Напрями підвищення ефективності адміністративно-правового регулювання у контексті соціальних змін в Україні

Виклад основних положень

У сучасному світі право вважається цивілізованим, загальнодоступним, надійним регулятором суспільних відносин. Однак для ефективного адміністративно-правового регулювання необхідна не менш ефективна правова політика. У зв'язку з цим сучасні потреби життєдіяльності соціуму, політичного керівництва, юридичної практики актуалізують проблеми ефективності адміністративно-правового регулювання права у контексті правової політики.

Ефективність не притаманна адміністративно-правовому регулюванню апріорі, це сукупність багатьох внутрішніх властивостей і характеристик, критеріїв і умов, факторів зовнішнього середовища, особистісних властивостей суб'єктів, закономірностей і можливих випадковостей. Безумовно, прогнозування ефективності адміністративно-правового регулювання становить труднощі, однак для успішного розвитку і добробуту країни ці заходи потрібні.

Важливо зазначити, що ефективне адміністративно-правове регулювання може бути досягнуто на підставі норм адміністративного права за умови:

- примату права над політикою, коли в суспільстві дедалі частіше виявляється себе тенденція жити в умовах стабільності, загальноприйнятого порядку та передбачуваності;

- коли наявна для цього політична воля керівної еліти.

Сьогодні правова політика пов'язана з оптимізацією структури органів державної влади, переглядаються та коригуються питання, що стосуються повноважень і відповідальності державних органів виконавчої влади у напрямі посилення принципів поділу влади. Останнім часом відзначається зростання стратегічних нормативних актів: концепцій, доктрин, програм тощо. Ці державні документи є вдалим оптимізаційним ресурсом правової політики, спрямованої на підвищення ефективності адміністративно-правового регулювання, заснованої на принципах правової держави, розвитку інститутів громадянського суспільства.

Ці процеси, з одного боку, виступають характеристиками сучасного адміністративно-правового регулювання, з іншого - об'єктами його впливу. Це означає, що ефективне адміністративно-правове регулювання не може бути сформовано виключно органами державної влади. Успіх і ефективність закладені у співпраці органів державної влади, інститутів громадянського суспільства, інших недержавних структур, наукових установ тощо.

Ігнорування невід'ємних прав і свобод особистості, соціальних цінностей, принципів прогресивного розвитку суспільства в процесі вибудовування ефективного адміністративно-правового регулювання спричинить неефективність як підставу для виявлення соціального невдоволення. Тому у розглянуту діяльність повинні бути закладені принципи соціальної спрямованості, активної участі цивільних структур, громадського контролю за діяльністю державних органів і посадових осіб в адміністративній сфері, соціальних гарантій, можливість для діалогу владних структур і різних груп суспільства. Це дасть змогу знаходити компроміс і необхідний баланс інтересів.

Водночас необхідний не тільки кількісний, але насамперед якісний підхід до реформування адміністративного законодавства з метою підвищення його ефективності. Наукові положення з цього питання повинні втілюватися у відповідні нормативно-правові акти.

На нашу думку, ефективність адміністративно-правового регулювання - це здатність відповідно до цілей сприятливо впливати на суспільні відносини. Практично складно сформулювати універсальне поняття ефективності адміністративно-правового регулювання, бо ті чи інші риси або властивості поняття неминуче знаходитимуться поза визначенням.

Головним у розмежуванні критеріїв і показників ефективності є розуміння того, що критерій визначає якісний стан об'єкта (у нашому випадку - це ефективне соціальне управління взагалі), а показник - кількісне (наскільки, якою мірою ефективна конкретна норма адміністративного права).

Основними критеріями ефективності адміністративно-правових норм, що дають змогу (якісно) робити висновок про ефективність, є мета, засоби і результат правового регулювання. А показниками є різні позитивні варіанти їх співвідношення [1]. Ефективність адміністративно-правового регулювання залежить від комплексу умов, що стосуються і права, і сфери його дії.

Соціально-правовий досвід, накопичений за поточний рік, доводить, що поряд із безумовними досягненнями в цій галузі - суспільним визнанням і юридичним закріпленням пріоритету права в соціальних відносинах, закріпленням гуманітарних принципів у адміністративно - правовому регулюванні, пануванням важливих правових презумпцій, є проблеми, які мають системний характер. Це зумовлено тим, що у соціально-правовій сфері життя сучасного суспільства триває процес взаємного пристосування адміністративно-правових інститутів, з одного боку, і суб'єктів адміністративно-правових відносин, - з іншого. Пристосування інститутів до інтересів соціальних суб'єктів, яке характеризує їх ефективність, створює умови для оптимальної адаптації особистості і спільноти та їх самореалізації у правовій сфері. Їх адаптованість, своєю чергою, сприяє процесу інтеграції суспільства (порушення зазначеного принципу проявилися у подіях у Донецькій та Луганській областях).

В умовах пришвидшеної адаптації нових адміністративно-правових інститутів суспільства, у зв'язку з поглибленням асоціації України до Європейського Союзу, в основі формування негативних стереотипів процесу соціально-правової адаптації особистості і спільноти, які безпосередньо впливають на стан ефективності адміністративно-правового регулювання, - низка системно пов'язаних проблем (між зростанням потреб суб'єктів правовідносин і скороченням можливостей суспільства задовольняти ці потреби; між стійкістю колишніх установок і зразків соціально-правової поведінки і зміненою соціально-правовою реальністю; між правовою системою суспільства і тими суспільними відносинами, які повинні регулюватися правом; між позитивним правом і інститутами, які реалізують правовідносини; між позитивним правом і правосвідомістю суб'єктів правовідносин).

Процес впливу адміністративно-правового регулювання суспільних відносин на соціально-правову адаптацію особистості в наш час розвивається переважно на мікрорівні соціальних інтеракцій, незалежно від спеціалізованих громадських і державних структур. Збільшується розрив між адміністративним правом як регулятором соціальних взаємодій і соціальним суб'єктом. У цих умовах ефективність адміністративного права набуває якості найважливішої ланки, що забезпечує стійкий зв'язок особистості і спільноти з правовою реальністю. Є пряма залежність між тим, як високо спочатку оцінюється ефективність адміністративно-правового регулювання соціальним суб'єктом, і тим, наскільки успішний процес його соціально-правової адаптації. З іншого боку, ефективність адміністративно-правового регулювання знаходиться в прямій залежності від характерних, історично сформованих рис процесу соціально-правової адаптації особистості, пов'язаних із реформуванням усіх державних інститутів, насамперед у сфері правоохоронної діяльності [2].

Процесу сучасного адміністративно-правового регулювання притаманний парадокс, сутність якого в тому, що чим більше соціальний суб'єкт адаптований до чинної правової системи, тим менш ефективною вона йому уявляється. Це означає, що адміністративно-правове регулювання в управлінському розумінні повинно розглядатися в тісному зв'язку з соціально-правового інтеграцією - активною взаємодією соціального суб'єкта з правовою системою, її перетворенням з метою більш повного задоволення індивідуальних і колективних потреб.

Соціальні суб'єкти, складові структури сучасного суспільства, негативно оцінюючи ефективність діючої правової системи, проявляють негативізм до права як такого. Це положення закріплюється в негативних стереотипах процесу адміністративно-правового регулювання, що виникало за період із 2010 до 2014 рр. Тому правовідносини в Україні досі не стали фундаментальною основою регулювання суспільних відносин, а є недостатньо ефективним способом соціальної взаємодії.

Сьогодні на рівні соціальних спільнот і суспільства загалом не відбувається синергетичного ефекту від процесу соціально - правової адаптації їх членів, який повинен проявлятися у підвищенні рівня ефективності адміністративно-правового регулювання. Ефективність адміністративно-правового регулювання має багатофакторний характер, окремі фактори ефективності не можуть бути визнані вирішальними, вони взаємодіють системно, володіючи інтегральною синергетичною природою.

Практична постановка питань, пов'язаних із ефективністю адміністративно-правового регулювання, доцільна лише в тому випадку, коли йдеться про реальний ефект, який має застосування права в суспільних відносинах.

У сучасній юридичній науці питання про ефективність адміністративно-правового регулювання розроблено більшою мірою з уваги на нормативістський підхід. Завданням ж соціальної практики вимагають застосування до вирішення проблем ефективності права соціологічного підходу.

Практика державного управління у контексті адміністративно-правового регулювання доводить недостатню узгодженість із фундаментальними законами управління. Тому перспективи оптимізації управлінського впливу на процес адміністративно-правового регулювання повинні бути пов'язані з необхідністю врахування досягнень європейської управлінської науки в практичній діяльності. Зокрема, це проявляється у невиправданому дисбалансі соціальних і психологічних методів управління та їх відображенні у нормах адміністративного права [3].

Мета адміністративно-правового регулювання - закріплення у свідомості людей певної норми або системи норм, а також алгоритмів їх виконання. Але мета суб'єкта правовідносин у процесі адміністративно-правового регулювання - задоволення його найважливіших потреб.

Соціальна активність людини та соціальної спільноти спрямована не на дотримання норм, а на задоволення життєвих потреб, однак вони змушені постійно співвідноситися із зазначеними нормами. Саме на цій основі формується одна з головних суперечностей процесу адміністративно-правового регулювання: для його суб'єкта (суспільства) правова норма - це мета, яка забезпечує стабільність системи, для індивідуального або групового об'єкта адміністративно-правове регулювання - це засіб задоволення низки його потреб. Така суперечність - важлива умова поступального розвитку суспільства та удосконалення адміністративного законодавства. З іншого боку, поява нових потреб інституціоналізує їх у правових нормах, що ілюструється розвитком інформаційного права. Отож, відбувається процес зближення цілей адміністративно-правового регулювання і з боку об'єкта, і з боку її суб'єкта, що у кінцевому аспекті характеризує ефективність адміністративно-правового регулювання. У демократичному суспільстві, до створення якого прагне Україна, ці цілі повинні мати рівнозначний характер. Ефективність адміністративно-правового регулювання в сучасних умовах повинна розглядатися не тільки як засвоєння і активне використання встановлених норм і алгоритмів поведінки, а розумітися як процес перебудови соціальної реальності соціальним суб'єктом з метою більш повного задоволення своїх потреб.

Ефективність адміністративно-правового регулювання як соціально-духовного регулятора є багатоаспектним феноменом, який може бути визначений в декількох ракурсах. Насамперед ефективність регулювання означає успішне здійснення ним свого духовного і соціального призначення в конкретний історичний період, здійснення панування, правових засад у суспільному житті, коли поведінка особистості, суспільні відносини, діяльність держави оцінюються з позицій права як справедливості, гуманізму, впорядкованості, передбачуваності, розумності, єдності свободи та відповідальності. Ефективність адміністративно-правового регулювання в психологічному ракурсі означає максимальне забезпечення ним можливості для соціально позитивної самореалізації особистості в конкретному суспільстві в певний історичний період, максимальний розвиток якостей та здібностей людини у відповідних культурно-історичних межах.

У широкому філософсько-антропологічному сенсі ефективність права - знаходження і здійснення правом осмисленого, безпечного, психологічно комфортного як для окремого індивіда, так і для суспільства загалом, способу розвитку особистості, забезпечення правом особистісного зростання і творчого функціонування людини в конкретному суспільстві. Автором розмежовуються ефективність права загалом як соціального і духовного регулятора, і ефективність конкретних норм права, які точніше в цьому контексті назвати нормами законодавства. Якщо ефективність адміністративно-правового регулювання як регулятора онтологічно, культурно-історично та психологічно зумовлена, то ефективність конкретних норм адміністративного законодавства залежить від принципово іншого комплексу чинників: політики держави у відповідній сфері відносин, економічних умов суспільного життя, формальної якості відповідних нормативних актів та їх конкретних приписів, роботи правозастосовних органів, відповідності норм суспільній думці, культурі та традиціям народу тощо. Розмежування ефективності адміністративно-правового регулювання і ефективності норм адміністративного законодавства не означає їх протиставлення, навпаки, найважливішою метою держави має стати забезпечення їх взаємозв'язку і взаємодоповнюваності.

адміністративний правовий влада

Найважливіша причина недостатнього впливу на ефективність адміністративно-правового регулювання полягає в тому, що досі її орієнтири чітко невизначені. Більшість дослідників не виділяють у сучасному адміністративному праві спеціального напряму щодо питання адміністративно-правового регулювання соціально-правової адаптації громадян та їх об'єднань в умовах руйнування командно-адміністративної системи, яка виникла в Україні за останні 10 років та обслуговувала олігархічну економіку з елементами ринкової. Отже, найважливіша перспектива оптимізації управлінського впливу на процес соціально-правової адаптації через підвищення ефективності адміністративно-правового регулювання полягає насамперед у вирішенні фундаментальної соціально-правової проблеми, що зводиться до формування виваженої, забезпеченої відповідною ресурсною базою і гуманітарно-обґрунтованою метою, правової політики держави, заснованої на положеннях ІІІ розділу Угоди про Асоціацію України до Європейського Союзу. Водночас має бути переглянуто роль і місце процесу адміністративно-правового регулювання, який істотно впливає на ефективність правової системи.

1. Рабінович П. М. Норма права / П. М. Рабінович // Юридична енциклопедія: у 6 т. / голов. редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова) та ін.; НАН України, Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького. - К.: Українська енциклопедія, 2002. - Т. 4. - С. 189-190.

2. Скакун О. Ф. Теорія права та держави: підручник / О. Ф. Скакун. - 3-тє вид. - К.: Алерта, 2012. - 524 с.

3. Тимченко Г. В. Мета ефективного законодавства / Г. В. Тимченко // Наук. вісник Херсонського держ. ун-ту. - Херсон: ХДУ, 2013. - Вип. 3. - Т. 1. - С. 36-38.

Размещено на Allbest.ru