Порядок виникнення і припинення трудових відносин у сільськогосподарських підприємствах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Порядок виникнення і припинення трудових відносин у сільськогосподарських підприємствах

Питання про юридичні факти, які призводять до виникнення трудових відносин у таких підприємствах, також є спірними. Для того щоб дати відповідь на нього, необхідно зазначити, що трудові відносини в сільськогосподарських виробничих кооперативах та фермерських господарствах випливають із членства. Особа набуває право на одержання роботи в зазначених суб'єктах господарювання з моменту виникнення членських відносин і воно зберігається за нею протягом усього часу перебування в таких правовідносинах. Звісно особа може брати трудову участь у таких підприємствах, не набуваючи членства в них, але в такому випадку вона буде виступати як найманий працівник.

Слід зазначити, що тільки членства для виникнення трудових відносин недостатньо. Необхідною умовою їх виникнення в сільськогосподарських виробничих кооперативах є рішення відповідного органу кооперативу про доручення особі конкретної роботи. Воно не може бути прийняте в односторонньому порядку, оскільки правління (голова) повинне враховувати, що працівник має право на вільний вибір професії, роду занять і роботи (ст. 2 Кодексу законів про працю України). У ньому має бути зазначено: трудову функцію особи, посаду, її місце роботи, час початку роботи та інші суттєві умови, необхідні для виникнення трудових правовідносин. Згідно з законодавством про працю трудовий договір вважається укладеним у випадках видання власником або уповноваженим ним органом наказу про прийняття на роботу згідно із заявою працівника, а також і тоді, коли він був фактично допущений до роботи, хоч ніякі документи при прийнятті на роботу не оформлялися. Таким чином, наявність рішення правління (голови) про прийняття у члени кооперативу згідно із заявою працівника (якщо в ньому визначено трудову функцію особи, її місце роботи та час початку роботи) свідчить про те, що трудовий договір укладено. Тобто трудовий договір у сільськогосподарських виробничих кооперативах практично укладається в усній формі (за бажанням заявника може бути оформлений і в письмовій формі). Це можна вважати однією з основних особливостей оформлення трудових відносин саме в зазначених суб'єктах господарювання. Необхідно зазначити також, що трудові договори у виробничих кооперативах не можуть бути строковими, адже трудові відносини тісно пов'язані з членством, яке є постійним. Крім того, з членами кооперативів не повинно допускатись укладення трудових контрактів. Адже, по-перше, сфера застосування контрактів визначається законами України (ч. З ст. 21 КЗпП України). По-друге, як правило, контракт укладається на певний строк (ч. З ст. 21 КЗпП України). По-третє, при його укладенні існує тільки письмова форма (п. З ст. 24 КЗпП України). Крім того, контракт може мати невигідні для особи умови, наприклад, додаткові підстави розірвання договору (п. 8 ст. 36 КЗпП України) тощо.

Як і в кооперативах, виникнення трудових відносин в фермерських господарствах пов'язане із інститутом членства. В таких господарствах членство носить сімейно-родинний характер, кількість родичів є невеликою і вони безпосередньо зацікавленні в кінцевих результатах своєї праці, тобто відбувається максимальне поєднання їх підприємницької та трудової діяльності.

На відміну від виробничих кооперативів та фермерських господарств, у господарських товариствах виникнення трудових відносин пов'язане не з інститутом членства, а з трудовим договором (контрактом), оскільки участь у таких товариствах не передбачає обов'язкового виконання особою певної трудової функції.

Для виконання статутних завдань і цілей кооператив (об'єднання) може залучати до роботи за трудовим договором осіб, які не є членами кооперативу. За згодою сторін між кооперативом та найманим працівником може укладатися договір у формі контракту (ст. 35 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію"). З особами, залученими до роботи у фермерському господарстві, також може укладатися трудовий договір (контракт) у письмовій формі, в якому визначаються строк договору, умови праці і відпочинку (тривалість робочого дня, вихідні дні, щорічна оплачувана відпустка, форми оплати праці та її розміри, харчування тощо) (ст. 27 Закону України "Про фермерське господарство"). У даному випадку, трудовий договір (контракт) укладається з особами, які залучаються до роботи в фермерському господарстві, та які не є його членами (роз'яснення Міністерства юстиції, Міністерства праці та соціальної політики України "Щодо застосування положень статті 3 Закону України "Про фермерське господарство" від 19 червня 2003 р. № 973, в частині правомірності оформлення трудових відносин шляхом укладання трудового договору з членами (головою) фермерського господарства" від 5 грудня 2007 р. № 21-46-846/ №013-1866-3).

Крім того, відповідно до ст. 6 Закону України від 21 вересня 2006 р. "Про управління об'єктами державної власності" та ст. 65 ГК України, наймання на роботу керівника підприємства, установи та організації, що є у державній власності, здійснюється шляхом укладання з ним контракту. Особливості укладання, переукладання, продовження терміну дії та розірвання контрактів з керівниками державних підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Мінагрополітики, встановлені наказом Міністерства аграрної політики України від 21 березня 2007 р. № 201. Так, контракт з керівником підприємства, що належить до сфери управління вищезазначеного міністерства, може бути укладений на термін від 1 до 5 років. Наймання на роботу керівника державного підприємства, здійснюється міністерством через укладання з ним контракту за погодженням з місцевою державною адміністрацією та Кабінетом Міністрів України. Контракт набуває чинності з моменту його підписання сторонами і є підставою для видання наказу про призначення керівника на посаду з дня, встановленого у контракті.

Час роботи членів (учасників) зараховується до загального трудового стажу на підставі записів у трудових книжках. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню (п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці, Міністерства юстиції, Міністерства соціального захисту України від 29 липня 1993 р. № 58).

Припинення трудових відносин повинне відбуватися на підставах, передбачених законодавством про працю. У разі звільнення осіб, які працювали в' фермерському господарстві за трудовим договором, або припинення членства в ньому після відповідних записів у трудових книжках, зроблених головою такого господарства, трудовий стаж у ньому підтверджується підписом керівника, заступника, іншої уповноваженої на це особи та завіряється печаткою місцевого органу державної виконавчої влади (абз. З п. 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників).

Особливості правового регулювання оплати праці в сільському господарстві. Як уже зазначалося вище, на членів (учасників) вищезазначених суб'єктів господарювання повинні розповсюджуються мінімальні соціальні гарантії, закріплені Конституцією України та трудовим законодавством. Так, згідно із Конституцією України кожний має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло (ст. 48). Кодексом законів про працю України передбачено, що основним елементом, який визначає життєвий рівень громадян, є одержувана ними заробітна плата - винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу (ч. 1 ст. 94). У законодавчому порядку держава встановлює її мінімальний розмір, що є обов'язковим на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб (ч. 4 ст. 95).

Конституцією України гарантується своєчасне одержання заробітної плати (ч. 7 ст. 43). Так, вона повинна виплачуватися працівникам не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів (ч. 1 ст. 115 КЗпП України). Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 5 жовтня 2000 р. мінімальний розмір оплати праці віднесено до державних соціальних гарантій. У випадках затримання виплат по заробітній платі працівникам нараховуються компенсації за кожен місяць затримки (п. 2 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати" від 20 грудня 1997 р. № 1427).

З метою посилення стимулювання праці членів кооперативу можуть застосовуватися погодинно-преміальна, відрядно-преміальна та акордно-преміальна оплата праці.

Відрядно-преміальна система передбачає оплату праці за виконання денної норми виробітку або її частини, а також за обслуговування тварин і птиці за встановленою нормою, виходячи з визначеного для цієї роботи тарифного розряду та відповідної денної тарифної сітки оплати праці. За якісне і своєчасне виконання робіт нараховується премія у відсотках від основного заробітку за відрядною розцінкою.

Погодинно-преміальна система оплати праці передбачає оплату за відпрацьовані години, виходячи з розряду виконуваної роботи і погодинної (денної) тарифної ставки, що цьому розряду відповідає. За якісне виконання робіт нараховується премія у відсотках від одержуваного заробітку. Таку систему оплати праці рекомендується застосовувати на роботах, на яких не можна встановити норми виробітку або норми обслуговування (робота обліковця, касира, сторожа).

При акордно-преміальній системі оплата праці провадиться за підсумковими результатами роботи, тобто за вироблену продукцію або за певний закінчений цикл робіт. Крім оплати за встановленими розцінками, за одиницю продукції виплачуються премії у відсотках від вартості надпланової продукції або від суми економії прямих затрат (зниження собівартості продукції). Так оплачується праця бригад (ланок), зайнятих у рослинництві.

У сільськогосподарських підприємствах розрізняють основну і додаткову оплату праці.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Вона виплачується за: виконання обсягу робіт за нормами виробітку чи нормами обслуговування та встановленими розцінками відповідно до прийнятих у кооперативі тарифних ставок для погодинної оплати; відпрацьований час за погодинною системою оплати праці, згідно з прийнятими тарифними ставками та посадовими окладами управлінського та обслуговуючого персоналу; виготовлену продукцію за акордно-преміальною та погодинно-преміальною системою оплати праці з урахуванням її якості та кількості. На погляд ряду науковців, основна оплата має включати ще й надбавки та доплати у розмірах, встановлених відповідними правовими актами. До них можна віднести, зокрема, ті, що передбачені КЗпП України та є обов'язковими для виплати усім категоріям працівників: надбавки та доплати до тарифних ставок та посадових окладів: за керівництво бригадами (бригадиру не звільненому від основної роботи), за звання майстра та кваліфікацію, за суміщення професій (посад) (ст. 105); розширення зон обслуговування чи збільшення обсягу виконуваних робіт, за працю на важких роботах, на роботах зі шкідливими і небезпечними умовами праці, на роботах з особливими природними, географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я (ст. 100); оплата щорічних та додаткових відпусток, грошова компенсація за невикористану відпустку, оплата праці у святкові і неробочі дні (ст. 107); вночі (ст. 108); надурочного часу (ст. 106) та ін. Вони є постійними і обов'язковими для застосування підприємствами всіх форм власності, тобто виступають як мінімальні соціальні гарантії для будь-якої категорій працюючих.

Треба зазначити, що основні особливості оплати праці залежать від виду робіт, які виконуються у сільськогосподарському виробництві, що і зумовлює застосування певних видів заохочень. У суспільстві дуже мало сфер діяльності людини, в яких період від початку прикладання своїх сил у процесі виробництва до досягнення кінцевих результатів, є таким тривалим, як у рослинництві. Тому заробіток або винагорода за працю протягом цього періоду носить характер авансу. Конкретні розміри та форми додаткової оплати визначаються по кожній культурі, групі культур чи по виду продукції та залежно від її трудомісткості з урахуванням економічних можливостей господарства.

Зважаючи на провідну роль механізованих робіт у сільському господарстві, оплаті праці трактористів-машиністів завжди приділялася велика увага. Для всіх механізаторів, які працюють у сільськогосподарському виробництві, встановлюється єдина професія - тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва. Галузевою угодою між Міністерством аграрної політики України, галузевими об'єднаннями підприємств та Профспілкою працівників агропромислового комплексу України на 2006-2008 роки передбачено виплату надбавок: трактористам-машиністам І класу - 20%, II - 10% тарифної ставки. Крім того, для цієї категорії працівників повинна вводитися підвищена оплата праці при збиранні врожаю в оптимальні строки і без втрат на період перших днів масового збирання. Так, листом Міністерства аграрної політики України "Рекомендації щодо оплати праці працівників сільськогосподарських підприємств усіх форм власності на збиранні врожаю зернових 2002 року" від 14 червня 2002 р. № 37-22-12/5716 було передбачено проводити оплату праці в перші 10 днів масового збирання врожаю (за умови виконання змінних норм виробітку) трактористам-машиністам - за розцінками, збільшеними на 60 відсотків, іншим працівникам - на 15 відсотків. Крім того, при збиранні зернових культур трактористам-машиністам і їх помічникам, які працюють на комбайні, за виконання агрегатом протягом доби не менше двох змінних норм, рекомендується нараховувати додатково 20 відсотків основного заробітку.

У тваринництві також застосовують як відрядну, так і погодинну форми оплати праці. Нараховується оплата за натуральними показниками, тобто за живою вагою худоби, за одержання приплоду, а також одержання яєць птахофермами, меду - пасіками, надою молока на фермах та ін.

З метою матеріального і морального стимулювання своїх працівників на підприємстві може застосовуватись і преміювання. Його необхідно відрізняти від додаткової оплати праці. Так, розмір останньої нараховується добре працюючому колективу (бригаді) залежно від обсягу чи вартості виробленої сільськогосподарської продукції. Преміальна оплата - це заохочувальні виплати, які розраховуються від основного заробітку. Джерелом коштів для преміювання є чистий прибуток та інші понадпланові надходження. Нарахування премій регулюється виключно локальними нормативними актами, а тому кожний кооператив залежно від конкретних умов виробництва та результатів своєї господарської діяльності встановлює відповідне преміювання за показниками, розробленими в господарстві. Так, показниками преміювання можуть бути: підвищені проти норм надої молока, приросту тварин, збереження молодняка різних тварин, забезпечення товарного виходу овочевої та Іншої продукції тощо (п. 4.3.4 Рекомендацій щодо визначення заробітної плати працюючих в залежності від особистого внеску працівника в кінцеві результати роботи підприємства, затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 31 березня 1999 р. № 44). Зниження (позбавлення) премії може проводитися за спеціальними підставами, а саме: за порушення виробничої, технологічної дисципліни; повернення продукції внаслідок незадовільної якості; прогул; поява на роботі в нетверезому стані та ін.

Недостатній рівень правової регламентації аграрних трудових відносин вимагає прийняття комплексного уніфікованого нормативно-правового акта, який урахував би всі особливості оплати праці в сільськогосподарських підприємствах.

Облік робочого часу в сільськогосподарських підприємствах. Підсумований облік робочого часу. Особливості використання робочого часу та часу відпочинку членами сільськогосподарських виробничих кооперативів повинні відбиватись у їх Правилах внутрішнього розпорядку з урахуванням мінімальних гарантій, які встановлюються законодавством про працю. Так, тривалість робочого часу не може бути більшою ніж 40 годин на тиждень (ч. 1 ст. 50 КЗпП України). Самостійно встановлюючи на локальному рівні тривалість робочого тижня - п'ятиденний з двома вихідними днями чи шестиденний з одним вихідним - сільськогосподарські підприємства повинні дотримуватися в останньому випадку положення, що тривалість щоденної роботи не може перевищувати 7 годин при тижневій нормі 40 годин; 6 годин - при тижневій нормі 36 годин; 4 години - при тижневій нормі 24 години (ст. 52 КЗпП України). Крім того, напередодні святкових та неробочих днів тривалість роботи повинна скорочуватися на 1 годину (виняток передбачено для працівників, яким встановлено скорочений робочий день (ст. 53 КЗпП України). У сільськогосподарському виробництві може застосовуватись і скорочений робочий час. Так, чинним законодавством передбачено встановлення скороченого робочого тижня для працівників, зайнятих на роботах з пестицидами, агрохімікатами та у галузі ветеринарної медицини (не більше 36 годин (п. 27 Переліку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. № 163 тощо.

В особливих випадках (посівна, збір врожаю) можуть застосовуватись надурочні роботи, але з урахуванням встановлених граничних норм, які не повинні перевищувати для кожного працівника чотирьох годин протягом двох днів поспіль і 120 годин на рік (ст. 65 КЗпП У країни). Припустимим є залучення окремих працівників до робіт у святкові дні, коли припинення робіт неможливе через виробничо-технічні умови (ч. З ст. 73 КЗпП України). Це стосується необхідності невідкладного ремонту агрегатів, проведення вантажно-розвантажувальних робіт, роботи на тваринницьких фермах, у рослинництві, у період напружених польових робіт (посівна, догляд за посівами, заготівля кормів, збір урожаю, оранка зябу). Робота у вихідний день компенсується за згодою працівника і власника наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі (ст. 72 КЗпП України). контракт сільський оплата праця

Для зайнятих у тваринництві та на інших роботах з безперервним циклом, а також для механізаторів у напружені часи робіт може вводитися 2-змінна чи 3-змінна робота. Порядок чергування змін встановлюється Правилами внутрішнього розпорядку. У тих галузях, де обсяг робіт нерівномірно розподіляється протягом дня (наприклад, для тваринників час годівлі і доїння корів призначається у певний час), робочий день може бути поділений на частини, з умовою, що загальна тривалість роботи не повинна перевищувати встановленої тривалості робочого дня (ст. 60 КЗпП України). Також у сільськогосподарському виробництві застосовується режим ненормованого робочого часу, який встановлюється для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу. Міра праці таких працівників визначається не тільки тривалістю робочого часу, а й колом обов'язків і обсягом виконаних робіт навантаженням) (п. 1 Рекомендацій щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці, затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 жовтня 1997 р. № 7). Списки посад, робіт та професій з ненормованим робочим днем затверджуються колективним договором, згодою (п. 2 ч. 1 ст. 8 Закону України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 р,). Так, у Галузевій угоді між Міністерством аграрної політики України, галузевими об'єднаннями підприємств та Профспілкою працівників агропромислового комплексу України на 2006-2008 роки передбачено, що до них належать: керівники та їх заступники, головні бухгалтери та їх заступники; начальники, майстри, завідувачі та інші керівники структурних підрозділів, цехів, відділів, служб, дільниць, виробництв, ферм тощо та їх заступники, головні та провідні спеціалісти тощо. В сільськогосподарських підприємствах відповідні списки повинні розроблятися правлінням та затверджуватися загальними зборами і приєднуватися до Положення про оплату праці.

У зв'язку з особливостями у сільськогосподарському виробництві може застосовуватися підсумований облік робочого часу, який введено постановою Ради Міністрів СРСР "Про режим робочого часу робітників радгоспів та інших державних підприємств сільського господарства" від 24 травня 1962 р. № 475. Такий облік робочого часу використовувався для працівників, зайнятих у рослинництві, а також для робітників ремонтних майстерень, автотранспорту, складів та інших підрозділів, які обслуговують рослинництво. Його тривалість за обліковий період не повинна перевищувати нормативного числа робочих годин (ст. 61 КЗпП України). Обліковий період визначається за календарем (це може бути рік) з розрахунку шестиденного робочого тижня, семигодинного робочого дня (чи відповідного скороченого робочого дня) з урахуванням скорочення робочого часу напередодні вихідних днів до 5 годин і напередодні святкових і неробочих днів - на 1 годину. Розрахована таким чином норма робочого часу має бути реалізована шляхом виходу на роботу за графіком. Збільшення тривалості роботи цієї категорії працівників до 10 годин на день у період напружених польових робіт компенсувалося зменшенням тривалості роботи в інші періоди. Надурочною роботою при підсумованому обліку робочого часу є робота понад встановлену тривалість робочого часу за обліковий період.

Правове забезпечення додержання дисципліни праці на підприємствах АПК. Одним із основних обов'язків працівників сільськогосподарських підприємств є обов'язок неухильно дотримуватися дисципліни праці, без якої неможлива організована робота жодного з суб'єктів господарювання. Порушення трудової дисципліни - невиконання чи неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов'язків тягне за собою застосування заходів дисциплінарного впливу. Слід звернути увагу, що згідно з Конституцією України діяння, які є дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них визначаються виключно законами України (ст. 92). Кодексом законів про працю України встановлено вичерпний перелік стягнень, які можуть застосовуватися до працівника за порушення трудової дисципліни: догана або звільнення (ст. 147). Відповідно суб'єкти господарювання не мають права в своїх статутах встановлювати перелік санкцій та порядок їх застосування. Всупереч законодавству, широке розповсюдження отримала практика застосування штрафів як одного з видів дисциплінарних стягнень.

Крім того, Законом України "Про оплату праці" передбачено, що відрахування із заробітної плати (сюди ж належать і премії, які передбачено системою оплати праці) можуть провадитися тільки у випадках, Передбачених законодавством (ч. 1 ст. 26). Що ж стосується позбавлення премій та винагород за результатами роботи за рік, то воно може передбачатись у локальних нормативно-правових актах, але в них повинні встановлюватись конкретні умови та порядок такого позбавлення. Треба врахувати, що позбавлення премії, яке передбачене системою оплати праці (при застосуванні відрядно-преміальної, погодинно-преміальної та акордно-преміальної систем) не можуть застосовуватись як захід дисциплінарного впливу. Взагалі ж питання про надання підприємствам права самостійно встановлювати види дисциплінарних стягнень не може бути вирішене позитивно (зокрема у локальних нормативних актах), оскільки безпосередньо зачіпає права працівників і може погіршити їх становище.

Правове забезпечення підготовки кадрів для села. Правове забезпечення підготовки кадрів для села здійснюється відповідно до норм чинного законодавства України. Зокрема, загальні положення щодо освіти містяться у цілій низці нормативно-правових актів. Насамперед, це закони України "Про освіту" від 23 травня 1991 р., "Про вищу освіту" від 17 січня 2002 р., "Про професійно-технічну освіту" від 10 лютого 1998 р., "Про загальну середню освіту" від 13 травня 1999 р., "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві", а також постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про державний виший навчальний заклад" від 5 вересня 1996 р. № 1074, "Про підготовку фахівців для роботи в сільській місцевості" від 29 червня 1999р. № 1159.