Правове регулювання договорів оренди земельної частки (паю)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правове регулювання договорів оренди земельної частки (паю)

Земельним законодавством України передбачена можливість реалізації прав на землю через укладення договору оренди земельної частки (паю). Указом Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» від З грудня 1999 р. було передбачено запровадження обов'язкового укладання договорів оренди земельної частки (паю) з виплатою орендної плати у натуральній або грошовій формах на рівні не менше одного відсотка визначеної відповідно до законодавства вартості земельної частки (паю). Згодом Указом «Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян - власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)» від 2 лютого 2002 р. граничний розмір орендної плати було встановлено на рівні не менше 1,5 відсотка вартості земельної частки (паю), а Указом «Про невідкладні заходи щодо захисту власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)» від 19 серпня 2008 р. - у розмірі не менше 3 відсотків.

Отже, громадяни-власники сертифікатів на право на земельну частку (пай) до виділення їм у натурі (на місцевості) земельних ділянок мають право укладати договори оренди земель сільськогосподарського призначення, місце розташування яких визначається з урахуванням вимог раціональної організації території і компактності землекористування, відповідно до цих сертифікатів з дотриманням вимог Закону України «Про оренду землі». Однак укладення договору оренди права на земельну частку (пай) не може перешкодити громадянину реалізувати вимогу про виділення земельної частки (паю) в натурі навіть до закінчення терміну дії договору.

На виконання Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» від З грудня 1999 року та доручення Кабінету Міністрів України наказом Державного комітету по земельних ресурсах від 17 січня 2000 р. була затверджена Типова форма договору оренди земельної частки (паю).

Відповідно до Порядку реєстрації договорів оренди земельної частки (паю), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2000 р. № 119, реєстрація договорів проводиться безоплатно виконавчим комітетом сільської, селищної, міської ради за місцем розташування земельної частки (паю). Для реєстрації договору земельної частки (паю) орендодавець подає особисто або надсилає поштою до відповідного органу місцевого самоврядування сертифікат на право на земельну частку (пай) і договір оренди в 2-х примірниках.

У дводенний термін виконавчий комітет сільської, селищної, міської ради перевіряє подані документи, реєструє або готує обґрунтований висновок про відмову у реєстрації. Рішення про відмову у реєстрації може бути оскаржене у судовому порядку.

Договір оренди реєструється у Книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв). Датою реєстрації договору оренди є дата внесення відповідного запису до цієї Книги. На обох примірниках договору оренди ставиться штамп із зазначенням дати реєстрації та номера запису, а також з підписом особи, яка зареєструвала договір. У разі внесення змін до договору оренди земельної частки (паю) він підлягає перереєстрації.

Варто зазначити, що Типова форма договору оренди земельної частки (паю) визначає певну кількість умов, які обов'язково мають бути враховані при укладенні договору оренди. Зокрема встановлено, що земельна частка (пай) передається в оренду для сільськогосподарських потреб, а у разі переходу права власності до інших осіб договір оренди зберігає чинність для нового власника. Після виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) договір оренди землі переукладається відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін. Законом визначені також права та обов'язки сторін договору оренди земельної частки (паю).

Орендодавець зобов'язаний:

- не втручатися у виробничу діяльність орендаря;

- не створювати орендарю будь-яких перешкод при виконанні умов договору.

Орендар зобов'язаний:

- протягом дії договору не змінювати цільове призначення земельної частки (паю);

- не допускати погіршення екологічного стану й родючості земельної ділянки;

- відповідати і платити за всі витрати, пов'язані з використанням ними земельної ділянки;

- своєчасно сплачувати орендну плату, визначену у договорі;

- після закінчення терміну договору оренди повернути орендодавцю орендовані землі в стані, придатному для використання за цільовим призначенням;

- за несвоєчасну сплату орендної плати - сплачувати пеню у розмірі 0,2% від суми недоїмки за кожен день прострочення;

- здійснювати комплекс заходів щодо охорони орендованих земель згідно з чинним законодавством.

Орендодавець і орендар мають право: у разі закінчення дії договору до закінчення польових робіт термін оренди земельної частки (паю) продовжити до повного завершення збирання врожаю; вносити зміни та доповнення у договір за згодою обох сторін у письмовій формі.

земельний пай майновий

Порядок виділення на місцевості земельної ділянки власнику земельної частки (паю)

Основною метою виділення земельних часток (паїв) в натурі (на місцевості) є надання та забезпечення селянинові юридичного статусу власника землі. Позитивними явищами цього процесу є те, що селянин стає повноправним власником земельної ділянки, отримавши державний акт на право приватної власності на землю, а також набуває можливості повного розпорядження цією земельною ділянкою, тобто самостійного визначення її юридичної долі.

Організаційно-правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали сільськогосподарським підприємствам, на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками визначає Закон України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», який був прийнятий Верховною Радою України 5 червня 2003 р. і набув чинності 9 липня 2003 р.

Процес правового регулювання земельних приватновласницьких відносин формально розпочався з прийняттям Закону України «Про форми власності на землю» від 30 січня 1992 р., за яким однією із форм власності на землю визнавалася приватна. Однак реформування відносин на засадах приватної власності на землю здійснювалося повільно. Прискорення перетворень у цій сфері земельних відносин спонукало видання Президентом України Указу «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» від 8 серпня 1995 р. Указом встановлювалося, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.

На виконання вищезазначеного Указу Президента України та постанови Кабінету Міністрів України «Про стан реформування земельних відносин» від 12 лютого 1996 р., наказом голови Державного комітету по земельних ресурсах, Міністерства сільського господарства і продовольства України, Української академії аграрних наук від 4 червня 1996 р. затверджені «Методичні рекомендації щодо порядку передачі земельної частки (паю) в натурі із земель колективної власності членам колективних сільськогосподарських підприємств і організацій», які не мали юридичної сили нормативно-правового акта, але відіграли значну роль у регулюванні відносин щодо виділення земельної частки (паю) в натурі до прийняття відповідного закону.

Згідно із вищезазначеними Рекомендаціями передача в натурі земельної частки (паю) здійснюється громадянину України, що має сертифікат на право на земельну частку (пай), згідно з його заявою, після складання «Схеми поділу земель колективної власності на земельні частки (паї)». Місце розташування та першочерговість виділення земельних ділянок визначається з урахуванням вимог раціональної організації території, компактності землекористування відповідно до проектів роздержавлення і приватизації земель сільськогосподарських підприємств і організацій та іншої технічної документації. Складанню Схеми передують підготовчі роботи, які містять аналіз земельно-кадастрових, статистичних і планово-картографічних матеріалів, результатів польових вишукувань і обстежень земельного фонду з метою встановлення фактичного стану використання земель підприємства та здійснення розрахунків проведеного паювання земель.

Юридичними підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості), згідно зі ст. З Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації. Для прийняття такого рішення необхідно, щоб власник земельної частки (паю) виявив бажання виділити її у натурі (на місцевості). Виявлення такого бажання власника виражається у формі письмової заяви, яку він подає до відповідного органу місцевого самоврядування чи органу державної влади.

Сільські, селищні, міські ради приймають рішення щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) у межах населених пунктів, а районні державні адміністрації - поза їх межами.

Відповідно до ст. 5 вищезазначеного акта сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості):

- розглядають заяви власників земельних часток (паїв) щодо виділення їм у натурі (на місцевості) земельних ділянок і видачі документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку;

- приймають рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості);

- уточнюють місце розташування, межі і площі сільськогосподарських угідь, які підлягають розподілу між власниками земельних часток

- укладають із землевпорядними організаціями договори на виконання робіт із землеустрою щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) та виготовлення технічної документації, яка необхідна для складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, якщо роботи виконуються за рахунок місцевого бюджету;

- розглядають та погоджують проекти землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв);

- організовуй проведення розподілу земельних ділянок між особами, які мають право на виділення їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості);

- оформляють матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту видачі державних актів на право власності на земельну ділянку;

- приймають рішення про видачу документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, власникам земельних часток (паїв).

Земельна частка (пай) (ч. З ст. 3) виділяється її власнику в натурі (на місцевості), як правило, однією земельною ділянкою. Однак за бажанням власника земельної частки (паю) йому можуть бути виділені в натурі (на місцевості) дві земельні ділянки з різним складом сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сінокоси або пасовища). Якщо одна і та сама особа має дві чи більше земельних часток (паїв), то вона має право, об'єднавши паї, виділити їх у натурі (на місцевості) однією земельною ділянкою.

У разі подання заяв про виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) більшості власників земельних часток (паїв) у межах одного сільськогосподарського підприємства відповідна сільська, селищна, міська рада чи районна державна адміністрація приймає рішення про розробку проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Однак, незважаючи на те, що закон вимагає прийняття рішення відповідними органами за умови подання заяв більшістю власників земельних часток (паїв) у межах одного підприємства, на практиці подання такої заяви меншістю чи навіть одним власником також обумовлює необхідність розробки проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Роботи по землеустрою щодо виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості), які виконуються землевпорядними організаціями, здійснюються на договірній основі. Організаціям, що виконують такі роботи, органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, державні та інші землевпорядні організації повинні надавати безоплатно всі геодезичні та картографічні матеріали й документи, необхідні для виконання робіт по землеустрою щодо виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості).

У проекті землеустрою щодо організації територій земельних часток (паїв) визначається місце розташування земельних ділянок, їх межі та площі сільськогосподарських угідь, які підлягають розподілу між власниками земельних часток (паїв), їх цільове призначення, наявність обмежень (обтяжень) при користуванні земельними ділянками, в тому числі земельних сервітутів (ч. 2 ст. 7 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)».

Із площі земельних ділянок, які підлягають розподілу, вилучаються:

- деградовані, малопродуктивні, а також техногенно-забруднені сільськогосподарські угіддя, що підлягають консервації;

- заболочені землі;

- інші землі, які недоцільно використовувати для сільськогосподарських потреб.

Незважаючи на те, що законодавством заборонено використовувати деградовані, малопродуктивні та техногенно-забруднені землі для розподілу та виділення в натурі як окремої земельної ділянки, на практиці склалася така ситуація, що до складу земель, які були розпайовані, включено близько 5 млн. га саме таких земель.

Проект землеустрою щодо організації територій земельних часток (паїв) зберігається у відповідній сільській, селищній, міській раді за місцем проживання більшості власників земельних часток (паїв) і в районному відділі земельних ресурсів.

Правові засади паювання майна недержавного сільськогосподарського підприємства.

З прийняттям 14 лютого 1992 р. Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» усі колгоспи, яких налічувалося 10,5 тис, поступово протягом декількох років було перетворено на нову організаційно-правову форму - колективні сільськогосподарські підприємства (КСП). Загалом прийняття зазначеного Закону знаменувало принципово новий етап у розвитку аграрних відносин. По-перше, існування й діяльність цієї колективної форми господарювання на селі було вперше закріплено на законодавчому рівні. Правовим підґрунтям функціонування колгоспу був Примірний статут колгоспу, прийнятий Четвертим Всесоюзним з'їздом колгоспників 25 березня 1988 р. Статут кожного конкретного колгоспу розроблявся на основі й відповідно до Примірного статуту. По-суті це означало, що виробничо-господарська діяльність колгоспів врегульовувалась локальним правовим актом, яким є статут. По-друге, відбулося значне наближення селян-членів КСП до засобів виробництва.

Колгоспники, будучи фактично найманими працівниками, не мали жодних майнових прав на майно колгоспу. При виході колгоспника з членів колгоспу, за аналогією до державного підприємства він одержував лише несплачену заборгованість по оплаті праці, жодним чином не претендуючи на майно господарства. Попри задекларовану «колгоспно-кооперативну» форму власності майно колгоспів було одержавлене. Зовсім інші майнові відносини встановлювалися в КСП. Вже ст. 4 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» передбачала принципи формування спільної власності та права членів щодо неї, а ст. 7 встановлювала спільну часткову власність на майно підприємства та можливість одержання частини його майна при виході з КСП.

Поряд із цим, процес реформування відносин колгоспно-кооперативної власності, здійснений Законом України «Про колективне сільськогосподарське підприємство», не слід змішувати з приватизацією. Попри зовнішню змістовну схожість, що полягає у закріпленні майнових прав членів КСП як фізичних осіб на майно підприємства, зазначені процеси мають суттєві відмінності. Так, згідно із Законом України «Про приватизацію майна державних підприємств» від 4 березня 1992 р. приватизація стосувалась лише майна держаних і комунальних підприємств, тоді як у КСП відбулася трансформація «одержавленої» колгоспно-кооперативної власності у спільну часткову власність членів колективних сільськогосподарських підприємств. Приватизація майна державних підприємств здійснювалася за плату, а в КСП майно за його членами закріплювалося на безоплатній основі. Для проведення приватизації потребувалося рішення відповідних територіальних органів Фонду державного майна України, для реформування в КСП достатньо було рішення загальних зборів колгоспу. Таким чином, застосування поняття приватизації до КСП є некоректним. До процесів реформування відносин колгоспної власності, здійснене в КСП внаслідок реорганізації (реструктуризації) колгоспів, доречно застосовувати поняття «паювання майна».

Правовою основою процесу паювання майна стало створення пайового фонду майна членів КСП, визначене ст. 9 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство», який складався з вартості основних виробничих і оборотних фондів, створених за рахунок діяльності підприємства, цінних паперів, акцій, грошей та відповідної частки від участі в діяльності інших підприємств і організацій. Такою участю на момент розпаювання були частки майна, які перебували як пайові внески до статутних фондів міжгосподарських підприємств, створених реформованими колгоспами. Міжгосподарські підприємства створювалися за участю декількох колгоспів для переробки сільськогосподарської продукції, сільського будівництва, догляду за колгоспними лісами тощо.

У зазначеному Законі не було визначено долю об'єктів соціально-побутового призначення колективних сільськогосподарських підприємств. Тому важливе значення мала постанова Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» від 14 лютого 1992 р. № 2115-ХІІ, п. 5 якої було встановлено, що об'єкти соціально-побутового призначення поділу (паюванню) між членами колективного сільськогосподарського підприємства не підлягають.

Пайовий фонд майна членів КСП складався з суми індивідуальних паїв кожного окремого члена підприємства. При цьому на кожен пай розповсюджувалося право власності члена підприємства. Проте право розпорядження своїм паєм член підприємства набував лише після припинення членства в підприємстві і виділення його в натурі. Відмітним є те, що в основу формування індивідуальних паїв було покладено трудовий критерій. Право членів підприємства на пайовий фонд майна було поставлено у залежність від їх трудового внеску. Величина паю залежала від кількості та якості (кваліфікації) праці, які колишні колгоспники вклали у створення майна колгоспу, на базі якого створювалося колективне сільськогосподарське підприємство.

Одержаний підприємством у кінці року прибуток піддягав розподілу і нарахуванню кожному члену КСП залежно від величини його паю. При цьому одержувані дивіденди за бажанням власника можна було спрямувати на збільшення номінального розміру індивідуального паю. У разі виходу з підприємства його членам надавалося право одержати пай натурою, грішми, цінними паперами або в іншій, за згодою сторін, формі.

Суттєвим недоліком цього етапу паювання майна можна назвати відсутність нормативно закріпленої методики розпаювання. Процес паювання здійснювався на основі Методичних рекомендацій по приватизації майна колективних сільськогосподарських підприємств, розроблених Інститутом аграрної економіки УААН і схвалених спільно секцією економіки Науково-технічної ради Міністерства сільського господарства і продовольства України та Українською академією аграрних наук 2 жовтня 1992 р. Серед недоліків цієї методики можна назвати: 1) розробку науково-дослідним інститутом, тобто організацією, яка не має нормотворчих повноважень, без наступного затвердження державним органом, наділеним відповідною компетенцією (Кабінет Міністрів України або Мінсільгосппрод); 2) застосування у назві Методичних рекомендацій поняття «приватизація», що у контексті вищезазначених відмінностей між приватизацією і паюванням майна є некоректним; 3) індикативний (рекомендаційний) характер документа, який не мав обов'язковості щодо застосування, що, у свою чергу, надавало керівництву КСП невиправдану можливість суб'єктивно використовувати цю методику на власний розсуд або розробляти і впроваджувати власні моделі розпаювання, не виключаючи можливості зловживань; 4) відсутність нормативно закріпленої форми документа, що засвідчував право не майновий пай.

Проте за відсутності відповідного підзаконного регулювання практика розпаювання сприйняла механізм, що пропонували зазначені Методичні рекомендації. Загальна схема об'єднувала такі послідовні операції. Визначення контингенту осіб, які мали право на майновий пай. Таким правом наділялися усі члени колективу КСП: працюючі; пенсіонери за віком; інваліди, що одержали ушкодження здоров'я у колгоспі, правонаступником якого стало КСП. Права на майновий пай могли набути також колишні члени колгоспу, зокрема призвані на строкову військову службу, обрані на виборні державні посади, направлені на навчання та на роботу до інших підприємств і організацій за умови їх повернення і поновлення у членстві (для пенсіонерів - при поверненні їх на постійне проживання у даному селі). За згодою членів трудового колективу майнові паї могли бути визначені також працівникам об'єктів соціальної і комунально-побутової сфери села.

Після визначення кола осіб, які претендували на одержання майнового паю, наступним кроком було обирання загального календарного періоду, за який здійснювалися розрахунки, і варіанту обчислення трудового внеску кожного з претендентів. Варіантів обчислення індивідуального трудового внеску пропонувалося два: 1) на основі фактичних затрат робочого часу, тобто за кількістю відпрацьованих людино-днів або нарахованих трудоднів (протягом 1946-1965 рр. оплата праці здійснювалася натурою, розмір якої залежав від кількості фактично відпрацьованих трудоднів); 2) на основі суми одержаної оплати праці кожного з членів колгоспу і КСП. Зауважимо, що останній варіант є прогресивнішим, оскільки оплата праці враховує не лише кількість, а й якість (кваліфікацію) праці. Щодо загального календарного періоду обрахування трудових внесків, то на розсуд загальних зборів пайовиків пропонувався період 25 - 40 років.

Далі уточнювалася загальна вартість пайового фонду колективного сільськогосподарського підприємства. При цьому передбачалася можливість резервування його частки для наділення майновими паями осіб, які не були включені до складу пайовиків. Нарешті, останнім кроком був поділ вартості пайового фонду на загальний фонд оплати праці чи трудових затрат, залежно від обраного варіанту, розрахунок розміру майнового паю кожного з членів КСП і затвердження результатів паювання на загальних зборах.

Слід відзначити формальність процесів паювання в цей період у значній кількості колективних сільськогосподарських підприємств, які відбулися переважно на папері. Цьому сприяли недостатня роз'яснювальна робота з боку відповідних державних органів, нерозуміння й інертність селян, які звикли «жити колгоспом», двоїстість державної аграрної політики, яка поряд з розвитком приватних засад у сільському господарстві бажала зберегти крупні господарства, тощо. Проте первісний процес паювання майна як передумови виникнення приватного власника на селі все таки було здійснено, причому в подальшому він одержав цілком логічне продовження й удосконалення, які виразилися у перепаюванні майна колективних сільськогосподарських підприємств.

Порядок перепаювання майна колективних сільськогосподарських підприємств.

Процес паювання майна багато в чому мав формальний характер, а тому його основної мети так і не було досягнуто. Мета паювання майна КСП була багатофункціональною і полягала у досягненні: спрощення процесу адаптації колективних форм господарювання до ринкового середовища; наближення селян до усуспільнених засобів виробництва; розширення сегменту приватних форм господарювання в сільському господарстві; підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва за рахунок зростання продуктивності праці членів КСП; покращення матеріального становища селян і їхнього соціального захисту.

Такий стан на фоні загального падіння ефективності сільськогосподарського виробництва на кінець 1999 року спричинив застосування значно радикальніших заходів у сфері розширення приватних засад у розвитку аграрних відносин в Україні. Початок ґрунтовних перетворень у сільському господарстві поклав Указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» від 3 грудня 1999 р. за № 1529/99, який було прийнято з метою забезпечення реалізації державної аграрної політики на засадах приватної власності. Указ містив імперативну вказівку щодо реформування протягом грудня 1999 - квітня 2000 р. колективних сільськогосподарських підприємств на засадах приватної власності на землю та майно. Такий захід передбачалося втілити в життя шляхом забезпечення всім членам колективних сільськогосподарських підприємств права вільного виходу з цих підприємств із земельними частками (паями) і майновими паями та створення на їх основі приватних (приватно-орендних) підприємств, селянських (фермерських) господарств, господарських товариств, сільськогосподарських кооперативів, інших суб'єктів господарювання, заснованих на приватній власності.

Проте здійснити перетворення колективних форм господарювання на приватні було можливим лише за умови виділення майнових паїв у натурі. Для цього, щонайменше, необхідно чітко знати вартість майнових паїв кожного члена КСП. Майно пайових фондів колективних сільськогосподарських підприємств за час, що минув з початку паювання, зношувалося як фізично, так і морально. Як наслідок відбувалося щорічне знецінення як загального пайового фонду майна, так і, відповідно, індивідуальних паїв окремих членів КСП. Цілком природно, що процес реформування колективних сільськогосподарських підприємств вимагав уточнення розміру пайового фонду і здійснення повторного паювання, тобто фактичного перепаювання майна КСП.

Складність і тривалість процесу перепаювання майна КСП спричинили появу ще одного Указу Президента України «Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки» від 29 січня 2001 р. за № 62/2001. Цим Указом передбачалося здійснити протягом поточного року ряд послідовних основних організаційних заходів щодо: 1) уточнення складу і вартості пайових фондів майна членів КСП; 2) визначення розмірів паїв колишніх членів КСП, що не були ними одержані в натурі, грішми або цінними паперами при припиненні членства, а також встановлення осіб, які є їх власниками; 3) запровадження документального посвідчення права власності на паї шляхом видачі свідоцтв про право власності на пай члена КСП (майнових сертифікатів); 4) виділення власникам паїв чи їх правонаступникам індивідуально визначених об'єктів зі складу майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств.

Указом доручалося Кабінету Міністрів України у місячний строк затвердити: 1) методику уточнення складу і вартості пайових фондів майна членів КСП, у тому числі реорганізованих; 2) порядок визначення розмірів паїв та документального посвідчення права власності на паї; 3) форму свідоцтва про право власності на пай члена КСП (майнового сертифікату); 4) типове положення про комісію з організації вирішення майнових питань, що виникають у процесі реформування аграрного сектора економіки. При цьому надання офіційних роз'яснень щодо здійснення зазначених заходів було покладено на Міністерство аграрної політики України.

З метою конкретизації положень зазначеного Указу Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову «Про врегулювання питань щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектору економіки» 28 лютого 2001 р. за № 177, якою було затверджено цілу низку нормативних документів з питань перепаювання майна КСП: 1) Методику уточнення складу і вартості пайових фондів майна членів колективних сільськогосподарських підприємств, у тому числі реорганізованих; 2) Порядок визначення розмірів майнових паїв членів колективних сільськогосподарських підприємств та їх документального посвідчення; 3) Типове положення про комісію з організації вирішення майнових питань, що виникають у процесі реформування аграрного сектору економіки.

Зазначена методика була розроблена з метою уточнення складу і вартості пайових фондів майна членів КСП, у тому числі реорганізованих, у яких не було завершено процес паювання майна і не здійснено належного оформлення та реалізації цих прав. Інвентаризація активів і зобов'язань піддягала проведенню комісією з організації вирішення майнових питань на основі матеріалів бухгалтерського обліку підприємства, результати якої підлягали затвердженню рішенням загальних зборів колишніх членів реорганізованого підприємства, тобто зборами співвласників.

Наступним основним етапом було уточнення вартості активів підприємства шляхом їх переоцінки на дату перепаювання, яке здійснювалося комісією за результатами інвентаризації. Далі на підставі переліку уточненого складу і вартості майна здійснювався розрахунок уточненого пайового фонду майна членів КСП. При цьому визначався перелік і вартість майна, яке не включалося до складу уточненого пайового фонду: що передбачалося для задоволення боргів; соціальної інфраструктури; майна, яке не підлягало паюванню.

До уточненого переліку майна соціальної інфраструктури включалися: об'єкти житлового фонду; табори для відпочинку і оздоровлення дітей, об'єкти культури і спорту, приміщення будинків-інтернатів для людей похилого віку та інвалідів, об'єкти побуту, охорони здоров'я тощо; дитячі дошкільні заклади, заклади середньої та середньої професійно-технічної освіти, дитячі музичні та художні школи, школи мистецтв; мережі електро-, тепло-, газо- і водопостачання, водовідведення, а також інженерні будівлі та споруди, призначені для обслуговування житлового фонду і об'єктів соціальної інфраструктури.

Наведений перелік майна соціальної інфраструктури стосувався майна, яке залишилося на балансі КСП і не було передане у комунальну власність відповідних сільських територіальних громад як того вимагала постанова Кабінету міністрів України «Про поетапну передачу у комунальну власність об'єктів соціальної сфери, житлового фонду сільськогосподарських, переробних та обслуговуючих підприємств, установ і організацій агропромислового комплексу, заснованих на колективній та інших формах недержавної власності» від 5 вересня 1996 р. за № 1060. При цьому з переліку майна соціальної інфраструктури, складеного на дату реорганізації підприємства, виключалися об'єкти, передані до комунальної власності в період між датою реорганізації та датою уточнення складу і вартості пайового фонду.

Методика визначала склад майна, що взагалі не підлягало розпаюванню. До нього належало майно, яке неможливо виділити в натурі в рахунок майнового паю: дороги загального користування, побудовані за рахунок колективних господарств; капітальні вкладення на поліпшення земель (меліоративні, осушувальні, іригаційні та інші роботи, гідротехнічні споруди, ставки, багаторічні насадження, лісосмуги); інші об'єкти, які перебували у загальному користуванні.

Як бачимо, в основу визначення переліку майна, яке виключалося з пайового фонду, було покладено критерій підлягання загальному користуванню. Цим забезпечувався принцип оптимізації індивідуальних і суспільних інтересів. Дійсно, набуття у приватну власність частини школи, будинку культури, проїжджої частини дороги чи зрошувальної системи так чи інакше порушує баланс між приватними і суспільними інтересами. Уточнені таким чином склад і вартість пайового фонду майна КСП давали змогу перейти до визначення розміру персональних майнових паїв кожного із співвласників.

Загальну процедуру уточнення майнових паїв співвласників КСП розкриває вищенаведений Порядок визначення розмірів майнових паїв членів колективних сільськогосподарських підприємств та їх документального посвідчення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України «Про врегулювання питань щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектору економіки» від 28 лютого 2001 р. за № 177. Визначення розмірів майнових паїв членів КСП передбачало здійснення таких етапів: 1) розробки і затвердження Положення про порядок паювання майна; 2) уточнення списку осіб, які мають право на майновий пай; 3) безпосереднього обрахування розміру вартості персональних майнових паїв.

У основі обчислення вартості майнових паїв залишається критерій індивідуального трудового внеску працівника у створення майнової основи КСП. Трудовий внесок кожної особи повинен визначатися з урахуванням розміру всіх форм оплати праці за період членства у цьому підприємстві. За своєю сутністю процес перепаювання майна становив уточнення вартості майнових паїв, уже визначених у ході паювання.

Дуже важливим моментом було затвердження єдиної форми Свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майнового сертифікату). Це є свідченням державного визнання і посвідчення майнових прав селян колишніх членів КСП з метою надання їм юридичного значення.

Видачу майнових сертифікатів було віднесено до компетенції відповідних за територіальною ознакою органів місцевого самоврядування. Сільські, селищні або міські ради оформлювали майнові сертифікати на безоплатній основі згідно зі списком осіб, які мали право на майновий пай підприємства. Факт оформлення майнового сертифікату підлягав засвідченню гербовою печаткою та підписом голови відповідної ради. Крім того, видача сертифікатів підлягала реєстрації у книзі обліку свідоцтв про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства.

Усі зміни щодо власників майнових сертифікатів внаслідок повного або часткового відчуження майна підлягають реєстрації у книзі обліку свідоцтв про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства. У разі втрати чи пошкодження свідоцтва видається дублікат, про що робиться відповідний запис на бланку свідоцтва.

Поряд із цим, механізм перепаювання, затверджений постановою Кабінету Міністрів України «Про врегулювання питань щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектору економіки» від 28 лютого 2001 р. за № 177, не зміг охопити всі сторони цього складного процесу. Зокрема невизначеними залишилися питання регламентації порядку затвердження рішень з перепаювання майна, а також використання майнових паїв, що залишилися не витребуваними їх власниками.

Зазначену прогалину заповнили акти Міністерства аграрної політики України. Так, наказом Мінагрополітики України від 7 лютого 2001 р. № 16 було затверджено Рекомендації щодо проведення загальних зборів колишніх членів реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства. Цими рекомендаціями право затверджувати всі результати процесу перепаювання майна було надано зборам колишніх членів реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства, які є співвласниками його майна (Зборам Співвласників). Таким чином, Збори Співвласників визнавалися вищим представницьким органом управління майном, основним завданням якого визначалася організація процесу врегулювання майнових відносин між користувачами майна реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства та співвласниками цього майна, а також оформлення майна пайового фонду в спільну часткову власність.

Позитивним моментом зазначених рекомендацій є регламентація напрямів і компетенції Зборів Співвласників. Недоліком є не встановлення правомочності рішень таких зборів. Правомочність зборів складають визначення: 1) представницької квоти, тобто частини співвласників, присутність якої є достатньою для визнання рішень зборів легітимними (така частка може становити 3/4,2/3 від загальної кількості або інша частка, яка вважається достатньою для представництва і вираження інтересів усіх членів певного об'єднання); 2) кількості голосів від присутніх на зборах, достатньої для прийняття рішень з окремих питань (можливо, простою більшістю). Такий стан дає змогу окремим групам осіб лобіювати свої власні інтереси на шкоду інтересам інших співвласників, що у підсумку призводить до зловживань та правопорушень.

Наступним наказом Міністерства аграрної політики України від 29 березня 2001 р. № 86 були затверджені Рекомендації щодо обчислення трудових внесків членів колективних сільськогосподарських підприємств, у тому числі реорганізованих. Необхідність прийняття зазначених рекомендацій викликалася потребою деталізації загальних положень Порядку визначення розмірів майнових паїв членів колективних сільськогосподарських підприємств та їх документального посвідчення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України «Про врегулювання питань щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектору економіки» від 28 лютого 2001 р. № 177.

Вибір порядку визначення індивідуальних трудових внесків та календарного періоду залежить від різних чинників, зокрема наявності необхідної документації, кваліфікованих спеціалістів для проведення складних розрахунків і умов для цього. Крім того, уточнення індивідуального трудового внеску кожного колишнього члена КСП значно ускладнюється різними видами та розмірами оплати праці, які вони одержували за час своєї трудової діяльності. Так, колгоспники до 1965 р. одержували натуральну оплату, яка обраховувалася на підставі нарахованих трудоднів. До 1991 р. оплата праці здійснювалася у радянських карбованцях, розмір якої за цей період варіювався поряд із значним зростанням у другій половині 80-х років минулого століття. У 90-х роках швидко змінювався як номінальний розмір оплати, так і вид національної валюти. Спочатку національною грошовою одиницею були купоно-карбованці, потім українські карбованці, на зміну яким у 1997 р. прийшла гривня. Внаслідок гіперінфляційних процесів у економіці України за період 1992-1997 рр. номінальний розмір щомісячної оплати праці зростав від тисяч до десятків мільйонів карбованців. У цих умовах визначення співвідношення оплати праці за періодами 1946- 1965 рр. (трудодні), 1966-1990 рр. (радянські карбованці), 1991- 1999 рр. (національні грошові одиниці) є складним процесом, що вимагав уніфікації методик визначення індивідуального трудового внеску працівника в межах усієї країни. Така узагальнена методика й була наведена у Рекомендаціях щодо обчислення трудових внесків членів колективних сільськогосподарських підприємств, у тому числі реорганізованих.

Нарешті, наказом Міністерства аграрної політики «Про затвердження Рекомендацій щодо обчислення розмірів індивідуальних майнових паїв членів колективних сільськогосподарських підприємств, у тому числі реорганізованих» від 27 червня 2003 р. № 208 було уточнено методику визначення майнових паїв. При цьому було відмінену попередню методику, затверджену наказом Мінагрополітики України від 29 березня 2001 р. за № 85.

Розширену методику з уточнення вартості майна пайових фондів для подальшого уточненого розрахунку майнових паїв надали Рекомендації з уточнення вартості майна, що складає пайові фонди членів колективних сільськогосподарських підприємств, у тому числі реорганізованих, та форм документів для розрахунку уточненого пайового фонду та його структури, затверджені наказом Міністерства аграрної політики України від 21 червня 2001 р. за № 174. Рекомендації визначили: 1) порядок перевірки облікової вартості та результатів індексації основних засобів; 2) критерії, підстави, етапи та особливості проведення робіт з уточнення вартості майна; 3) методи оцінки та особливості визначення відновної вартості окремих об'єктів; 4) оцінку залишкової вартості основних засобів; 5) уточнення вартості оборотних активів; 6) уточнення розміру зобов'язань; 7) оформлення результатів уточнення вартості майна.

Попри сприйняття практикою паювання та перепаювання усіх вищенаведених рекомендацій і методик, затверджених наказами Міністерства аграрної політики, все ж необхідно зазначити, що всі вони є нелегітимними через незатвердження у Міністерстві юстиції України. Відповідно до Указу Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» від 3 жовтня 1992 р. акти міністерств підлягають державній реєстрації, яке здійснює Міністерство юстиції України. Такої державної реєстрації зазначені накази Мінагрополітики У країни не мають. Водночас це не означає, що проведене перепаювання не має законної сили, адже рекомендації були сприйняті колективом співвласників майнових паїв, а їхня дійсність базувалася на загально-цивілістичному принципі дозволу всього, що прямо не заборонено законом.

Мабуть, враховуючи вищезазначені фактори Міністерство аграрної політики України запропонували остаточний варіант Методики визначення трудових внесків членів колективних сільськогосподарських підприємств, у тому числі реорганізованих, затвердженої наказом від 21 червня 2005 р. № 274, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 3 серпня 2005 р. за № 854/11134. У зв'язку з цим попередні методики обчислення розмірів індивідуальних майнових паїв членів колективних сільськогосподарських підприємств втратили чинність. Слід зазначити, що принципових змін у процес перепаювання нова методика не внесла.

Размещено на Allbest.ru