Адміністративне право в системі права України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Адміністративне право в системі права України

План

1. Предмет, система і джерела адміністративного права

2. Сутність, основні риси та структура державного управління

3. Адміністративно-правові відносини

адміністративне право управління влада

1. Предмет, система і джерела адміністративного права

Взагалі немає такої сфери державного або суспільного життя, якої б не зачіпали питання адміністративно-правового регулювання. Його норми регулюють діяльність структур виконавчої влади, місцевого самоврядування, державних і недержавних підприємств, установ, організацій.

Також нас оточує велика кількість правил, якими визначається наша поведінка в громадських місцях, закладах, транспорті тощо. Службові відносини між громадянином і органом держави, органом місцевого самоврядування, громадською організацією також будуються в рамках адміністративно-правових приписів. Правила внутрішнього розпорядку, дорожнього руху, водокористування, санітарно-гігієнічні правила, правила пожежної безпеки, а також багато інших є сферою впливу адміністративних установлень.

АП - це сукупність правових норм, які призначені регулювати в інтересах громадян і держави суспільні відносини управлінського характеру, що виникають в сфері виконання діяльності органів державної влади всіх рівнів в сфері організації діяльності інших, недержавних організацій, установ та підприємств.

Наука АП вивчає:

- сутність та структуру виконавчої влади;

- відносини, регулюємі нормами адміністративного права;

- види адміністративно-правових норм;

- джерела адміністративного права;

- систему адмін.права

- правовий статус суб'єктів та об'єктів державного управління;

- правові форми і методи здійснення державного управління;

- питання адміністративної відповідальності;

- способи забезпечення законності в сфері державного управління.

Норми АП:

- встановлюють форми і методи державного управління;

- способи забезпечення законності в управлінні;

- регламентують порядок утворення органів виконавчої влади, їх компетенцію, повноваження посадових осіб, взаємовідносини зазначених органів з іншими суб'єктами;

- визначають правове положення громадян, громадських об'єднань та інших формувань в сфері управління;

- регулюють управлінські відносини в соціально-політичній, соціально-культурній та інших сферах.

В АП виділяють загальну, особливу і спеціальні частини.

Загальна об'єднує норми, що закріплюють основні принципи управління, правове становище суб'єктів, форми і методи їх діяльності, адмін.процес, способи забезпечення законності в державному управлінні.

Особлива містить норми, що регулюють управління народним господарством, транспортом, соціально-культурним будівництвом тощо.

Спеціальна містить норми, що регулюють амін.-правову діяльність суб'єктів управління конкретними сферами.

Джерела АП:

1) НПА - офіційний документ компетентних органів:

- Кодекс законів про адмін.правопорушення.

- закони (Про об'єднання громадян, Про державну службу…)

- підзаконні НПА (Указ През. «Про СЕЗ «Славутич» від 18ч.1998р.)

- постанови КМУ

- положення (про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду заподіяну державі від 1995р.)

2) Державні програми ( боротьби із злочинністю; з корупцією)

3) Нормативно правовий договір

4) Правила (Правила дорожнього руху).

2. Сутність, основні риси та структура державного управління

Управління являє собою організуючу діяльність людей, яка здійснюється для досягнення власної мети.

Управління обумовлено:

- наявністю суб'єкта управління (той, хто управляє)

- наявністю об'єкта управління (той, ким управляють)

- наявністю між об'єктом та суб'єктом управління прямого та зворотнього зв'язку (суб'єкт віддає накази об'єкту, який виконує ці накази та інформує суб'єкта про їх виконання).

Метою управління є: впорядкування системи, збереження структури системи, забезпечення функціонування системи.

Найбільш складним визнається соціальне управління, тобто управління людьми і їх колективами.

Ознаки соціального управління:

1)соціальне управління є тільки там, де проявляється спільна діяльність людей;

2)головне призначення соціального управління - впорядкування дій, учасників спільної діяльності;

3)об'єктом впливу соціального управління є поведінка суб'єктів та взаємовідносини між ними;

4)досягається в межах суспільних зв'язків;

5)базис соціального управління - підпорядкованість волі суб'єктів управлінських відносин.

6)механізм реалізації уособлює суб'єкт управління.

Функції управління:

1)збір та обробка інформації;

2)прогнозування, тобто наукове передбачення змін в розвитку будь-яких явищ або процесів на підставі об'єктивних даних;

3)планування, тобто визначення напрямків, мети управлінської діяльності, способів і засобів її досягнення;

4)організація, тобто формування системи управління, впорядкування управлінських відносин.

5)координація та взаємодія;

6)контроль та облік.

Управління може здійснюватися однією людиною і колективом людей. Управляти можна економікою, соціально-політичною, духовною сферами тощо. Однак найбільш послідовне врахування характеристик соціального управління, специфіки керуючого впливу знаходить вияв у його поділі на такі два основні види:

Соціальне управління в суспільстві поділяється на два види:

1)державне - управління справами держави (суб'єкт - держава)

2)недержавне (суб'єкт - недержавне утворення).

Державне управління - ( у широкому змісті) це управління справами держави, яке здійснюється всіма органами держави у всіх гілках влади;

- (у вузькому змісті) це виконавча діяльність по безпосередній організації соціальних процесів у суспільстві.

Суб'єкти: державні органи і посадові особи, що наділені державно-владними повноваженнями.

Об'єкти: підприємства і організації, громадяни, які не мають владних повноважень.

Діяльність, що здійснюється суб'єктами державного управління по відношенню до об'єктів називається виконавчо-розпорядчою діяльністю.

У теорії АП досить інтенсивно досліджується проблема ознак державного управління, які часто називають його рисами. Найчастіше виділяють 5 ознак:

1) виконавчо-розпорядчий характер

Означає, що державне управління охоплює виконавчу і розпорядчу діяльність. Органи, які здійснюють державне управління - це насамперед виконавчі структури. Розпорядча діяльність управлінських структур дістає вияв, по-перше, у прийнятті загальнообов'язкових приписів; в організації виконання зазначених приписів; у здійсненні контролю за цим процесом.

2) під законність

Це означає, що найважливіші цілі державного управління, сфери, які потрапляють під його вплив, основні форми і методи управлінської діяльності визначаються на законодавчому рівні.

3) масштабність і універсальність

Це означає, що через вищеназвані органи держава здійснює управлінську діяльність, справляє вплив на всі сфери соціального життя.

4) ієрархічність полягає в тому, що органи, які його здійснюють, мають систему нижчестоящих, підпорядкованих їм інстанцій.

5) безпосередньо організуючий характер.

Полягає в тому, що в процесі виконання і розпорядництва на різних рівнях організується спільна діяльність людей.

Стадії управлінського процесу аналогічні функціям соціального управління.

Держ. управління є способом реалізації, формою вираження виконавчої влади. Можна виділити три види суб'єктів виконавчої влади:

- органи державної виконавчої влади;

- органи державного управління, які не належать до І групи, але реалізують виконавчу владу (Адміністрація През-та, ДКЦПФР)

- недержавні органи управління, яким делеговано повноваження органів виконавчої влади.

3. Адміністративно-правові відносини

Адміністративні відносини - це відносини управлінського характеру врегульовані нормами АП.

Адміністративні відносини завжди мають державно-владний характер, тобто один із суб'єктів завжди наділений державою владними повноваженнями щодо інших учасників адміністративно-правових відносин. (Виняток: горизонтальні адм.-правові відносини).

Особливості адміністративних правовідносин:

1) виникають з приводу здійснення виконавчо-розпорядчої діяльності;

2) в них завжди беруть участь спеціальні суб'єкти, наділені державно-владними повноваженнями.

3) Виникають за ініціативи будь-якої із сторін, згоди іншої здебільшого не вимагається.

4) В разі виникнення спорів, конфліктів, вирішуються як правило в адміністративному порядку, тобто вищими органами або посадовими особами.

5) Відповідальність сторін за неналежне виконання своїх обов'язків настає перед державою, а не перед особою, приписи (інтереси) якої порушені.

Класифікація а-п. відносин:

1)за характером зв'язків між суб'єктами:

- вертикальні - це відносини, між підпорядкованими суб'єктами держ. управління, що перебувають на різному організаційно-правовому рівні, тобто між вищестоящими та вищестоящими органами;

- горизонтальні - відносини між не підпорядкованими суб'єктами однакового організаційно-правового рівня.

2)за змістом:

- майнові

- немайнові

3)за способом захисту:

- ті, які захищаються судом,

- ті, які захищаються в адміністративному порядку.

4)Залежно від виконуваних функцій:

- регулятивні - пов'язані з реалізацією позитивних завдань державного управління.

- правоохоронні - відносини з приводу відповідальності за адмін. провини.

Размещено на Allbest.ru