Фундаментальні концепції розкриття формо-змістовних характеристик корупції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Фундаментальні концепції розкриття формо-змістовних характеристик корупції

О. Я. Коровяк

Висвітлено сутність і зміст фундаментальних концепцій розкриття формо-змістовних характеристик корупції в Україні. Зазначено, що історія державотворення засвідчує, що будь-яка держава, незалежно від особливостей організації її інститутів, на певному етапі власного розвитку неодмінно постає перед проблемою нівеляції внутрішньої компоненти публічно- правового суверенітету внаслідок транссуб'єктивізації (неправомірної зміни аутентичного суб'єкта) управлінських повноважень. Визначальним фактором цього процесу виступає корупція.

Ключові слова: корупція, концепції дослідження феномена корупції, мікро- та макросоціальні детермінанти корупції, корупційні прояви.

Постановка проблеми. Історія становлення чи не усіх держав світу доводить, що проблема корупції у порцесі державотворення наявна на певному етапі такого формування завжди. Явище корупціїпростежується у розвитку держав по-різному і з неоднаковими характеристиками. Однак цей негативний феномен державотворення сягає найдавніших часів, набуваючи різних особливостей.

Стан дослідження. Актуальність проблематики сутності феномена корупції пояснює значну кількість наукових робіт саме у цій сфері. Так, деякі аспекти проблеми відображено у працях В. Авер'янова, О. Андрійко, О. Бандурки, Д. Бахраха, Ю. Битяка, М. Живко, Р. Калюжного, С. Ківалова, В. Коваленка, Л. Коваля, І. Коліушка, В. Колпа- кова, А. Комзюка, О. Копиленка, В. Кудрявцева, Є. Курінного, Д. Лук'янця, М. Мельника, Є. Невмержицького, О. Негодченка, Н. Нижник, О. Синявської, С. Стеценка, В. Сташиса, Ю. Шемшучен- ка, В. Шкарупи, Р. Клітгарда, В. Мілера, С. Роуз-Екерман, А. Шайо та ін. Утім, незважаючи на значну кількість наукових розвідок з означеної проблеми, відсутність системного дослідження істотно зменшує практичну цінність доктринальних засад у розбудові дієвої системи правової операціоналізації проявів корупції.

Метою статті є розкриття формо-змістовних характеристик корупції.

Виклад основних положень. «Першочергово термін «корупція» (від латинського corrumpere - знищення, руйнування, те, що призводить до занепаду)» [1, с. 433] асоціювався з процесами впливу середовища на певний фізичний об'єкт, який відтак було знищено чи зіпсуто. У подальшому значення такого терміна трансформувалось унаслідок інтеграції останнього у політичну сферу (у трактатах політичного життя Стародавньої Греції, згідно з відомостями, викладеними у праці «Історія в сорока книгах» Полібія 148-143 рр. до н. е.) [2, с. 47], він часто вживається як засіб опису фактів одержання надмірних винагород державними службовцями). Перші документовані згадки про корупцію знаходимо у звітах наглядача за казною Напге шумерському царю міста-держави Лагаша Урукагину, від XXIV ст. до н. е., а також у трактатах «Артхашастра», опублікованих під псевдонімом Каутил'я (один із міністрів Бхарати) в IV ст. до н. е.

Тривалу історичну пролонгацію феномена корупції підтверджує також те, що згадки про неї містяться ще у вченнях Будди: «Правителі, що відступають від істинного шляху та ставлять свої примхи вище інтересів народу, допускають несправедливість, засновану на нерівності, ніхто інші як злодії, вони ж бо крадуть щастя свого народу» [3, с. 206].

Ще у первинних нормативних актах античності - «Кодексі Хамурапі» (Вавилон, 2200 р. до н. е.) та «Едикті Нармаба» (Єгипет, приблизно 1200 р. до н. е.) - хабарництво віднесено до переліку злочинів, за вчинення яких установлено суворі покарання (зазвичай фізичного характеру). У тексті першого з наведених актів закріплена така позиція: «Якщо суддя розглянув справу та прийняв рішення за результатами її розгляду, виготовив офіційний документ, скріпивши його печаткою, після чого вирішив змінити ухвалене ним рішення, то цього суддю слід звинуватити у продажності, змінену ж унаслідок його дій ціну позову останній повинен сплатити у дванадцятикратному розмірі; окрім цього, такого суддю на зібранні повинні позбавити статусу судді та права засідати з іншими суддями в суді» [4].

У працях фундаторів політико-правового вчення про державу Сократа та Платона термін «corrnptio» фігурував як визначальна проблема становлення ідеальної форми державності. «Do et des» (лат. «даю, щоб ти дав») як ключова концепція організації процесів соціальної взаємодії, на думку Сократа, і виступає передумовою ко- румпування державного механізму.

Щодо розробки та впровадження політичного аспекту інтерпретації терміна «корупція», то слід відзначити праці давньогрецького філософа Аристотеля, який в обґрунтуваннях власних преференцій форм державного режиму асоціював тиранію як неправильну, зіпсовану (корумповану) форму монархії [5, с. 47]. В дигестах римського права корупцією охоплювались спільні дії щодо нівеляції формально визначеної процедури судочинства.

Актуальність корупційної проблематики є аксіоматичною, а отже, виступає одним із пріоритетних об'єктів наукового дослідження різних галузевих наук. Відтак, зважаючи на значний обсяг публікацій та дискусійність проблематики корупції, вважаємо за необхідне здійснити загальнотеоретичну класифікацію підходів дослідження у цій площині.

Доцільно проаналізувати такі основні концепції наукового дослідження явища корупції, як:

- загальноправова, або ж «міжгалузева». Корупція в межах цього підходу ідентифікується як складне, юридично значуще явище, субструктурно організоване як комплекс відмінних за формально - правовими ознаками правопорушень, які відображені у різних галузях національного законодавства у вигляді правопорушень чи злочинів, поєднаних алгоритмом реалізації державного управління (сферою перебігу деліквентної активності);

- адміністративно-правова. Феномен корупції в межах інструментарію цього підходу до його дослідження інтерпретується як сукупність дефектів процесу управління у контексті реалізації адміністративно-господарських та організаційно-розпорядчих повноважень, формальним проявом котрих є система адміністративних проступків, визначених національним законодавством.

Незважаючи на значну кількість спеціалізованих досліджень у цій сфері, констатуємо певну доктринальну та практично-прикладну аномію саме адміністративно-правового аспекту корупції, оскільки чинним законодавством України лише зазначається наявність окресленої підсистеми корупційних правопорушень. У доктрині права ж зроблено лише спроби щодо ідентифікації окремих складів адміністративних правопорушень корупційного характеру. Відтак розробка та подальша інтеграція механізму адміністративно-правового регулювання процесів запобігання і протидії корупції - визначальне завдання, вирішувати котре і повинна доктрина права;

- кримінально-правова. Прихильники цієї концепції правової оцінки корупції обстоюють позицію щодо розкриття її соціально- правової суті через систему суспільно небезпечних діянь, які у законодавстві конкретної держави визначені як злочини [6] ;

- кримінологічна. В межах означеного підходу у дослідженні корупції основним об'єктом відображення виступають детермінанти, тенденції та типові соціальні прояви корупції, виокремлення котрих здійснюється на основі системного аналізу соціометричних показників цієї форми девіації. Корупція у контексті такого наукового концепту розглядається як явище, що вивчається у математично-аналітичному розумінні;

- соціальних зв'язків. Ця концепція позиціонує корупцію як динамічне явище, основою виникнення котрого є система соціальних взаємодій державного службовця з представниками приватноправового середовища, що має на меті протиправне використання владних повноважень і пов'язаних із ними можливостей задля одержання неправомірної вигоди. Таким чином, службова особа здійснює комерціалізацію службової діяльності, використовуючи владні функції як товар;

- філософська. Проектування базових компонентів сутності явища корупції через призму системотворчих інститутів філософської доктрини формують основу для продукування якісно-своєрідних умовиводів щодо механізму антикорупційної організації на основі загаль- ноемпіричних положень. Цей напрям інтерпретації феномена корупції, незважаючи на доволі тривалу історичну ретроспективу, значною мірою залишається комплексом несистематизованих і подекуди архаїчних положень, які досі не характеризуються логічною завершеністю;

- морально-правової дисфункції. Прихильники окресленого підходу до структуризації корупції як системи феноменів інтегрують у її площину комплекс морально-психологічних трансформацій свідомості індивіда, видозміни соціальних архетипів груп і соціальних інститутів, не обмежуючи її прояви правовими формами.

Попри те, що об'єктом наукового дослідження явище корупції виступало ще з античних часів, у науковий обіг термін «корупція» був уведений А. Я. Єстрином порівняно недавно - на початку ХХ століття.

А. Я. Єстрин був прибічником дещо відмінної моделі загальноправо- вої концепції сутності корупції. До цього явища науковцем відносились делікти, що відповідали критеріям корисливості та передбачали наявність уповноваженого на виконання функцій держави суб'єкта.

Визначальність міжгалузевого підходу у контексті будь-яких подальших спеціалізованих наукових розвідок явища корупції зумовлена можливістю більш детального відображення ідентифікуючих особливостей кожної з вузькогалузевих (у нашому випадку адміністративно-правової) методик розкриття суті окресленого явища через виокремлення синалагматичних (міжгалузевих) зв'язків останнього, а відтак опрацюванням практично-ціннісної та логічно-структурованої моделей запобігання та протидії вказаному дефекту функціонування управлінського механізму.

Типовими представниками кримінально-правового підходу до проблеми інтерпретації сутності корупції виступають В. І. Карасьов та Ю. В. Голік, які розкривають суть явища корупції так: «Корупція - соціальне явище, що вразило публічний апарат управління та спричиняє розкладання останнього, формою вираження чого є сукупність суспільно небезпечних діянь, які полягають у протиправному використанні службовими особами наданих їм владних повноважень, можливостей та авторитету займаної посади для задоволення власних чи корпоративних майнових інтересів» [7, с. 7].

Слід відзначити такі проблематичні моменти наведеного підходу: оскільки констатується локалізація корупції виключно в публічному апараті влади, авторами упускається фундаментальна властивість корупції - її інтегративність (можливість виникнення корупції в системі місцевого самоврядування); обмеження суб'єктного складу ко- рупційних правопорушень лише категорією службових осіб не враховує можливість учинення корупційного діяння особою, якій організаційно-розпорядчі та (або) адміністративно-господарські повноваження було надано внаслідок процесу їх делегування; однак визначальною вадою цього підходу слід визнати неврахування адміністративно- правового та дисциплінарно-правового вимірів корупції.

В. Д. Андріанов, як прихильник кримінально-правової моделі дослідження сутності корупції, вважає, що під цим явищем слід розуміти «...сукупність злочинів, які вчиняються службовими особами у процесі їх службової діяльності та полягають у використанні влади у власних цілях» [8, с. 134]. корупція правовий повноваження

На нашу думку, недоліком цього підходу є: вузькогалузевий погляд на явище корупції, шляхом зведення її до виключно злочинних форм; мінімізація полісуб'єктного характеру категорії потенційних корупціонерів; аморфність у тлумаченні об'єкта посягання-»влада»; мета корупційного правопорушення у наведеному підході теж не набула належного відображення.

Ю. А. Тихомиров наводить таку позицію щодо сутності корупції: «злочинна діяльність у сфері політики або державного управління, що полягає у використанні посадовими особами наданих їм прав та владних можливостей з метою особистого збагачення» [9, с. 297]. Актуальним в умовах сьогодення видається констатація можливості існування корупції у політичній сфері, що зазвичай залишається поза увагою значної кількості науковців, які досліджують це явище. Деталізація мети протиправного корупційного посягання у формі корисливої мотивації в суб'єктивній стороні правопорушень, які кваліфікуються як корупційні правопорушення, теж привносить низку позитивних моментів у практичну реалізацію окресленого підходу. Незрозумілою залишається модель виключно індивідуальної мотиваційної основи у корупційній поведінці службової особи. Сучасний стан законодавства у сфері запобігання і протидії корупції фактично констатує можливість протекції групових і корпоративних інтересів у контексті вчинення корупційних діянь, що є певним недоопрацюванням цього підходу.

Дослідження наукових підходів до відображення суті та змісту явища корупції в межах кримінально-правової концепції дає підстави для таких висновків: наявним та очевидним недоліком є нівеляція таких юридично значущих рівнів прояву корупції, як адміністративний та дисциплінарний, які водночас виконують значну роль у контексті якісного дослідження цього феномена; відсутність розмежування суб'єктів корупційного правопорушення. Автором пропонується бі- композитна модель суб'єктного складу з виокремленням корупціонера (особи, наділеної службовими повноваженнями) та коруптера (кореспондуючого учасника); визначені П. М. Панченком, М. Й. Левіном і Г. А. Сатаровим, В. В. Лунєєвим підходи до розуміння корупції істотно звужують, а подекуди нівелюють значення окремих галузевих компонент корупції та в основному асимілюють це явище виключно з проявами хабарництва; відсутність чіткої ідентифікації таких об'єктивних ланок механізму корупційного правопорушення, як мета і мотив корупційної поведінки.

Особливого значення в науковій операціоналізації сутності явища корупції як соціально-правового явища, властивості котрого проектуються через призму інститутів кримінології, слід відзначити дослідження А. Гіденса, А. І. Долгової, Г. А. Сатарова, Р. К. Мертона. Характерними особливостями цього підходу слід визначити насамперед використання доктринально сформованих індикаторів перебігу соціо-політичних, економічних, правових та, своєю чергою, мікросо- ціальних і загальнодержавних процесів, які у єдності формують основу для корупціалізації публічного механізму, актуалізуючись у формі детермінант корупційних правопорушень чи становлячи перешкоди у реалізації державної антикорупційної політики.

На думку Г. А. Сатарова, «корупція - складне соціально-економічне явище, вияв котрого відстежується у комплексній девіації, що виникла в контексті соціальних конфліктів: від класових і до групових. Конфлікт морально-психологічних і ментальних архетипів може призвести до антагонізаційної обструкції форм сприйняття суті суспільних відносин, а отже диссатисфакції її учасників перебігом останніх, що детермінуватиме пошук альтернативних, стосовно правомірної, форм поведінки» [10, с. 23]. Вчений вважає, що визначальним фактором ко- рупціалізації службової діяльності уповноваженого носія публічної компетенції є мотив реалізації владних повноважень за корупційного правопорушення.

Засновник соціологічного вчення про макросоціальні фактори визначення діяльності ланок суспільства Р. К. Мертон розглядає корупцію як фактор дестабілізуючого впливу на загальносоціальні процеси, котрий виникає внаслідок порушення формально визначеної методики діяльності ланок управління та контролю в державному механізмі. «Службова особа, усвідомлюючи загальнообов'язковість правового припису, не дотримується офіційно визначеної процедури реалізації наданих її владних повноважень задля задоволення власних потреб, чим вчиняє правопорушення і при чому бажає уникнути покарання, оцінюючи власну поведінку як прийнятну в силу низької правової компліментарності» [11, с. 523]. Дисіміляція службовця з офіційно визначеним алгоритмом провадження службової діяльності може бути пояснена одним із таких підходів: первинна асоціальна мотивація службової особи, за якої акредитація у службову інституцію здійснюється виключно з метою корисливого використання владних повноважень, або ж незадовільна соціально-правова оцінка службової діяльності, проявом чого може виступати диссатисфакція службовця рівнем забезпечення службової діяльності за наявності бажання виправити «несправедливість» корупційним шляхом.

«Корупція - соціальне явище, яке характеризується підкупом- продажністю державних чи інших службовців і на цій підставі корисливим використанням ними в особистих чи вузькогрупових, корпоративних інтересах офіційних повноважень, пов'язаних з ними авторитету та можливостей» [12; 11]. Аналізуючи обраний А. І. Долговою та

С. В. Ванюшкіним підхід до репрезентації сутнісних і змістовних ознак корупції, робимо висновок про певну амбівалентність запропонованої дослідниками концепції, оскільки репрезентація форм існування корупції не обмежена кримінологічним концептом, визначається універсальність поширення корупційних проявів у різних сферах соціального життя. Полісуб'єктність моделі корупційної взаємодії за відсутності обмеження спектру конкретних правових форм існування корупції також виконує значну роль у підвищенні практичного значення наведеної концепції, асимілюючи положення останньої з вимогами міжнародних антикорупційних актів і тенденціями сучасної правової доктрини.

Основою праксеологічного значення кримінологічного підходу до операціоналізації явища корупції є консолідоване та послідовне відображення проявів детермінаційного осередку та тенденцій цього явища за динамічного функціонування соціальних інститутів, а відтак положення саме такого підходу виконують роль теоретико- методологічної основи для формування стратегії антикорупційної діяльності як на загальнодержавному, так і на інституційному рівнях.

У контексті визначення соціального базису корупційного феномена визначальної цінності набуває підхід, запропонований у дослідженнях О. М. Охотнікової та Р. Ш. Шегабудінова.

Визначення корупції як «системи соціальних стосунків, що виникають між певними посадовими особами та кримінальними організаціями (кримінальним середовищем) на основі протиправної діяльності цих осіб на шкоду державним та суспільним інтересам, які виявляються у різних формах» [13, с. 225], безумовно, наділене емпіричним підґрунтям, однак потребує деталізації певних аспектів. Зокрема, як зазначалось, не всі корупційні правопорушення характеризуються такою ознакою, як систематичність, натомість домінантну частку в зага- льнообліковій системі задокументованих фактів корупції становить так звана евентуальна корупція, що ґрунтується на одноразовому зв'язку коруптера та корупціонера з вирішення побутових питань соціально-правового характеру.

Вкрай слушним у контексті формування логічної моделі розуміння корупції видається твердження О. М. Охотнікової про те, що корупції притаманні ознаки адаптивності та загальної динамічності форм прояву, які забезпечують можливість резистенції цього явища офіційним заходам, здійснюваним державою під час антикорупційної політики [14]. Трансформація прерогатив корупції як соціального явища подекуди набувала ознак тотальної диверсифікації засад її прояву в публічному середовищі. Первинним телеологічним фактором корупції виступала необхідність лоялізації носія владних повноважень і порушення ним офіційно визначених нормативних приписів у формі прийняття неправомірного рішення. Натомість, в умовах сучасності, як слушно відзначає автор, корупційні платежі в основному виконують функцію пришвидшення діяльності службовця, подекуди без відхилення від легальної схеми реалізації наданих йому повноважень.

Максимально широкою за якісним змістом, хоча і частково невиправданою, є модель визначення явища корупції, запропонована вітчизняними науковцями М. І. Мельником, який вважає, що «....корупція - система негативних моральних, психологічних, світоглядних трансформацій, що виникають у процесі функціонування державного службовця і проявляються у порушенні ним загальноприйнятих приписів щодо порядку та особливостей функціонування конкретної владної інституції, вчинюваній з метою задоволення особистих чи корпоративних потреб та інтересів майнового характеру, всупереч інтересам служби» [15, с. 18]), та Є. В. Невмержицьким, який під корупцією розуміє «.суспільно-політичне явище, змістом якого є обумовлена політичними, економічними, соціальними і психологічними факторами система негативних поглядів, переконань, установок і діянь окремих громадян, посадових осіб владних інститутів, державних і недержавних організацій, політичних партій, громадських організацій, спрямованих на задоволення особистих корисливих, групових або корпоративних інтересів шляхом підкупу, хабарництва, зловживання владою, надання пільг і переваг всупереч суспільним інтересам» [16, с. 22].

Визначальність емпіричного значення запропонованої автором концепції полягає у тотальному відхиленні від усталеного в доктрині сутнісного означення іманентного складу, середовища локалізації та частково детермінант виникнення корупції як явища. Консолідувавши формальні галузеві прояви корупційного феномена, дослідники розширили межі корупційної інфільтрації за допомогою морально- психологічних компонент. На нашу думку, запропонований підхід характеризується як позитивними, так і негативними ознаками. Недотримання архетипного підходу до розкриття соціальної природи корупції уможливив і започаткував новий аспект погляду на споконвічну проблематику, надаючи правовим дослідженням евристичності та системності. Втім, вважаємо, що асиміляція таких інститутів, як прояв і детермінанта явища у єдиному логічному компоненті структури дослідження, є методологічно некоректною. Погоджуючись із важливістю моральних і психологічних аспектів у контексті емергенції корупційних проявів, повністю відкидаємо можливість асиміляції останніх у системі самостійних форм існування, які, як зазначають дослідники, повинні набувати адекватного нормативного, а відтак резистенційного відображення в антикорупційній діяльності право - охоронних інститутів.

Незрозумілим і дещо непрактичним видається таке розширене тлумачення змісту корупції, оскільки виникає запитання, як можна прирівнювати психоемоційні характеристики індивіда до завершеної форми юридично значущої, протиправної поведінки. Вказані елементи пропонуємо розглядати лише як причинні фактори схильності індивіда до вчинення корупційних правопорушень, які відтак повинні зазнавати впливу загальносоціальних, виховних і превентивних форм впливу, однак не репресивно-правових, як виникає постфактум учинення протиправного діяння, що містить ознаки корупції.

Висновки. Узагальнюючи результати проведеного аналізу правової доктрини на предмет рефлексії проблематики соціально- правового феномена корупції, вбачаємо необхідним екстрагувати такі її прерогативи:

- існування значної кількості концепцій репрезентації сутності корупції як соціального явища засвідчує істотну актуальність і водночас складність процесу дослідження предметної проблематики;

- сучасні дослідження правового виміру корупції проявляють істотний дисонанс у підходах до розуміння базових понять, які виконують роль функціональних категорій у понятійно-теоретичному, методологічному та практично-прикладному вимірах існування цього феномена;

- всупереч фундаментальним телеологічним засадам правової науки доктринальні розробки корупційної проблематики фактично посилюють антагоністичність деяких концепцій, поглиблюючи дисоціацію науки і практичної сфери правозастосування. Теоретичний рівень пізнання корупції характеризується фрагментарністю та низьким рівнем компліментарності, мінімізуючи його значення в організації загальнодержавної антикорупційної стратегії;

- зважаючи на середовище існування корупції - сферу суспільних відносин, що опосередковують процеси взаємодії приватноправових і публічних суб'єктів з приводу надання/одержання управлінських послуг, а також необхідність комплексної формальної операціоналізації цього феномена на кожному з етапів функціонування управлінського апарату держави, на нашу думку, фундаментальне значення у теоретико-методологічній та практично-прикладній площинах процесів запобігання і протидії корупції має адміністративно-правова наука. Фактична відсутність консолідованих наукових досліджень адміністративно-правового виміру корупційної проблематики у правовій системі України призводить до неможливості формування цілісного, логічно-структурованого уявлення про базові елементи корупції як комплексного правового явища, зокрема: зміст корупції на рівні галузевої правової стратифікації; засади розмежування окремих підвидів корупційних правопорушень; об'єкт - суб'єктні характеристики елементів складу корупційного правопорушення; наслідки інтеграції корупції у механізм управління; соціальні детермінанти корупції; макросоціальні та інституційні методи практичної нейтралізації корупційних проявів. Зважаючи на фактичну асоціацію соціального середовища, яке виступає предметом правового регулювання адміністративного права та водночас слугує площиною прояву корупційних правопорушень, саме адміністративне право покликане вирішувати концептуальні проблеми наукового супроводу реалізації системи державних антикорупційних заходів.

Література

1. Ожегов С. И. Толковый словарь русского языка / С. И. Ожегов. - М.: А ТЕМП; Азъ; У-ФАКТОРИЯ; Изд. группа, 2004. - С. 944.

2. Теория смешанной конституции в античности: критический анализ политических взглядов Полибия / К. фон Фриц; пер. с англ. (Серия «Профессорская библиотека»). - СПб.: Изд-во СПбГУ, 2007. - 419 с.

3. Михалкин Н. В. Философия права: учеб. пособие / Н. В. Михал- кин, А. Н. Михалкин. - М.: Юрайт, 2011. - 393 с.

4. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://region86.ugrariu.ru/ тойи1е8/ст8/ргтЫе%^г^рк1

5. Шабалин В. А. Политика и преступность / В. А. Шабалин // Государство и право. - 1994. - № 4. - С. 43-52.

6. Даньшин И. Н. Организованная преступность / И. Н. Даньшин // Збірник наук. праць Харківськ. центру з вивчення організованої злочинності спільно з Американським ун-том у Вашингтоні. - Вип. другий. - Х., 2001. - С. 4-31.

7. Голик Ю. В. Коррупция как механизм социальной деградации / Ю. В. Голик, В. И. Карасев. - СПб.: Юридический центр Пресс, 2005. - 327 с.

8. Андрианов В. Д. Коррупция как глобальная проблема. История и современность / В. Д. Андрианов. - М.: Экономика, 2011. - 304 с.

9. Тихомиров Ю. А. Управление на основе права / Ю. А. Тихомиров. - М.: Формула права, 2007. - 485 с.

10. Сатаров Г. А. Диагностика российской коррупции. Социологический анализ / Г. А. Сатаров. - М.: Фонд ИНДЕМ, 2002. - 450 с.

11. Мертон Р. К. Социальная теория и социальная структура / Роберт Кинг Мертон. - М.: АСТ; Хранитель, 2006. - 873 с.

12. Долгова А. И. Определение коррупции и законодательство о борьбе с ней / А. И. Долгова. - М.: Российская криминологическая ассоциация, 2000. - 320 с.

13. Охотнікова О. М. Аналіз стану та шляхи посилення боротьби з корупцією в Україні / О. М. Охотнікова // Науковий вісник: збірник наукових праць Академії державної податкової служби України. - 2000. - № 3 (17). - С. 224-230.

14. Охотнікова О. М. Адміністративна відповідальність керівника державного підприємства, установи, організації в Україні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.07 «Теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» / О. М. Охотнікова. - Ірпінь, 2004. - 2і с.

15. Мельник М. І. Корупція - корозія влади (соціальна сутність, тенденції та наслідки, заходи протидії): монографія / Микола Іванович Мельник. - К.: Юридична думка, 2004. - 400 с.

16. Невмержицький Є. В. Корупція в Україні: причини, наслідки, механізми протидії / Є. В. Невмержицький. - К.: КНТ, 2008. - 368 с.

Размещено на Allbest.ru