Реалізація права на мирні зібрання як спосіб проведення передвиборної агітації в Україні

Право на мирні зібрання належить до конституційних гарантій, що забезпечують право громадянина України на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, на вільний розвиток своєї особистості, на використання й поширення інформації тощо. Використовуючи це право, громадяни України також мають можливість, у такий спосіб, вести передвиборну агітацію у відповідний період. При цьому, висловлюючи та розповсюджуючи свої переконання щодо тих чи інших кандидатів чи/та партій, що є суб'єктами окремо взятого виборчого процесу.

Головною проблемою в організації проведення даного виду публічного заходу є відсутність у національному законодавстві України спеціального закону, який би регулював відносини, що виникають під час забезпечення державою права на мирні зібрання. мирний зібрання вибори агітація

Питаннями правового регулювання свободи мирних зібрань в Україні переймалися багато науковців, серед яких: О.А. Богашов, В.В. Букач, О.В. Васьковська, М.М. Денісова, С.І. Іщук, В.Г. Поліщук, Р.Б. Тополевський, В.Є. Шеверєва, О.В. Щербанюк та ін.

Проте національне законодавство так і не збагатилося прийняттям спеціального закону про мирні зібрання, а тому вбачається за необхідне й надалі продовжувати вивчення та аналіз поставленого питання з метою знаходження компромісного розв'язання поставлених науковим колом завдань.

Мета статті полягає в обґрунтуванні необхідності законодавчого врегулювання питань, що пов'язані з реалізацією права на мирні зібрання як способу проведення передвиборної агітації в Україні.

Свобода мирних зібрань передбачена ст. 39 Конституції України, яка визначає, що «громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно влади чи органи місцевого самоврядування» [1, с. 5].

Практика проведення мирних зібрань під час виборчого процесу показує, що найбільш розповсюдженими формами проведення передвиборної агітації є:

- «проведення зустрічей кандидатів з виборцями;

- організація концертів на підтримку кандидата чи політичної партії;

- проведення мітингів та походів у громадських місцях;

- встановлення агітаційних наметів» [2, с. 79].

Проведення зазначених дій, як це передбачає Закон України «Про вибори народних депутатів України» (далі - Закон про вибори) (ч. 9 ст. 68), має відбуватися таким чином, що «партія, кандидати у депутати від якої зареєстровані у загальнодержавному окрузі, кандидат у депутати в одномандатному окрузі мають право на договірній основі за рахунок коштів відповідного виборчого фонду орендувати будинки і приміщення усіх форм власності для проведення зборів, мітингів, дебатів, дискусій та інших публічних заходів передвиборної агітації [3]».

При цьому мають бути дотримані вимоги щодо проведення таких публічних заходів, право на яке закріплене ст. 11 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 39 Конституції України, а саме: право на мирні зібрання, про проведення яких організатори мають завчасно сповістити органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування. На жаль, в Україні і досі не існує профільного закону, який би здійснював правове врегулювання масових заходів, що призводить до ускладненої реалізації згаданого конституційного права.

У справі щодо завчасного сповіщення про мирні зібрання Конституційний суд України (далі - КСУ) вирішив, що визначення конкретних строків завчасного сповіщення органів виконавчої влади або місцевого самоврядування є предметом законодавчого регулювання, а отже, прерогативою Верховної Ради України [4].

Як повідомляє у листі № 1823-0-1-09-18 Міністерство юстиції України, «завчасне сповіщення відповідних органів про проведення тих чи інших масових зібрань - це строк від дня такого сповіщення до дати проведення масового зібрання»[5].

Як вирішив КСУ, такі заходи можуть проводитися за умови, що «організатори таких мирних зібрань мають сповістити зазначені органи про проведення цих заходів заздалегідь, тобто у прийнятні строки, що передують даті їх проведення. Ці строки не повинні обмежувати передбачене статтею 39 Конституції України право громадян, а мають служити його гарантією і водночас надавати можливість відповідним органам виконавчої влади чи органам місцевого самоврядування вжити заходів щодо безперешкодного проведення громадянами зборів, мітингів, походів і демонстрацій, забезпечення громадського порядку, прав і свобод інших людей» [4].

Отже, законодавством України не встановлено певного часу, протягом якого організатори масових заходів мають подати відповідну інформацію до органів виконавчої влади та місцевого самоврядування. Так само не встановлено і граничний термін часу, до якого можливе подання відповідних повідомлень. У зв'язку з цим вважаємо за необхідне приєднатися до кола громадськості, яке наголошує на якнайшвидшому прийнятті Закону про мирні зібрання [6-7].

Тим не менш, нас турбує встановлення законодавчих правил організації таких публічних заходів під час виборчого процесу, з метою проведення передвиборної агітації, тому на ньому ми хотіли б зупинитися більш докладно.

Дане питання вбачається нам більш складним, оскільки передвиборна агітація обмежена певними строками, а тому важливо провести таке законодавче врегулювання, що забезпечить швидкий процес організації даного виду діяльності.

Зважаючи на останнє, необхідно пам'ятати й те, що ці строки мають бути встановлені у розумних межах, але з урахуванням необхідності здійснення підготовчих заходів відповідними державними органами, перевірки їх на предмет законності тощо. І в силу того, що передвиборна агітація, у будь-яких її не заборонених формах, може початися лише з дня, наступного за днем прийняття виборчою комісією рішення про реєстрацію кандидатів у депутати (ч. 1 ст. 70 Закону про вибори), а виборчий процес чергових виборів депутатів розпочинається за дев'яносто днів до дня голосування (ч. 2 ст. і6 Закону про вибори), то виникає закономірне питання, а які «розумні межі» мають бути встановлені під час виборчого процесу для сповіщення кандидатами та/чи партіями, або іншими уповноваженими чи довіреними особами, про намір проведення публічних заходів з метою здійснення передвиборної агітації.

Шукаючи відповідь на поставлене питання, ми звернулися до судової практики [8-9], яка, подекуди, ще застосовує Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР». Згідно з указаним документом організатори масових заходів мають подати відповідну письмову заяву не пізніше як за десять днів до намічуваної дати їх проведення [10]. Однак, на нашу думку такі межі є недопустимими під час виборчого процесу, оскільки він має динамічний та швидкоплинний характер, а тому рішення мають прийматися у більш короткі строки.

Є й інша судова практика, яка вважає прийнятною подання відповідних повідомлень організаторами за три [11], два [12] та один [13] день, однак вона вкрай невелика та по суті неоднозначна.

Приєднуємося до думки, яку оприлюднив Ю.Г. Барабаш, що саме такої позиції мають дотримуватися суди адміністративної юрисдикції, адже у протилежному випадку ставиться під загрозу можливість використання основних форм реалізації передвиборної агітації. Адже ігнорується не лише швидкоплинність виборчого процесу, а й застосування спонтанної тактики проведення передвиборної агітації [6, с. 9]. Принаймні, допоки це питання не буде належним чином законодавчо врегульовано.

Так само, як і судові інстанції, законодавець не може визначитися із встановленням конкретного «завчасного строку» подання повідомлення. Такий висновок був досягнутий з огляду на те, що законопроект № 5442-2 передбачав подання повідомлення про проведення прилюдного заходу за десять календарних днів, тоді як законопроект № 5442 - за три календарні дні, а ось уже законопроект № 2508а - за сорок вісім годин до його початку (два дні).

Враховуючи викладене, варто звернути увагу на положення ч. 4 ст. 182 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з яким «адміністративна справа про обмеження права на мирні зібрання вирішується судом протягом трьох днів після відкриття провадження, а в разі відкриття провадження менш як за три дні до проведення відповідних заходів - невідкладно». Отже, суди можуть відкрити провадження і розглядати подібні адміністративні справи невідкладно.

У цьому зв'язку маємо погодитися з тезою, що «доцільно ввести диференційований підхід до визначення строків завчасного повідомлення в залежності від форми мирного заходу» [14, с. 11]. І пропонуємо майбутнім спеціалізованим нормативно-правовим актом визначити, що повідомлення про проведення публічних заходів, з метою проведення передвиборної агітації, має подаватися суб'єктами передвиборної агітації не пізніше, ніж за два робочих дні до його проведення.

Такий термін вважається нами прийнятним, у зв'язку з необхідністю надання можливості органам виконавчої влади та місцевого самоврядування здійснити ряд підготовчих та організаційних заходів. Наприклад, визначити, чи вільне місце проведення масового заходу у намічений день, або ж забезпечити його мирний характер тощо. І саме у цьому полягає складність питання, адже період виборчої агітації для кожного кандидата чи/та партії має свої межі, а тому кожен із цих суб'єктів намагається провести якнайбільше подібних зібрань, а відповідні органи державної влади мають забезпечити порядок та законність їх здійснення.

У цьому контексті варто погодитися з В.Є. Шеверєвою, що «масові акції, які проводяться у формі передвиборної агітації, повинні регулюватися як Законом про такі акції, так і виборчим законодавством. У свою чергу, зміст розділів, присвячених передвиборній агітації, у виборчих законах має бути приведений у відповідність із Законом про масові акції [15, с. 35]».

Отже, викладене дає підстави стверджувати, що сьогодні вітчизняне законодавство потребує вдосконалення у врегулюванні порядку проведення масових заходів. У зв'язку з цим громадськість чекає на прийняття Верховною Радою України відповідного нормативно-правового акта, який забезпечить вільну реалізацію права на свободу мирних зібрань у всіх доступних та передбачених чинним законодавством України формах.

Список літератури

1. Конституція України [Текст]: станом на 2 верес. 2014 р.: (відповідає офіц. текстові). К.: Правова єдність: Алерта, 2014. 94 с.

2. Богашов О.А. Забезпечення права на свободу мирних зібрань як форми реалізації передвиборчої агітації в Україні / О.А. Богашов // Науковий вісник Херсонського державного університету. 2014.Вип. 4. Т. 1. С. 77-82.

3. Про вибори народних депутатів України: Закон України від 17 листопада 2011 р.: [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/4061 -17.

4. Рішення Конституційного Суду України у справі щодо завчасного сповіщення про мирні зібрання № 1-30/2001 від 19 квітня 2001 р. № 4-рп/2001 // Офіційний вебпортал. Верховна Рада України:[Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v004p710-01.

5. Лист Міністерства юстиції України № 1823-0-1-09-18 від 26 листопада 2009 р.: [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v823- 323-09.

6. Барабаш Ю.Г. Окремі питання розгляду судами виборчих спорів/ Ю.Г. Барабаш // Віче. 2012. № 14. С. 5-9.

7. Яворський В. Для чого потрібен закон про свободу мирних зібрань? В. Яворський // «Дзеркало тижня». 2013. 19 квітня: [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://gazeta.dt.ua/internal/dlva-chogo-potriben-zakon-pro-svobodu-mirnih-zibran-.html.

8. Постанова Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 22 травня 2010 р. Справа № 2а-1521/10/2770 // Єдиний державний реєстр судових рішень: [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.revestr.court.gov.ua/Review/9650806.

9. Постанова Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 10 вересня 2013 р. Справа № 801/9176/13-а // Єдиний державний реєстр судових рішень: [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.revestr.court.gov.ua/Review/33574171.

10. Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і Демонстрацій в СРСР: Указ Президії Верховної Ради СРСР від 28 липня 1988 р. № 9306-XI: [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v9306400-88.

11. Постанова Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19 грудня 2009 р. Справа № 2а-Н966/09/4/0170 // Єдиний державний реєстр судових рішень: [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.revestr.court.gov.ua/Review/7129248.

12. Постанова Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2013 р. Справа № 812/9810/13-а // Єдиний державний реєстр судових рішень: [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.revestr.court.gov.ua/Review/36252258.

13. Постанова Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 2 серпня 2010 р. Справа № 2а-9971/10/10/0170 // Єдиний державний реєстр судових рішень: [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.revestr.court.gov.ua/Review/10701594.

14. Правове регулювання свободи мирних зібрань / упор. Є. Захаров, В. Яворський ; худож.-оформлювач Б. Захаров. Х.: Фоліо, 2005. 96 с.

15. Шеверєва В.Є. Масові акції в контексті передвиборної агітації / В.Є. Ше- верєва //Проблеми законності. Х.: Нац. ун-т «Юрид. акад. України ім. Я. Мудрого». 2013. Вип. 122. С. 31-40.

Размещено на Allbest.ru