Кримінологічні ознаки та заходи запобігання масовим заворушенням в установах виконання покарань

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кримінологічні ознаки та заходи запобігання масовим заворушенням в установах виконання покарань

Дослідження кримінально-правової та кримінологічної характеристики й організації запобігання таким небезпечним злочинам, як масові заворушення в установах виконання покарань становить собою складний кримінолого- правовий комплекс проблем, що потребує глибокого вивчення й розроблення відповідних науково обґрунтованих методичних рекомендацій теоретичного та практичного характеру для використання працівниками установ виконання покарань Державної пенітенціарної служби України.

Незначна кількість цих злочинів у структурі пенітенціарної злочинності, порівнюючи з іншими злочинами, не має відвертати увагу від їх профілактики.

З урахуванням обмеженого обсягу статті визначено далеко не вичерпний перелік питань, але він є актуальним для часткового пояснення цих видів злочинів.

Незважаючи на те, що проблеми кримінально-правової охорони діяльності установ виконання покарань неодноразово становили предмет досліджень науковців, зокрема, М. І. Бажанова, О. М. Джужі, П. С. Матишевського, В. В. Мульченка, В. І. Осадчого, О. І. Плужник, А. А. Стрижевської, В. І. Тютюгіна та ін., вивченню масових заворушень в установах виконання покарань у юридичній літературі приділено недостатньо уваги. Це пов'язано з тим, що у Кримінальному кодексі (КК) УРСР 1960 р. та в радянській кримінально-правовій науці зазначене злочинне діяння розглядалося як злочин проти держави, що зумовило його вивчення поза кримінально-правовою охороною забезпечення реалізації завдань правосуддя. Після набуття чинності КК України в 2001 р. у вітчизняній кримінально- правовій науці не проводилося окремих досліджень цього проблемного питання.

Отже, метою нашого дослідження є вивчення та аналіз кримінологічних ознак масових заворушень в установах виконання покарань та розроблення заходів запобігання їм.

Констатуючи, порівняно з іншими видами злочинів, незначну кількість масових заворушень в установах виконання покарань (УВП) України, вважаємо, що персонал УВП має бути завжди готовим на ранніх стадіях процесу розвитку цих дій нейтралізувати будь-які спроби їх реалізації, а також ліквідувати їх на будь-якій стадії. Тому наявність чи відсутність таких видів злочинів нині свідчить саме про компетентність й уміння керівництва та усього персоналу УВП управляти оперативною обстановкою та процесами, що відбуваються в місцях позбавлення волі, а також умінням і спроможністю забезпечити належну безпеку життєдіяльності виправних установ.

Отже, саме професіоналізм практичних працівників, знання реальних чинників щодо зародження, виникнення, розвитку, ліквідації й нейтралізації масових заворушень та відповідні навички володіння методами й формами, силами та засобами самозахисту системи УВП від цих посягань відіграють важливу роль у запобіганні цим явищам. Про це свідчать факти щодо недопущення таких злочинів в УВП упродовж тривалого часу.

Водночас набуття відповідних професійних знань і навичок персоналом УВП щодо володіння позитивними процесами й уміннями нейтралізації негативних процесів у середовищі засуджених є запорукою забезпечення стабільної безпеки життєдіяльності УВП, що об'єктивно ліквідовує передумови виникнення, розвитку та вчинення таких суспільно небезпечних злочинів, як масові заворушення.

Масові заворушення в місцях позбавлення волі як дії, що становлять особливу суспільну небезпеку, розглядають із позиції кримінально-правових кваліфікуючих ознак, передбачених ст. 294 КК України [1].

У контексті кримінології поняття масових заворушень можна визначити як складне специфічне масове утворення, яке має особливі соціально - психологічні, криміногенні закономірності виникнення, формування та тривання суспільно небезпечних динамічних явищ і процесів, що мають агресивний тимчасовий характер і певну схожість між собою.

До характерних кримінологічних ознак масових заворушень належать такі:

однорідні механізми здійснення цього явища;

відносна схожість дій злочинців за раніше заданою схемою під впливом однорідних (однотипних) криміногенно-психологічних закономірностей;

відмінність дій учасників масових заворушень від дій під час правопорушень особами, які вчиняють їх наодинці, що характеризується підвищеною агресивністю;

наявність ефекту психічного зараження (отруєння), що мотивується й супроводжується виявом інтелектуального-вольового моменту в формі “кримінального свавілля”.

Саме такий криміногенний чинник, як ефект психічного отруєння під час здійснення масових заворушень викликає:

1) схильність і здатність його учасників до розгальмування;

2) некритичність (втрата здатності до самоконтролю);

3) агресію (жорстокість, цинізм, зухвалість, нахабство);

4) ефект “сугестивності” (навіювання), наявність руйнівного наміру що підвищує негативний вплив на ізольовану особу;

5) становище, коли енергія групи (натовпу) набагато сильніша за суму енергій її членів, учасників (під впливом афекту, взаємонавіювання, у взаємодії лідерів й учасників масового ексцесу).

Досліджуючи кримінологічні ознаки масових заворушень, доцільно визначити основні елементи причинного комплексу та механізму їх учинення.

Основні чинники, які спричинюють виникнення та розвиток масових заворушень в УВП, можна визначити як систему суб'єктивних та об'єктивних причин, умов, обставин, а також процесів, що безпосередньо формують або сприяють формуванню й реалізації масових заворушень в УВП.

Головною причиною, що має генетичний зв'язок із суспільно небезпечними наслідками цих явищ, є деформація суспільної свідомості контингенту учасників на мікросоціальному, груповому й індивідуальному рівнях. Указані рівні поєднані та перебувають у взаємодії (інтеграції) з деформованими ціннісними орієнтаціями цього контингенту. Дисфункція дії правових норм і прогалини в діяльності інституту виконання покарань спонукають засуджених до порушення врегульованих законодавством норм життєдіяльності УВП і суспільних відносин у сфері виконання та відбування покарань у виді позбавлення волі.

Інтелектуальний аспект причини цих явищ полягає у високому рівні соціальної занедбаності учасників цих дій, їхньому світогляді, злочинних пріоритетах, викривлених людських цінностях, моральних і правових деформаціях, а також у сталій сформованій антисоціальній спрямованості.

Вольовий аспект визначається в формі “кримінального свавілля” на індивідуальному, груповому й мікросоціальному рівнях. Умовами, які сприяють мотивації до нього, формуванню причин його реалізації, спонукають до вчинення свавільних дій є чинники та обставини (як суб'єктивні, так і об'єктивні), до яких можна віднести прогалини й дисфункції.

У сфері правового регулювання стосунків під час відбування покарань прогалини можуть стосуватися такого:

ефективності законних та підзаконних нормативних актів;

ефективності виконання цих норм у процесі ресоціалізації засуджених;

ефективності правозастосовної діяльності.

Деформації та дисфункції у сфері діяльності інституту виконання покарань можуть виявитися в таких галузях:

- організаційно-управлінська діяльність;

- режим, нагляд, безпека;

- оперативно-розшукова діяльність;

- виховно-профілактична робота (дисциплінарна практика, робота із

заявами, скаргами, зверненнями засуджених в особистих питанннях та ін.);

- виробничо-господарська діяльність і працевикористання засуджених;

- матеріальне та комунально-побутове забезпечення;

- медично-профілактичне та санітарно-епідеміологічне забезпечення;

- комплексне впровадження заходів спеціально-кримінологічного

запобігання та правозастосовних заходів.

До вчинення злочинів можуть призвести конкретні життєві ситуації, викликані збігом обставин (як об'єктивних, так і суб'єктивних); діяльність посадових осіб; віктимологічні аспекти провокуючого характеру з боку засуджених, адміністрації, інших осіб, які спонукають до активних дій і можуть стати “детонатором” збудження та вибуху деформованої свідомості певної категорії засуджених на груповому, мікросоціальному рівні.

Приводи, як і умови, не є генетичною причиною, але їх небезпечність полягає в миттєвому руйнівному ефекті вибуховості й отруєнні свідомості людей, які не в змозі адекватно оцінити обстановку та небезпечність своєї реакції на ситуацію, або вплив тих, хто вміло й свідомо використовує певну ситуацію та контингент осіб для вчинення масових заворушень із власною метою.

Важливим елементом кримінологічного аналізу досліджуваного явища є механізм виникнення та розвитку злочинної діяльності на стадіях готування, замаху та вчинення масових заворушень.

Відповідно до кримінологічного аналізу реального стану оперативної обстановки в УВП з метою недопущення і своєчасної нейтралізації масових заворушень у середовищі засуджених слід користуватися розробленими науковими та практичними методиками й підходами до цієї проблеми. Цю позицію підтримує О. М. Джужа: “Створення науково обґрунтованої моделі запобіжної діяльності силами та засобами УВП, усіх складових її структури, удосконалення механізму дії оперативних, правозастосовних, виховних та інших запобіжних заходів надає змогу визначити підсистему запобігання, яка логічно випливає із цілісної загальносоціальної системи...” [2].

Отже, розглядаючи питання профілактики, відвернення та припинення масових заворушень в УВП, доцільно визначитися щодо питань, пов'язаних із етапами зародження, виникнення та розвитку зазначених негативних явищ. У такому випадку слід зазначити, що під час стабільного функціонування всіх підрозділів УВП, у разі належного виконання всіх важливих для життєдіяльності функцій із дотриманням законності й правопорядку, а також ефективним прогнозуванням, комплексним та іншими видами планування профілактичних заходів і контролем за їх реалізацією, ймовірність масових заворушень значно знижується.

В. В. Коваленко, аналізуючи сучасну кримінальну ситуацію в УВП України, наголошує на важливості аналізу оперативного стану в УВП, його основних елементів, етапів спеціально-кримінологічного запобігання злочинам в УВП, а також на комплексному плануванні діяльності у відповідних розділах, які визначають основні напрями профілактичної роботи всіх служб УВП (організаційно-управлінські, оперативного, режимного, виховного впливу, заходи у сфері матеріально-побутового та медичного забезпечення та ін.) [3].

Під час здійснення загальнопрофілактичних заходів щодо масових заворушень персоналу УВП доцільно враховувати специфіку природи цих явищ, аналізувати причини й умови вчинення масових заворушень.

Масові заворушення - найбільш небезпечний злочин за участю великих груп засуджених, що рідко виникає стихійно. Здебільшого вони готуються заздалегідь. Їх організаторами й активними учасниками є особи, які злісно порушують режим відбування покарання, виступають проти встановленого порядку й заходів, які проводять у цілях його підтримки. Це особи, які відбувають покарання за насильницькі злочини, вбивства, розбій, бандитизм, злісне хуліганство, а також за участь у масових безпорядках [4].

Для того щоб не допустити масових заворушень, адміністрація УВП повинна постійно слідкувати за настроєм засуджених, глибоко знати всі процеси, які тривають у середовищі засуджених, швидко реагувати на сигнали вияву невдоволення засуджених, погрози розправи. На їх виявлення має бути орієнтовним увесь особовий склад установ. Інформація про настрій засуджених може бути отримана під час прийому засуджених щодо їх особистих питань. Керівництво УВП має старанно вивчати інформацію, не залишаючи без належного реагування жодного сигналу, що свідчить про загострення взаємовідносин між засудженими. До комплексу профілактичних заходів мають також належати заходи щодо недопущення випадків спроб виготовлення та пронесення засудженими в жилі зони заборонених предметів, холодної та вогнепальної зброї, вибухівки та ін.; виготовлення засудженими спиртних напоїв, браги; поширення окремими засудженими провокаційних слухів про неправомірні дії адміністрації та ін.

Загальнопрофілактичні заходи за своїм значенням становлять лише частину профілактики масових безпорядків і непокор. Для досягнення найбільш ефективних результатів у боротьбі з такими злочинами необхідним є тісне сполучення загальнопрофілактичних заходів і заходів індивідуальної профілактики, що мають на меті своєчасне виявлення й вивчення осіб, від яких можна чекати вчинення злочину.

Процес індивідуальної профілактики можна поділити на кілька етапів: виявлення осіб, від яких вірогідніше всього можна чекати організації масових безпорядків або активної участі в них; вивчення таких осіб; здійснення щодо заходів виховного характеру, а також викорінення джерел негативного впливу.

Відповідно до отриманої інформації про засудженого адміністрація УВП визначає, які індивідуально-профілактичні заходи необхідно проводити для того, щоб засуджений не став на шлях учинення злочину. Виховний вплив здійснюють шляхом індивідуальних бесід й індивідуального шефства.

Для того щоб не допустити масових безпорядків уживають спеціальні заходи щодо їх попередження й припинення. Ефективним рішенням цієї проблеми є своєчасне виявлення засуджених, які задумують або готують масові заворушення. Попередження масових заворушень досягається шляхом застосування впливу на засуджених із метою схиляння їх до відмови від злочинних намірів.

У тих випадках, коли, незважаючи на виховну роботу, засуджений не відмовляється від учинення злочину, застосовують тактичні прийоми, пов'язані з примусом, метою якого є створення таких умов, які ліквідовують можливість вчинення злочину (переведення до інших установ найбільш активних учасників за порушення режиму, переведення до приміщення камерного типу).

У тих випадках, коли про наміри вчинення масових безпорядків стає відомо безпосередньо перед початком їх учинення, приймаються рішення про ізоляцію організаторів масових заворушень, посилення нагляду за поведінкою засуджених і нейтралізацію обставин, які сприяють їх учиненню та у випадках, коли дії адміністрації не дають позитивних результатів, уживають заходів щодо припинення масових заворушень.

Важливим етапом у цьому випадку є швидке встановлення моменту початку й зародження групового ексцесу чи масових заворушень, швидкість реагування щодо його нейтралізації. Бездіяльність і нерішучість на такому етапі зі сторони представників адміністрації призводить до розвитку негативного процесу з більшою швидкістю. Працівникам УВП у таких ситуаціях необхідно виявляти витримку, холоднокровність, тактичність. Емоційна поведінка, погрози призводять до загострення конфлікту. Група чи натовп ніколи не бувають однорідними, тому всі зусилля мають бути спрямовані на розтинання, розчленування груп агресивної спрямованості. Складним є питання про тактику та прийоми вилучення організаторів масових безпорядків і активних учасників. У деяких ситуаціях їх лише встановлюють, а затримання організовують пізніше.

Отже, важливе значення в роботі з недопущення, запобігання й припинення групових ексцесів має тісна взаємодія всіх частин і служб, підрозділів УВП, при цьому особовий склад УВП діє за спеціальними планами, складеними на випадок надзвичайних подій, у тому числі масових заворушень серед засуджених до позбавлення волі.

Список використаних джерел

1. Кримінальний кодекс України : наук.-практ. комент. / за ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. - К. : Атіка, 2003. - С. 694-695.

2. Профілактика злочинів : підруч. / за заг. ред. О. М. Джужі. - К. : Атіка, 2011. - 720 с.

3. Кримінально-виконавчий кодекс України : наук.-практ. комент. / за заг. ред. доктора юрид. наук, проф. В. В. Коваленка, доктора юрид. наук, проф. А. Х. Степанюка. - К. : Атіка, 2012. - 492 с.

4. Кримінологічні засади запобігання злочинам в установах виконання покарань України (пенітенціарна кримінологія) : посіб. / за ред. О. М. Джужі. - К. : НАВС, 2013. - 620 с.

Размещено на Allbest.ru