Судовий розгляд

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Судовий розгляд

Судовий розгляд - визначальна частина судової справи. Саме в умовах публічної процедури під час судового розгляду перевіряються судом аргументи сторін, їх докази. Головуючий у судовому засіданні забезпечує додержання послідовності та порядку вчинення всіх процесуальних дій та здійснення учасниками процесуальних прав. Він спрямовує судовий розгляд на забезпечення повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин справи й усуває із судового розгляду все, що не має істотного значення для вирішення справи.

«Розгляд і вирішення цивільної справи є змістом стадії судового розгляду. А судове засідання - процесуальною формою».

Присутні у судовому засіданні звертаються до головуючого зі словами «Ваша честь». Ст. 160 ЦПК визначає обов'язки головуючого. І якщо він відступає від принципів, зазначених у цій статті, і в осіб, які беруть участь у справі, а також свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів щодо дій головуючого виникають заперечення, то вони заносяться до протоколу судового засідання (журналу судового засідання) і про їх прийняття чи відхилення суд постановляє ухвалу. Це важливе правило, яке дозволяє звернути увагу судді на допущені ним відхилення від вимог закону. Оскільки головуючий зобов'язаний постановити ухвалу щодо таких заперечень, то їх доцільно подавати у письмовій формі. Цим правилом не слід зловживати, щоб зайвий раз не створювати конфліктну ситуацію з головуючим.

Процесуальний закон покладає на головуючого обов'язок доповісти про зміст заявлених вимог і про визнання сторонами певних обставин під час попереднього судового засідання.

Суд обов'язково з'ясовує, чи підтримує позивач свої вимоги, чи визнає відповідач вимоги позивача та чи не бажають сторони укласти мирову угоду або звернутися для вирішення спору до третейського суду. Це звичайна, усталена процедура, де новацією є обов'язок запитати, чи не бажають сторони звернутися до третейського суду.

З'ясовуючи ці питання, суд має роз'яснити сторонам наслідки таких розпорядчих дій. Є ситуації в судах, коли мирова угода - це найкращий вихід із заплутаної ситуації. Усвідомлюючи це, судді докладають багато зусиль, щоб досягти мирової угоди. Позиція розумна і правильна. Але при цьому слід мати на увазі, щоб такий правочин^[1] не виходив за межі закону або не був продиктований юридичною непоінформованістю однієї сторони і обманом з боку другої.

Під час розгляду справи за відсутності відповідача головуючий доповідає і про позицію останнього щодо заявлених вимог, якщо таку викладено у письмових поясненнях.

Якщо позивач змінює вимоги, він має викласти ці зміни у письмовій формі, встановленій для позовної заяви. Кодекс не вказує, як бути у разі, якщо відповідач відсутній. На мою думку, в цьому випадку слухання справи слід відкласти та вжити заходів щодо повідомлення відсутнього відповідача про зміну вимог і для з'ясування позиції відповідача щодо змінених вимог.

За клопотанням відповідача за зміни вимог суд може зробити перерву для підготовки до розгляду справи у зв'язку із зміненими вимогами. У цьому випадку суд може запропонувати відповідачу подати письмові пояснення щодо змінених вимог.

Щодо часткового визнання позову відповідачем головуючий з'ясовує, в якій саме частині позов визнається. В таких ситуаціях доцільно запропонувати подати письмові пояснення про часткове визнання позову.

Для відмови від позову досить зробити усну заяву. Але попри те, що в суді здійснюється фіксування судового процесу технічними засобами, слід мати за правило, щоб відмова від позову або визнання позову було викладено у письмових заявах, які приєднують до справи.

«Відмова від позову і визнання позову є односторонніми волевиявленнями позивача та відповідача, спрямованими на врегулювання спору»^[2]. Ці дії можна виконати протягом усього часу судового розгляду.

Таким чином, зробленої однією зі сторін усної заяви про визнання позову або відмову від позову достатньо для прийняття судом рішення. Однак на судові лежить обов'язок до ухвалення судового рішення роз'яснити сторонам наслідки відповідних процесуальних дій і перевірити, чи не обмежений представник сторони, який висловив намір вчинити ці дії (відмову від позову або визнання позову), у повноваженнях на їх вчинення.

У разі відмови від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. Якщо позов визнається відповідачем, суд постановляє рішення про задоволення позову. Безперечно, що суду легше з'ясувати наявність достатніх обставин для прийняття рішення або закриття провадження у справі за наявності письмових заяв про відмову від позову або визнання позову. Суду належить перевірити, чи визнання позову не суперечить закону або чи не порушує права, свободи, інтереси інших осіб. Якщо суд визнає, що відмова від позову або його визнання порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, він постановляє мотивовану ухвалу про відмову в прийнятті визнання позову або відмову від нього.

У Кодексі 1964 р. було передбачено, що заява про відмову від позову, визнання позову, якщо її зроблено в усній формі, заносилась до протоколу судового засідання та підписувалась відповідно позивачем або відповідачем. Така позиція була правильною.

Під час вирішення справ за Кодексом 2004 р. не буде порушенням закону, якщо суд заяву про відмову від позову або визнання позову внесе до журналу судових засідань і запропонує відповідній стороні підписати її. Така дія за певних обставин може запобігти виникненню між сторонами суперечкам щодо вчинення ними процесуальних дій. Навіть наявність звукозапису в процесі не гарантує, що такі суперечки не виникнуть.

Суд не приймає відмову від позову позивача, визнання позову у справі відповідача, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє. І хоч у коментованій статті цього не вказано, суд має постановити мотивовану ухвалу про це і продовжити розгляд справи.

У судовій практиці трапляються випадки, коли за намаганням припинити провадження у справі вбачається недобросовісна мета. «При розгляді справи у суді про розірвання шлюбу позивачка подала заяву про відмову від позову, посилаючись на своє бажання відновити сім'ю з відповідачем. У дійсності мотиви подання такої заяви були іншими: шлюб сторін було розірвано кілька років тому, після чого у позивачки народилася дочка, батьком якої вона намагалась записати відповідача. За її скаргою рішення про розірвання шлюбу було скасовано «з метою перевірки дійсних взаємовідносин сторін», після чого вона відмовилась від позову. За таких обставин адвокат відповідача мав підстави заперечувати проти прийняття відмови позивачки від позову і просити розглянути справу по суті, оскільки припинення справи могло порушити інтереси відповідача. Адвокат правильно вказував, що прийняття відмови від позову без розгляду справи по суті та встановлення характеру взаємовідносин сторін після ухваленого кілька років тому рішення суду про розірвання шлюбу та реєстрації припинення шлюбу в органах РАГСу дасть можливість позивачці зареєструвати відповідача батьком її дитини та пред'явити позов про стягнення аліментів на утримання дитини»^[3].

Кодекс регламентує порядок укладення мирової угоди. Передбачено, що мирова угода укладається з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов'язків сторін і предмета спору.

Про укладення мирової угоди сторони можуть повідомити суд, зробивши спільну заяву. Таку заяву може бути зроблено і в усній формі. Якщо мирову угоду або повідомлення про неї викладено в адресованій суду письмовій заяві сторін, ця заява приєднується до справи.

Безумовно, щонайкращим вирішенням було б укладення мирової угоди у письмовій формі за підписами сторін. Але Кодекс 2004 р. передбачає, що це має бути або спільна усна заява, або ж письмова заява сторін, у якій викладено умови мирової угоди на основі взаємних поступок.

До ухвалення судового рішення у зв'язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз'яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежений представник сторони, який висловив намір вчинити ці дії, у повноваженнях на їх вчинення.

Одержавши заяву про укладення мирової угоди, суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. За змістом коментованої статті, суд, за клопотанням сторін, може постановити ухвалу про визнання мирової угоди, де, звичайно, має вказати й умови мирової угоди, які визнаються судом. Визначеність і однозначність судового рішення вимагає, щоб умови мирової угоди, викладені в заяві сторін, було чітко сформульовано в ухвалі про закриття провадження у справі.

Слід мати на увазі, що мирова угода сторін, у разі її недотримання сторонами, має підлягати примусовому виконанню. У першій редакції ЦПК 1964 р. (ст. 348) примусовому виконанню підлягали мирові угоди, затверджені судом. У Законі «Про виконавче провадження» такий пункт відсутній. Отже, в цьому випадку до примусового виконання підлягає ухвала суду. Тому в ухвалі суд має чітко вказати всі умови мирової угоди, які у разі їх невиконання можуть підлягати примусовому виконанню.

Ст. 175 ЦПК не повною мірою враховує цю обставину. У суддів може скластися думка, що умови мирової угоди вказуються в ухвалі тільки у випадку, коли за клопотанням сторін суд постановляє ухвалу про визнання мирової угоди. Сама по собі ухвала про закриття провадження у справі (ч. 4 коментованої статті), якщо у ній не буде вказано умови мирової угоди, не забезпечить сторонам примусове її виконання, оскільки суд, у випадку невиконання мирової угоди добровільно, має видати сторонам виконавчі листи. Відсутність в ухвалі умов мирової угоди створило б ситуацію неможливості видачі виконавчого листа. Адже виконанню підлягає не мирова угода сторін, а ухвала суду, прийнята з цього питання (ст. 368 Кодексу).

Адвокатам, юристам, які надають правову допомогу, слід мати на увазі цю неточність, яка, по суті, є недоліком законодавчого врегулювання, і в кожному випадку просити суд вказати в ухвалі умови мирової угоди та її визнання з тим, щоб було можливим примусове виконання.

Якщо сторони подали усну заяву про мирову угоду, доцільно занести її до журналу судового засідання (протоколу судового засідання) та запропонувати сторонам поставити свої підписи під умовами мирової угоди, або ж запропонувати викласти умови мирової угоди у письмовій заяві. Це дасть змогу запобігти можливим суперечкам у майбутньому.

Без забезпечення примусового виконання втрачає сенс саме звернення до суду.

Якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, або якщо дії законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє, суд постановляє ухвалу про відмову у визнанні мирової угоди і продовжує судовий розгляд.

Зразок заяви

ДО ГОЛОСІЇВСЬКОГО РАЙОННОГО СУДУ м. КИЄВА

03127, м. Київ, вул. Полк. Потєхіна, 14-а, тел. 259-71-27

ПОЗИВАЧ:

Василенко Антоніна Володимирівна, яка мешкає за адресою: 03187, м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 300, кв. 9; тел. 252-00-000 ідент. №2354614549 представник: адвокат Голуб Ярослав Павлович, який діє на підставі довіреності м. Київ, вул. Набережно-Лугова, 9, 04071; тел. 230-37-34

ВІДПОВІДАЧ: Василенко Микола Вікторович, який мешкає за адресою: 03187, м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 300, кв. 9, тел. 252-00-000 ідент. №2278509072 ціна позову: 400 тис. грн.

Заява

про укладення мирової угоди у справі про поділ спільного манна

У провадженні суду знаходиться справа про поділ спільно набутого майна, а саме: трикімнатної квартири, автомашини та дачі, розташованої в урочищі Золота Балка під Києвом.

Шляхом взаємних поступок ми досягли мирової угоди про поділ спільного майна у такий спосіб:

За позивачем Василенко Антоніною Володимирівною залишається трикімнатна квартира у м. Києві за адресою: вул. Академіка Заболотного, буд. 300, кв. 9 вартістю 300 тис. грн.

За відповідачем Василенком Миколою Вікторовичем залишається автомашина марки «Опель Вектра» державний номер 15678 КВ вартістю 200 тис. грн і дача в урочищі Золота Балка під Києвом вартістю 200 тис. грн.

У порядку компенсації Василенко Микола Вікторович зобов'язується сплатити Василенко Антоніні Володимирівні 100 тис. грн протягом одного місяця з дня визнання цієї мирової угоди судом, а також бере на себе всі судові витрати у справі.

На підставі наведеного та керуючись ст. 175, 205 ЦПК України,

прошу:

постановити ухвалу про визнання мирової угоди на таких умовах:

За позивачем Василенко Антоніною Володимирівною залишається трикімнатна квартира у м. Києві за адресою вул. Академіка Заболотного, буд. 300, кв. 9 вартістю 300 тис. грн.

За відповідачем Василенком Миколою Вікторовичем залишається автомашина марки «Опель Вектра» державний номер 15678 КВ вартістю 200 тис. грн і дача в урочищі Золота Балка під Києвом вартістю 200 тис. грн.

У порядку компенсації Василенко Микола Вікторович зобов'язується сплатити Василенко Антоніні Володимирівні 100 тис. грн протягом одного місяця з дня визнання цієї мирової угоди судом, а також бере на себе всі судові витрати у справі.

Провадження у справі просимо закрити.

03.03.2007. А.В. Василенко

М.В. Василенко

суд законодавство правовий процесуальний

Слід наперед продумати та підготувати заяви про відводи, якщо для цього є реальні підстави. В руках учасників це певна зброя, як і заперечення проти дій головуючого, але користуватись нею слід надто обережно. Разом з тим варто усвідомлювати, що у разі якщо справа вирішується у незаконному складі суддів, рішення може бути скасовано. Якщо суддя прямо чи опосередковано заінтересований у результатах справи, відвід потрібно заявляти. Але заінтересованість судді важко встановити за допомогою об'єктивних даних. Джерела такої інформації адвокат, як правило, одержує від свого клієнта. Під час оцінювання інформації слід ураховувати її суб'єктивний характер, а також недостатню юридичну підготовку довірителя. Іноді позивач посилається на характер бесіди із суддею, якщо він був у нього на прийомі тощо. Таку думку клієнта слід сприймати з винятковою обережністю. Варто мати за правило, що відвід може бути заявлено тільки за наявності об'єктивної та здебільшого підтвердженої інформації про заінтересованість судці (наприклад, наявність родинних або інших зв'язків тощо). Протей у цьому випадку належить добре продумати всі «за» і «проти» такого рішення.

Професійні якості суддів неоднакові. Серед них є професіонали високого класу, а є і посередні спеціалісти. Якщо заявлений позов складний і потребує неабияких знань, то завжди краще мати у справі високопрофесійного досвідченого суддю в процесі. Судді є об'єктом особливої уваги з боку громадян, адвокатів і громадськості. Тому правильно вчиняють ті адвокати, які, дізнавшись про те, хто вирішує справу, з'ясовують його репутацію у знайомих, адвокатів, які постійно виступають у конкретному суді, з тим, щоб скласти психологічний портрет судці, мати уявлення про його професійні якості тощо. Це важливо і для того, щоб відповідним чином будувати тактику ведення справи, чи є потреба у фіксуванні судового процесу тощо. З обережністю слід ставитись до чуток про людські якості судді, про його причетність до корупційних діянь, несамостійність тощо.

Крім того, необережні розпитування можуть призвести до того, що про це стане відомо самому судді. Слід також пам'ятати вимоги законодавства щодо одержання інформації і не переступати встановлених законодавством меж. Одержана шляхом розпитувань інформація, як правило, не може бути використана як підстава для відводу, але дозволяє проявити розумну обережність у спілкуванні із суддею.

Можна здійснити власний звукозапис за допомогою портативного диктофона, для цього навіть не потрібно одержувати дозвіл суду. Адвокати мають взяти за правило робити такий звукозапис.

Судове засідання відкриває головуючий, він оголошує, яка справа розглядатиметься. Далі секретар судового засідання доповідає, хто з викликаних у справі осіб з'явився у судове засідання, чи вручено судові повістки та повідомлення тим, хто не з'явився, повідомляє причини їх неявки, якщо вони відомі.

Таким чином, секретар судового засідання має до початку засідання провести відповідну роботу і з'ясувати інформацію, яку належить доповісти суду. Доповідати цю інформацію він має у відкритому засіданні у присутності всіх, хто з'явився до суду. Це й елемент гласності, і обов'язкова процедура, за дотриманням якої має слідкувати кожен суддя. Для того щоб не сплутати порядок судового розгляду, молоді судді користуються відповідним сценарієм судового засідання, що надає їм упевненості. Це правильний підхід.

Встановлення осіб, які з'явилися у судове засідання, важлива і відповідальна процедура. Недотримання її може призвести до помилок і скасування рішення суду. Відомий у адвокатському середовищі курйозний випадок у кримінальній справі, коли підсудний, порушивши підписку про невиїзд, виїхав за кордон, а замість себе відрядив у суд іншу особу у запевнивши її, що суддя постановить тільки штраф. Вся ця оборудка з'ясувалась тільки тому, що в судовому засіданні було оголошено вирок про позбавлення волі й у залі суду удаваного підсудного взяли під варту.

Встановлення особи здійснюється, як правило, за паспортом або іншим документом і передбачає з'ясування прізвища, ім'я, по батькові, року народження, місця роботи та місця проживання. Крім того, стосовно сторін можуть з'ясовуватись й інші дані, які мають значення для справи: сімейний стан, розмір заробітків, стан здоров'я тощо.

Якщо з'ясовуються дані посадової особи або представника, підлягає виявленню обсяг повноважень, наявність обставин, які унеможливлюють їх участь у процесі. Якщо йдеться про експерта, суд має з'ясувати рівень його професійної компетенції, тобто відомості про освіту, посаду, яку він займає, стаж роботи за спеціальністю тощо.

Якщо представник подає разову довіреність, її долучають до справи. Загальна довіреність не вилучається. Зазвичай до справи приєднують копію такої довіреності, а в журналі судових засідань (протоколі судового засідання) відображають, коли і на який строк її видано, а також точно фіксують повноваження, обумовлені довірителем, або передбачені ним обмеження. Особи свідків встановлюють безпосередньо перед допитом кожного з них, при цьому з'ясовують стосунки їх зі сторонами, родинні зв'язки тощо. Продовженням судової процедури є роз'яснення особам, які беруть участь у справі, їхніх прав та обов'язків. Крім права на відвід, особи, які беруть участь у справі, мають низку процесуальних прав (ст. 27, 31 Кодексу). «Тільки в тому разі, коли сторони та інші особи, які беруть участь у справі, знають свої права і обов'язки, розуміють їх зміст, можна чекати усвідомленого і вільного з їх боку розпорядження правами та виконання обов'язків».

Особа, яка надає правову допомогу, або адвокат, ще під час підготовки справи має, не покладаючись на суд, роз'яснити своєму довірителю ці права та наслідки для особи щодо розпорядження ними. За потреби варто навести приклади з практики, щоб довіритель вільно орієнтувався у своїх правах. Право відмови від позову, укладення мирової угоди, зміни позову, тобто права, розпорядження якими може істотно вплинути на інтереси сторін, слід роз'яснювати досить уважно. Можливість укладання угоди або інше розпорядження правами адвокат обов'язково має обговорити зі своїм клієнтом ще під час підготовки до судового засідання та виробити щодо цих прав певну позицію, виходячи з тактики дій, обраних для вирішення спору.

Це, однак, не знімає обов'язку з суду щодо роз'яснення прав особам, які беруть участь у справі.

Про роз'яснення прав та обов'язків зазначають у журналі судових засідань (протоколі судового засідання).

Участь у розгляді заяв і клопотань

Ст. 168 ЦПК передбачає, що заяви та клопотання осіб, які беруть участь у справі, розглядаються судом після того, як буде заслухано думку решти присутніх у судовому засіданні осіб, які беруть участь у справі, про що постановляється ухвала. За загальним правилом це клопотання про витребування доказів і виклик свідків, про проведення експертизи, залучення до участі у справі спеціаліста або про судові доручення щодо збирання доказів.

Неправильно діють сторони або їх адвокати, які «притримують» наявні у них докази, щоб надати їх суду пізніше, з метою «викриття» неправди в поясненнях сторін і свідків. Адвокат або його довіритель, які використовують подібні методи, викликають недовіру суду до правової позиції цих осіб, підтримання якої потребує таких штучних засобів.

Іноді слабкість позиції позивача веде до того, що він змінює підставу та розмір вимог. Прогнозуючи такі зміни, можна заздалегідь підготувати докази, які б спростовували змінені вимоги. Але забігати наперед і завчасно подавати докази, які спростовують можливі зміни, працювати в такій ситуації на випередження не слід. Отже, належить подавати тільки ті докази, які стосуються заявлених вимог.

Практика засвідчує, що найбільш доцільно подавати клопотання у письмовому вигляді, передусім у складних справах. Якщо суд відхилить клопотання, посилання в апеляційній або касаційній скарзі на неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи, буде переконливішим з урахуванням тих мотивів, які було подано у клопотанні.

Чіткої різниці між заявою та клопотанням законодавство не робить. Клопотання розуміється як прохання, заява сторони. Заяву розуміють як вид звернення до суду у зв'язку із здійсненням прав. Водночас певна різниця проглядається. Про відвід, про забезпечення доказів, про виклик свідка подають заяву (ст. 134,135,136 Кодексу). Разом з тим у ст. 133 Кодексу вказують на право заявити клопотання про забезпечення доказів. Словники визначають заяву як офіційне звернення до кого-небудь з викладом відомостей, положень, думок; документ у якому їх викладено; письмове прохання, оформлене за певним зразком, чиєсь повідомлення, звернення до кого-небудь із викладом відомостей, положень, думок. Отже, у заяві може бути висловлено не лише певне прохання, а й, наприклад, заперечення щодо дій головуючого (ст. 160 Кодексу) або якась певна позиція щодо обставин слухання справи. Щодо клопотання, то в окремих словниках його розуміють як певну дію або писану заяву, прохання, звернення з проханням про визнання певних прав чи свобод, відповідного статусу тощо.

З огляду на наведене можна надати таку рекомендацію. Якщо у Кодексі вказується, що з того чи іншого питання подається заява, то документ, який подають до суду, або усне звернення називають заявою (позовна заява, заява про відвід, усна заява про надання повноважень заявникові, заява про видачу судового наказу, заява про забезпечення доказів, заява про відновлення провадження у справі, заява про перегляд заочного рішення, заява про встановлення фактів, що мають юридичне значення, заява про поновлення пропущеного строку тощо). В інших випадках звернення до суду в судовому засіданні може бути названо клопотанням або ж заявою.

«Ухвала про відмову в задоволенні клопотання не перешкоджає повторному його поданню» (ст. 168). У цьому реченні слово «клопотання» вжито у розумінні «заяв і клопотань».

На жаль, далеко не завжди клопотання заявляють у письмовій формі навіть у складних справах. Друга сторона має визначитися зі своїм ставленням до клопотання. Іноді адвокату потрібно порадитися з довірителем, одержати додаткові роз'яснення щодо фактичних обставин справи. У таких випадках можна просити суд зробити невелику перерву. З позицією щодо заявленого клопотання друга сторона має визначитися принаймні з таких питань:

1) чи є клопотання законним? Якщо ставиться клопотання про допит свідків, які можуть спростувати факти, встановлені щодо іншої цивільної справи (спростувати преюдиціальні факти), то таке клопотання не має задовольнятись судом, оскільки дані обставини вже встановлено й не може бути оспорено в іншому процесі;

2) слід з'ясувати питання, чи мають значення для справи ті обставини, для підтвердження яких друга сторона просить допитати свідків, тобто вирішити питання про належність доказів.

Приклад. У справі про визнання недійсною угоди про продаж частини квартири між подружжям Б.М. і Б.Ш. позивачка стверджувала, що уклала договір внаслідок обману. Коли з'ясувалося, що обставини, які б вказували на обман, не підтверджуються, адвокат позивачки заявила клопотання про витребування кримінальної справи для підтвердження, що угоду було укладено під тиском на позивачку з боку відповідача. На запитання судді, чи позивачка змінює підстави позову, її адвокат заявила, що все залежатиме від того, що виявиться у кримінальній справі. Адвокат позивача заперечив проти задоволення такого клопотання, вказуючи на те, що:

а) клопотання не містить вказівки на обставини, які стосуються

позовних вимог (визнання недійсною угоди внаслідок обману), тобто порушені вимоги закону щодо належності доказів;

б) клопотання містить посилання на іншу підставу, ніж заявлена у позовній заяві, а саме про визнання угоди недійсною як укладеною внаслідок тиску на позивачку. Фактично це є зміна підстави позовних вимог. У цьому разі таку зміну підстави позовних вимог потрібно викласти у письмовій формі, бо це по суті нова вимога;

в) у поданні клопотання не вказано, які саме докази містяться у кримінальній справі, що стосувалися б позовних вимог.

Тому адвокат відповідача просив у задоволенні клопотання про витребування кримінальної справи відмовити;

3) позивач (або його адвокат) має викласти суду свої міркування з питання про допустимість тих доказів, щодо яких заявлено клопотання. Наприклад, у справі як доказ було надано виписку з повідомлення, поширеного в Інтернеті. Адвокат відповідача заперечував проти такої виписки, посилаючись на те, що вона не може бути допустимим доказом, бо не відома особа, яка поширила інформацію, неможливо перевірити достовірність такої інформації, пропонована виписка з Інтернету не може вважатися повідомленням у пресі, оскільки мережа Інтернет не відповідає вимогам, які закон установлює до преси.

Судовий розгляд має підкорятися чіткому розпорядку та встановленій законом послідовності процесуальних дій. Такий усталений порядок судового розгляду сприяє встановленню робочого ритму судового засідання для учасників процесу та забезпечує виконання певних обов'язкових судових процедур, потрібних для вирішення справи, а відтак сприяє відправленню правосуддя та забезпечує рівноправність сторін.

Цивільно-правовий кодекс встановлює правила поведінки для осіб, присутніх у залі судового засідання. Це важливі правила, що сприяють створенню офіційної та водночас ділової обстановки у судовому засіданні. Вони є не лише проявом поваги до державного органу, а й лакмусовим папірцем ставлення людини до влади, перевіркою на лояльність. Якщо президент країни входить до зали, а посадові особи не встають, це дає підстави для роздумів і певних висновків.

Проте громадяни, які вперше приходять до суду, можуть не знати правил поведінки в суді. Очевидно, що ці правила має бути їм роз'яснено завчасно, а також вивішено у коридорі. Оскільки питання порядку в залі засідань і допуску до зали покладено на судового розпорядника, то було б доцільним, якби обов'язки присутніх у залі було їм роз'яснено судовим розпорядником, як і заходи процесуального примусу, які можуть бути застосовані судом, а також передбачену адміністративну відповідальність за вчинення адміністративного проступку (ст. 185-3 Кодексу про адміністративні правопорушення «Прояв неповаги до суду»).

Отже, особи, присутні у залі, мають встати, коли заходить і виходить суд. Рішення у справі заслуховують стоячи і мовчки. Особи дають пояснення, консультації тощо до суду стоячи.

Відступ від цього правила допускається з дозволу головуючого.

Один із найвідоміших адвокатів Закарпаття втратив на війні ногу. Ходив з милицями. І хоча судді дозволяли йому не вставати, він, демонструючи повагу до суду, завжди вставав у передбачених процесом випадках.

Обов'язки присутніх у залі стосуються і преси. Будь-які відео - та звукозаписи, якщо вони проводяться за допомогою стаціонарної апаратури, має бути попередньо погоджено з судом. Стаціонарні камери, націлені на свідка й інших учасників процесу, дійсно можуть негативно вплинути на перебіг судового процесу. Це є своєрідним тиском на суд. Тому слід визнати правильною позицію судів, які здебільшого відмовляють у проведенні відеозйомки за допомогою стаціонарної апаратури. У цих випадках мають переважати інтереси правосуддя, а певної телекомпанії. Наприклад, в американських судах взагалі забороняється фотографувати або здійснювати відеозапис.

Так, ст. б Конвенції про захист прав людини та основних свобод передбачає, що «судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть не допускатися до зали засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах збереження моралі, громадського порядку або національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін чи в разі крайньої потреби, якщо, на думку суду, в особливих випадках публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя».

Щодо здійснення звукозапису за допомогою нестаціонарної апаратури, то, відповідно до ст. 9 Закону «Про судоустрій України», для цього не потрібно спеціального дозволу суду.

Особи, присутні у залі засідань, зобов'язані додержуватись встановленого порядку та беззаперечно підкорятися розпорядженням головуючого.

Докладніше слід сказати про адвокатів і прокурорів. Саме вони мають бути зразком поведінки у судовому засіданні. Хоч як би неправильно діяв суддя, адвокат не має права на демонстративні акції: залишення зали судового засідання, протести тощо. Навіть заперечення на дії головуючого адвокат має оголошувати спокійним і врівноваженим тоном. Судця і без цього знає, де він перегнув палку і зробив зайве. І не варто повсякчас на цьому наголошувати. Така поведінка адвоката сприятиме переходу справи у спокійне русло, навіть у випадку, якщо суддя припустився помилки.

Документи й інші матеріали передаються суду через судового розпорядника. Це хоча й нова, проте важлива норма судового процесу, що наголошує на нейтральності та незалежності суду.

В одному із судових процесів прокурор, який брав участь у справі, демонструючи той чи інший доказ, підходив до столу суддів, брав відповідний том справи, гортав його і зачитував текст, не питаючи про це дозволу суду. У клієнтів адвоката створилось враження, що господарем у процесі є прокурор. У результаті адвокат змушений був звернути увагу суду на неправильні дії прокурора. За наявності в суді судового розпорядника така проблема вже не виникає.

Для адвоката та його довірителя важливо забезпечити добрі, ділові стосунки із суддею. Отже, і адвокат, і його довіритель зобов'язані демонструвати повагу до судді, не перебивати його на слові, бути чемним і ввічливим, не підвищувати голос, беззаперечно виконувати всі вказівки та вимоги судці. Іноді довірителю важко втриматись від підозр у нечесності судді тощо. Це може призвести до напруження стосунків із суддею до того, що суддя через психологічну несумісність не зможе розважливо і спокійно сприймати докази у справі. В таких випадках належить провести відповідну роботу з довірителем, роз'яснити йому, що своєю поведінкою він шкодить власним інтересам.

Приклад. У справі Ж. позивач С, володіючи навичками маніпулювання і добре знаючи характер відповідача, негативно впливала на свого колишнього чоловіка і запевнила його, що із суддею має домовленість і справу буде вирішено на її користь. У засіданні позивач постійно входив у конфлікт із суддею та порушував порядок засідання. У зв'язку з цим у судді виробилась стійка неприязнь до відповідача, яку йому було важко подолати. Адвокат зрозумів, що в такому стані суддя просто не зможе об'єктивно сприймати докази та давати їм оцінку. Суддя кілька разів робив зауваження відповідачу, однак марно. Скориставшись приводом щодо витребування додаткових доказів, адвокат заявив відповідне клопотання і попросив відкласти слухання справи. Після оголошення перерви він зайшов до судді й вибачився за клієнта. Після цього адвокат переговорив зі своїм довірителем і пояснив, що він буде змушений відмовитись від надання правових послуг і вийти зі справи, якщо довіритель не змінить свою поведінку.

Вони домовились, що адвокат на підставі довіреності представлятиме інтереси клієнта як представник, а довіритель не братиме участі у справі. Повідомлення про те, що відповідач захворів і не зможе брати участі у справі, суддя вислухав з явним полегшенням. Адвокат повною мірою використав своє становище представника і дав пояснення щодо суті спору, а також подав їх у письмово. Суддя з винятковою ретельністю досліджував матеріали справи і, врешті-решт, ухвалив рішення на користь відповідача.

Звичайно, такий підхід не може бути рецептом під час вирішення всіх справ у суді, проте в конкретному випадку він спрацював.

Участь у дослідженні доказів

Дослідження обставин справи розпочинається заслуховуванням пояснень сторін та їх представників, що виходять від осіб, які мають юридичну заінтересованість у справі. Цю специфіку суд враховує під час оцінки доказів. Новий ЦПК пішов далі. Ст. 176 ЦПК встановлює порядок пояснень сторін і третіх осіб. Суд заслуховує пояснення позивача, третьої особи, яка бере участь на його стороні, їхніх представників, відповідача, третьої особи, яка бере участь на його боці, та їхніх представників (якщо представники беруть участь у справі).

За клопотанням сторони, третьої особи пояснення може давати тільки представник. Така позиція правильна. «Не будучи юристом, сторона може замість потрібних суду фактичних даних викласти свої плутані й часом неправильні «юридичні» міркування, що лише ускладнить завдання з обґрунтування правової позиції у справі». Адвокат або інша особа, яка виконує обов'язки представника, маючи правову підготовку, може чіткіше і точніше сформулювати вимоги сторін, забезпечивши процесуальну економію.

Особи, які звернулися до суду за захистом прав, свобод та інтересів інших осіб, дають пояснення першими. Сторони, їхні представники повинні мати за правило, що у випадку, коли у справі заявлено кілька вимог, то належить дати окремо пояснення по кожній із них. Суд може зобов'язати сторони до цього.

Іноді сторони й інші особи, які беруть участь у справі, нечітко висловлюються щодо своїх вимог. Але суд має з'ясувати позицію сторін. Тому ст. 176 ЦПК надає суду право зажадати конкретної відповіді - «так» чи «ні». Відповідно до усталеного порядку сторони й інші особи, які беруть участь у справі, можуть ставити питання один одному. Таке правило нагадує перехресний допит. Під перехресним допитом розуміють допит однієї і тієї самої особи, коли сторони, які беруть участь у справі, можуть почергово ставити запитання допитуваному про одну й ту саму обставину з метою перевірки, уточнення або доповнення його пояснень.

«Пояснення про обставини справи сторони дають у формі вільної розповіді. Позивач має повідомити суду факти, якими обґрунтовує позовні вимоги, і на підтвердження цих фактів послатися на докази. Якщо відповідач заперечує проти позову, він зобов'язаний послатись на фактичний і доказовий матеріал». Клієнт має усвідомити, що його завдання - викласти суду тільки факти, які мають значення для справи, уникаючи непотрібних подробиць, і вказати на докази, які ці факти підтверджують. «Враховуючи індивідуальні особливості свого довірителя, адвокат може з його згоди дати пояснення суду замість нього. Але при цьому слід ураховувати небезпеку «додаткових» роз'яснень, які клієнт може побажати дати суду, вважаючи, що адвокат сказав «занадто мало». Практика показує, що такими доповненнями, надто якщо вони стосуються юридичної сторони справи, довірителі зовсім не сприяють з'ясуванню судом правової позиції, коротко і вичерпно викладеної адвокатом. Тому корисно роз'яснити довірителю, що йому не слід доповнювати виклад адвокатом обставин, особливо з правових аспектів спору». Довірителю обов'язково слід пояснити, як відповідати на запитання, обмежившись тільки фактами і не виказуючи свого, часом неприязного, ставлення до протилежної сторони. Якщо у своїх поясненнях представник забув про важливі обставини, адвокат може поставити йому з дозволу суду запитання.

Пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників, які заявляють, що факти, які мають значення для справи, їм відомі особисто, можуть бути одержані в порядку допиту їх як свідків (ст. 62,184 ЦПК).

Можливість допиту сторін та їхніх представників є новелою цивільного процесу. Безумовно, що вона розширює доказову базу, а тому є виправданою з погляду доцільності. Водночас слід застерегти представників і сторін щодо можливої відповідальності за надання неправдивих показів. За змістом статті сторони, треті особи можуть бути допитані як свідки, якщо заявляють, що факти, які мають значення для справи, їм відомі особисто. У такому випадку їх пояснення мають силу показів свідка.

Проблемою залишається те, що під час надання пояснень ці особи висловлюють свою позицію і дають пояснення не тільки про факти, які їм відомі особисто. Оскільки це питання не врегульовано достатнім чином, вихід із ситуації знаходитимуть судді безпосередньо в судовому процесі.

Можна рекомендувати такий порядок. Сторона, третя особа, їхні представники дають пояснення в порядку ст. 176 Кодексу, посилаючись зокрема на факти, які їм відомі особисто. Після цього, відповідно до встановленого судом порядку дослідження доказів, сторони, треті особи, їхні представники дають покази в порядку статей 180-182, 184 Кодексу як свідки щодо фактів, які їм особисто відомі.

Мистецтво допиту - біла пляма у підготовці юристів (суддів, адвокатів), які надають правову допомогу. Якщо допитувана особа намагається ухилитися від відповіді, не варто наполягати на такому запитанні, бо це нічого не дасть: неможливо примусити сторону або свідка давати покази на шкоду собі. Суддя, звичайно, зробить висновки з небажання дати чіткі відповіді. Замість цього потрібно поставити запитання про інші обставини, відповіді на які загалом можуть дозволити встановити факти, стосовно яких особа не бажає дати прямої відповіді.

Ось приклад з книги Д.П. Ватмана та В.А. Єлизарова: «Позивачка пред'явила позов про виселення невістки, яка прибула до міста із іншої місцевості. На питання адвоката відповідачки позивачка категорично стверджує, що прописка позивачки була проведена без її, наймача, відому і згоди. Адвокат запитує:

- Ви брали участь у виборах до місцевих рад депутатів трудящих?

- Так.

- З ким ви були на виборчій дільниці?

- Із сусідкою по квартирі. (Сусідку викликано як свідка).

- А ваша невістка брала участь у голосуванні?

- Вона була разом з нами.

- Чи брала вона паспорт?

- Так, без паспортів бюлетені для голосування не видають. Добившись визнання цього факту, адвокат продовжує допит:

- Ви знали, що невістка влаштувалась на роботу?

- Сама не знала, але син говорив мені про це.

- А чи могла вона влаштуватись на роботу, не будучи прописаною?

- Не знаю. Але я згоди на її прописку не давала.

На цьому слід зупинитись. Подальший допит нічого не дасть, але вже визнані позивачкою факти можуть привести суддів до висновку, що вона давала неправдиві покази. Адвокат вказав у промові, що згідно з Положенням про вибори в них можуть брати участь тільки особи, які постійно проживають у певній місцевості, а для влаштування на роботу потрібно мати паспорт з відміткою про прописку. Отже, позивачка не могла не знати про прописку невістки на її житловій площі, а відсутність заперечень слід розглядати як її згоду на вселення відповідачки як члена сім'ї. Питання слід ставити у бездоганно ввічливій, коректній формі. Адвокат та інші особи, які ведуть допит, не мають вступати в суперечки та спростовувати допитуваного. Міркування та висновки доречні у промові, а не під час допиту».

Суд визначає порядок з'ясування обставин справи та дослідження доказів, встановлюючи його залежно від змісту спірних правовідносин. У разі потреби цей порядок може бути змінено.

Зазвичай, хоч у законі це прямо не вказано, встановлення порядку дослідження не становить особливих труднощів: спочатку досліджуються докази, подані позивачем, на підтвердження своїх вимог, а потім - докази, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову. Найчастіше (за аналогією у кримінальних справах) суд заслуховує покази свідків, а потім досліджує письмові та речові докази, висновок експертизи.

Особливе значення це має для позивача, який до початку судового розгляду не завжди знає позицію відповідача, а також якими доказами буде обґрунтовано заперечення проти позову.

Приклад. «Вирішується справа про визнання дійсним заповіту, посвідченого черговим лікарем лікарні. Нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину. Відповідач не пред'являє зустрічного позову про визнання заповіту недійсним і не представив письмових пояснень у справі. Тільки з пояснень відповідача у судовому засіданні з'ясувалося, що відповідач оспорює заповіт, стверджуючи, що він не міг бути складений за життя спадкодавця.

Враховуючи таку позицію сторони, адвокат позивача запропонував суду розпочати дослідження доказів з оголошення записів з історії хвороби, а потім оголосити висновок експертизи, яка є у справі, та допитати експерта, після чого перейти до допиту свідків. Такий порядок адвокат вважав найбільш доцільним, оскільки передусім з'ясовувались питання стану здоров'я спадкодавця, його здатність розуміти значення заповіту, про складення якого була відмітка в історії хвороби. Після цього пропонувалось заслухати свідків, які були присутні в момент посвідчення заповіту, або які оформляли його пізніше. Суд погодився з пропозицією адвоката».

У ст. 179 ЦПК подано визначення предмета доказування, тобто відомостей про факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для справи (причини пропуску позовної давності тощо), що значно полегшує роботу суду під час вирішення питань, які входять у коло доказування.

З метою визначення предмета доказування судом досліджуються покази свідків, письмові та речові докази, висновки експертів. Відповідно до ст. 57 ЦПК до числа доказів належать також пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків. З цього можна дійти висновку, що ЦПК допускає як докази лише ту частину пояснень сторін, яка надана ними під час допиту цих осіб як свідків.

До речових доказів належать також звуко- і відеозаписи, які суд має заслухати або проглянути у судовому засіданні.

Обставини, які підлягають доказуванню, випливають з диспозиції норми матеріального права, що вказує на обставини, які потрібно довести у будь-якій справі цієї категорії^[1]. Кожна справа є специфічною, її специфіка визначається позовною заявою та запереченнями на неї. Тому конкретні обставини, які потрібно довести, випливають з підстави позову та заперечень на нього. Підстави позову - це обставини, які підтверджують вимоги позивача.

Щоб «визначити обставини, які мають значення для справи, слід використовувати два джерела: норму матеріального права, яка регулює конкретні правовідносини, та підставу позову і заперечення на нього».

Наприклад, у справах про визнання недійсними договорів потрібно з'ясовувати:

- чи зміст правочину не суперечить закону й іншим правовим актам;

- чи правочин вчинено дієздатною особою;

- чи волевиявлення учасника правочину відповідає його дійсній волі;

- чи угода відповідає формі, передбаченій законом. Цивільно-правовий договір - один із різновидів правочинів.

Отже, предмет доказування у справах про визнання недійсним договору охоплює такі факти:

1) укладення договору;

2) суперечність змісту договору вимогам закону чи іншого правового акта;

3) одержання сторонами договору того чи іншого матеріального блага;

4) вартість одержаного сторонами матеріального блага на момент винесення рішення суду.

Ці факти може бути встановлено: 1) щодо укладення договору:

- письмовим договором;

- розпискою відповідача про одержання матеріального блага;

- актом (іншим документом), який підтверджує одержання відповідачем матеріального блага;

- показами свідків про укладення договору, якщо закон допускає такі свідчення на підтвердження укладення договору;

- іншими доказами, які з достовірністю підтверджують укладення договору;

2) щодо суперечності змісту договору вимогам закону чи іншого правового акта:

- доказами, які підтверджують цю обставину;

3) щодо одержання сторонами того чи іншого матеріального блага:

- розпискою відповідача про одержання матеріального блага;

- актом (інший документом), який підтверджує одержання матеріального блага;

4) щодо вартості одержаного сторонами договору матеріального блага на момент винесення рішення суду:

- довідкою про вартість товарів (робіт, послуг);

- висновком експерта про вартість товарів (робіт, послуг);

- іншими доказами, які підтверджують вартість матеріального блага.

У справі про стягнення заборгованості за договором підряду належить з'ясовувати:

1) укладення договору підряду, що підтверджується договором підряду, проектно-кошторисною документацією, дозволом на виконання будівельних робіт; позитивним висновком державної інвестиційної експертизи; довідкою про вартість виконаних робіт за встановленою Держбудом України формою КБ-3. Додатково може бути додано інші документи: дефектний акт щодо проведення реконструкції об'єкта; завдання на проектування об'єкта;

2) факт виконання договору, який підтверджується актами приймання виконаних робіт за встановленою Держбудом України формою КБ-2 в;

3) факт часткової оплати, передбаченої договором ціни, підтверджений випискою з банку, копією платіжного доручення, приймальним ордером на внесення коштів.

Ці приклади засвідчують, що кожна справа потребує специфічних підходів підчас вирішення питання про предмет доказування. Ці питання з'ясовуються позивачем або його адвокатом ще на стадії підготовки позовної заяви. Щодо розроблення правової позиції досліджуються документи, визначається коло доказів, які слід представити суду, з'ясовується наявність права вимоги.

Робота з відбору, дослідження, оцінки фактів і доказів, уточнення правової позиції та з'ясування лінії спору знаходять об'єктивне відображення у письмовій формі - позовній заяві та поясненнях у справі^[2]. Отже, позивач заздалегідь має визначити для себе предмет доказування, ще до подання позовної заяви у суд. Тому предмет доказування великою мірою визначає і зміст позовної заяви. Що стосується відповідача, то свої заперечення він може підготувати після ознайомлення з позовною заявою.

На відміну від кримінальних справ, де проводять досудове слідство, у цивільних справах до подання позовної заяви в суд відповідач не завжди може знати всі докази, які має позивач, і з підготуванням до справи відповідач обмежений у часі. Все це іноді створює непередбачувані ситуації та вимагає від сторін максимальних зусиль з підготовки справи до слухання. Суд уточнює, за потреби, предмет доказування у справі та вживає заходів щодо забезпечення повноти судового слідства.

Ці й інші обставини вказують на те, що навіть найпростіша на перший погляд цивільна справа може виявитись складною у вирішенні. Це вимагає присутності у процесі висококваліфікованих спеціалістів (адвокатів, юрисконсультів). Тому невипадково ЦПК Франції у ст. 899 встановлює, що «за відсутності нормативних положень, які передбачають протилежне, на сторони покладено обов'язок обрати собі судового повіреного»^[3] (адвоката).

Размещено на Allbest.ru