Основи конституційного права України

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Основи конституційного права України

План

1. Поняття і загальна характеристика конституційного права. Джерела та норми конституційного права

2. Конституція України як Основний закон держави та її функції. Конституційний лад України

3. Міжнародні відносини України

4. Інститут громадянства України. Порядок його набуття та припинення

5. Класифікація конституційних прав та свобод людини і громадянина та їх загальна характеристика

6. Конституційні обов'язки людини і громадянина в Україні

7. Поняття та принципи виборчого права в Україні. Види виборів та виборчих систем

8. Порядок проведення виборів в Україні

9. Референдум

10. Система органів державної влади України. Основні повноваження Верховної Ради України

11. Законодавчий процес та його стадії

12. Правовий статус Президента України

13. Правовий статус Кабінету Міністрів України. Центральні та місцеві органи виконавчої влади в Україні

14. Органи місцевого самоврядування в Україні

1. Поняття і загальна характеристика конституційного права. Джерела та норми конституційного права

конституційний право громадянство

У системі права України конституційне право є галуззю, яка закріплює та регулює повновладдя народу, правовий статус людини і громадянина, організацію і діяльність органів державної влади та держави в цілому, засади місцевого самоврядування.

Специфіка конституційного права полягає, по-перше, в тому, що воно містить фундаментальні положення для інших галузей права, по-друге, в тому, що воно має особливий предмет правового регулювання -- суспільні відносини, що виникають між людиною і державою з приводу організації державної влади та державного устрою. Такі відносини називають конституційно-правовими.

Як і будь-які інші правовідносини, конституційно-правові відносини виникають на підставі юридичних фактів, а до їх структури входять: об'єкт, суб'єкт та зміст правовідносин.

Об'єктами конституційно-правових відносин виступають різноманітні матеріальні та нематеріальні блага, з приводу яких суб'єкти вступають у правовідносини. Змістом конституційно-правових відносин виступають суб'єктивні права і юридичні обов'язки учасників цих відносин. Суб'єкти конституційно-правових відносин: народ держави, окремі фізичні особи, об'єднання громадян і трудові колективи, юридичні особи, державні органи, держава в цілому, інші держави, їхні фізичні та юридичні особи.

Слово ”конституція”, як і багато інших юридичних термінів, прийшло до нас із Давнього Риму. Так звалися накази римських імператорів. У середньовічній Європі конституціями називали різного роду нормативно-правові акти, зокрема постанови сеймів Речі Посполитої. Перші конституції в сучасному розумінні цього слова були прийняті у США (1787), Польщі та Франції (1791).

Конституція - це основний установчий юридичний акт країни, який і є головним джерелом конституційного права.

Конституція як джерело права має наступні специфічні юридичні ознаки:

1) найвища юридична чинність - закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі конституції і повинні їй відповідати;

2) основа правової системи -- конституція є фундаментом національної правової системи, оскільки вона містить принципові положення всіх інших галузей права;

3) стабільність - конституція приймається з перспективою застосування її протягом тривалого строку. Незмінність її положень забезпечується ускладненим порядком внесення змін (найстабільнішою конституцією у світі є Конституція США, до якої протягом майже 220 років внесено лише 27 поправок);

4) пряма дія норм -- кожний може звернутися із позовом до суду для захисту своїх прав і свобод безпосередньо на підставі норм конституції;

5) особливий порядок захисту -- існують органи конституційного контролю у вигляді конституційного суду (трибуналу, ради), який має стежити за тим, щоб створення нових законів та підзаконних актів не суперечило конституції.

Крім Конституції України, джерелами конституційного права України є:

- закони, серед яких виділяють звичайні (регулюють певні питання) та конституційні (вносять зміни до Конституції);

- підзаконні акти (укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України);

- міжнародні договори, ратифіковані ВР України;

Особливим джерелом конституційного права є рішення Конституційного Суду України, які містять офіційне тлумачення Конституції України або висновки щодо відповідності Конституції законів та під законних актів.

Норми конституційного права значною мірою відрізняються від норм інших галузей права і ці особливості полягають у наступному:

1) особлива форма викладення - норми конституції мають узагальнений характер і на основі практично кожної з них може бути створено самостійний нормативно-правовий акт. Наприклад, з метою конкретизації ст. 40 Конституції України, яка закріплює право петицій, прийнято Закон України ”Про звернення громадян”;

2) особливий зміст - норми конституційного права мають не тільки нормативний, а й політично-програмний характер, оскільки вони формулюють та закріплюють стратегічні цілі суспільства;

3) особлива побудова - норми конституційного права не містять санкцій, а норми, які встановлюють юридичну відповідальність за порушення конституційних приписів, містяться у інших нормативно-правових актів (наприклад у КК України).

2. Конституція України як Основний закон держави та її функції. Конституційний лад України

Конституція України була прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. і містить: преамбулу, 15 розділів та 161 статтю. В подальшому Законом України ”Про внесення змін до Конституції України” від 8 грудня 2004 р. (набув чинності 1 січня 2006 р.) були внесені зміни, відповідно до яких, змінилася форма державного правління - з президентсько-парламентської республіки Україна стала парламентсько-президентською. Проте 30 вересня 2010р. за рішенням Конституційного Суду України ці зміни були визнані неконституційними, а форма державного правління в неконституційний спосіб (без внесення змін законодавчим органом до Конституції України) на догоду тодішньому Президенту України В.Ф. Януковичу знову була змінена на президентсько-парламентську. Після "революції гідності" Верховна Рада України своїм Законом №742-VІІ від 21.02.2014р. відновила дію Конституції України в редакції від 8.12.2004 р. (з деякими змінами), чим поклала край узурпації державної влади і на законодавчому рівні відновила парламентсько-президентську форму правління в Україні.

Конституція України -- це закон, але закон особливий, що має тільки йому властиві ознаки. Зокрема крім вже розглянутих вище (найвища юридична сила, загальна форма норм, політичний зміст норм, особливий характер захисту), вона характеризується ще й такими як:

1) особливий порядок прийняття (кваліфікована більшість);

2) особливий порядок внесення змін. Законопроект про внесення змін у всі розділи Конституції України, крім І, III, XIII, попередньо схвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ради, вважається прийнятим, якщо на наступній черговій сесії за нього проголосувало не менш ніж дві третини від конституційного складу ВР (подвійний вотум). Законопроект про внесення змін у розділи І, III, XIII має бути схвалений не менш ніж двома третинами від конституційного складу ВР і затверджений всеукраїнським референдумом. Ускладнений порядок перегляду Конституції України покликаний забезпечити її стабільність.

Як і всім іншим нормативно-правовим актам, Конституції України притаманні регулятивна й охоронна функції.

Регулятивна функція полягає в тому, що вона визначає основи відносин між громадянами і державою, між державними органами, закріплює основні права та обов'язки людини і громадянина. Наприклад, ст. 114 визначає порядок формування Кабінету Міністрів і взаємодії Верховної Ради і Президента України у вирішенні цього питання.

Охоронна функція полягає в тому, що Конституція захищає найбільш значущі соціальні блага і цінності через заборону певних дій, містить гарантії дотримання прав і свобод людини і громадянина, обмеження діяльності державних органів. Наприклад, ст. 27 зазначає: ”Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя”. Ця заборона охороняє життя людини від протиправних посягань.

Крім цих спеціально-юридичних функцій, Конституція України має кілька лише їй властивих функцій, до яких належать: установча, інтегративна та ідеологічна.

За формою державного правління Україна є змішаною - парламентсько - президентською республікою. Главою держави є Президент України, який обирається всенародним голосуванням на 5-ти річний строк. Прем'єр - міністр України, який очолює вищий орган виконавчої влади (Кабінет Міністрів України) призначається Верховною Радою України за поданням Президента України (пропозицію по кандидатурі на посаду Прем'єр - міністра України вносить Президенту коаліція більшості депутатських фракцій у ВР). Члени Кабінету Міністрів України призначаються Верховною Радою України за поданням Прем'єр - міністра України (за виключенням Міністрів оборони та закордонних справ, які призначаються ВР за поданням Президента). Керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до КМУ (державні служби, агентства, інспекції) призначає на посади (та звільняє з посад) Кабінет Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом і Верховною Радою, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України (в межах передбачених Конституцією).

Відповідно до Конституції, Україна є унітарною державою, до складу якої входить автономне утворення - Автономна Республіка Крим (тимчасово окупована РФ). Систему адміністративно-територіального устрою України складають: АРК, області (їх в Україні - 24), райони, міста, райони в містах, селища і села. Міста Київ і Севастополь мають спеціальний статус, який визначається законами України. Територіальний устрій України ґрунтується на принципах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади.

Принцип єдності державної території означає єдність статусу складових частин держави, наявність єдиної системи органів влади та єдиної системи права в Україні. Принцип цілісності державної території означає неприпустимість відокремлення будь-яких частин України, перетворення їх на об'єкт військової окупації та експансії інших держав.

Принцип поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади виявляється в тому, що голови місцевих органів виконавчої влади (місцевих державних адміністрацій) призначаються і звільняються з посади Президентом України за поданням КМ України. Однак деякі аспекти діяльності МДА підзвітні та підконтрольні відповідним органам місцевого самоврядування (районним і обласним радам). Обласна чи районна рада може висловити недовіру голові відповідної МДА. Крім того, одна складова частина держави - АРК - має власну систему органів влади.

Хоча форма державного режиму в Україні й закріплена як демократична, проте справжньої, реальної демократії українське суспільство і держава ще не досягли. Існують лише окремі риси демократичного режиму, такі, як багатопартійність, регулярні вибори, наявність недержавних ЗМІ та деякі інші.

3. Міжнародні відносини України

Взаємовідносини України з іншими державами здійснюються на основі міжнародних договорів, порядок укладення яких визначений Законом України ”Про міжнародні договори України”.

Цей закон визначає порядок укладення, ратифікації, виконання і денонсації міжнародних договорів України з метою забезпечення її національних інтересів. Він застосовується до всіх міжнародних договорів - міждержавних, міжурядових і міжвідомчих, незалежно від їхньої форми і найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол, обмін листами або нотами).

Поняття ”укладення міжнародного договору” охоплює такі процеси, як ведення переговорів з метою підготовки тексту договору, прийняття тексту договору та висловлення згоди на обов'язковість міжнародного договору для України. Міжнародні договори України можуть укладатися з іноземними державами та міжнародними організаціями від імені: України, уряду, міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади.

Від імені України можуть укладатися договори: політичні, територіальні, мирні, щодо прав і свобод людини, про громадянство, про участь України у міждержавних союзах, про військову допомогу, про використання її території та природних ресурсів тощо. Від імені уряду укладаються договори з економічних, торговельних, науково-технічних питань, що належать до його компетенції. Від імені міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади укладаються договори з питань, що належать до їхньої компетенції.

Ведення переговорів щодо підготовки та підписання договору здійснюється лише уповноваженими на те особами, а Президент, Прем'єр-міністр і міністр закордонних справ мають право вести переговори і підписувати міжнародні договори без спеціальних повноважень. Повноваження на ведення переговорів і підписання міжнародного договору надаються:

- щодо договорів, які укладаються від імені України, -- Президентом;

- від імені уряду -- урядом, або за його дорученням МЗС;

- щодо договорів міжвідомчого характеру -- відповідним міністерством або відомством разом із МЗС.

Підписаний міжнародний договір підлягає офіційній легалізації, яка може здійснюватися шляхом його ратифікації або затвердження.

Ратифікація міжнародних договорів України здійснюється ВР України шляхом прийняття спеціального закону про ратифікацію. Договори, які не потребують ратифікації, легалізуються шляхом їх затвердження Президентом у формі указу, а урядом -- у формі постанови. Укладені і ратифіковані (затверджені) міжнародні договори України є невід'ємною частиною її національного законодавства і підлягають неухильному дотриманню Україною. У разі істотного порушення міжнародного договору України іншими його учасниками, він може бути денонсований (розірваний) у тому ж порядку, в якому відбувалася його легалізація.

4. Інститут громадянства України. Порядок його набуття та припинення

Громадянство України -- це стійкий правовий зв'язок між фізичною особою та Українською державою, який знаходить свій прояв у їх взаємних правах і обов'язках. Правовий зміст громадянства України, порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, які беруть участь у вирішенні питань громадянства, визначаються Законом ”Про громадянство України” від 18 січня 2001 р.

Підтвердженням належності до Українського громадянства є паспорт громадянина України (а також паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний, службовий паспорти), свідоцтво про належність до громадянства України, проїзний документ дитини (для осіб молодше 16 років) та деякі інші документи.

Закон встановлює такі підстави набуття українського громадянства:

1) За народженням. Під дію цієї норми закону підпадає особа:

- батьки або один із батьків якої на момент її народження були громадянами України;

- народжена від апатридів, які постійно проживають на території України;

- народжена на території України від постійно проживаючих в Україні іноземців, якщо вона не набула громадянства батьків;

- народжена на території України від невідомих батьків (найда) та деякі інші.

2) За територіальним походженням. Такий спосіб набуття громадянства України можуть обрати зокрема:

- іноземець чи апатрид, який сам або хоча б один із його батьків, дід або бабка, повнорідні брат або сестра народилися або постійно проживали до 16 липня 1990 р. на території сучасної Української держави (або на території інших Українських держав, що існували у XX ст.);

- дитина-іноземець, що народилася на території України, іноземне громадянство якої потім було припинено та деякі інші особи.

3) Внаслідок прийняття до громадянства України. Прийняття в громадянство здійснюється за клопотанням зацікавленої особи за наявності наступних умов:

- визнання і дотримання Конституції України і законів України;

- зобов'язання припинити іноземне громадянство або відсутність перебування в іноземному громадянстві;

- безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п'яти років. Ця умова не поширюється на осіб, які перебувають у шлюбі з громадянином України строком понад два роки. Для осіб, яким надано статус біженця або притулок в Україні, цей строк складає три роки;

- одержання дозволу на постійне проживання в Україні (не стосується осіб, яким надано статус біженця або притулок в Україні);

- володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування;

- наявність законних джерел існування (заробітна плата, пенсія, стипендія, доходи від акцій і т.ін.). Ця умова не поширюється на осіб, яким надано статус біженця або притулок в Україні.

Не приймаються до Українського громадянства особи:

- які скоїли злочин проти людства або вчинили геноцид;

- засуджені в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину (до погашення або зняття судимості);

- які вчинили на території іншої держави діяння, яке визнано Українським законодавством тяжким злочином;

4) Унаслідок відновлення в громадянстві України. У такий спосіб можуть набути громадянство колишні громадяни України;

5) Унаслідок усиновлення, а також з інших підстав, передбачених законом.

Набуття громадянства України дітьми у віці від 15 до 18 років може відбуватися тільки за їхньою згодою.

Рішення про оформлення набуття громадянства України (за винятком прийняття до громадянства) приймає спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань громадянства. Рішення про надання громадянства України приймає Президент України.

Закон України ”Про громадянство України” встановлює підстави припинення українського громадянства:

1) унаслідок виходу з громадянства України - здійснюється за клопотанням особи, що виїхала на постійне проживання за кордон. Не дозволяється вихід із громадянства особи, притягнутої як обвинуваченої у кримінальній справі;

2) унаслідок втрати громадянства. Громадянство України втрачається, якщо:

- повнолітній громадянин України добровільно набув громадянство іншої держави;

- іноземець набув громадянство України і не надав до державних органів України документ про припинення іноземного громадянства або декларацію про відмову від нього;

- іноземець набув громадянство України і скористався правами або виконав обов'язки, що надала або поклала на нього іноземна держава;

- особа набула громадянство України внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів;

- громадянин України без згоди державних органів України вступив на державну службу або на службу в органи місцевого самоврядування іншої держави.

Рішення про припинення громадянства України приймається Президентом України.

5. Класифікація конституційних прав та свобод людини і громадянина та їх загальна характеристика

Права і свободи людини і громадянина є ядром правового статусу особи в Україні. Конституційні права та свободи людини і громадянина поділяються на: громадянські (особисті), політичні, соціальні, економічні, екологічні, культурні права

Особисті (громадянські) права і свободи людини - це закріплені правом можливості фізичного існування і духовного розвитку людини. Особистими правами володіють всі індивіди, які проживають на території України незалежно від свого правового стану (громадяни України, іноземні громадяни і піддані, апатриди). Конституція України містить такий перелік особистих (громадянських) прав людини:

1) право на вільний розвиток особистості. Кожна людина має право сама визначати свою долю, обирати засоби для досягнення цих цілей, але при цьому вона не повинна порушувати прав інших людей (ст. 23 Конституції );

2) право на життя. Згідно ст. 27 Конституції ніхто не може бути свавільно позбавлений життя, навіть за рішенням державного органу. Кожен має право на самозахист від протиправних посягань на життя і здоров'я;

3) право на повагу людської гідності. Ст. 28 Конституції встановлює заборону щодо дій, що посягають на людську гідність: катування, жорстоке, нелюдське, таке, що принижує гідність, поводження або покарання, примусові медичні або наукові дослідження на людині;

4) право на свободу і особисту недоторканність. Відповідно до ст. 29 Конституції ніхто не може бути заарештованим чи триматися під вартою інакше як за рішенням суду;

5) недоторканність житла. Відповідно до ст. 30 Конституції кожному гарантується недоторканість житла. Проникнення до житла чи іншого володіння особи, проведення в них огляду або обшуку допускається лише за рішенням суду. Винятки з цього правила допускаються тільки для порятунку життя людей і майна, а також з метою переслідування осіб, підозрюваних у скоєні злочину;

6) дотримання таємниці листування, телефонних переговорів, телеграфної та іншої кореспонденції. Ця норма Конституції (ст. 31) є також однією з гарантій свободи особи. Винятки можуть бути встановлені тільки судом з метою запобігти злочину чи встановити істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими засобами одержати інформацію неможливо;

7) невтручання в особисте і сімейне життя. Ст. 32 Конституції забороняє збирання, збереження, використання і поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і тільки в інтересах національної безпеки, економічного добробуту і прав людини;

8) свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право на вільний в'їзд в Україну і виїзд з України. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися до України, не може бути висланий за межі України ;

9) право на свободу думки і слова, на вільне висловлювання своїх поглядів і переконань(ст. 34 );

10) свобода світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідати будь-яку релігію або не сповідати ніякої, правити релігійні культи і ритуальні обряди, здійснювати релігійну діяльність (ст.35).

Політичні права і свободи громадян України - це встановлені правом можливості особи брати участь в управлінні суспільними і державними справами, які включають:

1) право на свободу об'єднання в політичні партії і громадські організації (ст. 36);

2) право громадян брати участь в управлінні державними справами. Це можливість участі у референдумах, право обирати і бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, право на доступ до державної служби і служби в органах місцевого самоврядування (ст.38);

3) право громадян на проведення зборів, мітингів, ходи і демонстрацій (ст.39);

4) право на звернення до органів влади чи органів місцевого самоврядування (ст. 40).

Економічні права людини і громадянина -- це право брати участь в економічних, насамперед майнових, відносинах. Економічні права спрямовані на задоволення першорядних потреб людини (у харчуванні, одязі, житлі й т.ін.) через участь у виробництві матеріальних та духовних благ і користуванні ними.

Конституція України закріплює такі економічні права людини і громадянина:

1) право власності - кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст.41). Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності;

2) право на підприємницьку діяльність - кожна людина має право здійснювати підприємницьку діяльність, тобто діяльність спрямовану на систематичне одержання прибутку, за умови, що вона не заборонена законом (ст. 42). Конституція містить ряд обмежень щодо цього права - зокрема не можуть займатися підприємництвом посадові особи держави й органів місцевого самоврядування; не допускаються зловживання монополією і недобросовісна конкуренція; держава має право контролювати якість і безпечність виробленої продукції, послуг і робіт.

Соціальні права громадян України - це право на гідний людини рівень життя і соціальний захист із боку суспільства і держави. Соціальні права, закріплені Конституцією України, включають:

1) право на працю. Кожен має право заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає чи на яку вільно погоджується. Використання примусової праці в Україні заборонено (примусовою працею не вважаються: виконання конституційних обов'язків; робота, що виконується згідно з рішенням або вироком суду; робота або служба згідно з законами про воєнний і надзвичайний стан). Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на захист від незаконного звільнення, на вчасне одержання заробітної плати (ст.43);

2) право на страйк - цим правом володіють тільки працівники виключно для захисту своїх економічних і соціальних інтересів (ст.44);

3) право на відпочинок - цим правом володіє кожен працюючий (ст. 45);

4) право на соціальний захист. Громадяни України мають право на соціальний захист у разі повної, часткової чи тимчасової втрати працездатності; втрати годувальника; безробіття з не залежних від них обставин; у старості; у деяких інших випадках, передбачених законом (ст.46);

5) право на житло. Держава лише створює умови, за яких кожен громадянин матиме можливість побудувати житло, придбати його у власність, взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону і тільки за рішенням суду (ст. 47);

6) право на достатній життєвий рівень. Ст. 48 Конституції містить визначення поняття ”достатній життєвий рівень”: достатнє харчування, одяг, житло. У першу чергу досягнення цих життєвих благ пов'язане із зусиллями самої людини, її продуктивною діяльністю. Але особам, які з об'єктивних причин не можуть брати участь у виробництві матеріальних і духовних благ, на допомогу мають прийти держава і суспільство;

7) право на охорону здоров'я, медичну допомогу і медичне страхування (ст. 49).

Культурні права і свободи людини і громадянина в Україні - це право на залучення до багатств світової культури і на їх збільшення власною творчою діяльністю, яке включає:

1) право на освіту. Кожен має право на освіту. Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних ВНЗ на конкурсній основі (ст. 53);

2) свобода творчості, право на результати інтелектуальної і творчої діяльності. Це означає, що ніхто не має права використовувати або поширювати результати інтелектуальної чи творчої діяльності без згоди їх творця. Держава гарантує захист інтелектуальної власності, авторських прав та інтересів, пов'язаних із творчістю (ст. 54).

Екологічні права людини і громадянина - це право на безпечні для життя і здоров'я умови існування людини, яке включає:

1) право на безпечне для життя і здоров'я довкілля. Безпечне для життя і здоров'я довкілля включає чисті повітря, воду, ґрунт, споруди та інші необхідні умови (ст. 50);

2) право на відшкодування шкоди, завданої порушенням екологічних прав індивіда (ст. 50).Реалізується в судовому порядку, причому відповідачем за позовом може виступати фізична чи юридична особа, держава, орган місцевого самоврядування;

3) право на інформацію про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту. Ст. 50 Конституції гарантує вільний доступ до такої інформації, свободу її поширення. Інформація про стан довкілля, як уже зазначалося вище, не може бути засекречена.

Як наголошує ч.1 ст.22 Конституції, закріплений у Конституції перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина не є вичерпним. Крім того, ця ж стаття (ч.2-3) підкреслює, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані, а при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

6. Конституційні обов'язки людини і громадянина в Україні

Конституційні обов'язки - це встановлені Конституцією України види належної поведінки осіб, які постійно чи тимчасово перебувають на території України. Одним із важливих правових принципів є єдність прав і обов'язків. Тому поряд із різноманітними за характером правами людини і громадянина Конституція України фіксує ряд конституційних обов'язків. До них належать:

1) захист Батьківщини, незалежності й територіальної цілісності України. Відповідно до цього встановлено також обов'язок нести військову службу (ст.65);

2) повага до державних символів України (ст.65);

3) охорона природи і культурної спадщин (ст.66);

4) сплата податків і зборів (ст. 67);

5) дотримання і виконання законодавства України. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності (ст.68);

6) одержання повної середньої загальної освіти (ст. 53);

7) взаємні обов'язки батьків і дітей. Батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття, а повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків (ст. 51).

7. Поняття та принципи виборчого права в Україні. Види виборів та виборчих систем

Ст. 5 Конституції закріплює норму, яка передбачає наступне: ”Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування”. Отже народ здійснює свою владу як шляхом безпосередньої, так і представницької демократії. Безпосередня демократія -- це пряма (без будь-яких органів-посередників) участь громадян в управлінні суспільними і державними справами. Її основними формами є вибори і референдум, не виключаючи при цьому й інших (у діяльності місцевого самоврядування можливі збори і сходи громадян). Представницька демократія -- це вирішення суспільних і державних питань виборними представниками громадян. Органами представницької демократії в Україні є: Верховна Рада України; Президент України; Верховна Рада Автономної Республіки Крим; органи місцевого самоврядування.

Виборче право - це інститут конституційного права України, що регулює відносини, пов'язані з формуванням представницьких органів державної влади і місцевого самоврядування та закріплює право громадянина України обирати і бути обраним до органів державної влади і місцевого самоврядування. Право обирати називають активним, а право бути обраним -- пасивним виборчим правом.

Вибори -- це процес формування складу представницького органу чи зайняття посади шляхом голосування.

В Україні існують наступні види виборів: 1) народних депутатів України; 2) Президента України;3) депутатів ВР АРК; 4) депутатів місцевих рад; 5) сільських, селищних і міських голів.

Виборча система - це спосіб розподілу депутатських мандатів залежно від результатів голосування. Мандат - це повноваження депутата, а також документ, що їх підтверджує.

Принципи виборчого права - це головні засади, на яких ґрунтується виборче право України. До них належать:

1) принцип свободи вибору.(виборець сам вирішує, брати чи не брати участь у голосуванні, виключається тиск на волевиявлення виборця чи кандидата на виборчу посаду);

2) принцип вільних виборів. Виборцям забезпечуються умови для вільного формування своєї волі та її вільного виявлення при голосуванні. Застосування насильства, обману, підкупу тощо забороняється і тягне відповідальність;

3) принцип загальності. Право голосу (активне виборче право) мають усі громадяни України, які досягли 18-ти років, за винятком осіб, визнаних недієздатними;

4) принцип рівності. Кожен виборець має рівну з усіма кількість голосів.

5)принцип прямих виборів. Між виборцем і кандидатом, що обирається ним, немає ніяких проміжних структур (колегії вибірників). Виборець безпосередньо голосує за обраного ним кандидата;

6) принцип таємного подання голосів. Виключається контроль за волевиявленням виборців - обладнуються спеціальні кабіни.

У світі існує кілька видів виборчих систем:

1) мажоритарна система. Відповідно до цієї системи створюються територіальні виборчі округи, у кожному з яких усі мандати одержує той кандидат, який зібрав найбільшу кількість голосів виборців. Є три різновиди мажоритарної системи. Відповідно до мажоритарної системи кваліфікованої більшості кандидат для свого обрання має одержати дві третини голосів виборців. Відповідно до мажоритарної системи абсолютної більшості обраним вважається кандидат, за якого проголосувало більш ніж половина виборців, що брали участь у виборах (50 % + 1 голос). Відповідно до мажоритарної системи відносної більшості обраним вважається кандидат, який набрав голосів більше, ніж інші кандидати;

2) пропорційна система. При використанні пропорційної виборчої системи депутатські місця розподіляються пропорційно зібраним голосам виборців. У країні утворюється або єдиний загальнодержавний багатомандатний округ, або кілька багатомандатних округів. Політичні партії формують списки кандидатів у депутати. Виборці голосують не за конкретного кандидата, а за партійний список. Депутатські мандати розподіляються пропорційно числу поданих за партійний список голосів. При цьому, як правило, партії, що набрали менше законодавчо встановленого відсотка голосів (наприклад 5% при виборах до ВРУ), до розподілу мандатів не допускаються (правило загороджувального бар"єра).

3) змішана (мажоритарно-пропорційна) - система, яка покликана пом'якшити недоліки мажоритарної та пропорційної систем, використовуючи при цьому їхні переваги.

8. Порядок проведення виборів в Україні

Порядок виборів народних депутатів визначається Конституцією України і Законом України ”Про вибори народних депутатів України” від 17 листопада 2011 р.

Кількісний склад Верховної Ради України становить 450 депутатів, які обираються на 5-ти річний термін за змішаною (пропорційно-мажоритарною) системою:

- 225 депутатів обираються за пропорційною системою у загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі за виборчими списками від політичних партій ;

- 225 депутатів обираються за мажоритарною системою відносної більшості в одномандатних виборчих округах.

Вимоги до кандидата в народні депутати України:

- громадянство України і наявність права голосу на виборах;

- постійне проживання в Україні протягом останніх 5 років;

- вік не молодше 21 року.

Перешкодою до обрання народним депутатом є не знята або непогашена судимість за здійснення умисного злочину.

Вибори депутатів можуть бути черговими, позачерговими, повторними, проміжними. Чергові вибори депутатів проводяться у зв'язку із закінченням конституційного строку повноважень Верховної Ради України. Позачергові вибори призначаються Президентом України з підстав і в порядку, встановлених Конституцією України Повторні вибори депутата призначаються в одномандатному окрузі ЦВК у разі визнання виборів депутатів в цьому окрузі такими, що не відбулися, або якщо особа після її обрання не набула депутатського мандата. Проміжні вибори депутата призначаються ЦВК у разі дострокового припинення повноважень депутата, обраного в одномандатному окрузі.

Виборчий процес включає такі етапи:

1) висування кандидатів у депутати;

2) утворення виборчих комісій. Систему виборчих комісій складають: ЦВК (працює постійно); окружні та дільничні виборчі комісії (створюються на період виборчого процесу);

3) реєстрація кандидатів у депутати;

4) складання та уточнення списків виборців;

5) проведення передвиборчої агітації (закінчується о 24 годині останньої п'ятниці перед днем виборів);

7) голосування;

8) підрахунок голосів виборців та встановлення підсумків голосування.

9) встановлення результатів виборів

Порядок виборів Президента України визначається ст. 103 Конституції України і Законом ”Про вибори Президента України” від 5 березня 1999 р. До кандидата в Президенти України, поряд зі звичайними (наявність громадянства, права голосу і відсутність судимості), ставляться особливі вимоги: досягнення 35 років; проживання в Україні протягом 10 останніх перед днем виборів років; володіння державною мовою; одна й та сама особа не може бути Президентом України більше двох термінів поспіль.

Президент України обирається за мажоритарною системою строком на п'ять років. Вибори Президента України можуть бути черговими, позачерговими (достроковими) та повторними. Виборчий процес завершується офіційним оприлюдненням ЦВК результатів виборів або офіційною публікацією подання ЦВК до ВР України щодо призначення повторних виборів Президента України.

Вибори органів місцевого самоврядування проводяться як за мажоритарною, так і за змішаною - мажоритарно-пропорційною системами.

Вибори депутатів сільських, селищних рад проводяться за мажоритарною системою відносної більшості в одномандатних виборчих округах, на які поділяється вся територія села, селища і кількість яких дорівнює кількості депутатів у складі відповідних рад.

Вибори депутатів ВР АРК, міських, районних, районних в місті та обласних рад проводяться за змішаною - мажоритарно-пропорційною системою: 50 % депутатів від складу відповідних рад обираються за пропорційною системою у багатомандатному окрузі, межі якого збігаються з межами міста, району, області, АРК (за виборчими списками кандидатів у депутати від політичних партій), а інші 50% - за мажоритарною системою у одномандатних мажоритарних виборчих округах кількість яких дорівнює 50% від кількості депутатів відповідної ради і які утворюються відповідно у межах АРК, кожного міста обласного значення, району, району у місті, міста районного значення, селища та села.

Вибори сільських, селищних, міських голів проводяться за мажоритарною виборчою системою відносної більшості в єдиному одномандатному окрузі, межі якого збігаються з межами села (кількох сіл, жителі яких добровільно об'єдналися у сільську громаду), селища, міста згідно з існуючим адміністративно-територіальним устроєм.

Обраним депутатом сільської, селищної ради, сільським, селищним, міським головою вважається кандидат, який одержав більшість голосів виборців, які взяли участь у голосуванні, відносно інших кандидатів, які балотувалися в цьому окрузі.

Право на участь у розподілі депутатських мандатів у багатомандатному виборчому окрузі набувають кандидати у депутати, включені до виборчих списків місцевих організацій партій, що отримали три і більше відсотків голосів виборців.

Депутати сільської, селищної, міської ради обираються строком на 5 років. Голови відповідних рад обираються також строком на 5 років.

Голови районної, районної у місті та обласної рад обираються депутатами відповідних рад строком на 5 років.

9. Референдум

Референдум -- це процес ухвалення політичного рішення шляхом голосування виборців. На сьогодні Конституція України (ст.72-74) передбачає лише один вид референдуму - всеукраїнський референдум.

Відповідно до ст. 72 Конституції всеукраїнський референдум призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їхніх повноважень, встановлених Конституцією. Всеукраїнський референдум проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області.

На всеукраїнський референдум може бути винесений проект рішення з будь-якого питання загальнодержавного значення. Виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання щодо зміни території України (ст. 72 Конституції) та затвердження змін, внесених ВР України в розділи І, III, XIII Конституції (ст. 156 Конституції). З першого питання референдум призначає ВР України, з другого - Президент України.

Так згідно ст. 156 Конституції законопроект про внесення змін до розділу I "Загальні засади", розділу III "Вибори. Референдум" і розділу XIII "Внесення змін до Конституції України" подається до Верховної Ради України Президентом України або не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України і, за умови його прийняття не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України, затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України.

Разом з тим, окремі, визначені Конституцією питання не можуть бути винесені на референдум - законопроекти з питань податків, бюджету й амністії (ст.74 Конституції).

Більш детально предмет всеукраїнського референдуму, порядок його підготовки і проведення регламентуються Законом України ”Про всеукраїнський референдум” від 06.11.2012р. На думку низки науковців окремі положення цього закону прямо суперечать Конституції.

Попередній закон - Закон України "Про всеукраїнський і місцевий референдуми" від 3.07.1991р. (який втратив чинність з набранням чинності закону від 06.11.2012р.), окрім всеукраїнського, передбачав також проведення референдуму АРК та місцевого референдуму. На сьогодні питання предмету цих референдумів та порядку їх проведення на законодавчому рівні залишається неврегульованим.

В теорії конституційного права залежно від юридичної сили прийнятого на референдумі рішення розрізняють імперативний і консультативний референдуми. Рішення, прийняте імперативним референдумом, має найвищу юридичну силу і не потребує схвалення будь-якого органу влади. Консультативний референдум проводиться з метою з'ясування точки зору громадян з певного питання.

Референдум проводиться відповідно до принципів виборчого права України. Населенню пропонується кілька (зазвичай - два) варіантів відповіді на чітко сформульоване питання. Прийнятим вважається рішення, за яке проголосувала абсолютна більшість населення (50 % + 1 голос), що брала участь у референдумі.

10. Система органів державної влади України. Основні повноваження Верховної Ради України

Функції Української держави реалізуються через діяльність державних органів. Система органів державної влади України побудована за принципом розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову (ст. 6 Конституції). Єдиним законодавчим органом держави є Верховна Рада України. Виконавчі органи держави - Кабінет Міністрів, міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації в областях, районах, містах Києві та Севастополі. Судові органи Української держави - це Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції. Особливе місце в системі органів влади займає Президент України, що є главою держави і має повноваження в різних галузях державного управління.

В особливу групу органів контрольної влади також відокремлюють Прокуратуру України, головним завданням якої є нагляд за дотриманням законів.

Верховна Рада України - представницький орган (парламент), що є єдиним органом законодавчої влади в Україні і формується шляхом виборів. Порядок функціонування Верховної Ради України та її повноваження визначається розділом ІV Конституції (ст.ст. 75-101). Конституційний склад Верховної Ради України - 450 депутатів, які обираються строком на 5 років.

Основні функції Верховної Ради України:

1) представницька - ВР формується народом України шляхом виборів, а тому виражає його інтереси та волю;

законодавча - в межах своєї компетенції ВР приймає закони з питань, що потребують законодавчого регулювання, формує національну правову систему та забезпечує регулювання суспільних відносин;

установча - ВР визначає правові основи функціонування органів державної влади та бере участь у їх формуванні;

парламентського контролю - ВР здійснює контроль за діяльністю органів інших державної влади, в тому числі й Кабінетом Міністрів України.

Ст. 85 Конституції закріплює за ВР широке коло повноважень у різних сферах управління, найважливішими з яких є :

1) у законодавчій сфері -- внесення змін до Конституції, прийняття законів, затвердження Державного бюджету України. У ст.92 Конституції закріплений перелік питань, які визначаються і встановлюються виключно законами України; у зовнішньополітичній сфері - оголошення за поданням Президента України стану війни та укладання миру, ратифікація і денонсація міжнародних договорів;

2) участь формуванні органів виконавчої влади. Зокрема Верховна Рада України:

- призначає за поданням Президента: Прем'єр - міністра України, Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України;

- призначає за поданням Прем'єр-міністра України: інших членів Кабінету Міністрів України, Голову Антимонопольного комітету України, Голову Державного комітету телебачення і радіомовлення України, Голову Фонду державного майна України та звільняє зазначених осіб з посад;

- вирішує питання про відставку Прем'єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України;

- призначає на посаду та звільняє з посади за поданням Президента України Голову Служби безпеки України та Голову Національного банку Українизидента України;

- призначає на посади та звільняє з посад половину складу Ради Національного банку України та половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;

- надає згоду на призначення на посаду та звільнення з посади Президентом України Генерального прокурора України;

- висловлює недовіру Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади.

3) участь у формуванні органів судової влади. ВР призначає третину складу Конституційного Суду України, обирає суддів судів загальної юрисдикції на посаду безстроково;

4) здійснення парламентського контролю. Верховна Рада вправі резолюцію про недовіру Кабінету Міністрів України. Формою парламентського контролю є також діяльність Уповноваженого ВР України з прав людини.

5) усунення Президента України з посади в порядку особливої процедури (імпічменту).

11. Законодавчий процес та його стадії

Процес створення, прийняття, зміни та скасування законів називають законодавчим процесом, який складається в Україні з наступних стадій:

1) законодавча ініціатива -- внесення офіційної пропозиції про прийняття, зміну чи скасування закону до ВР України. Таке право має вузьке коло осіб: народні депутати України, Президент України, Кабінет Міністрів України;

2) розробка законопроекту. Вона може бути доручена парламентським комітетам, тимчасовій спеціальній комісії, міністерствам, колективам учених-фахівців. Найчастіше перша і друга стадії законодавчого процесу збігаються, і тоді на розгляд ВР України вноситься готовий законопроект;

3) попереднє обговорення законопроекту. Прийнятий до розгляду законопроект обговорюється в комітетах ВР. При цьому для підготовки висновків визначається головний комітет, якому інші подають свої результати обговорення законопроекту;

4) обговорення законопроекту на пленарних засіданнях ВР України (читання законопроекту). У 1-му читанні обговорюються основні положення законопроекту. У 2-му читанні відбувається постатейне обговорення законопроекту. Після обговорення кожна стаття законопроекту ставиться на постатейне голосування. Третє читання законопроекту є необов'язковим (факультативним) і проводиться лише тоді, коли необхідні редакційні виправлення і узгодження законопроекту з іншими нормативно-правовими актами;

5) прийняття закону (у результаті 2 чи 3 читання). Прийняття закону здійснюється голосуванням. За загальним правилом, закон має одержати схвалення простої більшості членів парламенту (тобто 50 відсотків +1 голос). Окремі закони мають бути схвалені конституційною більшістю - 2/3 голосів парламентаріїв (або кваліфікована більшість). Прийнятий закон підписується Головою ВР України і направляється Президенту;

6) підписання закону Президентом України. На протязі 15 днів після отримання закону Президент України підписує його та офіційно оприлюднює або повертає закон на повторний розгляд зі своїми мотивованими зауваженнями (відкладне вето). Якщо закон у незміненому вигляді повторно приймається кваліфікованою більшістю голосів (не менш як 2/3 депутатів), то Президент зобов'язаний підписати його і передати для оприлюднення до офіційних засобів масової інформації;

7) оприлюднення закону. Текст закону публікується в офіційних друкованих виданнях: газетах ”Голос України”, ”Урядовий кур'єр”, журналах ”Офіційний вісник України”, ”Відомості Верховної Ради України”. Значення цієї стадії полягає в тому, що неоприлюднені та не доведені до відома людей закони не застосовуються;

8) набрання законом чинності. Відповідно до Конституції України закон набирає чинності через 10 днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не зазначено самим законом, але не раніше дня опублікування.

12. Правовий статус Президента України

Правовий статус Президента визначається розділом V Конституції України (ст.102-112).

Президент України відповідно до ст.102 Конституції є главою держави, виступає від імені держави, є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, дотримання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. Президент України виконує інтегруючу функцію, тобто забезпечує баланс і взаємодію між органами державної влади.

Президент обирається громадянами строком на 5 років. Одна й та сама особа не може бути Президентом України більше ніж два строки підряд. Повноваження Президента починаються з моменту складання ним присяги на урочистому засіданні ВР. Повноваження Президента України згідно ст.108 Конституції припиняються достроково в разі: відставки; неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я; усунення з поста в порядку імпічменту; смерті.

Повноваження Президента України визначені у ст. 106 Конституції і до основних з них належать наступні:

1) у сфері забезпечення державного суверенітету України - є Верховним Головнокомандуючим ЗС України, очолює РНБО України, вносить у ВР України подання про оголошення стану війни і приймає рішення про використання ЗС України в разі збройної агресії проти України; приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України;

2) у сфері зовнішньої політики - представляє державу в міжнародних відносинах;

3) у сфері внутрішньої політики - призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції, проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою; підписує закони, прийняті ВР України; має право вето щодо прийнятих ВР законів з наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради; у випадках передбачених Конституцією припиняє повноваження ВР України, призначає позачергові вибори до ВР України.

4) у сфері формування органів виконавчої влади:

- вносить за пропозицією коаліції депутатських фракцій подання про призначення ВР України Прем'єр-міністра України в строк не пізніше ніж на п'ятнадцятий день після одержання такої пропозиції;

- вносить до Верховної Ради України подання про призначення Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України;

- призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Генерального прокурора України;

- призначає на посади та звільняє з посад половину складу Ради Національного банку України;

- призначає на посади та звільняє з посад половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;

- вносить до Верховної Ради України подання про призначення на посаду та звільнення з посади Голови Служби безпеки України;

- призначає на посади та звільняє з посад голів місцевих держадміністрацій за поданням КМУ України