Судові виклики та повідомлення

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Судові виклики та повідомлення

Виклик до суду здійснюється судовими повістками.

Повідомлення про справу здійснюються судовими повістками-повідомленнями.

Судові повістки-повідомлення надсилаються особам, які беруть участь у справі, з приводу вчинення процесуальних дій, в яких участь цих осіб не є обов'язковою.

Судова повістка про виклик до суду має бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, яких викликають, мали достатньо часу для прибуття в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за три дні до судового засідання.

Судова повістка-повідомлення має бути надіслана завчасно, тобто заздалегідь до наперед визначеного строку. Оскільки у цьому випадку не передбачено певну кількість днів до визначеного строку, то не буде пізнім, якщо повістку-повідомлення надіслати з таким розрахунком, щоб її вручили щонайпізніше напередодні визначеної строком дати. Однак якщо особа проживає в іншому місті й за умовами сполучення не може своєчасно приїхати, у випадку одержання напередодні дати, визначеної судовою повісткою-повідомленням, то "завчасно" означатиме строк, який би надав їй можливість своєчасно дістатися суду.

Слід зауважити, що питання про вручення повісток у встановлені строки є слабким місцем судів. Нерідко секретарі чи інші працівники суду, на яких покладено обов'язок надіслання судових повісток, роблять це несвоєчасне, що призводить до запізнілого їх вручення, а відтак і до зриву судових засідань.

Якщо особа надала інформацію про своє місце проживання або знаходження, то судова повістка надсилається за вказаною адресою. У разі ненадання відповідної адреси судова повістка надсилається: юридичним особам і фізичним особам-підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців; фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їхнього місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. У коментованій статті встановлено, що у разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за такою адресою, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином. Отже, позиція законодавця стала жорсткішою у питаннях надсилання судових викликів і повідомлень.

У ст. 76 ЦПК визначено порядок вручення повісток: разом із розпискою, а також (у відповідних випадках) із копіями документів їх надсилають поштою, рекомендованим листом з повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Судові повістки можуть бути вручені стороні або її представникові (за їх згодою).

Ст. 76 ЦПК враховує практику, що склалася в судах, і передбачає можливість вручення судової повістки безпосередньо в суді, а в разі відкладення розгляду справи про час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.

Особи можуть бути викликані до суду телеграмою, факсом або за допомогою інших засобів зв'язку. Однак при цьому належить забезпечити фіксацію повідомлення або виклику.

Ч. 7 ст. 74 передбачає можливість повідомлення особи шляхом надсилання за місцем роботи (якщо особа насправді не мешкає за адресою, повідомленою суду). Якщо суд направить повістку не за місцем проживання, а за місцем роботи, то немає достатньо підстав для визнання особи неналежно повідомленою. Реальна ситуація може примушувати до цього.

Приклад. За позовом Ш. до народного депутата України С. судові повістки за місцем реєстрації адвоката повертались без вручення. Пізніше з'ясувалося, що С. переважно мешкав не у квартирі, а на власній дачі. У зв'язку з цим судову повістку було надіслано за місцем роботи і вручено народному депутату.

Юридичним особам судові повістки надсилають за їх місцезнаходженням. Однак якщо правовідносини виникли з діяльності філії юридичної особи, то судову повістку можна направити і за місцем філії.

Відповідач, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається до суду через оголошення у пресі. З опублікуванням такого оголошення відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи.

Належним повідомленням вважатиметься таке, яке здійснено через друкований орган, визначений Кабінетом Міністрів України. У разі неявки в судове засідання особи, яка бере участь у справі, належним чином і в установленому порядку повідомленої про дату судового засідання, питання про можливість судового розгляду вирішується з урахуванням вимог статей 169, 224 ЦПК.

Учасник процесу, який перебуває під вартою, інформується про цивільну справу, йому вручають судову повістку через адміністрацію місця утримання. Законодавством не передбачено можливість етапування особи, яка перебуває під вартою або відбуває покарання, до суду для розгляду цивільної справи. Суди у стадії підготовки справи до судового розгляду мають ураховувати специфіку такої ситуації. Такій особі направляють листа з роз'ясненням її прав, зокрема права на ведення справи через представника, забезпечується вручення копії позовної заяви та інших документів, включаючи і судових рішень (якщо така особа є стороною у справі). Суд може також доручити суду за місцем відбування покарання провести певні процесуальні дії (вручити документи, отримати пояснення)[1].

Для судового процесу важливо, щоб особа, яка викликається до суду, мала повну інформацію, куди й у якості кого її викликають, та інші дані, потрібні для виконання тих процесуальних обов'язків, які покладено на неї.

Така повістка є ґрунтовним документом, який містить важливу інформацію для осіб, які викликаються до суду. Великий обсяг інформації, який вимагається законом, потребує особливо відповідального ставлення до оформлення судових повісток, в яких має бути заповнено кожну графу розроблених бланків.

Що стосується судових повісток-повідомлень, то в них міститься менший обсяг інформації. Обов'язковими реквізитами мають бути: адреса та найменування суду, назва справи, вказівка на дію, яка виконуватиметься, місце, день і час її вчинення, а також повідомлення про те, що участь особи у відповідній дії не є обов'язковою. Якщо надсилаються копії документів, то має бути зазначено, які документи надсилаються, та вказівка про право подати заперечення та докази на їх підтвердження.

Обов'язок здійснення (виготовлення та розсилання) судових викликів покладається на секретаря судового засідання.

Кодекс, як і має бути, коли це стосується процесу, з винятковою увагою і доречним у цій ситуації формалістичним підходом ставиться до питань вручення судових повісток, а також дій відповідних осіб, якщо вручити повістку не вдалося.

Надсилання рекомендованого листа з повідомленням про вручення здійснюється відповідно до Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 р. № 270, з позначкою "Судова повістка": "99. Рекомендовані поштові відправлення, зокрема рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, повідомлення про надходження електронних поштових переказів, які не були вручені під час доставки, повторні повідомлення про надходження реєстрованих поштових відправлень (крім зазначених в абзаці 4 п. 93 цих Правил), поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час вручення в об'єкті поштового зв'язку вручаються адресату, а за його відсутності - повнолітньому члену сім'ї за умови пред'явлення документа, що посвідчує особу, а також документа, що посвідчує родинні зв'язки з адресатом (свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб тощо), чи рішення органу опіки і піклування про призначення їх опікунами чи піклувальниками.

У разі відсутності адресата або повнолітніх членів його сім'ї до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу.

Поштові відправлення з позначкою "Вручити особисто", адресовані фізичним особам, підлягають врученню особисто адресатам або особам, уповноваженим ними на це в установленому порядку. Вручення зазначених поштових відправлень, а також рекомендованих листів з позначкою "Судова повістка", адресованих посадовим і службовим особам органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, або за місцем роботи фізичних осіб, здійснюється у порядку, визначеному у цих органах, підприємствах, установах, організаціях з урахуванням Примірної інструкції з діловодства у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 1997 р. №1153"[2].

Особам, які проживають за межами України, судові повістки вручають у порядку, визначеному міжнародними договорами, а якщо такі договори не укладено з певною країною, то через дипломатичні представництва та консульські установи України за місцем проживання цих осіб.

Питання, які стосуються вручення судових повісток, роз'яснено постановою Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24.12.99 Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України. Окремі положення врегульовано у Конвенції з питань цивільного процесу, Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, Протоколі до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року. Перелік чинних міжнародних договорів про правову допомогу, учасниками яких є Україна, міститься у Листі ДПА України від 17.05.2004 № 8780/7/12-0117 "Про дію Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів".

Якщо місцеперебування відповідача невідоме, суд розглядає справу після надходження до суду відомостей щодо його виклику до суду в порядку, визначеному цим Кодексом.

Якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено за місцем проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім'ї, які проживають разом з нею, а за їх відсутності - відповідній житлово-експлуатаційній організації або виконавчому органу місцевого самоврядування.

За відсутності адресата особа, що доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з позначкою про причини невручення.

Вручення судової повістки представникові особи, яка бере участь у справі, вважається врученням повістки і цій особі.

Якщо особа, яка бере участь у справі, перебуває під вартою або відбуває покарання у вигляді довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, обмеження волі, арешту, повістка й інші судові документи вручаються їй під розписку адміністрацією місця утримання особи, яка негайно надсилає розписку та письмові пояснення цієї особи до суду.

Особам, які проживають за межами України, судові повістки вручаються в порядку, визначеному міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, за відсутності таких - через дипломатичні представництва та консульські установи України за місцем проживання. Зокрема, 19 жовтня 2000 р. Україна приєдналася до Конвенції про вручення за кордоном судових і позасудових документів у цивільних або комерційних справах, підписаної в Гаазі 15 листопада 1965 р. Відповідно до Конвенції судові документи (судові повістки також) направляються у двох примірниках центральному органу запитуваної держави разом з відповідним проханням про їх вручення. В Україні центральним органом запитуваної сторони є Міністерство юстиції України.

Приклад. У справі з іноземним учасником суддя відхилила клопотання адвоката про виклик сторони у порядку, передбаченому Конвенцією, пояснивши, що адвокат не вжив самостійних заходів до виклику сторони позивача. Така позиція є помилковою. Дійсно, п. 10 Конвенції передбачає можливість повідомляти особу поштою у звичайному порядку, якщо запитувана сторона цього не заперечує. Однак такий обов'язок у всякому разі не покладається на відповідача. До того ж Україна заявила, що на своїй території не використовуватиме спосіб, передбачений ст. 10 Конвенції. Закон покладає на сторони й інших осіб, які беруть участь у справі, обов'язок повідомляти суд про зміну свого проживання (перебування, знаходження) під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається на останню відому судові адресу і вважається доставленою, незалежно від того, чи особа там проживає.

Повідомлення про зміну адреси можна направляти в суд листом або телеграмою. Хоча закон не визначає, які реквізити має містити така заява або телеграма, але виходячи з принципу розумності в тексті має бути: адреса та найменування суду, назва справи, прізвище судді (якщо воно відоме) та виклад заяви про зміну місця проживання або перебування. Адреса має бути повною і містити всі потрібні реквізити. Зокрема, відсутність поштового індексу дає підстави вважати, що адресу вказано неповно.

Суд ухвалює розшук місцеперебування відповідача в справах за позовами про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, стягнення аліментів. Позивач у таких випадках, хоча це прямо і не зазначено у коментованій статті, має подати клопотання до суду та подати всю наявну в нього інформацію. Як правило, це день, рік і місце народження відповідача, останнє відоме місце його проживання, а також останнє відоме місце роботи.

Кабінет Міністрів України (постанова від 1 лютого 1995 р. № 78) відповідно до ст. 97 Цивільного процесуального кодексу України постановив: погодитися з пропозицією Міністерства внутрішніх справ, Міністерства фінансів і Міністерства юстиції про визначення суми витрат органів внутрішніх справ, пов'язаних з розшуком особи, яка ухиляється від сплати належних з неї платежів у розмірі до п'яти мінімальних заробітних плат.

Часті зміни до законодавства створюють труднощі як для працівників суду, так і для сторін щодо повідомлення та виклику сторін. Тому адвокат у кожному випадку має пересвідчитись, чи не внесено у діючий порядок зміни, щоб не помилитися. Нерідко адвокати домовляються з поштою про накладення штампу на конверт, який потім відправляється через кілька днів.

Аналогічні ситуації мали місце з відправкою листів прокурором. Можна припустити, що такі ж дії вчиняли і суди.

АДВОКАТ У СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Подання процесуальних документів до суду

Складання процесуальних документів (заяви, позовної заяви) завершується поданням їх до суду. Під час приймання матеріалів суди керуються Тимчасовою інструкцією з діловодства в місцевому загальному суді, затвердженою наказом Державної судової адміністрації України від 17.02.2005 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 30 березня 2005 р. за № 346/10626. Прийом громадян у суді здійснюється згідно з Правилами внутрішнього розпорядку суду, затвердженими наказом голови суду, та відповідними законами України. Графік приймання громадян і Правила внутрішнього розпорядку суду вивішуються в суді на спеціально пристосованому стенді (дошці оголошень).

Якщо документи надаються кур'єром, то останній має пред'явити паспорт або інший документ, який підтверджує його особу, а також його належність до організації відправника. За відсутності цих документів судові справи, кореспонденція не приймаються (п. 2.3 Інструкції). На жаль, Інструкція не враховує випадки подання документів кур'єром від адвоката, який працює індивідуально. Таким кур'єром може бути помічник адвоката або інша уповноважена ним особа.

Так, в одному з апеляційних судів відмовили у прийнятті апеляційної скарги, яку подавав помічник адвоката, що мав посвідчення особи та довіреність від адвоката на виконання дій від імені останнього. Адвокати мають враховувати можливість таких дій з боку суду. Вважаю, що в цьому випадку були дотримані всі вимоги, передбачені Інструкцією: апеляція подавалась кур'єром, який мав посвідчення особи, а також довіреність представляти адвоката та належність до нього як помічника. І все-таки формальні проблеми залишаються, оскільки у п. 2.3 Інструкції йдеться не про адвоката, який діє індивідуально, а про організацію-відправника. У зв'язку з цим Інструкція потребує певного уточнення. Особа, яка подала матеріали чи документ до суду, має право представити додаткову копію матеріалів (документа), на першій сторінці яких на її прохання проставляється штамп суду "Отримано", зазначаються дата отримання матеріалів (документа), посада і прізвище особи, яка прийняла матеріали (документ), після чого копія повертається (ст. 2.6 Інструкції).

Адвокатам корисно знати про принципи реєстрації та обліку судових справ у суді, для чого встановлено перелік індексів:

"1" - кримінальні справи, матеріали про застосування примусових заходів медичного характеру, скарги приватного обвинувачення;

"1-н" - справи про застосування до неповнолітніх примусових заходів виховного характеру;

"1-п" - справи з постановою прокурора, слідчого за згодою прокурора щодо вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності;

"2" - цивільні справи, позовні заяви, заяви окремого провадження, скарги, що виникають з адміністративно-правових відносин;

"2-з" - заяви про вжиття запобіжних заходів до пред'явлення позову в цивільних справах;

"З" - справи з протоколом про адміністративне правопорушення;

"3-к" - справи про скорочення строку позбавлення спеціального права;

"4" - справи судового контролю за законністю процесуальних дій і рішень органів досудового слідства, слідчого, прокурора;

"5" - справи щодо розгляду питань у порядку виконання судових рішень у кримінальних справах;

"6" - справи щодо розгляду питань у порядку виконання судових рішень у цивільних справах;

"7 " - справи про направлення на примусове лікування до спеціалізованого лікувального закладу особи, яка зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами (алкоголіків і наркоманів);

"8" - заяви про перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами рішень або ухвал суду, що набрали чинності, у цивільних справах.

За відсутності матеріалів відповідної категорії в суді індекс не використовується.

Номер судової справи та інших матеріалів, розгляд яких передбачається процесуальним законодавством, складається з відповідного індексу, порядкового номера обліково-статистичної картки на судову справу чи реєстраційного журналу із зазначенням через дріб двох останніх цифр поточного року. Номер проставляється на обгортці судової справи або матеріалу.

Наприклад: кримінальна справа № 1-30/05; цивільна справа № 2-20/05; справа про адміністративне правопорушення № 3-26/05; матеріали за поданням про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання № 5-15/05 тощо.

Номер судової справи (матеріалу) зазначається у відповідному алфавітному покажчику.

Листування, що стосується окремих судових справ і матеріалів, зареєстрованих у відповідних обліково-статистичних картках чи реєстраційних журналах, ведеться за номером судової справи (матеріалу). Після закінчення календарного року обліково-статистичні картки на справи, що не розглянуто по суті, перереєстровуються у хронологічному порядку їх надходження в суд із зазначенням на них нового порядкового номера, наприклад: справа № 1-250/04 на № 1-2/05.

Переоформлені обліково-статистичні картки переставляють у картотеку наступного року. Після перенесення карток на всі нерозглянуті справи минулого року продовжується порядкова реєстрація справ і матеріалів, що надходять.

Судові справи (матеріали), що надійшли з апеляційної чи касаційної інстанцій на повторний судовий розгляд після скасування судового рішення, а також кримінальні справи, що надійшли повторно від прокуратури, реєструються як такі, що надійшли вперше. Кожній з них присвоюється новий реєстраційний номер і заповнюється нова обліково-статистична картка на судову справу (матеріал), у відповідному алфавітному покажчику до попереднього запису додається відмітка про новий номер судової справи (матеріалу).

Після реєстрації всі справи і матеріали, що підлягають розгляду відповідно до процесуального законодавства, передаються суддям у визначеному головою суду порядку. Передавання справ і матеріалів судді здійснюється під підпис у контрольному журналі судових справ і матеріалів, переданих для розгляду судді. Такий журнал ведеться окремо щодо кожного судді. Записи в журналі здійснюються мірою передання справ і матеріалів; розподіл їх за формами судочинства, категоріями справ тощо забороняється.

Після закінчення календарного року всі нерозглянуті судові справи і матеріали перереєстровуються у новому журналі судових справ і матеріалів, переданих для розгляду судді, наступного року за новими номерами, про що вносяться записи у відповідні графи журналу минулого року.

Наказне провадження

У багатьох країнах законодавство вводить спрощену процедуру розгляду окремих категорій справ[1]. В Україні введено, а по суті відроджено[2]спрощену форму у вигляді судового наказу. Судовий наказ є винятком із загального правила, згідно з яким вирішенню спору судом передує судовий розгляд. Таким чином, судовий наказ є особливою формою рішення судді про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна у порядку, передбаченому ЦПК. Завданням наказного провадження є стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна.

Вважається, що судовий наказ прискорює як вирішення спору судом, так і відновлення порушених прав.

Отже, судовий наказ є різновидом судових рішень, які приймаються одноособово суддею. Судовому наказу притаманні певні спільні риси з судовими рішеннями, але є і характерні відмінності. Судовий наказ приймається без розгляду справи по суті на основі письмових документів. Суддя не досліджує покази свідків, висновки експерта, не заслуховує пояснення сторін. Сторони у наказному провадженні називаються "стягувач" і "боржник". Судовий наказ може бути постановлено тільки з підстав, які вказано у законі (ст. 96). Судовий наказ містить у своїй основі вимоги, які можна назвати безспірними (наприклад, нарахована, але не виплачена заробітна плата).

Для винесення судового наказу слід мати певні умови: а) надання стягувачем разом із заявою про видачу судового наказу всіх доказів, які підтверджують зобов'язання боржника; б) представлені документи дають вичерпну інформацію про суть справи; в) відсутність спору; г) боржник у встановлений законом строк не повідомив суд про свою незгоду із заявленими вимогами.

Можна стверджувати, що судовий наказ відрізняється від судового рішення за юридичною силою та змістом. Адже рішення виноситься без дослідження доказів, представлених двома сторонами, і без участі сторін. Якщо рішення суду не може бути скасовано судом, то судовий наказ може бути скасований тим самим суддею, який його прийняв. Після скасування наказу вимогу заявника може бути розглянуто у порядку позовного провадження.

Судове рішення складається із вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин. Судовий наказ - тільки із вступної та резолютивної частин.

Вважається, що за допомогою судового наказу можна прискорити розгляд судом справ, спростити складну процедуру цивільного судочинства та розвантажити суди від справ, які можуть бути вирішені у спрощеному судочинстві. Втім є і інший погляд на цю проблему. По-перше, в усіх випадках, коли друга сторона не згодна з судовим наказом, вирішення справи переходить у стадію позовного провадження. Це означає, що в такому випадку тільки втрачено час стягувача і суду. Зростає загроза порушенню прав громадян через випадки несвоєчасного повідомлення боржника, який перебуває у відрядженні за кордоном, або в іншому, недоступному на певний момент для повідомлення місці. Зростають можливості для зловживання правом шляхом використання судового наказу у випадках, коли надають неточну адресу, боржник перебуває в лікарні тощо. Тому законодавство щодо видачі судового наказу слід удосконалювати з урахуванням цих та інших обставин.

Разом з тим заслуговує на увагу думка про скасування виконавчого напису нотаріуса та введення замість нього процедури видачі судового наказу, що потребує дальшого розширення категорій справ, за якими може бути видано судовий наказ.

"Видача судового наказу за правилами, передбаченими розділом II ЦПК, допускається лише у зв'язку з відносинами, спори по яким віднесено до компетенції судів загальної юрисдикції"386. У разі порушення правил підсудності суд не може відмовити у прийнятті заяви про видачу судового наказу, оскільки перелік підстав, наведений у ст. 100 ЩІК, є вичерпним, а тільки повертає заяву для подання її до належного суду (ст. 115 ЦПК)[3].

Судовий наказ може бути видано у разі, якщо (ст. 96 ЦПК):

1) заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати;

2) заявлено вимогу про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника;

3) заявлено вимогу про стягнення заборгованості за сплату житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості;

4) заявлено вимогу про присудження аліментів на дитину в розмірі тридцяти відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та потребою у залученні інших заінтересованих осіб;

5) заявлено вимогу про повернення вартості товару неналежної якості, якщо є рішення суду, яке набрало чинності, про встановлення факту продажу товару неналежної якості, ухвалене на користь невизначеного кола споживачів" (ст. 96 зі змінами згідно із Законом № 2453-УІ від 07.07.2010).

Перелік випадків видачі судового наказу є вичерпним. Захист права працівника на отримання заробітної плати, виплата якої затримується, за умови, що зазначене право власником не оспорюється, може здійснюватись шляхом видачі судового наказу. Для цього потрібно надати докази, які підтверджують факт трудових відносин (довідку з місця роботи або трудову книжку чи інший документ і довідку про розмір заборгованості із заробітної плати). Суддя встановлює такі обставини: чи нарахована, але не виплачена заробітна плата. Чи нарахування зарплати здійснено відповідно до трудового договору та штатного розкладу і чи можна із наданих документів визначити розмір невиплаченої заробітної плати.

Вимоги на компенсацію витрат на проведення розшуку особи. Відповідно до ст. 78 ЦПК розшук здійснюється органами внутрішніх справ.

Вимоги про стягнення заборгованості за сплату житлово-комунальних послуг та інших вимог, передбачених п. З коментованої статті, мають бути підтверджені належними документами: договором, іншим документом, який підтверджує факт наявності правочину та надання послуг з урахуванням індексу інфляції, трьох відсотків річних, відповідний розрахунок і докази несплати сум, що вимагаються. Суд має переконатися у законності нарахованих сум і правильному застосуванні розцінок.

Для стягнення вимоги про аліменти в розмірі прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку має підтверджуватися, принаймні, надання свідоцтва про народження дитини чи іншого документа, яким підтверджується батьківство особи, щодо якої заявлено вимоги.

Особливий інтерес становить п. 5 коментованої статті, оскільки вказує на можливість заявлення вимог про встановлення факту продажу товару неналежної якості, ухваленого на користь невизначеного кола споживачів. Такі звернення поки що рідкість у судовій практиці України. Адвокати мають узяти на озброєння цю можливість. До суду такі вимоги можуть пред'явити, на мою думку, прокурор, органи по захисту прав споживачів, а також потерпілі особи.

Заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності Це означає, що вимоги до фізичної особи пред'являються в суд за місцем її проживання, а позови до юридичних осіб - за їхнім місцезнаходженням. Вимоги, що виникають з трудових правовідносин (стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати), можуть пред'являтися також за місцем проживання стягувача. Можна також дійти висновку, що у випадку, коли у правочині, на якому ґрунтується вимога, письмово визначена територіальна підсудність справи, то заява про видачу судового наказу розглядається за визначеною договірною підсудністю (ст. 112 ЦПК).

Якщо вимога про видачу судового наказу пред'явлена до кількох боржників, то заява вирішується за місцем проживання або місцезнаходженням одного з них за вибором позивача.

Вимоги з приводу нерухомого майна пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Разом з тим було б доцільним не відсилати до загальних правил підсудності, а чітко визначити ці питання безпосередньо у ст. 97 ЦПК та врахувати специфіку спорів, оскільки загальні правила підсудності стосуються ширшого кола справ.

Заява про видачу судового наказу подається в суд у письмовій формі. У ній має бути зазначено:

1) найменування суду, в який подається заява;

2) ім'я (найменування) заявника та боржника, а також ім'я (найменування) представника заявника, якщо заява подається представником, їхнє місце проживання або місцезнаходження;

3) вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються;

4) перелік документів, що додаються до заяви.

Заява підписується заявником або його представником і подається з її копіями та копіями доданих до неї документів відповідно до кількості боржників.

До заяви, яка подається представником заявника, має бути додано документ, що підтверджує його повноваження.

До заяви про видачу судового наказу додаються документи, що підтверджують сплату судового збору та сплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

До неналежно оформленої заяви застосовуються положення ст. 121 цього Кодексу (ст. 98 зі змінами згідно із Законом № 2453-УІ від 07.07.2010).

Заява до суду подається у письмовій формі. Ініціатором стягнення є стягувач. Як на боці заявника (стягувана), так і на боці боржника можлива співучасть.

Від імені стягувача може виступати представник, зокрема законний. ЦПК передбачає вичерпний перелік вимог, щодо яких надається судовий наказ.

Видача судового наказу допускається, якщо заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати.

Відповідно до трудового законодавства (ст. 115 КЗпП) заробітна плата виплачується працівникам регулярно в строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць, через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.

Оскільки затримки з виплатою заробітної плати стали повсякденним явищем, то судовий наказ може виявитись ефективним засобом захисту прав працівників, яким своєчасно не здійснюють оплату праці.

До заяви про надання наказу за цією підставою потрібно надати довідку підприємства про нараховану, але не виплачену заробітну плату або інший документ (копія платіжної відомості або виписку з неї тощо). У довідці має бути зазначено, де і ким працює особа, розмір нарахованої, але не виплаченої заробітної плати.

Відповідно до ст. 49 КЗпП видача довідки про роботу та заробітну плату є обов'язком підприємства. Тому відмова видати такий документ може бути оскаржена прокурору, правовій інспекції праці та до суду. Отже, працівники мають можливість через уповноважені для цього органи домогтися одержання такого доказу і направлення його до суду для одержання судового наказу.

Судовий наказ видається у разі заявлення вимоги про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника.

У випадках проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортного засобу відповідні органи несуть затрати. Тому є доцільним поширення спрощеного порядку стягнення на їх користь. Разом з тим на практиці виникають питання: окремі підрозділи органів внутрішніх справ, які здійснюють розшук, не є юридичними особами. Очевидно, що заявником (стягувачем) у такій ситуації має виступати той підрозділ, який має права юридичної особи.

Заява підписується заявником або його представником і подається з копіями відповідно до кількості боржників. Якщо заяву подає представник, то до неї додається довіреність або інший документ, що підтверджує його повноваження.

Якщо заява неналежно оформлена, суд застосовує наслідки, передбачені ст. 121 Кодексу.

До заяви про видачу судового наказу додаються документи, що підтверджують сплату судового збору та оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Судовий збір сплачується у половинному розмірі від ставки для таких вимог у позовному порядку. У випадку відмови у видачі судового наказу сплачені суми не повертаються. У разі пред'явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження сума судового збору, сплаченого за подання заяви про видачу судового наказу, зараховується до суми судового збору, встановленої за позовну заяву.

Стаття 100 ЦПК передбачає:

1. Суддя повертає заяву про видачу судового наказу у разі, якщо:

1) заявник у встановлений судом строк не усунув недоліки заяви про видачу судового наказу;

2) до моменту відкриття наказного провадження надійшло звернення заявника про повернення заяви про видачу судового наказу;

3) наявні обставини, зазначені у пп. 2-4 ч. 3 ст. 121 цього Кодексу.

2. Про повернення заяви про видачу судового наказу суддя постановляє ухвалу.

3. Суддя відмовляє у прийнятті заяви про видачу судового наказу у разі, якщо:

1) заявлено вимогу, не передбачену ст. 96 цього Кодексу;

2) із заяви і поданих документів вбачається спір про право;

3) наявні обставини, зазначені у пп. 2-5 ч. 2 ст. 122 цього Кодексу.

4. Про відмову у прийнятті заяви суддя постановляє ухвалу.

5. У разі якщо в заяві про видачу судового наказу містяться вимоги, частина з яких не підлягає розгляду в порядку наказного провадження, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті заяви про видачу судового наказу лише в частині цих вимог. У разі якщо заявлені вимоги між собою взаємопов'язані і окремий їх розгляд неможливий, то суд відмовляє у прийнятті заяви про видачу судового наказу.

6. У разі якщо боржником у заяві про видачу судового наказу, щодо якої відсутні підстави для її повернення чи відмови у видачі судового наказу, вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суддя не пізніше двох днів з дня надходження такої заяви звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання фізичної особи - боржника.

Інформація про місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника має бути надана протягом трьох днів з моменту отримання відповідним органом реєстрації місця проживання (перебування) особи відповідного звернення суду.

У разі якщо за результатами розгляду отриманої судом інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника буде встановлено, що заява про видачу судового наказу не підсудна цьому суду, суд повертає стягувачу заяву про видачу судового наказу.

Якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника, суд відмовляє у прийнятті заяви про видачу судового наказу.

7. Питання про відкриття наказного провадження або відмову в прийнятті заяви про видачу судового наказу суддя вирішує не пізніше наступного дня з дня надходження заяви до суду, закінчення строку, встановленого для усунення недоліків заяви про видачу судового наказу та не пізніше наступного дня після отримання судом у порядку, передбаченому ч. 6 цієї статті, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника. Про відкриття наказного провадження суддя постановляє ухвалу" (ст. 100 зі змінами згідно із Законом № 2453-УІ від 07.07.2010).

Ст. 100 ЦПК про повернення заяви надто ускладнена, і її було б доцільно розділити на кілька окремих статей. У статті визначено порядок дій судді при поверненні заяви про видачу судового наказу, а також про відмову у прийнятті заяви, про що у відповідних випадках суддя постановляє ухвали.

Так, суддя повертає заяву, якщо:

1) заявник у встановлений судом строк не усунув недоліки заяви про видачу судового наказу;

2) до моменту відкриття наказного провадження надійшло звернення заявника про повернення заяви про видачу судового наказу;

3) наявні обставини, зазначені у пп. 2-4 ч. 3 ст. 121 цього Кодексу. Суддя відмовляє у прийнятті заяви, якщо заявлені вимоги не передбачено ст. 96 ЦПК. Суддя також відмовляє у прийнятті заяви про видачу судового наказу, якщо з поданих документів вбачається спір про право. Відсутність спору про право визначає односторонність форми цього провадження, яке не ґрунтується на принципі змагальності. Але на суд покладається обов'язок перевірки законності таких вимог.

Суддя також відмовляє у прийнятті заяви, якщо наявні обставини, зазначені у пп. 2-5 ч. 2 ст. 122 ЦПК.

Статтею 100 ЦПК передбачено випадки, коли подана заява містить змішані вимоги, частина з яких не підлягає розгляду в порядку наказного провадження. У цьому випадку суд відмовляє у прийнятті заяви тільки в частині таких вимог. Разом з тим, якщо заявлені вимоги настільки взаємопов'язані, що окремий їх розгляд неможливий, то суд відмовляє у прийнятті такої заяви про видачу судового наказу.

На суд покладено обов'язок з'ясовувати місце перебування або проживання фізичної особи, яка не є підприємцем, і у випадках непідсудності такої заяви конкретному суду повертати стягувачу заяву про видачу судового наказу. Суд також відмовляє у прийнятті заяви, якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) боржника.

Питання про відкриття наказного провадження або відмову у прийнятті заяви про видачу судового наказу суддя вирішує не пізніше наступного дня з дня надходження заяви до суду, закінчення строку, встановленого для усунення недоліків заяви про видачу судового наказу, та не пізніше наступного дня після отримання судом У порядку, передбаченому ч. 6 цієї статті, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника. Про відкриття наказного провадження суддя постановляє ухвалу.

Повернення заяви у випадку, встановленому ч. 1 ст. 100 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою про усунення недоліків, тобто застосовується порядок, аналогічний до позовної заяви, при виявленні недоліків, передбачених ст. 121 Кодексу.

Якщо ж суд відмовив у прийнятті заяви, то повторне звернення з такою самою заявою є неможливим. Слід мати на увазі, що заявник, який має право вибору підсудності (якщо боржників кілька), може виявитись недобросовісним і подати повторно заяву до іншого суду відповідно до права на вибір підсудності.

Відмова у прийнятті заяви про видачу судового наказу може бути оскаржена в апеляційному порядку (п. 1 ч. 1 ст. 293 ЦПК).

Ст. 102 ЦПК передбачає спрощений порядок вирішення справи наказного провадження, за яким суд у триденний строк з моменту прийняття ухвали про відкриття наказного провадження видає наказ по суті заявлених вимог.

Розгляд заяви проводиться без судового засідання і виклику стягувача та боржника.

У судовому наказі зазначаються:

1) дата видачі наказу;

2) найменування суду, прізвище та ініціали судці, який видав судовий наказ;

3) ім'я (найменування) стягувача і боржника, їх місце проживання або місцезнаходження;

4) посилання на закон, на підставі якого підлягають задоволенню заявлені вимоги;

5) сума грошових коштів, які підлягають стягненню, а також розрахунковий рахунок боржника (юридичної особи) в установі банку, з якого має бути стягнено грошові кошти, якщо такий повідомлений заявником;

6) сума судових витрат, що сплачена заявником і підлягає стягненню на його користь з боржника;

7) відомості про порядок і строки подання заяви про скасування судового наказу.

Судовий наказ має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом "Про виконавче провадження", та обов'язково містити положення про дату видачі судового наказу стягувачу, дату набрання судовим наказом чинності та строк пред'явлення судового наказу до виконання. Зазначені відомості вносять до судового наказу в день його видачі стягувачу для пред'явлення до виконання.

Судовий наказ складається і підписується суддею у двох примірниках, один з яких залишається у справі, а другий скріплюється печаткою суду і видається стягувачу після набрання ним чинності.

Судовий наказ має відповідати вимогам Закону " Про виконавче провадження". Він є особливою формою судового рішення, а тому має відповідати вимогам законності та обґрунтованості. Дані про дату видачі судового наказу, дату набрання судовим наказом чинності та строк пред'явлення судового наказу до виконання вносяться у день видачі наказу.

У наказі також зазначають відомості про порядок і строки подання заяви про скасування наказу й інші обставини, передбачені коментованою статтею. Якщо боржником повідомлений розрахунковий рахунок боржника, то вказується і рахунок, з якого має бути стягнуто кошти. На практиці це може ускладнити стягнення, якщо на такому рахунку немає коштів. Адже юридичні особи можуть мати рахунки у кількох банках, а державні виконавці у таких випадках часто посилаються на те, що вони зобов'язані стягувати з конкретного рахунку, а не з усіх рахунків підприємства.

На думку деяких авторів, у випадку арифметичної помилки чи описки можуть застосовуватися правила виправлення цих помилок, передбачені ст. 219 і 221 ЦПК України. З цим можна погодитись. У коментованій статті не зазначено право боржника на подання апеляційної скарги. Однак враховуючи, що судовий наказ - особлива форма судового рішення, то за аналогією з п. 4 ч. 1 ст. 215 ЦПК доцільно вказувати про це право[4].

Після видачі наказу боржнику направляється його копія разом з копіями наданих заявником документів. Стаття визначає, що копія наказу направляється за адресою, визначеною в порядку ч. 6 ст. 100 ЦПК. Днем отримання копії визнається дата, зазначена у поштовому повідомленні про вручення. Якщо боржник відмовився отримати копію або відсутній за вказаною адресою, днем отримання боржником копії судового наказу є день відповідної відмітки у повідомленні. Ці дати мають велике значення для оскарження судового наказу. судовий повістка наказ лист

Вручення рекомендованих листів з повідомленням визначено Правилами надання послуг поштового зв'язку, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2002 р. № 1155.

Боржник протягом 10 днів з дня отримання копії судового наказу має право подати заяву про його скасування. Заява подається у письмовій формі. Заява про скасування судового наказу має містити певні реквізити, зазначені у коментованій статті. До них належать:

1) найменування суду, в який подається заява;

2) ім'я (найменування) стягувача та боржника, а також ім'я (найменування) представника боржника, якщо заява подається представником, їхнє місце проживання або місцезнаходження;

3) наказ, що оспорюється;

4) посилання на обставини, які свідчать про повну або часткову необґрунтованість вимог стягувача;

5) посилання на докази, якими боржник обґрунтовує свої заперечення проти вимог стягувача;

6) перелік документів, що додаються до заяви.

Заява підписується боржником або його представником і подається з її копією та копіями доданих до неї документів для надання стягувачеві.

До заяви, яка подається представником боржника, має бути додано документ, що підтверджує його повноваження.

Заява має місти дату її подання. До неналежно оформленої заяви застосовуються норми ст. 121 ЦПК.

Ст. 105-1 ЦПК визначає порядок розгляду заяви про скасування судового наказу.

Якщо заява подана після закінчення 10-денного строку, то вона залишається без розгляду, якщо суд не задовольнить заяву про поновлення строку. Якщо строк поновлено, то в ухвалі про прийняття такої заяви до розгляду суд має вирішити і питання про зупинення виконання наказу. Заява про скасування судового наказу розглядається судом протягом десяти днів з дня постановлення ухвали про прийняття такої заяви до розгляду у відкритому судовому засіданні. Неявка осіб, належним чином повідомлених про час і місце розгляду заяви про скасування судового наказу, не перешкоджає розгляду такої заяви.

За результатами розгляду заяви про скасування судового наказу суд має право:

1) залишити заяву про скасування судового наказу без задоволення;

2) скасувати судовий наказ та роз'яснити, що заявлені стягувачем вимоги можуть бути розглянуті у позовному провадженні з додержанням загальних правил щодо пред'явлення позову;

3) змінити судовий наказ.

Про залишення заяви про скасування судового наказу без задоволення та про скасування судового наказу суд постановляє ухвалу, а в разі зміни судового наказу видає судовий наказ.

Змінений судовий наказ чи судовий наказ, щодо якого суд прийняв ухвалу про залишення заяви про його скасування без задоволення, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку.

Судовий наказ набирає чинності за умов, передбачених ст. 106 ЦПК. У цьому випадку суд видає його для пред'явлення до виконання. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 367 ЦПК судовий наказ про присудження працівникові виплати заробітної плати не більше ніж за один місяць підлягає негайному виконанню. Суд, видаючи судовий наказ, може допустити негайне його виконання й у разі стягнення всієї суми боргу заробітної плати (ч. 2 ст. 367 ЦПК)[5].

Якщо суд за результатами розгляду заяви про скасування судового наказу змінив судовий наказ або залишив заяву про скасування наказу без задоволення, то такий судовий наказ набирає чинності після закінчення строку на подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судовий наказ чи змінений судовий наказ, якщо його не скасовано, набирає чинності після розгляду справи апеляційним судом. До внесення змін згідно із Законом № 2543-VI від 07.07.2010 судовий наказ не міг бути оскаржений в апеляційному порядку. Тепер таке право передбачено. З поданням апеляційної скарги слід керуватися нормами, які встановлюють порядок оскарження судового рішення (зокрема ст. 294-300 ЦПК).

Размещено на Allbest.ru