Размещено на http://www.allbest.ru/

Правовий режим земель та майна особистого селянського господарства

Правовий режим земель особистого селянського господарства включає різні засоби формування загального масиву земель, призначених для ведення сільськогосподарського виробництва цією формою господарювання. Так, ст. 5 Закону України "Про особисте селянське господарство" визначає, що для ведення особистого селянського господарства використовують земельні ділянки розміром не більше 2 гектарів, передані фізичним особам у власність або оренду. Громадяни України, які реалізували своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства в розмірі менше 2 гектарів, мають право на збільшення земельної ділянки в межах норм, встановлених ст. 121 ЗК України для ведення особистого селянського господарства.

Розмір земельної ділянки особистого селянського господарства може бути збільшений у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) та її спадкування членами особистого селянського господарства, відповідно до Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) від 5 червня 2003 р. аграрний господарський селянський товаровиробник

Земельні ділянки особистого селянського господарства можуть бути власністю однієї особи, спільною сумісною власністю подружжя та спільною частковою власністю членів особистого селянського господарства. Членам особистого селянського господарства земельні частки (паї) можуть виділятися в натурі (на місцевості) єдиним масивом у спільну часткову власність та спільну сумісну власність (подружжя).

У разі виходу з особистого селянського господарства кожен його член має право на виділення належної йому земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Указом Президента України "Про заходи щодо подальшого розвитку садівництва та городництва" від 23 вересня 1999 р. № 1204 було визначено першочергові заходи державної підтримки колективного садівництва та городництва, зокрема: формування системи фінансово-кредитної підтримки розвитку колективного садівництва та городництва, надання податкових та інших пільг підприємствам, установам, організаціям, що виконують роботи (надають послуги) для садівницьких і городницьких товариств; забезпечення садівників та городників насінням і посадковим матеріалом сільськогосподарських, культур, органічними та мінеральними добривами, засобами захисту рослин, сільськогосподарською технікою, садовим інвентарем, іншим необхідним обладнанням тощо.

Громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва. Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть мати земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва на умовах оренди. Земельні ділянки, призначені для садівництва, можуть використовуватись для закладання багаторічних плодових насаджень, вирощування сільськогосподарських культур, а також для зведення необхідних будинків, господарських споруд тощо.

У ст. 36 ЗК України визначається, що громадянам або їх об'єднанням із земель державної або комунальної власності можуть надаватися в оренду земельні ділянки для городництва. На земельних ділянках, наданих для городництва, закладання багаторічних плодових насаджень, а також спорудження капітальних будівель і споруд не допускається. На земельних ділянках, наданих для городництва, можуть бути зведеш тимчасові споруди для зберігання інвентарю та захисту від непогоди. Після закінчення строку оренди зазначеної земельної ділянки побудовані тимчасові споруди підлягають знесенню власниками цих споруд за їх рахунок. Статтею 34 ЗК України визначено, що громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті й пасовища.

Добросусідство є запорукою підтримання життєдіяльності особистих селянських господарств. Землевласники та землекористувачі повинні обирати способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо).

Члени особистих селянських господарств як землевласники сплачують земельний податок - обов'язковий платіж за користування земельними ділянками, що перебувають у власності громадян. Об'єктом плати за землю є певна земельна ділянка, що перебуває у приватній власності. Стаття 6 Закону України "Про плату за землю" у редакції від 19 вересня 1996 р. визначає ставки земельного податку з одного гектару сільськогосподарських угідь у відсотках від їх грошової оцінки у таких розмірах: для ріллі, сіножатей та пасовищ - 0,1; для багаторічних насаджень - 0,03. Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Платежі за землю зараховуються до відповідних місцевих бюджетів.

Звільняються від сплати земельного податку члени особистих селянських господарств, які мають статус осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, учасників бойових дій, учасників війни, ветеранів праці, інвалідів, багатодітні сім'ї. У ст. 30 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" від 16 грудня 1993 р. встановлено, що самотні громадяни похилого віку, які мають у власності жилий будинок, звільняються повністю або частково від сплати земельного податку або орендної плати за землю. Такі самі права мають громадяни похилого віку за наявності дачі або будинку в садівничому товаристві.

Громадяни України мають право на приватизацію земельних ділянок, що являє собою зміну форми власності на приватну від державної та комунальної. Стаття 121 ЗК України визначає, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі до 2 гектарів. Громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної державної адміністрації або сільської, селищної ради за місцезнаходженням земельної ділянки. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Громадяни-працівники державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонери з їх числа, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні цих підприємств, установ та організацій, звертаються з клопотанням про приватизацію цих земель відповідно до сільської, селищної ради або районної державної адміністрації. Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проекту приватизації земель.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства або садівництва у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву про вибір місця розташування земельної ділянки до відповідної районної державної адміністрації або сільської, селищної ради за місцезнаходженням земельної ділянки. До заяви додаються: обґрунтування необхідності відведення земельної ділянки; позначене на відповідному графічному матеріалі бажане місце розташування земельної ділянки з її орієнтовними розмірами; копія документа, що посвідчує особу.

Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних органів місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування. Державна адміністрація або сільська, селищна рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Виходячи зі змісту ст. 7 Закону України "Про особисте селянське господарство" члени ОСГ мають право: самостійно господарювати на землі; укладати особисто або через уповноважену особу будь-які угоди, що не суперечать законодавству, реалізовувати надлишки виробленої продукції на ринках, а також заготівельним, переробним підприємствам та організаціям, іншим юридичним і фізичним особам; самостійно здійснювати матеріально-технічне забезпечення власного виробництва; відкривати рахунки в установах банків та отримувати кредити в установленому законодавством порядку; бути членами кредитної спілки та користуватися її послугами; отримувати трудову пенсію, а також інші види соціальної державної допомоги та субсидії; надавати послуги з використанням майна особистого селянського господарства; використовувати для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини (пісок, глина, гравій), торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; вільно розпоряджатися належним майном, виробленою сільськогосподарською продукцією та продуктами її переробки; брати участь у конкурсах сільськогосподарських виробників для отримання бюджетної підтримки відповідно до загальнодержавних і регіональних програм; об'єднуватися на добровільних засадах у виробничі товариства, асоціації, спілки з метою координації своєї діяльності, отримувати дорадчі послуги, відповідно до Закону України "Про сільськогосподарську дорадчу діяльність" від 17 червня 2004 р.

Члени особистого селянського господарства зобов'язані: дотримуватися вимог земельного законодавства та законодавства про охорону довкілля; забезпечувати використання земельної ділянки за цільовим призначенням; підвищувати родючість грунтів та зберігати інші корисні властивості землі; не порушувати права власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних зі встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату; дотримуватися діючих нормативів щодо якості продукції, санітарних, екологічних та інших вимог, надавати сільським, селищним, міським радам необхідні дані щодо їх обліку.

До майна, яке використовується для ведення особистого селянського господарства, належать жилі будинки, господарські будівлі та споруди, сільськогосподарська техніка, інвентар та обладнання, транспортні засоби, сільськогосподарські та свійські тварини і птиця, бджолосім'ї, багаторічні насадження, вироблена сільськогосподарська продукція, продукти її переробки та інше майно, набуте у власність членами господарства в установленому законодавством порядку. Майно, яке використовується для ведення особистого селянського господарства, може бути власністю однієї особи, спільною частковою або спільною сумісною власністю його членів. Звернення стягнення на майно члена особистого селянського господарства допускається лише на підставі рішення суду.

Члени особистого селянського господарства мають право укладати договори на вирощування худоби та птиці, здійснювати здачу грибів, ягід, молока та м'яса до заготівельних приймальних пунктів сільськогосподарських підприємств. Спільним наказом Міністерства аграрної політики України та Державного Департаменту ветеринарної медицини "Про затвердження Ветеринарно-санітарних вимог утримання птиці в особистих селянських господарствах" від 19 грудня 2006 р. № 100 визначено умови та порядок утримання птиці в особистих селянських господарствах. Встановлено, що з метою запобігання занесенню збудників інфекції на територію особистого селянського господарства придбання інкубаційних яєць, добового молодняку тощо здійснюється тільки за наявності відповідних ветеринарних документів у осіб чи підприємців, які реалізують птахопродукцію. Для профілактики захворювань птиці власник повинен забезпечити комплекс заходів, які сприяють збереженню птиці в особистому господарстві, керуючись ветеринарно-санітарними правилами для птахівницьких господарств. Використання води з відкритих водоймищ для напування птиці заборонено.

Приміщення, де утримується птиця, повинно бути непроникним для гризунів та підтримуватися в належному санітарно-гігієнічному стані. Реалізація яєць свійської птиці на ринках, а також заготівля і використання качиних та гусячих яєць від здорової птиці дозволяється після проведення ветеринарно-санітарної експертизи. У період вирощування птиці власник повинен щоденно спостерігати за фізіологічним та клінічним станом птиці, за поїданням кормів, споживанням води, контролювати поведінку кожної птиці, динаміку приросту ваги, стан пір'яного покриву.

При виявленні будь-яких відхилень від нормального фізіологічного стану птиці, при яких спостерігаються клінічні прояви хвороби або загибель птахів тощо, власник повинен терміново повідомити фахівця територіальної установи ветеринарної медицини, який відбере загиблу птицю або проби матеріалу від птиці та направить до лабораторії ветмедицини для проведення необхідних лабораторних досліджень у порядку, передбаченому законодавством.

Для профілактики заразних хвороб, крім загальних санітарних заходів, проводять вакцинацію птиці. При закупівлі кормів або їх складових на ринках необхідно у продавця вимагати ветеринарні документи на корми та з'ясовувати їх походження і для якого виду тварин вони призначені. Забороняється заготовляти зелені корми на скотомогильниках, сміттєзвалищах або після обробки сільськогосподарських культур пестицидами. Приміщення для утримання птиці повинне бути спроектоване і побудоване так, щоб забезпечити зручне та належне у ветеринарному та санітарному відношенні утримання. Це означає, що власник має враховувати господарсько-побутові умови, санітарно-гігієнічні та протипожежні вимоги, а також загальне об'єктно-планувальне рішення забудови садиби.

У сучасних умовах суб'єкти агробізнесу пропонують укладання договорів франчайзингу (комерційної концесії), відповідно до яких надається право членам особистих селянських господарств, юридичним особам та приватним підприємцям самостійно вирощувати та виробляти продукцію певної торгової марки. Предметом договору франчайзингу є право на використання об'єктів права інтелектуальної власності (торгових марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації. Стаття 1115 ЦК України визначає умови договору комерційної концесії. За договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг.

Ведення ОСГ припиняється у разі: рішення членів господарства про припинення його діяльності; якщо не залишилося жодного члена господарства або спадкоємця, який бажає продовжити його ведення; припинення прав на земельну ділянку згідно із ЗК України. У разі припинення ведення ОСГ відповідна рада за місцем розташування земельної ділянки, наданої для цих цілей, вилучає його з обліку особистих селянських господарств. Спори щодо ведення ОСГ можуть вирішуватись органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади в межах їхніх повноважень або судом.

Державна підтримка особистих селянських господарств

Державна підтримка особистих селянських господарств здійснюється відповідно до загальнодержавних і регіональних програм за рахунок державного і місцевих бюджетів. Кабінет Міністрів України відповідно до загальнодержавних програм щорічно при підготовці проекту Державного бюджету України передбачає відповідні кошти на підтримку особистих селянських господарств.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до регіональних програм щорічно передбачають кошти в проектах місцевих бюджетів на підтримку особистих селянських господарств. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень сприяють особистим селянським господарствам: в організації у сільській місцевості кредитних спілок, сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів для надання послуг із заготівлі, зберігання, переробки та збуту сільськогосподарської продукції, спільного використання технічних і транспортних засобів та соціально-побутового обслуговування, забезпечення кормами і молодняком худоби та птиці; в організації діяльності з надання інженерно-технічних, ветеринарних, агрономічних, зоотехнічних та інших послуг, а також послуг із забезпечення сортовим насінням, садівничим матеріалом, племінною та продуктивною худобою, гібридами, сільськогосподарською технікою та обладнанням; у виділенні земельних ділянок єдиним масивом; в отриманні кредитів для будівництва житла, господарських будівель і споруд, придбання сільськогосподарської техніки та обладнання; в організації у сільській місцевості фахової підготовки та перепідготовки членів особистого селянського господарства.

Положенням Концепції Державної цільової економічної програми розвитку внутрішнього ринку на період до 2012 року, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2009 р. № 1249, визначені заходи щодо підвищення конкурентоспроможності вітчизняних споживчих товарів. Зокрема передбачається створення за державної фінансової підтримки ринкової інфраструктури в агропромисловому комплексі, зокрема обслуговуючих і збутових кооперативів для особистих селянських господарств, оптових ринків сільськогосподарської продукції.

Державна цільова програма розвитку українського села на період до 2015 року, схвалена постановою Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2007 р. № 1158, регламентує завдання держави в сфері розвитку торговельного обслуговування сільського населення, відповідно до якої передбачається: забезпечення розвитку інфраструктури роздрібної торгівлі згідно з визначеними соціальними стандартами, створення системи замовлень на закупівлю сільськогосподарської продукції в особистих селянських господарствах і сільськогосподарських підприємствах відповідно до довгострокових контрактів; організація постачання особистим селянським господарствам насіння, матеріалів, отрутохімікатів, добрив, молодняка худоби, птиці.

Держава здійснює підтримку виробництва та реалізації найбільш трудомістких, капіталомістких і дефіцитних видів продукції в особистих селянських господарствах, сприяє ефективному розвитку сільськогосподарського виробництва та інших видів діяльності на селі та підвищенню зайнятості і добробуту сільського населення, оскільки переважна частка найбільш трудомістких і капіталомістких продуктів харчування в країні виробляється особистими селянськими господарствами з використанням в основному ручної праці. Держава також підтримує та стимулює розвиток сільських кредитних спілок, які створюються з метою задоволення потреб членів особистих селянських господарств; сприяє доступу власників особистих селянських господарств до нових знань, сучасних технологій та ринкової інформації шляхом надання соціально спрямованих дорадчих послуг.

Правове регулювання виробничо-господарської та окремих видів діяльності у сільському господарстві

Підсобні господарства належать до допоміжних галузей аграрного виробництва. Підсобні промислові підприємства (цехи) і промисли організовуються в колективних і державних сільськогосподарських підприємствах, міжгосподарських організаціях, інших агропромислових формуваннях на правах їх виробничих підрозділів з метою забезпечення більш повної зайнятості і закріплення робочої сили, зміцнення фінансового стану господарств, підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, покращення використання матеріальних і місцевих сировинних ресурсів, прискорення соціального розвитку села. За необхідності підсобні промислові виробництва створюються на міжгосподарській основі як безпосередньо в одному із господарств-учасників, так і на самостійному балансі. На міжгосподарській основі також організовуються спеціалізовані лісогосподарські підприємства і дільниці для ведення лісового господарства га комплексного використання лісових ресурсів у лісах, переданих у постійне користування сільськогосподарським підприємством. Крім того, підприємство може створювати підсобні виробництва на основі кооперації з промисловими підприємствами, об'єднаннями, торговельними, постачальницькими та іншими організаціями, а також створювати із зарубіжними партнерами спільні підприємства.

Створюються підсобні промислові виробництва в колективних сільськогосподарських підприємствах рішенням загальних зборів або зборів уповноважених, у державних сільськогосподарських підприємствах - директором, у міжгосподарських підприємствах (організаціях) - рішенням зборів уповноважених господарств-учасників.

Предметом діяльності підсобних промислових підприємств і промислів є переробка сільськогосподарської сировини, дикоростучих плодів, ягід, грибів, виробництво будівельних матеріалів, склотари, меблів, переробка шкірсировини, пошиття робочого та іншого одягу, виробництво товарів культурно-побутового та господарського призначення, раціональне і ефективне використання лісосировинних ресурсів, виробництво напівфабрикатів, вузлів, деталей, тари по кооперації з промисловими підприємствами та здійснення будь-якої іншої діяльності, що не суперечить законодавству України.

Правовий статус внутрішньогосподарських підсобних виробництв і промислів є похідним від правосуб'єктності сільськогосподарського підприємства, що їх створює. Це зумовлено тим, що таке підсобне виробництво чи промисел виступає внутрішнім структурним підрозділом сільськогосподарського виробничого кооперативу, фермерського господарства, сільськогосподарського акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, державного сільськогосподарського підприємства чи іншого аграрного підприємства, які за рішенням вищого органу управління, керівника створили це підсобне виробництво чи промисел, затвердили положення про цей структурний підрозділ, закріпили за ним майно і трудові ресурси, здійснюють його матеріально-технічне забезпечення, отримують прибуток, одержаний підсобним виробництвом чи промислом у результаті їх господарської діяльності, і розпоряджаються ним.

Внутрішньогосподарські виробництва чи промисли не є відокремленими від сільськогосподарського підприємства, що їх створило, ні в майновому, ні в організаційному, ні в господарському відношенні. Кооперовані виробництва і промисли, що створюються на зовнішньо-господарському рівні, є самостійними суб'єктами права, мають права юридичних осіб. Доцільно створювати їх у формі акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю та сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів (хоча останні не повною мірою відповідають ознакам, якими характеризується коопероване виробництво чи промисел (зокрема йдеться про відсутність мети - отримання прибутку), їхня господарська діяльність спрямована на надання послуг Його членам). Дані суб'єкти відокремлені від сільськогосподарських підприємств, що їх створюють, у майновому відношенні, але їх господарська діяльність тісно пов'язана з виробничо-господарською діяльністю сільськогосподарських підприємств.

Підсобні промислові підприємства і промисли здійснюють свою діяльність відповідно до самостійно розробленої і затвердженої підприємством економічно доцільної структури виробництва продукції на підставі внутрішньогосподарських взаємовідносин. Підприємства, які створили підсобні промислові підприємства і промисли: закріплюють за ними обладнання, транспорт, інвентар, будівлі та інше майно, а за необхідності й земельні площі; забезпечують підсобні виробництва нормативно-технічною документацією; затверджують економічно доцільну структуру виробництва продукції; здійснюють заходи із забезпечення їх матеріально-технічними ресурсами, як лімітованими, так і децентралізованими і придбаними на прямих зв'язках; закупляють в інших господарствах і у населення залишки сільськогосподарської продукції, а також дикоростучі ягоди, гриби для наступної їх переробки, в тому числі й на давальницьких умовах; забезпечують своєчасне оновлення машин і механізмів з метою підвищення технічної оснащеності підсобних виробництв; здійснюють заходи щодо покращення умов праці, дотримання правил технічної-безпеки, вимог виробничої санітарії і протипожежної безпеки.

До економічних завдань, які покладаються на підсобні виробництва і промисли, належать: отримання сільськогосподарським підприємством додаткових грошових надходжень, які впливають на вирівнювання та пропорційне збільшення розмірів оплати праці працівників сільськогосподарського підприємства; збільшення суспільно необхідного продукту, продовольчих товарів вітчизняного виробництва, інших товарів споживчого характеру і надання послуг, що поліпшує конкурентне середовище; компенсація матеріально-фінансових витрат, пов'язаних зі збільшенням і розширенням галузей аграрного виробництва (рослинництво, тваринництво) та низького рівня фондозабезпеченості основних галузей аграрного виробництва; перероблення аграрної продукції та виготовлення товарів народного споживання, які економічно невигідно виробляти великим підприємствам харчової та легкої промисловості; стимулювання розвитку товарного виробництва аграрної продукції громадянами, які ведуть особисті селянські господарства.

До соціальних завдань, які стоять перед підсобними виробництвами і промислами сільськогосподарських підприємств, слід віднести: раціональне використання робочої сили сільськогосподарського підприємства протягом року і особливо в осінньо-зимовий період; активне залучення трудових ресурсів, що не зайняті в суспільному виробництві внаслідок скорочення робочих місць, з метою зняття соціального напруження, пов'язаного з безробіттям; стимулювання підвищення професійної підготовки та професійної орієнтації сільської молоді; формування ощадливого ставлення працівників сільськогосподарського підприємства до виробленої ними продукції.

Підсобне промислове підприємство реалізує свою продукцію та надає послуги підприємствам, організаціям і громадянам за цінами і тарифами, що встановлюються ним самостійно, або на договірній основі. Облік виробничо-господарської діяльності підсобних промислових підприємств і промислів здійснюється бухгалтерією підприємства. У великих підсобних виробництвах для ведення первинного обліку призначаються бухгалтери, які підпорядковані головному бухгалтеру підприємства. Роботи в підсобних промислових виробництвах і промислах виконуються переважно особистою працею членів господарства. Метою є найбільш ефективне використання трудових ресурсів, особливо тих працівників, що вивільняються із сільськогосподарського виробництва в міжсезонний період. Допускається прийняття на роботу громадян за трудовою угодою. У випадках, коли продукція виробляється в домашніх умовах, дозволяється видача сировини, матеріалів, обладнання в порядку і на умовах, передбачених чинним законодавством України. Трудові відносини працівників підсобних промислових виробництв регулюються законами України, статутом господарства, а осіб, які працюють за трудовою угодою - законодавством про працю України.

Підсобні промислові підприємства і промисли самостійно визначають форми і системи оплати праці їх працівників з наступним погодженням і затвердженням правлінням колективного сільськогосподарського підприємства, керівником державного та іншого агроформування, радою уповноважених господарств-учасників. Тривалість та розпорядок робочого дня, порядок надання вихідних днів, щорічних оплачуваних відпусток, а також мінімум трудової участі регулюються Правилами внутрішнього розпорядку підприємства. Оплата праці здійснюється залежно від кількості та якості трудового внеску кожного члена і обумовлюється кінцевими результатами. Розмір заробітку не обмежується.

Оплата праці найманих працівників визначається за погодженням сторін, але не може бути нижчою за встановлений державою мінімальний рівень заробітної плати (мінімальний рівень оплати за професійно-кваліфікаційними групами працівників) і не залежить від кінцевих результатів господарювання. Підсобне промислове виробництво забезпечує дотримання правил техніки безпеки, норм охорони праці, пожежної безпеки, вимог виробничої санітарії та безпеки дорожнього руху відповідно до чинного законодавства. Підсобне промислове виробництво несе, відповідно до законодавства України, матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну його членам, а також особам, які працюють у ньому за трудовою угодою, за каліцтво та інші ушкодження здоров'я, пов'язані з виконанням ними трудових обов'язків.

Загальне керівництво підсобними промисловими виробництвами і промислами, а також контроль за їх діяльністю здійснюють у колективних сільськогосподарських підприємствах - правління, а в державних та інших агроформуваннях - їх керівники. Безпосереднє керівництво здійснюється завідуючими виробництвами, начальниками цехів і майстрами, які несуть повну відповідальність за правильну організацію виробництва, використання матеріальних ресурсів і виробничих фондів, виконання виробничих програм із випуску і реалізації продукції, її якості, дотримання правил техніки безпеки, пожежної безпеки, а також за можливе погіршення екологічної обстановки на території в результаті своєї господарської діяльності.