Розгляд касаційної скарги

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розгляд касаційної скарги

Попередній розгляд справи проводиться без участі сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Суддя-доповідач на попередньому судовому засіданні доповідає колегії у складі трьох суддів про свої висновки у справі та вносить відповідні пропозиції.

Якщо суддя-доповідач виявив, що відсутні підстави для скасування рішення і судова колегія погодилася з цією думкою, суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін. Суд скасовує рішення за наявності підстав, які тягнуть обов'язкове скасування судового рішення.

Таким чином, суд касаційної інстанції приймає рішення про відмову в задоволенні касаційної скарги і залишення рішення без змін або про скасування рішення суду без участі сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Отже, сторони й інші особи, які беруть участь у справі, позбавлені можливості доводити у касаційному суді переконливість своїх доказів, що гарантовано п. 4 ст. 129 Конституції.

На практиці ніхто не перевіряє, чи дійсно відбулося засідання колегії, чи це відбувалося так, що суддя-доповідач обійшов своїх колег-суддів і одержав їхні підписи на підготовленому документі. Тому вимога про попереднє засідання, яке відбувається без сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, має формальний характер і суперечить, на мою думку, конституційним гарантіям. Вихід із ситуації може бути знайдений у представництві інтересів сторін через обов'язкову участь обраних ними адвокатів у суді касаційної інстанції, як це має місце у Франції.

Якщо немає підстав для скасування рішення або є підстави для обов'язкового скасування рішення, справу можуть призначити до судового розгляду, якщо хоч один суддя із складу суду дійшов такого висновку. Про призначення справи до судового розгляду постановляється ухвала, яка підписується всім складом суду.

За межами регулювання ЦПК залишилось питання призначення складу суду в касаційній інстанції. Відповідно до Закону "Про судоустрій" колегії суддів для розгляду судових справ формує голова Судової палати.

Розгляд справи судом касаційної інстанції провадиться колегією у складі 5 суддів у межах, встановлених ст. 335 ЦПК. Порядок розгляду справи здійснюється за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції за винятками, передбаченими у главі 2 Кодексу. Засідання проводиться без виклику осіб, які брали участь у справі. За потреби вони можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Таким чином, новий Кодекс послідовно обмежує право осіб брати участь у судових засіданнях та давати пояснення і доводити переконливість своїх доводів у суді касаційної інстанції.

Порядок судового засідання, якого зобов'язані дотримуватись учасники процесу і всі присутні в залі судового засідання, охоплює:

1) поведінку при вході до зали засідань і оголошення рішення чи ухвали;

2) форму звернення до суду і суддів ("Ваша честь");

3) мову, якою ведеться судочинство;

4) забезпечення безпеки учасників процесу;

5) правила проведення відео-, звукозапису, трансляції судового засідання;

6) заходи, що вживаються до порушників, встановленого порядку.

Процедура розгляду містить систему послідовних дій:

1) відкриття судового засідання і оголошення про те, яка справа розглядається і за чиєю скаргою. Суд з'ясовує, хто з учасників процесу з'явився, перевіряє їхні повноваження. Оскільки інше не передбачено, суд має оголосити склад суду, прізвище перекладача і роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їхнє право заявляти відводи й інші процесуальні права та обов'язки.

"У разі заявлення відводів, клопотань і заяв особами, які беруть участь у справі, іншими особами, які оскаржили рішення суду, з усіх питань, пов'язаних з розглядом справи в касаційній інстанції, вони вирішуються судом після заслуховування думки осіб, які беруть участь у справі, у порядку, встановленому ЩІК України".

Касаційний суд може відкласти слухання справи у випадках неявки у судове засідання особи, яка бере участь у справі, про яку немає відомостей, що їй вручено повістку. Суд може відкласти розгляд справи й у інших випадках, передбачених ЦПК. Новий розгляд справи у касаційному порядку після її відкладення починається заново.

Всі ці питання належним чином не врегульовано. Чітко вказаного переліку винятків із загального порядку розгляду справ у суді першої інстанції глава 2 Кодексу не містить. Як правило, секретар або інша уповноважена особа касаційного суду перевіряє явку учасників процесу й інших осіб, які бажають бути присутніми в судовому засіданні, та проводить їх до зали засідань. Тобто має місце фактична процесуальна діяльність, або процесуальний звичай, який заповнює прогалини, не врегульовані законом;

2) суддя-доповідач в обсязі, який він вважає потрібним, доповідає зміст оскаржуваного рішення (ухвали) суду та доводи касаційної скарги;

3) сторони й інші особи, які беруть участь у справі, дають свої пояснення. Першою дає пояснення сторона, яка подала касаційну скаргу. Якщо рішення оскаржили обидві сторони, першим дає пояснення позивач. Суд може встановити однаковий проміжок часу для виступу сторін, обмеживши їх тривалість, про що оголошує на початку судового засідання. У своїх поясненнях сторони й інші особи, які беруть участь у справі, можуть наводити тільки ті доводи, які стосуються підстав касаційного провадження. У процесі пояснень головуючий може зупинити особу, яка відхиляється від предмета оскарження. Особі, яка дає пояснення, суд може поставити питання, які стосуються оскаржуваного рішення (ухвали).

Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, суд виходить до нарадчої кімнати, де ухвалює рішення.

У разі потреби під час розгляду справи може бути оголошено перерву або її розгляд відкладено. Адвокатам, особам, які надають правову допомогу, слід усвідомлювати, що у поясненнях немає потреби повторювати все те, що викладено у касаційній скарзі. Навпаки, це може викликати незадоволення суду та зауваження з боку головуючого. Тим паче неприпустимо відволікати увагу суду викладом обставин, які не є предметом спору або стосуються тих питань, які суд касаційної інстанції не може встановлювати, тобто виходити за межі касаційної скарги. Слід зосереджуватись на тих обставинах, потреба у роз'ясненні яких і визначення своєї позиції виникли вже в процесі слухання справи, а також чітко і лаконічно викласти свою позицію щодо спору та заперечення щодо пояснень другої сторони. Якщо в процесі пояснень хтось із суддів ставить запитання, слід усвідомлювати, що відповідь потрібно давати негайно, а не продовжувати свій виступ. Таке питання може виявитись вирішальним для справи, тому не варто проявляти зайву в такій ситуації поспішність. Поспішайте повільно, і вас почують.

Адже справу слухають судді найвищої кваліфікації. З доповіді вони вже склали для себе загальну картину справи, мали можливість ознайомитися з документами, касаційною скаргою та запереченнями на неї, а тому відповідь на запитання може розвіяти певні сумніви, які виникли у суддів, або ж, навпаки, поглибити їх. Сам факт запитання засвідчує заінтересованість того чи іншого судді та його бажання розібратись у справі, а це важливо. Принцип диспозитивності діє й у суді касаційної інстанції. Позивач має право відмовитися від позову, а сторони мають право укласти між собою мирову угоду з додержанням правил Кодексу.

При укладенні мирової угоди між представниками сторін суд перевіряє, чи мають на це повноваження такі особи. При цьому слід мати на увазі вимоги ст. 44 ЦПК та ст. 42 ЦПК. Під час вирішення питання про повноваження адвоката, який діє на підставі ордера, варто впевнитись, чи довіритель не обмежував адвоката на вчинення певних дій. Статті 333 та 334 ЦПК мають внутрішню суперечність. Виникає питання: як бути, якщо сторони готові укласти мирову угоду, а їх не викликають у судове засідання? Під час підготовки справи до слухання, враховуючи, що суд за потреби може викликати цих осіб у судове засідання, адвокат вправі заявити клопотання про виклик їх до суду з метою вирішення питання про укладення мирової угоди. Таке клопотання слід подавати завчасно (наприклад, разом із касаційною скаргою).

Ст. 334 ЦПК не передбачає випадку, коли відповідач визнає позов. Але відповідно до принципу диспозитивності відповідач має право визнати позов. Однак визнання позову відповідачем не тягне припинення справи. Визнання позову враховується касаційним судом при ухваленні рішення.

Ст. 335 ЦПК встановлює межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Перевірку справи суд здійснює в межах касаційної скарги. Суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одного доказу над іншими.

Із змісту цієї норми складається враження, що суд касаційної інстанції не може давати оцінки доказам. Очевидно, що такий підхід є надто спрощеним. Суд перевіряє правильність застосування норм матеріального і процесуального права. І якщо при одержанні доказів, їх оцінці судом було допущено порушення норм процесуального або матеріального права, то суд касаційної інстанції має право дати цим порушенням оцінку відповідно до своїх повноважень, передбачених статтею 336 ЦПК. Схожу позицію займає і В.І. Тертишніков.

Ч. 2 статті визначає, що касаційний суд перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Тобто коментована стаття встановлює межі перевірки матеріального характеру - те, що закладено у позовній заяві. Якщо це вимога про стягнення 22 тис. грн у суді першої інстанції, то вона не може бути збільшена або замінена на іншу вимогу в суді касаційної інстанції.

Якщо суд касаційної інстанції виявить неправильне застосування норм матеріального права або порушення цих норм, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, то в цьому випадку суд не обмежений доводами касаційної скарги.

Наслідки розгляду справи у касаційній інстанції

Повноваження суду касаційної інстанції - це сукупність його прав та обов'язків, пов'язаних із застосуванням процесуально-правових наслідків, щодо рішень і ухвал суду першої інстанції та апеляційної інстанції, ухвалених у цивільних справах, законність яких перевіряється у касаційному порядку"581. За наслідками розгляду справи суд касаційної інстанції має право: відхилити касаційну скаргу і залишити рішення без змін; постановити ухвалу про повне або часткове скасування рішення і передати справу на новий розгляд; постановити ухвалу про скасування рішення апеляційного суду і залишення в силі рішення суду першої інстанції; скасувати судові рішення і закрити провадження у справі або залишити заяву без розгляду; скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення і передання справи на новий його розгляд є його незаконність, яка виявилася у порушенні або неправильному застосуванні норм матеріального або процесуального права.

Є підстави вважати, що законодавець у поняття "змінити рішення" вклав зміст поняття "ухвалити нове рішення". Таке нове рішення заступає собою попереднє рішення тільки у певній, змінюваній частині. Наприклад, зі зміною розміру стягуваної суми з 12 тис. грн до 15 тис. грн має вказуватись не про збільшення стягуваної суми на три тисячі гривень, а на зміну рішення суду в частині розміру і про стягнення 15 тис. грн.

Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги на ухвалу має право відхилити касаційну скаргу і залишити ухвалу без змін; скасувати ухвалу і передати питання на розгляд суду першої або другої інстанції; змінити або скасувати ухвалу і вирішити питання по суті, а також скасувати помилкову ухвалу апеляційного суду і залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

В.І. Тертишніков звертав увагу на неясність ситуації, передбаченої п. 3 ст. 334 ЦПК 1963 р. щодо того, з якого моменту рішення суду першої інстанції набирає чинності, у зв'язку із скасуванням рішення апеляційного суду та залишення в силі рішення суду першої інстанції. У зв'язку з цим пропонувалось вказувати, що рішення суду першої інстанції, залишене без змін, набирає чинності після розгляду справи судом касаційної інстанції582. Нині цю проблему частково вирішено. Відповідно до ч. 2 ст. 349 скасовані рішення та ухвали суду втрачають законну силу з моменту проголошення рішення або ухвали касаційної інстанції. В цьому контексті можна дійти висновку, що залишене в силі рішення суду першої інстанції або ухвала цього суду набирають чинності з моменту втрати чинності ухвали або рішення суду апеляційної інстанції, якими були ці рішення скасовані. При частковій зміні рішення суду першої або другої інстанції таке змінене рішення вступає в силу з моменту проголошення рішення суду касаційної інстанції. У процесуальних кодексах записано, що рішення проголошується. На мою думку, було б точніше, якщо б вживався термін "оголошення рішення".

Готуючи касаційну скаргу або заперечення на неї, слід орієнтуватись на ті повноваження, які має суд касаційної інстанції, та чітко викладати у скарзі або запереченнях своє прохання відповідно до них.

Якщо у касаційній скарзі міститься прохання про скасування судових рішень і ухвалення нового рішення або зміну рішення, то прохання у скарзі потрібно сформулювати так, щоб воно було викладене як бажана резолютивна частина рішення суду касаційної інстанції.

Суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права. При цьому суд касаційної інстанції зобов'язаний вказати мотиви, за якими доводи касаційної скарги відхиляються.

Велике значення має норма, яка встановлює, що не може бути скасовано правильне по суті й справедливе рішення з одних лише формальних міркувань. Ця норма є відтворенням ч. 2 ст. 308 Кодексу. Вона визначає однаковість підходів до відхилення скарги як для суду апеляційної інстанції, так і для суду касаційної інстанції. В.І. Тертишніков зауважує, що поняття "правильне рішення" вживається ЦПК надзвичайно рідко.

Уявляється, що правильним є те рішення, яке є обґрунтованим і при постановленні якого порушення норм матеріального права не вплинули на остаточні висновки суду першої інстанції, який постановив правильне рішення". У цьому випадку фраза "формальні міркування" вказує на перевагу суті над формою, а певне правило не має настільки істотного значення, щоб бути підставою для визнання рішення незаконним. Це оціночне поняття, якому суд дає оцінку в кожному конкретному випадку. Одним із орієнтирів для оцінки таких неістотних порушень є принцип розумності, притаманний праву.

Формальним міркуванням можуть бути випадки, коли суд розглянув справу без сплати державного мита, без оплати витрат на технічне забезпечення судового процесу тощо.

Якщо мали місце порушення невеликі, такі що не впливали і не вплинули на правильність рішення, то рішення не може бути скасовано. Що стосується істотних порушень, зазначених у ч. 1 ст. 338 ЦПК, то вони тягнуть скасування рішення та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції в обов'язковому порядку.

За практикою, що встановилася, ці обставини підлягають застосуванню незалежно від доводів касаційної скарги. Вважаю, що навіть у випадках, якщо у апеляційній скарзі немає посилання на обставини, подані у ч. 1 коментованої статті, рішення має бути скасовано.

Новий ЦПК не передбачає як підставу для скасування рішення такі обставини як порушення таємниці нарадчої кімнати, відсутність (втрата) носія звукозапису судового процесу. У всіх цих випадках має місце істотне порушення вимог процесуального закону, але ст. 311 ЦПК не передбачає обов'язкове направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Суд, за виявлення таких обставин, як порушення таємниці нарадчої кімнати, відсутності електронного носія звукозапису процесу, на мою думку, має провести перевірку всієї справи у повному обсязі та вирішити питання про скасування рішення відповідно до ч. 2 ст. 338. Тобто в цьому випадку суд скасовує справу, якщо впевниться, що допущені порушення призвели до неправильного вирішення справи.

Ч. 3 ст. 338 визначає залежно від допущених порушень, якому суду передається для розгляду справа. Справа передається на розгляд суду першої інстанції, якщо порушення закону було допущено судом першої інстанції та не усунуто апеляційним судом, або ж порушення було допущено і судом першої інстанції, і апеляційним судом. Слово "одночасно" стосовно порушення закону апеляційним судом не є вдалим, оскільки суд апеляційної інстанції не приймає рішень одночасно із судом першої інстанції.

Якщо порушення допустив тільки апеляційний суд, то справа передається на новий апеляційний розгляд. Це забезпечує процесуальну економію під час вирішення справ порівняно з переданням справи на розгляд до суду першої інстанції.

Висновки та мотиви, з яких скасовано рішення, є обов'язковими для суду першої інстанції при новому розгляді справи.

Аналогічна стаття у ЦПК 1963 р. піддавалась критиці у правовій літературі 584. Однак законодавець, по суті, не змінив своєї позиції. Якщо рішення страждає на неповноту, недоведеність або на невідповідність висновків суду обставинам справи, то як бути касаційному суду? Чіткої позиції у ЦПК щодо цього немає.

Слід зауважити, що хоча суд касаційної інстанції не може надавати перевагу одним доказам перед іншими і не може вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні, або вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, ці обставини нерівноцінні поняттю неповноти або невідповідності висновків суду обставинам справи. Саме по собі обмеження суду в цих питаннях є невдалим, бо звужує можливості суду касаційної інстанції щодо виявлення ним явного порушення вимог закону.

Разом з тим, якщо суд порушив вимоги належності, допустимості доказів, а також не врахував достатність і взаємний зв'язок цих доказів у сукупності, то в цьому випадку маємо порушення вимог процесуального закону - ст. 212 ЦПК. Отже, суд касаційної інстанції зобов'язаний перевірити і вимоги належності, допустимості, доказів у сукупності, бо недотримання цих вимог судом першої інстанції або апеляційним судом є порушенням вимог процесуального закону. Ст. 335 ЦПК містить обмеження для суду касаційної інстанції: він не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що встановлені судом чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

При цьому маємо внутрішню суперечність цієї норми, оскільки залишаються питання належності, допустимості, а також достатності та взаємного зв'язку доказів у сукупності. Суд касаційної інстанції може виявити, що застосовано недопустимий доказ або доказ, який не відповідає вимогам належності.

Наприклад, суд першої інстанції без призначення експертизи на підставі медичних документів (історії хвороби) зробив висновок, що певна особа не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними. Однак такий висновок може бути зроблено тільки експертом, оскільки судді не є спеціалістами у сфері медицини. Здійснивши таку оцінку, суд допустив (крім іншого) неправильне застосування норм процесуального закону з точки зору допустимості доказів. Тому суд касаційної інстанції, не переглядаючи встановлені судом першої інстанції обставини, може констатувати, що судом допущено порушення норм процесуального закону при оцінці доказів і межах їх допустимості та це порушення вимог процесуального закону призвело до ухвалення неправильного рішення.

Порушення судом права на правову допомогу - це також недотримання норм процесуального закону, і якщо воно призвело до неправильного вирішення справи, то може бути підставою для скасування рішення.

Вважаю, що концепція ст. 335 ЦПК, за якою суд касаційної інстанції не може вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу та перевагу одного доказу над іншим, є помилковою та внутрішньо суперечною.

Суд касаційної інстанції зобов'язаний перевірити правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права. А норми процесуального права встановлюють правила належності та допустимості доказів, а також правила їх оцінки. І суд зобов'язаний перевірити, чи були дотримані процесуальні норми під час вирішення питання про належність, допустимість доказів, а також чи були дотримані судом вимоги процесуального закону при одержанні й оцінці письмових і речових доказів та висновку експерта і пояснень свідків.

Зокрема, слід перевірити, чи дотримані вимоги ст. 179, 180, 182,185,187,189 ЦПК України. Ст. 212 ЦПК встановлює порядок оцінки доказів. Суд касаційної інстанції зобов'язаний (у межах заявленої скарги) перевірити, чи було дотримано вимоги процесуального закону під час оцінки доказів.

При цьому суд касаційної інстанції може встановити, що має місце порушення вимог належності, допустимості, а також достатності та взаємного зв'язку цих доказів.

Суд касаційної інстанції не може перевіряти достовірність доказу, бо це прямо вказано у ст. 335 ЦПК. Але якщо суд касаційної інстанції встановив, що суд першої інстанції допустив порушення правил належності або порушення правил допиту свідків, або порушення вимог допустимості доказів, то це означає, що ним виявлено порушення вимог процесуального закону при постановленні рішення. У цьому випадку суд касаційної інстанції, не роблячи висновків про достовірність чи недостовірність доказів, про наявність або відсутність тих чи інших обставин, має зробити висновок, чи виявлені судом порушення є достатньою підставою для скасування рішення відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Так, у випадку грубого порушення правил призначення і проведення експертиз, якщо висновок такої експертизи покладено в основу рішення суду, маємо неправильне застосування процесуального закону, маємо недопустимий доказ, покладений в обґрунтування рішення суду. Виправити самостійно помилку суд касаційної інстанції не може. Постановити нове рішення або змінити рішення у випадку застосування недопустимого доказу суд також не може. Отже, в цій ситуації єдиний вихід - скасувати рішення і направити справу на новий розгляд. Цього, зокрема, вимагають і правила розумності та справедливості щодо постановлення рішень.

Автори проекту, на жаль, не врахували, що правильність застосування норм матеріального і процесуального права перебувають у нерозривному діалектичному зв'язку. Суду касаційної інстанції заборонили перевіряти достовірність або недостовірність тих чи інших доказів, а також встановлювати або вважати доведеними ті чи інші обставини. Цього суд касаційної інстанції насправді не робив і раніше.

Однак водночас на суд касаційної інстанції покладено обов'язок перевіряти, чи були дотримані вимоги процесуального закону при одержанні і оцінці доказів. Безумовно, що порушення процесуальних норм при одержанні доказів та їх оцінці ставить під сумнів їх достовірність і правильність встановлення обставин у справі. Суд касаційної інстанції не робить висновків щодо достовірності доказів і правильності встановлення тих чи інших обставин, оскільки цього не дозволяє закон. Він у цій ситуації зобов'язаний констатувати наявність порушень процесуального закону та зробити висновок, чи можна за таких порушень залишити в силі рішення суду.

Отже, суду касаційної інстанції достатньо встановити факт порушення норм процесуального закону при одержанні доказів або їх оцінці та визнати ці порушення достатніми для скасування рішення. Достовірність або недостовірність доказів і доведеність або недоведеність тих чи інших обставин суд касаційної інстанції при цьому не встановлює. Чіткої позиції з цих питань поки що немає. Проте адвокати, виходячи з інтересів своїх довірителів, мають ставити ці проблеми перед судом і в такий спосіб домагатись визначеності у судовій практиці з цих питань.

Разом з тим Кодекс вимагає від суду касаційної інстанції давати у певних випадках оцінку законності та обґрунтованості рішення. Так, у ч. 2 ст. 340 ЦПК вказується, що якщо суд ухвалив законне і обґрунтоване рішення, то смерть фізичної особи не є підставою для закриття провадження у справі. Отже, суд касаційної інстанції має дати такому рішенню оцінку з точки зору законності та обґрунтованості, а це, по суті, означає перевірку, зокрема достовірності доказів і обґрунтованості встановлених судом обставин справи. Таким чином, ЦПК допустив певну непослідовність у цих питаннях, що не сприяє визначеності судової практики.

Ст. 339 ЦПК визначає порядок виправлення помилки, яка допущена судом апеляційної інстанції в результаті скасування рішення суду першої інстанції. Встановивши, що рішення суду першої інстанції ухвалено згідно із законом, тобто є правильним, суд касаційної інстанції скасовує рішення апеляційного суду і залишає в силі судове рішення, скасоване помилково.

В.І. Тертишніков слушно вказує, що рішення суду першої інстанції в результаті його скасування апеляційним судом так і не набрало чинності, а тому його "не можна залишити в силі". Точнішим було б застерегти, що суд касаційної інстанції, скасувавши рішення апеляційного суду, надає законну силу рішенню суду першої інстанції. Ця неточність у статті скоріше лінгвістична, ніж юридична. Очевидно, що статтю слід розуміти так, що рішення суду першої інстанції у зв'язку із скасуванням рішення апеляційного суду набирає чинності з моменту проголошення ухвали суду касаційної інстанції. Оскільки рішення апеляційного суду втрачає силу з моменту проголошення рішення суду касаційної інстанції, то рішення суду першої інстанції з цього моменту набуває чинності.

Ст. 340 ЦПК дублює ст. 310 Кодексу і встановлює порядок закриття провадження справи або залишення заяви без розгляду судом касаційної інстанції у випадках, коли суд виявляє обставини, передбачені статтями 205, 207 ЦПК. касаційний суд розгляд справа

Закон не вирішує випадків, коли в судовому засіданні встановлюються обставини, які настали в період між постановленням рішення суду першої інстанції та засіданням у суді касаційної інстанції, якщо відносини допускають правонаступництво.

Якщо підприємство ліквідовано, то це означає, що правонаступника немає. Ситуація вимагає закриття касаційного провадження, але не закриття провадження у цивільній справі. Якщо ж юридична особа реорганізована, то її права і обов'язки переходять до правонаступника або правонаступників. У цьому випадку є можливість залучити такого правонаступника. Якщо це потребує певного часу, то суд вирішує, залежно від обставин справи, про перерву в судовому засіданні або про зупинення провадження у справі.

Отже, Кодекс не визначив цих ситуацій і вирішувати їх доведеться судам за допомогою принципу розумності й аналогії закону.

Ч. 2 ст. 340 вирішує одну з ситуацій, яка може виникнути у зв'язку зі смертю фізичної особи чи припиненням юридичної особи. Стаття встановлює, що у випадку, якщо судом ухвалено законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи чи припинення юридичної особи - сторони у спірних правовідносинах після ухвалення рішення, що не допускає правонаступництва, не може бути підставою для скасування рішення в касаційному порядку із закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розгляду.

Аналіз такого випадку дає підстави для висновку.

Закриття провадження або залишення заяви без розгляду неможливе, якщо ці події (смерть або припинення юридичної особи) мали місце після ухвалення законного і обґрунтованого рішення. Що стосується інших випадків, наведених вище, то Кодекс чіткої відповіді на них не дає.

Така ситуація варта уваги ще й тому, що містить вказівку для суду касаційної інстанції про потребу перевіряти законність і обґрунтованість рішення. В інших статтях термін "обґрунтованість рішення" стосовно суду касаційної інстанції не вживається.

Так чи інакше, але коментована стаття спрямовує суд касаційної інстанції перевіряти і законність, і обґрунтованість рішення. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно й усебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо законність як вимога до судового рішення стосується юридичного боку судового акта, то обґрунтування - фактологічного.

Ст. 341 ЦПК визначає випадки, коли суд може ухвалити нове рішення або змінити рішення. Очевидно, що хоча такі умови не виписано у статті, проте ухвалення нового рішення можливе, якщо обставини, які мають значення для справи, встановлено повно й правильно і допущена лише помилка у застосуванні норм матеріального права.

Стаття визначає два випадки ухвалення нового рішення або зміну його: а) якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини; б) не вжито закон, який підлягав застосуванню.

Приклад. Під час вирішення цивільної справи про перевірку законності вступу в чергу на одержання кооперативної квартири застосував Правила обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм житлових приміщень в Українській PCP, затверджених постановою Ради Міністрів УРСР та Укрпрофради від 11 грудня 1984 р. і не застосував Правила обліку громадян, які бажають вступити в житлово-будівельний кооператив (затверджені постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради 5 червня 1985 p.).

Тобто суд до правовідносин, які стосуються кооперативної квартири, застосував (в цьому випадку підзаконний акт), який регулює одержання комунальної (державної) квартири.

За таких обставин суд касаційної інстанції може ухвалити нове рішення або змінити рішення, обґрунтувавши його законом, який підлягав застосуванню. Наведений приклад порушує й іншу проблему. Ст. 341 ЦПК вказує тільки на закон, але нічого не говорить про підзаконні акти, що регулюють ті чи інші правовідносини, якими керувався суд. З огляду на ст. 8 ЦПК вважаю, що під час застосування коментованої статті суд може змінити рішення або постановити нове рішення, якщо вжито не тільки не той закон, а й не той підзаконний акт, який підлягав застосуванню, або вжито підзаконний акт, який не поширюється на ці правовідносини. При цьому суд касаційної інстанції має керуватися також правилами ст. 8 ЦПК щодо застосування інших нормативно-правових актів та їх відповідності закону.

Підстави для відхилення касаційної скарги на ухвалу суду або її зміни чи скасування викладено у ст. 342 ЦПК. Ст. 293 ЦПК передбачає перелік ухвал, які підлягають оскарженню окремо від рішення.

Якщо суд прийняв ухвалу з додержанням вимог закону, то суд касаційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу і залишає ухвалу без змін. Таке рішення суд касаційної інстанції постановляє, якщо відсутні підстави для втручання в судову ухвалу. При цьому суд касаційної інстанції має вказати мотиви, за якими відхиляються доводи касаційної скарги на ухвалу суду.

Ч. 2 коментованої статті передбачає право суду касаційної інстанції скасувати ухвалу і передати питання на новий розгляд до суду першої або апеляційної інстанції, якщо було порушено порядок, встановлений для його вирішення. Останнє формулювання не досить прозоре. У всякому разі його можна розуміти так, що ухвала може бути скасована, якщо мали місце порушення вимог процесуального закону, оскільки норми процесуального права визначають порядок вирішення питань, за наслідками яких постановляють ухвалу (див. також ст. 338 Кодексу).

Ч. 3 ст. 342 ЦПК визначає випадки, коли суд касаційної інстанції змінює або скасовує ухвалу і постановляє нову ухвалу зі спірного питання. Таке право має суд касаційної інстанції, якщо питання вирішено всупереч нормам процесуального права.

Наприклад, суд заборонив вчиняти певні дії зі здійснення процедури банкрутства ліквідатору або проводити санацію підприємства. Оскільки, відповідно до ч. 6 ст. 152 ЦПК, такі дії заборонено, ухвала суду в цьому випадку підлягає скасуванню. Підставою для зміни, скасування може бути також помилково сформульована суть процесуальної дії чи підстави її застосування, але й у цьому випадку суд може скасувати таку ухвалу та постановити свою ухвалу або змінити ухвалу.

Суд касаційної інстанції ухвалює рішення та постановляє ухвали відповідно до ст. 19 Кодексу та глави 7 розділу III Кодексу за винятками та доповненнями, зазначеними в ст. 344-346 ЦПК. Статті 344-346 ЦПК встановлюють види ухвал та випадки, коли суд касаційної інстанції ухвалює рішення, а також встановлюють зміст рішення та ухвали суду. Зміст ухвал і рішень, визначених у главі 7 розділу III, визначається з урахуванням ст. 345, 346 ЦПК, а види ухвал і випадки постановлення рішення судом касаційної інстанції визначено ст. 344 ЦПК. Таким чином, ця стаття визначає і правила поведінки суддів у нарадчій кімнаті.

У доповненні ч. 2 ст. 19 встановлено, що жоден із суддів касаційного суду не має права утримуватися від висловлення думки з питань, які обговорюються, та щодо правильності судового рішення, що оскаржене.

Рішення або ухвала суду касаційної інстанції оформлюється суддею-доповідачем і підписується всім складом суду, який розглядав справу. У ЦПК 1963 р. рішення та ухвали суду підписувались тільки головуючим і суддею-доповідачем. Вимога нового Кодексу про підпис рішень та ухвал всім складом суду є правильною і відповідає вимогам Конституції та принципу відповідальності суддів за постановлене рішення.

Суд касаційної інстанції ухвалює рішення у разі скасування судових рішень і ухвалення нового або зміни рішення.

Ухвала складається із вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин.

У вступній частині вказують: час і місце постановлення ухвали; найменування суду, прізвища та ініціали складу суду, прізвища та ініціали секретаря судового засідання; найменування справи та імен (найменувань) осіб, які беруть участь у справі. Вважаю, що обов'язковою є вказівка на номер справи, оскільки пошук її в базах даних здійснюється саме за номером.

В описовій частині зазначають: короткий зміст вимог касаційної скарги і оскаржених судових рішень. У стислому вигляді він відтворює доповідь судді-доповідача. Далі - узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, узагальнений виклад доводів і заперечень інших осіб, які беруть участь у справі. Обов'язково вказують встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини.

У мотивувальній частині зазначають мотиви, з яких виходив суд касаційної інстанції при постановленні ухвали, та положення закону, яким він керувався. Тобто мотивувальна частина має містити обґрунтування, на підставі якого суд касаційної інстанції дійшов певних висновків, вказуючи норму матеріального закону, за яким вирішено спірні відносини і норму якого суд застосував.

Резолютивна частина рішення має містити висновок суду касаційної інстанції, розподіл судових витрат з урахуванням тих витрат, які понесли сторони у зв'язку з веденням справи в суді касаційної інстанції. У резолютивній частині рішення вказують строк і порядок набрання ухвалою чинності та її оскарження.

Якщо рішення скасовується і направляється на новий розгляд, зазначається, які порушення права були допущені судом першої або апеляційної інстанції, в чому полягає неможливість усунути допущені порушення і, очевидно, вказівки та висновки, які є обов'язковими для суду, який вирішуватиме справу.

Ст. 346 ЦПК визначає структуру і зміст рішення суду касаційної інстанції. Рішення складається з чотирьох частин: вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин.

Вимоги до вступної, описової частини рішення аналогічні вимогам, які ставляться до вступної та описової частини ухвали суду касаційної інстанції (див. ст. 345 ЦПК).

У мотивувальній частині зазначаються мотиви, на підставі яких суд касаційної інстанції змінив або скасував судові рішення і ухвалив нове рішення. Мотивувальна частина рішення суду касаційної інстанції є найважливішою. По-перше, рішення ухвалюється касаційним судом, а тому воно є визначальним для судової практики за аналогічними справами. Аргументація суду і його тлумачення норм права викладена у рішенні, є зразком документа для юридичної громадськості, адвокатів та юристів. Звичайно, рішення має неабияке значення для конкретної справи.

Виклад мотивів щодо прийняття рішення робить висновки суду зрозумілими та переконливими. В ухваленому рішенні суд вказує, чи було порушено і ким саме, не визнано або оспорено права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду. Мотиви рішення суду обґрунтовуються посиланнями на назву закону, статті, її частини, абзацу, пункту та підпункту, на підставі яких вирішено справу, а також на норму процесуального закону, яким суд керувався.

У резолютивній частині у стислій імперативній формі викладають висновок суду про скасування чи зміну рішення, задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково, строк і порядок набрання рішенням чинності та його оскарження, а також розподіл судових витрат.

Адвокат має бути добре обізнаним щодо складання рішень та ухвал, подавати письмові пояснення, скарги й інші процесуальні документи з урахуванням цих вимог. І хоча в Україні немає процесу плідирування (тобто обміну змагальними паперами), як це має місце у цивільному процесі окремих штатів США, втім подання ґрунтовно викладених письмових пояснень, які б ураховували вимоги, що ставляться до ухвали і рішень судів, можуть допомогти суддям сформулювати відповідне рішення. Вважаю за можливе і надання поряд з письмовими поясненнями їх електронних версій, що могло б полегшити роботу судді, який складає рішення суду. На практиці, в усякому разі в судах першої та другої інстанції, такі факти мають місце і, на мою думку, вони не суперечать принципам судочинства.

Проголошення рішення здійснюється за правилами ст. 218 ЦПК.

ЦПК містить істотну новацію: можливість розгляду справи у випадках, коли касаційна скарга надійшла після закінчення касаційного розгляду справи, або коли строки на подання касаційної скарги були поновлені або продовжені й особа, яка подала касаційну скаргу, не була присутня під час розгляду справи.

У цьому випадку суд касаційної скарги розглядає скаргу за правилами, встановленими для розгляду касаційних скарг.

Залежно від обґрунтованості вимог, зазначених у скарзі, суд постановляє ухвалу або ухвалює нове рішення. Якщо для цього є підстави, суд касаційної інстанції може скасувати ухвалу або рішення суду касаційної інстанції (ст. 318 ЦПК).

Ст. 349 ЦПК встановлює правило, відповідно до якого рішення і ухвала суду касаційної інстанції набирають чинності з моменту їх проголошення. Отже, проголошенню рішення закон надає велике значення, бо саме з цим моментом пов'язують наслідки ухвалення рішення судом касаційної інстанції. Зокрема, з моменту проголошення рішення втрачають законну силу скасовані рішення й ухвали суду першої інстанції та апеляційного суду. Виникає проблема: як сторони, яких не запрошували у судове засідання, знатимуть, що рішення дійсно було публічно проголошено?

Особливим видом ухвал суду касаційної інстанції є окремі ухвали - як засіб реагування на виявлені у процесі судового розгляду порушення законності посадовими особами або громадянами. Суд направляє окрему ухвалу відповідним особам чи органам для вжиття заходів щодо усунення недоліків. Про вжиті заходи відповідний орган має повідомити суд протягом місяця з дня надходження ухвали. Суд також може вказати на порушення норм права і помилки, допущені судом першої або апеляційної інстанції, які не є підставою для скасування рішення.

Судові рішення суду касаційної інстанції оформлюються і видаються в порядку, встановленому ст. 222 ЦПК. Копії судових рішень видаються повторно тим судом, де зберігається справа.

Визначений ст. 351 ЦПК порядок покладає на суд обов'язок касаційної інстанції в межах п'яти днів з дня проголошення рішення видати належно оформлені копії рішення та надіслати протягом п'яти днів з дня його проголошення особам, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням. Це збільшує навантаження на технічний апарат Верховного Суду України, на який покладено обов'язки суду касаційної інстанції.

Оскільки велика частина справ вирішуватиметься без виклику осіб, які беруть участь у справі, то коментована стаття покладає на Верховний Суд України додаткові обтяження щодо надсилання учасникам процесу копій судових рішень у п'ятиденний строк.

Справа після її розгляду у касаційній інстанції протягом 10 днів повертається до суду, який її розглядав. Питання, пов'язані із зверненням судового рішення до виконання, зокрема на підставі рішення суду касаційної інстанції, вирішується місцевим судом, який розглянув справу.

Размещено на Allbest.ru