Психологічна характеристика діяльності правоохоронних органів та основні параметри їх іміджу в сучасних умовах

студентка магістратури навчально-наукового

інституту права та психології

Останнім часом керівництво Міністерства внутрішніх справ (МВС) України приділяє значну увагу питанням зовнішнього оцінювання діяльності правоохоронних органів. Для того, щоб можна було оцінити їх імідж, потрібно чітко знати, з чого він складається, уявляти його структуру та прогнозувати кінцевий результат. У контексті виконання цих завдань наказом МВС України “Про затвердження системи оцінки діяльності органів внутрішніх справ на основі нових критеріїв” від 25 травня 2010 р. № 197 уперше до нової системи оцінювання діяльності органів внутрішніх справ (ОВС) уведено розділ 8 - “Формування позитивного іміджу органів і підрозділів внутрішніх справ”.

Однак реалізація на практиці основних програмних положень зазначеного наказу неможлива без усебічного, глибокого наукового аналізу проблеми іміджу працівника правоохоронних органів як чинника розвитку правосвідомості громадянського суспільства та окремих його представників, у тому числі - макроспільнот, та психологічних аспектів його формування і функціонування.

Загалом проблема іміджу представлена у працях науковців, які вивчають різні напрями психології, права, соціології, public relations та іміджелогії (І. В. Зозуля, В. С. Медведєв, Г. Г. Почепцов, О. Л. Порфімович, В. О. Соболєв, С. В. Табан). Що стосується іміджу міліції, то нині визначено деякі шляхи його формування (В. О. Олефір, О. І. Пометун, Ю. Р. Сурм'як, О. В. Ряшко), розглянуто застосування сучасних PR-технологій у створенні позитивного іміджу правоохоронця (О. Балинська, О. М. Бандурка, І. Д. Казанчук, А. Сарвас).

Психологічні дослідження іміджу правохоронних органів дотепер практично відсутні: не висвітлено питання щодо психологічного змісту іміджу правохоронних органів, ролі окремих змістових характеристик іміджу у процесі його функціонування, особливостей формування позитивного іміджу працівника правохоронних органів, ролі іміджу в розвитку правосвідомості громадян та н..

Основною метою зазначеної статті виступає висвітлення проблем психологічних особливостей діяльності правоохоронних органів та визначення психологічних чинників створення їх позитивного іміджу в сучасних умовах. Для розкриття зазначеної мети поставлено такі завдання:

- проаналізувати специфіку очікувань громадян щодо працівника правоохоронних органів у системі уявлень про бажане право та правопорядок;

- установити шляхи формування позитивного іміджу працівника правоохоронних органів.

За нинішніх умов провідною сферою соціальної реалізації людини виступає професійна діяльність. Саме в ній актуалізується творче начало в людині, спрямоване не на біологічне самоствердження, а на утвердження себе як суб'єкта в продуктивній праці з метою соціального визнання суспільством, значущими оточуючими чи самим собою. Професійна діяльність постає для сучасної людини сферою, що дає змогу визначити суспільний статус, сформувати стратегію спілкування з оточуючими, забезпечити певний рівень матеріального достатку тощо.

Дослідження Л. Г. Дікой, О. Л. Журавльова, О. П. Єрмолаєвої, В. О. Бодрова, Є. О. Климова, А. К. Маркової та ін. надають можливість стверджувати, що особливості будь-якої професійної діяльності суб'єкта зумовлюються суспільними умовами її реалізації. “Професійно-трудова діяльність завжди реалізовується сумісно з тією чи іншою суспільною поведінкою, яка справляє певний регулюючий вплив на розвиток цієї діяльності. Уся складна система суб'єктних властивостей утілюється в певному комплексі суспільних функцій - ролей, які виконує людина в заданих соціальних ситуаціях розвитку” [1, с. 339]. Зазначене дає змогу стверджувати про доцільність розгляду психологічних особливостей суб'єкта правоохоронної діяльності, ґрунтуючись на послідовному аналізі компонентів єдиної системи “суспільство - професійна діяльність - суб'єкт”.

Визначення у спектрі визначальних чинників професійної реалізації правоохоронця суспільно зумовлюючих детермінант ґрунтується на думці, що “...не існує позасоціальної особистості й не існує позаісторичної особистості” [1, с. 338]. Особливості правоохоронної діяльності та значною мірою атрибути її суб'єкта є результатом впливу конкретних історичних умов їх існування, а не наслідком ізольованого та стихійного процесу саморозвитку. Умови конкретної історичної епохи проектують на суб'єкта правоохоронної діяльності макрозміни в суспільстві, політичні, економічні та інші перетворення, а також тенденції змін суспільної свідомості в оцінюванні населенням нашої держави діяльності окремого правоохоронця та системи правоохоронних органів загалом.

Публічна діяльність правоохоронних органів України є одним із основних чинників позиціонування системи МВС України в соціумі, популяризації її діяльності серед населення, створення її позитивного іміджу в свідомості громадян, формування сприятливої громадської думки з метою утвердження власних позицій на засадах загальноприйнятих світових норм, притаманних будь-якому громадянському суспільству [2, с. 144].

За сучасних умов хронічного дефіциту часу та “обвалу” інформації часто саме імідж визначає результат взаємодії сторін, тому що замінюємо побудову складного й заглибленого образу (портрета) людини (корпорації) його іміджем - знаковим замінювачем, який відбиває головні риси [3, с. 268].

Одним із основних завдань на сучасному етапі роботи з особовим складом у правоохоронних органів є формування позитивного іміджу, у тому числі з допомогою підвищення авторитету їх особового складу, формування поважного ставлення до них з боку населення, відповідного позитивного іміджу кожного конкретного працівника.

Суперечливі політичні перетворення в нашій державі за останні двадцять років викликали вияв нового, незвичного для радянського суспільства феномена соціальної уваги до особливостей діяльності правоохоронних органів. Неординарна увага з боку представників громадських організацій, засобів масової інформації, владної еліти до змісту та результатів діяльності правоохоронців спричинила асиметричну тенденцію в суспільній свідомості: жагу до рішучих дій щодо боротьби з корупцією, іншими негативними виявами суспільного життя та апатичності позиції щодо ресурсного забезпечення засад її діяльності (нормативно-правового, матеріально-технічного, кадрового та ін.).

Для ефективного існування системи правоохоронних органів із боку суспільства мають бути створені певні умови. Вони полягають в наданні ресурсів, що забезпечуються на державному рівні (діяльність усіх підрозділів МВС України фінансуються винятково з держбюджету, частково відрізняється лише фінансова діяльність підрозділів Державної служби охорони України), а також у сприянні кожного пересічного громадянина діям працівника кримінальної міліції, дільничного інспектора, слідчого під час профілактики, розкриття та розслідування фактів порушення закону. На жаль, коли відносно громадянина вчинюється злочинне діяння, перше слово, яке приходить йому на думку вигукнути, - це слово “міліція”, тоді, як звернення працівника органів внутрішніх справ про сприяння до перехожого, що був свідком злочину, найчастіше залишається без позитивної відповіді.

Населення “нічого не бачить, не чує та нікому ні про що не розповість”. Аналіз детермінант зазначеної тенденцій приводить нас до визначення їх витоків у національній ментальності населення нашої держави (популярна приказка про майно сусіда), відсутності у громадян розуміння основних засад благополуччя кожного окремого осередку суспільства (сильна держава - сильна родина) та недостатній сформованості суспільної ідентичності (“Я” - частка держави). імідж міліція психологічний суспільний

Деякої уваги потребує аналіз ставлення держави до людського ресурсу в діяльності правоохоронної системи МВС України. Вступаючи до лав міліції, майбутній працівник приймає присягу, в якій урочисто клянеться завжди залишатися відданим народові України, суворо дотримуватися Конституції України та чинного законодавства, бути гуманним, чесним, сумлінним і дисциплінованим працівником, зберігати державну й службову таємницю. Суспільство, у свою чергу, нічого не обіцяє міліціонеру.

Згідно з нормативно-правовими засадами правоохоронної діяльності, працівник не має права не вийти на роботу (за винятком хвороби), не має права на страйк, на відмову виконувати свої обов'язки в разі особистого несхвалення наказу начальника тощо. Кожному працівнику правоохоронних органів притаманні звичні для інших громадян проблеми соціального та пенсійного захисту, матеріальні та житлові труднощі. Особливого значення вищенаведене набуває, в умовах екстремального характеру діяльності правоохоронців, безпосередньо пов'язаної з ризиком для здоров'я та життя. Обіцянки владної еліти вивчати проблеми правоохоронної системи, як тільки будуть розв'язані першочергові проблеми життєдіяльності держави, уже не можуть задовольнити конкретного правоохоронця окремо та професійну спільноту загалом.

Неналежна увага держави до потреб працівників правоохоронних органів спричиняє негативну динаміку особистості, деформацію професійної мотивації, відповідно - впливає на ефективність діяльності конкретного працівника та загальний імідж.

Визначена ситуація зумовлює необхідність реформування системи правоохоронних органів України. Реформаторські думки “витають у повітрі” з моменту вияву конкретних ознак стагнації правоохоронної системи, відчутних та видимих у життєдіяльності кожного пересічного громадянина нашої держави.

Водночас пропозиції щодо реформування системи мають різноспрямований характер та зумовлені політичними уподобаннями владної еліти в кожний окремий проміжок її повноважень. На жаль, аналіз змісту пропозицій, унесених до розгляду комітетом Верховної ради з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, свідчить про відсутність державної стратегії реформування системи правоохоронних органів [4].

Вищенаведене дає змогу визначити перший блок чинників, що спричинюють сучасний стан правоохоронної системи в нашій державі [5, с. 410]:

· підвищена, не притаманна суспільству раніше увага до змісту та результатів діяльності правоохоронних органів;

· асиметричність обов'язків у “стосунках” працівників правоохоронних органів та держави, суспільства загалом;

· “зношеність” та недостатність ресурсів, які повинні забезпечувати ефективність діяльності правоохоронних органів;

· незадоволеність суспільства рівнем боротьби зі злочинністю, результатами та методами роботи підрозділів правоохоронної системи;

· відсутність науково обґрунтованої стратегії реформування системи правоохоронних органів.

Цей блок чинників можна визначити як “соціальний”.

Науковий аналіз детермінант сучасного стану системи правоохоронних органів МВС України дає змогу визначити другий блок, який умовно визначаємо як блок “соціально-психологічних” чинників. Стаття 2 Закону України “Про загальну структуру і чисельність Міністерства внутрішніх справ України” затверджує загальну чисельність працівників (за винятком чисельності внутрішніх військ МВС України) у кількості 324 400 осіб у тому числі 240 200 осіб рядового і начальницького складу. Наведена цифра дає змогу припустити, що працівники правоохоронних органів становлять собою велику професійну спільноту - макрогрупу. Для неї мають бути характерні певні групові традиції, цінності та установки.

Професійне становлення суб'єкта правоохоронних органів визначається успішністю проходження ним певних стадій професійного розвитку. Ці стадії характеризуються цілеспрямованим оволодінням правоохоронцем системою загальних та спеціальних знань, практичних умінь та навичок в обраній професійній діяльності, формуванням цілісних уявлень про професійну спільноту правоохоронців, розвитком та наповненням предметним змістом мотивів і цілей майбутньої діяльності, пристосуванням до професійних норм, процесів трудової діяльності, розвитком професійно важливих якостей, спеціальних здібностей, емоційно-вольових якостей тощо.

Успішність перебігу зазначених стадій професійного становлення правоохоронців можлива тільки в умовах відносно сталого професійного середовища. Водночас характерною ознакою сучасної системи правоохоронних органів МВС України є “вимивання” з її лав професійних, досвідчених кадрів. Молодим працівникам правоохоронних органів, які приходять для проходження служби у практичний підрозділ, не надаються для наслідування достойні зразки професійної культури та поведінки. Характер реалізації владних повноважень як складової функціональних обов'язків правоохоронців у ситуаціях професійного спілкування з громадянами певною мірою зумовлений наявністю чи відсутністю в них сталої узгодженості зовнішніх та внутрішніх компонентів професійної діяльності. Головним показником зазначеної узгодженості виступає рівень сформованості професійної ідентичності правоохоронця. Професійна ідентичність є регулятором професіогенезу працівника, що виконує стабілізуючу та перетворюючу функції. Стабілізуюча функція професійної ідентичності правоохоронця реалізується в процесі забезпечення необхідного рівня його професійного центризму та сталої професійно-ментальної позиції. Перетворююча функція забезпечує можливості для професійного саморозвитку правоохоронця та переструктурування, у разі необхідності, у відповідь на зміни в соціальному середовищі таких характеристик суб'єкта, як професійна тотожність, цілісність та визначеність [5, с. 413].

Сучасна тенденція відпливу досвідчених кадрів із системи МВС унеможливлює стале фіксування професійних цінностей у середовищі правоохоронців як підвалин формування професійної ідентичності молодих працівників, що підтверджується наявними результатами дослідження проблеми [6, с. 192].

Окреслення чинників другого блоку дає змогу визначити основні з них:

· правоохоронні органи системи МВС України є значною за чисельністю професійною спільнотою з притаманною їй системою професійних цінностей, установок та норм поведінки тощо;

· сучасний стан правоохоронних органів характеризується тенденцією до вимивання з її лав професійного ядра, що призводить до втрати притаманних професійному середовищу правоохоронців цінностей, установок та ін.;

· порушення процесу професійного становлення молодих працівників породжує дефекти їх професійної ідентичності чи спричиняє відсутність ґрунтовних її елементів;

· унаслідок порушення процесу передачі цінностей професійної спільноти досвідченими правоохоронцями молодим колегам спостерігається заміщення їх соціокультурними цінностями (неоднорідними за змістом).

Подальший аналіз чинників сучасного стану системи правоохоронних органів нашої держави потребує розгляду їх ролі в суспільному житті. За останні роки бурхливих політичних перетворень у нашій державі в суспільній свідомості закріпився лозунг “Міліція з народом”. Зміст цього лозунгу, на нашу думку, достатньо позитивний. Однак факт його вияву та більш достеменний онтологічний аналіз дає змогу визначити певну тенденцію в розумінні місця та ролі правоохоронних органів у життєдіяльності суспільства.

По-перше, міліція - це й є представники народу; по-друге, існування міліції зумовлено необхідністю забезпечення прав та свобод громадян, тобто народу. Ст. 2 Закону України “Про міліцію” [7] визначає основні завдання її діяльності. Серед інших, до них належать: забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх припинення; охорона й забезпечення громадського порядку; виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх учинили; захист власності від злочинних посягань; участь у наданні соціальної та правової допомоги громадянам, сприяння в межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов'язків.

Стаття 3 цього ж Закону визначає принципи, на яких ґрунтується діяльність правоохоронних органів:

· діяльність міліції ґрунтується на принципах законності, гуманізму, поваги до особи, соціальної справедливості;

· у підрозділах міліції не допускається діяльність політичних партій, рухів та інших громадських об'єднань, що мають політичну мету. Під час виконання службових обов'язків працівники міліції незалежні від впливу будь-яких політичних, громадських об'єднань.

Виникнення вищезазначеного лозунгу в суспільній свідомості припускає можливість використання потенціалу правоохоронних органів МВС України всупереч законним засадам їх діяльності. Тобто пересічні громадяни допускають можливість застосування ресурсів правоохоронної системи з метою забезпечення окремих владних інтересів у ході політичної боротьби. Населення потенційно розглядає працівників міліції як один з засобів подолання політичних суперечностей.

Успішність як профілактичної роботи, так і роботи міліції щодо реагування на повідомлення громадян залежить в основному від доступності інформації про місцезнаходження райвідділу міліції, його територіальних відділень, наявності інформації про дільничного інспектора міліції, про керівництво райвідділу. Крім того, досвід багатьох держав показує, що діяльність правоохоронців повинна бути “видимою” - тобто громадянин повинен бачити міліцію на вулицях; повинен знати куди і до кого звертатися, бути обізнаним щодо керівництва району. Це сприяє не тільки поліпшенню зв'язку правоохоронних органів із населенням, а й підвищує почуття безпеки громадян, а також сприяє профілактиці злочинності.

Дедалі частіше представники політичних партій і громадських організацій закликають працівників правоохоронних органів діяти згідно із власною совістю. Зауважимо принагідно, що категорія “совість” належить до нормативної системи моралі та змістовно наповнюється винятково на основі життєвого досвіду особистості, виховання та культури працівника. Дискутувати про відповідність моральних цінностей окремого працівника правоохоронних органів загальноприйнятим у суспільстві соціальним нормам недоречно. Але підміна законних засад діяльності правоохоронця моральними досить зручна для влади в умовах існування “штучного” керування суспільними відносинами в державі [5, с. 413].

Вищенаведене дає змогу владним інституціям зняти з себе персональну відповідальність за прийняття невдалих політичних рішень, що призвели до виникнення масових заворушень, протистояння представників різних політичних партій чи релігійних конфесій, протестів виразників певних прошарків населення. Уся квінтесенція суспільного обурення та гніву в зазначених випадках концентрується на діях правоохоронних органів, при цьому аналіз першоджерел їх виникнення залишається поза межами суспільної свідомості. Опосередкованим підтвердженням ставлення владних інституцій до працівників правоохоронних органів на засадах “суб'єкт - об'єктної” взаємодії та маніпулювання нормативно-правовими засадами їх діяльності є актуальна ситуація з преференціями згідно із Законом України “Про міліцію” та іншими нормативними документами.

Аналізуючи третій блок чинників сучасного стану системи правоохоронних органів, на нашу думку, доречно визначити такі:

· пересічні громадяни потенційно розглядають працівників міліції як один із засобів вирішення політичних суперечностей у державі;

· взаємодія владних інституцій та системи правоохоронних органів характеризується відносинами, притаманними “суб'єкт - об'єктній” взаємодії;

· політична дійсність у нашій державі дає змогу констатувати зміну орієнтирів у діяльності працівників правоохоронних органів у напрямі первинності її моральних підстав, усупереч вимогам верховенства права.

Саме останній чинник надав можливість визначити цю групу як блок “психологічних” чинників. Серед інших він визначає дисонанс внутрішнього стану, конфліктність та суперечливість ролі правоохоронця в сучасних політичних реаліях як суб'єкта правоохоронної діяльності.

Узагальнення наведених чинників у площині порушених проблем психологічних особливостей діяльності правоохоронних органів та основні параметри їх іміджу в сучасних умовах призводить до висновку про наявність негативних ознак соціального та професійного середовища сучасного правоохоронця, викликаних об'єктивними чинниками розвитку нашої держави. Проведений вище аналіз історично зумовлених умов соціального, економічного та політичного існування системи правоохоронних органів дає змогу визначити зовнішній контур реалізації суб'єктом-правоохоронцем основного змісту своєї професійної діяльності. Означені властивості цього контуру мають певне психологічне забарвлення та окремі з них знайшли своє відображення в низці публікацій [8-11].

Повнота характеристики зовнішніх умов професійної діяльності правоохоронця потребує аналізу не тільки їх детермінант, а й розгляду їх комплексних показників. Серед інших, найбільш соціально наповненими та психологічно насиченими виступають складові наявного у громадськості нашої держави іміджу працівників правоохоронних органів.

Інакше кажучи, особливості іміджу, його характеристики, позитивне чи негативне забарвлення є маркерами успішності діяльності правоохоронної системи в цілому та визначають кількісно-якісні показники взаємодії її суб'єктів з громадськими організаціями, державними інституціями та пересічними громадянами нашої держави.

На думку М. І. Ануфрієва, О. М. Бандурки, О. Н. Ярмиша, Є. В. Зозулі, О.Л. Порфімович, нагромаджений у нашій країні досвід щодо створення іміджу правоохоронних органів має важливе історичне та практичне значення, хоча містить як позитивні, так і негативні моменти.

Як зазначає А. В. Олянич, імідж розуміють як цілісний, якісно визначений образ певного об'єкта, стійко існуючий та відтворюваний у масовій і/чи індивідуальній свідомості. Імідж виникає та коректується як результат сприймання інформації, що надходить із зовнішнього середовища про певний об'єкт через мережу діючих стереотипів [12, с. 844].

Психологічність іміджу підкреслюється тим, що він визначається як особливий вид психічного образу-уявлення, яке характеризується програмованим емоційним відображенням певних бажаних характеристик людини (об'єкта), що виявляються в зовнішньому уявленні, поведінці,спілкуванні [13, с. 271]. Поняття “соціальний імідж” інтерпретується з урахуванням комплексу ознак: сутнісної, ідентифікуючої ознаки самого явища і тих чинників, які її зумовлюють [14, с. 198].

Отже, соціальний імідж правоохоронних органів - це сукупність уявлень про ціннісні якості цієї державної інституції у представників цієї ж організації та, насамперед, соціуму. Вивчення соціального іміджу правоохоронців передбачає аналіз кількох аспектів:

- соціального контексту;

- успішної діяльності правоохоронців за наявними результатами;

- виявлення еталонних уявлень соціуму про їх ціннісні якості;

- установлення оцінювань, які дає суспільна думка правоохоронцям як суб'єктам діяльності та її результатам, а також самооцінки;

- виявлення причин оцінювання - позитивного чи негативного та ін.

Узагальнюючи результати дослідження психологічних характеристик

іміджу правоохоронця та беручи до уваги думку більшості науковців, які досліджували імідж працівника правоохоронних органів, дійшли таких висновків:

· імідж суб'єкта правоохоронної діяльності зумовлює спрямування вектора ставлення суспільства до змісту та результатів його діяльності й визначає ступінь готовності населення до взаємодії з правоохоронними органами загалом;

· нині імідж правоохоронця набув багатьох негативних рис, спричинених низьким професіоналізмом, слабкою фізичною підготовкою, недостатнім рівнем загальної освіченості й незадовільною мовною культурою;

· існує диференціація характеристик іміджу правоохоронців із боку пересічних громадян залежно від належності суб'єкта до певного підрозділу МВС України;

· яскравий соціальний характер діяльності, реалізація професійних функцій у системі “людина - людина” визначають важливість такого елемента образу працівника правоохоронних органів, як комунікативна культура, комунікативні вміння, навички та ін.

Підбиваючи підсумок розгляду детермінант зовнішнього соціального контуру професійної діяльності працівників правоохоронних органів, можна стверджувати наявність у ньому негативних рис, що зумовлюють об'єктивні труднощі процесу професіоналізації суб'єктів зазначеної діяльності. Цей висновок узгоджується з результатами досліджень інших науковців.

Список використаних джерел