8

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державний науково-дослідний інститут

Міністерства внутрішніх справ України

Порядок надання державної фінансової підтримки: напрями вдосконалення законодавства

Єрко Г.Г., здобувач

У статті розглянуто порядки надання державної фінансової підтримки, виділено подібні й відмінні аспекти порядків надання різних засобів державної фінансової підтримки. Запропоновано законодавче закріплення єдиних правил надання державної фінансової підтримки з одночасним наділенням надавачів такої допомоги правом уточнювати такий порядок з урахуванням специфіки засобу державної фінансової підтримки на підзаконному рівні, указано обов'язкові складові змісту такого порядку.

Ключові слова: державна фінансова підтримка, правове регулювання, порядок надання, надавачі державної фінансової підтримки, отримувачі державної фінансової підтримки.

Вступ. Державна фінансова підтримка є дієвим засобом державного регулювання господарської діяльності тільки за умови наявності досконалого порядку її надання. На сьогодні вкрай необхідним є впровадження такого порядку надання державної фінансової допомоги, який забезпечить недопущення фактів непрозорого та неефективного розподілу й використання коштів Державного бюджету, гарантує реалізацію права суб'єктів господарювання на отримання від держави фінансових важелів стимулювання розвитку важливих сфер економіки України. Разом із тим нині відсутня єдність у багатьох питаннях порядку надання державної фінансової підтримки, зокрема щодо строків вирішення питання про її надання, критеріїв відбору реципієнтів державної підтримки, установлення переліку документів, які необхідні для отримання такої підтримки, визначення розміру такої підтримки тощо.

Чинне законодавство щодо порядку надання державної фінансової підтримки представлено великою кількістю нормативно-правових актів, які по-різному, а в більшості випадків декларативно регламентують порядок надання такої підтримки. Базового нормативно-правового акта, який би досконало визначав порядок надання такої підтримки, не існує. Декларативність і колізійність низки норм щодо регламентації порядку надання державної фінансової допомоги суб'єктам господарювання породжує відсутність реальних гарантій дії державних цільових програм розвитку важливих секторів економіки України. Недостатня прозорість механізму надання державної допомоги в Концепції реформування системи державної допомоги суб'єктам господарювання, визначена як одна з проблем, яка потребує розв'язання [1].

Наукові дослідження щодо порядку надання державної фінансової підтримки здійснювалися переважно представниками науки господарського права: Д.В. Лічак [2], Т.В. Некрасовою [3]. У роботах інших дослідників - В.В. Князькова [4], В.В. Мушенок [5], Д.О. Чернікова [6] - розглядалися окремі питання досліджуваної теми, однак комплексне дослідження порядку надання державної фінансової підтримки не здійснювалося.

Вищевикладеним зумовлені актуальність і доцільність дослідження за цією темою.

Постановка завдання. Метою статті є обґрунтування пропозицій щодо вдосконалення порядку надання державної фінансової підтримки.

Результати дослідження. Використання коштів Державного бюджету, які виділяються на здійснення державної підтримки суб'єктів господарювання, проводиться відповідно до затверджених порядків, яких на сьогодні існує більше ніж 20. Як правило, такі порядки затверджені постановами Кабінету Міністрів України або наказами профільних міністерств. Дослідження 17 різних порядків надання державної фінансової підтримки свідчить про наявність різного підходу до вирішення однакових складових порядку, зокрема різним є підхід до переліку документів, які подають для отримання підтримки, дій її надавачів у випадку надання документів у неналежній формі, порушення строків розгляду документів і правил оформлення рішення за результатом розгляду, визначення розміру державної фінансової підтримки, процесу одержання фінансування надавачами такої підтримки тощо. На декларативність порядків надання державної фінансової підтримки вже не раз зверталась увага науковців.

державна фінансова підтримка

Зокрема, Д.В. Ліпчак, ураховуючи такий стан законодавства, пропонувала для забезпечення балансу приватних і публічних потреб установити чіткі та прозорі критерії відбору реципієнтів державної підтримки, запобігаючи ситуації неправильного визначення одержувачів підтримки [2, с.12].

В.В. Князьков констатував, що основними проблемами правового регулювання надання державної фінансової підтримки на конкурсних засадах є такі:

відсутність єдиного закону, яким би врегульовувалася загальна конкурсна процедура надання такої підтримки;

можливість вияву суб'єктивізму в ставленні до конкурсантів, що породжує передумови для розвитку корупції при вирішенні питання про надання державної фінансової підтримки суб'єктам підприємництва і створення системи конкурентних переваг;

недостатньо чітко визначаються переваги для переможців конкурсу, що створює передумови для суб'єктивного ставлення до підприємців [4, с.151].

Р.П. Швець зауважував, що встановлені нормативно-правовими актами умови надання фінансової підтримки є нечіткими, процедури ускладнені; саме з цього приводу на адресу держави звучить багато нарікань із боку фермерів [7].

Отже, є проблема з регламентацією порядків надання державної фінансової підтримки, адже вони є повільно регламентовані, не забезпечують прозорості її надання, дуже розгалуженою є система органів її надання тощо. Для винесення пропозиції щодо вирішення цієї проблеми розглянемо пропозиції науковців з цього питання.

Зокрема, Т.В. Некрасова вважає, що договір про використання державної фінансової підтримки робить прозорим контроль за їх використанням і скорочує можливість зловживань, у зв'язку з цим пропонує на законодавчому рівні визначити основні положення й істотні умови договору про надання державної допомоги суб'єктам господарювання [3, с.101]. Відзначимо, що укладання договору про надання фінансової підтримки передбачено тільки Порядком проведення конкурсу для надання фінансової підтримки фермерським господарствам, який затверджено Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 02.09.2011 р. № 441, Порядком використання коштів, передбачених у Державному бюджеті для надання підтримки фермерським господарствам, який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 р. № 1102, і Порядком використання коштів, передбачених у Державному бюджеті для підтримки сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 09 березня 2011 р. № 272 [8; 9; 10].

Варто погодитись із Р.П. Швецем, який зазначає, що прагнення підвищити фінансову дисципліну при використанні бюджетних коштів шляхом ускладнення порядку надання фінансової підтримки часом призводить до втрати інтересу фермерських господарств до такої допомоги. Запорукою ефективності державної підтримки фермерських господарств в України є не лише збільшення розмірів бюджетного фінансування, а й забезпечення чіткого і зрозумілого порядку використання таких коштів. Тому в наступному бюджетному періоді потрібно вдосконалити порядок використання коштів, передбачених у Державному бюджеті для надання підтримки фермерським господарствам [7].

У науковій літературі звертають увагу на відсутність у чинному законодавстві обмежень на отримання одним і тим самим суб'єктом господарювання державної фінансової підтримки одного того самого об'єкта за допомогою її різних засобів надання. На переконання Т.В. Некрасової, вирішення вказаної проблеми має бути відображено на законодавчому рівні шляхом унесення доповнень у відповідні нормативно-правові акти стосовно встановлення обмежень для суб'єктів господарювання на отримання різних видів державної допомоги з метою реалізації того самого інвестиційного проекту або іншого об'єкта державної допомоги, які надаються в межах різних правових режимів господарської діяльності [3, с.136]. Із таким твердженням можна погодитись тільки частково, адже вказані обмеження закріплені в Порядку використання коштів, передбачених у Державному бюджеті для виконання програми селекції у тваринництві та птахівництві на підприємствах агропромислового комплексу, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 18 травня 2011 р. № 515, відповідно до п.15 якого виділення бюджетних коштів їх одержувачам здійснюється за умови, якщо їм не виділено кошти з Державного бюджету за іншими програмами на відповідний напрям фінансування [11]. Відстеження факту отримання суб'єктом господарювання державної фінансової допомоги впроваджено Законом України "Про державну допомогу суб'єктам господарювання" від 01.07.2014 р. № 1555^1 I (далі - Закон), відповідно до ст.9 якого суб'єкт господарювання, який має намір отримати державну допомогу, зобов'язаний подати її надавачеві відомості про господарську діяльність, про державну допомогу, отриману ним за останніх 5 років, про правові підстави для отримання державної допомоги, її форму та мету [12].

Потрібно наголосити, що Закон прийнято задля забезпечення існування ефективного та прозорого інституту державної фінансової підтримки. Однак Закон визначає тільки окремі складові порядку надання державної фінансової допомоги (авт. - підтримки). Зокрема, ст.9 Закону передбачено подання повідомлення про нову державну допомогу Уповноваженому органу про допустимість державної допомоги для конкуренції. Важливо, що державна допомога може бути надана лише після отримання відповідного рішення Уповноваженого органу.

Водночас такі питання: хто саме, у які строки й у якій формі приймає рішення про надання державної допомоги, фінансової підтримки в тому числі; етапи її надання, які саме ресурси використовуються щодо конкретних форм такої допомоги (авт. - засобів підтримки); хто й у якому порядку відслідковує результати її використання, у Законі не врегульовано. Отже, нагальною необхідністю є запровадження єдиного порядку надання державної фінансової підтримки суб'єктам господарювання

Варто погодитись з ученими, які стверджують, що у правотворчої діяльності існує немало прикладів, коли надання певного виду державної допомоги суб'єктам господарювання визначається на рівні закону, проте сам порядок надання державної допомоги, включаючи можливі обмеження для суб'єктів господарювання з надання такої допомоги, визначається на рівні законодавчих актів уряду або центральних органів виконавчої влади; у результаті основні цілі державної допомоги, які визначаються на рівні законів, можуть не знайти свого відображення на рівні законодавчих актів, що значно ускладнює ефективність їх реалізації [3, с.138]. Поряд із цим важко погодитись із Т.В. Некрасовою, яка пропонує систематизацію правових засад надання державної допомоги суб'єктам господарювання шляхом доповнення Господарського кодексу України (далі - ГК України) окремими нормами, у яких має бути визначено поняття, основні напрями та форми державної допомоги, а також порядок її надання суб'єктам господарювання [3, с.138]. Така незгода зумовлена тим, що, за змістом ст.4 ГК України, не є предметом регулювання цього Кодексу адміністративні та інші відносини управління за участі суб'єктів господарювання, у яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання [13]. ГК України не розкриває зміст поняття "організаційно-господарські повноваження" та "господарська компетенція".

І.М. Кравец до ознак організаційно-господарських повноважень органів державної влади та місцевого самоврядування зараховує здійснення їх у сфері господарської діяльності; реалізацію щодо суб'єктів господарювання, перелік яких подано в ч.2 ст.55 ГК України; відсутність при їх реалізації владного впливу на суб'єктів господарювання, організаційно-господарське зобов'язання як форму їх реалізації [14, с.89]. Як було вказано вище, порядками надання державної фінансової допомоги врегульовані не тільки відносини, у процесі яких надавачі такої підтримки реалізують організаційно-господарські повноваження. Зокрема, такими порядками ще врегульовані правила одержання фінансування надавачами такої підтримки, визначення її розміру тощо. Отже, усі складові порядку надання державної фінансової підтримки не підпадають під предмет регулювання ГК України.

Висновки