Размещено на http://www.allbest.ru/

Прийняття рішення апеляційним судом

Після дебатів суд виходить до нарадчої кімнати. Під час розгляду справи суд може оголосити перерву або відкласти розгляд справи. Якщо оголошено перерву, то після її закінчення судове засідання продовжується. Якщо справа відкладається, то після закінчення строку, на який вона відкладалася, слухання справи розпочинається спочатку (заново).

У нарадчій кімнаті колегія суддів вирішує питання в порядку, передбаченому ст. 19 ЦПК, з дотриманням таємниці нарадчої кімнати. Під час вирішення питань головуючий голосує останнім. Колегія суддів протягом дня вирішує кілька справ. За практикою, яка склалася, головуючим є суддя-доповідач, який готував конкретну справу.

Позивач у судовому засіданні може відмовитись від позову, а сторони мають право укласти мирову угоду.

Показово, що здебільшого апеляційні суди найменш завантажені в системі загальних судів України. Однією з причин такої ситуації є те, що апеляційний суд має право передати справу на новий розгляд суду першої інстанції і запустити справу по новому колу. Повернення справи до суду першої інстанції - це елемент касаційного провадження, від якого доцільно було б позбутися в апеляційній інстанції.

Апеляційний суд може скасувати рішення внаслідок його необґрунтованості, тобто у випадках якщо:

1) суд допустив неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) у справі не доведено обставини, які суд вважає доведеними;

3) висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Апеляційний суд скасовує справу, якщо суд порушив або неправильно застосував норми матеріального права.

Ч. 2 ст. 309 встановлює, що норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо використано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Ч. 3 ст. 309 ЦПК зазначає випадки, коли порушення норм процесуального права є підставою для скасування рішення. Дрібне і незначне порушення норм процесуального права не завжди є підставою для скасування рішення.

Розглянемо кілька ситуацій.

Наприклад, особа, правовідносини якої не допускають правонаступництва, після постановлення рішення померла, але до своєї смерті встигла подати апеляційну скаргу. Чіткого виходу з цієї ситуації закон не дає. Вихід був би можливим, якщо б апеляційний суд мав право на закриття апеляційного провадження. В такому випадку суд міг би постановити ухвалу про закриття апеляційного провадження у зв'язку зі смертю особи, яка подала апеляційну скаргу. Можливо, що судова практика піде саме цим шляхом. Тоді у зв'язку із закриттям апеляційного провадження рішення суду вступало б у законну силу. Але оскільки ЦПК не передбачає можливість закриття апеляційного провадження, то такий вихід є проблематичним. У випадку виникнення такої ситуації (а вона можлива) суду доведеться шукати вихід з неї.

Аналогічний приклад, але за ситуації, коли правовідносини померлої особи допускають правонаступництво. За таких обставин суд може залучити спадкоємця, для якого всі дії спадкодавця у конкретному судовому процесі є обов'язковими. Для цього суд може зупинити провадження у справі до вирішення питання про те, хто є належним спадкоємцем, або зробити відповідну перерву в судовому засіданні.

Схожі ситуації можуть також виникнути, якщо заявник, який подав апеляційну скаргу, є юридичною особою, яка ліквідованою (тобто виключеною з державного реєстру підприємств) в період між рішенням суду першої інстанції та засіданням апеляційного суду, але після подання нею апеляційної скарги. Якщо підприємство ліквідовано, то це означає, що правонаступника немає. Ситуація вимагає закриття апеляційного провадження, але не закриття провадження у цивільній справі. Якщо ж юридична особа реорганізована, то її права і обов'язки переходять до правонаступника або правонаступників. У цьому випадку є можливість залучити до участі у справі такого правонаступника. Якщо це потребує певного часу, то суд вирішує, залежно від обставин справи, про перерву в судовому засіданні або про зупинення провадження у справі.

Отже, Кодекс не визначив цих ситуацій, і вирішувати їх доведеться судам за допомогою принципу розумності та аналогії закону.

Ч. 2 ст. 310 вирішує одну із ситуацій, яка може виникнути у зв'язку зі смертю фізичної особи чи припиненням юридичної особи. Стаття встановлює, що у випадку, якщо судом ухвалено законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи чи припинення юридичної особи - сторони у спірних правовідносинах після ухвалення рішення, що не допускає правонаступництва, не може бути підставою для скасування рішення в апеляційному порядку із закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розгляду.

Аналіз ч. 2 ст. 310 дає підстави для такого висновку.

Закриття провадження або залишення заяви без розгляду неможливе у випадку, якщо ці події (смерть або припинення юридичної особи) мали місце після ухвалення законного і обґрунтованого рішення. Що стосується інших випадків, наведених вище, то Кодекс чіткої відповіді на них не дає.

Ст. 311 ЦПК регулює випадки, коли апеляційний суд може скасувати рішення суду і передати справу на новий розгляд. Це випадки, коли суд допустив істотні порушення норм процесуального права. Під нормами процесуального права розуміють норми, які визначають порядок цивільного судочинства в судах загальної юрисдикції.

Порушення або неправильне застосування норм процесуального права є підставою для скасування рішення суду першої інстанції за умови, що воно призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Отже, якщо мали місце порушення невеликі, такі що не впливали і не вплинули на правильність рішення, то рішення не може бути скасовано. Зазначені ж у ст. 311 ЦПК порушення є істотними і тягнуть скасування рішення та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції в обов'язковому порядку. Для адвоката особливо важливою є вказівка на те, що справа підлягає направленню на новий розгляд, якщо вона розглянута за відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, належним чином не повідомлених про час і місце судового засідання. На практиці виникають труднощі, коли позивач неправильно або неточно вказав адресу відповідача. Іноді це робиться навмисно. Так, у справі підприємства Н. позивач використав ту обставину, що товариство перебуває у стадії ліквідації і його представляє ліквідатор. Позивач, знаючи, що за місцезнаходженням товариства міститься зовсім інша організація, вказував саме цю адресу. І хоча ліквідатор в порядку ст. 77 ЦПК повідомляв суд про нове місцезнаходження організації за адресою за місцем знаходження ліквідатора, суд цю обставину ігнорував і надсилав судові повістки та повідомлення за попередньою адресою.

У цих випадках адвокат відповідача має скрупульозно перевіряти, чи дотримано вимоги, передбачені ст. 76 та 77 ЦПК України.

У ст. 77 ЦПК передбачено випадок, коли особа змінює місцезнаходження або проживання після подання позовної заяви до суду. Але як бути у випадках, коли позивач неправильно подає адресу відповідача, ЦПК чітко не регулює.

На практиці часто трапляється недогляд з боку судів про дотримання вимог ЦПК щодо вручення судових повісток і вимог закону повідомляти суд про зміну свого місця проживання. Оскільки розгляд справи без особи, яка бере участь у справі, належним чином не повідомленої, є безумовною підставою для скасування рішення, адвокат має з надзвичайною скрупульозністю перевіряти дотримання цих обставин й у належних випадках ставити це питання в апеляційній скарзі. Адвокат протилежної сторони, навпаки, зосереджує увагу на запереченнях проти доводів такої апеляційної скарги.

В Україні не діє принцип повної (чистої), апеляції і справа може бути направлена на новий розгляд до суду першої інстанції з апеляції. За практикою, що встановилася, ці обставини підлягають застосуванню, незалежно від доводів касаційної скарги. До підстав для скасування рішення закон також зараховує:

1) розгляд справи неповноважним суддею або складом суду. На жаль, у практиці є ситуації, коли повноваження судді закінчились, а стосовно нього не прийнято відповідного рішення, наприклад, Верховною Радою України. В цій ситуації такий суддя не має брати участь у розгляді справ. Або інша ситуація. Суддя переведений до іншого суду, але відповідного рішення ще не прийнято. Такий суддя у новому районі, до якого його переводять, може приступити до виконання обов'язків тільки якщо він дійсно за відповідним рішенням і наказом оформлений на новому місці роботи. Неповноважним суддею може бути і особа, яка підлягала відводу (самовідводу), або особа, яка не мала права брати участі у справі з підстав, передбачених ст. 21 ЦПК;

2) рішення підписано чи ухвалено не тим суддею, який розглядав справу. Ст. 209 ЦПК вимагає, щоб рішення було підписано в нарадчій кімнаті суддею або колегією суддів, які розглядали справу. Оскільки рішення приймається в нарадчій кімнаті, тобто в умовах недопущення впливу на суддів, то непідписання рішення суддею або суддями є порушенням, яке неможливо усунути. Аналогічної позиції дотримується законодавство і судова практика РФ.

Може виникнути ситуація, що справу розглядав один склад суду, але у зв'язку з хворобою, від'їздом у відрядження за кордон, смертю чи іншою підставою, що перешкодила судді видалитись в нарадчу кімнату, усуває можливість постановлення рішення. У такому випадку справа має бути розглянута іншим складом суду або іншим суддею з самого початку;

3) у разі вирішення питання про права і обов'язки осіб, які не брали участь у справі, справа підлягає скасуванню. У цьому випадку порушується не тільки норма ст. 311 ЦПК, а й вимоги п. 4 ст. 129 Конституції. Кожна організація або громадянин мають право знати проте, де, коли і з яких підстав вирішується питання про їхні права та обов'язки, або де і коли вирішують питання про примусове покладання на них певних обов'язків. До того ж кожен громадянин або організація мають право на захист від будь-яких вимог до них і правову допомогу (ст. 59 Конституції). Класичним для такої ситуації є випадок, коли під час вирішення питання про виселення суд не притягнув до участі у справі того чи іншого члена сім'ї;

4) суд розглянув не всі вимоги і цей недолік не було і не могло бути усунуто ухваленням додаткового рішення судом першої інстанції.

Становить інтерес випадок, як діяти суду, якщо є можливість розглянути вимоги і цей недолік може бути усунуто ухваленням додаткового рішення. Ст. 220 ЦПК передбачає можливість за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення. Таку заяву може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Вважаю, що за таких обставин апеляційний суд вирішує справу в частині, яка не стосується недоліків, які можуть бути усунені постановленням додаткового рішення (якщо строк для виконання рішення не пропущений) та роз'яснює право відповідної особи на вирішення питання шляхом постановлення додаткового рішення у суді першої інстанції. Вказівка на те, що недолік може бути усунутий шляхом постановлення додаткового рішення судом першої інстанції, має міститись в ухвалі або рішенні суду апеляційної інстанції. На відміну від ЦПК 1963 року, ухвалення додаткового рішення допускається до закінчення строку на виконання рішення (п. 4 ст. 220 ЦПК).

Новий ЦПК не передбачає як підставу для скасування рішення такі обставини, як порушення таємниці нарадчої кімнати, відсутність (втрата) носія звукозапису судового процесу. У всіх цих випадках має місце істотне порушення вимог процесуального закону, але ст. 311 ЦПК не передбачає можливості направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Перелік підстав для направлення справи на новий розгляд в цьому випадку є вичерпним. Тому суд з виявленням таких обставин, як порушення таємниці нарадчої кімнати, відсутності електронного носія звукозапису процесу, на мою думку, має провести перевірку справи у повному обсязі, допитати всіх свідків у справі і, скасувавши рішення суду першої інстанції, постановити нове рішення. Чи сприйме судова практика таку позицію, покаже час.

ЦПК (ч. 2 ст. 311) встановлює правило, що висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої інстанції при новому розгляді справи.

Приклад. Рівненський районний суд наклав заборону на майно агрофірми "Зоря" у забезпечення позову на суму 560 грн. Вартість майна агрофірми "Зоря" - понад 70 млн грн. Ухвала суду про забезпечення позову була скасована, а заява про забезпечення позову було направлена на новий розгляд. Фактично ж апеляційний суд мав можливість розглянути заяву по суті і або відмовити у задоволенні забезпечення позову, або ж постановити ухвалу, в якій забезпечити позов на суму 560 грн.

Ч. 1 ст. 314 ЦПК встановлює випадки, коли апеляційний суд постановляє ухвали, а ч. 2 цієї статті передбачає випадки, коли суд ухвалює рішення. По суті, зміст цієї статті визначено у ст. 307 ЦПК.

У разі скасування рішення суду і направлення справи на новий розгляд потрібно зазначати, які порушення допустив суд першої інстанції.

Ст. 316 ЦПК встановлює вимоги до рішення апеляційного суду. Рішення складається з чотирьох частин: вступної, описової, мотивувальної та резолютивної. Всі частини рішення мають бути нерозривно пов'язані між собою і складати єдиний процесуальний документ. Порядок викладу частин рішення має відповідати порядку, який вказано у коментованій статті.

Адвокат має добре знати вимоги закону до рішення і у своїй діяльності враховувати їх. Наприклад, подаючи письмові пояснення до суду, адвокат формує їх у формі, наближеній до рішення (стосовно мотивувальної частини). Це дає змогу суду використати текст письмових пояснень при написанні рішення. Вважаю можливим і таким, що не суперечить загальним принципам судочинства, надання таких письмових пояснень також і в електронному вигляді (на дискеті, наприклад).

Судові рішення апеляційного суду оформляються, видаються і надсилаються в порядку, встановленому ст. 222 ЦПК. За змістом ст. 321 та ст. 222 ЦПК видавати та надсилати рішення апеляційної інстанції має апеляційний суд. Для осіб, які брали участь у справі, копія рішення надається апеляційним судом на їхню вимогу не пізніше 5 днів з дня проголошення рішення. Особам, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні, копії судового рішення надсилаються протягом п'яти днів з дня проголошення рішення рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Ці положення слід було викласти чіткіше, прямо вказуючи на те, що надсилання рішень та надання їх копій здійснюється апеляційним судом. Забезпечити в 5-денний строк надання копій рішень апеляційного суду судом першої інстанції було б неможливо.

Що стосується копій судових рішень апеляційного суду, які видаються повторно, то їх надає суд першої інстанції, оскільки після закінчення апеляційного провадження справа направляється До суду першої інстанції у семиденний строк.

Особливості розгляду апеляційної скарги, яка надійшла після закінчення апеляційного розгляду справи

Застосування цієї норми може викликати труднощі на практиці. Аналогічна ст. ЦПК 1963 р. піддавалась критиці[1]. Проблема вирішена наданням права апеляційному суду скасувати власне рішення або ухвалу апеляційного суду. процесуальний судовий апеляційний скарга

Безумовно, що ця стаття піддаватиметься критиці, оскільки суперечить принципу непорушності рішення і неможливості судом, який розглянув справу, скасувати власне рішення. Виникають й інші проблеми. Не зовсім ясно, чи апеляційну скаргу, яка надійшла до суду після розгляду справи, має вирішувати той самий суд, і як бути, якщо через об'єктивні причини той самий склад суду не може ще раз зібратися. Вважаю, що оскільки ці питання не врегульовані, то розгляд такої апеляційної скарги може бути здійснений і в іншому складі суду, якщо для цього є поважні причини. В цьому випадку конфлікт інтересів сторін, який виник у зв'язку з таким підходом, вирішено на користь розгляду справи.

Рішення або ухвала апеляційного суду набирають чинності з моменту їх проголошення. Отже, визначальним моментом є проголошення рішення.

АДВОКАТ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

Суд касаційної інстанції

Касаційна система перегляду справ виникла у Франції, а пізніше була запозичена іншими державами. Суд касаційної інстанції не вдається до перевірки фактичних обставин справи, оскільки їх встановлення вважається прерогативою судів першої та апеляційної інстанції. Він перевіряє справу лише щодо дотримання судами нижчого рівня матеріального та процесуального права і тільки в межах доводів, указаних у скарзі. Інші, навіть надзвичайні порушення закону не можуть впливати на вирішення справи, оскільки касатор їх не торкається. В різних країнах мають місце певні відхилення від класичної моделі касаційного перегляду справ.

Деінде (у ФРН, Австрії та деяких інших) існує ревізійний порядок перегляду справ. Ревізійний суд користується набагато ширшими повноваженнями, він не пов'язаний з межами, вказаними у скарзі, в окремих випадках може переглянути рішення, не передаючи справу на новий розгляд. В Україні суд касаційної інстанції має елементи ревізійного порядку перегляду справ.

Судом касаційної інстанції нині є Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Обговорюючи питання касаційного оскарження, адвокат має ретельно дослідити обставини справи, проаналізувати доводи судів, викладені в судових рішеннях, встановити наявність або відсутність підстав для перегляду.

Ст. 324 ЦПК визначає суб'єктів касаційного оскарження. До них віднесено сторони й інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права та обов'язки. Рішення та ухвали суду першої інстанції можуть бути оскаржені в касаційному порядку після їх перегляду апеляційним судом.

У касаційному порядку можуть бути оскаржені рішення у таких справах:

1) позовного провадження (позивачем і відповідачем), третіми особами (які заявляють або не заявляють самостійні вимоги), представниками сторін; органами та громадянами, які звернулись за захистом в інтересах інших осіб; особами, які не були залучені в процес як такі, що беруть участь у справі, але щодо яких суд вирішив питання про їхні права або обов'язки. Прокурор, який брав участь у справі, може також подати касаційну скаргу.

Відповідно до ч. 4 ст. 46 ЦПК, прокурор, який не брав участі у справі, з метою вирішення питання про наявність підстав для подання апеляційної чи касаційної скарги має право знайомитися з матеріалами справи в суді. Очевидно, що цьому праву прокурора має кореспондувати і ст. 324 ЦПК. Однак відповідного уточнення у законі не зроблено. Упущення, яке мало місце в аналогічній ст. 320 ЦПК 1963 р., перекочувало до нового Кодексу. Між тим на цю неточність зверталась увага й у правовій літературі[1]. Отже, у контексті ч. 4 ст. 46 ЦПК та ст. 37 Закону " Про прокуратуру", де прямо вказано на право прокурора і його заступника вносити касаційне подання незалежно від їхньої участі у справі в суді першої інстанції, можна дійти висновку, що прокурор може оскаржити рішення в касаційному порядку, незалежно від того, чи брав він участь у справі;

2) заявниками у справах окремого провадження; заінтересованими особами у справах окремого провадження; представниками цих осіб.

Ч. 2 ст. 324 ЦПК встановлює, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. В. І. Тертишніков слушно зауважує, що норми матеріального права можуть бути не тільки порушені, а й неправильно застосовані (ч. 2 ст. 338 ЦПК).

У касаційній інстанції не застосовують правила про передання спорів на вирішення третейського суду, про зміну підстав і предмета позову, збільшення розміру позовних вимог, про вступ у справу третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, про вступ у справу третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, про об'єднання або роз'єднання кількох позовних вимог, про пред'явлення зустрічного позову. Особливістю порядку проведення судового засідання в касаційній інстанції є також те, що особи, які не брали участі у справі, але щодо яких суд першої інстанції прийняв рішення щодо їхніх прав та обов'язків, можуть звернутися з касаційною скаргою та взяти участь у судовому засіданні.

Суть касаційного оскарження полягає в тому, що особи, які беруть участь у справі, а також особи, щодо яких суд вирішив питання про їх права і обов'язки, навіть якщо вони не брали участі у справі, мають право у встановленому законом порядку подати скаргу на рішення, яке набрало чинності.

Касаційна скарга може бути подана протягом двох місяців з дня набрання чинності рішенням (ухвалою) апеляційного суду.

Пропущений строк з причин, визнаних судом поважними, суд касаційної інстанції може поновити за заявою особи, але не більше ніж у межах одного року з дня виникнення права на касаційне оскарження. Обмеження поновлення строку одним роком - це відповідь України на критику Європейського суду з прав людини щодо існування можливості неодноразово скасовувати рішення судів протягом тривалого часу, що негативно впливає на стабільність судових рішень. Проте можливість неодноразово запускати справу новим колом залишається.

Якщо особа, яка подає касаційну скаргу, пропустила строк на касаційне оскарження і не порушила питання про поновлення строку або якщо у поновленні строку відмовлено, то така скарга повертається цій особі.

Підготовка та подання касаційної скарги

Право касаційного оскарження реалізується шляхом подання у письмовій формі скарги, встановленого у ст. 326 змісту.

Вимога до форми одна: касаційна скарга подається у письмовій формі. Отже, це може бути текст, написаний від руки або на друкарській машинці. Якщо в Кодексі 1963 р. містилася вимога, що касаційна скарга викладається "чітким машинописним текстом", то у новому Кодексі такої вимоги немає.

Звичайно, адвокат, інша особа, яка надає правову допомогу, виготовить і подасть документ, викладений машинописним текстом. Нині такий текст касаційної скарги - елемент правової культури, звичай, фактична процесуальна діяльність. Утім і скарга, написана від руки, також не є порушенням форми.

Вимоги до змісту касаційної скарги є обов'язковими, у них зазначається:

1) найменування суду, до якого подається скарга. До законодавчого вирішення питання про касаційний суд судом касаційної інстанції є Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України;

2) найменування особи, яка подає скаргу, її місце проживання або місцезнаходження. Якщо скаргу подає громадянин, належить указати повне прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання, тобто місце, де скаржник постійно або переважно проживає. Адреса вказується повністю: поштовий індекс, місто, вулиця, номер будинку та квартири. Судова практика визнає, що у випадку відсутності вказівки на поштовий індекс адреса вважається такою, що подана неповністю.

Щодо юридичної особи у скарзі вказують повну назву підприємства, наприклад: "Товариство з обмеженою відповідальністю "ТИСА". Місцезнаходження юридичної особи вказують за юридичною адресою. Юридична особа (організація) може подати свою поштову адресу, вказану в установчих документах, або місцезнаходження філії (представництва);

3) далі в такому само порядку вказують ім'я (найменування) осіб, які беруть участь у справі;

4) якщо касаційну скаргу подає прокурор, на мою думку, потрібно вказувати повне прізвище, ім'я, по батькові прокурора, його посаду, найменування відповідної прокуратури та її місцезнаходження;

5) рішення суду, яке оскаржується. Його слід розуміти як вказівку на дату ухвалення рішення суду і на номер справи, за якою воно винесено. Адвокати практикують вказувати назву суду, який ухвалив рішення, а також прізвище судді або суддів, що не є порушенням вимог до змісту касаційної скарги. Наприклад: "рішення Печерського районного суду міста Києва від 29 вересня 2005 року

по справі №_за позовом Петрука В. В. до Василенка М. М. про

витребування майна з чужого незаконного володіння. Суддя Гойчук І.І.";

6) у скарзі у лаконічній формі, з посиланням на докази та норми закону вказується, в чому полягає неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення або неправильне застосування норм процесуального права. У ст. 326 ЦПК вказується на порушення норм процесуального права. Проте ці норми може бути не тільки порушено, а й неправильно застосовано (ч. 2 ст. 338 ЦПК).

Це найважливіша частина касаційної скарги, оскільки в ній вказують ті підстави, на яких ґрунтується вимога про скасування рішення, зміну рішення або постановлення нового рішення. У скарзі слід вказати на фактичні та юридичні підстави своїх вимог. Якщо це порушення або неправильне застосування норм процесуального права, то слід вказати, в чому воно полягає, що суд не зробив або зробив неправильно.

Якщо це порушення або неправильне застосування норм матеріального права, то належить вказати суть порушення, а також те, який закон має бути застосовано і чому. Щодо оспорювання правильності тлумачення закону слід подати своє власне розуміння закону та його тлумачення, за потреби обґрунтувати його посиланням на постанови Пленуму Верховного Суду, прецеденти Європейського суду з прав людини або конкретними випадками рішень Верховного Суду України за аналогічними справами. Можна також посилатись на доктринальне тлумачення конкретних норм права, подане у правовій літературі;

7) клопотання особи, яка подає скаргу. На практиці таке клопотання може бути внесено безпосередньо до скарги або викладено на окремому листі та додано до скарги. Все залежить від того, наскільки великим є обсяг такого клопотання;

8) перелік письмових матеріалів, які додаються до скарги. Слід вказувати точну і повну назву документа;

9) касаційну скаргу підписує особа, яка подає скаргу;

10) якщо у справі немає довіреності або іншого документа, який підтверджує повноваження представника, до касаційної скарги має додаватись такий документ. У затвердженому зразку ордера адвоката вказується, для представництва в якому суді він виданий. Тому слід визнати, що для участі у Верховному Суді України виписується окремий ордер, де вказують, що він виданий для участі у Верховному Суді України;

11) до касаційної скарги додаються копії скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі. На практиці такої вимоги не завжди дотримуються. Суди вимагають надавати у повній відповідності з цією нормою, зокрема для співпозивачів і співвідповідачів. Отже, цих вимог слід дотримуватись неухильно, щоб не наразитись на застосування положень ст. 121 ЦПК. Суб'єкт оскарження може додати до скарги клопотання про зупинення виконання рішення (ухвали). Таке клопотання може бути викладено й у тексті касаційної скарги. До касаційної скарги додають також докази сплати судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Важливою є норма про потребу додавати копії оскаржуваних рішень суду першої та апеляційної інстанції. Саме з урахуванням цих документів суддя може точніше визначитись з позицією суду та доцільністю зупинення виконання його рішення.

Порядок подання касаційної скарги порівняно з Кодексом 1963 р. змінено. Касаційну скаргу подають безпосередньо до суду касаційної інстанції, де вона реєструється і " передається в порядку черговості судді-доповідачу, який вирішує питання про прийняття касаційної скарги до розгляду касаційним судом, а також за наявності клопотання - про зупинення виконання рішення (ухвали). Вважаю, що зупинення виконання рішення (ухвали) має вказуватись в ухвалі про прийняття скарги до розгляду.

У разі неоформлення скарги належним чином до неї застосовують наслідки, передбачені ст. 121 ЦПК України. Суддя постановляє ухвалу про залишення скарги без руху і надає строк для виправлення недоліків, про що повідомляє особу, яка подала скаргу. Особливістю нового Кодексу є те, що ці дії вчиняє суд касаційної інстанції, а не суд першої інстанції, як це було за Кодексом 1963 року.

Ст. 328 ЦПК передбачає, що, одержавши належно оформлену скаргу, суд касаційної інстанції у 10-денний строк з дня постановлення ухвали про прийняття касаційної скарги витребовує справу, надсилає копії касаційної скарги та доданих до неї матеріалів особам, які беруть участь у справі, та встановлює строк, протягом якого будуть подані заперечення на касаційну скаргу. Копії матеріалів надсилають рекомендованими листами з повідомленням.

Таким чином, новий Кодекс перекладає на суд касаційної інстанції частину функцій, які раніше виконував суд першої інстанції. Зростає навантаження на апарат Верховного Суду, який і без того працює з перевантаженням. Належить вирішувати й організаційні проблеми доступу осіб, які беруть участь у справі, до приміщень Верховного Суду, реалізації права на ознайомлення з матеріалами справи. Однак найвищий орган судової влади не може і не має бути місцем постійного нагромадження людей. Тому в багатьох країнах у вищих судових органах є обов'язковим представництво інтересів через адвоката[1].

Размещено на Allbest.ru