Угода про визнання винуватості у кримінальному провадженні

Размещено на http://www.allbest.ru/

УГОДА ПРО ВИЗНАННЯ ВИНУВАТОСТІ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ

Минюк Л.Д., студентка II курсу магістратури

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Минюк Д.І., к. ю. н., доцент,

доцент кафедри господарсько-правових дисциплін

Університет сучасних знань

У статті висвітлено новелу кримінального процесуального кодексу України - угоду між прокурором та підозрюваним (обвинуваченим) про визнання винуватості, яка забезпечує значну процесуальну економію часу та державних коштів, не порушуючи прав і законних інтересів обвинуваченого, забезпечує потерпілому права на швидке і повне відшкодування заподіяної шкоди, що, в свою чергу, сприяє розвитку медіації у кримінальних справах, удосконаленню законодавства у зазначеній сфері та відповідає вимогам Рамкового рішення Ради ЄС.

Ключові слова: угода про визнання винуватості, кримінальне провадження, прокурор, підозрюваний, обвинувачений.

В статье освещена новелла уголовного процессуального кодекса Украины - соглашение между прокурором и подозреваемым (обвиняемым) о признании виновности, которая обеспечивает значительную процессуальную экономию времени и государственных средств, не нарушая прав и законных интересов обвиняемого, обеспечивает потерпевшему права на быстрое и полное возмещение причиненного ущерба, что, в свою очередь, способствует развитию медиации в уголовных делах, совершенствованию законодательства в данной сфере, и соответствует требованиям Рамочного решения Совета ЕС.

Ключевые слова: соглашение о признании вины, уголовное производство, прокурор, подозреваемый, обвиняемый.

Myniuk L.D., Myniuk D.I. AGREEMENTS ON RECOGNITION OF GUILT IN CRIMINAL PROCEEDINGS

The article highlights the story of a new criminal procedural code of Ukraine - the agreement between the Prosecutor and the suspect (the accused) of conviction, which provides significant procedural and time saving public funds, without violating the rights and legal interests of the accused, provides the victim of the right to a speedy and full compensation of the losses, which, in turn, contributes to the development of mediation in criminal cases, improvement of legislation in this area, and meets the requirements of the Framework decision of the EU Council.

Key words: plea agreement criminal production, prosecutor, suspect, accused or defendant.

Постановка проблеми. Аналізуючи ті зміни, які відбулися у новому Кримінальному процесуальному кодексі України, варто звернути увагу на угоду між прокурором та підозрюваним (обвинуваченим) про визнання винуватості, яка є новелою законодавства, і сприяє розвитку медіації у кримінальних справах.

Аналіз останніх досліджень. Серед вчених, які досліджували кримінальне провадження на підставі укладення угод, необхідно виділити роботи Є.М. Блажівського, Ю.М. Грошевого, В.Я. Дорохова, Ю.М. Дьоміна, Є.Ф. Куцова, Л.І. Малахова, Н.Н. Полянского, Р.Д. Рахунова, М.С. Строгович, А.І. Трусова, Д.В. Філіна, М.Л. Шифмана та інших вчених.

Формування цілей статті. На основі досліджених матеріалів поставлено задачу висвітлити зміст угоди між прокурором та підозрюваним (обвинуваченим) про визнання винуватості.

Виклад основного матеріалу. Угода про визнання винуватості є новим інститутом для українського кримінального процесу, так як його введено в дію з часу набуття чинності Кримінально процесуального кодексу.

Запровадження цієї угоди має на меті забезпечення принципу процесуальної економії, зменшення витрат на ведення процесу, а також забезпечення потерпілому права на швидке і повне відшкодування заподіяної шкоди. Крім того, закріплення на законодавчому рівні чіткої і детальної процедури примирення між сторонами є виконанням Україною вимог Рамкового рішення Ради ЄС «Про місце жертв злочинів у кримінальному судочинстві» (2001/220^А від 15 березня 200і р.), згідно з яким кожна країна-учасниця повинна намагатися сприяти медіації у кримінальних справах [1].

Метою угоди є суб'єктивно бажаний результат, який повинен настати після її укладення та затвердження.

На даний час інститут «угоди про визнання вини» є новизною для кримінального процесуального права, а тому не отримав достатньої уваги у вітчизняній юридичній літературі. Закріплення цього інституту полягає у створенні нової ідеології кримінальної політики нашої держави: протидія злочинності через компроміс, договір. Без угоди про визнання винуватості концепція компромісу позбавлена своєї основи.

Отже, угода про визнання винуватості за кримінальним законодавством України - це угода між прокурором та підозрюваним (обвинуваченим), в якій названі сторони узгоджують умови відповідальності підозрюваного або обвинуваченого залежно від його дій після початку кримінального провадження або після вручення письмового повідомлення про підозру щодо співпраці у відкритті кримінального провадження [2, с. 327].

Ця угода покликана, з одного боку, пом'якшити покарання обвинуваченому, а з іншого, зменшити навантаження на систему здійснення правосуддя у кримінальних справах та спростити процесуальний розгляд справ.

Як зазначає А. Столітній: «Якщо протягом грудня 2012 року угод про визнання винуватості укладено лише 200, то у березні цього року вже майже тисячу» [3].

Як правило, сам термін «угода про визнання вини» викликає образ прокурора й адвоката, які торгуються про вирішення справи. Захист та обвинувачення про щось домовляються, потім представляють своє рішення підсудному й судді, і справа закінчується. Ця модель, взагалі ж, вірна. Однак вона має безліч нюансів, які враховуються в реальному правосудді [4, с. 1052].

По-перше, у переговорах бере участь державний обвинувач, в обов'язки якого входить підтримка обвинувачення в суді. Тому угода не може виходити за рамки чинного законодавства. В її основі лежить обвинувачення у конкретному злочині. Причому прокурор починає переговори, коли він вже переконаний у винності підсудного й у тім, що вина доведена, однак деякі елементи складу злочину можуть одержати неоднозначне тлумачення, наприклад, мотив скоєного злочину або його ціль.

По-друге, специфічна діяльність захисника. Популярна література й кінематограф доволі шаблонно зображують адвоката в цих переговорах або як несумлінного призначеного захисника, у якого немає ні часу, ні спонукань вникати у матеріали справи, або як неперебірливого в засобах адвоката, чиє фінансове благополуччя залежить від кількості розглянутих з його участю кримінальних справ. Ці стереотипи найчастіше не відповідають дійсності. Досить сказати, що в США більшість досвідчених адвокатів улагоджують кримінальні справи саме шляхом переговорів й оформлення угоди про визнання вини. Навряд чи розгляд справи в суді завжди відповідає інтересам держави й самого підсудного. Адже держава й суспільство зацікавлені не тільки у встановленні істини у справі, але й у справедливому й оперативному вирішенні кримінальної справи при мінімальних економічних і моральних витратах [5].

Однак виникає питання, якою є участь захисника у кримінальному процесі України під час укладення угоди про визнання винуватості? Виходячи із положень п. 3 ч. 3 ст. 42, ст. 48 КПК та загальних засад кримінального провадження, підозрюваний (обвинувачений) повинен мати можливість консультуватися із захисником щодо умов угоди, порядку та правових наслідків її укладення [2].

Щодо повноважень прокурора, то В. Корж вважає, що прокурор у судовому розгляді кримінальної справи є гарантом прав і свобод учасників процесу, тобто здійснює у суді правозахисну функцію від імені держави [6, с. 81].

Мовчан також зазначає, що правозахисна функція прокурора, як один із головних напрямів його діяльності, безпосередньо пов'язана із завданнями кримінального судочинства, знаходить свій прояв при реалізації інших функцій та спрямована на захист гарантованих чинним законодавством прав і законних інтересів усіх учасників кримінального процесу [7, с. 37].

Ініціатива про укладення угоди про визнання винуватості може виходити як від підозрюваного (обвинуваченого), так і від прокурора, який здійснює процесуальне керівництво відповідним кримінальним провадженням. Виключно прокурор наділений правом укладати зі сторони обвинувачення таку категорію угод, а отже, за наявності бажання укласти угоду про визнання винуватості підозрюваний (обвинувачений) звертається з клопотанням про укладення угоди безпосередньо до прокурора, який здійснює процесуальне керівництво розслідуванням конкретного кримінального провадження. Однак не можна визнати незаконним направлення такого клопотання вищестоящому прокурору. Проте в цьому випадку останній зобов'язаний переправити клопотання про укладення угоди про визнання винуватості за підвідомчістю [2, с. 329].

Вчені В. Махов та М. Пєшков пропонують визнати припустимими «угоди про визнання вини» тільки з ініціативи обвинувачуваного і його захисника. У зв'язку з цим вони пропонують сформулювати наступну норму: «Обставини, що свідчать про визнання вини, що зм'якшують покарання, у стадії попереднього розслідування повинні оформлятися у вигляді протоколу опитування обвинувачуваного прокурором за клопотанням захисника обвинувачуваного й у його присутності» [8].

На нашу думку, це твердження В. Махова і М. Пєшкова не є принциповим і угода може виходити як від прокурора або потерпілого, так і від обвинувачуваного чи його захисника.

Умовами, за наявності яких може бути укладено угоду про визнання винуватості, є такі: винуватість підозрюваний прокурор процес

- визнання підозрюваним (обвинуваченим) своєї повної винуватості у скоєнні кримінального правопорушення;

- кримінальне правопорушення належить до категорії кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості, тяжких злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам;

- у кримінальному провадженні відсутній потерпілий;

- підозрюваний чи обвинувачений згоден сприяти у викритті кримінального правопорушення [2, с. 330].

Процес укладання прокурором угоди про визнання винуватості складається з трьох етапів: уточнення позиції сторін, складання тексту проекту угоди, внесення відповідних виправлень у текст, роз'яснення прокурором стороні наслідків невиконання угоди; виготовлення остаточного варіанту угоди, ознайомлення підозрюваного (обвинуваченого) з ним; підписання сторонами угоди про визнання винуватості.

Однією з найважливіших умов угоди є відображення в ній дій, які підозрюваний (обвинувачений) зобов'язується вчинити з метою «співпраці у викритті кримінального правопорушення».

Для обвинуваченого перевагами укладення угоди про визнання винуватості є: звільнення від покарання; уникнення невизначеності щодо покарання в суді; у деяких випадках - застосування альтернативного покарання або його зниження.

Перевагами угоди про визнання винуватості для прокурора є такі: можливість зменшення бюджетних витрат та економія процесуального часу; зниження навантаження прокуратури за підтримання державного обвинувачення; внесок у ефективність системи кримінального судочинства; певною мірою усувається перспектива подальших апеляцій [2, с. 328].

Таким чином, у вступній частині угоди визначаються посадова особа органів прокуратури, яка уклала угоду з боку обвинувачення, та прізвище, ім'я та по батькові обвинуваченого (підозрюваного), що укладає угоду, число, місяць, рік і місце його народження.

В описовій частині угоди зазначаються фактичні обставини вчиненого особою кримінального правопорушення із зазначенням часу, місця його вчинення, а також інших обставин, що підлягають доказуванню, тією мірою, якою вони доведені на момент укладення угоди, а також правова кваліфікація вчиненого із зазначенням статті (частини статті) КК.

Окремим положенням в угоді вказується про беззастережне визнання винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, причому в угоді детально описується винуватість щодо дій, які визнає особа.

В угоді визначається покарання, яке буде призначене судом у випадку затвердження угоди і постановлення вироку. Після викладення в угоді міри покарання підозрюваний (обвинувачений) письмово викладає свою згоду на застосування до нього судом визначеного покарання.

В угоді повинно бути зазначено, яких обмежень процесуальних прав зазнає особа внаслідок її укладення та письмове підтвердження особи, що вона розуміє ці наслідки. Також особа повідомляється про кримінальну відповідальність за умисне невиконання умов угоди та про можливість скасування вироку суду, яким буде затверджена угода, і що в такому випадку провадження буде здійснюватися у загальному порядку.

У заключній частині угоди зазначається дата і місце її складання, а також підписи сторін угоди.

Угода не може бути укладена, якщо:

1) підозрюваний (обвинувачений) не вкаже конкретних дій, які він готовий зробити з метою сприяння стороні обвинувачення у розкритті та розслідуванні злочину, викритті та кримінальному переслідуванні інших співучасників злочину, розшуку майна, отриманого в результаті злочину;

2) Сприяння підозрюваного слідству полягало лише у повідомленні відомостей про його власну участь у злочинній діяльності. Однак, якщо особа згодна повідомити про вчинення нею інших кримінальних правопорушень, така домовленість може бути предметом угоди про визнання винуватості.

Щодо наслідків невиконання угоди, то якщо стороною угоди буде доведено факт умисного невиконання вимог угоди іншою стороною, суд в ухвалі про скасування вироку, постановленого на підставі угоди, ставить питання про притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 389 КК [2, с. 389].

Для встановлення цілісного розуміння вищезгаданого інституту необхідно також провести паралелі зарубіжного досвіду у цій сфері.

Вперше інститут «Угоди про визнання вини» з'явився у США у XIX ст. Поступово вони були офіційно визнані і законодавцем, і суддями. У 1968-1970 рр. ці угоди були введені в багатьох зарубіжних країнах і успішно діють до сьогодні.

В англосаксонському кримінальному процесі перед судом ніколи не ставилося завдання, як в континентальному, встановити об'єктивну (матеріальну) істину, з'ясувати всі фактичні обставини справи, юридично їх кваліфікувати й прийняти належне рішення в інтересах абстрактного публічного правопорядку (безвідносно до того, на чому наполягають сторони). Англосаксонський суддя - не «дослідник», а «арбітр».

Країни англо-американської правової системи (загального права) використовують «угоду про визнання вини» вже більш ніж півтора століття. По своїй суті «угода про визнання вини» - це переговори, у результаті яких обвинувачуваний у злочині відмовляється від права на судовий розгляд в обмін на зниження тяжкості обвинувачення або пом'якшення вироку. Хоча це основний спосіб вирішення більшості кримінальних справ у судах США, «угода про визнання вини» залишається темою для наукових і політичних дискусій як у США, так і в інших країнах. Діапазон поглядів на цей правовий інститут коливається від його повного заперечення до не менш повного й беззастережного визнання [1].

За даними Л. Фридмена, в деяких регіонах США до 90 % обвинувачуваних ідуть на «угоду про визнання вини» [9, с. 140].

В Англії такі угоди також застосовуються в кримінальному судочинстві. Британські вищі суди, не відкидаючи саму можливість укладення сторонами такого роду угод, украй негативно ставляться до участі суддів у проведенні переговорів між обвинуваченням і захистом. Сторони не мають права звертатися в Англії до суду за роз'ясненням питання про те, який захід покарання буде призначений обвинувачуваному у випадку визнання їм винуватості (в одержанні подібної інформації вони дуже зацікавлені, особливо захист). Якщо обвинувачений визнав винуватість, попередньо з'ясувавши в суді своє конкретне покарання, то таке визнання повинне розглядатися як вимушене і нікчемне.

Щодо німецьких кримінально-процесуальних угод, то Конституційний суд ФРН поставив досить тверді рамки: по-перше, жодна угода не повинна мати «одяг вироку», тобто особа не може бути засуджена на підставі самої угоди; по-друге, Суд виключив будь-яку можливість «торгівлі із правосуддям», що, на його думку, випливає із правильного розуміння концепцій «юстиції» і «правової держави». Конституційний суд імперативно вказав, що переваги, які може одержати обвинувачений в силу угоди з обвинувачем, повинні бути засновані винятково на законі. Скажімо, прокурор має право в якості «договірної поступки» обвинуваченому відмовитися від кримінального переслідування за «іншими злочинами» тільки в порядку застосування § 154 КПК, тобто коли «супутній злочин» є малозначним або коли «очікуване покарання за основний злочин є достатнім для впливу на обвинуваченого або для захисту правопорядку». Якщо ж жодного винятку законом не передбачено, то про угоду не може йти і мови. Якщо суд бачить, що угода сторін (оцінка фактів, кваліфікація, необхідний захід покарання тощо) суперечить обставинам справи, він зобов'язаний самостійно встановити істину й ухвалити справедливий вирок - й угода сторін не має для нього у цьому разі жодного значення [10, с.178-204].

Висновки. Отже, з прийняттям нового Кримінального процесуального кодексу вказаний інститут закріпився і в кримінальному процесі України, що дає можливість розгляду обвинувачення судом у найкоротші строки, сприяє зменшенню навантаження на систему здійснення правосуддя у кримінальних провадженнях, мінімізує бюджетні витрати та забезпечує швидке відшкодування збитків, заподіяних злочином. Безумовно можна з впевненістю сказати, що даний правовий інститут має всі шанси стати не виключною, а звичайною, найпоширенішою формою реалізації державного кримінального переслідування у справах публічного обвинувачення, що радикальним чином прискорить кримінальне судочинство щодо можливості протидіяти злочинності через компроміс, договір і скоротить як судовий, так і слідчий апарати.

ЛІТЕРАТУРА

Про місце жертв злочинів у кримінальному судочинстві / Основоположне рішення Ради Європейського союзу від 15 березня 2001 року 2001/220ЛНА. / «Офіційний журнал» L 082, 22/03/2001 Р.0001-0004 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : uccg.org.ua/ buИetin/Artides/03/04-Zakonodavchi.../030401.pdf.f

2. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар : у 2 т. / [Є.М. Блажівський, Ю.М. Грошевий, Ю. М. Дьомін та ін.] ; заг. ред. В.Я. Тація, В.М. Пшонки, А.В. Портнова.- Т.2. Х.: Право, 2012. 664с.

3. Столітній А. За період дії нового КПК укладено понад 6 тисяч угод між сторонами кримінального процесу / Офіційний веб-портал Генеральної прокуратури України [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.gp.gov.ua/ua/news.html?_m=publications.

4. Філін Д.В. «Угода про визнання вини» та можливості її застосування у кримінальному судочинстві України / Д. В. Філін // Форум права. - 2011. - № 1. - С. 1052-1058.

5. Познер Р.А. Экономический анализ права : в 2-х т. / Р.А. Познер. - Т. 2. - СПб. : Экономическая школа, 2004. - 454 с.

6. Корж В. Концептуальні засади реформуванняфункцій прокуратури / В. Корж // Вісник прокуратури. - 2007. - № 8. - С. 74-82.

7. Мовчан Г. Правозахисна функція / Г. Мовчан // Вісник прокуратури. - 2009. - № 4. - С. 34-37.

8. Махов В. Сделка о признании вины / В. Махов, М. Пешков // Российская юстиция. - 1998. - № 7.

9. Фридмен Л. Введение в американское право / Л. Фридмен. - М. : Прогресс, 1993. - 314 с.

10. Головко Л.В. Альтернативы уголовному преследованию в современном праве. - СПб. : Издательство «Юридический центр Пресс», 2002. - С. 178-204.

Размещено на Allbest.ru