Нестандартні ситуації в судовому засіданні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Нестандартні ситуації в судовому засіданні

На шляху кожного юриста, що присвятив своє життя адвокатурі, трапляються випадки, коли клієнт розповідає своєму захисникові щиру правду про вчинений злочин і радиться, як поводитися перед судом - розповідати правду чи не зізнаватись у скоєному.

Для захисника це завжди важкий випадок, і виходити з такої ситуації доводиться щоразу по-різному. Можна порадити підзахисному розповісти судові всю правду, очистити свою душу і свідомо прийняти заслужену кару. Але така порада більше личить священику, але не адвокатові. Останньому слід дати кваліфіковану юридичну пораду, за яку він певною мірою буде відповідальним. Отже в такому разі, найоптимальнішим варіантом буде копітке роз'яснення підсудному, що його очікує у випадку повного зізнання перед судом, а також нагадування, що в таких ситуаціях, коли підсудний щиро кається у скоєному злочині, суд може врахувати це при призначенні міри покарання. Але це зовсім не означає того, що суд саме так вчинить.

Раніше було наведено приклад, коли обвинувачуваний на досудовому слідстві запитав у захисника, чи візьме до уваги суд при призначенні міри покарання, якщо він відшкодує частину завданого розкраданням державного майна збитку. Захисник, як міг, роз'яснив підзахисному всі нюанси ситуації і залишив вирішення питання на розсуд останнього. Той вирішив частково погасити збиток, наказавши дружині під час побачення у слідчого, що б та внесла в касу підприємства, де він вчинив розкрадання майна, три тисячі карбованців. Але суд не знайшов підстав для пом'якшення міри покарання, а розтлумачив дії підсудного як факт визнання вчинення ним злочину. Через деякий час після вироку в прокуратуру надійшла заява засудженого про те, що адвокат виманив у нього 3 тисячі карбованців. Отже, консультація чи порада захисника повинна мати чіткий та закінчений характер, і він має переконатися, що підзахисний усе правильно зрозумів.

Ще гірше, коли адвокат, не дуже сподіваючись на поблажливість суду, не порадить підзахисному зізнатися та покаятися у скоєному, а суд саме цю обставину назве обтяжливою і розмахнеться на "всю катушку". Знову ж таки, "винним" може виявитися адвокат, що порадив не зізнаватись.

Можливий варіант, коли підзахисний не дуже розуміє наслідки своїх дій у разі повного визнання перед слідчим чи судом своєї провини у скоєнні злочину та повного розкриття обставин і фігурантів.

Це дуже важкий випадок у практиці захисника, адже, не гарантуючи успіху, водночас таїть у собі непередбаченість фіналу. Якщо адвокат ризикне порадити підзахисному не розкриватися перед судом, але суд визнає останнього винним і з урахуванням нещирості перед судом обере завищену міру покарання, засуджений матиме право звинуватити в усьому захисника. Для останнього ж виявитися у ролі підбурювача підзахисного до неправдивих свідчень перед судом і винуватця в усіх бідах засудженого - ситуація далеко не краща.

Отже, випадок справді нелегкий. Тому єдиним розумним кроком у цій ситуації може вважатися лише відверте і зрозуміле роз'яснення підзахисному, що це одне із тих питань, які залишаються у його власній компетенції, та розкриття можливих наслідків кожного з варіантів поведінки. Тобто діяти так, щоб, сумлінно виконавши свій професійний обов'язок, не дати нікому підстав звинуватити себе у будь-яких протиправних чи сумнівно-моральних вчинках.

В одному з попередніх прикладів, йшлося про притягнення до кримінальної відповідальності керівників однієї з шахт за розкрадання державних коштів у великих розмірах.

Для адвоката, що захищав одного із директорів цієї шахти в минулому, загальна перспектива розвитку цієї справи була більш ніж зрозуміла. Брата найвищого партійного чиновника області в тюрму за будь-яких обставин не посадять - сталінські часи, коли ніхто не був застрахований від арешту, минули. Однак витягнути з-під карального меча лише одного родича, а інших за ті ж дії засудити було б дуже ризиковано - вони б не мовчали. Отже, доведеться спускати на гальмах всю справу або призначити "цапами-відбувайлами" головного бухгалтера та касира. Зважаючи на поводження слідчих, що переймалися цією справою, саме до цього і йшло.

Підзахисний Ф., головний інженер тресту, був справжнім фахівцем своєї справи, сильним керівником, але зовсім не тямив у партійній кухні. Він розповів адвокатові, що гроші, які були визнані викраденими, пішли в трест, і називав кому конкретно, а далі - у вугільний комбінат на якісь потреби. Тоді це практикувалось. Кожен начальник шахти, головний інженер, начальник дільниці, гірничий майстер розпоряджалися власним грошовим фондом для відзначення кращих працівників. Насправді ж ці фонди, на які витрачались величезні кошти, розкрадались керівництвом усіх рангів.

Кілька разів на тиждень директору телефонували прямим телефоном "згори" і керівний голос сповіщав: завтра до нас приїздить польська (чеська, німецька, турецька) делегація. Потрібні гроші, тисячі три (чотири, п'ять, шість), придумай що-небудь. Не дуже замислюючись, директор викликав головного бухгалтера і давав команду підготувати на завтра названу суму і відправити у трест.

Технічно процедура була відпрацьована примітивно-ідеально. Із десятка "довірених" осіб (сторож, прибиральниця, вантажник) викликалось трое-четверо осіб, які писали заяву з проханням надати матеріальну допомогу у зв'язку з Із заявами головний бухгалтер йшов до директора, який підписував усі заяви на задану суму грошей. Потім бухгалтерія виписувала витратні чеки, і "прохачі" отримували в касі гроші, які тут же і залишали касирові, отримавши п'ятірку за послугу. Після чого директор з головним бухгалтером та касиром скріпляли підписами згадані чеки, а акуратно законвертовані гроші відправлялися вищому керівництву. Це було майже легалізоване джерело розкрадання державних коштів, які тисячами струмків зливались у широкий потік мільйонів карбованців, що підвищували собівартість і без того дуже дорогого донбаського вугілля. Але нікого це не торкалося і не турбувало - все було державне, а відтак нічийне.

Періодично виникали кримінальні справи на кшталт цієї, декілька людей вирушали на довгі роки в табори, але нічого не змінювалось. Так було і цього разу. Не був винятком у цій заведеній машині і підзахисний адвоката Ф. Під час розслідування справи обласною прокуратурою він постійно штурмував захисника єдиним запитанням: чи не слід заявити слідчим, кому він віддавав гроші, вилучення яких з каси він постійно санкціонував своїм підписом. Адвокатові потрібно було щось відповідати. Порадити не розкривати поки що головних фігурантів, котрим відправлялись гроші, було не дуже розумним кроком.

По-перше, заявити про передачу грошей керівникам вищого рівня було рівнозначним зізнатися у своїй співучасті у навмисному викраденні їх у держави. По-друге, передачу грошей потрібно було доводити якимись фактами та доказами, а це означало протиставити себе могутній верхівці, яку паплюжити ніхто не дозволить. І тоді їм залишиться одне-єдине - всю провину звалити на автора цієї заяви. Тобто порада підзахисному назвати істинних користувачів крадених грошей була кроком ризиковим і небезпечним.

З іншого боку, відмова від такого кроку таїла в собі не меншу небезпеку в тому разі, коли верхівка, скориставшись мовчанням І., у найвідповідальніший момент відречеться від нього, кинувши його напризволяще. Такий варіант був можливий. Водночас захисник із власного досвіду знав, що: а) засадити директора шахти - це одне, а засадити головного інженера вугільного тресту - це інше, це вже удар по власному іміджу По-друге, показання двох (арештованого директора і теперішнього головного інженера) про передачу грошей "вгору" - це вже система, до якої доведеться прислухатись суду. А покази директора - родича секретаря обкому плюс покази того ж головного інженера про те, що грошей не крали і нікому не давали, -зовсім інша справа. Отже, верхівці краще зберегти І. в лавах своїх прибічників. З останніх міркувань підзахисному не слід поспішати з розкриттям усіх карт перед слідством та судом. Ризикова, але цілком ймовірна схема.

Коли вже під час розгляду справи в суді при черговому сплеску емоцій, що спонтанно виникали на ґрунті нервового розладу, підсудний кинувся дорікати адвокатові, що той не дає йому змоги розповісти усе судові, останній запитав у нього: "Ви коли-небудь думали над тим, чому ви досі ще не під вартою, хоча вас звинувачують у вчиненні дуже важкого злочину?" (На період його директорства випадало розкрадань на 40 з чимось тисяч рублів). Підзахисний довго думав і відповів, що, мабуть, тому, що він потрібен на виробництві. "А директор, якого взяли під варту, не потрібен на виробництві?" - запитав захисник. "Мабуть, теж потрібен", - сам же і відповів на своє запитання. Так ось вас тому і не взяли під варту, що ви ні на кого і нічого не показуєте ні слідчим, ні судові. Як тільки ви зміните свою позицію, ви негайно опинитеся за фатами. Здається, тільки після цієї розмови І. все зрозумів і припинив істерики.

Судове засідання наближалося до кінця, і вже виконувалися останні формальності, коли саме в цей час підзахисний пошепки повідомив своєму адвокатові про те, що завтра судового засідання не буде, а буде оголошено перерву на один день. "На якій підставі?" - здивувався такій поінформованості підсудного адвокат. "На завтра призначено бюро обкому партії і мене туди викликали", - відповів підзахисний.

Усе стало на свої місця. Якщо бюро обмежиться тільки доганою, ніякий суд не ризикне посадити комуніста, якого не виключено з партії. Це був закон того часу. А якщо б його збиралися виганяти з партії, то зробили б усе вже давно, як це і вчинили з обвинувачуваним директором шахти.

Бюро обкому КПРС винесло І. сувору догану з занесенням до облікової картки і, звільнивши його з посади головного інженера тресту, перевело його головним інженером на одну із шахт району.

Суд визнав його винним у недбалому ставленні до службових обов'язків при підписанні заяв на грошову допомогу та витратних ордерів на отримання грошей у сумі, що інкримінувалася останньому як розкрадання в особливо великих розмірах. Юридичну кваліфікацію зі ст. 84 ч. З Кримінального кодексу було змінено на ст. 167 КК, а покарання у 2 роки позбавлення волі умовно. Винними в усьому виявились головний бухгалтер та касир, жінка яка підневільно виконувала накази своїх керівників.

Адвокат, беручи до уваги звички партійних босів, розумів, що як тільки підзахисний змінить позицію і скаже правду, куди ділись крадені гроші, його тут же візьмуть під варту, і більше він додому не повернеться. Тому не порадив підзахисному змінювати свою позицію. Останній послухав адвоката.

У цій дуже показовій справі нас цікавлять усього декілька моментів, що безпосередньо стосуються ролі адвоката у подібних справах. По-перше, хай нікому не здається, що тепер подібна ситуація неможлива, адже КПРС відійшла у минуле. Пострадянська судова практика свідчить про надзвичайну живучість нігілістичних щодо права тенденцій української політичної та владної "еліти", і ми ще дуже нескоро позбудемося подвійного підходу в правозастосувальній практиці. По-друге, адвокат, зіткнувшись зі справою, де задіяні інтереси високих чиновників, завжди мусить, консультуючи свого підзахисного, брати до уваги не тільки суто правові фактори впливу на суддів, але і позаправові й позаморальні. Від цього нікуди дітись доти, поки судді не набудуть поваги до абсолюту Закону. І останнє. Хоч би як адвокатові хотілося ухилитись від прямої відповіді на конкретне і не завжди зручне запитання підзахисного, він мусить знайти потрібну формулу вирішення такої ситуації з максимальною користю для підзахисного і повною безпекою для себе.

Цього потребують, з одного боку, закон та професійна етика, а з другого - це не що інше як веління професійної "техніки" безпеки для себе особисто і для справи, загалом. Необережний крок захисника може позначитися не тільки на його кар'єрі, але і дати привід для виведення його зі справи, що поставить під загрозу інтереси підзахисного.

Юридична практика нині збагатилася дуже повчальним епізодом: Генеральна Прокуратура України відсторонила адвоката від участі у справі через розголошення останнім під час прес-конференції відомостей слідства у резонансній справі. За словами прокурора, проти нього порушено кримінальну справу.

Час покаже, чи справді завинив чимось адвокат перед слідчими органами. Але теперішнім і майбутнім адвокатам вже сьогодні потрібно дійти певних висновків щодо спілкування із засобами масової інформації. Численні прес-конференції про хід слідства, що стали модними серед адвокатів, потребують високої культури, обережності та зваженості у висловлюваннях. "Сміливі" заяви перед видеокамерами про "повну невинність" обвинувачуваного чи підсудного, "безглуздість обвинувачення" нічого не варті у процесуальному сенсі, тобто аж ніяк не допомагають суду розібратись у справі, а, з іншого боку, здатні значно зашкодити самому адвокатові.

Самогубства високих чиновників, що сталися у 2005 р., були інспіровані несумлінними і непрофесійними діями певних правових відомств і доведені до краю моральної межі засобами масової інформації. Отже, недотримання норм етики, що балансує на грані законності, неодмінно спричиняє погані, а нерідко важкі незворотні наслідки. Коли це звучить з уст працівників правоохоронних відомств, громадськість сприймає як чергову офіційну плітку і, як правило, авторам не шкодить. Поява ж таких "перлів" з уст адвоката ніколи не минає безслідно. Вона обов'язково так чи інакше позначиться на підзахисному чи на самому авторові інтерв'ю. Неприємності ж, що виникають у захисника, безпосередньо шкодять інтересам підзахисного. правовий співкамерник підзахисний свідок

Будувати ж власний імідж за рахунок свого підзахисного, поза всякими сумнівами, аморально. Особливу площину роботи судового засідання являє собою оцінка експертних висновків учасниками судового процесу і самим судом. Саме в судовому засіданні у повному обсязі проявляється принцип змагальності як запорука об'єктивності та неупередженості судочинства.

"Змагальна побудова кримінального судочинства, що припускає розумний, відповідний інтересам справжнього правосуддя розподіл функцій, прав і обов'язків між різними суб'єктами карного процесу, і, зокрема, надання обвинувачуваному права як особисто захищатися, так і мати захисника, є гарантією повного, всебічного й об'єктивного дослідження обставин кримінальної справи, осуду тільки винних і тільки в міру їх справжньої провини, виправдання і повної реабілітації осіб невинних, є важливою гарантією законності, обгрунтованості і справедливості судової репресії". Ці слова належать проф. П. С. Елькинду, що багато років присвятив дослідженням участі захисника у кримінальному процесі, і викладені ним у період піку сталінських репресій. Саме в цьому, на його думку, і полягає зміст змагальності в кримінальному судочинстві.

Використовуючи принцип змагальності в судовому процесі, захисник за необхідності та доцільності піддає критиці будь-який доказ, що є аргументом обвинувачення його підзахисного. Одним з таких "специфічних" доказів є висновок експерта.

Правового статусу щодо висновку експерта в судочинстві ми вже торкалися в розділі про роль захисника на досудовому слідстві. Незважаючи на такі нюанси, як застосування експертом професійних знань у певній галузі науки, виробництва, мистецтва, висновок експерта за своєю доказовою цінністю не відрізняється від будь-яких свідчень та доказів, що визнані такими слідчим чи судом.

Водночас допит експерта в суді по суті експертного висновку має самостійну цінність і нерідко вносить суттєві корективи в останній, дає підстави для нового підходу до питань, що стали предметом експертного дослідження. На досудовому слідстві таких питань може не виникнути з різних обставин. Захисник не має можливості спілкуватися безпосередньо з експертом, тому певне коло питань може опинитися поза увагою учасників досудового слідства, у тому числі і захисника.

Під час судового засідання з'являється можливість прямого спілкування і виявлення міркувань експерта з тих чи інших питань експертного висновку.

Раніше (ст. 215) Наводився приклад виникнення, розслідування та судовий розгляд справи про розкрадання горілчаної продукції на одному з державних підприємств області. Особливу цінність у данній справі являє собою фінал - розгляд справи у суді, коли адвокат доставив у суд сувенірний міні-бар з горілчаними виробами у пляшечках.

Залишалося кілька днів до завершення справи. На завтра був запланований допит експертів, які, природно, підтвердять свій висновок у судовому засіданні. Захисник попросив у голови декілька томів справи й щось дуже уважно вивчав та виписував. Головуючий у справі добре знав цього адвоката. Його поведінка означала, що він щось "накопав", а між тим, вже ніхто, у тому числі і голова, не сумнівався, що справа "пройде". Прокурор навіть не приховував свого тріумфу. За поведінкою голови було помітно, що він уже пише вирок.

Ранком, в день допиту експертів, адвокат Ф. з'явився в судове засідання з якимось пакетом. Коли суддя оголосив порядок денний і запитав, чи є в учасників процесу є якісь зауваження або пропозиції, Ф. попросив слова. Він розгорнув пакет, і перед учасниками судового засідання продемонстрував сувенірний міні-бар з шістьома маленькими пляшечками вина.

"Шановний голово, - звернувся до судді адвокат, - я просив би експертів оглянути цей сувенір і відповісти на декілька запитань". Прокурор категорично протестував, мотивуючи це тим, що цей предмет ніякого стосунку до справи не має. "Цей предмет стосується справи?" - запитав адвоката голова, "Безпосереднє", - відповів адвокат. "Будь ласка, передайте його експертам", - розпорядився суддя.

Експерти кілька хвилин оглядали міні-бар, а потім старший доповів судді, що експерти готові відповісти на запитання адвоката.

- Шановні експерти, я прошу вас відповісти судові, чи порушене закупорювання пляшечок міні-бару?

Експерти ще раз уважно оглянули пляшечки і відповіли, що закупорювання пляшечок не порушене.

- Прошу експертів відповісти, - продовжив адвокат, - куди могла подітися з пляшечок частина рідини з представлених екземплярів, коли пляшечки на цей момент напівпусті?

Коли б адвокат, навчаючись у шостому класі, добре вчив фізику, -з насмішкою сказав експерт, - він би знав, що будь-яка рідина має властивість з часом випаровуватись.

- А на горілчані вироби закони фізики поширюються чи ні? -в тон експертові запитав адвокат.

- Безумовно.

Експерт сів. А адвокат попросив голову відкрити шостий том справи на потрібній сторінці.

Там знаходилися протоколи вилучення сорока пляшок горілки для проведення експертизи, які були датовані 26 червня 197.. року.

- А тепер прошу відкрити том 44 справи на сторінці 116. Там знаходилась постанова слідчого від 21 січня про направлення зразків горілчаних виробів на експертизу. Залишалося допитати слідчого, чому і в яких умовах майже протягом семи місяців зразки зберігалися у слідчого. Що і було зроблено. Слідчий міліції майор М. відповів, що весь цей час зразки перебували в його кабінеті під столом.

На питання адвоката, чи могло це стати причиною зменшення у пляшках горілчаної продукції, експерти, будучи попередженими суддею про відповідальність за надання неправдивих свідчень, одностайно відповіли - могло.

Троє підсудних, яким ще годину назад загрожувала міра покарання до 15 років позбавлення волі, були виправдані судом і звільнені з під варти в залі суду.

Резюме: На перший погляд, можна дійти висновку, що захисник випадково натрапив на обставину, з допомогою якої зумів повернути справу у протилежному напрямку. Але це тільки на перший погляд. Випадок, як стверджує діалектика, це лише елемент системи. Адвокат натрапив на пляшечки тому, що його думки обертались лише навколо однієї теми - куди ділась рідина з пляшок, відібраних на експертизу.

Крім того, адвокат уміло скористався новою обставиною, домігся закріплення її у протоколі судового засідання, коли процес вже став незворотним для сторони обвинувачення.

Іноді, коли адвокат впевнений у безпідставності обвинувачення та в явній тенденційності експертів, а ситуація в судовому засіданні складається так, що всі аргументи захисту свідомо не сприймаються ні представником обвинувачення, ні останніми, потрібні нестандартні рішення, аби спрямувати ситуацію в конструктивне русло.

Можливо, це буде негативно сприйнято судом, тому що порушує певні плани суду - строки, необхідність якихось непередбачених ускладнень тощо. Але, якщо ціною такого ризику (в межах закону) є виправлення становища підсудного на краще - він виправданий.

Саме таким чином діяв адвокат у суді в раніше наведеному прикладі по справі за обвинуваченням К. у вбивстві матері.

Зробивши фотографічні знімки металевого ліжка, адвокат почав ретельно готуватися до допиту свідків та експертів, які, підбадьорені слідчим, в перервах судового засідання поводилися нахабно і не дуже коректно. Отже, потрібно було:

а) розробити тактику допиту судових експертів з урахуванням тієї обставини, що К. вже була визнана винною на підставі даних ними раніше висновків та свідчень;

б) здійснити якийсь нестандартний хід, який примусив би експертів по-іншому подивитися на ситуацію і, вирвавшись з-під тиску слідчого, заговорити перед судом щиро та відверто.

Напередодні допиту експертів захисник відвідав підсудну в слідчому ізоляторі і мав з останньою довгу розмову. Були відпрацьовані всі можливі варіанти та ситуації.

День судового допиту експертів почався з клопотання захисника. Адвокат повідомив суд, що його підзахисна заявляє відвід усім експертам на тій підставі, що останні не можуть бути об'єктивними, адже були експертами під час першого суду. Крім того, підсудна заявляє клопотання про притягнення експертів до кримінальної відповідальності за надання свідомо неправдивих висновків та свідчень. На пропозицію суду висловитись з приводу заявленого клопотання, адвокат обгрунтовано підтримав його і надав суду письмове обґрунтування клопотання на 12 сторінках. Суд пішов у дорадчу кімнату для винесення рішення щодо клопотання підсудної.

Адвокат добре розумів, що суд не задовольнить клопотання підсудної та адвоката і за жодних обставин не винесе ухвали про притягнення до відповідальності експертів за надання свідомо неправдивого висновку - такої практики в СРСР практично не існувало. Але вже сама постановка питання на такому рівні і той факт, що суд, не зважаючи на протест прокурора, все ж пішов у дорадчу кімнату і пробув там не менше трьох годин, змусить задуматися над серйозністю свого становища і підштовхне до більш уважного сприйняття позиції підсудної та її захисника.

Так і сталося. Зі свого боку, адвокат сформулював свої запитання так, що медикам не довелося спростовувати власні висновки, а відповідати на цілком прийнятні для них компромісні запитання типу: чи можуть експерти виключити можливість виникнення гематоми внаслідок падіння хворої з висоти власного тіла з сидячого положення потилицею на металеву штангу сітчастого ліжка? Жоден із тисячі експертів не відкине такої можливості. Не зробили цього і експерти-медики у справі К. Для підсудної - коротенька, з двох слів відповідь -"ні, не виключають" означала справжній переворот у справі. Маючи дві версії, одна з яких (остання) не спростовувана, суд ніколи не піде шляхом домислів та здогадів.

Вирішального удару обвинувачення зазнало, коли на клопотання адвоката суд викликав для повторного допиту фельдшерів бригади швидкої допомоги. Останнім довелось відповісти лише на два запитання такого змісту: чи дозволяється лікареві, фельдшерові при надані допомоги при отруєнні застосовувати силу, спрямовану на розкриття рота хворому і введення промивного шланга? Чи виключають фельдшери бригади, що їхніми діями могли бути спричинені синці на щоках у хворої? Такої можливості фельдшери не тільки не виключали, але і пригадали, як вони просили бабусю розтиснути зуби та злегка плескали її по щоках.

Обвинувачення К. у вбивстві було судом відкинуто, а підсудну звільнено з-під варти в залі судового засідання.

Слід завжди пам'ятати, що деякі слідчі не завжди керуються принципом "кожен повинен відповідати за те, що він вдіяв". Іноді ще діє старе прислів'я - "була б людина, а справа знайдеться".

Нерідко експерти через свою недбалість чи а інших обставин несвідомо стають помічниками слідчого в його помилці чи злому умислі. Можливі і випадки власної "гри" експертів з корисливих чи інших мотивів.

Висновок експертів не повинен сприйматися захисником як "священна корова", до якої не слід торкатися. Адвокат, що взявся за ту чи іншу справу, повинен бути готовим до найсерйознішого аналізу експертного висновку на рівні самих експертів.

У кримінальній справі не буває дрібниць. Нерідко саме дрібниці визначають долю всієї справи.

Захисник повинен сформувати власний погляд на будь-яку обставину справи і лише після цього зіставляти її з позицією підзахисного чи версією слідчого.

Дуже важливо у відносинах з підзахисним визначитися в питанні довіри до нього і його свідчень. При цьому не слід забувати, що на лаві підсудних опиняються такі актори та психологи, до яких не гріх додати означення - "визначний". Упевненість у невинуватості підзахисного додає сил, примушує до пошуку аргументів. Віра у винуватість, коли підзахисний сам визнає її, дає змогу правильно будувати захист.

У нестандартних ситуаціях слід шукати нестандартних шляхів та методів їх розв'язання.

Якщо захисник твердо вірить у свої міркування і висновки, не слід здаватися до кінця.

У практиці адвоката трапляються випадки, коли підзахисний не викликає ні симпатії, ні довіри. Поміж тим, він не визнає себе винуватим у злочині, вчинення якого йому інкримінується. Це, мабуть, одна з найнеприємніших і важких у психологічному плані ситуацій.

Хоч би як негативно адвокат був налаштований до скоєного злочину і до персони підсудного, зокрема, коли він погодився на роль захисника, особисті емоції мають бути відкинуті. Вони лише заважатимуть справі і роззброюватимуть адвоката.

Якщо підсудний визнає свою провину, це одна справа. Захисник у таких випадках зосереджується на питаннях правильності юридичної кваліфікації злочину, на пошуку обставин, що пом'якшують відповідальність підсудного. Тобто, відкинувши емоції та моральні оцінки, захисник сумлінно виконує вимоги закону.

У наведеній ситуації саме сумлінність є тим домінуючим фактором, який допоможе провести захист на бездоганному професійному рівні. Який би вирок не прозвучав з уст суду, совість адвоката буде чистою, а обов'язок виконаним.

Якщо ж адвокат піддається емоціям і вагається між моральною оцінкою вчиненого підсудним і освяченим законом обов'язком захисника, можливі дуже неприємні наслідки.

Приклад, У 60-тірот минулого століття кримінальною колегією Д-го обласного суду розглядалася справа про серію вбивств які за версією слідства скоїв тричі судимий за тяжкі злочини підсудний С.

Захисником підсудного у цій справі виступав адвокат М. Фронтовик, високо порядна людина, чудовий колега. Від народження гарно поставлений голос, талановитий судовий оратор, вишуканість у кожному русі. Він був загальним улюбленцем. Його поважали колеги, судді і навіть прокурори. Одним словом, іменитий юрист-адвокат. Як фронтовика і літню людину його не чіпали, коли потрібно було когось послати в суд за призначенням, і всі сприймали це спокійно і з розумінням.

Одного разу йому все-таки довелося, бо він сам погодився, піти в суд за призначенням. Справа була важка з усік боків. Підсудного віддали до суду з обвинуваченням у вбивстві трьох людей. Зі своїх сорока років життя він двадцять провів за Тратами. І ось тільки вийшов на волю - ізнову вбивство. Страшне, гидке і безглузде вбивство. Зайшов до чужої квартири, де на хазяйстві залишалася старенька, став вимагати гроші. Коли ж та відмовила, поволік її до ванни і відрізав голову.

Бідолаха М., ознайомившись із справою, мало не втратив свідомості, але залишити справу вже не міг. Зі справи він дізнався, що підсудний на попередньому слідстві визнав себе винним за всіма трьома епізодами вбивства.

Aie в суді підсудний заявив, що ніяких вбивств, крім останнього, він не скоював, а зізнався на вимогу слідчого. Свідків не було, і ось після гнівного виступу прокурора, який вимагав для підсудного вищої міри покарання - розстрілу слово для захисту підсудного надали адвокату М.

Будучи пригніченим кримінальним минулим підсудного і жорстокістю вбивства старенької, адвокат видавив із себе не більше десятка слів. "Будучи схваченым за горло служебным долгом, прошу не лишать подзащитного жизни". Після чого безсило опустився на лавку. Він не став чекати вироку. Проте суд за власною ініціативою відкинув із обвинувачення два епізоди вбивства за недоведеністю скоєння останніх підсудним.

На адресу Президії обласної колегії адвокатів судом було винесено окрему ухвалу з оцінкою неприпустимого поводження в суді адвоката М., внаслідок якого підсудний залишився фактично без захисту, для вжиття відповідних заходів.

І дійсно, адвокат, проігнорувавши заяву підсудного, який не визнавав себе винним, всупереч позиції підсудного, фактично визнав його винним у скоєнні усіх трьох вбивств, що інкримінувалися йому прокуратурою, і по суті залишив його без захисту. Він перебував під впливом жахливого злочину, в скоєнні якого підсудного звинувачувала прокуратура, особистість останнього була справді малоприємною, але це не виправдовує адвоката.

Адвокат-захисник беззастережно та сумлінно виконує свій професійний обов'язок - захищати, як того вимагає закон, незалежно від того, за яких обставин він опинився у ролі захисника обвинувачуваного чи підсудного у кримінальній справі - за своєю волею чи за призначенням.

Буває так, що підзахисний потрапляє під вплив співкамерників. Камерні консультанти - народ авторитетний. Серед них справді бувають дуже "просунуті" у правовому сенсі суб'єкти. У цих випадках, коли таке стало відомим адвокатові, необхідно набратися терпіння і спокійно, але чітко роз'яснити підзахисному, що він мусить вибрати когось одного - адвоката чи камерного радника. Але іноді трапляються випадки, коли захисникові не вдається відмовити підзахисного від хибної позиції, похитнути його довіру до співкамерника, що зумовлює відповідну осмислену поведінку. Це найнебезпечніший і найважчий випадок, з якого лише один вихід - залишити справу під будь-яким приводом.

Свого часу точилася досить гостра дискусія з приводу, чи повинен адвокат погоджуватися з підзахисним, коли той вважає за доцільне надати суду певні докази, які викликають сумнів у захисника щодо їх вірогідності. Були такі думки, що адвокат не повинен коритися волі підзахисного і за наведених умов вчиняти так, як він вважає за краще, чи взагалі відмежуватись від дій підзахисного.

Принципово іншу позицію в цьому питанні зайняв свого часу М. М. Полянський, який рішуче висловився на користь того, що "адвокат зобов'язаний надати суду всі ті доводи, що промовляють на користь вірогідності доказів, хоч би сам сумнівався в їхній вірогідності".

Шлях до виходу із запропонованої ситуації лежить насамперед через її оцінку з позицій дотримання законності. Чинні кримінально-процесуальні норми і Закон України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" - недвозначно вимагають від захисника використовувати всі зазначені в Законі засоби захисту з метою з'ясування обставин, що виправдовують підозрюваного, обвинувачуваного чи підсудного, що пом'якшують чи виключають їхню відповідальність. У світлі цієї вимоги адвокат просто позбавлений права, зважаючи на свої сумніви, відмовитися від будь-якої потенційної можливості відстояти інтереси підзахисного. Не можна, мабуть, визнати відмову від використання представлених обвинувачуваним доказів і морально виправданим вчинком тому, що сумнів зобов'язує адвоката до дії, а не до капітуляції.

Украй педантичною і скрутною для адвоката є ситуація, коли для полегшення позицій захисту необхідні показання свідка, проти виклику якого заперечує сам обвинувачуваний з особистих чи інших конфіденційних міркувань. Тут немає єдиного рецепту. Якщо обвинувачуваний недостатньо реально уявляє собі вагу майбутньої відповідальності або розраховує уникнути її без виклику цього свідка, адвокат повинен зуміти донести до свідомості підзахисного, якими наслідками загрожують такі дії підзахисного.

Авторові цих рядків якось довелось бути свідком події, яка запам'яталась на все життя. Це було під час служби в армії. Служба підходила до свого завершення - до демобілізації залишались лічені дні. Солдатський одяг - короткі зелені бушлати, солдатам дозволялось забирати додому. Через те, що ми з мамою жили дуже бідно (батько загинув на війні), то для мене бушлат був великим надбанням. 1 ось одного ранку четверо солдат (у тому числі і я) не знайшли своїх бушлатів. Почалось розслідування, яке виявило, що бушлати викрадені і продані нашим товаришем по взводу Глобочкіним.

Суд був показовим, як це практикувалося в ті часи, в будинку офіцерів м. Рівне у присутності вояків багатьох військових частин. Потерпілих з нашої роти виявилось четверо, і всі ми були викликані для дачі показань на суді. Усі ми були дуже розгнівані на свого товариша, який не посоромився обікрасти своїх однополчан.

Коли ж мене викликали для дачі показань, я занімів. Я стояв на сцені, а на мене дивились тисячі очей. Збоку на лаві підсудних сидів солдат Глобочкін. Де ділася моя злість на нього? Я розумів, що зараз дам показання, на підставі яких його засудять, і язик мій перестав мені підкорятись.

З цього ступору мене вивів сам Глобочкін, який став вигукувати на мою адресу погрози. Показання я дав, і Глобочкіна засудили.

З того 1951 року минуло багато часу. Тридцять років моя робота була пов'язана з судом, але щораз, допитуючи підсудного, я пригадував свою судову одіссею і ті почуття, які переживає людина, що вперше стоїть перед судом.

Размещено на Allbest.ru