Поняття та ознаки державного управління підготовкою юристів у непрофільних вищих навчальних закладах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Анотація

Поняття та ознаки державного управління підготовкою юристів у непрофільних вищих навчальних закладах

Богданець А.В., аспірант кафедри правового регулювання економіки

Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана

Стаття присвячена розкриттю поняття та ознак державного управління підготовкою юристів у непрофільних вищих навчальних закладах.

Ключові слова: державне управління, вища освіта, вищий навчальний заклад.

Аннотация

державний управління юрист непрофільний

Понятия и признаки государственного управления подготовкой юристов в непрофильных высших учебных заведениях

Богданець А.В., аспирант кафедры правового регулирования экономики

Киевский национальный экономический университет имени Вадима Гетьмана

Статья посвящена раскрытию понятия и признаков государственного управления подготовкой юристов в непрофильных вузах.

Ключевые слова: государственное управление, высшее образование, высшее учебное заведение.

Annotation

Concept and characteristics of public administration training lawyers in non-core higher education institutions

Вohdanets А.У.

The article deals with the concept and characteristics of public administration training lawyers in non-core universities.

Key words: public administration, higher education,

Постановка проблеми. Сучасний етап розвитку України характеризується тривалим оновленням усіх сфер життєдіяльності суспільства. Державного впливу потребує й процес підготовки юристів в Україні внаслідок удосконалення організаційних, управлінських та правових засад для вирішення кадрових питань та проблем зайнятості населення.

Актуальність дослідження державного управління підготовкою юристів в Україні обумовлена декількома причинами. По-перше, це вплив якісних та кількісних показників професійної підготовки на функціонування національного ринку праці, створення конкурентоспроможної продукції та послуг. По-друге, це швидке реагування законодавчо-правового забезпечення освітніх процесів відповідно до швидкоплинних змін у соціально-економічному середовищі України.

Питанням державного управління, зокрема освітою, приділяється значна увага в юридичній літературі, однак поза увагою науковців залишилося дослідження поняття та ознак державного управління підготовкою юристів у непрофільних вищих навчальних закладах (далі - ВНЗ).

Виклад основного матеріалу. Ведучи мову про сутність державного управління підготовкою юристів у непрофільних ВНЗ, слід зазначити, що важливим (як з теоретичної, так і практичної точок зору) є питання про сутність та співвідношення таких понять як «управління» та «державне управління».

Перейдемо до розгляду сутності понять управління та їх місця в державному управлінні. Необхідність такого аналізу обумовлена тим, що правильна організація будь- якої діяльності та ефективного управління її розвитком можливі тільки за умови чіткого усвідомлення сутності базових понять.

Категорія «управління» доволі багатогранна. Це поняття використовується в різних сферах суспільної, виробничої, наукової діяльності. За своєю суттю воно є доволі складним та значною мірою універсальним суспільним феноменом. Управління як особлива, специфічна сфера людської діяльності існувала впродовж усієї історії розвитку людства та водночас змінювалася, ускладнювалася, набувала різних форм відповідно до змін соціально-економічних та політичних умов [12, с. 273].

Аналіз джерельної бази свідчить, що в наукових колах не існує єдиного визначення поняття «управління». Проте найбільш змістовно суть управління визначається через термін «вплив». Так, у «Тлумачному словнику з управління зазначено»: «Управління - це процес цілеспрямованого впливу керівника підсистеми або органу управління на керовану підсистему або об'єкт управління з метою забезпечення його ефективного функціонування та розвитку» [17, с. 180].

І.А. Костюк наголошує на тому, що управління - це багатоцільова та за внутрішньою будовою складна свідома діяльність, що включає в себе певну кількість незалежних компонентів. Воно повинне передбачати прогнозування, визначення цілей, планування, організацію, мотивацію, контроль, розвиток та політику [8, с. 54-55].

Узагальнення висновків, що стосуються проблем управління, дозволяє дати визначення управлінню як цілеспрямованому впливу суб'єкту управління на об'єкт управління з метою вирішення відповідних управлінських завдань. Суб'єкт, об'єкт управління та взаємодія між ними визначають структуру та зміст діяльності механізму управління [11, с. 30].

Одним з основних видів управління є соціальне, яке визначається як здійснення цілеспрямовуючого, організуючого та регулюючого впливу на спільну (колективну) діяльність людей із метою ефективного досягнення спільних результатів відповідно до реальних суспільних потреб.

Серед усіх видів соціального управління визначна роль належить держаному управлінню. Незважаючи на велику кількість праць, що були присвячені питанням державного управління, можна констатувати відсутність у сучасній юридичній науці сталого й загальновизнаного поняття державного управління.

На переконання В.Я. Малиновського, державне управління «в сучасних умовах державотворення стає основним засобом для здійснення соціальних перетворень» [10, с. І43], що трактується як одна з форм діяльності державної влади через відповідні управлінські органи та є важливою частиною соціального управління [3, с. 35].

Слід звернути увагу на те, що в сучасній теорії державного управління та адміністративно-правовій літературі досить активно дискутуються питання щодо «широкого» й «вузького» тлумачення поняття державного управління. О.О. Якименко зазначає, що в широкому розумінні державне управління охоплює органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, судової влади, прокуратури та інші органи державної влади. У вузькому розумінні - тільки органи виконавчої влади [18, с. 55].

Причому із часом усе більшої переваги поступово набуває тенденція його вузького розуміння, тобто як такого, що здійснюється лише спеціалізованими виконавчо-розпорядчими органами (органами виконавчої влади) [9, с. 71].

В. В. Власов визначає державне управління як виконавчо-розпорядчу діяльність уповноважених органів державної влади щодо реалізації законів. Майже таке саме визначення державного управління дає С.О. Студеникін: «Державне управління - це виконавча і розпорядча діяльність органів державної влади» [5, с. 152]. Проте зазначені науковці не наводять тлумачень понять виконавчої та розпорядчої діяльності. Поняття «державне управління» трактується ними через поняття виконавчої та розпорядчої діяльності. Це призводить до ототожнення державного управління з управлінською діяльністю органів виконавчої влади.

Державне управління, згідно з позицією Ю.В. Ковбасюка та В.Д. Бакуменка, це діяльність органів державної влади, що спрямована на створення умов для реалізації функцій держави, основних прав і свобод громадян, для узгодження різноманітних груп інтересів як у суспільстві, так і між державою та суспільством, для забезпечення суспільного розвитку відповідними ресурсами [6, с. 160-162].

З огляду на зазначене можна дійти висновку, що більшість дефініцій «державного управління» полягають у тому, що це процес діяльності органів державної влади, який спрямований на регулювання суспільних відносин шляхом зовнішнього й матеріального впливу на них. Зміст влади виявляється в державному управлінні.

Однак, на нашу думку, беручи до уваги те, що держава здійснює управління у всіх без винятку сферах її діяльності, а не тільки у сфері, яка знаходиться в компетенції органів виконавчої влади, державне управління необхідно розглядати в широкому та вузькому значеннях. У першому випадку - як діяльність усіх органів держави, що належить до різних гілок влади (законодавчої, виконавчої, судової, а також інших державних органів, які не належать до жодної з названих гілок влади), у вузькому - як діяльність органів виконавчої влади, під якими варто розуміти самостійний вид органів державної влади, які згідно з конституційним принципом поділу державної влади мають своїм головним призначенням здійснення однієї гілки державної влади - виконавчої.

Ми погоджуємося з позицією В.Б. Авер'янова, який відзначає, що сфера державного управління визначається тим, що воно здійснюється: 1) у межах діяльності органів виконавчої влади; 2) поза межами діяльності органів виконавчої влади, а саме: усередині апаратів будь-яких інших (крім органів виконавчої влади) органів державної влади [2, с. 15].

Г.І. Ляхович, У.І. Ляхович зазначають, що під державним управлінням слід розуміти окремий вид соціального управління, який має специфічну мету та завдання [9, с. 74]. Слід звернути увагу й на те, що державне управління спрямоване на досягнення такої мети, як впорядкування соціальних об'єктів та соціальних процесів, переведення їх з одного стану в інший (наприклад, встановлення правил, порядку акредитації для ВНЗ, визначення обсягу державного замовлення на відповідні спеціальності тощо).

У науковій літературі висвітлені ознаки державного управління. Наприклад, В.В. Цвє- тков наводить такі найхарактерніші ознаки державного управління: державне управління - це передусім соціальне, політичне явище; державне управління та державні органи, що здійснюють його функції, є складовою єдиного механізму державної влади; державне управління - це процес реалізації державної влади, її зовнішнє, матеріалізоване вираження [14, с. 8].

Державне управління передбачає насамперед організуючий і розпорядчий вплив на об'єкти управління шляхом використання певних повноважень (наприклад, розпорядження Міністерства освіти і науки України, яке скеровує, обмежує і/або визначає діяльність вищих навчальних закладів). Із цієї точки зору державне управління має ознаки, характерні для виконавчої влади, що пов'язані з поділом державної влади на законодавчу, виконавчу та судову [18, с. 56].

С.Г. Стеценко до основних рис державного управління відносить його владний та підзаконний характер, масштабність, систематичність, підпорядкованість, наявність системи адміністративного примусу, підконтрольність [16, с. 50-52].

В.К. Колпаков та О.В. Кузьменко виділяють п'ять ознак державного управління: виконавчо-розпорядчий характер; підзаконність; масштабність та універсальність; ієрархічність; безпосередньо організуючий характер [7, с. 17-18].

Отже, аналіз науково-теоретичних джерел дає можливість з'ясувати, що державне управління характеризується низкою ознак: юридично-владний, розпорядчий характер; поширюється на все суспільство відповідної країни та навіть за її межами, н а інші суспільні утворення в рамках міжнародної політики, що проводиться державою; воно є різновидом соціального управління, має суспільну сутність - задоволення потреб населення, забезпечення реалізації його прав, свобод та законних інтересів; діяльність органів державного управління здійснюється на підставі та на виконання законів, тобто державне управління - під- законна діяльність, хоча й має владно-розпорядчі повноваження.

Особливістю державного управління є його можливість впливати на всі сфери суспільства, важливе місце серед яких належить освіті. Відомо, що забезпечення конкурентоспроможної підготовки фахівців в Україні потребує посиленої уваги з боку держави. Зауважимо, що проблему підготовки конкурентоспроможних фахівців в Україні та шляхи її вирішення відображено в Стратегії державної кадрової політики на 2012-2020 роки в декількох площинах, а саме: врівноваження попиту та пропозиції на ринку праці України; адаптації освіти до реалій ринку праці; підвищення якості професійної підготовки; «освіти протягом життя» [15].

У Національній стратегії розвитку освіти в Україні на 2012-2020 роки зазначено, що зусилля органів управління освітою всіх рівнів, науково-методичних служб за підтримки всього суспільства та держави мають бути зосереджені, зокрема, на розробленні нової, удосконалення чинної законодавчої та нормативно-правової бази, ефективних механізмів фінансово-економічного забезпечення освіти.

Попри різні погляди на тлумачення сутності поняття «державне управління освітою», наведемо трактування В.Г. Кременя, який розглядає управління освітою як різновид соціального, визначає його як цілеспрямовану зміну її стану та наголошує, що ефективне й результативне управління потребує знання природи об'єкта управління, наявності відповідної інформації для прийняття управлінських рішень, механізмів та ресурсів їх реалізації [4, с. 944].

На думку С.В. Крисюка, державне управління освітою - особливий вид професійної діяльності, спрямований на систему освіти з метою забезпечення її життєдіяльності, динамічного розвитку у зв'язку зі зміною обставин. Суттю управління освітою є цілеспрямована діяльність щодо створення соціально-прогностичних, організаційних, правових, кадрових, педагогічних, матеріально-фінансових та інших умов, необхідних для оптимального функціонування розвитку галузі, реалізації її мети, переходу в якісно новий стан [1, с. 551].

Розглядаючи управління освітою з позиції науки державного управління та враховуючи різні точки зору щодо його визначення, на нашу думку, більш предметно обґрунтованим та системним є таке визначення цього поняття: «Державне управління освітою - це вид соціального управління, що забезпечує цілеспрямованість та організованість державного впливу на систему освіти та сприяє не лише її функціонуванню, але й розвитку; діяльність органів влади, спрямована на досягнення поставлених державою освітніх цілей» [13, с. 114].

Виходячи із загального визначення державного управління освітою, можемо визначити державне управління вищою юридичною освітою як врегульовану нормами права, юридично-владну, підзаконну виконавчу та розпорядчу діяльність відповідних органів державного управління з виконання покладених на них функцій з управління вищою юридичною освітою з метою практичного втілення законів у зазначеній сфері.

Проведений вище науково-теоретичний аналіз дозволяє зробити висновок про те, що державне управління підготовкою юристів у непрофільних ВНЗ є одним із видів соціального управління та являє собою складову частину державного управління вищою юридичною освітою. Отже, державне управління підготовкою юристів у непрофільних ВНЗ слід визначити як врегульовану нормами права юридично владну, підзаконну виконавчу та розпорядчу діяльність відповідних органів державного управління вищою юридичною освітою з виконання покладених на них функцій з управління підготовкою юристів у непрофільних ВНЗ із метою практичного втілення законів у зазначеній сфері.

Аналіз та критичний підхід до певних точок зору вчених дозволив виокремити основні ознаки державного управління підготовкою юристів у непрофільних ВНЗ: суб'єктами управління є органи державної влади; включення в механізм державного управління не лише виконавчо-розпорядчих органів, а й інших ланок управлінського апарату (наприклад, управлінські структури державних підприємств); об'єктами управління є суб'єкти правовідносин у сфері державного управління; суб'єкт управління здійснює вплив безпосередньо на об'єкт управління; вертикальність (ієрархічність) системи виконавчо-розпорядчих органів; використання переважно адміністративних, прямих методів впливу на об'єкт управління; державне управління реалізується переважно в межах виконавчої влади; поведінка об'єкта управління має імперативний, визначений суб'єктами управління характер; можливість адміністративної правотворчості, що передбачено в законодавчому полі.

Висновки

Отже, виходячи з викладеного можна дійти висновку, що державне управління підготовкою юристів у непрофільних ВНЗ має базуватися на механізмах і стимулах, що впливатимуть на поведінку ВНЗ і будуть стимулювати їх підвищувати якість освітніх послуг і нести відповідальність за результати своєї діяльності. Поетапне входження України до світового простору, інноваційні та модернізаційні процеси в освіті виявили наявність істотних суперечностей між потребами часу та реальним упровадженням інноваційних підходів до управління підготовкою юристів у непрофільних ВНЗ. Сфера вищої освіти є доволі чутливою до змін державної та світової кон'юнктури, тому завдяки державному управлінню можна забезпечити ефективне функціонування освітньої галузі, у тому числі підготовку юристів відповідно до суспільних потреб.

Література

1. Державне управління освітою : [навч. посіб.] / С.В. Крисюк. - К. : НАДУ 2009. - 220 с.

2. Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики / за заг. ред.

3. Б. Авер'янова. - К. : Факт, 2003. - 384 с.

4. Енциклопедичний словник з державного управління / [уклад. : Ю.П. Сурмін, В.Д. Бакуменко, А.М. Ми- хненко та ін.] ; за ред. Ю.В. Ковбасюка, В.П. Брошин- ського, Ю.П. Сурміна. - К. : НАДУ, 2010. - 820 с.

5. Енциклопедія освіти / акад. пед. наук України ; голов. ред. В.Г. Кремень. - К. : Юрінком Інтер, 2008. - 1040 с.

6. Кагановська Т. Щодо поняття та змісту сучасного державного управління / Т. Кагановська // Право України. - 2010. - № 12. - С. 152-157.

7. Ковбасюк Ю.В. Державне управління / Ю.В. Ковбасюк, В.Д. Бакуменко // Енциклопедія державного управління : у 8 т. / Нац. акад. держ. упр. при Президентові України ; наук.-ред. колегія: Ю.В. Ковбасюк (голова) та ін. - К. : НаДу, 2011- . - Т. 1 : Теорія державного управління. - С. 160-162.

8. Колпаков В.К. Адміністративне право України : [підручник] / В.К. Колпаков, О.В. Кузьменко. - К. : Юрінком Інтер, 2003. - 544 с.

9. Костюк І. Державне управління в Україні в період реалізації адміністративної реформи: основні поняття та категорії / І. Костюк // Державне управління та місцеве самоврядування. - 2013. - Вип. 1(16). -

10. 53-60.

11. Ляхович Г.І. Державне управління у сучасній теорії адміністративно-правової науки / Г.І. Ляхович, УІ. Ляхович // Бюлетень міністерства юстиції України. - 2012. - № 7. - С. 70-76.

12. Малиновський В.Я. Державне управління : [навч. посіб.] / В.Я. Малиновський. - 3-тє вид., пере- роб. та доп. - К. : Атіка, 2009. - 608.

13. Омельченко А.В. Поняття та ознаки державного управління та державного регулювання у сфері зовнішньоекономічної діяльності / А.В. Омельченко // Адвокат. - 2011. - № 6 (129). - С. 30-33.

14. Попова О. Державне управління якістю освіти на місцевому рівні в контексті компетентнісного підходу / О. Попова // Державне управління та місцеве самоврядування. - 2013. - Вип. 4 (19). - С. 271-280.

15. Попова О.І. Державне управління якістю освіти на місцевому рівні в контексті компенсаційного підходу / О.І. Попова // Регіональне та муніципальне управління. - 2014. - № 3-4 (5-7). - С. 112-118.

16. Реформування державного управління в Україні: проблеми і перспективи / кол. авт. наук. кер. В.В. Цветков. - К. : Оріяни, 1998. - 364 с.

17. Стратегія державної кадрової політики на 2012-2020 роки [Електронний ресурс]. - Режим доступу : httр://zаkоn4.radа.gоv.uа/lаws/shоw/45/2012.

18. Стеценко С.Г. Адміністративне право України : [навч. посіб.] / М.Г. Стеценко. - К. : Атіка, 2008. - 624 с.

19. Толковый словарь по управлению. - М. : Новая школа, 2001. - 320 с.

20. Якименко О.О. Державне регулювання і державне управління: співвідношення понять у контексті трансформації вищої освіти в Україні / О.О. Якименко // Наукові праці Чорноморського державного університету імені Петра Могили комплексу «Києво-Моги- лянська академія». Серія «Державне управління». - 2012. - Т. 186. - Вип. 174. - С. 54-57.

Размещено на Allbest.ru