Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Договори кредитування та фінансового лізингу за участю аграрних товаровиробників

Запорукою побудови ефективної системи аграрного господарювання є кредитна політика сільськогосподарських товаровиробників. Аграрний сектор економіки та його функціонування певною мірою залежать від природно-кліматичних умов, врожайності сільськогосподарських культур, результативності тваринництва. Адже кредитна політика суб'єктів агробізнесу безпосередньо залежить від. заходів державної кредитної підтримки та обсягів фінансування галузей АПК шляхом реалізації бюджетних дотацій на рослинництво та тваринництво, здешевлення кредитів та зменшення відсоткової ставки, оскільки сільське господарство є галуззю ризикованого господарювання.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України аграрні товаровиробники мають право укладати кредитні договори з метою одержання коштів для ведення аграрної господарської діяльності. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець), у тому числі кредитна спілка, зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до законодавства існують такі фінансові установи: банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії тощо. З метою врегулювання суспільних відносин, що виникають у сфері збору, оброблення, зберігання, захисту та використання інформації про виконання фізичними та юридичними особами, у тому числі аграрними товаровиробниками грошових зобов'язань був прийнятий Закон України "Про організацію формування та обігу кредитних історій" від 23 червня 2005 р.

З 2005 р. комерційними банками України були запроваджені програми кредитування аграрних товаровиробників. Зокрема банком Райффайзен-Аваль та TOB "Українська аграрна лізингова компанія" було реалізовано спільний кредитний проект щодо фінансової підтримки сільськогосподарських підприємств малого та середнього бізнесу.

Аграрні товаровиробники можуть одержувати кредити у банківських установах під заставу майна або в рахунок майбутнього врожаю. На випадок стихійних лих, пожежі, посухи або за настання інших обставин, які підпадають під поняття форс-мажорних обставин відповідно до договору кредитування, суб'єкт агробізнесу надає банківській установі довідку про форс-мажорні обставини, на підставі якої строк повернення кредиту або його частини переноситься ще на один рік. Підтвердженням форс-мажорних обставин є відповідна довідка Торгово-промислової палати України. Так, аграрні товаровиробники в регіонах України, які постраждали від повені, можуть отримати довідки про форс-мажор та використати їх під час вирішення питання про повернення банківським установам кредитів, отриманих на придбання товарів.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку використання у 2009-2013 роках бюджетних коштів, що спрямовуються на підтримку підприємств агропромислового комплексу через механізм здешевлення кредитів" від 26 лютого 2009 р. № 153 встановлена часткова компенсація відсоткової ставки за залученими підприємствами АПК у банках коротко -, середньо - та довгостроковими кредитами, а також короткостроковими кредитами, залученими у кредитних спілках. Законодавством встановлено, що короткостроковими є кредити, що залучені не більш як на 12 місяців, середньостроковими - від 12 до 36 та довгостроковими - від 36 до 60 календарних місяців.

Розмір компенсації за кредитами та напрями використання залучених кредитів затверджуються щороку Кабінетом Міністрів України з урахуванням обсягів бюджетних призначень, передбачених державним бюджетом, і пріоритетів розвитку агропромислового комплексу за поданням Мінагрополітики. Компенсація надається на конкурсній основі підприємствам агропромислового комплексу, які залучили коротко -, середньо - та довгострокові кредити в національній та іноземній валюті, згідно з укладеними договорами. При цьому компенсація за кредитами, залученими в іноземній валюті, надається лише в разі наявності у позичальника зовнішньоекономічного договору на закупівлю техніки і обладнання іноземного виробництва, аналоги яких не виробляються в Україні, згідно із затвердженим Кабінетом Міністрів України переліком.

Компенсація надається позичальникам щомісяця з урахуванням суми фактично сплачених відсотків за відповідний період. Компенсація за коротко -, середньо - та довгостроковими кредитами здійснюється з 1 січня до 31 грудня поточного року. Компенсація не надається позичальникам, яких визнано банкрутами, стосовно яких порушено справу про банкрутство, що перебувають на стадії ліквідації або мають прострочену більш як шість місяців заборгованість перед державним (місцевим) бюджетом та Пенсійним фондом України.

Деякі підприємства АПК в умовах фінансової кризи опинилися на грані банкрутства, оскільки комерційні банки перестали здійснювати кредитування аграрних товаровиробників. У січні 2009 р. Уряд України направив до Національного банку України список комерційних банків, яким було відмовлено у рефінансуванні з підстав того, що вказані банки не пролонгували кредити аграрним товаровиробникам на загальну суму З млрд гривень.

В умовах сьогодення важливе місце в діяльності аграрних товаровиробників посідає лізинг. За Законом України "Про фінансовий лізинг" від 11 грудня 2003 р. фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк (не менше одного року) за встановлену плату (лізингові платежі).

Лізингодавцем виступає лізингова компанія, а лізингоодержувачем - аграрний товаровиробник. Як правило, - за договорами фінансового лізингу аграрні товаровиробники придбавають сільськогосподарську техніку, обладнання та устаткування. Не можуть бути предметом лізингу земельні ділянки та інші природні об'єкти, єдині майнові комплекси підприємств та їх відокремлені структурні підрозділи (філії, цехи, дільниці).

Сільськогосподарське підприємство, укладаючи договір фінансового лізингу, отримує у платне користування з правом викупу предмет лізингу на строк, не менший строку, за яким амортизується 60% вартості предмета лізингу, визначеної на день укладання договору фінансового лізингу. Законодавством дозволяється укладання договорів сублізингу. У разі передачі предмета лізингу в сублізинг обов'язковою умовою договору сублізингу є згода лізингодавця за договором лізингу, що надається в письмовій формі. До договору сублізингу застосовуються положення про договір лізингу, якщо інше не передбачено договором лізингу.

До істотних умов договору лізингу належать: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця, у разі якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30 днів, за умови, що договором лізингу не передбачено іншого строку. Лізингоодержувач має право вимагати відшкодування збитків, у тому числі повернення платежів, що були сплачені лізингодавцю до такої відмови. Лізингоодержувачу (сублізингоодержувачу) забезпечується захист його прав на предмет лізингу нарівні із захистом, встановленим законодавством щодо захисту прав власника.

За договором фінансового лізингу на лізингоодержувача покладається обов'язок сплачувати періодичні лізингові платежі. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Предмет лізингу та пов'язані із виконанням лізингових договорів ризики підлягають страхуванню. Лізингові операції обов'язково відображаються в бухгалтерському обліку і звітності сільськогосподарського підприємств

2. Договори виробничо-технічного обслуговування

Нормальне виробниче функціонування аграрних товаровиробників можливе за умови якісного та своєчасного виробничо-технічного агросервісу. Технічний сервіс - це комплекс робіт та послуг із забезпечення покупців сільськогосподарськими машинами, ефективного використання та підтримання їх у справному стані протягом всього періоду експлуатації. Мета технічного обслуговування і ремонту-підтримування дорожніх транспортних засобів у технічно справному стані та належному зовнішньому вигляді, забезпечення надійності, економічності, безпеки руху та екологічної безпеки. Такі послуги здійснюють державні, кооперативні та приватні агросервісні підприємства, а також окремі підприємці за договором підряду. Залежно від мети та предмета договору обслуговування поділяється на такі види: виробничо-технічне, агрохімічне, гідромеліоративне тощо. Серед них найважливіше місце посідають договори щодо виробничо-технічного обслуговування аграрних товаровиробників районними ремонтно-технічними підприємствами (РТП), машинно-тракторними станціями (МТС). Цими договорами передбачається виконання таких робіт: ремонт тракторів, комбайнів, автомобілів, інших сільськогосподарських машин, двигунів, агрегатів, вузлів та устаткування; технічне обслуговування машинно-тракторного парку, автомобілів, устаткування тваринницьких ферм, птахоферм, теплиць тощо. Залежно від потреби ці види робіт можуть бути як самостійними, так і комплексними предметами договору у сфері виробничо-технічного агросервісу. У договорі визначається обсяг ремонту (кількість машин, агрегатів), його види, календарні терміни здачі в ремонт технічних засобів і його закінчення, загальна вартість цих послуг. Виконавець зобов'язується виконувати необхідні роботи у визначений термін, ремонтує машини, агрегати згідно зі стандартами і технічними умовами. Вони повинні гарантувати безвідмовну роботу машин і агрегатів протягом часу, встановленого технічними умовами.

Аграрні товаровиробники беруть зобов'язання підготувати машини та агрегати до ремонту за діючими технічними умовами і, як правило, своїми силами і за свій рахунок доставити їх в агросервісні підприємства або інший пункт ремонту, передбачений договором. В обумовлений договором термін замовники після одержання повідомлення повинні прийняти відремонтовані машини і агрегати, оплатити вартість ремонту і вивезти відремонтовану техніку. Після капітального ремонту тракторів, автомобілів, комбайнів, двигунів виконавець передає замовнику заповнений паспорт (формуляр) і гарантійний талон; після ремонту інших вузлів і агрегатів, машин і нескладного устаткування - лише гарантійний талон. При виявленні невідповідності відремонтованих машин або агрегатів стандартам або технічним умовам виконавець забезпечує термінове усунення недоліків за власні кошти.

За невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань сторони несуть майнову відповідальність. Так, у разі несвоєчасного надання виконавцю приміщення для виконання ним робіт яке призведе до простою техніки виконавця, замовник відшкодовує йому збитки, виходячи з фіксованої (планової) вартості машино-дня. Замовник звільняється від такої відповідальності в разі винної поведінки самого виконавця (несвоєчасного повідомлення замовника про необхідність виконання вантажно-розвантажувальних робіт, надання необхідної техніки і т. ін.). Відшкодування збитків не звільняє сторони від виконання зобов'язань за договором. Замовники при виявленні недоліків протягом гарантійного строку мають право вимагати від виконавця робіт з технічного сервісу безоплатного усунення недоліків машини або відшкодування витрат на їх усунення виконавцем робіт з технічного сервісу та відшкодування збитків.

Наказом Міністерства транспорту України "Про затвердження Положення про технічне обслуговування і ремонт дорожніх транспортних засобів автомобільного транспорту" від 30 березня 1998 р. встановлено, що система технічного обслуговування та ремонту дорожніх транспортних засобів передбачає: перше технічне обслуговування (ТО-1); друге технічне обслуговування (ТО-2); сезонне технічне обслуговування; поточний ремонт; капітальний ремонт; технічне обслуговування під час консервації дорожніх транспортних засобів; технічне обслуговування та ремонт дорожніх транспортних засобів на лінії.

Наказом Міністерства аграрної політики України "Про порядок визначення на конкурсних засадах виконавців робіт з ремонту сільськогосподарської техніки та обладнання для агропромислового комплексу, що вилучені з фінансового лізингу в лізингоотримувачів, ви-1 знаних банкрутами, або таких, що порушили договір лізингу" від 27 липня 2005 р. встановлена процедура щодо забезпечення ефективного використання коштів Державного бюджету України, які спрямовуються на ремонт сільськогосподарської техніки та обладнання для агропромислового комплексу, що вилучені з фінансового лізингу в лізингоотримувачів, визнаних банкрутами, або таких, що порушили договір лізингу.

Перспективні напрями розвитку вітчизняного будівництва сільськогосподарської техніки для потреб АПК деталізовано у Законі України "Про стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу" від 7 лютого 2002 р. Постановою Кабінету Міністрів України "Про державну підтримку у 2009 році вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу" від 18 березня 2009 р. № 328 визначено план дій, що передбачає здійснення заходів щодо організації на вітчизняних підприємствах машинобудування для агропромислового комплексу виробництва сільськогосподарської техніки та обладнання на суму 4,08 млрд гривень, а також залучення кредитів щонайменше на 260 млн гривень на технічне переоснащення підприємств машинобудування для агропромислового комплексу в 2009 р.

В Україні віднедавна існує нова послуга - технічний асистанс (assistance), яка являє собою проведення мобільного сервісного обслуговування сільськогосподарської техніки. Технічна допомога може надаватися транспортним засобам аграрних товаровиробників (автомашинам, комбайнам, тракторам, агрегатам) шляхом виїзду служби технічної допомоги на місце поломки, якщо така тралилася; проведення діагностики або аварійних ремонтних робіт на місці поломки, у тому числі у полі - заміна шин, пуск двигуна, аварійне відкриття замків, долив палива або необхідних мастил; організації евакуації транспортного засобу на станцію технічного обслуговування; доставки необхідних запчастин. Послуги технічного асистанса надаються страховими або спеціалізованими сервісними компаніями, у тому числі сільськогосподарськими корпораціями, такими як Агро-індустріальна компанія, Агро-Союз, Укравтосельхозмаш, на підставі укладання відповідних договорів.

3. Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності сільськогосподарських підприємств

Поняття то види зовнішньоекономічної діяльності сільськогосподарських підприємств. Важливим напрямом аграрної реформи і невід'ємною складовою аграрного ринку є забезпечення зовнішньоекономічної діяльності в аграрному секторі. Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється, в першу чергу, Господарським кодексом України, який визначає її як діяльність суб'єктів господарювання, що в процесі здійснення потребує перетинання митного кордону України майном, зазначеним у ч. 1 ст. 139 цього Кодексу. Відповідно до Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16 квітня 1991 р. зовнішньоекономічна діяльність - це діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами. Зовнішньоекономічна діяльність регулюється також ще рядом спеціальних нормативно-правових актів: Міжнародним документом "Вступ України до СОТ. Внутрішня підтримка та експортні субсидії у сільськогосподарському секторі" від 26 листопада 2007 р.; постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження обсягів квот на окремі види сільськогосподарської продукції, експорт якої підлягає ліцензуванню до 30 квітня 2008 року, та порядку видачі ліцензії" від 26 вересня 2007 р. № 1179; наказом Міністерства економіки України "Про порядок ліцензування експорту окремих видів сільськогосподарської продукції" від 2 листопада 2007 р. Мв 368 та "Інструкцією про заповнення заявки на одержання ліцензії на експорт окремих видів сільськогосподарської продукції", затвердженою Мінекономіки України від 2 листопада 2007 р. № 368.

Проте для того щоб бути суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності, необхідно мати спеціальну правоздатність. Спеціальна правоздатність суб'єктів аграрного підприємництва всіх форм власності та організаційно-правових форм господарювання визначається загальним законодавством: ГК України (статті 6,7,67,68, Розділ 7), Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність", Законом України "Про господарські товариства", а також спеціальним законодавством та установчими документами самих суб'єктів аграрного права.

Що стосується видів зовнішньоекономічної діяльності, які характерні для сільськогосподарських підприємств, то ними є експорт та імпорт товарів, спільна підприємницька діяльність між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном як на території України, так і за її межами; орендні, в тому числі лізингові, операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності; товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудована на формах зустрічної торгівлі між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності. Для підтримки вітчизняних переробних підприємств, що працюють з давальницькою сировиною згідно із Законом України "Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах" від 15 вересня 1995 р. давальницька сировина - це сировина, матеріали, напівфабрикати, комплектуючі вироби, енергоносії, ввезеш на митну територію України іноземним замовником (чи закуплені іноземним замовником за іноземну валюту в Україні) або вивезені за її межі українським замовником для використання у виробленні готової продукції. Давальницька сировина не може бути придбана іноземним замовником на митній території України за національну валюту України або отримана ним у результаті проведення інших операцій, у тому числі товарообмінних. Право власності на давальницьку сировину на кожному етапі її переробки, а також на вироблену з неї готову продукцію належить замовнику.

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності спрямовується на захист економічних інтересів України, прав і законних інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, створення рівних умов для розвитку усіх видів, підприємництва у сфері зовнішньоекономічних відносин та використання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності доходів та інвестицій, заохочення конкуренції і обмеження монополізму суб'єктів господарювання у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності поділяється на два види: тарифне регулювання (встановлення митних тарифів відповідно до Митного кодексу України, закону про зовнішньоекономічну діяльність, інших законів, Єдиного митного тарифу та чинних міжнародних договорів, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України) та нетарифне регулювання (квотування та ліцензування).

Правові засади тарифного регулювання експорту (імпорту) сільськогосподарської продукції. Відповідно до Закону України "Про Єдиний митний тариф" від 5 лютого 1992 р, єдиний митний тариф України - це систематизований звід ставок мита, яким обкладаються товари та інші предмети, що ввозяться на митну територію України або вивозяться за межі цієї території. До спеціальних законів, що здійснюють митне регулювання сільськогосподарської продукції, можна віднести: Закон України "Про вивізне (експортне) мито наживу худобу та шкіряну сировину" від 7 травня 1996 р.; постанову Кабінету Міністрів України "Про переміщення через митний кордон сільськогосподарської продукції, що ввозиться для переробки" від 19 червня 1998 р., що дозволяє переміщення через митний кордон України імпортної сільськогосподарської продукції 1-24 груп УКТ ЗЕД, яка ввозиться як сировина для подальшої переробки згідно з контрактами, за умови її перебування під митним контролем для здійснення обов'язкової сертифікації та за наявності письмового зобов'язання власника про вивезення цієї продукції за межі митної території України у разі відмови у видачі сертифіката відповідності. Перелік видів сільськогосподарської продукції визначається Законом України "Про ставки вивізного (експортного) мита на насіння деяких видів олійних культур" від 10 вересня 1999 р. та затверджується Міністерством аграрної політики України за погодженням з Державним комітетом по стандартизації, метрології та сертифікації і Державною митною службою (наказ Мінагропрому України від 7 жовтня 1998 р. № 297. До такої продукції належать м'ясо, риба, горіхи, цитрусові, кава, спеції, тютюн, зернові, какао, олії тощо.

Щодо режиму експорту, то держава, як правило, намагається його всіляко заохочувати і підтримувати. Тому експорт, зазвичай, здійснюється без сплати мита з українського боку. Однак у деяких випадках, якщо на внутрішньому ринку відчувається дефіцит певних видів сільськогосподарської продукції, держава впроваджує вивізні (експортні) мита, встановлює режим ліцензування та квотування. Однак проблеми експорту сільськогосподарської продукції пов'язані також із тим, що законодавство Європейського Союзу висуває жорсткі вимоги щодо показників безпеки і якості продукції, що значною мірою впливає на просування вітчизняної сільськогосподарської продукції (зокрема тваринного походження) на ринки ЄС. Процедурі легалізації експорту тваринницької продукції до ЄС передує складний підготовчий етап щодо проходження та відповідності продукції міжнародним стандартам. Обов'язковою умовою є проведення державного моніторингу залишкових речовин у живих тваринах і продуктах тваринного походження. Крім того, Європейська комісія (ЄК) направляє відповідні запити з метою оцінки системи санітарного контролю у сфері виробництва тваринницької продукції. Надалі експертами Офісу ЄК з питань харчових продуктів та ветеринарії (БУО) проводиться інспектування підприємств-потенційних експортерів продукції з метою їх атестації та перевірки ситуації на місцях. І тільки за умови виконання вищезазначених процедур та отриманні позитивних висновків експертів, ЄК приймає рішення (Регламент) про включення України до списку країн, яким дозволяється експорт до країн-членів ЄС окремої продукції тваринного походження.

Аграрно-правовий інститут імпорту сільськогосподарської продукції є більш складним, ніж інститут експорту, позаяк передбачає особливе правове регулювання згідно із Законом України "Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції" від 17 липня 1997 р., який визначає порядок тарифного і нетарифного регулювання імпорту сільськогосподарської сировини та продуктів її переробки, передбачає запровадження сезонного мита, сертифікацію та контроль за ввезенням імпортної сільськогосподарської продукції. Відповідно до цього Закону ввізні (імпортні) мита на товари 1-24 груп Української класифікації товарів (картопля, бобові, огірки, виноград, яблука, груші тощо) зовнішньоекономічної діяльності визначаються Митним тарифом України. Повні ставки ввізного (імпортного) мита на товари першої та другої груп Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД) (крім підакцизних) встановлюються у подвійному розмірі до розміру пільгових ставок ввізного (імпортного) мита. Забороняється звільнення від сплати ввізного (імпортного) мита фізичних або юридичних осіб, які мають пільги зі сплати ввізного мита згідно з іншими законодавчими актами України.

Сезонні ввізні (імпортні) мита запроваджуються щорічно у подвійному розмірі до розміру пільгових ставок ввізного (імпортного) мита на сільськогосподарську продукцію груп Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД), протягом строку збирання і закладення на зберігання аналогічної продукції українського виробництва. Сезонні мита вважаються винятком з преференційних або пільгових режимів, у тому числі з угод про вільну торгівлю, митні союзи, виробничу кооперацію та інших подібних міжнародних угод, якщо це передбачено такими угодами. Сезонні мита протягом часу їх дії заміщують ввізні (імпортні) мита. Кабінет Міністрів України встановлює терміни дії сезонних мит на сільськогосподарську продукцію та оприлюднює свої рішення за 45 днів до дня їх запровадження. Сезонні мита встановлюються на строк, що не може бути меншим 60 та більше 120 календарних днів.

Правові засади нетарифного регулювання експорту (імпорту) сільськогосподарської продукції. До нетарифного регулювання імпорту сільськогосподарської продукції належать запроваджувані щорічні квоти ввезення продукції тваринництва, що підпадає під визначення 1 та 2 груп Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності та оподатковується ввізним митом за пільговою ставкою, яка дорівнює або перевищує 30 відсотків. Квоти у поточному році діють до дня проведення аукціону з їх продажу на наступний рік та поширюються на імпортні поставки продукції тваринництва з усіх країн. При цьому сільськогосподарська продукція, що підлягає квотуванню, не звільняється від обкладення ввізним (імпортним) митом.

Обсяг квоти стосовно окремого виду (типу, сорту) продукції тваринництва не може перевищувати 10 відсотків від обсягу виробництва аналогічної продукції в Україні у ропі, що передує поточному. Конкретний обсяг квоти в межах зазначених 10 відсотків визначається Кабінетом Міністрів України відповідно до обсягів вітчизняного виробництва окремого виду продукції тваринництва та обсягів її споживання (включаючи імпортовану) у році, що передує поточному. Квоти вважаються винятком із преференційних або пільгових режимів, у тому числі, з угод про вільну торгівлю, митні союзи, виробничу кооперацію та інших подібних міжнародних угод, якщо це передбачено такими угодами. Щорічні квоти на ввезення імпортної продукції тваринництва реалізуються за кошти на аукціонах, які проводяться Міністерством сільського господарства і продовольства України протягом 60 календарних днів із дня оприлюднення статистичних даних щодо фактичних обсягів вітчизняного виробництва продукції тваринництва та обсягів її споживання (включаючи імпортовану) у році, що передує поточному. Квоти, що залишаються нереалізованими протягом зазначеного строку, подальшій реалізації або використанню не підлягають. За проведення аукціону з покупців імпортних квот стягується державне мито у розмірі, передбаченому законодавством. Доходи, отримані від продажу квот, зараховуються до Державного бюджету України.

Вступ нашої країни до СОТ тягне за собою зобов'язання імпортувати щороку 260 тис. тонн дешевого тростинного цукру-сирцю (п. 5 Основних зобов'язань, які містяться у Звіті Робочої групи а питань вступу до СОТ та стосуються сільського господарства; постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку розподілу тарифної квоти на ввезення в Україну цукру-сирцю з тростини від 11 листопада 2008р. № 1002). Це так звана щорічна тарифна квота на ввезення до України з 1 січня по 31 грудня цукру-сирцю з тростини за кодом згідно з УКТ ЗЕД 170111 заставкою ввізного мита у розмірі двох відсотків його митної вартості. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про встановлення тарифної квоти на ввезення в Україну цукру-сирцю з тростини" тарифна квота - це будь-яка попередньо встановлена вартість чи кількість, визначена для імпортування чи експортування даних товарів під час визначеного періоду зі зниженням загального мита, та поза яким будь-яка додаткова кількість цих товарів може бути імпортована чи експортована при сплаті ввізного або вивізного мита. До питання нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності сільськогосподарських підприємств належить ліцензування таких операцій. Ліцензування експорту (імпорту) товарів здійснюється у формі автоматичного або неавтоматичного ліцензування. Автоматичне ліцензування визначається як комплекс адміністративних дій органу виконавчої влади з питань економічної політики з надання суб'єкту зовнішньоекономічної діяльності дозволу на здійснення протягом визначеного періоду експорту (імпорту) товарів, щодо яких не встановлюються квоти (кількісні або інші обмеження). Автоматичне ліцензування експорту (імпорту) як адміністративна процедура з оформлення та видачі ліцензії не справляє обмежувального впливу на товари, експорт (імпорт) яких підлягає ліцензуванню. Для неавтоматичного ліцензування характерне встановлення квот на експорт (імпорт) товарів.

Ліцензування експорту товарів запроваджується в Україні в разі: значного порушення рівноваги щодо певних товарів на внутрішньому ринку, що мають вагоме значення для життєдіяльності в Україні, особливо сільськогосподарської продукції, продуктів рибальства, продукції харчової промисловості та промислових товарів широкого вжитку першої необхідності або інших товарів. Таке ліцензування має тимчасовий характер і застосовується до моменту відновлення рівноваги щодо певних товарів на внутрішньому ринку; необхідності забезпечення захисту життя, здоров'я людини, тварин або рослин, навколишнього природного середовища. Ліцензування імпорту товарів запроваджується в Україні в разі: різкого погіршення стану платіжного балансу та зовнішніх платежів (якщо інші заходи є неефективними); та у випадках, передбачених для експорту товарів. Рішення про застосування режиму ліцензування експорту (імпорту) товарів, у тому числі встановлення квот (кількісних або інших обмежень), приймається Кабінетом Міністрів України, Міністерством економіки України, а у разі застосування захисних заходів щодо захисту вітчизняного товаровиробника рішення про запровадження режиму ліцензування приймається Міжвідомчою комісією з міжнародної торгівлі згідно із законодавством. Стосовно кожного виду товару може встановлюватися лише один вид ліцензії.

Правове регулювання здійснення контролю за імпортом сільськогосподарської продукції. Ще одним важливим питанням, що стосується імпорту сільськогосподарської продукції є контроль за станом такої продукції. Сільськогосподарська продукція, яка ввозиться на митну територію України, підлягає санітарно-епідеміологічному, радіологічному, а в разі ввезення об'єктів державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду - ветеринарному контролю. Відповідно до Закону України "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення" - санітарно-епідеміологічний сертифікат (гігієнічний сертифікат) - разовий документ суворої звітності, виданий органами, установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби, що підтверджує безпеку для здоров'я та життя людини окремих видів товарів широкого вжитку (харчових продуктів і напоїв, парфумерно-косметичних виробів, товарів дитячого асортименту, виробів побутового призначення тощо) на підставі результатів проведених санітарно-хімічних, токсикологічних, фізико-хімічних, радіологічних, мікробіологічних та інших досліджень.

Сільськогосподарська продукція, яка ввозиться до України, підлягає обов'язковій сертифікації, що провадиться згідно із Законом України "Про підтвердження відповідності" від 17 травня 2001 р., Закон України "Про стандартизацію" від 17 травня 2001 р. Перелік продукції, що піддягає обов'язковій сертифікації, затверджений наказом Держспоживстандарту України від 1 лютого 2005 р. № 28. При цьому іноземні сертифікати беруться до уваги виключно у випадках, коли взаємне визнання таких сертифікатів передбачене нормами відповідних міжнародних договорів (Закон України "Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції"). Міжнародний ветеринарний (санітарний) сертифікат - документ, виданий офіційним лікарем ветеринарної медицини країни-експортера для підтвердження стану здоров'я тварин і факту проведення вакцинації та діагностичних досліджень, якості та безпеки продукції тваринного походження, інших підконтрольних службі ветеринарної медицини об'єктів і місцевості їх походження.

Державний ветеринарно-санітарний контроль та нагляд на державному кордоні та транспорті здійснюються регіональними службами державного ветеринарно-санітарного контролю на державному кордоні та транспорті, їх структурними підрозділами (пунктами). Такий самий контроль провадиться в обов'язковому порядку у разі здійснення експорту, імпорту і транзитного перевезення об'єктів, які підлягають такому контролю, незалежно від виду транспорту. Безпосередньо ветеринарно-санітарний контроль на державному кордоні та транспорті здійснюють державні інспектори ветеринарної медицини через оформлення відповідних документів. Імпортовані об'єкти державного ветеринарно-санітарного контролю зможуть пройти митне оформлення після проведення їх ветеринарно-санітарної експертизи державною лабораторією ветеринарної медицини за місцем призначення вантажів. Ввезення громадянами України, іноземцями та особами без громадянства на територію України продукції тваринного походження для власного споживання забороняється.

Контроль за якістю об'єктів рослинництва здійснюється також відповідно до Закону України "Про карантин рослин". Об'єкти регулювання переміщуються територією України за наявності карантинного сертифіката у випадках: об'єкти регулювання - будь-яка рослина, продукт рослинного походження, місце зберігання, упаковка, засоби перевезення, контейнери, грунт та будь-які інші організми, об'єкти або матеріали, здатні переносити чи поширювати регульовані шкідливі організми; вивезення та/або ввезення об'єктів регулювання до карантинної зони; транспортування імпортованих об'єктів регулювання, які зберігалися, перепаковувалися, розділялися на частини, змішувалися з іншими вантажами.

Кабінет Міністрів України може тимчасово обмежувати ввезення сільськогосподарської продукції з країн, де було оголошено карантин, або щодо яких Україна запровадила режим карантину. Імпорт біологічних контрольних організмів для проведення наукових досліджень або біологічного контролю здійснюється за наявності карантинного дозволу. Імпорт шкідливих організмів, які завозяться для науково-дослідних та інших специфічних цілей, дозволяється в порядку, встановленому Міністерством аграрної політики. Імпортні і транзитні вантажі, що є об'єктами регулювання, повинні відповідати ряду вимог бути вільними від карантинних організмів; супроводжуватися оригіналами фітосанітарних сертифікатів (карантинний сертифікат - це документ, який видається органами Державної служби з карантину рослин України та засвідчує фітосанітарний стан об'єктів регулювання, що вивозяться та/або ввозяться у карантинну зону, транспортуються територією України); супроводжуватися карантинними дозволами (карантинний дозвіл (на імпорт або транзит) - офіційний документ, що дозволяє імпорт або транзит об'єктів регулювання відповідно до визначених фітосанітарних заходів); не походити з об'єкта або зони виробництва чи переміщуватися через зону, на яку поширюється карантинний режим, що підтверджується іноземною національною організацією захисту рослин країни-експортера або транзиту. Наведені вище об'єкти ввозяться на територію нашої держави лише за наявності карантинного дозволу, що видається Головною державною інспекцією з карантину рослин України. Усі імпортні або транзитні вантажі з об'єктами регулювання підлягають стандартному фітосанітарному прикордонному контролю, який здійснюється шляхом інспектування.

Продукти, призначені для продажу населенню, що підпадають під визначення 2-21 -ї груп Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД), можуть бути випущені з-під митного контролю на територію України з країн, вільних від карантину, за умови наявності на тарі (коробах, упаковках, розфасовках), а у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, безпосередньо на продукті, відомостей про назву продукту, масу (об'єм), склад, із зазначенням переліку використаних у процесі виготовлення інших продуктів харчування, харчових добавок (консервантів), барвників тощо, вмісту хімічних речовин або сполук, а також сертифіката походження таких продуктів. Окремо наводяться відомості про енергомісткість, дату граничного строку використання, побічні ефекти споживання або про їх відсутність, назву харчових добавок (консервантів) за їх наявності, місце виготовлення, найменування й адресу виробника таких продуктів та посилання на власника торгової марки за його наявності. Відповідно до Закону України "Про безпечність та якість харчових продуктів забороняється імпорт харчових продуктів, які є небезпечними, непридатними до споживання, неправильно маркованими або такими, що не відповідають технічним регламентам або санітарним заходам. Відповідно до вимог чинних санітарних заходів вантажі з об'єктами санітарних заходів, що імпортуються, супроводжуються для харчових продуктів - оригіналом міжнародного ветеринарного (санітарного) сертифіката, форма та зміст якого відповідає рекомендаціям відповідних міжнародних організацій та видається державним лікарем ветеринарної медицини в країні експорту згідно з інструкціями відповідних міжнародних організацій і засвідчує стан здоров'я тварин та/або вимоги щодо охорони здоров'я людини, яким повинен відповідати харчовий продукт, що експортується.

Усі вантажі з харчовими продуктами, що імпортуються, підлягають стандартному ветеринарному або санітарному прикордонному контролю, який здійснюється на призначених прикордонних інспекційних постах та передбачає перевірку документів та візуальну Інспекцію. Такий контроль може бути розширений та проводиться обов'язково (якщо: вантаж призначається для такого контролю згідно з програмою вибіркового ветеринарного або санітарного контролю; харчовий продукт принаймні в одному з останніх п'яти вантажів певного харчового продукту з певних потужностей (об'єктів) походження був визнаний небезпечним, непридатним до споживання, неправильно маркованим або іншим чином не відповідає технічним регламентам та санітарним заходам; візуальне інспектування під час ветеринарного або стандартного санітарного прикордонного контролю виявило очевидне порушення відповідних санітарних заходів; харчовий продукт ввозиться на митну територію України виробником чи постачальником вперше та не має декларації виробника, виданої даному постачальнику).

Поряд із розширеним ветеринарним чи санітарним контролем здійснюється відповідний стандартний прикордонний контроль вантажів з харчовими продуктами, що імпортуються, який передбачає: якщо харчові продукти згідно з чинним законодавством України підлягають фітосанітарному або ветеринарно-санітарному прикордонному контролю, перевірку проходження вантажем такого контролю, що здійснюється державними органами, для подальшого митного оформлення згідно з чинним законодавством України; перевірку того, що вантаж супроводжується прийнятними відповідними міжнародними сертифікатами, якщо такі міжнародні сертифікати вимагаються чинними санітарними заходами; вибіркову перевірку відповідності харчових продуктів у вантажі відповідним міжнародним сертифікатам, якщо такі міжнародні сертифікати вимагаються чинними санітарними заходами; вибіркову перевірку відповідності етикеток харчових продуктів технічним регламентам та санітарним заходам та правильності маркування харчових продуктів; виявлення видимих порушень санітарних заходів шляхом огляду упаковок з харчовими продуктами на наявність дефектів та за необхідності розкриття упаковок для пошуку забруднення; перевірку нанесення позначки про придатність на туші, частини туш або упаковку для туш та частин туш у країні походження із зазначенням потужностей (об'єкта) походження. Обмеження імпорту харчових продуктів тваринного походження може бути запроваджене у зв'язку із хворобами списку Міжнародного епізоотичного бюро (МЕБ) та бути скасоване після підтвердження закінчення спалаху хвороби та підтвердження безпечності харчових продуктів тваринного походження.

4. Правове регулювання фінансової діяльності сільськогосподарських підприємств

У сучасних умовах побудова ефективної системи оподаткування сільського господарства повинна розглядатися як важливий крок на шляху до створення конкурентоспроможного аграрного сектору, що буде значним внеском у загальний економічний розвиток країни. Зважаючи на вступ України до СОТ мають бути переглянуті основні заходи державної підтримки сільського господарства, а пільгове оподаткування входить до списку тих заходів, які повинні з часом скорочуватися (так звана "жовта скринька"). правовий аграрний сільськогосподарський

Основним нормативно-правовим актом, яким закріплено систему як загальнодержавних, так і місцевих податків і зборів (обов'язкових платежів), є Закон України "Про систему оподаткування" 25 червня 1991 р. Особливості в регулюванні відносин агропромислових товаровиробників і держави за допомогою, зокрема, системи оподаткування, здійснюється із широким застосуванням комплексу пільг, що передбачено Законом України "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексуй народному господарстві" від 17 жовтня 1990 р,(ст. 1).

Особливе місце в системі оподаткування сільського господарства посідають: податок на додану вартість (ПДВ); податок на прибуток підприємств; земельний податок (у т. ч. орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності); фіксований сільськогосподарський податок (ФСП); збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства. Всі зазначені податки та збори об'єднує їх належність до сфери агропромислового комплексу. Так, деякі з них є такими, що передбачені лише для сільськогосподарських підприємств (ФСП), або встановлюють пільгові умови в оподаткуванні таких суб'єктів господарювання (податок на прибуток, ПДВ), або діють при використанні земель сільськогосподарського призначення (земельний податок), або ж надходження від сплати таких податків спрямовуються на підтримку окремих галузей агропромислового комплексу (збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства).

З метою реформування оподаткування сільського господарства та в порядку експерименту Законом України "Про фіксований сільськогосподарський податок" від 17 грудня 1998 р. було запроваджено ФСП. Він сплачується за рахунок таких податків і зборів (обов'язкових платежів): податку на прибуток підприємств; плати (податку) за землю; комунального податку; збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; плати за придбання торгового патенту на здійснення торговельної діяльності; збору за спеціальне водокористування (ст. 1 Закону України "Про фіксований сільськогосподарський податок"). Інші податки та збори (обов'язкові платежі), визначені Законом України "Про систему оподаткування", сплачуються сільськогосподарськими товаровиробниками в порядку і розмірах, визначених законодавчими актами України.

В економічній літературі виділяється ряд позитивних моментів, пов'язаних безпосередньо із запровадженням ФСП, а саме: прив'язка до кількості та якості основного ресурсу в сільському господарстві1-земельних угідь, що спонукає виробників до ефективнішого його використання; фіксований податок враховує сезонність сільськогосподарського виробництва, оскільки найбільші суми ФСП необхідно сплатити в III та IV кварталах року, коли підприємства починають одержувати кошти від реалізації своєї продукції. Крім того, за існування ФСП аграрні підприємства не зацікавлені у заниженні даних про обсяги продажу продукції або виплату заробітної плати в натурі лише для мінімізації податків. Це призводить до поступового виведення аграрної економіки з тіні та створює умови для отримання достовірної статистичної інформації щодо виробництва та продажу аграрної продукції. Взагалі ж, за рахунок низького податкового навантаження, ФСП позитивно впливає на прибутковість виробників сільськогосподарської продукції. Така система оподаткування може стимулювати виробництво без створення значних фінансових витрат на ведення податкового обліку. Таким чином, запровадження ФСП є досить суттєвою підтримкою для дрібних сільськогосподарських товаровиробників, зокрема фермерських та особистих селянських господарств.

Особи можуть бути зареєстровані як платники ФСП, якщо вони є сільськогосподарськими підприємствами різних організаційно-правових форм, передбачених законами України, селянськими та іншими господарствами, які займаються виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутом сільськогосподарської продукції, а також рибницькі, рибальські та риболовецькі господарства, які займаються розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах), у яких сума, одержана від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, перевищує 75 відсотків загальної суми валового доходу (п. 1 ст. 2 Закону України "Про фіксований сільськогосподарський податок").

Наступна група суб'єктів, які підпадають під дію Закону України "Про фіксований сільськогосподарський податок", це: рибальські, рибницькі та риболовецькі господарства. Визначення рибогосподарського підприємства, яке включає в себе і рибницьке, і рибальське, і рибопереробне підприємство, міститься у Законі України "Про загальнодержавну програму розвитку рибного господарства України на період до 2010 року" від 19 лютого 2004р. Під таким підприємством розуміється суб'єкт підприємницької діяльності, основними видами діяльності якого є вилов (збирання), відтворення, вирощування, переробка риби та інших водних живих ресурсів і продукції з них, а сума, одержана від їх реалізації, перевищує 50 відсотків загальної суми валового доходу підприємства (ст. 1). Розмежувати ж зазначені види господарств (підприємств) можливо лише за сферою їх дії. Так, рибальські підприємства діють у сфері рибальства (підгалузі рибного господарства) і займаються промислом риби та інших водних живих ресурсів у рибогосподарських водних об'єктах; рибницькі - у сфері рибництва (відгалузь рибного господарства) і займаються розведенням та вирощуванням риби та інших водних живих ресурсів у спеціально створених штучних умовах або визначених для цього рибогосподарських водних об'єктах (ст. 1 Закону).

Окремі вимоги до платників фіксованого сільськогосподарського податку. Обов'язковою вимогою Закону України "Про фіксований сільськогосподарський податок" щодо сільськогосподарських підприємств є їх діяльність у виробництві сільськогосподарської продукції. Що стосується самого терміна "сільськогосподарське виробництво", то він не отримав належного закріплення в аграрному законодавстві. Найбільш загальне поняття "сільське господарство", яке ототожнюється із терміном сільськогосподарське виробництво, наведене в Законі України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років", згідно з яким це - вид господарської діяльності з виробництва продукції, яка пов'язана з біологічними процесами її вирощування, призначеної для споживання в сирому і переробленому вигляді та для використання на нехарчові цілі (ст. 1).

Окремо слід зупинитися на тенденції включення до мети діяльності сільськогосподарських підприємств не тільки виробництва, а й переробки та реалізації сільськогосподарської продукції. На наш погляд, це є цілком виправданим, адже практично кожний Суб'єкт господарювання виробляє продукцію з метою її подальшої реалізації, зацікавлений у первинній переробці виробленої продукції з метою "поліпшення якості виробленої продукції, що безпосередньо підвищує її ринкову вартість"1. Таким чином, сільськогосподарське виробництво на сьогоднішній день є досить складним явищем і включає в себе відносини не тільки щодо безпосереднього виробництва сільськогосподарської продукції, а також щодо її переробки і реалізації. Слід звернути увагу, що діяльність з переробки може бути віднесена до сільськогосподарської, якщо вона здійснюється тільки в рамках підсобних підприємств і промислів сільськогосподарського товаровиробника.