Подання позову у цивільному процесі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дії позивача під час подання позову. Відкриття провадження у справі

Підготовлена заява (позовна заява) подається до суду першої інстанції, де її, відповідно до ст. 118 ЦПК, мають зареєструвати, оформити і передати судді в порядку черговості. З поданням матеріалів позовної заяви до неї додають копії заяви та всіх документів відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб (ст. 120 ЦПК).

У судах, на жаль, ця процедура вирішується по-різному. Зразковим є порядок, за яким документи приймаються у Верховному Суді України. З прийманням матеріалів там перевіряють особу того, хто їх подає, а також повноваження особи (довіреність), якщо заява подається представником. Після прийняття матеріалів видається відповідна довідка. В окремих судах позовні заяви приймають тільки у визначені дні тижня та години. В одних судах приймання здійснює канцелярія, в інших - спеціально призначений працівник суду або ж прийом веде суддя.

Ця різноманітність не йде на користь ні судам, ні громадянам, які звертаються до суду. Створюються черги, люди нервуються у тісних приміщеннях судів, де інколи навіть немає де присісти, а туалети закрито на ключ. При прийнятті заяви практикують її повернення без постановлення ухвал, передбачених у ст. 121 ЦПК. Це вимагає певного уніфікованого підходу, який мав би бути однаковим для всіх судів. Більшість цих проблем усувається у разі надсилання позовної заяви й інших матеріалів поштою. Однак при цьому матеріали належить направляти рекомендованим листом з повідомленням. Документи (крім судового збору) доцільно надсилати у належно засвідчених копіях, а не в оригіналах. Це убезпечить їх у випадку втрати листа, що хоча й украй рідко, але буває. Оригінали надають безпосередньо в суді на його вимогу. Копії документів може засвідчити адвокат.

Після передання заяви суддя перевіряє дотримання вимог ст. 119 і 120 ЦПК. Якщо виявляє недоліки, то постановляє ухвалу про залишення заяви без руху і надає позивачу строк для їх усунення. Якщо недоліки заяви не усунуто у встановлений суддею строк, така заява вважається неподаною та повертається позивачеві. Судді, а точніше, їхні помічники, набули високої досконалості у цьому, тому заява має бути бездоганно оформлена із долученням до неї всіх потрібних документів (доказів оплати судового збору, копій документів тощо). У ст. 121 ЦПК відсутня вказівка на конкретний строк, який має надаватись для усунення недоліків. Цей строк має бути розумним, тобто таким, який враховує час, потрібний для пересилання ухвали поштою і для усунення недоліків (сплати судового збору, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу).

Приклад. M. звернувся з позовною заявою до суду. Суддя надав строк для усунення недоліків до 28 грудня 2005 р. Ухвалу про усунення недоліків надіслано М. 28 грудня 2005 p., а надійшла вона лише 3 січня 2006 року. Очевидно, що М., який одержав ухвалу З січня 2006 р., по суті, у вихідні дні, за жодних обставин не міг усунути недоліки позовної заяви. І такі випадки непоодинокі.

Слід ураховувати і випадки, коли закон допускає певне відхилення від встановлених для позовної заяви вимог. Якщо, наприклад, за законом суд зобов'язаний оголосити розшук відповідача (ст. 78 ЦПК), то відсутність цих реквізитів не має бути підставою для залишення заяви без руху. Такою була позиція авторів коментарю 1973 р.[1]. Виправдана вона й нині. У позовній заяві слід вказати, що місцеперебування відповідача у справах за позовами про стягнення аліментів або про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я, невідоме. В такому разі суд ухвалою оголошує його розшук. Можна заявити і клопотання про оголошення розшуку. Однак закон покладає на суд цей обов'язок і без заявлення ухвали.

В окремих випадках позовна заява подається без вказівки відповідача. У заяві потрібно подати обґрунтування тієї причини, з якої у ній не вказано відповідача[2].

У разі якщо точну ціну спірного майна встановити неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з подальшим стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору. Зміст ч. 2 ст. 80 ЦПК дає підстави вважати, що в цій ситуації суд може попередньо визначити ціну і надати позивачу строк для сплати судового збору. Якщо ж пізніше виявиться, що попередньо визначена судом ціна є неточною, то у рішенні суду вказується або на повернення переплаченого судового збору, або, навпаки, стягнення недоплаченої суми.

У позовах, передбачених ч. 2 ст. 120 ЦПК, подання копій документів не є обов'язковим, а відтак суд не вправі з цих підстав залишати позовну заяву без руху. Що стосується недотримання форми і змісту позовної заяви, то порушення цих вимог у всіх випадках є підставою для залишення заяви без руху і надання строку для усунення недоліків.

На практиці може виникнути питання про можливість надсилання позовної заяви у вигляді телеграми. Наприклад, заявник не встигає зібрати потрібні докази або тимчасово перебуває за межами країни і, щоб не пропустити строк позовної давності, надсилає позовну заяву телеграмою. За цих обставин позивач зазвичай усвідомлює, що телеграма не забезпечує вимог закону, крім форми (письмовий документ) та змісту.

Вважаю, що й у цьому випадку суд має відповідним чином зареєструвати та передати судді в порядку черговості такий документ, а суддя має надати строк для усунення недоліків. У телеграмі позивач може просити про надання певного строку для усунення недоліків у зв'язку з особливими обставинами, в яких він перебуває.

Якщо позивач у встановлений строк виконає вимоги, на які вказав суд, то позовна заява вважається поданою удень первісного її подання до суду. Інакше її вважають неподаною і повертають позивачеві.

Без надання строку на усунення недоліків заява повертається у випадках, передбачених ч. 3 коментованої статті. Не зовсім зрозуміло, в який спосіб суддя може упевнитись, що заява подана недієздатною особою, якщо така заява, наприклад, надіслана поштою. Так само може виникнути проблема з поданням заяви про розірвання шлюбу під час вагітності дружини, якщо ні у заяві, ні в інших документах немає відомостей про вагітність. Ці обставини реально можуть бути з'ясовані здебільшого лише після надіслання копії ухвали про відкриття провадження у справі й одержання заперечень відповідача.

Про повернення позовної заяви суддя постановляє ухвалу. Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню, якщо припинять існування обставини, що стали підставою для повернення заяви.

Відкриття провадження допускається не інакше як на підставі заяви, що подана й оформлена відповідно до порядку, встановленого Кодексом. Термін "відкриття справи", запропонований 3. Ромовською, більш вдалий, ніж "порушення справи", або, як у росіян "возбуждение дела", оскільки не несе в собі емоційного навантаження.

Ст. 122 ЦПК передбачає випадки відмови у відкритті провадження у справі. Встановлюючи норму про відмову у відкритті провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову, законодавець передбачив правило, яке це не позбавляє другу сторону права пред'явити такий самий позов до особи, що відмовилася від позову. Хоча поняття "такий самий позов" не зовсім зрозуміле. Очевидно, мають на увазі позов про той самий предмет і з тих самих підстав.

Якщо після рішення третейського суду суд відмовив у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду або скасував рішення третейського суду і розгляд справи в тому ж третейському суді виявився неможливим, то позов може бути подано до суду за встановленою в ЦПК підсудністю.

Суд відмовляє у відкритті провадження у справі після смерті фізичної особи або у зв'язку з припиненням юридичної особи, які є однією із сторін, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Строк вирішення питання про відкриття провадження у справі - не пізніше 10 днів з дня надходження заяви або закінчення строку, встановленого для усунення недоліків.

Про відкриття чи відмову у відкритті провадження у справі суддя постановляє ухвалу та визначає вимоги до такої ухвали. За загальним правилом ухвала суду про відкриття провадження у справі оскарженню не підлягає. Однак ст. 293 п. 5 визначає, що окремо від рішення суду може бути оскаржена в апеляційному порядку ухвала про відкриття провадження у справі з недотриманням правил підсудності.

Відмова у відкритті провадження у справі перешкоджає повторному зверненню до суду з таким позовом. Ухвала про відмову невідкладно направляється позивачу разом із заявою та поданими до неї документами.

Зустрічний позов

позов цивільний судовий

Відповідач має право пред'явити зустрічний позов до початку розгляду справи по суті. Вимоги за зустрічним позовом об'єднуються в одне провадження з первісним позовом.

Зустрічний позов є одним із найдійовіших засобів захисту відповідача проти позовних вимог. До інших засобів належать заперечення з процесуально-правових підстав (непідсудність спору цьому суду, заявлення позову неналежним позивачем, заявлення позову про розірвання шлюбу під час вагітності дружини тощо) або матеріально-правових (незаконність договору, пропущення строку позовної давності, з мотивів, що договір не було укладено тощо).

У відповідача може виникнути потреба у поданні зустрічного позову після зміни позивачем предмета або підстави позову. Таку зміну може бути здійснено до початку розгляду справи по суті. У цій ситуації відповідач змушений заявляти клопотання про надання йому строку для вивчення змінених вимог подання заперечень або зустрічного позову.

Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані та спільний їх розгляд є доцільним. Ч. 2 коментованої статті встановлює три основних випадки такої доцільності:

а) коли вони виникають з одних правовідносин;

б) коли вимоги за позовами можуть зараховуватися;

в) якщо задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.

Спільний розгляд первісного та зустрічного позовів запобігає ухваленню судом рішень, які б суперечили одне одному. Після початку розгляду справи по суті суд відмовляє у прийнятті зустрічного позову, про що постановляє ухвалу. Така ухвала апеляційному оскарженню не підлягає. Ця позиція має свої недоліки. У випадку правонаступництва у справі новий учасник пов'язаний з діями свого попередника і вже не може подати зустрічний позов. Подання зустрічного позову, як правило, сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи (ч. 4 ст. 10 ЦПК). Вихід із цієї ситуації пропонують М.І. Балюк і Д.Д. Луспеник, вказуючи, що "норма ЦПК щодо строку, в який можна подати зустрічний позов, є процесуальним строком, який в разі його пропуску з поважних причин може бути поновлений"[1]. З такою позицією варто погодитись. Справа за судовою практикою.

Випадок, коли суд встановить, що зустрічний позов не пов'язаний з первісним, або коли їх спільний розгляд є недоцільним, належно не врегульовано. На практиці судді постановляють ухвалу про відмову в прийнятті зустрічного позову і повертають позовну заяву, роз'яснюючи про право звернутися до суду на загальних підставах. Мали місце випадки і простішого вирішення питання. Зустрічна позовна заява реєструється на загальних підставах і вирішується окремо від первісного позову. В окремих випадках суддя постановляв ухвалу про відмову у прийнятті зустрічної заяви, яка додавалась до матеріалів справи і вирішувалась на загальних підставах. Було й таке, коли адвокати оскаржували відмову в прийнятті зустрічної заяви як відмову в прийнятті позовної заяви. Все це засвідчує, що питання зустрічного позову потребують додаткового уточнення у процесуальному законі.

Приклад. М. І. Балюк і Д. Д. Луспеник наводять приклад помилкового прийняття зустрічного позову. Позивач звернувся з позовом про стягнення боргу за виконання підрядних робіт. Відповідач подав зустрічний позов, у якому просив стягнути на його користь з первісного позивача заборгованість і збитки, завдані невиконанням умов договору про надання санаторно-курортних послуг, а також просив провести зарахування вимог і зменшити суму боргу, яка підлягає виплаті за виконані підрядні роботи. Обидва позови було задоволено. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення та направляючи справу на новий судовий розгляд, зазначив, що суд першої інстанції не з'ясував, яким чином зустрічний позов пов'язаний з первісним позовом.

Якщо вищестоящий суд скасував судове рішення, то в новому розгляді справу розглядають по суті. "У процесі проведення такого засідання відповідач вправі пред'явити до позивача зустрічний позов. Понад те, в деяких випадках суд зобов'язаний йому це право роз'яснити. Наприклад, якщо у справі за позовом про стягнення суми за договором позики відповідач заперечує проти позову посиланням на те, що насправді грошові кошти ним від позикодавця не одержані, то суд має роз'яснити йому, що відповідно до ст. 1051 ЦК він вправі пред'явити зустрічний позов про визнання договору недійсним" .

Щодо направлення позовної заяви слід ураховувати і вимоги Інструкції з діловодства в місцевому загальному суді від 27.06.2006 (наказ Державної судової адміністрації № 68), яка визначає порядок роботи з документами. Згідно з п. 11.2 Інструкції, зустрічна позовна заява реєструється у загальному порядку, передбаченому для позовних заяв.

Особливості звернення до суду із зустрічним позовом обумовлено тим, що він є формою захисту відповідача проти вимог за первісним (основним) позовом. В усьому іншому провадження за зустрічним позовом здійснюють за загальними правилами ЦПК. Зустрічна позовна заява має відповідати вимогам ст. 119 і 120 ЦПК, по ній сплачується судовий збір і витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

За наявності зустрічного позову суддя не зможе відхилити ті чи інші докази або проігнорувати міркування сторони щодо тих чи інших обставин справи.

Позов третьої особи із самостійними вимогами

Положення статей 123 і 124 цього Кодексу застосовують до позовів третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору у справі, в якій відкрито провадження.

У зв'язку з допущеною неточністю між ч. 1 ст. 123 ЩІК та ч. 1 ст. 34 Кодексу є певна колізія. У ст. 34 Кодексу вказано, що треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення судового розгляду, пред'явивши позов до однієї чи обох сторін. Ч. 1 ст. 123 Кодексу, яка поширена на позови третіх осіб із самостійними вимогами, передбачає, що позов може бути поданий до початку розгляду справи по суті. У разі застосування відсильної норми завжди є загроза колізії або неоднозначного тлумачення. Тому було б доцільніше здійснити повне регулювання позовів третіх осіб із самостійними вимогами і не використовувати відсильну норму. Ця невідповідність існувала і до внесення змін до ЦПК Законом "Про судоустрій", однак її так і не було виправлено.

На нашу думку, виходячи з правової природи вимог третіх осіб, цю колізію слід вирішувати на користь ст. 34 Кодексу. Тобто третя особа із самостійними вимогами має право подати позов до однієї або обох сторін до закінчення судового розгляду. Перше видання цього коментарю було здано до друку ще до набрання ЦПК чинності. У виданих пізніше коментарях автори зайняли аналогічну позицію[1]. Буквальне тлумачення коментованої статті унеможливлює звернення до суду третьої особи із самостійними вимогами після початку розгляду справи по суті. Третя ж особа із самостійними вимогами може і не знати, що до суду подано позов до іншої особи щодо майна, яке належить третій особі. Як правило, про наявність такої ситуації третя особа із самостійними вимогами дізнається випадково. Зa таких обставин можливим є звернення до цих осіб із самостійним позовом і прохання про об'єднання справ (якщо справи вирішуються в одному суді). У всякому разі така особа має подати позов про вступ у справу із самостійними вимогами, незалежно від того, чи розпочато справу по суті, посилаючись на ч. 1 ст. 34 ЦПК.

Оскільки третя особа вступає у справу, пред'явивши позовні вимоги до однієї або обох сторін, то документ, з яким вступає третя особа у справу, так само називають позовною заявою. При цьому зауважують про вступ у справу як третьої особи із самостійними вимогами. Третя особа, вступаючи в розпочатий процес, по суті порушує самостійне позовне провадження. Вважаю, що зберігає силу позиція судової практики ЦПК 1963 р. про те, що "припинення з будь-яких причин провадження за позовом особи, за заявою якої вперше порушено справу, не є підставою для аналогічних дій щодо вимог третьої особи "[2].

Розгляд спору за участю третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги стосовно предмета спору, сприяє винесенню законного та обґрунтованого рішення.

Зазвичай у позові третьої особи додатково вказують суд і суддю, упровадженні якого перебуває цивільна справа, в яку вступає третя особа; номер цивільної справи, яку відкрито за первісним позовом, найменування сторін та інших осіб.

Об'єднання та роз'єднання позовів

Суддя або суд мають право об'єднати в одне провадження кілька однорідних позовних вимог за позовами одного й того самого відповідача чи до різних відповідачів або за позовами різних позивачів до одного й того самого відповідача. Таке об'єднання позовів в одне провадження має на меті прискорити розгляд справи і забезпечити правильне вирішення спору. Водночас такий розгляд справ усуває можливість постановлення рішень, що суперечили б одне одному.

На практиці трапляються випадки, коли кілька позивачів звертаються до кількох відповідачів за умови однорідності вимог. Коментована стаття прямо не передбачає такої можливості, втім така практика відповідає принципу процесуальної економії[3]. Вимоги, які об'єднуються, мають бути однорідними. "Позови, які об'єднуються, мають випливати з одного і того самого правовідношення або з різних правовідносин, пов'язаних між собою. На встановлення однорідності вимог не впливає їх зміст, тобто допускається об'єднання навіть різних за характером вимог (наприклад, в одному провадженні можуть бути об'єднані вимога про визнання договору недійсним і вимога про стягнення завданих при цьому збитків)".

Об'єднання позовів може бути здійснено позивачем (позивачами) або судом. Якщо в суді перебуває кілька справ з однорідними вимогами, то позивач або позивачі можуть заявити клопотання про їх об'єднання. Реально суддя об'єднує однорідні вимоги тоді, коли кілька справ з однорідними вимогами перебувають у його провадженні. Якщо ж справи знаходяться у різних суддів, то таке об'єднання є малоймовірним. Брати собі "чужі" справи судді не поспішають.

Для українського процесу є проблематичним захист групового інтересу, оскільки процедуру таких спорів законодавчо належно не врегульовано. Набули поширення такі спори і стали знахідкою для юристів англосаксонської системи права. "Термін право "громадського інтересу" вперше було сформульовано та використано в 1969 році у промові американського генерального аторнею Едварда X. Леві для характеристики діяльності адвокатів, які представляли осіб або інтереси, що були " не представлені або недостатньо представлені" у традиційній американській правовій системі"[4]. З'явилася категорія юристів - спеціалістів у сфері захисту громадського інтересу, які не представляли інтереси приватних клієнтів, а захищали "громадськість"т. Право громадського інтересу зарубіжними вченими визначається по-різному. Його розуміють як використання процесу й громадської адвокатури з метою поліпшення захисту меншості або неблагополучних груп й осіб або громадського інтересу. Громадський інтерес також вбачають у захисті прав, які вже належать не окремій особі, а певній групі, всьому суспільству або його частині (наприклад, право на безпечне навколишнє середовище); дехто визначав захист суспільного інтересу як скаргу на дію суспільної політики. І. В. Решетнікова (якій належить пріоритет у розробленні цієї теми) визначає право громадського інтересу як інтегрований правовий інститут, що охоплює норми різних галузей права. Такі норми містять гарантії представлення у судах невизначеного кола осіб, а також інтереси окремих осіб або їх груп[5]. Проблемами інтересу займався Р. Є. Гукасян, визнаючи, що повної тотожності між державним і громадським інтересом не існує. Автор розуміє охоронювані законом інтереси як "соціальні потреби, взяті законом під свою охорону не шляхом надання їх носіям суб'єктивних матеріальних прав, а надання їм (чи іншим особам) права звернутись за захистом до суду або до інших форм захисту"[6]. "Прикладами об'єктів захисту права громадського інтересу є право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, право вільного доступу до інформації про стан довкілля (ст. 50 Конституції України, ч. 1 ст. 9 Закону "Про охорону навколишнього природного середовища" та ін.).

Для України актуальним є питання: як реалізувати охоронювані законом групові інтереси. Такі позови можуть закласти прокурор або Уповноважений Верховної Ради з прав людини. Для США характерні групові та похідні (непрямі) позови (правило 23, 23.1 Федеральних правил цивільного судочинства). Груповий позов дозволяє захищати інтереси великої групи осіб, персональний склад якої невідомий на момент порушення справи, одному або кільком учасникам групи без спеціальних повноважень з боку інших осіб т.

Виникає питання: чи можливий позов на захист громадських інтересів стосовно невизначеної групи осіб? Відсутність відповідного правового регулювання наштовхується на те, що суди не визнають позовів на захист громадського інтересу. Так, Печерський районний суд м. Києва відмовив у прийнятті позовної заяви п'ятьом громадянам про поновлення порушених прав на безпечне для життя та здоров'я середовище, оскільки позивачі звернулися в інтересах усього суспільства. Суд відзначив, що ними не було надано довіреності на ведення справ від усіх громадян, права яких захищаються цим позовом[7].

У цьому випадку громадяни, на мій погляд, повинні були подавати позов від свого імені й у власних інтересах, оскільки кожен з них користується правом на безпечне довкілля. У такому разі суду було б складніше відмовити у прийнятті позовної вимоги. Отже, ст. 126 ЦПК може бути використано для захисту групових інтересів, але з урахуванням положень чинного ЦПК. Група з 20-30 осіб може доручити (за потреби з наданням довіреності або за допомогою угоди про надання правової допомоги) звернутися з позовом у їхніх інтересах до певного відповідача. Такими можуть бути спори про завищений розмір плати за комунальні послуги (наприклад, від мешканців певного будинку), про усунення перешкод і припинення будівництва, яке несе загрозу обвалу або інших негативних наслідків для будинку, в якому проживають позивачі, позов вкладників до банку про розірвання депозитного договору. В результаті адвокат у одному процесі може представляти кілька десятків осіб, що полегшує навантаження щодо сплати судових витрат (адвокатського гонорару). Вирішений спір полегшує подальше звернення з позовом інших громадян у цьому, наприклад, будинку, бо вирішена справа щодо групи осіб виявляється "спробним каменем", який встановлює орієнтири для подібних позовів. Отже, такий позов стає визначальним для інших громадян зі схожими вимогами. Оскільки адвокат може виступати у суді як представник і на підставі ордера, і на підставі договору, то у такій угоді може бути зазначено, що він представляє 30-40 осіб. Звичайно, за певних умов суддя може роз'єднати такий позов, але не більше. Якщо позов від імені 30 осіб роз'єднати на три позови, то роботу суду це не полегшить, а відтак є підстави вважати, що суддя не розділятиме такий позов з однорідними вимогами.

Питання "групових позовів" набуло нового поштовху у зв'язку з внесенням до ст. 96 ЦПК положення про право на звернення за судовим наказом про повернення вартості товару неналежної якості, якщо є рішення суду, яке набрало чинності, про встановлення факту продажу товару неналежної якості, ухвалене на користь невизначеного кола споживачів. Така норма (п. 5 ч. 1 ст. 96) передбачає можливість пред'явлення позовів про встановлення факту продажу товарів неналежної якості на користь невизначеного кола споживачів.

Закон надає право судді або суду у випадку, коли це доцільно, вирішити питання про роз'єднання кількох поєднаних в одному провадженні вимог у самостійне провадження, про що постановляється ухвала. Роз'єднання позову є доцільним у випадку, якщо одна з однорідних вимог стосується інтересів третіх осіб. Роз'єднаній справі присвоюється новий номер. Про роз'єднання позовів або про відмову в клопотанні щодо роз'єднання позовів суд постановляє ухвалу в нарадчій кімнаті.

Провадження у справі до судового розгляду

У США ст. 27 ФПЦП передбачено і таку процесуальну форму, як нарада з розкриття доказів. її може бути скликано з ініціативи суду або за клопотанням адвоката. В останньому випадку скликання наради є обов'язковим[1]. Позбавлена надмірного формалізму, така нарада допомагає судді повніше з'ясувати позиції сторін.

Досвідчені судді завжди намагаються сприяти сторонам в укладенні мирової угоди, хай навіть шляхом взаємних поступок. Ст. 130 ЦПК зобов'язує суд з'ясовувати, а відтак і сприяти сторонам у мирному врегулюванні спору. Судова практика показує, що у випадках, коли судді ставляться до примирення неформально, то вдається вирішити такі спори, які за інших обставин приречені на тривалий розгляд. Вміння судді сприяти примиренню сторін та вирішенню питання без судового розгляду, не втрачаючи при цьому об'єктивності, є однією з найважливіших складових професійної майстерності судді. І попереднє засідання, яке відбувається за участю сторін та їхніх представників, відкриває для цього широкі можливості. Тому введення такого інституту є одним із достоїнств нового ЦПК. Нинішня практика суддів, особливо в апеляційній інстанції, коли вони, наче равлик у мушлі, ховаються по кабінетах і всіляко уникають контактів з адвокатами, на моє переконання, є помилковою і далекою від завдань правосуддя.

Попереднє засідання проводиться за участю сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Суддя в обов'язковому порядку з'ясовує можливість урегулювання спору. Він зобов'язаний також з'ясувати у сторін, чи не бажають вони передати справу на розгляд третейського суду.

У випадку, якщо сторони дійшли згоди про передачу спору на вирішення третейського суду, суддя постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду.

Якщо позивач відмовився від позову, визнав позов або сторони уклали мирову угоду, суддя, керуючись ст. 174 і 175 ЦПК, ухвалює відповідне рішення.

Таким чином, знайдено оптимальний, на мою думку, варіант закінчення справи без проведення повноцінного, за участю всіх заінтересованих осіб судового розгляду у випадку визнання позову або відмови від позову чи укладення мирової угоди.

Отже, питання про можливість мирової угоди або визнання позову має бути добре продумано наперед, обговорено з адвокатом та вирішено, які умови мирової угоди та які поступки зробити, щоб завершити справу миром.

"Юристи США стверджують, що фундамент підготовчої стадії цивільного процесу складають три процедури: обмін змагальними паперами, взаємне розкриття доказів і, нарешті, нарада суддів з адвокатами"[2]. В Україні деякі судді панічно бояться нарад за участю адвокатів, а між тим саме на таких нарадах можна зняти цілу низку проблем, які виникають під час підготовки до процесу. В США адвокати сторін разом, або кожний окремо, готують проекти майбутньої судової постанови, де викладають вимоги щодо додаткових дій з надання доказів або заходів примирення. Ці постанови визначають подальший хід судового розгляду. У США вони тривають 30--40 хвилин.

Завантаженість суддів України досить часто не дозволяє їм виділяти стільки часу для нарад з адвокатами. Крім того, таку процедуру не передбачено процесом. Попереднє судове засідання - це все-таки засідання, а не нарада з адвокатами. Досвідчені судді України іноді проводять наради з адвокатами, де у вільній від офіціозу обстановці звертають увагу сторін на потребу надати додаткові докази, подати письмові пояснення, уточнити вимоги та заперечення. І хоча процес таких нарад не передбачає, вони здебільшого є ефективнішими, ніж офіційне попереднє судове засідання.

Неформальна обстановка нарад створює сприятливі умови для розгортання переговорів про компроміс та укладення мирової угоди. Іноді судді буквально домагаються від учасників взаємний поступок і навіть дискутують з адвокатами з приводу сильних і слабких боків їх позицій, що часом веде до укладення компромісної угоди. Загальноприйнятою офіційною позицією є те, що судді не мають займати активну, наступальну позицію та схиляти сторони до компромісу. Втім реальна практика таку позицію спростовує. Нерідко лише мирова угода може вирішити спір, який в іншому випадку приречений на довготривалу судову тяганину[3].

Спрямованість судів США на мирне залагодження юридичних конфліктів дає свої плоди. Велика частина справ (до 90-93%), які надходять до суду, завершуються компромісом. Отже, цей приклад демонструє важливість сприяння судами укладенню мирових угод.

Якщо спір не врегульовано, то суд вживає заходів з уточнення позовних вимог, вирішує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, визначає, які факти визнаються сторонами і які належить встановити для вирішення спору, встановлює строки подання доказів, у невідкладних випадках проводить огляд на місці письмових і речових доказів.

На попередньому слуханні справи суд вирішує питання про витребування доказів і виклик свідків, проведення експертизи, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача, особи, яка надає правову допомогу, а також вирішує питання про судові доручення щодо збирання доказів і вжиття заходів забезпечення позову, вчиняє інші дії щодо підготовки справи до судового розгляду та визначає час і місце судового розгляду.

Проведення попереднього засідання не є обов'язковим. У разі неявки у попереднє судове засідання сторони без поважних причин з'ясування обставин справи проводять на підставі доказів, про подання яких було заявлено до або під час попереднього судового засідання. При цьому в подальшому прийняття інших доказів залежатиме від поважності причин, через які їх було подано несвоєчасно.

Ця норма містить серйозне застереження для сторін, які ігнорують явку в попереднє засідання і своєчасно не подають докази або не заявляють клопотання про їх витребування чи не подають заяву про їх забезпечення.

За заявою однієї або обох сторін про неможливість явки до суду з поважних причин проведення судового засідання може бути відкладено. Наприклад, поважною причиною для адвоката може бути участь його в іншій справі в той самий день.

Таким чином, попереднє засідання є важливою і відповідальною стадією судового процесу, спрямованого нате, щоб в най короти пій час вирішити справу. Сторони мають усвідомлювати, що від їхньої активності та підготовки належних заяв і клопотань до попереднього судового засідання залежатиме остаточне рішення у справі. Не подавши своєчасно докази та відповідні клопотання, кожна зі сторін ризикує опинитись у ситуації, коли клопотання про прийняття інших доказів не буде задоволено.

Про проведення процесуальних дій, які потрібно вчинити, суд постановляє ухвалу.

Заслуговує на увагу досвід США з одержання інформації шляхом допиту свідка сторонами особисто або за допомогою письмових запитань і так званих афідевітів. Аф і де віт визначають як здійснену під присягою заяву перед уповноваженими і посадовими особами, яка реалізується на вимогу однієї з конфліктуючих сторін. Звичайно, що підготовку письмових запитань може виконати тільки кваліфікований адвокат. Утім у випадках вдало складених опитувань нерідко відпадає потреба у доказуванні, зменшуються витрати та строки. Звичайно, в Україні адвокат не позбавлений права опитати свідка щодо обставин справи, проте таке опитування не може бути прийняте судом як доказ. Іноді таке опитування пропонують вважати письмовим доказом, оформляють у вигляді протоколу допиту свідка перед нотаріусом (що практикують у Російській Федерації) або у вигляді заяви особи, яка засвідчується нотаріусом.

До попереднього судового засідання слід ретельно підготуватися, ознайомитись із запереченнями другої сторони та поданими нею доказами, якщо такі надійшли. Прохання надати матеріали справи для ознайомлення перед засіданням часом викликає несхвальну реакцію судді. У такому разі слід звернути його увагу на те, що надходження нових матеріалів, з якими адвокат або позивач не змогли ознайомитись під час вивчення справи, може утруднити його розгляд у попередньому засіданні й навіть призвести до відкладення слухання справи.

Важливо також перевірити надходження до суду розписок про повідомлення осіб, які беруть участь у справі. Встановивши, що повістку про виклик до суду не було вручено, можна просити суд вирішити питання про відкладення розгляду справи поза чергою, що заощадить час усіх викликаних у справі осіб. Іноді від другої сторони надходять поштою заяви з проханням про розгляд справи за її відсутності та додаються при цьому заперечення проти позову. Ці документи належить вивчити до відкриття судового засідання. Слід попередньо ознайомитися з клопотаннями другої сторони про виклик свідків. Це потрібно хоча б для того, щоб з'ясувати про можливі свідчення, їх значення для справи. , На попередньому судовому засіданні суд уточнює позовні вимоги або заперечення проти позову. До цього позивач і відповідач мають бути готовими до того, щоб коротко і точно висловити свою позицію, а також пояснити суду, які факти визнаються. Одночасно слід подати клопотання про витребування певних доказів і виклик свідків, проведення експертизи, залучення до участі у справі спеціаліста, які докази належить оглянути на місці. Слід мати на увазі, що для суду призначення експертизи є обов'язковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи обома сторонами.

Належить також завчасно підготувати та подати заяву про забезпечення позову, якщо в цьому є потреба. Право заявлення клопотань є важливим процесуальним засобом захисту інтересів осіб, які беруть участь у справі. Під час підготовки до справи слід наперед продумати клопотання, а також свою позицію щодо заявлення можливих клопотань другої сторони.

На попередньому судовому засіданні суддя в обов'язковому порядку з'ясовує, які обставини визнаються кожною стороною. Це важливий момент. Визнання певних обставин може вплинути на остаточне вирішення справи, а відмову від визнання суд може і не прийняти. В окремих випадках є потреба невідкладно оглянути письмові та речові докази. Позивач має наперед продумати таку ситуацію та подати аргументоване клопотання про невідкладний огляд доказів на місці.

Размещено на Allbest.ru