Консультаційна робота адвоката

Особливості професійної діяльності юриста. Прийом громадян у консультації. Проблема одержання інформації та з'ясування потреб клієнта. Технологічний прийом встановлення права власності та порядку його набуття. Показники професійної майстерності адвоката.

Рубрика Государство и право
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 23.07.2017
Размер файла 79,9 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http: //www. allbest. ru/

1. Консультаційна робота адвоката

Прийом громадян у консультації

Поради адвоката - важлива складова його діяльності, яка потребує спеціальних навичок і високої кваліфікації. Можна стверджувати, що найпоширенішим видом правової допомоги є консультації та довідки з правових питань. Помилки адвоката у процесі підготовки судової справи можливо інколи виправити у процесі: можна змінити підставу, предмет або розмір позову, заявити клопотання про допит нових свідків, витребування додаткових доказів. Однак помилка під час консультаційного прийому може виявитись непоправною.

Іноді адвокат починає давати поради, тобто консультувати, коли довіритель щойно почав розповідати про свою проблему. Дехто погано слухає і тому не може почути, що, власне, привело людину до адвоката і чому вона викривлює інформацію. Треті навіть не намагаються завоювати прихильність людини, яка прийшла для того, щоб "лише порадитися". Інші не вміють ставити запитання. Як наслідок після звернення до таких адвокатів залишається багато нез'ясованих питань.

Щоб дати пораду з будь-якого питання, потрібно спочатку з'ясувати його суть. Отже, консультування як вид правової допомоги охоплює принаймні два етапи: з'ясування суті питання, яке досягається шляхом співбесіди з довірителем, одержання від нього інформації, що має правове значення, на основі якої адвокат може дати пораду, довідку чи консультацію. Для початкуючих адвокатів це становить проблему.

Людині, яка звернулася до адвоката, здається, що вона висловлюється зрозуміло, ясно, доступно викладає зміст обставин, щодо яких бажає отримати консультацію. Насправді здебільшого це не так. Крім того, адвокат і людина, яка звернулася за консультацією, думають по-різному. Адвокат шукає юридичні факти, такі собі больові точки, які є визначальними для з'ясування проблеми. Клієнт, навпаки, через схвильованість, роздратування, неприязнь дає емоційні оцінки тим чи іншим обставинам і не може послідовно й об'єктивно викласти фабулу справи, затримує свою увагу на другорядних деталях. Від адвоката вимагається багато такту, врівноваженої доброзичливості й уваги, щоб створити спокійну ділову обстановку щодо співбесіді.

Вміння слухати - одна з найцінніших професійних якостей людини. Це рідкісний талант, і якщо адвокат не наділений таким талантом, йому слід працювати над тим, щоб виробити таку навичку. Вислуховуючи людину, адвокат має короткими, точними і прозорими запитаннями перевести розмову до суті справи, не затримуючись на другорядних деталях. Не зрозумівши хід думок співрозмовника, неможливо його переконати.

Мета співбесіди полягає в тому, щоб:

- одержати від довірителя якомога повнішу інформацію, яка має правове значення для вирішення проблеми;

- дати довірителю вичерпну інформацію з питання, яке його цікавить;

- роз'яснити довірителю можливі варіанти вирішення проблеми;

- висвітлити можливі правові та неправові наслідки кожного з варіантів вирішення проблеми;

- допомогти довірителю обрати найприйнятніший для нього варіант поведінки;

- посприяти у реалізації обраного варіанта рішення шляхом визначення стратегії і тактики юридичних дій в інтересах довірителя.

У своїй професійній діяльності адвокат має справу з різними житейськими ситуаціями. їм потрібно дати правову оцінку, зробити відповідні висновки й надати вичерпні пояснення. Отже, адвокат з'ясовує факти та дає їм правову оцінку. Установки ж клієнта визначаються почуттям несправедливості, допущеної щодо нього, яка, як йому здається, є очевидною.

Приклад. Наказом міністра внутрішніх справ О. було звільнено з роботи під час відпустки у зв'язку із скороченням чисельності штатів. Він звернувся до відділу внутрішньої безпеки міністерства й одержав роз'яснення, з якого можна дійти висновку, що його звільнення незаконне. Це було дійсно так. Однак адвоката цікавили й інші питання: чи мало місце скорочення чисельності штату, чи одержав О. копію наказу та трудову книжку, чи не пропустив він встановлений законом місячний термін для оскарження наказу в суді, чи є він державним службовцем тощо. Для О. всі ці питання здавалися зайвими, адже, на його думку, саме міністерство визнало свою помилку. Адвокату довелося затратити багато зусиль, щоб роз'яснити О., що позицію міністерства визначає міністр, який підписав наказ, а не працівник відділу, який дав письмове роз'яснення про порядок звільнення з роботи працівників. На розпитування щодо обставин справи і причини, чому був пропущений строк для звернення в суд, О. відповідав запитанням: "А хіба міністерству дозволено порушувати закони щодо звільнення?"

Резюме. Проблема одержання інформації та з'ясування, що потрібно клієнту, - це передусім завдання самого адвоката. Людина приходить до адвоката з певними установками та своєю оцінкою ситуації, і якщо ситуація вимагає зміни цих оцінок, адвокату належить докласти чимало зусиль для цього.

Тому адвокат має продумати, як провести співбесіду з найбільшою ефективністю. Різні ситуації вимагають певних особливостей і прийомів щодо проведення співбесіди й опитування. Втім є певні стадії, яких слід дотримуватись.

1. Зустріч, перше знайомство, визначення "правил гри".

2. Вільний виклад довірителем суті свого звернення.

3. З'ясування характеру правових проблем довірителя та хронології подій.

4. Висновки.

5. Завершення співбесіди.

Такий умовний поділ співбесіди дозволяє адвокату з'ясувати особливості справи, які належить встановити у процесі зустрічі.

Для першої стадії важливо встановити психологічний контакт з людиною, викликати у неї довіру. На встановлення довіри впливають свідомі та підсвідомі фактори. Свідомі фактори ґрунтуються на знанні про людину, відомостей про репутацію адвоката. Підсвідома ж довіра від нашого знання про людину не залежить. Вона визначається схожістю співбесідників, збігом їхніх внутрішніх установок. На думку психологів, спілкування визначається переважно рівнем підсвідомої довіри чи недовіри.

Адвокат має прилаштуватися під свого клієнта, створити для нього відповідну атмосферу. Тут важливі деталі: сидіти у невимушених позах, обличчям один до одного (на дивані або за журнальним столиком), світло має бути м'яким, не надто яскравим, не має бути побічних шумів і сторонніх осіб.

Для України важливим фактором є мова. Українська мова відрізняється ясністю та прозорістю. Ось, наприклад, поняття "доцентрова сила"та"відцентрова сила". їх зміст цілком прозорий. Порівняйте з російськими: "центробежные силы", "центростремительные силы". Справа в тому, що російська (великоруська) мова формувалась у Заліссі (Волго-В'ятський регіон) на базі й за допомогою староболгарської (церковнослов'янської) мови, тобто мови Кирила та Мефодія, що виконувала у Київській Русі роль писемної мови, як латинь у Західній Європі. Проте населення Київської Русі у розмовній мові не користувалося церковнослов'янською (староболгарською мовою), позаяк у цьому не було потреби. Розмовна русинська мова органічно розвивалась на своїй території та із зміною самоназви місцевого населення (з русинів на українців) була названа українською. Оскільки у Заліссі велика частина місцевого населення належала до угро-фінських народів (до 3/4 від загальної кількості), то формування і вивчення великоруської мови у цих народів йшло через релігійні тексти, написані церковнослов'янською мовою. До речі, схожі процеси (і майже одночасні) з формування мови відбувалися в Англії, втім там базою для формування була французька мова, привнесена завойовником Вільгельмом Завойовником (1066 р.). Невипадково мовознавець А. Г. Преображенський висловив припущення, що слово "Москва" - це радше "мерянське слово, бо Владимирська, Ярославська і Московська губернії складали колись область Мері".

Однак у людини, рідною мовою якої є російська, спілкування українською може викликати внутрішній спротив і завадити психологічному контакту. Тому адвокат має спілкуватись з довірителем мовою, яка для останнього ближча або є рідною. І якщо це російська, то розмова має вестися російською. Адвокати Закарпаття для досягнення психологічного контакту з клієнтом нерідко переходять на закарпатську говірку, яка збереглася там з X століття. Угорці, які живуть у Закарпатті, віддають перевагу адвокатам, які володіють угорською. Тому там адвокати, які володіють угорською, мають постійну клієнтуру серед місцевих угорців (мадярів).

Є категорії людей (трапляються вони і серед адвокатів), які вважають, що використання малозрозумілих термінів підвищує їхній розумовий статус, засвідчує компетентність і вченість. І ми чуємо з телебачення, у виступах юристів і політиків такі слова, як "меседж", "конгруентність", "фрайчайзінг", "суперфіцій", "факторинг" , "аттракція", "креативний" тощо. Один з політиків висловив думку, що про складні речі не можна говорити простими словами. З цим важко погодитись. Використання таких слів, надто на початку розмови, підсвідомо викликає недовіру до адвоката, який одразу починає використовувати малозрозумілі терміни. Вміння лаконічно, чітко і зрозуміло для всіх висловити думку - важлива професійна навичка, яку адвокат (і не лише він) має шліфувати протягом життя. По суті це запорука життєвого успіху. Про одного з політиків представник президента СІПА Гаррі Гопкінс висловився так: (він) "жодного разу не повторився. Він говорив влучно і прямо... Здавалось, що розмовляєш з чудово урівноваженою машиною... Його питання були ясними, короткими і прямими... Його відповіді були швидкими, недвозначними, вони вимовлялись так, начебто були обдумані багато років тому". До речі, саме так - коротко, чітко, недвозначно і прямо належить виступати перед судом свідку або представнику, який дає пояснення.

Адвокат має бути готовий до спілкування з різноманітними типами людей. Одні з них нагадують довірливу дитину, яка не бажає усвідомлювати те, що говорить адвокат, і брати участь у обговоренні: "Я і так нічого не зрозумію", "Дійте так, як вважаєте за потрібне", "Робіть так, як вважаєте за краще". Інші просять про допомогу, але не вірять в успіх, сумніваються у пропозиціях, які дає адвокат, і зовсім не впевнені у власних силах: "Все даремно", "Нічого не вийде", "Все вже куплено другою стороною" тощо. Є вперті довірителі, які визначились для себе з позицією, яку вважають єдино справедливою та правильною, і, вчепившись за один певний факт, не враховуючи жодні інші аргументи, обставини та юридичні аспекти, наполегливо стоять на своєму. Є особи, які наперед вже вороже налаштовані до адвоката: "Всі ви одним миром мазані..."І як тільки пояснення адвоката з точки зору перспективи справи їх не влаштовують, вони зразу починають нападки на самого адвоката. Адвокат має навчитись перетворити будь-якого клієнта на союзника.

Ведучи розмову, адвокат має справляти цілісне враження на довірителя. Його голос і поза мають відповідати словам, які він говорить. Якщо адвокат сидить згорблений, дивиться собі під ноги, монотонно й повільно промовляє, що "постарається допомогти", що "все можна вирішити", його вигляд не відповідає змісту слів і викликає недовіру на підсвідомому рівні.

Адвокат має постійно вчитися культурі спілкування. Бачити себе з боку, критично оцінювати свою поведінку, аналізувати невдачі, доцільність застосування тих чи інших слів, робити все для того, аби співрозмовник відчував себе комфортно у спілкуванні. Слід пам'ятати про важливість таких елементів спілкування, як поза, рухи, міміка, жести, тембр голосу, його сила, інтонація, висота тощо.

Звичайно, переконливість аргументів значною мірою залежить від того, наскільки адвокат користується авторитетом. На свій авторитет адвокат має працювати все життя (до речі, як і в будь-якій іншій сфері діяльності). Високий професіоналізм, визнання оточення та колективу підвищують статус особи та її імідж. Недопустимо принижувати статус та імідж співрозмовника. Будь-яка неповага до довірителя викликає зазвичай негативну реакцію. Адвокати полюбляють вказувати на помилку співрозмовника або його неправоту, що негативно впливає на імідж критикованого. Це сприймається, як правило, болісно, провокує спір і навіть конфлікт. Тому якщо все ж таки потрібно вказати на неправоту людини, її слід викласти у формі, яка не буде образливою. Наприклад: "Очевидно, вам не були відомі зміни у законодавстві, які давали право...", "У цьому становищі навіть досвідчений юрист міг помилитися, а ви залишились наодинці у такій неприємній ситуації...".

Слід також пам'ятати, що до аргументів приємного нам співрозмовника ми ставимось поблажливо, а до доводів неприємного -критично.

Приклад (з практики автора). У судовому засіданні суддя кожну фразу адвоката сприймав неприязно, всякчас його переривав, відпускав на адресу адвоката критичні зауваження на кшталт: "Що ви тут стали так близько, забагато для вас честі!". Ставлення до другої сторони було протилежним. Адвокату коштувало неабияких зусиль продовжувати свої пояснення у спокійному, рівному темпі й не збитись на явно зайві у цій ситуації заперечення щодо дій судді. Якщо б не колегіальний склад суду, то рішення було би, мабуть, негативним. Утім все обійшлося.

Резюме. Очевидно, адвокат вчинив якісь дії або допустив певну поведінку, яка не сподобалася судді на підсвідомому рівні. Аналізуючи ситуацію, адвокат так і не знайшов явної та очевидної причини для такого ставлення до себе. За рік до цього засідання за скаргами адвоката було скасовано два рішення цього судді. Звичайно, у суддів після скасованих рішень залишається неприємний осад, але навряд чи це могло бути причиною для такої поведінки судді. Очевидно, що жестом або реплікою, яка пройшла повз увагу адвоката, він поставив свій статус на один рівень із статусом судді, чого ніколи не слід робити. Суддям не рекомендується заперечувати, особливо якщо це стосується другорядних обставин. Зауважимо також, що досвідчений суддя не стане давати приводу для заперечень і не опуститься у процесі до висловлення своєї позиції щодо суті спору, що часом трапляється з не надто досвідченими суддями.

Якщо бажаєте переконати співрозмовника, навіть надаючи йому консультацію, починайте не з моментів, з якими ви не погоджуєтесь з оцінкою довірителя, а з того, з чим ви згодні з ним. Здатність до розуміння емоціонального стану другої людини у формі співчуття, співпереживання у психології називають емпатією. Вона дозволяє краще зрозуміти людину, уявити хід її думок, "влізти в її шкіру". Довіритель приходить не лише для того, щоб одержати консультацію. Йому хочеться, щоб зрозуміли його емоційний стан, його образи і допущену щодо нього несправедливість. Тому для адвоката діє імперативне правило: проявіть емпатію до співрозмовника й уникайте слів і дій, які можуть призвести до конфлікту (конфліктогенів). Під час проведення бесіди важливо перевірити, чи правильно ви із співрозмовником розумієте один одного. Відомо, що в англійській мові 500 найчастіше вживаних слів мають у середньому по 28 значень. Російська у українська тут не є винятком. Тому буде корисно уточнити думку співрозмовника: "Чи правильно я зрозумів вас?", "Іншими словами, ви вважаєте...", "Що ви маєте на увазі? ", " Чи можна про це детальніше...".

Якщо ви розпитуєте особу про ті чи інші обставини, ви підвищуєте його статус і потребу в повазі. Питання задає напрям думок, але робить це не так нав'язливо, як пряме твердження. До речі, точно поставлене запитання може бути і потужним аргументом.

Приклад. Авраам Лінкольн (коли ще був адвокатом) на суді за позовом пароплавних компаній, які домагались заборони будівництва моста через Міссісіпі, виступав захисником будівельників. У короткій промові він, висловивши захоплення блискучим виступом адвоката-суперника, поставив риторичне запитання: невже у громадянина більше прав мандрувати рікою, ніж перетинати її? Це питання вирішило справу на користь будівельників мосту.

Резюме. Прямолінійне твердження - не завжди найкращий шлях у консультуванні або ж навіть виступі у суді. Риторичне запитання змушує співрозмовника або навіть суддю самому дати відповідь, принаймні для себе.

Іноді важливо натякнути співрозмовнику, що ключову ідею почерпнуто саме в нього. Цим самим підвищується його статус. Якщо ж нічого схожого співрозмовник не говорив, то можна запропонувати замість "авторства" "співавторство". Іноді й цього буває достатньо, щоб схилити людину на свій бік.

Приклад Адвоката запросили для консультацій у складній і спірній справі з ціною позову 13 млн грн. Просили знайти "зачіпку". Але така не знаходилася. Адвокат вирішив переговорити з економістами та бухгалтерами, які супроводжували цю справу на початковому етапі. Одна з жінок висловилася, що з самого початку, тобто з виграшу тендера, все складалося не так, як треба. Антимонопольний комітет висловлював сумніви щодо визначення переможця. Адвокат зацікавився цим питанням і з'ясував, що тендер проведено з порушеннями вимог законодавства. Правовий вихід було знайдено. Адвокат підготував зустрічний позов про визнання тендеру недійсним і повернення виплачених коштів. Вимоги судом були задоволені, фабула справи й основні положення рішення суду були опубліковані одним із суддів у журналі "Бізнес ". Доповідаючи керівництву фірми про проведену роботу, адвокат наголосив, що вихід вдалося знайти завдяки економісту Н., яка надала вирішальну підказку адвокату.

Резюме. В результаті такого визнання в адвоката збереглися дружні взаємовідносини з фірмою, і його ще неодноразово запрошували для проведення консультацій.

Ще одне правило: будьте лаконічні. Історія зберегла реакцію спартанців на промову оратора: "Початок твоєї промови ми забули, середину промучились і лише кінець нас порадував".

Отже, на першому етапі співбесіди виникає питання про часові межі зустрічі. В адвоката може бути призначена наступна зустріч, і якщо не обумовити тривалості бесіди, то можна з самого початку співпраці погіршити відносини з довірителем. Якщо співбесіда затягнулася, як це іноді буває, і наближається час наступної зустрічі, доводиться спішно завершувати розмову, прохати довірителя "зайти іншого разу" тощо. Аби цього не сталося і з поваги до довірителя доцільно вже на початку визначитись з часом, який сторони мають для проведення розмови. Важливо також визначитись з порядком проведення співбесіди. Наприклад, можна домовитись з довірителем про те, що спочатку він сам розповість все, що визнає за потрібне, про проблеми, що у нього виникли, а потім адвокат поставить уточнюючі запитання чи перепитає, якщо йому щось незрозуміло. Або можна домовитись, що адвокат уточнюватиме ті чи інші питання у процесі розмови. Якщо адвокат наперед не домовиться про певний порядок, то довіритель може бути роздратований тим, що йому не ставлять запитань або, навпаки, адвокат його перебиває своїми запитаннями.

Співбесіда означає, що адвокат розпочав роботу. Виникає потреба в укладенні угоди, а отже, і вирішення завжди актуального для адвоката питання про оплату праці. Як правило, питання про оплату консультації адвокати ставлять після закінчення бесіди, оскільки на початку розмови важко визначити вартість юридичної допомоги та навіть предмет договору. Втім якщо людина з перших же слів заявляє, що їй потрібно скласти певний документ, то на практиці адвокат одразу повідомляє орієнтовну суму вартості такої роботи.

Якщо обговорити питання про вартість консультації на початку співбесіди, це дозволить уникнути складнощів, наприклад, якщо адвокат проведе роботу, збере інформацію, а після цього названа вартість робіт не влаштовує клієнта і він відмовляється від допомоги. Отже, адвокат вирішує питання про сплату юридичної допомоги тоді, коли вважатиме за потрібне. У різних країнах це відбувається по-різному.

В Угорщині, наприклад, адвокати практикують попередню (і чималу) оплату за візит до адвоката, одразу і до початку співбесіди.

За результатами співбесіди може бути ще й доплата. Зрозуміло, що за попередньою домовленістю адвокат резервує для клієнта певний час, який належить оплатити. У Швейцарії практикують вмикати таймер з моменту початку бесіди, який нараховує не лише секунди, а й гроші. Там в адвокатській конторі можна побачити картину-алегорію: двоє клієнтів тягнуть кожен до себе за налигача спірну корову, водночас адвокат, ігноруючи їхні марні зусилля, цю корову доїть. Ця алегорія нагадує клієнтам, що тривалий спір вигідний тільки адвокату, і стимулює їх до укладення мирової угоди.

Довіритель у довільній формі викладає обставини, які змусили його звернутись до адвоката. На цьому етапі адвокат одержує первинну інформацію про справу, про довірителя, його проблеми, а також про те, що він очікує від зустрічі з адвокатом. Розповідь довірителя дає можливість адвокату скласти для себе враження про довірителя, його культурний та інтелектуальний рівень, характер, що корисно для визначення лінії поведінки з цією людиною. Доповідь довірителя дозволяє зробити перші висновки про реальність очікувань людини та загальне уявлення про події, які привели цю людину до адвоката. Таку доповідь доцільно записати на диктофон, якщо проти цього не заперечує клієнт.

Здебільшого адвокат не поспішає із запитаннями, приглядається до людини, робить попередні висновки для себе, виділяє ключову проблему, яка випливає з розповіді довірителя. Багатьом адвокатам відомий стан нетерпіння, коли людина повторюється або переходить на обставини, які безпосередньо справи не стосуються. В цих ситуаціях потрібно утримуватись від реплік на кшталт "це справи не стосується", "це не має значення", "ці подробиці зайві", які можуть призвести до того, що довіритель пропустить якусь важливу деталь.

Якщо довіритель надмірно зациклюється на своїх взаємовідносинах з іншими людьми або відволікається на сторонні речі, які не пов'язані безпосередньо з його проблемою, в цьому разі доцільно поставити кілька запитань, які б змусили довірителя визнати, що не вони є головними у цій справі, що не за вирішенням цих питань він звернувся до адвоката. Але навіть такі питання слід ставити обережно, не викликати роздратування у довірителя.

Іноді особа, розпочавши монолог, не може зупинитись через хвилювання і бажання виговоритись. Тоді рекомендують припинити такий словесний потік шляхом перетворення "уважної мовчанки" в "невербальну демонстрацію відсутності інтересу до того, що розповідає довіритель. Це робиться шляхом зміни пози, наприклад, відкинувшись на спинку крісла, адвокат перестає підтримувати розмову схвальними репліками: "так, розумію...", "так, так, продовжуйте... ", припинення зорового контакту, відведення очей у бік тощо. Проте якщо і це не допомагає, доведеться у ввічливій формі просити відповісти на запитання, які виникли з приводу повідомленого. Зазвичай адвокат не поспішає з оцінками і не приєднується до тих оцінок, які вже висловив довіритель.

На практиці все відбувається далеко не так, як рекомендують. Якщо адвокат впевнився, що довіритель самостійно не може хоча б у загальних рисах визначити свої правові проблеми, він переходить до запитань, спрямовуючи довірителя на виявлення правових проблем. Досвідчений адвокат усвідомлює, що клієнт почав ходити зачарованим колом власних емоцій і переживань і його треба спрямувати у потрібну площину. Втім при цьому адвокат натрапляє на ризик втратити клієнта, який може дійти висновку, що його не вислухали належним чином.

Тому вміння вислухати людину вважають одним із найцінніших професійних навиків або, як кажуть психологи, якістю, що свідчить про "комунікативну компетентність".

Під час першої зустрічі з довірителем адвокат ще не знає, якого характеру консультація потрібна. Чи виникне потреба консультувати щодо кримінального судочинства, адміністративної юрисдикції або у цивільній справі. Кожна сфера правових відносин має свою специфіку. Особливості спілкування та специфіка захисту в кримінальній справі у книзі не розглядаються. В процесі співбесіди адвокат виділяє юридично значимі факти, за потреби занотовує їх до записника або з дозволу довірителя здійснює звукозапис, встановлює хронологію подій, важливих для справи. І якщо довіритель має намір звернутися у суд (у порядку цивільного або адміністративного судочинства), адвокат з'ясовує можливий предмет і підставу такого позову, коло наявних доказів, а також можливість їх одержання в інших осіб, наявність свідків і можливість їх виклику до суду. В літературі вжито термін про прийоми "слухання через порозуміння" (рос. - "понимающего слушания"), яке полягає у постановці уточнюючих і деталізованих запитань. Використовують запитання у такій формі: "Вибачте, я не зовсім зрозумів...", "Уточніть, будь ласка, як...", "Що ви мали на увазі, коли говорили про..." тощо. Наступним прийомом, який з давніх-давен використовують адвокати, є перефразування, наприклад: "Інакше кажучи, ви стверджуєте, що..." або "Якщо я вас правильно зрозумів, то...", "Чи правильно я вас зрозумів...".

Для полегшення роботи окремі адвокати практикують виготовлення таблиць з наперед заготовленим переліком запитань, які найчастіше трапляються. Як правило, адвокат ставить запитання на основі одержаних у процесі вільної розповіді даних, передусім звертаючи увагу на хронологію подій. Тобто це стандартні запитання про те, що сталося з довірителем, коли, хто був учасником подій, яким чином і в якій послідовності вони розвивались, до яких наслідків призвели.

Часто трапляється ситуація, коли адвокат не розуміє в чому суть правової проблеми довірителя. Тоді відверто потрібно запитати: "Як ви гадаєте, яку допомогу я можу вам надати?" або "Скажіть, будь ласка, для чого ви прийшли до мене? Чим я можу зарадити?" Програма правових ініціатив для країн Центральної Європи і Євразії Американської асоціації адвокатів намагається впровадити певні технологічні стандарти діяльності адвоката і специфічну термінологію, бо вважається, що молоді адвокати легше засвоюють відповідні характерні прийоми. У практиці досвідчених адвокатів на пострадянському просторі ці прийоми широко використовувались, хоч і не завжди мали відповідні терміни. Значення цих термінів не варто переоцінювати, проте, найперше для молодих адвокатів, вони можуть бути опорними, що допоможе краще засвоїти ці прийоми.

Один з таких прийомів юристи називають "технологією лійки" (рос - "воронки"). Його суть полягає в тому, що запитання ставлять починаючи з найбільш загальних поступово переходячи до вузьких, уточнюючих питань.

Приклад. Для встановлення права власності та порядку його набуття можна поставити запитання в такій послідовності:

А.: Розкажіть, як ви одержали квартиру, щодо якої у вас спір.

П.: Права на цю квартиру три роки тому я купив у П. за договором цесії.

А.: Чи оформлявся договір цесії у нотаріальному порядку?

П.: Так, ми були у нотаріальній конторі.

А.: Чи робив нотаріус запит на право відчуження рухомих прав на квартиру?

П.: Так, такий запит було зроблено. Заборон на відчуження не було.

А.: Чи договір цесії був оплатним?

П.: Так, я сплатив за квартиру суму, еквівалентну 250 тис. дол. А.: Чи вніс нотаріус у договір цесії запис про цю обставину? П.: Ні, не вніс. Я не знав, що це потрібно. А.: А який розмір державного мита ви сплатили? П.: Плата нотаріусу була вирахувана з реальної вартості квартири.

А.: На момент укладення договору цесії чи квартиру вже було збудовано?

П.: Ні, будинок ще не був зданий в експлуатацію. Це сталося лише минулого року.

А.: І саме тоді ви оформили право власності на квартиру? Уточніть, як саме і коли.

П.: Після здачі будинку в експлуатацію на підставі договору цесії я оформив право власності на квартиру, а саме 10 лютого 2006 року.

А.: Чи взяли ви розписку про виплату вартості квартири?

П.: Ні, я не взяв такої розписки.

А.: Чим же ви хочете підтвердити, що за квартиру ви розрахувались.

П.: Це може підтвердити нотаріус та двоє свідків.

А.: Чи продавець С. повідомила вас про те, що вона взяла на себе зобов'язання не переуступати свої рухомі права до виплати взятої на підприємстві позики?

П.: Ні, вона не попереджала мене про такі свої зобов'язання, і я вважав, що вона немає жодних перепон до продажу рухомих прав на цю майбутню квартиру.

Резюме. Звужуючи коло запитань, адвокат з'ясував основні правові проблеми, які виникли у довірителя під час купівлі ним квартири, щодо якої кредитором продавця заявлено судовий спір. Довірителю потрібно доказувати у суді (можливо, шляхом подання зустрічного позову), що відповідно до ст. 388 ЦК України майно ним набуто за відплатним договором (з цим є труднощі через недогляд нотаріуса), що довіритель є добросовісним набувачем, що продавець не повідомила його про взяті нею зобов'язання не продавати свої права на майбутню квартиру і, отже, набувач не знав і не міг знати про це, оскільки зроблений нотаріусом запит показав, що на спірні рухомі права немає заборони. У реальній справі, з якої взято приклад, розвернулася тривала судова тяганина, і суди різних інстанції послідовно ухвалювали різні рішення. Ось що значить допустити неточності під час купівлі-продажу квартири або рухомих прав. І покладатись лише на нотаріуса у цій ситуації іноді небезпечно.

Ще один технологічний прийом одержав назву "камінного димоходу (комину)". Суть цього прийому полягає у послідовному дослідженні фактів, які належать до однієї і тієї ж сфери відносин. Наприклад, з'ясовуються групи питань, які стосуються правового режиму квартири, потім - коло співвласників, відтак - можливі спадкоємці тощо. Тобто питання з'ясовуються певними блоками і за певною послідовністю, яка, на думку тих, хто дав цю назву, витягує інформацію, як витяжна труба, складена з блоків-цеглин.

Приклад. До адвоката звернулося подружжя С, заінтересоване в укладенні договору довічного утримання з гр. Д. щодо її квартири з питанням про те, чи не можна усунути від спадщини внучку (гр. М. 28 років). З цією метою гр. Д. бажає оскаржити дії нотаріуса, яка має намір видати внучці М. свідоцтво про право власності на 1/4 частину однокімнатної квартири. Використовуючи принцип "комину" адвокат послідовно з'ясував:

А.: Де знаходиться квартира, до якої ви виявляєте інтерес, скільки в ній кімнат?

С: Однокімнатна квартира знаходиться у місті Києві (назвали адресу).

А.: Хто проживає у квартирі.

С: У квартирі проживає 62-річна Д. сама, її чоловік п'ять місяців тому помер. Д. бажає переїхати жити до нас у село з тим, щоб ми її утримували. На перепоні цьому є внучка, яка заявила бабці, що "можеш жити у цій квартирі, але після твоєї смерті квартира має перейти до мене". Це обурило Д. і вона не бажає, щоб внучка одержала 1/4 частину квартири.

А.: За правом представлення за ким спадкує внучка - за батьком чи матір'ю?

С: Внучка спадкує після батька, який помер 5 років тому.

А.: Який сімейний стан онучки, де вона проживає?

С: Внучка заміжня, має свою квартиру і проживає окремо від Д.

А.: Які стосунки між бабою Д. і внучкою С?

С: У них напружені стосунки. Справа ще в тому, що Д. не є бабкою внучки М. Дід, який нещодавно помер, мав сина, батька М. від іншої дружини, і після її смерті оженився на Д.

А.: На яких умовах ви бажаєте укласти договір довічного утримання з С?

С: Ми б хотіли, щоб квартира була нам передана, але оскільки проти цього внучка, то ми не можемо скористатися такою можливістю.

А.: Д. належатиме 3/4 цієї квартири. Чи вас би влаштувало, щоб Д. передала вам 3/4 однокімнатної квартири?

С: Нас би це влаштувало, але внучка буде чинити нам перешкоди і ми не зможемо ні користуватися квартирою, ні продати її. Ми б також погодились на те, щоб продати квартиру. А гроші поділити з онучкою у відповідних долях.

Резюме. У такий спосіб адвокат з'ясував взаємовідносини сторін та їхні побажання, які дозволили йому надати відповідні консультації. Д. розраховувала, що або продасть квартиру, або укладе договір пожиттєвого утримання (спадковий договір), і дії внучки, яка подала заяву про прийняття спадщини, вважала незаконними і спрямованими проти неї особисто. На цьому ґрунті виник конфлікт, який Д. вважала можливим вирішити за допомогою суду. У цій ситуації адвокат дав консультації, згідно з якими можна було укласти спадковий договір на 3/4 частини квартири або продати цих 3/4 квартири з урахуванням переважного права внучки, або ж подарувати їх чи в інший спосіб відчужити 3/4 квартири (наприклад, шляхом укладення спадкового договору). Адвокат зробив висновок, що правових підстав для звернення до суду зі скаргою на дії нотаріуса немає, а тому потрібно знаходити вихід із ситуації, враховуючи реальний стан речей. У дійсності сторони дійшли до порозуміння, й онука відступила свою частку за розумною ціною.

Можна використовувати й інші системи допиту, характерні, наприклад, для кримінальних справ. У реальності під час опитування насамперед звертають увагу на хронологію подій.

Якщо довіритель бажає звернутися до суду, то перш ніж приступити до підготовки матеріалів, потрібно відповісти на ключове питання: чи можна позитивно вирішити справу у суді, чи обґрунтовані вимоги, які ставляться.

"Висновок правової позиції - результат аналізу пояснень довірителя та дослідження документів, які стосуються справи. Значення для справи мають тільки юридичні факти, тобто факти, з якими закон пов'язує виникнення, зміну або припинення правовідносин". Пояснення довірителя на предмет їх достовірності мають бути перевірені, але не завжди це потрібно демонструвати надто відверто, щоб у довірителя не склалося враження, що ви йому не вірите. Крім того, одержана інформація може бути недостатньою для вироблення певних висновків. Адвокат має це усвідомлювати і якщо є можливість - доповнити цю інформацію з інших джерел, пояснень осіб, які можуть бути свідками, ознайомитись з додатковими документами тощо.

Позиція у справі - це результат, якого хоче домогтися особа або її представник, лінія поведінки в суді, розроблена й спрямована на досягнення позитивного результату. Правова позиція містить дві основні складові - законність вимог або спірного інтересу і можливість довести в суді ці вимоги.

На основі одержаної інформації адвокат викладає події, що містять юридичні проблеми довірителя, у хронологічному порядку. Тобто на цій стадії він відбирає юридично значимі обставини і знову перевіряє, чи правильно зрозумів те, в чому полягають правові проблеми довірителя, чи не припустив помилки у хронології подій тощо.

Підсумок бесіди адвокат викладає, наприклад, так: "Отже, зробимо висновки з нашої бесіди. В однокімнатній квартирі, яка вас цікавить, гр. Д. проживає сама. Після смерті її чоловіка є двоє спадкоємців: Д. і внучка М. Після оформлення спадщини у Д. буде 3/4 квартири, а в онуки 14 і в цьому ви бачите перепону для укладення спадкового договору. Внучка М. має свою сім'ю і проживає в окремій квартирі. Перейти на проживання в однокімнатну квартиру, де проживає Д., наміру не має, але висловила побажання у майбутньому заволодіти квартирою. Ви погодились би взяти Д. до себе, а квартиру продати та поділити отримані кошти з онучкою, ви також готові викупити в онуки її частку. Вас також цікавить, чи є можливість передати вам 14 квартири, якщо внучка проти цього заперечуватиме і чи є можливість незалежно від волі внучки оформити право власності на 34 квартири, а також можливість поселитись у цій квартирі, якщо вам належатиме 3/4 однокімнатної квартири? Ви б хотіли також знати, чи має судову перспективу скарга на дії нотаріуса, який має намір видати внучці свідоцтво про право власності у порядку спадкування за правом представлення за померлим батьком. Чи правильно я вас зрозумів?"

Значення резюмування полягає в тому, що допущену адвокатом помилку у встановленні юридично значимих фактів у їх послідовності можна усунути своєчасно за допомогою клієнта. Під час викладення обставин адвокатом може бути виявлено, що клієнт з чимось не згоден, щось його турбує і він знову повертається до своїх пояснень. Адвокат має бути терпеливим, хоча це нелегко, і все-таки довести до кінця з'ясування всіх обставин та усунення причин, які турбують клієнта. У будь-якому разі неприпустимо висловлювати своє роздратування або давати оцінку інтелектуальним можливостям клієнта, неспроможного логічно та послідовно викласти свої думки. Зміщення акцентів та використання реплік на кшталт "Як ви не розумієте, що..." або "Адже кожному зрозуміло, що..." переводить діалог з конструктивного обговорення на оцінювання особистих якостей довірителя, що може призвести до неприязні та психологічного антагонізму. Важливо одержати підтвердження клієнта, що адвокат його правильно зрозумів. У відомому детективному серіалі Рекса Стаута помічник легендарного детектива Hipo (Нерона) Вулфа Арчі Гудвін обов'язково веде записи зустрічей з клієнтами та складає коротке резюме. Адвокат має взяти собі за правило викладати письмове резюме за підсумками зустрічі та вести відповідний архів таких записів.

Хоч яким би підготовленим був адвокат, життя підкидає такі правові ситуації, які або не мають однозначного вирішення, або ж неможливо одразу дати на них вичерпну відповідь. І навіть якщо обставини більш-менш зрозумілі для адвоката, йому потрібен певний час, аби ще раз проаналізувати одержану інформацію. Іноді адвокати (зазвичай молоді юристи) поспішають з висновком, намагаючись продемонструвати компетентність і підготовленість, що може призвести до серйозних помилок. Є ситуації, коли одержаної інформації недостатньо для висновку, потрібно одержати додаткові документи та час, щоб ознайомитись з ними. Тоді варто перенести зустріч. Навіть у випадку, коли адвокат уже склав свою думку щодо правової ситуації, доцільно зробити невеличку перерву, попросивши довірителя під пристойним приводом зачекати.

Якщо фактів недостатньо, але адвокат все ж вирішив дати консультацію, потрібно попередити клієнта, що правовий висновок, який він дає (консультацію), ґрунтується на обмежених фактах, а тому ця консультація є неповною або попередньою. При цьому адвокат має роз'яснити, якої інформації не вистачає, як її здобути, в якому вигляді вона має бути надана. В деяких випадках адвокат може підготувати письмову пам'ятку про те, що належить додатково надати і де цю інформацію можна одержати. Проблема може стосуватись питання, яким адвокат володіє недостатньо і через його складність не готовий запропонувати способи вирішення. У США, наприклад, практикується вузька спеціалізація адвокатів. І якщо клієнт прибув з питанням, яке знаходиться поза межами спеціалізації адвоката, то останній дає адресу того захисника, який безпосередньо займається саме цими проблемами. Ринок правових послуг в Україні ще не настільки структурований. Якщо клієнт звернувся до юридичної фірми, де є спеціалізація адвокатів, то його направляють до адвоката, що спеціалізується на певній групі правових проблем.

Отже, якщо адвокат переконаний, що зможе заповнити прогалину в певній галузі знань, то він може запропонувати перенести зустріч на інший час. У цьому випадку довіритель погоджується на подальшу зустріч або вибирає собі іншого адвоката.

Консультування потребує певних професійних навичок. Консультацію визначають як процес взаємодії адвоката та довірителя з приводу проблеми останнього та з метою виявлення можливих правових варіантів та їх наслідків, з'ясування шляхів і способів реалізації обраного варіанта вирішення проблеми.

Адвокату процесі консультування має не лише добре знати право, а й володіти вмінням аналізувати фактичну інформацію, орієнтуватись у нормативному матеріалі та знаходити правову основу для вирішення проблеми довірителя, а також вміти вишукувати альтернативні способи вирішення проблеми. Адвокат має не тільки вказати на можливі способи вирішення проблеми, а й с прогнозу вати як позитивні, так і негативні наслідки таких дій. консультація адвокат право професійний

Показником професійної майстерності адвоката є його вміння моделювати правові ситуації на базі одержаної інформації. Консультуючи довірителя, адвокат має не лише роз'яснити ті чи інші положення закону та практики їх застосування, а й перевірити, чи правильно довіритель його зрозумів. Адвокат має потурбуватись, щоб клієнт усвідомив, чим йому загрожує і що передбачає та чи інша дія. Адвокат вибудовує відносини з довірителем, спираючись на його інтереси. Такий підхід одержав назву "опори на довірителя" . Це, звичайно, не означає, що адвокат повинен танцювати під дудку клієнта. Опора на довірителя вимагає від адвоката не лише з'ясування суті правової проблеми, а й з'ясування дійсних бажань, мети і намагань довірителя. Адвокат може запропонувати кілька варіантів вирішення проблеми, однак вибір конкретного варіанта залишається за довірителем.

Іноді висновок про наявність чи відсутність позиції, а відтак і про можливість досягнення бажаного результату скласти нескладно. Наприклад, право позивача оформлено борговою розпискою і строк платежу вже настав.

Проте є справи значно складніші, де належить: встановити фактичний склад вимог або заперечень довірителя, визначити докази, потрібні для підтвердження фактів, які підлягають доказуванню, чи наявні вони, де можна їх одержати і в який спосіб, визначитись з нормою закону, що регулює спірні правовідносини сторін, чи не пропущено позовну давність, чи є поважні підстави для поновлення пропущеного строку, чи є можливість компромісу сторін, провести аналіз процесуального становища учасників справи.

Отже, між співбесідою і власне консультацією має бути певна перерва, яка полягає у підготовці консультації або поради. Така перерва може бути різною за обсягом роботи: від відтворення у пам'яті тексту закону до вивчення багатьох фактів, документів, нормативних актів, судової практики. Вона може тривати від кількох хвилин до кількох тижнів або навіть місяців. Така перерва по суті має бути обов'язковою стадією консультування, яку в літературі називають основою консультації. Автори книги "Адвокат. Навыки профессионального мастерства" (М.: Волтерс Клівер), базують свої висновки, зокрема, на досвіді адвокатів США і Європи. Надскладний цивільний процес у США передбачає потребу надати суду докази та висновки експертів, спеціальну процедуру обміну змагальними паперами (так званий плідінг (pleading), плідирування), вимогу щоб справу було вирішено в одному судовому засіданні (при цьому допускається кілька підготовчих засідань) - це вимагає системи підготовки, яка дійсно може тривати кілька місяців.

У практиці України, переважно щодо надання консультацій, такі обсяги робіт майже не трапляються. Проте і в адвокатів України бувають ситуації, коли для підготовки консультації потрібен тиждень, два, а то Й кілька місяців. Потрібно витребувати додаткові документи за допомогою запитів адвоката, а якщо це не вдається, можна звернутись по допомогу до суду (ст. 133 ЦПК України). В цьому разі слід подати позовну заяву протягом 10 днів з дня постановляння ухвали про забезпечення доказів. Що стосується КАС, то питання забезпечення доказів не містить таких обмежень, як ЦПК. Ст. 73 КАС передбачає, що особи, які беруть участь у справі, мають право просити суд забезпечити ці докази. Забезпечення доказів за ч. 2 ст. 73 КАС здійснюється також за заявою заінтересованої особи до відкриття провадження у справі.

У період перерви адвокат знову резюмує всі відомі йому факти, одержані під час співбесіди та в результаті вивчення документів. Він має звернутись до нормативних актів: уточнити та з'ясувати текст законів, зміст правових норм, вивчити судову практику з цього питання. Слід також визначити шляхи реалізації пропозицій, що надаватимуться у процесі консультування, можливі витрати, а також зусилля, які потрібно докласти для вирішення проблеми.

Упродовж підготовки до консультації рекомендують складати відповідні схеми, в яких викладають різні варіанти вирішення справи, обмірковуючи при цьому плюси та мінуси кожної пропозиції.

Після того як консультацію підготовлено, відбувається зустріч з довірителем, де адвокат знову викладе резюме та надасть консультацію, в якій запропонує не лише варіанти вирішення справи, а й прогноз можливих наслідків. Для спокійного й усебічного обговорення перед початком зустрічі варто з'ясувати, чи не змінились плани довірителя, скільки часу має довіритель, і з урахуванням цього обумовити порядок проведення зустрічі. Встановлення порядку проведення обговорення дозволяє адвокату провести консультування організованіше, не витрачаючи часу на суперечки та обговорення сторонніх проблем.

Предметом консультації є не тільки роз'яснення правових позицій, у яких опинився клієнт, а й варіанти вирішення проблеми та прогноз можливих наслідків. Адвокат має наголосити і на варіантах, які можуть обернутися проти довірителя, а також про можливі невдачі у вирішенні питання.

Приклад. Т. звернувся з проханням надати консультацію про можливість стягнення через суд дивідендів з фірми "Темп", у якій йому належало 20% акцій. Суть проблеми полягала в тому, що власник акцій ухилявся навіть ставити питання про виплату дивідендів і прийняв рішення не розподіляти їх. Консультуючи клієнта, адвокат звернув його увагу на те, що судова практика схиляється до негативного вирішення таких спорів. Разом з тим окремі норми Конституції та Закону "Про господарські товариства" дають підстави для подання позову та зміни судової практики у цих питаннях. І дійсно, в судах першої та другої інстанції позови про стягнення дивідендів було відхилено, проте Вищий господарський суд скасував рішення і направив справу на новий розгляд.

Консультація надається у письмовій формі, як правило, тільки на прохання довірителя. Адвокат також має допомогти довірителю обрати найоптимальніший варіант рішення шляхом порівняння, а також прогнозування часу та затрат, потрібних для того чи іншого рішення.

З усіх запропонованих рішень довіритель за допомогою адвоката віддає одному з них перевагу, і на цьому, по суті, консультація завершується.

Отже, консультація - одна з найважливіших і відповідальних форм діяльності адвоката, що вимагає високого рівня кваліфікації та специфічних професійних навичок, зокрема, вміння налагодити психологічний контакт з довірителем. Адвокат має володіти певним рівнем знань психології людини й умінням їх використовувати у консультуванні, використовуючи такі прийоми, як навідні запитання, емпатію, перефразування, слухання через порозуміння, технологію лійки та камінного димоходу (комину). Адвокат має вміти резюмувати виклад пояснень і будувати відносини з довірителем, опираючись на його інтереси ("опора на довірителя"). Ці прийоми здавна використовувались адвокатами України, тільки без певних фіксованих назв. Нові часи, нові віяння і вплив американських адвокатів з їхніми технологічними методами фіксують у літературі, а відтак і в адвокатській практиці, зокрема за допомогою програм правових ініціатив Американської асоціації адвокатів і Бюро демократичних інститутів і прав людини Організації з безпеки та співпраці в Європі, у фінансуванні яких бере участь уряд США.

Размещено на Аllbеst.ru


Подобные документы

  • Поняття, засади та гарантії адвокатської діяльності. Статус адвоката та його професійні права. Процесуально-правове положення та права адвоката у кримінальному процесі. Участь адвоката у цивільному процесі. Організаційні форми діяльності адвокатури.

    реферат [24,9 K], добавлен 17.05.2010

  • Ознайомлення з порядком утворення і реєстрацією юридичних осіб. Законодавство, що регулює адвокатську діяльність в кримінальному та цивільному провадженнях. Відносини адвоката і його помічника при здійсненні професійної діяльності з іншими органами.

    отчет по практике [2,3 M], добавлен 06.09.2013

  • Поняття права власності як найважливішого речового права, історія його формування та етапи становлення в юридичному полі. Первісні і похідні способи набуття права власності, основні способи його припинення. Цивільний кодекс України про право власності.

    контрольная работа [22,7 K], добавлен 19.10.2012

  • Головні завдання адвокатури і правове регулювання її діяльності. Права і обов’язки адвоката і його помічника. Види адвокатської діяльності, її гарантії. Кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури. Відносини адвокатури з Міністерством юстиції України.

    отчет по практике [42,1 K], добавлен 11.10.2011

  • Поняття та умови набуття права інтелектуальної власності на географічне зазначення, його місце в системі права України. Строки чинності даного права, його об'єкти. Зарубіжний досвід встановлення особливих характеристик товарів, затвердження їх опису.

    дипломная работа [196,3 K], добавлен 12.07.2010

  • Кодекс современной профессиональной этики адвоката. Ответственность адвоката за несоблюдение профессиональной этики. Этика поведения адвоката с коллегами и клиентами. Нравственные особенности поведения адвоката в ходе участия в судебном процессе.

    курсовая работа [39,6 K], добавлен 27.09.2016

  • Огляд особливостей професійної діяльності осіб, що обіймають посади в державних органах та їх апараті, об'єднаннях громадян за призначенням, що має своїм змістом реалізацію управлінських функцій. Дослідження видів, обов'язків і прав державних службовців.

    доклад [21,9 K], добавлен 11.05.2012

  • Сущность адвокатской деятельности, характеристика функций и полномочий адвоката. Условия приобретения статуса адвоката, порядок сдачи квалификационного экзамена. Основания для приостановления или прекращения статуса адвоката, гарантии его независимости.

    контрольная работа [13,7 K], добавлен 20.10.2011

  • Изучение сущности и правового содержания статуса адвоката. Морально-нравственные принципы в выполнении адвокатом профессионального долга по защите. Понятие адвокатской тайны. Полномочия и участие адвоката-защитника в кассационном и надзорном производстве.

    дипломная работа [192,4 K], добавлен 22.02.2014

  • Понятие принципа независимости адвоката. Свидетельский иммунитет. Обязанность государства защищать адвоката, членов его семьи и их имущество. Ограничение гражданско-правовой ответственности адвоката перед доверителем, как гарантия независимости.

    дипломная работа [115,5 K], добавлен 30.09.2017

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.