ветеринарної медицини лікарі і фельдшери підприємств (господарств) виконують невластиві їм функції працівників на різних роботах, що є грубим порушенням норм ветеринарного права з боку керівництва цих підприємств (господарств). Багато що в цьому плані залежить і від морально-вольових якостей самих фахівців ветеринарної медицини, їх уміння відстояти свою професійну честь і гідність.

Правове регулювання виробництва ветеринарних препаратів, кормів та добавок

Згідно з п. 10 ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 1 червня 2000 р., ветеринарні препарати можуть вироблятися за наявності ліцензії, що видається Державним комітетом ветеринарної медицини. Для ефективного управління у галузі виробництва і застосування засобів захисту тварин при Державному комітеті ветеринарної медицини утворено Державну фармакологічну комісію ветеринарної медицини. Положення про Державну фармакологічну комісію ветеринарної медицини затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 6 червня 2007 р. № 807. Основними завданнями Комісії є підготовка науково обґрунтованих висновків і рекомендацій з питань розроблення препаратів, їх ефективності і безпечності для тварин, визначення доцільності та можливості застосування в тваринництві і ветеринарній медицині на підставі проведення експертизи результатів доклінічних і клінічних досліджень.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження положень про державну реєстрацію ветеринарних препаратів, кормових добавок, преміксів та готових кормів» від 21 листопада 2007 р. № 1349 затверджено відповідні положення. Реєстрація ветеринарного препарату здійснюється Держкомветмедицини на підставі поданої власником реєстраційного досьє або його представником заяви, рішення Державної фармакологічної комісії ветеринарної медицини і експертного висновку Національного агентства ветеринарних препаратів та кормових добавок або Національного агентства ветеринарних імунобіологічних препаратів.

Власником реєстраційного досьє вважається юридична особа, що забезпечує збір та обробку інформації про всі випадки негативних реакцій ветеринарного препарату. Під час реєстрації вітчизняного ветеринарного імунобіологічного засобу заявник повинен депонувати штами (культури) мікроорганізмів, які використовуються при виробництві та контролі такого засобу, в Національному центрі штамів мікроорганізмів. Забороняється реєстрація препаратів, які можуть погіршити ветеринарно-санітарний та епізоотичний стан або заподіяти шкоду здоров'ю людей чи тварин.

Під час проведення реєстраційних випробувань досліджуються якість, ефективність, безпечність, реактогенність чи діагностичні характеристики препарату in vitro та in vivo. Відповідне агентство за результатами експертизи готує експертні висновки, в яких зазначаються рекомендації Державної фармакологічної комісії ветеринарної медицини, та надсилає їх заявнику, а також Держкомветмедицини. Останній на підставі одержаних від агентства документів приймає рішення про реєстрацію або відмову в реєстрації препарату.

Реалізатори провадять роздрібну та гуртову торгівлю ветеринарними препаратами, готовими кормами, кормовими добавками та засобами ветеринарної медицини також за наявності ліцензії та сертифіката якості. Сертифікат якості видається органами сертифікації згідно із Законом України «Про підтвердження відповідності» від 17 травня 2001 р.

Контроль якості ветеринарних препаратів, що знаходяться в обігу, здійснюється згідно з наказом Мінагрополітики та Держветмедицини «Про затвердження Положення про проведення державного контролю та нагляду за якістю ветеринарних препаратів, субстанцій, готових кормів, кормових добавок та засобів ветеринарної медицини, які застосовуються в Україні». Основною метою державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду за якістю ветеринарних препаратів, субстанцій, готових кормів, кормових добавок та засобів ветеринарної медицини є здійснення організаційних та правових заходів, спрямованих на додержання суб'єктами господарської діяльності незалежно від форм власності вимог законодавства України щодо забезпечення якості, ефективності та безпечності вказаних препаратів та засобів у процесі виробництва, транспортування, зберігання, реалізації, застосування, у тому числі експорту/імпорту.

ветеринарний правовий тваринництво дорадчий

Правові заходи дотримання біологічної безпеки у сільськогосподарському тваринництві

Згідно із Закону України «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів» біологічна безпека - це стан середовища життєдіяльності людини, при якому відсутній негативний вплив його чинників (біологічних, хімічних, фізичних) на біологічну структуру і функцію людської особи в теперішньому і майбутніх поколіннях, а також відсутній незворотній негативний вплив на біологічні об'єкти природного середовища (біосферу) та сільськогосподарські рослини і тварини. Проте це визначення універсальне і стосується не тільки операцій з генетично модифікованами організмами, а і правового регулювання будь-якої сфери людської діяльності. Засобами забезпечення біологічної безпеки у тваринництві є, по суті, вся діяльність системи ветеринарної медицини, проте серед неї можна виділити особливо важливі функції, такі як карантин тварин, ветеринарно-санітарна експертиза і контроль використання біологічних технологій.

Карантин тварин - це особливий правовий режим, який застосовується в інфікованій та буферній зонах і в разі необхідності - у зоні спостереження з метою локалізації спалаху хвороби тварин і ліквідації такої хвороби згідно із законами, відповідними ветеринарно-санітарними заходами та нормативно-правовими актами у сфері ветеринарної медицини. У свою чергу, карантинна зона - це зона, в межах якої застосовується карантин тварин та яка включає інфіковану зону, буферну зону, а також може включати зону спостереження. Карантин тварин запроваджується за рішенням Державної надзвичайної протиепізоотичної комісії при Кабінеті Міністрів України, до її завдань входить здійснення оперативного контролю, керівництва та координації діяльності органів виконавчої влади, державних служб, підприємств, установ, організацій та осіб щодо запобігання спалахам масових хвороб тварин і отруєнням та їх ліквідації.

Під час карантину застосовується ряд ветеринарно-санітарних заходів, спрямованих на ізоляцію вогнищ хвороби і недопущення її розповсюдження. Одним із найважливіших і найбільш радикальним ветеринарно-санітарним заходом є стемпінг-аут (або інколи вживається термін «вимушений забій») - комплекс протиепізоотичних заходів, що здійснюються під керівництвом відповідного головного державного інспектора ветеринарної медицини, включаючи забій хворих та інфікованих тварин стада, а у разі необхідності - тварин іншого стада, які могли мати прямий або опосередкований контакт з тваринами інфікованого стада, що могло призвести до передачі патогенного агента. Всі тварини, стосовно яких існує підозра на захворювання, незалежно від того, вакциновані вони чи ні, забиваються, а їхні туші знищуються шляхом спалювання, захоронення або в інший спосіб, що гарантує недопущення поширення інфекції через туші або інші продукти забитих тварин. Необхідне також здійснення заходів з очищення та дезінфекції, що рекомендовані відповідними міжнародними організаціями.,

Ветеринарно-санітарна експертиза - це комплекс необхідних лабораторних та спеціальних досліджень (вірусологічних, бактеріологічних, хіміко-токсикологічних, патолого-анатомічних, гістологічних, паразитологічних, радіологічних), які проводяться спеціалістами державної служби ветеринарної медицини або уповноваженими лікарями ветеринарної медицини, щодо безпечності продуктів тваринного, а на агропродовольчих ринках - і рослинного походження, репродуктивного матеріалу, біологічних продуктів, ветеринарних препаратів, субстанцій, кормових добавок, преміксів та кормів, включаючи аналіз виробничої технології та технологічного обладнання щодо відповідності ветеринарно-санітарним заходам. Ветеринарно-санітарна експертиза є постійною функцією, яка має характер запобіжного контролю.

Ще однією важливою функцією у сфері забезпечення біологічної безпеки у сільськогосподарському тваринництві є контроль розвитку і застосування біологічних технологій. Західні дослідники стверджують, що використання біотехнологій у тваринництві, зумовлює прогрес у чотирьох сферах - покращення здоров'я тварин, покращення тваринної продукції, переваги у галузі охорони навколишнього природного середовища, прогрес у розвитку здоров'я людини, Біотехнології в тваринництві використовуються щодо всіх тварин - худоби, риби, комах, домашніх тварин та лабораторних тварин та зводяться в цілому до трьох видів технологій - геноміки, клонування та генетичної інженерії.

Отриманий доступ до геному свійських тварин робить можливою ідентифікацію індивідуальних генів і протеїнів, що відповідають за комерційно і економічно важливі функції - усе від нарощування м'язів і жиру до стійкості до хвороб і репродуктивних здатностей. Навіть незначні варіації в генетичному коді тварини можуть значно вплинути на її цінність для забою, використання або репродукції. Діагностичні методи, що включають застосування біотехнологій підвищують ефективність управління ресурсами, підвищують здоров'я тварин та якість продуктів харчування. Традиційно рішення відносно забою або репродукції тварини вирішувались внаслідок наочних спостережень, але генетичні методи діагностики значно покращують та здешевлюють процес селекції тварин.

Клонування свійських тварин є останнім досягненням у багатотисячолітній практиці селекції тварин. Клонування не змінює генетичного коду тварин та надає тваринницьким господарствам можливість відтворювати генетично ідентичну копію існуючої тварини.

Генетична інженерія є засобом зміни геному тварин і є найновішим напрямом у тваринній біотехнології. Трансгенна тварина містить фрагменти генетичного коду інших істот, додані до її ДНК Трансгенні технології можуть покращити харчову цінність тваринних продуктів, підвищити продуктивність тваринництва, що є критичним моментом, з огляду на зростання народонаселення. Генетично інженерні технології здатні знизити смертність тварин, зменшити витрати на ветеринарне обслуговування. Технології також можуть зменшити шкоду для навколишнього природного середовища, так, наприклад, «The EnviroPig» - в буквальному перекладі «природно-середовищна свиня» значно знижує рівень забруднення середовища фосфором.

Інший біотехнологічний напрям у тваринництві полягає у використанні генетично змінених тварин для виробництва ліків, що сприймаються імунною системою людини. До цього ж напряму належить вирощування органів, придатних для трансплантації в людський організм, процес, що отримав назву «ксенотрансплантація».

Також до тваринних біотехнологій примикає створення біотехнологічних ветеринарних препаратів, кормів та добавок, які також опосередковано, через вживання тваринної продукції, або через технологічний збій при виготовленні, можуть справити свій вплив на людину і навколишнє середовище. Біохімічне, біотехнічне і фармацевтичне виробництво включені до Переліку видів діяльності, що становлять підвищену екологічну небезпеку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 р. № 554.

Більшість із перелічених технологій використовуються на свійських тваринах, що мінімізує ризик забруднення природного живого світу, проте не виключає його. Крім того, враховуючи маловивченість побічних ефектів від такого роду експериментів, завжди можливо припустити, що шкідливі наслідки, непомітні сьогодні, в майбутньому можуть набагато перевищити видимі переваги від біотехнологічних експериментів, тому будь-яке втручання в генетичні властивості тварин, бактерій, вірусів має здійснюватись під пильним контролем державних органів, зокрема, згідно із Законом України «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів», центральний орган виконавчої влади з питань аграрної, політики забезпечує державну апробацію (випробовування) та державну реєстрацію створених на основі

ГМО порід тварин, мікробіологічних ветеринарних препаратів; а також здійснює державний нагляд і контроль за дотриманням заходів біологічної і генетичної безпеки щодо сільськогосподарських рослин і тварин при створенні, дослідженні та практичному використанні ГМО у відкритих системах на підприємствах, в установах і організаціях агропромислового комплексу незалежно від їх підпорядкування і форми власності; здійснює державну реєстрацію ГМО джерел кормів, а також реєстрацію кормових добавок та ветеринарних препаратів, які містять ГМО, або отриманих з їх використанням; затверджує перелік кормів, у яких здійснюється контроль вмісту ГМО, та перелік відповідних методик детекції та ідентифікації ГМО; здійснює моніторинг кормів, отриманих із застосуванням ГМО, за критерієм наявності в них тільки зареєстрованих ГМО джерел.

Відповідно до ст. 51 Закону України «Про тваринний світ» від 13 грудня 2001 р., створення нових штамів мікроорганізмів, біологічно активних речовин, виведення генетично змінених організмів, виробництво інших продуктів біотехнології здійснюється лише в установленому порядку і за наявності позитивних висновків державної екологічної експертизи.

Провідною фаховою експертною установою в галузі тваринницьких біотехнологій в межах компетенції Мінагрополітики України є Державний комітет ветеринарної медицини, та його органи і установи, що мають у своєму складі відповідних фахівців та обладнання і покликані забезпечувати біологічну безпеку у тваринництві.

Правове забезпечення сільськогосподарського дорадництва

Поняття, зміст і завдання сільськогосподарської дорадчої діяльності

Сільськогосподарське дорадництво - це порівняно новий інститут аграрного права. Поняття цього різновиду дорадництва почало формуватися на початку 2000-х років, а дістало своє правове закріплення у Законі України «Про сільськогосподарську дорадчу діяльність» від 17 червня 2004 р. Саме цей закон виокремив особливості правового регулювання дорадництва у сільському господарстві, об'єднавши аграрно-правові норми, спрямовані на врегулювання однорідних суспільних відносин, якими є відносини у сфері надання сільськогосподарських дорадчих послуг. Загалом поняття «дорадництво», «дорадча діяльність» має свій англомовний еквівалент - це консалтинг.

Під сільськогосподарською дорадчою діяльністю розуміється сукупність дій та заходів, спрямованих на задоволення потреб особистих селянських та фермерських господарств, господарських товариств, інших сільськогосподарських підприємств усіх форм власності і господарювання, а також сільського населення у підвищенні рівня знань та вдосконаленні практичних навичок прибуткового ведення господарства. З наведеного визначення можна вивести ознаки, які дадуть змогу визначити сутність і зміст сільськогосподарського дорадництва.

Насамперед необхідність дорадництва викликається потребами сільськогосподарських виробників. Перелік факторів, що спричинюють виникнення проблем у суб'єктів аграрного господарювання, містить Державна цільова програма сільськогосподарської дорадчої діяльності на період до 2009 року, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2007 р. № 927. До таких факторів належать:

- недостатня ефективність існуючої системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації селян, керівників і спеціалістів сільського господарства;

- невідповідність отриманих знань вимогам щодо ефективного ведення сільськогосподарського виробництва та обмежені можливості щодо їх постійного оновлення;

- відсутність практичного досвіду роботи і навичок з пошуку та використання конкурентних переваг на ринку сільськогосподарської продукції;

- недостатня диверсифікація джерел доходів сільських домогосподарств, відсутність у частини сільського населення мотивації до продуктивної праці і підвищення рівня свого добробуту;

- нерозвинутість інфраструктури аграрного ринку та припинення функціонування об'єктів соціальної сфери у сільській місцевості;.

- повільне впровадження прикладних наукових розробок у сільськогосподарське виробництво;

- ускладнення вимог до оформлення документів, необхідних для участі в цільових державних програмах щодо підтримки розвитку галузей сільського господарства та сільської місцевості;

- відсутність оперативних каналів доступної інформації з питань державної аграрної політики та підтримки галузей сільського господарства, результатів моніторингу внутрішнього і зовнішнього ринку сільськогосподарської продукції, а також фінансових і матеріально-технічних засобів для її виробництва.

Наведеш проблеми зумовлюють загальну потребу в їх вирішенні. Отже, другою ознакою є сукупність дій та заходів спеціально навчених фахівців (сільськогосподарських дорадників), спрямованих на подолання зазначених проблем сільськогосподарських виробників.

Нарешті, третьою ознакою виступає мета сільськогосподарського дорадництва - підвищення рівня знань та вдосконалення практичних навичок прибуткового ведення сільського господарства. Діяльність дорадчих служб спрямовується на надання дорадчих послуг: 1) безпосередньо виробникам сільськогосподарської продукції; 2) несільськогосподарським підприємцям у сільській місцевості; 3) органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування та сільським територіальним громадам; 4) сільській молоді шляхом ініціювання і реалізації молодіжних програм тощо.

Таким чином, сільськогосподарське дорадництво можна визначити як сукупність дій та заходів спеціально навчених фахівців (сільськогосподарських дорадників), спрямованих на підвищення рівня знань та вдосконалення практичних навичок прибуткового ведення господарства суб'єктів аграрних правовідносин. Сільськогосподарське дорадництво включає надання комплексу знань організаційно-управлінського, технічного, технологічного, економічного та юридичного характеру тощо, необхідних для підвищення ефективності ведення сільськогосподарського виробництва.

Суб'єктами надання дорадчих послуг є також сільськогосподарські дорадчі служби, тобто юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, що здійснюють дорадчу діяльність, у складі кожної з яких працюють не менше трьох дорадників та яка пройшла реєстрацію відповідно до законодавства і внесена до Реєстру дорадчих служб. Отже, законом висунуто вимогу щодо мінімальної кількості дорадників у складі кожної дорадчої служби (не менше 3-х) як обов'язкову умову легітимації останньої.

Сільськогосподарським дорадником (далі - дорадник) є фізична особа, яка на професійній основі проводить дорадчу діяльність, склала кваліфікаційний іспит та одержала кваліфікаційне свідоцтво і внесена до Реєстру сільськогосподарських дорадників та сільськогосподарських експертів-дорадників (далі - Реєстр дорадників). Поряд із цим у наданні дорадчих послуг беруть участь ще один різновид суб'єктів - сільськогосподарські експерти-дорадники. Закон України «Про сільськогосподарську дорадчу діяльність» у ст. 1 надає визначення сільськогосподарського експерта-дорадника (далі - експерт-дорадник) як фізичної особи, яка проводить дорадчу діяльність не на постійній основі, має достатній фаховий рівень та одержала кваліфікаційне свідоцтво відповідно до вимог законодавства і надає дорадчі послуги на запит дорадчих служб та дорадників. Експертами-дорадниками є працівники закладів науки та освіти, інші вузькоспеціалізовані фахівці, які внесені до Реєстру дорадників.

Головною відмінністю між цими двома різновидами сільськогосподарських дорадників є характер надання дорадчих послуг. Якщо для дорадника це основний вид діяльності, тобто надання дорадчих послуг здійснюється постійно і є його професією, то експерт-дорадник надає послуги періодично у міру виникнення потреби у його знаннях. Така потреба виникає, коли вимагається вузькоспеціалізована консультація у галузі, де експерт-дорадник є визнаним фахівцем. Наприклад, у разі застосування нової сільськогосподарської техніки потребується порада фахівця інженерного профілю, який дуже добре знає її переваги і недоліки. При застосуванні новітньої технології або добрива виникає потреба у залученні фахівця-агронома. Як правило, експерти-дорадники є працівниками науково-дослідних установ УААН або аграрних вищих навчальних закладів.

Правові засади професійного навчання сільськогосподарських дорадників

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про сільськогосподарську дорадчу діяльність» професійна підготовка дорадників та експертів-дорадників складається з навчання за програмами базової підготовки та підвищення кваліфікації. Навчання за програмами базової підготовки здійснюється вищими навчальними закладами на замовлення Мінагрополітики України, дорадчих служб та саморегулівної організації. Щодо саморегулівної організації, то у ст. 7 Закону України «Про сільськогосподарську дорадчу діяльність» встановлено її функції. Визначено й узагальнюючу назву - «всеукраїнська громадська професійна організація», статут і внутрішні положення якої у частині здійснення функцій, делегованих центральним органом виконавчої влади з питань аграрної політики, підлягають погодженню з його боку. Поряд з цим такої організації досі не створено. Тому, незважаючи на законодавче закріплення розподілу функцій управління сільськогосподарською діяльністю між Мінагрополітики України й саморегулівною організацією, через відсутність останньої державну політику у сфері надання сільськогосподарських дорадчих послуг здійснює лише міністерство.

Таким чином, професійну підготовку й підвищення кваліфікації дорадників та експертів-дорадників здійснює Мінагрополітики України у межах фінансування державної цільової програми сільськогосподарської дорадчої діяльності. Наказом Міністерства аграрної політики України «Про професійне навчання дорадників та експертів-дорадників» від 11 липня 2005 р. №311 визначено, що професійне навчання сільськогосподарських дорадників проводиться на базі аграрних вищих навчальних закладів 3-4 рівнів акредитації та інститутів післядипломної освіти, стажування - на базі діючих дорадчих служб.

Система професійного навчання складається з підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації сільськогосподарських дорадників. Підготовку проходять студенти денної та заочної форм навчання на основі освітньо-кваліфікаційного рівня магістра за спеціальністю «Менеджмент організації» зі спеціалізацією «Інформаційно-консультаційна діяльність в АПК». Курс навчання триває до 360 годин за вибором студента. У додатку до диплома магістра робиться відмітка про спеціалізацію з наступним відпрацюванням у дорадчій службі не менше 2-х років.

Перепідготовка здійснюється на базі аграрних вищих навчальних закладів та інститутів післядипломної освіти І має особливості залежно від виду освіти та стажу роботи за спеціальністю. Так, для фахівців із повною вищою освітою за спеціальністю «Менеджмент організації» зі спеціалізацією «Інформаційно-консультаційна діяльність в АПК» та стажем роботи за спеціальністю не менше 2-х років застосовується36-годинний навчальний курс. Фахівці інших спеціальностей, які мають повну вищу освіту і стаж роботи за спеціальністю не менше 3-х років, проходять перепідготовку за 72-годинною програмою. У разі успішного освоєння навчального курсу слухачам видається кваліфікаційне свідоцтво дорадника.

Підвищення кваліфікації поділяється на обов'язкове та індикативне (не загальнообов'язкове). Обов'язкове періодичне (один раз на п'ять років) підвищення кваліфікації у аграрних вищих навчальних закладах та інститутах післядипломної освіти проходять дорадники і експерти-дорадники, які мають кваліфікаційне свідоцтво і працюють за спеціальністю. Для них розроблено 36-годинну програму, після успішного оволодіння якою слухачеві ставиться відмітка у свідоцтві дорадника чи експерта-дорадника про підвищення кваліфікації. Іншим не загальнообов'язковим (індикативним) видом підвищення кваліфікації є участь сільськогосподарських дорадників і експертів-дорадників у цільових семінарах або стажування на базі діючих дорадчих служб. У останньому випадку видається довідка про проходження стажування.

Відповідно до наказу Мінагрополітики України «Про організацію професійної підготовки та проведення дорадчої діяльності на професійному рівні» від 13 вересня 2006 р. № 519 навчання сільськогосподарських дорадників здійснюють такі вищі аграрні навчальні заклади України з розбивкою за областями: Національний університет біоресурсів і природокористування України (Київська, Чернігівська, Житомирська); Львівський державний аграрний університет (Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська/Рівненська); Подільський державний аграрно-технічний університет (Вінницька, Тернопільська, Хмельницька, Чернівецька); Полтавська державна аграрна академія (Дніпропетровська, Миколаївська, Полтавська, Харківська, Сумська); Таврійська державна агротехнічна академія (АР Крим, Донецька, Луганська, Запорізька, Херсонська); Уманський державний аграрний університет (Кіровоградська, Одеська, Черкаська). Наведений перелік центрів формування дорадницької служби у сфері сільського господарства свідчить про їхнє раціональне розміщення на території України з метою достатнього охоплення всіх регіонів.

Навчання дорадників та експертів-дорадників здійснюється відповідно до організаційно-методичних документів, затверджених наказом Мінагрополітики України від 8 травня 2007 р. № 316. Додатком 1 до зазначеного наказу встановлено кваліфікаційні вимоги до дорадника, додатком 2 закріплено навчальний план професійної підготовки дорадників, додатком 3 - програму проведення кваліфікаційних Іспитів сільськогосподарських дорадників та сільськогосподарських експертів-дорадників, а додатком 4 - регламенти регіональної кваліфікаційної комісії з перевірки рівня знань та практичних навичок сільськогосподарських дорадників і сільськогосподарських експертів-дорадників та апеляційної комісії, -

Підготовка сільськогосподарського дорадника є комплексною. Навчальний курс містить п'ять модулів: теоретична підготовка з основ сільськогосподарського дорадництва; використання сучасних інформаційно-комунікаційних технологій у дорадництві; юридична підготовка; економічна підготовка; екологічна та природоохоронна підготовка.

Одержання статусу сільськогосподарського дорадника накладає на цих фахівців відповідні обов'язки. У результаті оволодіння навчальним курсом фахівець із дорадництва повинен знати: нормативно-правові акти, що регулюють дорадчу діяльність; основи законодавства про виробничі об'єднання громадян та кооперативи; основи андрагогіки: методологію роботи з окремими людьми, групами, громадянами та громадськими організаціями; методологію організації навчальних заходів: консультацій, семінарів, демонстрацій, Днів поля (ферми) тощо; основи економічної політики сільськогосподарського виробництва; ситуативний аналіз та конфліктологію; особливості функціонування дорадчих служб у провідних країнах світу; роль освіти та суть теорії змін; філософські та етичні аспекти дорадчої діяльності; основи екології; основи комплексного розвитку сільської місцевості та розвитку територіальних громад; особливості роботи з інформаційно-комунікаційними системами.

Крім знання теоретичних засад сільськогосподарський дорадник повинен набути низку практичних навичок: складати перспективні і поточні плани та програми роботи; працювати з окремими людьми, малими групами, громадськими організаціями, органами державної влади, волонтерами, партнерами та опонентами; організовувати навчальні заходи: консультації, семінари, демонстрації, Дні поля (ферми) тощо; сприяти створенню виробничих асоціацій, кооперативів, спілок, клубів за інтересами та інших об'єднань громадян; організовувати роботу дорадчих комітетів; пропонувати і продавати дорадчі послуги клієнтам; працювати на комп'ютері; розраховувати вартість дорадчих послуг; проводити анкетування та визначати потреби клієнтів у дорадчих послугах; готувати презентації, інформаційні листи, рекомендації, письмові запити тощо.

Регламент регіональної кваліфікаційної комісії з перевірки рівня знань та практичних навичок сільськогосподарських дорадників і сільськогосподарських експертів-дорадників та апеляційної комісії затверджений наказом Мінагрополітики України від 22 травня 2008 р. № 324, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23 травня 2008 р. за № 546/15237.

Юридичні підстави здійснення сільськогосподарської дорадчої діяльності

Кожен дорадник повинен мати відповідний документ встановленого державою зразка, який засвідчує його кваліфікацію. Таким документом є кваліфікаційне свідоцтво сільськогосподарського дорадника або сільськогосподарського експерта-дорадника (далі - кваліфікаційне свідоцтво), яке підтверджує достатній фаховий рівень підготовки сільськогосподарського дорадника або сільськогосподарського експерта-дорадника за програмою базової підготовки для самостійного здійснення сільськогосподарської дорадчої діяльності.

Форму кваліфікаційного свідоцтва, порядок його видачі, зупинення дії або анулювання визначено у Положенні про кваліфікаційне свідоцтво сільськогосподарського дорадника та сільськогосподарського експерта-дорадника, затвердженому наказом Мінагрополітики України від 26 червня 2005 р. № 176, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 2 серпня 2005 р. за № 838/11118.

Підставою для видачі кваліфікаційного свідоцтва є юридичний факт складання кваліфікаційного іспиту, що підтверджує відповідний акт, який підписується головою та членами кваліфікаційної комісії. За результатами складання кваліфікаційних іспитів регіональний координатор протягом п'яти робочих днів подає оригінал акта про видачу кваліфікаційних свідоцтв до Міністерства аграрної політики України. Регіональним координатором проведення кваліфікаційного іспиту є виший навчальний заклад, визначений наказом Міністерства аграрної політики України за поданням Міністерства агропромислового комплексу Автономної Республіки Крим, головних управлінь агропромислового розвитку обласних державних адміністрацій, які забезпечують підготовку і проведення кваліфікаційного іспиту фахівців, які мають бажання на професійному рівні проводити дорадчу діяльність. Як правило, регіональним координатором виступає аграрний вищий навчальний заклад, де здійснювалося навчання дорадників.

Термін дії кваліфікаційного свідоцтва 5 років від дня його видачі або від останнього підвищення кваліфікації сільськогосподарського дорадника та сільськогосподарського експерта-дорадника. Періодичність підвищення кваліфікації не рідше одного разу на 5 років. Відмітки про підвищення кваліфікації сільськогосподарського дорадника та сільськогосподарського експерта-дорадника зазначаються на зворотному боці кваліфікаційного свідоцтва.

Після одержання кваліфікаційного свідоцтва відомості про нього та про самого дорадника у обов'язковому порядку заносяться до Реєстру сільськогосподарських дорадників і експертів-дорадників (далі - Реєстр дорадників), положення про який затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 3 липня 2006 р. № 897. Реєстр дорадників створюється і ведеться Мінагрополітики України. Реєстр ведеться у формі журналу з пронумерованими сторінками, прошнурованого та скріпленою гербовою печаткою, і розмішується на веб-сайті Мінагрополітики України. Реєстр дорадників підписується особою, відповідальною за його ведення.

У разі втрати або пошкодження кваліфікаційного свідоцтва сільськогосподарського дорадника регіональною кваліфікаційною комісією за письмовою заявою дорадника і копією оголошення в засобах масової інформації про його недійсність та на підставі відповідної відомості складання кваліфікаційного іспиту протягом одного місяця видається дублікат кваліфікаційного свідоцтва. Поряд з цим можливі випадки зупинення дії або анулювання кваліфікаційного свідоцтва, які здійснюються за рішенням апеляційної комісії на основі розгляду поданих скарг та заяв громадян або суб'єктів господарювання, що пов'язані з результатами діяльності дорадників.

Підставою для зупинення дії кваліфікаційного свідоцтва можуть бути:

- непроходження сільськогосподарським дорадником або експертом-дорадником підвищення кваліфікації;

- некваліфіковані дії сільськогосподарського дорадника або експерта-дорадника з питань його компетенції.

Підставою для анулювання кваліфікаційного свідоцтва можуть бути:

- навмисні дії сільськогосподарського дорадника/експерта-дорадника, спрямовані на погіршення стану господарства;

- надання господарству завчасно недостовірної інформації з питань діяльності сільськогосподарського дорадника / експерта-дорадника;

- упереджене ставлення сільськогосподарського дорадника / експерта-дорадника до господарства з приводу надання дорадчих послуг.

Мінагрополітики України приймає рішення про виключення дорадника і експерта-дорадника з Реєстру в разі анулювання кваліфікаційного свідоцтва і повідомляє його у письмовій формі протягом п'яти робочих днів із дня прийняття рішення.

Вище зазначалося, що, крім дорадників і експертів-дорадників, до суб'єктів надання дорадчих послуг належать сільськогосподарські дорадчі служби. Юридичною підставою для здійснення діяльності дорадчих служб є одержання сертифікату сільськогосподарської дорадчої служби. Таким сертифікатом є документ, що засвідчує право суб'єкта сільськогосподарської дорадчої діяльності на надання дорадчих послуг шляхом внесення його до Реєстру сільськогосподарських дорадчих служб (далі - Реєстр дорадчих служб). Положення про Реєстр сільськогосподарських дорадчих служб затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 3 липня 2006 р. № 897.

Таким чином, для того, щоб стати дорадником, насамперед необхідно одержати кваліфікаційне свідоцтво, а вже потім зареєструватися у Реєстрі дорадників. Щодо дорадчої служби діє зворотне правило: первісною є процедура її занесення до Реєстру дорадчих служб, на підставі чого вже й видається сертифікат сільськогосподарської дорадчої служби.

Сертифікат видається за рахунок коштів дорадчої служби строком на п'ять років. У разі внесення змін до документів, що додаються до заяви про внесення до Реєстру, дорадча служба протягом 10 робочих днів подає Мінагрополітики України відповідну інформацію у письмовій формі, про що робиться відмітка у Реєстрі дорадчих служб.

Дія сертифіката зупиняється Мінагрополітики у разі: 1) неодноразового порушення дорадчою службою вимог законодавства; 2) заподіяння збитків внаслідок надання землевласникам або землекористувачам, іншим юридичним та фізичним особам дорадчих послуг низької якості. Про зупинення дії сертифіката дорадчій службі повідомляється у письмовій формі протягом п'яти робочих днів після прийняття відповідного рішення. Мінагрополітики або Національна асоціація сільськогосподарських дорадчих служб поновлює дію сертифіката після усунення дорадчою службою причин, що зумовили зупинення його дії.

Підставами анулювання сертифіката Міністерством аграрної політики України є: І) подання дорадчою службою заяви про анулювання сертифіката; 2) наявності недостовірної інформації у документах, що додаються до заяви про внесення до Реєстру; 3) скасування державної реєстрації дорадчої служби як юридичної особи; 4) встановлення факту передачі дорадчою службою сертифіката іншій юридичній особі для надання дорадчих послуг; 5) неподання в установлений строк інформації про зміни, внесені до документів, що додаються до заяви про внесення до Реєстру; 6) невиконання розпорядження органів контролю про усунення виявлених порушень.

Сертифікат анулюється з дати прийняття відповідного рішення Мінагрополітики України. Дорадчій службі повідомляється про анулювання сертифіката у письмовій формі протягом п'яти робочих днів. Спори, пов'язані з веденням Реєстру, видачею сертифіката, зупиненням його дії або анулюванням, розв'язуються у судовому порядку.

 Правові засади фінансування дорадчої діяльності

Дорадча діяльність може фінансуватися за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, а також коштів суб'єктів господарювання. Ще фінансування дорадчої діяльності може здійснюватися за рахунок грантів, міжнародної технічної допомоги, коштів міжнародних програм та проектів, благодійних внесків фізичних та юридичних осіб, інших джерел, не заборонених законом.

Надання дорадчих послуг, які не передбачені державною цільовою програмою сільськогосподарської дорадчої діяльності, здійснюється за рахунок їх замовників. Відносини дорадників із замовниками регламентується главою 63 ЦК України, на підставі положень якої здійснюється укладення і виконання договору про надання послуг. Зазначені норми утворюють загальний механізм правового регулювання сільськогосподарського дорадництва. Поряд із цим існують види сільськогосподарських дорадчих послуг, фінансування яких врегульовується нормами спеціального аграрного законодавства. Це соціально спрямовані сільськогосподарські дорадчі послуги, які сплачуються за рахунок державного і місцевих бюджетів.

Статтею 8 Закону України «Про сільськогосподарську дорадчу діяльність» визначено, що у Державному бюджеті України на відповідний рік окремим рядком передбачаються кошти для фінансування державної цільової програми сільськогосподарської дорадчої діяльності, надання соціально спрямованих дорадчих послуг. Обов'язковою частиною державної цільової програми сільськогосподарської дорадчої діяльності є перелік прикладних наукових досліджень, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України та здійснюються переважно Українською академією аграрних наук і навчальними закладами, що готують спеціалістів у сфері дорадчої діяльності у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

У додатку 1 до Державної цільової програми сільськогосподарської дорадчої діяльності на період до 2009 року, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2007 р. X? 927, передбачено обсяг фінансування сільськогосподарської дорадчої діяльності на 2009 р. у розмірі 12,85 млн. грн., джерелами якої виступають Державний бюджет України у сумі 11,02 млн. грн.., а також місцеві бюджети - 1,83 млн. грн. Водночас Законом України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» передбачено видатків на державну підтримку сільськогосподарської дорадчої діяльності лише 1,05 млн. грн.., що свідчить про недотримання показників, визначених Державною цільовою програмою сільськогосподарської дорадчої діяльності.

Порядок використання коштів державної цільової програми сільськогосподарської дорадчої діяльності визначається Кабінетом Міністрів України. Так, використання у 2009 р. коштів, передбачених у державному бюджеті за програмою «Державна підтримка сільськогосподарської дорадчої служби», здійснюється відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2007 р. № 1131. Бюджетні кошти спрямовуються на оплату дорадчих послуг, які мають найбільшу ефективність, - проведення навчальних семінарів, демонстраційного показу форм і методів роботи суб'єктів господарювання, що провадять діяльність у сільській місцевості, та сільського населення, індивідуальних дорадчих послуг, випуску і розповсюдження друкованої продукції - брошур, буклетів, інформаційних листків, закупівля яких здійснюється в установленому законодавством порядку.

Соціально спрямовані дорадчі послуги задовольняють потреби сільського населення, які виникають при створенні сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, щодо сприяння адаптації фізичних осіб-сільськогосподарських товаровиробників, особистих селянських і фермерських господарств до конкурентних умов господарювання, підвищення зайнятості сільського населення тощо. Розмір фінансування соціально спрямованих дорадчих послуг з Державного бюджету України і місцевих бюджетів щорічно визначається державною цільовою програмою сільськогосподарської дорадчої діяльності в межах видатків Міністерства аграрної політики України та місцевими програмами соціально-економічного розвитку. Органи місцевого самоврядування можуть визначати додаткові соціально спрямовані дорадчі послуги, які надаються за рахунок коштів місцевих бюджетів, відповідно до місцевих програм соціально-економічного розвитку.